Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №904/3927/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026 м.Дніпро Справа № 904/3927/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Дарміна М.О.

суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Будіндустрія-Сервіс ЛТД” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2025 у справі № 904/3927/25 (суддя Загинайко Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Енергія”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будіндустрія-Сервіс ЛТД”

про стягнення 62 636,02 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Енергія" (далі – ТОВ "Завод "Енергія", позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 18.07.2025 (вх. № 3751/25) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" (далі – ТОВ "Будіндустрія-Сервіс ЛТД", відповідач, скаржник) про стягнення 62 636,02 грн, з яких 39 362,04 грн пені, 19 138,09 грн інфляційних втрат та 4 135,89 грн 3 % річних, а також 3 028,00 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання договору поставки нафтопродуктів № 375 НП від 25.10.2024 позивач поставив відповідачу товар 04.11.2024 на суму 310 100,00 грн, 07.11.2024 на суму 221 500,00 грн та 08.11.2024 на суму 132 900,00 грн, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними № 20240722, № 20240740, № 20240741. Відповідач оплатив товар частинами в період з 12.11.2024 по 11.07.2025, тобто з порушенням строку, встановленого пунктом 4.3 договору (протягом семи робочих днів з дати відвантаження). У зв`язку з цим позивач на підставі пунктів 5.2, 5.10, 7.2 договору нарахував пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а на підставі статті 625 Цивільного кодексу України – інфляційні втрати та 3 % річних. Претензію від 01.07.2025 № 61 відповідач виконав лише в частині основного боргу у розмірі 72 900,00 грн, сплативши його 11.07.2025.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2025 у справі № 904/3927/25 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Енергія" 39 362 грн. 04 коп. - пені, 19 138 грн. 09 коп. - інфляційних нарахувань, 4 135 грн. 89 коп. - 3% річних та 2 422 грн. 40 коп. - витрат на сплату судового збору. Повний текст рішення підписано 03.12.2025.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем укладено договір поставки нафтопродуктів від 25.10.2024 № 375 НП, за умовами пункту 4.3 якого покупець здійснює оплату в розмірі 100 % вартості замовленого товару протягом семи робочих днів з дати відвантаження товару. Пунктами 9.1– 9.11 договору сторони погодили використання електронного підпису та електронної печатки в документообігу, складання первинних документів (накладних, актів, рахунків, товарно-транспортних накладних) в електронному вигляді за допомогою "M.E.Doc", а також те, що такі Е-Документи мають юридичну силу, можуть бути надані до суду як належні докази та визнаються рівнозначними документам на паперовому носії.

Суд встановив, що на виконання договору позивач у період з 04.11.2024 по 08.11.2024 поставив відповідачу товар на загальну суму 664 500,00 грн, що підтверджується видатковими накладними від 04.11.2024 № 20240722 на суму 310 100,00 грн, від 07.11.2024 № 20240740 на суму 221 500,00 грн та від 08.11.2024 № 20240741 на суму 132 900,00 грн, підписаними представниками сторін з використанням ЕЦП, рахунками на оплату від 01.11.2024 № 1649, від 07.11.2024 № 1663, від 08.11.2024 № 1664, також підписаними з використанням ЕЦП, та копіями товарно-транспортних накладних, підписаних представниками обох сторін і скріплених печатками.

Суд першої інстанції звернув увагу, що видаткові накладні та рахунки містять посилання на договір від 28.10.2024 № 375 НП, однак, оскільки відповідач факт поставки та отримання товару саме за договором від 25.10.2024 не заперечує та іншого договору не надав, суд дійшов висновку про наявність технічної описки в даті договору.

Строк оплати за умовами пункту 4.3 договору настав за видатковою накладною № 20240722 - 13.11.2024, за видатковою накладною № 20240740 - 18.11.2024, за видатковою накладною № 20240741 - 19.11.2024. Згідно з інформаційними повідомленнями про зарахування коштів та реєстром операцій АТ "Перший Український міжнародний банк" відповідач оплатив товар у повному обсязі на суму 664 500,00 грн, проте з порушенням строку, встановленого пунктом 4.3 договору: за рахунком № 1649 - двома платежами 12.11.2024 та 04.12.2024 по 155 050,00 грн; за рахунком № 1663 - сімома платежами в період з 27.12.2024 по 06.05.2025; за рахунком № 1664 - чотирма платежами в період з 08.05.2025 по 11.07.2025.

Перевіряючи розрахунок пені, нарахованої згідно з пунктом 7.2 договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, суд встановив, що позивач помилково нарахував пеню за видатковою накладною № 20240722 на суму 155 500,00 грн замість 155 050,00 грн. За перерахунком суду розмір пені за загальний період з 14.11.2024 по 10.07.2025 склав 39 374,89 грн, однак, з огляду на межі заявлених вимог, стягненню підлягає 39 362,04 грн. Аналогічна помилка в базі нарахування за видатковою накладною № 20240722 не вплинула на загальні суми 3 % річних (4 135,89 грн за період з 14.11.2024 по 10.07.2025) та інфляційних втрат (19 138,09 грн за період з листопада 2024 по червень 2025), які визнані судом обчисленими вірно.

Заперечення відповідача щодо невідповідності поданих копій видаткових накладних та рахунків оригіналам суд оцінив критично, послався на ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України та зазначив, що клопотання про витребування оригіналів відповідач не заявляв, а товар за спірними видатковими накладними отриманий та оплачений відповідачем на підставі погоджених сторонами рахунків, тому підстав для витребування оригіналів суд не вбачав.

Відмовляючи у зменшенні розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд з посиланням на ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551, ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 врахував, що прострочення тривало майже 7 місяців, договір укладено після початку збройної агресії, відповідач погодив умови щодо строків оплати та наслідків їх порушення, позивач мав правомірні очікування своєчасної оплати, а матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває у кращому становищі порівняно з відповідачем. Надані відповідачем копії фінансової звітності (а.с. 85–86) суд не визнав достатньою підставою для зменшення.

Заяву відповідача про відстрочення виконання рішення на шість місяців суд залишив без задоволення, оскільки відповідач не надав доказів можливості виконати рішення після відстрочення, а матеріали справи не свідчать про кращий стан позивача в умовах воєнного стану.

Пояснення відповідача від 26.08.2025 (вх. № 36976/25), які за змістом є відзивом на позовну заяву, подані з порушенням продовженого до 25.08.2025 строку, однак прийняті судом до розгляду з метою повного і всебічного з`ясування обставин справи.

Судовий збір покладено на відповідача у розмірі 2 422,40 грн з урахуванням коефіцієнта 0,8 за подання позову в електронній формі (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір"); надмірно сплачені 605,60 грн підлягають поверненню позивачу за його клопотанням.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", ТОВ "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило Рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/3927/25 від 28.11.2025 - скасувати у повному обсязі, прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 39 362,04 грн. - пені, 19 138,09 грн. - інфляційних нарахувань, 4 135,89 грн. - 3% річних- відмовити у повному обсязі. У разі з незгодою з позицією Відповідача, яка наведена у п.1 прохальної частині даної заяви, з врахуванням принципу справедливості та вищенаведених вище, просив суд максимально зменшити суму пені у розмірі 39 362 грн. 04 коп. - інфляційних нарахувань у розмірі 19 138 грн. 09 коп., 3% річних у розмірі 4 135 грн. 89 коп. - та стягнути з Відповідача на користь Позивача 5 % від заявлених сум, відстрочивши виконання оспорюваного рішення на шість місяців з дня винесення рішення по справі № 904/3927/25. Рішення оскаржується в повному обсязі.

Разом з тим, скаржником в апеляційній скарзі викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2025 у справі № 904/3927/25 до прийняття судового рішення за результатом розгляду апеляційної скарги. Клопотання мотивоване тим, що на теперішній час відповідач не здійснює господарську діяльність і знаходиться у дуже скрутному матеріальному становищі.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Скаржник зазначає, що рішення отримане ним 04.12.2025, та вважає його ухваленим з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими, та невідповідністю висновків суду обставинам справи. На думку скаржника, судом першої інстанції порушено принципи законності, справедливості, змагальності, а також ст.ст. 8, 13 Конституції України, ст.ст. 50, 51, 73, 74, 76, 78, 79, 86, ч. 5 ст. 96, 236 ГПК України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст.ст. 11, 526, 626 ЦК України, що призвело до «прийняття передчасного незаконного рішення про стягнення з Відповідача сум, які не були взагалі підтвердженні належними доказами по справі».

Посилаючись на рішення ЄСПЛ у справах «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992, «Газета «The Sunday Times» проти Сполученого Королівства (№ 1)», «Дж. К. та Інші проти Швеції» ("J.K. and Others v. Sweden") від 23.08.2016, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України та на стандарт доказування «вірогідності доказів» (ст. 79 ГПК України; постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц), скаржник наголошує, що суд зобов`язаний зіставляти докази сторін та не вважати доведеною обставину лише тому, що на неї посилається сторона.

Скаржник стверджує, що «зазначені видаткові накладні … не є взагалі доказом по справі, який підтверджує факт постачання та відповідно дати, з яких починається дата прострочення». Видаткові накладні № 20240722, № 20240740, № 20240741 підписані з обох сторін електронним підписом, при цьому відповідач «ставить під сумнів відповідність поданих копій (паперових копій) вищезазначених Видаткових накладних та Рахунків, наданих Позивачем, (оригіналам)».

З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, постанову Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 904/354/24, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та ч. 5 ст. 96 ГПК України скаржник зазначає, що паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, оригіналом електронного документа є електронний примірник з обов`язковими реквізитами, зокрема електронним підписом, а якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи ставить під сумнів відповідність копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Аналогічний висновок, на думку скаржника, зроблено у постанові КГС ВС від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19. Скаржник наголошує, що «Позивачем не було надано електронного примірника електронного документу (видаткових накладних та рахунків), а лише надані зазначені документи в pdf форматі», «не надано оригінал підтвердження накладення ЕЦП», тому позивач не довів свого права на стягнення пені, інфляційних втрат і 3 % річних, і в позові має бути відмовлено повністю. Суд першої інстанції, на думку скаржника, в порушення ст.ст. 76– 80, 84, 236 ГПК України не надав належної правової оцінки цим доказам.

У разі неприйняття зазначеної позиції скаржник посилається на ч. 1 ст. 615 ЦК України, ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», ст. 218 ГК України та на засвідчення ТПП України 28.02.2022 військової агресії російської федерації як форс-мажорної обставини. Скаржник зазначає, що введення воєнного стану «вплинуло на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежило безперешкодне провадження господарської діяльності», що є загальновідомим, територія і приміщення підприємства перебували під постійними ракетними обстрілами, а відповідач перебуває у скрутному матеріальному становищі: згідно з «Балансом Відповідача на 31.03.2025» дебіторська заборгованість становить 7 124 500,00 грн, на 30.06.2025 – 7 227 100,00 грн; сума збитків відповідно становить 1 104 700,00 грн та 3 212 000,00 грн.

Скаржник вважає, що пеня підлягає зменшенню на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, посилаючись на постанови Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц, від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справах № 922/2930/18 та № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18, на рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. З огляду на причини прострочення, ступінь вини, «відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, та не співмірність заявлених до стягнення сум пені та інфляційних із сумою основного боргу», скаржник вважає можливим зменшити пеню до 5 % від заявленої суми.

Скаржник також вважає можливим зменшення 3 % річних та інфляційних втрат, посилаючись на постанови Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 907/955/23, від 27.05.2025 у справі № 910/8368/24, від 18.06.2024 у справі № 905/1791/21, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 12.09.2024 у справі № 915/1308/23, від 10.04.2025 у справі № 910/2991/24, від 15.07.2025 у справі № 910/11863/24, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, від 18.12.2024 у справі № 922/444/24 та ухвалу об`єднаної палати КГС ВС від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23. На думку скаржника, «висновки Верховного Суду, якими не встановлено неможливості зменшення судом нарахованих інфляційних витрат», принцип справедливості (ч. 1 ст. 2 ГПК України), рішення ЄСПЛ у справах «Надточій проти України», «Гурепка проти України № 2» та рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 02.11.2004 № 15-рп/2004, від 30.01.2003 № 3-рп/2003 дають підстави для відмови у стягненні пені, інфляційних втрат і 3 % річних у повному обсязі.

Щодо відстрочення виконання рішення скаржник посилається на ст. 331, п. 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України, пункти 7.1.2, 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9, постанови Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 910/9025/24 (щодо неприпустимості надмірного формалізму, з посиланням на рішення ЄСПЛ «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України») та від 19.06.2025 у справі № 904/354/24 і вважає, що «Відповідачем надано належні докази та доведено наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його виконання неможливим у встановлений законом термін», проте суд першої інстанції в порушення ст. 236 ГПК України не надав їм належної оцінки.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

ТОВ "Завод "Енергія" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким заперечує проти апеляційної скарги ТОВ "Будіндустрія-Сервіс ЛТД", вважає її необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення – без змін, посилаючись на таке.

Позивач зазначає, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження отримано ним 03.03.2026, тому останнім днем подання відзиву є 13.03.2026, і відзив подано у встановлений судом строк.

Доводи скаржника про те, що видаткові накладні та рахунки не є доказом поставки, позивач вважає безпідставними. Видаткова накладна є первинним документом, що підтверджує передачу товарно-матеріальних цінностей у певній кількості та за визначеною ціною. «Спірні видаткові накладні № 20240722 від 04.11.2024, № 20240740 від 07.11.2024, № 20240741 від 08.11.2024 складено в програмі M.E.Doc. і підписано за допомогою кваліфікованих електронних підписів (КЕП) відповідальними особами Позивача та Відповідача, що підтверджується долученими до матеріалів відповіді на відзив універсальними документами, що засвідчує накладення КЕП». Крім того, до позову долучено копії товарно-транспортних накладних з тими самими номерами, підписаних уповноваженими особами сторін у паперовому вигляді та засвідчених печатками.

Позивач посилається на пп. 231.1, 231.3 ст. 231 Податкового кодексу України і зазначає, що у відповідача наявні акцизні накладні на поставлений за договором товар, зареєстровані ним в ЄРАН, що також підтверджує прийняття товару. Позивач наголошує, що відповідач, ставлячи під сумнів сам факт поставки, «здійснив оплату за всіма долученими до матеріалів справи рахунками», виставленими за спірними видатковими накладними.

Щодо форс-мажору позивач, посилаючись на ч. 1 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та постанови Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 09.05.2023 у справі № 903/573/22, постанови КГС ВС від 07.06.2023 у справах № 912/750/22 та № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 02.08.2023 у справі № 916/1788/22, від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, від 14.03.2023 у справі № 923/878/21, від 12.10.2023 у справі № 908/1620/22, зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є сертифікатом щодо конкретного зобов`язання, а сторона повинна довести причинно-наслідковий зв`язок між такими обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Відповідач сертифіката ТПП не отримував, а також, усупереч пунктам 6.1, 6.2 договору, письмово не повідомляв позивача про форс-мажор, що відповідно до постанови Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 позбавляє його права посилатися на ці обставини. З посиланням на постанову Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 908/1198/22 позивач зазначає, що воєнний стан не свідчить про неможливість здійснення підприємницької діяльності та отримання коштів від контрагентів.

Щодо зменшення 3 % річних та інфляційних втрат позивач, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та постанову об`єднаної палати КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, зазначає, що ці нарахування входять до складу грошового зобов`язання; три проценти річних є мінімальним законодавчо встановленим розміром і зменшенню не підлягають, а «на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат».

Щодо зменшення пені позивач посилається на ст. 549 ЦК України, постанови Верховного Суду від 08.06.2023 у справі № 917/5/22, від 05.08.2025 у справі № 910/14479/23 (910/5872/24), висновки об`єднаної палати КГС ВС у справі № 911/2269/22 та постанову від 21.01.2025 у справі № 910/7767/23 і зазначає, що посилання на «ускладнення» чи «нестачу коштів» є недостатніми. Позивач стверджує, що під час листування представник відповідача повідомляв про закупівлю аналогічного товару і розрахунки з іншими постачальниками, «що свідчить про недобросовісну поведінку Відповідача та введення суду в оману щодо скрутного матеріального становища останнього». Крім того, позивач для виконання договору уклав кредитний договір і сплачував відсотки в період прострочення, внаслідок чого зазнав збитків. В аналогічних умовах воєнного стану працює і позивач, що не завадило йому добросовісно виконувати договір, отже наведені відповідачем обставини не є винятковими, а достатніх доказів для зменшення пені, 3 % річних та інфляційних втрат не надано.

Позивач просить розглядати справу без участі свого представника та зазначає, що відзив надіслано до електронного кабінету відповідача відповідно до ч. 7 ст. 42 ГПК України.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2025 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» у судовій справі № 904/3927/25 передано на розгляд колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Дармін М.О., судді: Кощеєв І.М., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.01.2026 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/3927/25.

09.01.2026 матеріали справи № 904/3927/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2026 у справі № 904/3927/25 в задоволенні клопотання апелянта про відстрочення сплати судового збору відмовлено та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2025 у справі № 904/3927/25 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

20.02.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» про усунення недоліків.

У зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Кощеєва І.М. - члена колегії суддів, визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2025 року (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження) на підставі розпорядження керівника апарату суду №169/26 від 02.03.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Чус О.В., Кучеренко О.І.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2025 у справі № 904/3927/25, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з вирішенням питання щодо відкриття апеляційного провадження у справі, на виконання пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, для дотримання принципу незмінності колегії суддів на підставі розпорядження керівника апарату суду №201/26 від 09.03.2026 здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі № 904/3927/25, шляхом передачі справи раніше визначеній колегії суддів.

16.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Енергія” надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що між ТОВ "Завод "Енергія" (постачальник) та ТОВ "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів від 25.10.2024 № 375 НП, за яким постачальник зобов`язався поставляти покупцеві нафтопродукти окремими партіями згідно з замовленнями покупця, а покупець – приймати та оплачувати товар (пункти 1.1, 1.2 договору); Найменування, кількість і ціна кожної партії товару вказуються у рахунку-фактурі; датою поставки кожної партії вважається дата накладної, оформленої на цю партію (пункти 1.3, 3.2 договору); Покупець здійснює оплату в розмірі 100 % вартості замовленого товару протягом семи робочих днів з дати відвантаження товару (пункт 4.3 договору); За прострочення строків оплати, визначених пунктом 4.3 договору, понад один робочий день покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленої партії товару за кожен день прострочення; штрафні санкції нараховуються за весь період прострочення; Пунктами 9.1– 9.11 договору сторони погодили використання електронного підпису та електронної печатки в документообігу, складання первинних документів в електронному вигляді за допомогою "M.E.Doc" і рівнозначність таких Е-Документів документам на паперовому носії; Договір діє до 31.12.2025, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 8.1 договору); Матеріали справи містять копії товарно-транспортних накладних від 04.11.2024 № 20240722, від 07.11.2024 № 20240740 та від 08.11.2024 № 20240741, підписаних представниками обох сторін та скріплених їх печатками; Відповідач здійснив оплату за рахунком від 01.11.2024 № 1649 на суму 310 100,00 грн двома платежами – 12.11.2024 та 04.12.2024 по 155 050,00 грн; за рахунком від 07.11.2024 № 1663 на суму 221 500,00 грн сімома платежами – 27.12.2024 (70 000,00 грн), 30.12.2024 (50 000,00 грн), 27.02.2025 (20 000,00 грн), 01.04.2025 (10 000,00 грн), 09.04.2025 (10 000,00 грн), 02.05.2025 (20 000,00 грн), 06.05.2025 (41 500,00 грн); за рахунком від 08.11.2024 № 1664 на суму 132 900,00 грн чотирма платежами – 08.05.2025, 15.05.2025, 23.05.2025 (по 20 000,00 грн) та 11.07.2025 (72 900,00 грн); загальна сума оплати за вказаними рахунками становить 664 500,00 грн; Позивач 02.07.2025 направив відповідачу претензію від 01.07.2025 № 61 щодо оплати 134 341,33 грн, яку відповідач отримав 12.07.2025.

Спірні правовідносини виникли з договору поставки, до якого застосовуються положення статті 712 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), а в частині, не врегульованій спеціальними правилами, – загальні положення про купівлю-продаж (частина 2 статті 712 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону (стаття 526 ЦК України); якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (частина 1 статті 530 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (частина 1 статті 610 ЦК України); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України). Згідно зі статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів враховує, що Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України № 4196-IX. Оскільки спірні правовідносини (поставка товару, настання строків оплати та прострочення) виникли в листопаді 2024 року – липні 2025 року, тобто до втрати чинності Господарським кодексом України, суд першої інстанції обґрунтовано застосував його положення в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Такий підхід узгоджується з постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 921/187/25, в якій, ухвалюючи постанову вже після втрати чинності Господарським кодексом України, Верховний Суд зазначив (пункт 5.13): «Статтею 233 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій…».

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" (щодо рішення) в частині того, що:

1) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2025 у справі № 904/3927/25 ухвалене з порушенням норм процесуального права (ст.ст. 50, 51, 73, 74, 76, 78, 79, 86, ч. 5 ст. 96, 236 ГПК України) та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст.ст. 11, 526, 626 ЦК України), неповним з`ясуванням обставин справи, недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими, та невідповідністю висновків суду обставинам справи;

2) суд першої інстанції порушив принципи законності, справедливості, змагальності сторін, об`єктивності, практику ЄСПЛ (рішення у справах «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992, «Газета «The Sunday Times» проти Сполученого Королівства (№ 1)», «Дж. К. та Інші проти Швеції» від 23.08.2016) та ст.ст. 8, 13 Конституції України, що призвело до стягнення сум, які не підтверджені належними доказами;

3) відповідно до ст. 79 ГПК України та постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц суд зобов`язаний зіставляти докази сторін і не вважати доведеною обставину лише на підставі твердження сторони;

4) видаткові накладні № 20240722 від 04.11.2024, № 20240740 від 07.11.2024, № 20240741 від 08.11.2024 не є доказом, який підтверджує факт поставки та дати, з яких починається прострочення, оскільки вони підписані електронним підписом, а відповідач ставить під сумнів відповідність поданих паперових копій видаткових накладних та рахунків оригіналам;

5) позивач не надав електронного примірника електронних документів (видаткових накладних та рахунків), а лише документи у форматі pdf, не долучив оригіналів та оригінал підтвердження накладення ЕЦП, тому відповідно до ч. 5 ст. 96 ГПК України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, постанов Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 904/354/24 та КГС ВС від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19 такі докази не можуть братися судом до уваги;

6) позивач не довів права на стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних, у зв`язку з чим у стягненні 62 636,02 грн має бути відмовлено в повному обсязі, а суд першої інстанції в порушення ст.ст. 76– 80, 84, 236 ГПК України не надав належної правової оцінки доказам;

7) відповідно до ч. 1 ст. 615 ЦК України, ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», ст. 218 ГК України та засвідчення ТПП України 28.02.2022 військової агресії російської федерації як форс-мажорної обставини, існування воєнного стану, яке вплинуло на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежило провадження господарської діяльності, є загальновідомим та нормативно врегульованим;

8) відповідач перебуває у скрутному матеріальному становищі: згідно з «Балансом Відповідача на 31.03.2025» дебіторська заборгованість перед ним становить 7 124 500,00 грн, згідно з «Балансом Відповідача на 30.06.2025» – 7 227 100,00 грн, сума збитків відповідно становить 1 104 700,00 грн та 3 212 000,00 грн, а територія і приміщення підприємства перебували під постійними ракетними обстрілами;

9) з урахуванням ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, постанов Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц, від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справах № 922/2930/18 та № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем збитків та неспівмірність пені й інфляційних втрат із сумою основного боргу, пеню може бути зменшено до 5 % від заявленої суми;

10) відповідно до постанов Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 907/955/23, від 27.05.2025 у справі № 910/8368/24, від 12.09.2024 у справі № 915/1308/23, від 10.04.2025 у справі № 910/2991/24, від 15.07.2025 у справі № 910/11863/24, постанов Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, ухвал Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, від 18.12.2024 у справі № 922/444/24 та ухвали об`єднаної палати КГС ВС від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23 суд за певних умов може зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України;

11) з урахуванням принципу справедливості (ч. 1 ст. 2 ГПК України), рішень ЄСПЛ у справах «Надточій проти України», «Гурепка проти України № 2», рішень Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 02.11.2004 № 15-рп/2004, від 30.01.2003 № 3-рп/2003 та висновків Верховного Суду, якими не встановлено неможливості зменшення інфляційних втрат, у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних слід відмовити у повному обсязі;

12) відповідно до ст. 331, п. 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України та пунктів 7.1.2, 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 відповідачем надано належні докази та доведено наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його виконання неможливим у встановлений законом термін, однак суд першої інстанції в порушення ст. 236 ГПК України не надав їм належної оцінки;

13) з посиланням на постанови Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 910/9025/24 та від 19.06.2025 у справі № 904/354/24 суд має уникати надмірного формалізму та надавати оцінку всім аргументам учасників справи і кожному доказу окремо та в сукупності;

14) рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, а у разі незгоди з цією позицією – стягненню підлягає 5 % від заявлених сум пені, інфляційних втрат та 3 % річних з відстроченням виконання рішення на шість місяців відхиляються колегією суддів з огляду на наступне:

Щодо належності та допустимості доказів поставки товару паперових копій електронних документів).

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України). Обставина, на підтвердження якої надано докази, вважається доказаною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 ГПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).

Згідно з частиною 3 статті 96 ГПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом; паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Відповідно до статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора, а за статтею 8 цього Закону допустимість електронного документа як доказу не може бути заперечена виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, на яку посилається скаржник, виклала такі висновки: «Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України)…» (пункт 35); «Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці…» (пункт 36).

Отже, усупереч доводам скаржника, подання позивачем паперових (pdf) копій видаткових накладних і рахунків, складених в електронній формі, саме по собі не робить ці докази недопустимими. Процесуальний наслідок, на який посилається скаржник, пов`язується з неподанням оригіналу електронного доказу за наявності сумніву у відповідності копії оригіналу, і навіть за цих умов як зазначила Велика Палата Верховного Суду, суд має можливість («може»), а не покладає на нього обов`язок не взяти копію до уваги, що передбачає оцінку такого сумніву в сукупності з іншими доказами у справі.

У постанові від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19, на яку також посилається скаржник, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду скасував судові рішення саме тому, що «суд апеляційної інстанції, не витребувавши у позивача оригіналу електронного доказу, передчасно дійшов висновку, що роздруковані облікові картки (табуляграми)…» не є належними доказами (пункт 5.13). Таким чином, наведена постанова не підтримує позицію скаржника про автоматичну неприйнятність паперової копії електронного доказу, а пов`язує її відхилення з неподанням оригіналу у разі його витребування.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 зазначив, що «електронні дані повинні прийматися як автентичний доказ, допоки інша сторона не наведе відповідні обґрунтовані доводи на спростування цього» (пункт 60), застосувавши «презумпцію цілісності (достовірності)» електронних доказів (пункт 66).

Колегія суддів встановила, що заперечення відповідача щодо відповідності копій видаткових накладних і рахунків оригіналам мають виключно декларативний характер. Відповідач не зазначив, які саме реквізити чи відомості (найменування, кількість, ціна товару, дати, підписанти) у поданих копіях не відповідають електронним оригіналам. Ці електронні документи підписано, зокрема, електронним підписом уповноваженої особи самого відповідача, вони складені в системі електронного документообігу, використання якої сторони погодили в пунктах 9.1– 9.11 договору, тож відповідач мав доступ до їх оригіналів, проте не подав жодного власного примірника, зміст якого відрізнявся б від копій, поданих позивачем. Клопотання про витребування оригіналів електронних доказів (статті 81, 96 ГПК України) відповідач, як правильно зазначив суд першої інстанції, не заявляв.

Водночас факти, відображені у видаткових накладних і рахунках, підтверджуються іншими доказами, достовірність яких відповідач не заперечує: товарно-транспортними накладними з тими самими номерами і датами (від 04.11.2024 № 20240722, від 07.11.2024 № 20240740, від 08.11.2024 № 20240741), підписаними представниками обох сторін у паперовій формі та скріпленими їх печатками, а також банківськими документами про оплату відповідачем товару саме за рахунками № 1649, № 1663, № 1664 у сумах, які в сукупності (664 500,00 грн) точно відповідають вартості поставленого товару. Як встановив суд першої інстанції, відповідач не заперечував факту поставки та отримання товару саме за договором від 25.10.2024 та іншого договору не надав.

Повна оплата відповідачем товару за рахунками, які він тепер вважає недоведеними, є поведінкою, що підтверджує визнання ним факту поставки. Заперечення в судовому процесі факту, який сторона попередньо визнала своєю поведінкою, суперечить принципу добросовісності та доктрині venire contra factum proprium, яку Верховний Суд застосував у подібній ситуації – щодо прийняття товару, його оплати та податкової звітності покупця в сукупності (постанова КГС ВС від 22.02.2023 у справі № 910/3724/20, пункт 60).

Доводи скаржника про недоведеність дат, з яких обчислюється прострочення, також відхиляються. Строк оплати за пунктом 4.3 договору обчислюється від дати відвантаження товару, яка збігається з датами товарно-транспортних накладних (04.11.2024, 07.11.2024, 08.11.2024); перший платіж за рахунком № 1649 здійснено відповідачем 12.11.2024, тобто після отримання першої партії товару. Іншої дати поставки скаржник не наводить і доказів на її підтвердження не подає.

За таких обставин, оцінивши докази за стандартом вірогідності (стаття 79 ГПК України), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту поставки товару на суму 664 500,00 грн та дат поставки, а отже – факту і періодів прострочення відповідачем грошового зобов`язання. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 904/354/24 щодо стандарту доказування цього висновку не спростовує, оскільки суд першої інстанції оцінив докази у їх сукупності.

Щодо посилань скаржника на воєнний стан як форс-мажорну обставину.

Скаржник посилається на частину 1 статті 615 ЦК України як на підставу звільнення від відповідальності, однак ця норма регулює одностороннє припинення (відмову від) зобов`язання. Підстави звільнення від відповідальності внаслідок непереборної сили визначені частиною 1 статті 617 ЦК України, за якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому за частиною 2 статті 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Крім того, за частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини.

Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 зазначив: «Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин» (пункт 53); «…лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП … і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні» (пункт 57). У постанові від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22 Верховний Суд також вказав, що зазначений лист ТПП «констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні» (пункт 36).

Скаржник не подав сертифіката ТПП про форс-мажорні обставини щодо його зобов`язань за договором від 25.10.2024 № 375 НП, не надав доказів повідомлення позивача про такі обставини та не довів причинно-наслідкового зв`язку між воєнним станом, обстрілами, на які він посилається, і простроченням оплати конкретних партій товару.

Колегія суддів також враховує, що договір укладено 25.10.2024, тобто більш ніж через два з половиною роки після введення в Україні воєнного стану. Укладаючи договір у таких умовах, відповідач як суб`єкт господарювання був обізнаний про воєнний стан і пов`язані з ним ризики, проте погодив строк оплати (пункт 4.3) та відповідальність за його порушення. Обставини, які існували та були відомі сторонам на момент укладення договору, не можуть розглядатися як надзвичайні та невідворотні щодо зобов`язань, що з цього договору виникли. Крім того, у період дії воєнного стану відповідач повністю сплатив вартість товару, що свідчить про відсутність об`єктивної неможливості виконання грошового зобов`язання.

Отже, підстав для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення оплати немає.

Щодо зменшення розміру пені.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому має бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 виснувала, що «…законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. …» Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду» (пункт 7.31), а також що «…в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних …» обставин справи (пункт 7.43).

У постанові від 18.03.2026 у справі № 924/567/25 Верховний Суд підтвердив, що «Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання» (пункт 5.12).

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України обов`язок довести наявність обставин, які мають істотне значення для зменшення неустойки, покладається на боржника, який заявляє про таке зменшення.

На підставі вищевикладеного колегія суддів виснує:

- розмір пені визначено сторонами в межах граничного розміру, встановленого статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а стягнута сума пені (39 362,04 грн) становить близько 5,9 % вартості поставленого і несвоєчасно оплаченого товару (664 500,00 грн). Отже, доводи скаржника про неспівмірність пені із сумою основного боргу не підтверджуються.

- відсутність доказів понесення позивачем збитків сама по собі не є підставою для зменшення пені, оскільки право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України), а неустойка має не лише компенсаційну, а й стимулюючу функцію.

- прострочення оплати було тривалим (з листопада 2024 року до липня 2025 року), а оплата здійснювалася численними частковими платежами протягом кількох місяців після настання строку оплати, тоді як позивач своє зобов`язання з поставки товару виконав належним чином.

- надані відповідачем дані фінансової звітності (балансу) про наявність збитків і дебіторської заборгованості характеризують загальний фінансовий стан підприємства, але не доводять, що прострочення оплати саме цього товару було зумовлене винятковими обставинами, які не залежали від відповідача. Більше того, задекларована відповідачем дебіторська заборгованість (7 124 500,00 грн – 7 227 100,00 грн) більш ніж у сто разів перевищує суму стягнутих нарахувань. Воєнний стан є обставиною, в умовах якої здійснюють господарську діяльність обидві сторони договору, а доказів того, що позивач перебуває у кращому майновому становищі, ніж відповідач, матеріали справи не містять.

- зменшення пені до 5 % від заявленої суми, як просить скаржник, фактично означало б звільнення відповідача від відповідальності, що суперечить наведеному висновку Верховного Суду про те, що суд має право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати (пункт 7.31 постанови у справі № 911/2269/22).

Суд першої інстанції, відмовляючи у зменшенні пені, навів конкретні мотиви, врахував тривалість прострочення, укладення договору вже в умовах воєнного стану, добровільне погодження відповідачем умов про строк оплати і відповідальність, правомірні очікування кредитора та відсутність доказів кращого становища позивача, а також оцінив подані відповідачем копії фінансової звітності. Колегія суддів не вбачає підстав для іншої оцінки цих обставин, а отже – і для втручання в дискрецію суду першої інстанції.

Помилкові твердження апелянта про те, що в інших справах суди за інших обставин зменшували розмір пені (зокрема, у справах № 921/187/25 та № 924/567/25, переглянутих Верховним Судом у березні 2026 року) відхиляються колегією суддів з огляду на те, що у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

- щодо зменшення 3 % річних та інфляційних втрат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 виклала такі висновки: «Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник…» (пункт 112); «Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом» (пункт 118); «Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат» (пункт 125).

При цьому Велика Палата Верховного Суду визнала за необхідне «конкретизувати правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 та зазначити, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником» (пункт 135).

У цій справі позивач заявив до стягнення проценти річних саме в законодавчо встановленому розмірі 3 % (частина 2 статті 625 ЦК України) та інфляційні втрати. Відповідно до наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, які згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню, ні 3 % річних, ні інфляційні втрати зменшенню судом не підлягають. Тому суд першої інстанції правомірно відмовив у їх зменшенні.

Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 відхиляються, оскільки викладений у ній висновок конкретизовано у пізнішій постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 у зазначений вище спосіб. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 також не підтримує позиції скаржника, оскільки в ній підстав для зменшення 3 % річних не встановлено. Наведені скаржником постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не можуть мати пріоритету над висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 903/602/24, а ухвали про передачу справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду чи об`єднаної палати не містять висновків щодо застосування норм права у розумінні частини 4 статті 236 ГПК України.

Посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 02.11.2004 № 15-рп/2004, від 30.01.2003 № 3-рп/2003 та рішення ЄСПЛ у справах «Надточій проти України», «Гурепка проти України (№ 2)» не стосуються питання про можливість зменшення 3 % річних та інфляційних втрат і наведених висновків не спростовують.

- щодо періоду нарахування пені.

Перевіряючи правильність застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 ГПК України), колегія суддів враховує, що пеню нараховано за період з 14.11.2024 по 10.07.2025, тобто за окремими партіями товару – понад шість місяців. Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 зазначила, що положення частини шостої статті 232 ГК України є диспозитивними (пункт 81), а у разі встановлення договором іншого строку нарахування штрафних санкцій «їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців» (пункт 91). Оскільки умовами договору сторони погодили нарахування штрафних санкцій за весь період прострочення [до моменту повного виконання зобов`язання – пункт 5.10 договору], нарахування пені до дня, що передує дню остаточної оплати (11.07.2025), здійснено правомірно. Скаржник цих обставин не оспорює.

- щодо відстрочення виконання рішення.

Відповідно до статей 239, 331 ГПК України суд за заявою учасника справи може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для відстрочення або розстрочення виконання є обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 331 ГПК України).

Верховний Суд у постанові від 06.02.2025 у справі № 904/1060/24 зазначив, що «…законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення … з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, … що ускладнюють вчасне виконання судового рішення», а також що «…недостатнім є лише факт відсутності у боржника коштів, … суди обов`язково повинні враховувати інтереси іншої сторони спору, … на користь якої прийнято рішення». У постанові від 28.05.2024 у справі № 906/1035/23 Верховний Суд виснував, що «Відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду», а тягар доведення відповідних обставин покладається на заявника.

Обставини, на які посилається скаржник (збитки, дебіторська заборгованість, воєнний стан, обстріли), мають загальний характер і є тими самими обставинами, що наводилися як підстава для зменшення санкцій. Скаржник не довів, що вказані обставини унеможливлюють виконання рішення про стягнення 62 636,02 грн та 2 422,40 грн судового збору, і не надав жодних доказів того, що після спливу строку відстрочення його фінансове становище зміниться і рішення буде виконано. З огляду на задекларований самим відповідачем розмір дебіторської заборгованості, стягнута сума не є такою, виконання якої є об`єктивно неможливим.

Колегія суддів також враховує інтереси позивача, який належно виконав свої зобов`язання за договором, тривалий час не отримував оплати за поставлений товар і на користь якого ухвалено рішення. Відстрочення виконання рішення за відсутності виняткових обставин порушило б баланс інтересів сторін.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відстроченні виконання рішення, а клопотання скаржника про відстрочення виконання рішення на шість місяців, заявлене в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягає. Посилання скаржника на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 цих висновків не змінює. У разі виникнення обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відповідач не позбавлений права звернутися з відповідною заявою в порядку статті 331 ГПК України.

Доводи, що містяться у відзиві Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Енергія" на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД", в частині того, що:

1) відзив подано у встановлений судом строк, оскільки ухвалу від 03.03.2026 позивач отримав 03.03.2026, а останнім днем подання відзиву є 13.03.2026;

2) доводи скаржника про те, що видаткові накладні та рахунки не є доказом поставки, є безпідставними, оскільки видаткова накладна є первинним документом, що підтверджує передачу товарно-матеріальних цінностей у певній кількості та за визначеною ціною;

3) видаткові накладні № 20240722 від 04.11.2024, № 20240740 від 07.11.2024, № 20240741 від 08.11.2024 складено в програмі M.E.Doc і підписано кваліфікованими електронними підписами відповідальних осіб позивача та відповідача, що підтверджується долученими до матеріалів відповіді на відзив універсальними документами, що засвідчують накладення КЕП;

4) до позову долучено копії товарно-транспортних накладних № 20240722 від 04.11.2024, № 20240740 від 07.11.2024, № 20240741 від 08.11.2024, підписаних уповноваженими особами сторін у паперовому вигляді та засвідчених печатками сторін;

5) відповідно до пп. 231.1, 231.3 ст. 231 Податкового кодексу України у відповідача наявні зареєстровані ним в ЄРАН акцизні накладні на товар, поставлений за договором поставки нафтопродуктів № 375 НП від 25.10.2024, що також підтверджує прийняття товару;

6) відповідач, ставлячи під сумнів сам факт поставки, здійснив оплату за всіма рахунками, виставленими за спірними видатковими накладними, що підтверджує отримання ним товару;

7) згідно з ч. 1 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та постановами Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 сторона, яка посилається на форс-мажор, повинна довести наявність обставин непереборної сили, їх надзвичайний характер та причинний зв`язок з неможливістю виконання конкретного зобов`язання;

8) лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є сертифікатом у розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх суб`єктів (постанови Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 903/573/22, КГС ВС від 07.06.2023 у справах № 912/750/22 та № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 02.08.2023 у справі № 916/1788/22, від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, від 14.03.2023 у справі № 923/878/21, від 12.10.2023 у справі № 908/1620/22);

9) відповідач не отримував сертифіката ТПП щодо спірного зобов`язання та не надсилав позивачу письмового повідомлення про форс-мажор, передбаченого пунктами 6.1, 6.2 договору, що згідно з постановою Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 позбавляє його права посилатися на такі обставини;

10) відповідно до постанови Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 908/1198/22 введення воєнного стану не свідчить про неможливість здійснення підприємницької діяльності та отримання коштів від контрагентів;

11) інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22; постанова об`єднаної палати КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18);

12) зменшення судом штрафних санкцій чи відсотків є правом, а не обов`язком суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22), три проценти річних є мінімальним законодавчо встановленим розміром і зменшенню не підлягають, а інфляційні втрати, на відміну від процентів річних, суд зменшити не може;

13) неустойка має компенсаційний, а не каральний характер, а при вирішенні питання про її зменшення суд оцінює винятковість випадку, ступінь виконання зобов`язання, причини та строк прострочення і поведінку боржника (постанови Верховного Суду від 08.06.2023 у справі № 917/5/22, від 05.08.2025 у справі № 910/14479/23 (910/5872/24), висновки об`єднаної палати КГС ВС у справі № 911/2269/22);

14) посилання на «ускладнення» чи «нестачу коштів» є недостатніми та не доводять непереборності перешкод (постанова Верховного Суду від 21.01.2025 у справі № 910/7767/23);

15) під час письмового спілкування в період прострочення представник відповідача повідомляв про закупівлю аналогічного товару та розрахунки з іншими постачальниками, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача та введення суду в оману щодо скрутного матеріального становища;

16) позивач для забезпечення виконання договору уклав кредитний договір і сплачував відсотки за ним у період прострочення оплати, внаслідок чого зазнав збитків, з вимогою про стягнення яких звернеться до суду;

17) позивач працює в аналогічних умовах воєнного стану, що не завадило йому добросовісно виконувати договір, тому наведені відповідачем обставини не є винятковими, а достатніх доказів для зменшення пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідачем не надано приймаються до уваги колегією суддів , за винятком доводів, викладених у пунктах 5), 15) та 16) з огляду на те, що відповідні обставини обставини не встановлювалися судом першої інстанції, а доказів на їх підтвердження позивач з дотриманням вимог частини 3 статті 269 ГПК України не подав. Водночас висновки колегії суддів ґрунтуються на інших доказах і від цих обставин не залежать.

Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції принципів законності, справедливості, змагальності, практики ЄСПЛ, положень статей 8, 13 Конституції України, статей 50, 51, 73, 74, 76– 80, 84, 86, 236 ГПК України не знайшли підтвердження. Суд першої інстанції дослідив подані сторонами докази, надав оцінку запереченням відповідача щодо копій електронних документів, клопотанням про зменшення санкцій і про відстрочення виконання рішення, а також, діючи на користь відповідача, прийняв до розгляду його пояснення, подані з пропуском строку, як відзив на позовну заяву.

Доводи скаржника про необхідність уникати надмірного формалізму (постанова Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 910/9025/24) колегія суддів оцінює критично, оскільки саме позиція скаржника, який просить не брати до уваги підтверджені сукупністю інших доказів документи лише з огляду на форму їх подання, за відсутності будь-яких доводів щодо невідповідності їх змісту, є проявом такого такого правого явища і суперечить відповідним доводам апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини, неодноразово зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, пункт 58). Інші доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення, а відтак підстави для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2025 у справі № 904/3927/25 відсутні. Апеляційна скарга ТОВ "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат:

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Будіндустрія-Сервіс ЛТД” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2025 у справі № 904/3927/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2025 у справі № 904/3927/25 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю “Будіндустрія-Сервіс ЛТД”.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус