Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №914/1313/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/1313/26

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

Скрипчук О.С.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги Фізичної особи-

підприємця Васько Галини Ярославівни від 17.08.2026 (вх. № ЗАГС

01-05/2749/26 від 18.08.2026) та від 14.09.2026 (вх. № ЗАГС 01-

05/3071/26 від 14.09.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.07.2026 (повний текст рішення складено 29.07.2026, суддя Бортник О.Ю.)

та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 (суддя Король М.Р.)

у справі № 914/1313/26

за позовом: Фізичної особи-підприємця Голуба Максима Олександровича (надалі – ФОП Голуб М.О.), м. Малин, Коростенський район, Житомирська область

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Васько Галини Ярославівни (надалі – ФОП Васько Г.Я.), м. Новояворівськ, Яворівський район, Львівська область

про: стягнення 109 617,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

ФОП Голуб М.О. звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ФОП Васько Г.Я. про стягнення заборгованості в сумі 109 617,51 грн., з яких: 91 179,92 грн. основний борг, 2 477,36 грн. інфляційні втрати, 622,02 грн. 3 % річних, 6 220,22 грн. пеня та 9 117,99 грн. штраф. Також позивач просив зазначити в рішенні про нарахування пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, яке регулює таке нарахування згідно зі ст. 238 ГПК України.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 1 від 01.01.2026 в частині своєчасної та повної оплати поставленої йому позивачем продукції. Замовлення продукції відповідач здійснював через систему обслуговування ПОСТЕР, за результатом прийняття замовлення позивач видавав чек.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.07.2026 у справі №914/1313/26 (суддя О.Ю. Бортник) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Васько Галини Ярославівни на користь Фізичної особи-підприємця Голуба Максима Олександровича – 74 130,16 грн заборгованості, 2 140,99 грн інфляційних, 423,12 грн трьох процентів річних, 7 413,02 грн штрафу, 4 231,01 грн пені та 2 601,37 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що між сторонами існували договірні відносини поставки, укладені шляхом електронного документообігу із застосуванням кваліфікованого електронного підпису, на виконання умов якого позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 91 179,92 грн. Поставка товару підтверджується видатковими накладними та актом звірки взаємних розрахунків. Відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару, однак не в повному обсязі. З врахуванням наведедних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 74 130,16 грн заборгованості за товар, який поставлено на підставі спірного договору поставки, починаючи з 05.01.2026 до 16.03.2026, є обґрунтованими та підлягають до задоволення. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за товар, який поставлено по видаткових накладних №203 від 19.03.2026 та №212 від 21.03.2026, суд дійшов висновку, що такі задоволенню не підлягають, оскільки видаткові накладні відповідачем не підписані, в матеріалах справи немає доказів того, що особи, які отримували товар за видатковими накладним № 203 від 19.03.2026 та № 212 від 21.03.2026 діяли на підставі довіреностей на отримання матеріальних цінностей, виданих відповідачем, від її імені та в її інтересах. Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 25.03.2026 відповідачем не підписано. Також суд першої інстанції дійшов всиновку, що на підставі ст. 625 ЦК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 140,99 грн. інфляційних нарахувань та 423,12 грн. 3 % річних за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 06.02.2026 до 29.04.2026. Водночас, в силу приписів ст.ст. 549, 611 ЦК України та п. 7.3 договору поставки №1 обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7 413,02 грн. штрафу та 4 231,01 грн. пені за період прострочення оплати товару з 06.02.2026 до 29.04.2026. Решта позовних вимог в частині 3 % річних, пені та інфляційних задоволенню не підлягають.

Крім того, суд дійшов висновку, що не підлягає задоволенню й вимога позивача про зазначення в рішенні, що пеня нараховується до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, яке регулює нарахування, згідно з ст. 238 ГПК України. Суд встановив, що позивач, заявляючи позовну вимогу про стягнення пені, здійснив її розрахунок за невірним алгоритмом, не врахувавши часткових оплат відповідача та не надавши суду формули розрахунку такої пені до моменту виконання рішення.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у даній справі (суддя М.Р. Король) заяву Фізичної особи-підприємця Голуба Максима Олександровича про стягнення з відповідача - Фізичної особи-підприємця Васько Галини Ярославівни витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн. задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Васько Галини Ярославівни на користь Фізичної особи-підприємця Голуба Максима Олександровича - 7 000,00 грн. витрат на надання професійної правничої допомоги. В іншій частині заяви відмовлено.

При ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції, керуючись принципами справедливості, добросовісності, співмірності та розумності, врахувавши всі аспекти та складність справи, часткове задоволення заявлених позовних вимог суд дійшов висновку , що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який відповідає вищевказаним критеріям у даній справі, за представництво інтересів позивача, складає 7 000,00 грн., оскільки саме такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, а також те, що саме такий розмір витрат є співмірним з наданою адвокатами правничою допомогою клієнту.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 29.07.2026 у справі № 914/1313/26, ФОП Васько Г.Я. звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні відповідних позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Просить поновити строк для подання у справу роздруківок знімків екрану з системи «Вчасно», зроблених відповідачем 10.08.2026 в кількості 4 штуки та прийняти їх до розгляду під час апеляційного провадження.

Скаржник вважає рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині незаконним, необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи та невідповідності висновків суду встановленим обставинам. Зокрема, ФОП Васько Г.Я. стверджує, що не укладала з позивачем договору поставки № 1 від 01.01.2026, не підписувала його чи будь-які інші документи з позивачем через систему «Вчасно» з використанням свого кваліфікованого електронного підпису та до отримання досудової вимоги не була обізнана про існування такого договору. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що до позовної заяви позивачем не було долучено електронного примірника договору поставки, який містив би електронний підпис та давав можливість перевірити цілісність електронного документа і факт його підписання у порядку, передбаченому законодавством, а було подано лише паперове візуальне відображення документа. Щодо здійснення часткових оплат зазначає, що на виконання договору про надання консультаційних послуг № 17/1 від 22.05.2025 ФОП Швець Л.В. було надано доступ до банківського рахунку відповідача, а тому сам факт перерахування коштів з відповідного рахунку не свідчить про здійснення таких платежів особисто ФОП Васько Г.Я. та відповідно, про визнання нею існування договору поставки або заборгованості за ним. Після виявлення перерахування коштів невідомим відповідачу контрагентам 17.03.2026 доступ ФОП Швець Л.В. до банківського рахунку було припинено. Крім того, долучені позивачем видаткові накладні не містять підпису відповідача, а підписані іншими особами, повноваження яких на прийняття товару від імені та в інтересах ФОП Васько Г.Я. позивачем не підтверджено. Щодо актів звірки взаємних розрахунків наголосила, що такі акти не є первинними бухгалтерськими документами та самі по собі не підтверджують факту здійснення господарської операції, зокрема факту поставки товару. На переконання скаржника, суд першої інстанції порушив вимоги ГПК України щодо строку та порядку подання доказів. Зокрема, з 10.06.2026 справа 914/1313/26 перебувала на стадії розгляду справи по суті, відтак долучені електронні версії актів взаємних розрахунків від 12.06.2026 подані позивачем з порушенням строків, передбачених процесуальним законодавством, та є такими, що не могли братися судом до уваги при ухваленні рішення. Також скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що значний обсяг доказів, якими позивач додатково обґрунтовував сам факт поставки товару, порядок його замовлення та прийняття, здійснення оплат і розмір заявленої до стягнення заборгованості, був поданий лише разом із клопотанням про усунення недоліків та долучення додаткових доказів від 16.07.2026. Вказане клопотання разом із доданими до нього доказами було отримано відповідачем лише 22.07.2026, після чого вже через надзвичайно короткий проміжок часу судом першої інстанції було ухвалено рішення у справі.

Також скаржник звертає увагу на те, що після ухвалення судового рішення, ФОП Васько Г.Я. звернулася до підтримки системи сервісу «Вчасно» з метою встановлення обставин використання її ЕЦП та виявила, що дійсно з використанням ЕЦП ФОП Васько Г.Я. через систему «Вчасно» було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 17.03.2026. Водночас, інтерфейс системи «Вчасно» вказує на те, що підпис здійснено з акаунта Вітинської Оксани Іванівни, а сам документ надіслано до підписання позивачем. З наведедного вбачається, що операція з підписання спірного документа була здійснена з акаунта Вітинської О.І. із використанням КЕП відповідача. Оскільки відновлення доступу до акаунта у системі «Вчасно» відбулося після ухвалення судом першої інстанції рішення, то відповідач не могла подати відповідні докази в суд першої інстанції і вважає ці причини достатньо поважними для прийняття нових доказів судом апеляційної інстанції.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог законним та обгрунтованим. Щодо заявленого скаржником клопотання про поновлення строку для подання у справу роздруківок знімків екрану з системи «Вчасно» позивач зазначає, що скаржником всупереч норм процесуального права не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Водночас, беручи до уваги той факт, що протягом розгляду даної справи судом першої інстанції стороною відповідача стверджувалось, що ФОП Васько Г.Я. договір поставки № 1 від 01.01.2026 та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 17.03.2026 не підписувались, відтак всупереч таким твердженням відповідачем не надано жодних доказів в обгрунтування підставності зазначених обставин. Крім того, відповідачем не вживалось жодних заходів отримання доказів шляхом скерування адвокатських запитів для отримання документів та відповідної інформації, що покладено в основу заперечень, чи витребування таких документів через суд. Позивач наголошує, що результати перевірки підписів засвідчили, що договір поставки № 1 та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 17.03.2026 підписано електронними цифровими підписами позивача та відповідача, тобто у належний спосіб підтверджено Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, на який покладено виконання функцій ЦЗО. Відтак, наведені скаржником аргументи щодо доступу Вітинської О.І. до ЕЦП відповідача та підпису нею від імені ФОП Васько Г.Я. зазначених документів є припущеннями, доказів протилежного скаржником не подано. Позивач також звертає увагу на те, що в підтвердження реальності господарських операцій з поставки товарів та продукції згідно спірного договору поставки, в матеріалах справи наявні рахунки на оплату та видаткові накладні, на підставі яких відповідач здійснювала оплати за договором. Дані відомості оплати також відображаються у виписці по рахунку, що підтверджує факт прийняття поставок товарів та продукції відповідачем. Щодо долучення доказів у заявах по суті в суді першої інстанції позивач, зокрема зазначив, що для подання доказів у справі сторони користуються таким правом під час подання своїх вимог та заперечень, а також додаткових пояснень з огляду на викладену позицію протилежної сторони у заявах по суті, вичерпний перелік яких наданий у ст. 161 ГПК України, до яких процесуальний закон відносить і відповідь на відзив. Відтак, безпідставними є доводи скаржника щодо порушення порядку подання та приєднання до матеріалів справи доказів, що подані разом із заявами по суті. Просить рішення суду першої інстанції від 29.07.2026 у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

ФОП Васько Г.Я. подано апеляційну скаргу і на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у даній справі, в якій просить скасувати зазначене рішення в частині задоволення заяви ФОП Голуб М.О. про стягнення з ФОП Васько Г.Я. 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ФОП Голуб М.О. про стягнення з ФОП Васько Г.Я. витрат на професійну правничу допомогу повністю. Зазначає, що умовами укладеного між позивачем та його представником договору про надання правової допомоги №10/03-26 передбачено, що винагорода адвоката оплачується впродовж трьох днів після підписання договору. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції, що розписка про отримання гонорару складена 13.03.2026, однак так і не була долучена з жодним документом у справі до винесення судового рішення у даній справі. На переконання скаржника, позивач, подаючи докази понесених судових витрат після прийняття рішення по суті позовних вимог, повинен був у своїй заяві обгрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до ухвалення рішення по суті позовних вимог. Скаржник зауважує, що з долучених детального опису робіт та акта наданих послуг вбачається штучне збільшення часу надання послуг через дублювання робіт.

Позивач не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу подану на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у даній справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2026 справу № 914/1313/26 розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформовано: Кравчук Н.М. – головуючий суддя, судді: Матущак О.І. та Скрипчук О.С.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 та від 21.09.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 914/1313/26 та постановлено здійснити перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 29.07.2026 та додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у справі №914/1313/26 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

08.09.2026 представником відповідача (скаржника) подано до суду апеляційної інстанції через систему «Електронний суд» відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх.№ ЗАГС 01-04/7532/26) подану на рішення Господарського суду Львівської області від 29.07.2026 у дані справі, в якій представник ФОП Васько Г.Я. просить поновити відповідачу строк для подання доказів. Просить прийняти та долучити до матеріалів справи № 914/1313/26 відповідь ТОВ «Вчасно Сервіс» № 08/09/VCH- 1145 від 08.09.2026 на адвокатський запит від 02.09.2026, з огляду на об`єктивну неможливість її подання до суду першої інстанції. Долучити до матеріалів справи копію адвокатського запиту до ТОВ «Вчасно Сервіс» від 02.09.2026 та докази його направлення.

Клопотання обгрунтовано тим, що об`єктивна причина неподання технічних відомостей раніше полягала у відсутності у Васько Г.Я. доступу до відповідного середовища сервісу «Вчасно». Лише після відновлення доступу відповідач отримала можливість переглянути технічну історію документів і 10.08.2026 зафіксувати відомості про обліковий запис та час здійснення спірних операцій. Самі технічні дані існували у системі раніше; знімки екрана є лише способом їх подальшої фіксації.

09.09.2026 представником позивача через систему «Електронний суд» подану заяву (вх.№ ЗАГС 01-04/7597/26 від 10.09.2026), в якій заявник просить в поновленні скаржнику строку для подання доказів відмовити. В прийнятті та долученні до матеріалів справи №914/1313/26 відповіді ТОВ «Вчасно Сервіс» № 08/09/VCH 1145 від 08.09.2026 на адвокатський запит від 02.09.2026 та копії адвокатського запиту до ТОВ «Вчасно Сервіс» від 02.09.2026 відмовити.

Щодо заявлених скаржником у апеляційній скарзі та у відповіді на відзив на апеляційну скаргу клопотань про поновлення строку для подання доказів, а саме роздруківок знімків екрану з системи «Вчасно», зроблених відповідачем 10.08.2026, відповіді ТОВ «Вчасно Сервіс» № 08/09/VCH- 1145 від 08.09.2026 на адвокатський запит від 02.09.2026, копії адвокатського запиту до ТОВ «Вчасно Сервіс» від 02.09.2026, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

За приписами ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З врахуванням наведеного, колегія суддів не надає правової оцінки вищезазначеним документам,оскільки це фактично нові докази, яких не існувало на час прийняття судом рішення від 29.07.2026 у даній справі.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання відповідачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №924/232/18, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 по справі №922/393/18).

Відповідно до частин 1-3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи те, що рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду відповідно до ст. 269 ГПК України відтак, апеляційним судом можуть бути враховані лише ті докази, які подавались під час розгляду справи в суді першої інстанції. Разом з тим, у суд першої інстанції відповідач таких документів не подавав.

Водночас скаржником (заявником), всупереч нормам процесуального права, не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. При цьому, беручи до уваги той факт, що протягом розгляду даної справи судом першої інстанції стороною відповідача стверджувалось, що ФОП Васько Г.Я. договір поставки № 1 від 01.01.2026 та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 17.03.2026 не підписувались, відтак всупереч таким твердженням відповідачем не надано жодних доказів в обгрунтування підставності зазначених обставин.

Ухвалою від 07.10.2026 об`єднано апеляційні скарги ФОП Васько Галини Ярославівни від 17.08.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 29.07.2026 та від 14.09.2026 на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у справі № 914/1313/26 в одне апеляційне провадження, та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Сторони у справі обізнані з порядком розгляду даної справи шляхом направлення вищезазначених ухвал суду про відкриття апеляційного провадження та про об`єднання апеляційних скарг на адреси зазначені сторонами у позовній заяві та апеляційних скаргах, також представнику скаржника - адвокату Мадиняк Х.І. до електронного кабінету зареєстрованого в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

01.01.2026 між ФОП Васько Галиною Ярославівною (Покупець) та ФОП Голубом Максимом Олександровичем (Постачальник) укладено договір поставки № 1, згідно з п.1.1 якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар в кількості, асортименті та за ціною, що визначаються сторонами у відповідних документах: товарних чеках, рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Покупець оплачує поставлений належним чином товар відповідно до рахунків впродовж 14 календарних днів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця, згідно реквізитів в рахунках до оплати (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору Постачальник зобов`язаний передати товар Покупцю чи Кур`єрській Службі для подальшого транспортування у термін до 5 днів з моменту прийняття замовлення на товар, який є в наявності на складі Постачальника. У разі неможливості виконання замовлення через відсутність товару на складі Постачальник зобов`язаний узгодити терміни виконання такого замовлення з Покупцем.

Постачальник зобов`язаний запакувати товар і передати Кур`єрській Службі для подальшого транспортування та доставити його на адресу, вказану Покупцем. За окремим погодженням між сторонами Постачальник може здійснювати доставку товарів на адресу Покупця чи забезпечити можливість самовивозу товарів Покупцем зі складу Постачальника. Зобов`язання Постачальника передати товар вважається виконаним у момент передачі товару Покупцю відповідальними працівниками Постачальника чи працівниками Кур`єрської Служби (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 4.3 договору Постачальник зобов`язаний оформити та передати Покупцю товаро-супровідні документи, що його стосуються: товарний чек, рахунок-фактуру та два екземпляри видаткової накладної.

Пунктом 4.7 договору передбачено, що у разі прийняття Товару Покупцем чи відповідальною за це особою від Покупця без зазначення розбіжностей у відповідних документах (акт розбіжностей) Кур`єрської Служби є зоною відповідальності Покупця, а зобов`язання Постачальника вважаються виконаними належним чином та в повному обсязі.

За порушення строків оплати, встановлених умовами цього договору, зокрема у п.2.4 Покупець також, на вимогу Постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період, за який нараховуватиметься пеня, від суми заборгованості за кожний день затримки оплати. У випадку якщо Покупець затримує здійснення оплати поставленого товару понад строк, більший ніж 20 календарних днів, розраховуючи від дати, коли відповідний товар повинен був бути сплачений Покупцем, Постачальник має право додатково стягнути з Покупця штраф за недотримання строків оплати в розмірі 10 % вартості неоплаченого товару (п. 7.3 договору).

Факт накладення 29.01.2026 на текст вказаного договору електронних цифрових підписів позивача та відповідача підтверджено Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, на який покладено виконання функцій ЦЗО. Адреса електронного інформаційного ресурсу ЦЗО, доступ до якого забезпечується через комунікаційні мережі загального користування цілодобово (далі - офіційний вебсайт ЦЗО): https://czo.gov.ua. (п. 5 Регламенту роботи центрального засвідчувального органу, затвердженого Наказом Міністерства цифрової трансформації України 28 лютого 2024 року № 33, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 2024 року за №393/41738).

В матеріалах справи міститься копія договору комерційної субконцесії № 17/1 від 20.05.2025, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Рікотою Галиною Михайлівною (Користувач або Франчайзі) та Фізичною особою-підприємцем Васько Галиною Ярославівною (Субкористувач або Субфранчайзі). Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах визначених цим договором, Франчайзі передає Субфранчайзі право користування комплексом прав, наданих йому Франчайзером (Правоволодільцем) Фізичною особою-підприємцем Вітинською О.І. згідно договору комерційної концесії № 17 від 10.02.2025, а саме право користування комплексом належних Франчайзі прав з метою виготовлення та продажу продукції та інших супутніх товарів і послуг на визначеній території: м. Львів, вул.Вітовського, будинок 57, в тому числі Франчайзі надає, а Субфранчайзі отримує право вступити до Франчайзингової мережі «BLACK HONEY» для ведення бізнесу згідно з системою Франчайзера.

Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання умов договору поставки № 1 від 01.01.2026 позивачем у період з 05.01.2026 до 21.03.2026 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 144 665,12 грн., згідно з видатковими накладнимпи №№: 1, 6, 7, 21, 22, 34, 35, 44, 47, 48, 56, 58, 71, 76, 84, 86, 88, 89, 90, 95, 96, 106, 107, 116, 117, 128, 135, 137, 144, 145, 150, 155, 167, 169, 173, 174, 176, 178, 183, 184, 187, 192, 203 та 212 (т. 1, а.с. 28-56, т. 2, а.с. 12-25, 95). Видаткові накладні підписано зі сторони Покупця - Залінською А.В. Кушнір А.А., Голуб А.А.

В матеріалах справи міститься довідка АТ «Універсал Банк» про рух коштів по рахунку фізичної особи-підприємця від 08.04.2026, з якої вбачається, що ФОП Васько Г.Я. здійснювались оплати за фактично поставлений товар на підставі видаткових накладних, починаючи з 02.02.2026 по 16.03.2026, всього платежів на загальну суму 50 815,64 грн. (т.1, а.с. 58-59).

Також в матеріалах справи наявна копія прибуткового касового ордеру № 1 від 26.01.2026 про сплату ФОП Васько Г.Я. 2 669,56 грн. в якості оплати товару, що поставлявся ФОП Голуб М.О. по видаткових накладних № 1 від 05.01.2026 та № 6 від 06.01.2026 (т. 2, а.с. 11). Вказаний прибутковий касовий ордер № 1 від імені відповідача підписано Швець Л.В.

Згідно з актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 17.03.2026 між ФОП Голуб М.О. і ФОП Васько Галиною Ярославівною за договором № 1 від 01.01.2026, заборгованість відповідача станом на 17.03.2026 становила 74 130,16 грн. (т. 1, а.с. 22-24). Даний акт підписано власним електронним цифровим підписом ФОП Васько Г.Я.

25.03.2026 ФОП Голуб М.О. було надіслано на електронну адресу ФОП Васько Г.Я. через сервіс електронного документообігу «Вчасно» акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 25.03.2026 між ФОП Голуб М.О. і ФОП Васько Галиною Ярославівною за договором № 1 від 01.01.2026 на загальну суму 91 179,92 грн. Вказазний акт підписано лише власним електронним цифровим підписом позивача (т. 1, а.с. 25-27).

Позивачем на адресу відповідача було надіслано досудову вимогу від 13.04.2026 про стягнення заборгованості за договором поставки № 1 від 01.01.2026. Згідно відомостей з сайту АТ «Укрпошта» за трек номером 7905401156451 досудову вимогу вручено відповідачу 20.04.2026 (т. 1, а.с. 60-65). Вимога залишена без відповіді та задоволення.

Наведені обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 1 від 01.01.2026 в сумі 109 617,51 грн., з яких: 91 179,92 грн. основний борг, 2 477,36 грн. інфляційні втрати, 622,02 грн. 3 % річних, 6 220,22 грн. пеня та 9 117,99 грн. штраф.

При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01.01.2026 між ФОП Васько Галиною Ярославівною (Покупець) та ФОП Голуб Максимом Олександровичем (Постачальник) укладено договір поставки № 1. Відповідно до умов даного договору Постачальник зобов`язувався передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язувався прийняти та оплатити товар в кількості, асортименті та за ціною, що визначаються сторонами у відповідних документах: товарних чеках, рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Факт накладення 29.01.2026 на текст вказаного договору електронних цифрових підписів позивача та відповідача підтверджено Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, на який покладено виконання функцій ЦЗО. Адреса електронного інформаційного ресурсу ЦЗО, доступ до якого забезпечується через комунікаційні мережі загального користування цілодобово (далі - офіційний вебсайт ЦЗО): https://czo.gov.ua. (п. 5 Регламенту роботи центрального засвідчувального органу, затвердженого Наказом Міністерства цифрової трансформації України 28 лютого 2024 року №33, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 2024 року за № 393/41738).

Укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

За приписами ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це (ч. 1 ст. 664 ЦК України).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору поставки № 1 від 01.01.2026 поставив відповідачу у період з 05.01.2026 по 21.03.2026 товар на загальну суму 144 665,12 грн., згідно видаткових накладних №№: 1, 6, 7, 21, 22, 34, 35, 44, 47, 48, 56, 58, 71, 76, 84, 86, 88, 89, 90, 95, 96, 106, 107, 116, 117, 128, 135, 137, 144, 145, 150, 155, 167, 169, 173, 174, 176, 178, 183, 184, 187, 192, 203 та 212 (т. 1, а.с. 28-56, т. 2, а.с. 12-25, 95). Зазначені видаткові накладні підписано зі сторони Покупця - Залінською А.В. Кушнір А.А., Голуб А.А. Докази того, що вказані особи уповноважувались відповідачем на отримання матеріальних цінностей від її імені та у її інтересах на підставі договору поставки № 1 від 01.01.2026 в матеріалах справи відсутні.

Водночас, довідкою АТ «Універсал Банк» про рух коштів по рахунку фізичної особи-підприємця від 08.04.2026, підтверджується факт перерахування відповідачем 50 815,64 грн. за фактично поставлений позивачем товар згідно видаткових накладних починаючи з 02.02.2026 по 16.03.2026 (т. 1, а.с. 58-59).

Як зазначалося вище, в матеріалах справи міститься копія прибуткового касового ордеру № 1 від 26.01.2026 про сплату ФОП Васько Г.Я. 2 669,56 грн. в якості оплати товару, що поставлявся ФОП Голуб М.О. по видаткових накладних № 1 від 05.01.2026 та № 6 від 06.01.2026 (т. 2, а.с. 11). Вказаний прибутковий касовий ордер № 1 від імені відповідача підписано Швець Л.В. При цьому позивачем не надано доказів того, що у Швець Л.В. були повноваження діяти від імені та у інтересах відповідача, передаючи позивачу 2 669,56 грн. готівкою в рахунок оплати видаткових накладних № 1 та № 6.

Згідно акта звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 17.03.2026 між ФОП Голубом М.О. і ФОП Васько Г. Я. за договором № 1 від 01.01.2026, заборгованість відповідача станом на 17.03.2026 становила 74 130,16 грн. (т. 1, а.с. 22-24). Даний акт підписано власним електронним цифровим підписом ФОП Васько Г.Я.

Зазначеним актом звірки взаємних розрахунків підтверджується, що за період з 05.01.2026 по 16.03.2026 позивач поставив відповідачу по видаткових накладних №№ 1, 6, 7, 21, 22, 34, 35, 44, 47, 48, 56, 58, 71, 76, 84, 86, 88, 89, 90, 95, 96, 106, 107, 116, 117, 128, 135, 137, 144, 145, 150, 155, 167, 169, 173, 174, 176, 178, 183, 184, 187, 192 за договором поставки № 1 від 01.01.2026 товар на суму 127 615,36 грн., за який відповідачем сплачено 53 485,2 грн., в якості оплати товару.

При цьому, як слушно зауважив суд першої інстанції, номери та дати складання видаткових накладних, дати здійснення відповідачем оплат, які вказано у згаданому акті звірки, повністю збігаються із тими, на які покликається позивач і які зазначено у довідці АТ «Універсал Банк» від 26.10.2021 про рух коштів по рахунку позивача (т. 1, а.с. 58-59) та у прибутковому касовому ордері № 1 від 26.01.2026.

У відповідності до статті 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду, із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.

Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП або УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Як зазначалось вище, на підставі ст.ст. 7-1, 11-1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» суд скористався інформаційно-комунікаційною системою центрального засвідчувального органу (https://czo.gov.ua/) для підтвердження та перевірки українських сертифікатів відкритих ключів та електронних підписів сторін на договорі поставки № 1 від 01.01.2026, акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 17.03.2026 та акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 25.03.2026.

Результати перевірки підписів засвідчили, що договір поставки № 1 від 01.01.2026 та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 17.03.2026 підписано електронними цифровими підписами сторін, а акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 25.03.2026 підписано лише електронним цифровим підписом позивача.

При цьому, враховуючи те, що стороною відповідача стверджувалось, що ФОП Васько Г.Я. не укладала з позивачем договір поставки № 1 від 01.01.2026 та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 17.03.2026 не підписувала, в матеріалах справи відсутні докази компрометації електронного цифрового підпису ФОП Васько Г.Я. або ж доказів невідкладного повідомлення нею надавача послуг електронної ідентифікації про підозру або факт компрометації її засобу електронної ідентифікації, що в силу ч. 2 ст.11-1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» є обов`язком відповідача.

Водночас відповідач (скаржник), заперечуючи проти належності підпису та повноважень особи, яка його здійснила, не надав належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин. Матеріали справи не містять інформації, що спірний договір поставки визнався у судовому поряду недійсним.

Таким чином, матеріалами даної господарської справи підтверджено, що договір поставки № 1 та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 17.03.2026 підписано електронними цифровими підписами позивача та відповідача, тобто у належний спосіб підтверджено Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, на який покладено виконання функцій ЦЗО. Відтак, наведені скаржником аргументи щодо доступу Вітинської О.І. до ЕЦП відповідача та підпису нею від імені ФОП Васько Г.Я. зазначених документів є припущеннями, доказів протилежного скаржником не подано.

Відповідач, підписавши акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 17.03.2026, визнала свій борг перед позивачем, який виник на підставі договору поставки № 1 від 01.01.2026 та видаткових накладних №№ 1, 6, 7, 21, 22, 34, 35, 44, 47, 48, 56, 58, 71, 76, 84, 86, 88, 89, 90, 95, 96, 106, 107, 116, 117, 128, 135, 137, 144, 145, 150, 155, 167, 169, 173, 174, 176, 178, 183, 184, 187, 192. ФОП Васько Г.Я., оплачуючи товар, отриманий по наведених вище видаткових накладних, вчинила дії, що свідчать про прийняття правочину до виконання.

Щодо тверджень скаржника, що акти звірки взаємних розрахунків не є первинними бухгалтерськими документами та самі по собі не підтверджують факту здійснення господарської операції, зокрема факту поставки товару, колегія зазначає таке.

Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості боржником та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Колегія суддів враховує, що в підтвердження реальності господарських операцій з поставки товарів та продукції згідно спірного договору поставки, в матеріалах справи наявні рахунки на оплату та видаткові накладні, на підставі яких відповідач здійснювала оплати за договором. Дані відомості оплати також відображаються у виписці по рахунку АТ «Універсал Банк», що підтверджує факт прийняття поставок товарів та продукції відповідачем.

Статтею 241 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Враховуючи вищенаведені норми права та беручи до уваги фактичні обставини даної справи, колегія суддів констатує наявність правових підстав про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 74 130,16 грн. заборгованості за товар, який поставлено позивачем відповідачу на підставі договору поставки № 1 від 01.01.2026 по видаткових накладних №№: 1, 6, 7, 21, 22, 34, 35, 44, 47, 48, 56, 58, 71, 76, 84, 86, 88, 89, 90, 95, 96, 106, 107, 116, 117, 128, 135, 137, 144, 145, 150, 155, 167, 169, 173, 174, 176, 178, 183, 184, 187, 192, починаючи з 05.01.2026 до 16.03.2026, про що судом першої інстанції зроблено правильний висновок.

Водночас, видаткові накладні № 203 від 19.03.2026 та № 212 від 21.03.2026 згідно з якими позивачем поставлено товар на суму 17 049,76 грн, відповідачем не підписані, акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 25.03.2026 відповідач не підписала, його підписано лише електронним цифровим підписом позивача.

Відтак, колегія суддів вважає підставним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 17 049,76 грн. заборгованості за товар, який поставлено по видаткових накладних № 203 від 19.03.2026 та № 212 від 21.03.2026 задоволенню не підлягають, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідач вчинила дії, які свідчать про прийняття нею зобов`язань з оплати товару за видатковими накладними № 203 від 19.03.2026 та № 212 від 21.03.2026 до виконання та наступне схвалення відповідачем поставки товару за цими видатковими накладними.

За неналежне виконання відповідачем зобов`язань, встановлених договором, позивач нарахував відповідачу за період з 06.02.2026 по 29.04.2026 - 2 477,36 грн інфляційних втрат, 622,02 грн 3 % річних, 6 220,22 грн пені та 9 117,99 грн штрафу.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Поняття неустойки визначено статтею 549 Цивільного кодексу України. За змістом вказаної норми неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів враховує, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Крім того, вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу і є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити такі інтереси, а отже відповідні компенсаційні виплати нараховуються незалежно від вини боржника.

Як зазначалось вище, пунктом 7.3 договору поставки № 1 від 01.01.2026 передбачено, що за порушення строків оплати, встановлених умовами цього договору, зокрема у п. 2.4 Покупець також, на вимогу Постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період, за який нараховуватиметься пеня, від суми заборгованості за кожний день затримки оплати. У випадку якщо Покупець затримує здійснення оплати поставленого товару понад строк, більший ніж 20 календарних днів, розраховуючи від дати, коли відповідний товар повинен був бути сплачений Покупцем, Постачальник має право додатково стягнути з Покупця штраф за недотримання строків оплати в розмірі 10 % вартості неоплаченого товару.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши проведений позивачем розрахунок 3 % річних в сумі 622,02 грн., інфляційних втрат в сумі 2 477,36 грн., 6 220,22 грн. пені та 9 117,99 грн. штрафу, нарахованих за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 06.02.2026 по 29.04.2026 погоджується з висновком місцевого господарського суду, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2 140,99 грн. інфляційних втрат та 423,12 грн. 3 % річних за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 06.02.2026 по 29.04.2026, та 4 231,01 грн. пені та 7 413,02 грн. штрафу за період прострочення оплати товару за вказаний період. Решта позовних вимог в частині 3 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу задоволенню не підлягають, оскільки позивач при обчисленні цих позовних вимог безпідставно не врахував приписи п. 3.1 договору щодо строку оплати поставленого товару, а також часткові оплати товару, які здійснювались відповідачем та зміну в зв`язку з цим розміру заборгованості.

Враховуючи те, що позивач, заявляючи позовну вимогу про стягнення пені, здійснив її розрахунок за невірним алгоритмом, не враховуючи часткових оплат відповідача та не надаючи суду формули розрахунку такої пені до моменту виконання рішення не підлягає задоволенню й вимога позивача про зазначення в рішенні про те, що пеня нараховується до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, яке регулює нарахування, згідно з ст. 238 ГПК України, про що судом першої інстанції зроблено правильний висновок.

Колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було порушено вимоги ГПК України щодо строку та порядку подання доказів, враховуючи таке.

У відповідності до ч. 2 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

З аналізу наведеної норми процесуального права слідує, що для подання доказів у справі сторони користуються таким правом під час подання своїх вимог та заперечень, а також додаткових пояснень з огляду на викладену позицію протилежної сторони у заявах по суті, вичерпний перелік яких наведений у ст. 161 ГПК України, до яких процесуальний закон відносить і відповідь на відзив.

Згідно з ч. 1 ст. 166 ГПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.

До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу, серед яких перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.

Відтак, безпідставними є доводи скаржника щодо порушення порядку подання та приєднання до матеріалів справи доказів, що подані разом із заявами по суті.

Щодо апеляційної скарги поданої на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у даній справі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в чому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як передбачено ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання наведених вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст.221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), згідно зі статтею 26 якого адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Як видно з матеріалів справи, позивач у позовній заяві вказував, що попередній орієнтований розрахунок витрат на правову допомогу із розглядом справи становить 25 000,00 грн., точний розрахунок буде надано в порядку ч.8 ст.129 ГПК України.

Представником позивача в межах судового розгляду у даній справі, яка розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін), у клопотанні від 17.07.2026р. (вх.№70344/26) поданому до суду першої інстанції про усунення недоліків та долучення до матеріалів справи № 914/1313/26 додаткових доказів зроблено заяву про надання адвокатом доказів в обгрунтування розміру витрат на правничу допомогу понесених позивачем на підставі та в порядку ч.8 ст.129 ГПК України.

03.08.2026 через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" до суду першої інстанції представником позивача подано заяву (вх.№ 3580/26) про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просив ухвалити додаткове рішення у справі № 914/1313/26, яким стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн.

06.08.2026 представником відповідача через систему «Електронний суд» подано до місцевого господарського суду заперечення (Вх. № 22128/26) на клопотання (заяву), в якому заявник просив відмовити у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення. В разі розподілу судових витрат зменшити заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача до 5 000,00 грн.

Отже, у передбачений ч.8 ст.129 ГПК України строк, від позивача на адресу суду надійшло клопотання про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, у якому позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 25 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем, через свого представника - адвоката Салабай Романа Івановича подано наступні копії документів: - договору про надання правової допомоги №10/03-26 від 10.03.2026; - рахунку № 01 від 10.032.2026 про надання правничої допомоги згідно договору № 10/03-26 від 10.03.2026 на суму 25 000,00 грн.; - розписки про отримання гонорару від 13.03.2026; -детального опису робіт/послуг по договору № 10/03-26 від 10.03.2026 про надання правової допомоги; - акта приймання-передачі наданих послуг від 30.07.2026.

Матеріалами справи підтверджено, що 10.03.2026 між Адвокатом Салабай Романом Івановичем (Адвокат) та Фізичною особою-підприємцем Голуб Максимом Олександровичем (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 10/03-26. Відповідно до умов даного договору Клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором, доручає в будь якій формі (усній чи письмовій), а Адвокат зобов`язується надати йому за плату юридичні послуги адвоката щодо здійснення представництва (правової допомоги) прав та інтересів Клієнта в Господарському суді Львівської області щодо стягнення заборгованості за договором поставки № 1 від 01.01.2026 та вжиття усіх заходів необхідних для звернення до суду з відповідною позовною заявою (п. 1 договору).

Згідно з п. 3.1 договору Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату вартість правової допомоги Адвоката (гонорар) в розмірі 25 000,00 грн. шляхом готівкового або безготівкового розрахунку за надання правничої допомоги.

Факт отримання гонорару та надання послуг за даним договором підтверджується актом приймання-передачі послуг. З метою реалізації права (розподіл) витрат на професійну правничу допомогу, яка надається Клієнту Адвокатом, складається детальний опис робіт для подання до суду після завершення розгляду справи у відповідній судовій інстанції, в якому деталізується перелік робіт та послуг, що був наданий за цим договором (п.п. 3.5, 3.6 договору).

Адвокат Салабай Романом Івановичем та ФОП Голуб М.О. (Клієнт) на виконання умов договору про надання правової допомоги № 10/03-26 від 10.03.2026 склали акт приймання-передачі наданих послуг, яким засвідчено передачу Адвокатом Клієнту робіт та наданих послуг за відповідним переліком.

Місцевий господарський суд врахував висновок Об`єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, згідно з яким витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”). Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Колегія суддів зауважує, що, виходячи із конкретних обставин справи, адвокат вправі самостійно визначатися зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Водночас вважається неприпустимим штучне збільшення обсягу наданих адвокатом послуг, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Згідно правової позиції викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір таких витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, або є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірними з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Місцевий господарський суд, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сукупності з матеріалами справи, здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи встановив, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не потребувала значних затрат часу, великого обсягу юридичної і технічної роботи. Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд врахував малозначність справи та її розгляд судом в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного додаткового рішення дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який відповідає вищевказаним критеріям, у даній справі, за представництво інтересів позивача, складає 7 000,00 грн., оскільки саме такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, а також те, що саме такий розмір витрат є співмірним з наданою адвокатами правничою допомогою.

Беручи до уваги наведені вище правові норми, надавши оцінку поданим заявниками (позивачем) доказам на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв обґрунтованості, пропорційності (співмірності) до предмета спору, справедливості та розумності таких витрат, колегія суддів констатує наявність правових підстав для часткового задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і ці витрати є співрозмірними з виконаною роботою, про що судом першої інстанції зроблено правильний висновок.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційних скарг. Ці доводи не спростовують висновків, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 29.07.2026 та додаткового рішення від 24.08.2026 у справі №914/1313/26.

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Згідно з ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

У даній справі суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, прийняв законні та обґрунтовані судові рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги – без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційні скарги без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 244, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

у х в а л и в:

1. Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Васько Галини Ярославівни від 17.08.2026 та від 14.09.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.07.2026 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у справі №914/1313/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

Судді О.І. Матущак

О.С. Скрипчук