Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №914/1480/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/1480/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація Агротехінвестсервіс” від 24.07.2026 (вх. №01-05/2483/26 від 27.07.2026)

та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Цикл Фінанс” від 24.07.2026 (вх. №01-05/2484/26 від 27.07.2026)

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.07.2026 (повну ухвалу складено 13.07.2026, суддя Матвіїв Р.І.)

у справі №914/1480/26

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Цикл Фінанс”, м. Київ,

про: відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація-Агротехінвестсервіс” (80383, Львівська обл., Жовківський р-н, село Малехів, вулиця Нова, будинок 28, ідентифікаційний код 22348494)

за участю представників:

від апелянта ТзОВ “Корпорація Агротехінвестсервіс”: адвокати Марець Ю.І., Юрчак В.В.;

від апелянта ТзОВ “Цикл Фінанс”: адвокат Пелих С.З.;

арбітражний керуючий: не з`явився

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.07.2026 у справі №914/1480/26 відкрито провадження у справі про банкрутство ТзОВ “Корпорація - Агротехінвестсервіс”; визнано вимоги кредитора - ТзОВ “Цикл Фінанс” до ТзОВ “Корпорація - Агротехінвестсервіс” у загальному розмірі 11 624 965,82 грн, з яких: 1) 11 498,91 грн - судовий збір, 2) 9 915 894,26 грн - заборгованість (тіло/сума кредиту) за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008 з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього, 3) 1 697 572,65 грн - 3 % річних за прострочення суми основного боргу; відхилено решту вимог у загальному розмірі 15 277 583,49 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Зубачика Віталія Романовича, призначено попереднє засідання суду.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТзОВ “Корпорація - Агротехінвестсервіс” звернулося до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить:

- поновити строк на апеляційне оскарження;

- скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.07.2026 у справі №914/1480/26 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви ініціюючого кредитора ТзОВ “Цикл Фінанс” про відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ “Корпорація-Агротехінвестсервіс”- відмовити;

- поновити строк на подання доказів: копії листа від 15.06.2026 №15/06-1 “Щодо надання копій документів”; копії відповіді від 13.07.2026; копії розрахунку боргу за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008 року та долучити їх до матеріалів справи №914/1480/26;

- судові витрати стягнути з ініціюючого кредитора - ТзОВ “Цикл Фінанс”.

Відповідно до протоколу автомтизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді – Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація Агротехінвестсервіс” у справі №914/1480/26 залишено без руху, встановлено скаржнику строк протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 39936,00 грн.

06.08.2026 скаржник подав суду клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого додано докази сплати судового збору.

Також не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.07.2026 у справі №914/1480/26, ТзОВ “Цикл Фінанс” звернулося до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати п.2 та п.3 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 08.07.2026 у справі №914/1480/26 та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким визнати грошові вимоги ТзОВ “Цикл Фінанс” до ТзОВ “Корпорація – Агротехінвестсервіс” в повному обсязі у розмірі 420 356,78 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 21 563 041,70 грн., та 5 328 008,70 грн., що загалом становлять – 26 891 050,40 грн., з яких:

- 193 303, 59 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 9 915 894,26 грн – сума боргу (тіло/сума кредиту) за кредитним договором KF50954 від 21.07.2008 з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього,

- 105 323, 75 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 5 402 792,40 грн. - проценти, що нараховані банком станом на 17.04.2020 за кредитним договором KF50954 від 21.07.2008 з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього,

- 78 796,33 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 4 042 015,34 грн. – 22 проценти річних за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення суми кредиту за кредитним договором KF50954 від 21.07.2008 з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього,

- 42 933,11 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 2 202 339,74 грн. – 22 проценти річних за прострочення виконання зобов`язання щодо сплати нарахованих банком процентів за кредитним договором KF50954 від 21.07.2008 року з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього,

- 3 448 857,73 грн. – пеня за несвоєчасне повернення суми кредиту відповідно до п. 6.2. кредитного договору KF50954 від 21.07.2008,

- 1 879 150,97 грн – пеня за несвоєчасне повернення нарахованих банком процентів відповідно до п. 6.2. кредитного договору KF50954 від 21.07.2008 – як забезпечені іпотекою нерухомого майна боржника (майнового поручителя) на підставі іпотечного договору від 21.07.2008, яким забезпечувалось виконання зобов`язання за кредитним договором №KF 50954 від 21 липня 2008 року, вимоги за якими відступлені на підставі договору про відступлення права вимоги №KF50954 від 06.04.2026 та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 06.04.2026.

Також до апеляційної скарги додано клопотання про поновлення строку для подання апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 27.07.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді – Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31.07.2026 апеляційну скаргу ТзОВ “Цикл Фінанс” у справі №914/1480/26 залишено без руху, встановлено скаржнику строк протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 39 936,00 грн.

10.08.2026 скаржник подав суду клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого додано докази сплати судового збору.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Корпорація Агротехінвестсервіс” строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Львівської області від 08.07.2026 у справі №914/1480/26; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ Агротехінвестсервіс”; поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Цикл Фінанс” строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Львівської області від 08.07.2026 у справі №914/1480/26; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ “Цикл Фінанс”; об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги ТзОВ “Корпорація Агротехінвестсервіс” та ТзОВ “Цикл Фінанс” на ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.07.2026 у справі №914/1480/26; встановлено строк для подання відзивів, а також для надання заперечення на клопотання ТзОВ “Корпорація Агротехінвестсервіс” про поновлення строку на подання доказів, - до 28.08.2026; призначено розгляд справи на 02.09.2026.

28.08.2026 ТзОВ “Цикл Фінанс” подало відзив, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та клопотання ТзОВ “Корпорація Агротехінвестсервіс” про долучення доказів; залишити без змін ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.07.2026 в частині відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ “Корпорація Агротехінвестсервіс”; скасувати п. 2 та п.3 резолютивної частини оскаржуваної ували та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким визнати грошові вимоги ТзОВ “Цикл Фінанс” до ТзОВ “Корпорація Агротехінвестсервіс” в повному обсязі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 відмовлено у задоволенні викладеного в апеляційній скарзі клопотання ТзОВ “Корпорація Агротехінвестсервіс” про поновлення строку на подання та долучення до матеріалів справи доказів, а саме: копії листа від 15.06.2026 №15/06-1 “Щодо надання копій документів”; копії відповіді від 13.07.2026; копії розрахунку боргу за кредитним договором №KF50954 від 21.07.2008; відкладено розгляд справи на 30.09.2026.

В судовому засіданні 30.09.2026 представники скаржників надали пояснення щодо викладених в апеляційній скарзі доводів.

Представниця боржника вимоги апеляційної скарги підтримала, просила оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.

Представниця кредитора вимоги апеляційної скарги підтримала, просила оскаржувану ухвалу скасувати в частині відхилених грошових вимог до боржника та прийняти в цій частині нове рішення про визнання вимог ініціюючого кредитора у заявленому розмірі.

Заслухавши пояснення представників, після судових дебатів, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та в порядку, визначеному у ст.219 ГПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 07.10.2026.

В судовому засіданні 07.10.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги боржника слід відмовити, а вимоги апеляційної скарги кредитора підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Розгляд справи в суді першої інстанції, короткий зміст оскарженої ухвали

Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» звернулось до Господарського суду Львівської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація - Агротехінвестсервіс».

У заяві ініціюючий кредитор просив визнати грошові вимоги до боржника у загальному розмірі 420 356,78 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 21 563 041,70 грн, та 5 328 008,70 грн, що загалом становить 26 891 050,40 грн, з яких:

- 193 303, 59 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 9 915 894,26 грн - сума боргу (тіло/сума кредиту) за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008 з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього,

- 105 323, 75 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 5 402 792,40 грн - проценти за користування кредитом, що нараховані станом на 17.04.2020 за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008 з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього,

- 78 796,33 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 4 042 015,34 грн - 22 % річних за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення суми кредиту за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008 з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього,

- 42 933,11 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 2 202 339,74 грн - 22 % річних за прострочення виконання зобов`язання щодо сплати нарахованих процентів за користування кредитом за Кредитним договором KF50954 від 21.07.2008 з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього,

- 3 448 857,73 грн - пеня за несвоєчасне повернення суми кредиту відповідно до п. 6.2 кредитного договору № KF50954 від 21.07.2008,

- 1 879 150,97 грн - пеня за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом відповідно до п. 6.2. кредитного договору № KF50954 від 21.07.2008.

Також кредитор зазначав, що заявлені вимоги забезпечені іпотекою нерухомого майна боржника (майнового поручителя) на підставі іпотечного договору від 21.07.2008, яким забезпечувалось виконання зобов`язання за кредитним договором №KF 50954 від 21.07.2008, вимоги за якими відступлені на підставі договору про відступлення права вимоги № KF50954 від 06.04.2026 та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 06.04.2026.

Боржник, заперечуючи проти відкриття провадження у справі про його банкрутство, стверджував про наявність спору про право між сторонами та зазначав таке:

- існують судові провадження щодо стягнення боргу по кредитному договору і щодо визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги за кредитними та іпотечними договорами,

- між боржником і кредитором є спір про розмір та наявність боргу, а іпотечне зобов`язання є акцесорним та прямо залежить від основного зобов`язання,

- кредитор як іпотекодержатель уже реалізував своє право на судовий захист у справі № 914/2688/14 і не виконував рішення про звернення стягнення на майно в примусовому порядку,

- розмір заборгованості по тілу кредиту не є встановленим, зокрема у справі №444/1544/14-ц,

- кредитодавець, змінивши строк повернення кредиту на достроковий, не мав права нараховувати проценти поза строком кредитування, а у позичальника і поручителя відсутній обов`язок їх сплачувати,

- заявник помилково ототожнює диференційовану процентну ставку по кредитному договору з нарахуванням інфляційних втрат та 3 % річних,

- заявник нарахував пеню за період після закінчення строку кредитування, що суперечить висновкам Верховного Суду.

Місцевий господарський суд, постановляючи оскаржену ухвалу, керувався такими висновками:

- іпотека боржника у цій справі зберігає чинність і іпотекодержатель має право вибору задоволення своїх вимог, включно зі зверненням до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство майнового поручителя — ТзОВ «Агротехінвестсервіс»;

- у цьому випадку відсутні заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора;

- суттєвими є висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.01.2023 у справі № 926/2770-б/22, відповідно до яких відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмета) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо;

- боржник стверджує про існування спору про право між боржником і кредитором щодо розміру та наявності боргу, що підтверджується справами Жовківського районного суду Львівської області № 444/1544/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008, та № 450/968/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Арбо Фінанс», ТОВ «Фінстрим», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета пору на стороні позивача: Національного банку України, ТОВ «Корпорація-Агротехінвестсервіс» про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечних договорами недійсними, проте зі встановлених обставин немає підстав стверджувати про наявність спору про право між кредитором і боржником, адже вказані судові процеси не підтверджують оскарження боржником жодної підстави заявлених вимог: ні кредитного договору, ні договору іпотеки, ні договору про відступлення права вимоги від 06.04.2026, на підставі якого заявнику відступлено право вимоги по кредитному договору і по договору іпотеки;

- твердження боржника про те, що розмір заборгованості по тілу кредиту не є встановленим, зокрема у справі №444/1544/14-ц, не мають переваги перед доказами, поданими кредитором на підтвердження пред`явлених вимог, боржник не стверджує та не повідомляє про інший розмір заборгованості по кредитному зобов`язанню, зокрема у зв`язку з частковими повернення кредитних коштів, що могло б змінити розмір основного боргу в бік зменшення;

- кредитор і боржник у справі, що розглядається, не є сторонами справи про стягнення боргу з позичальника, як і справи про оскарження договорів відступлення права вимоги від 17.04.2020;

- відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі; особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку; тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі;

- боржник, стверджуючи про існування справи про оскарження договорів відступлення права вимоги від 17.04.2020, не подає доказів оспорювання саме ним підстави набуття права вимоги саме кредитором у цій справі, на підставі іншого договору - від 06.04.2026;

- описані судові справи не створюють перешкод для встановлення дійсного стану суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника на стадії розгляду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство іпотекодавця.

- упродовж значного часу - дванадцяти років (з 2014 року - з часу вимоги про дострокове повернення кредиту) основне зобов`язання не виконане ні позичальником, ні майновим поручителем;

- ініційовані позичальником зупинення судових проваджень, пов`язаних з цими кредитними правовідносинами, зумовили довготривалість таких судових процесів, однак не мають бути причиною тривалого невиконання зобов`язань боржником, а за умови відсутності спору про право - не можуть бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство майнового поручителя;

- реальної матеріально-правової суперечності щодо підстав, змісту або обсягу грошового зобов`язання не доведено;

- кредитний договір укладено позичальником з Відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк» (код 09806443). Відповідно до відомостей з вебсайту Національного Банку України, долучених до заяви кредитора, перелік усіх назв, які мав банк, такі: АК «Електронбанк» (з 10.10.1991), «Електрон Банк» (з 30.09.1993), ВАТ «Електрон банк» (з 04.10.2001), ВАТ «Фольксбанк» (з 20.08.2008), Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк» (з 07.09.2009), Публічного акціонерного товариства «ВіЕсБанк» (з 14.11.2013);

- внаслідок неодноразового відступлення прав вимоги, з 06.04.2026 ТзОВ «Цикл Фінанс» стало новим кредитором по кредитному договору і договору іпотеки від 21.07.2008;

- встановленими і такими, що не заперечуються сторонами, є обставини отримання позичальником 300 000 євро кредиту на підставі договору від 21.07.2008, допущення прострочення повернення кредиту, внаслідок чого 12.02.2014 позичальнику та іпотекодавцю надіслано повідомлення з вимогою достроково повністю повернути кредит в сумі основного боргу - 189 978,00 євро, простроченого боргу - 3 325,59 євро, простроченої заборгованості по процентах - 3 640,68 євро, упродовж 30 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, але в будь-якому випадку не пізніше 45 календарних днів з дня направлення банком цього повідомлення;

- на час реалізації банком свого права вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, банк уже визначив загальну суму тіла кредиту у розмірі 193 303,59 євро, яка складалась із простроченої заборгованості - 3 325,59 євро та поточної - 189 978,00 євро;

- саме така сума основного боргу була заявлена банком до стягнення з позичальника у справі № 444/1544/14-ц і була предметом відступлення по договору кредиту, починаючи з 17.04.2020;

- така сума з 2014 року могла змінитися тільки у бік зменшення і у зв`язку з поверненням кредитних коштів позичальником, однак доказів здійснення платежів у погашення суми тіла кредиту ні боржник, ні інші учасники справи суду не подали і про такі факти не стверджують;

- враховуючи відсутність доказів сплати основного боргу з часу надіслання вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, суд дійшов висновку про незмінність боргу по тілу кредиту і відсутність доказів існування заборгованості по тілу кредиту в іншому розмірі, ніж 193 303,59 євро;

- кредитор заявив грошові вимоги у вказаному розмірі та одночасно визначив їх в гривневому еквіваленті станом на 20.05.2026 (відповідно до відомостей з вебсайту Національного Банку України - 51,2970), що становить 9 915 894,26 грн.;

- щодо заявленого до визнання розміру процентів за користування кредитом у сумі 105 323, 75 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 5 402 792,40 грн, що нараховані станом на 17.04.2020 за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008 з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього, то усталеною є судова практика щодо припинення права нараховувати проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування;

- враховуючи зміст вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту та визначені в ній строки, зокрема максимальний строк - 45 календарних днів з дня її надіслання (20.02.2014), крайнім днем кредитування було 06.04.2014, відповідно, проценти за користування кредитом можуть нараховуватись включно до цієї дати, адже з 07.04.2014 сума 193 303,59 євро вважається простроченою і користування нею вважається неправомірним, поза строком кредитування;

- заявник не надав детального розрахунку 105 323,75 євро заборгованості по процентах, тому із наданих кредитором доказів у суду відсутня можливість перевірити розрахунок таких процентів до 06.04.20214, тобто до закінчення строку кредитування;

- розраховані станом на 17.04.2020 проценти за користування кредитом в сумі 105 323,75 євро не є за своєю правовою природою процентами за користування кредитом, а тому заявлена до визнання сума не підтверджена і визнанню не підлягає;

- кредитор включає до вимог також 78 796,33 євро процентів за ставкою 22 % річних, нарахованих на прострочену суму основного боргу (193 303,59 євро), і 42 933,11 євро процентів за ставкою 22 % річних, нарахованих на прострочену суму процентів (105 323,75 євро), в обґрунтування таких нарахувань кредитор покликається на ст. 625 Цивільного кодексу України про право нараховувати 3 % річних на прострочену суму і на п. 1.3 кредитного договору;

- кредитор має право на нарахування 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у обраний ним період: 18.04.2020 — 23.02.2022, водночас суд погоджується із доводами боржника і не вважає обґрунтованою позицію заявника про те, що розмір цих відсотків збільшено п. 1.3 кредитного договору;

- у п. 1.3 кредитного договору, який розміщений в розділі 1 «Предмет договору», а не в розділі про відповідальність сторін, визначено, що процент за користування кредитом встановлюється в розмірі 12 % річних («базова ставка»), у випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом та/або недотримання позичальником вимог щодо страхування майна на умовах та у порядку, визначених у п. 5.2.1 цього договору, процент за користування кредитом збільшується на 10 % річних від базової ставки; зі змісту такої умови договору вбачається, що сторони погодили збільшений розмір процентів за користування кредитом, а не процентів як заходу цивільно-правової відповідальності, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, тому застосування збільшеної процентної ставки у розмірі 22 % річних на підставі вказаного пункту договору допускається в межах строку кредитування, натомість умови про збільшення процентної ставки за неправомірне користування кредитними коштами з 3 % річних до 22 у договорі немає;

- враховуючи зазначене і перерахувавши за період 18.04.2020 - 23.02.2022 три відсотки річних на прострочену суму основного боргу - 193 303,59 євро, встановлено, що така сума становить 33 093,02 євро, що в еквіваленті до національної валюти на 20.05.2026 становить 1 697 572,65 грн.;

- нараховувати 3 % річних на прострочену, на думку кредитора, суму процентів у розмірі 105 323,75 євро, кредитор не має права, адже як встановлено вище, сума 105 323,75 євро не підтверджена;

- інша складова заявлених до визнання вимог - це пеня за період 03.04.2019 - 03.07.2020 у розмірі 3 448 857,73 грн за несвоєчасне повернення суми кредиту відповідно до п. 6.2 кредитного договору і 1 879 150,97 грн за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом відповідно до п. 6.2 кредитного договору; пеня є договірною санкцією за порушення порядку повернення кредитних коштів, як і проценти, пеня є договірною величиною, а тому після закінчення строку дії кредитного договору пеня не нараховується;

- Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі № 463/14194/21 також застосовував висновки про те, що у кредитодавця/позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню після закінчення строку його дії, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України;

- підсумовуючи, обґрунтованими є вимоги кредитора в сумі 193 303,59 євро, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 9 915 894,26 грн, основного боргу (тіла кредиту) і в сумі 33 093,02 євро, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 1 697 572,65 грн, трьох процентів річних за період 18.04.2020 - 23.02.2022 на суму боргу 193 303,59 євро;

- решту вимог на суму 15 277 583,49 грн (26 891 050,40 грн - 11 613 792,40 грн) суд не визнає обґрунтованими та підтвердженими.

Узагальнені доводи боржника.

Вимоги апеляційної скарги боржника обґрунтовано тим, що оскаржена ухвала не відповідає нормам матеріального права, що спричинило безпідставне відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності спору про право та безпідставно стягнутих 9 915 894,26 грн – заборгованості (тіло/сума кредиту) за кредитним договором №KF50954 від 21.07.2008 та 1 697 572,65 грн - 3 % річних за прострочення суми основного боргу.

Боржник зазначає, що суд допустив неправильне застосування норм матеріального права (застосував ч. 2 ст. 625 ЦК України як міру цивільно-правової відповідальності щодо зобов`язання, в якому пропущено строк пред`явлення виконавчого документа до виконання) та невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, встановленим обставинам справи (щодо відсутності спору про право), недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими (щодо розміру боргу).

Апелянт покликається на такі доводи:

- наявність судових спорів щодо стягнення боргу за кредитним договором №KF50954 від 21.07.2008, а також щодо визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами недійсними, в тому числі за участі кредитора та основного боржника свідчить про наявність спору про право;

- станом на дату звернення ТзОВ «Цикл-Фінанс» із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство рішення у справі № 444/1544/14-ц щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором № KF50954 не набрало законної сили — справа перебуває на стадії нового апеляційного розгляду після скасування Касаційним цивільним судом попередніх судових рішень у частині тіла кредиту, процентів та пені. За таких обставин саме твердження про наявність і розмір основного грошового зобов`язання боржника є передчасним і не може вважатися встановленим;

- паралельно триває оскарження в судовому порядку самого ланцюга набуття кредитором права вимоги — справи № 450/968/21 та № 450/1835/23 щодо визнання недійсними договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, за наслідками розгляду яких Львівський апеляційний суд зупинив провадження у справі про стягнення боргу до їх вирішення;

- відсутність судового спору між іпотекодавцем ТзОВ “Корпорація Агротехінвестсервіс” та кредитором ТзОВ “Цикл-Фінанс” не спростовує того, що існує спір про право;

- ТзОВ “Цикл-Фінанс” набуло право вимоги за кредитним та іпотечним договорами 06.04.2026 на підставі договору про відступлення права вимоги №КF50954, відтак ТзОВ “Цикл-Фінанс” на дату подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство – 20.05.2026, ще не було залучено як учасник справи у судових спорах, що стосуються кредитного та іпотечного договорів, право вимоги за якими ТзОВ “Цикл-Фінанс” набуло, однак, вказане не означає, що ТзОВ “Цикл-Фінанс” не є кредитором в спірних правовідносинах, а виключно вказує на те, що новий кредитор, подаючи до господарського суду заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство цілеспрямовано не подав відповідних заяв про залучення його як учасника справи до судів загальної юрисдикції, оскільки розумів, що наявність спору про право зумовить відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство; майновий поручитель - ТзОВ “Корпорація-Агротехінвестсервіс” у спорах щодо визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги залучений як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а позивачем є ОСОБА_1 , проте у випадку, якщо хоча б один з договорів про відступлення права вимоги буде визнано в судовому порядку недійсним, ТзОВ “Цикл-Фінанс” не набуло права вимоги та не зможе заявляти вимог як кредитор; наведені обставини беззаперечно вказують на наявність спору про право;

- рішення у справі, що стосується спору про стягнення боргу за кредитним договором, також не ухвалено, справа перебуває на стадії апеляційного перегляду, тому ствердження про наявність боргу та його конкретний розмір є передчасним;

- з огляду на те, що між боржником і кредитором є спір про розмір боргу та наявність боргу в цілому - розмір відповідальності та наявність відповідальності іпотекодавця також є невизначеними, оскільки іпотечне зобов`язання є акцесорним;

- незважаючи на те, що боржник за кредитним договором та майновий поручитель за іпотечним договором є різними особами, забезпечувальне зобов`язання залежить від основного, тому при наявності спору щодо основного зобов`язання неможливо визначити обсяг відповідальності іпотекодавця;

- вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство в такому разі вимагало б від господарського суду не перевірки формальної безспірності вимоги в межах спрощеної процедури підготовчого засідання, а повноцінної матеріально-правової оцінки: дійсності підстав переходу права вимоги, розміру заборгованості з урахуванням часткового задоволення позовних вимог у різних інстанціях, та наслідків можливого визнання недійсним договору відступлення; це саме та ситуація, яку Верховний Суд у постанові від 25.03.2025 у справі №907/600/24 визначив як індикатор спору про право — коли дослідження обґрунтованості вимог кредитора потребує процесуальних строків, засобів доказування та форми судочинства, притаманних виключно позовному провадженню, а не 14-20-денному підготовчому засіданню в межах справи про банкрутство;

- оскільки іпотечне зобов`язання має акцесорний, похідний характер від основного грошового зобов`язання за кредитним договором, невизначеність щодо самого факту існування та розміру основного боргу автоматично унеможливлює встановлення обсягу відповідальності майнового поручителя — ТзОВ «Корпорація Агротехінвестсервіс»;

- у разі визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором відповідний договір відступлення за іпотечним договором також підлягатиме визнанню недійсним, а отже й саме право ТзОВ «Цикл-Фінанс» на звернення із заявою про банкрутство іпотекодавця відпаде; за таких обставин наявність спору про право щодо основного зобов`язання — незалежно від того, чи є боржник (іпотекодавець) стороною цього спору,— виключає можливість відкриття провадження у справі про банкрутство відповідно до частини шостої статті 39 КУзПБ;

- кредитор пропустив строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, адже у 2014 році ПАТ «Ві Ес Банк» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Корпорація - Агротехінвестсервіс» про звернення стягнення на предмет іпотеки і 30.09.2014 рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/2688/14 позов було задоволено; на виконання рішення суд видав відповідні накази, які були дійсними до виконання до 18.10.2015, відтак строк на пред`явлення до виконання судового наказу пропущено ще ПАТ “ВіЕс Банк”;

- ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.06.2025, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 та постановою Верховного Суду від 25.02.2025 у справі №914/2688/14, відмовлено в задоволенні заяви ТзОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, заміну стягувача у виконавчому документі його правонаступником та видачу дубліката виконавчого документа; отже, судами в справі №914/2688/14 було встановлено факт пропуску іпотекодержателем строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання;

- постанова Верховного Суду в справі №914/2688/14 містить преюдиційні факти щодо пропуску іпотекодержателем строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, є остаточною та обов`язковою для врахування в межах даної справи, оскільки свідчить про те, що право на примусовий захист уже втрачено, якщо втрачена можливість виконання рішення через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа;

- поняття "перегляд" охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні ЄСПЛ у справі "Центр "Украса" проти України" від 25.11.2021 (заява №2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, що остаточне рішення юридичної сили і призвело до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод);

- принцип юридичної визначеності передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду; цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення; повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду; перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду; винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України", "Ponomaryov v. Ukraine" від 03.04.2008, заява №3236/03);

- відкриття провадження у справі про банкрутство фактично порушує принцип res judicate, оскільки судовим рішенням в справі №914/2688/14 вже встановлено пропущення кредитором строку на виконання рішення в примусовому порядку;

- відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.02.2026 у справі №754/511/23, вимога, щодо якої втрачена можливість примусового виконання судового рішення, є вимогою, позбавленою примусового судового захисту;

- відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора незаконно призвело до відновлення втраченого права на примусовий захист та обходу наслідків пропуску строку пред`явлення виконавчого документа до виконання;

- ТзОВ «Цикл Фінанс», звертаючись до Господарського суду Львівської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ “Корпорація - Агротехінвестсервіс” зловживає своїми процесуальними правами, оскільки іпотекодержатель уже реалізував право на судовий захист;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2026 зазначено: “Зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі. Тобто таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким хоч і позбавлені примусового захисту, проте їх добровільне виконання визнається належним”;

- фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, а вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку;

- правова природа банкрутства у доктрині та практиці Верховного Суду визначається однозначно - це спеціальний примусовий порядок виконання зобов`язань боржника; провадження у справі про банкрутство є конкурсним виконавчим провадженням, де держава в особі суду примусово розподіляє майно боржника між кредитора;

- зобов`язання щодо якого пропущено строк на пред`явлення виконавчих документів до виконання не може бути підставою для порушення справи про банкрутство та задоволення вимог у її межах;

- вимоги кредитора, щодо яких спливли строки примусового виконання, при заяві боржника підлягають відхиленню у справі про банкрутство так само, як і в позовному провадженні;

- подача заяви про банкрутство іпотекодавця при спливі строків примусового виконання щодо іпотеки є обходом закону через використання примусової процедури банкрутства для задоволення вимог, які не підлягають примусовому захисту в жодній формі — ні через позовне провадження, ні через банкрутство;

- 15.06.2026 ТзОВ “Корпорація-Агротехінвестсервіс” звернулося з листом №15/06-1 до ОСОБА_1 з проханням надати належним чином завірені копії документів, що підтверджують розмір сплаченого боргу за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008, а 13.07.2026 ОСОБА_1 надав товариству розрахунок боргу за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008, а також зобов`язувався надати виписки за рахунком після отримання їх в банківській установі; відповідно до цього розрахунку, розмір заборгованості за тілом кредиту становить 183 310,00 євро., а не 193 303, 59 євро як було визначено в оскаржуваній ухвалі;

- оскільки ТзОВ “Корпорація-Агротехінвестсервіс” не є учасником справи №444/1544/14-ц та не ознайомлене з матеріалами, точною сумою, яку сплатив боржник за кредитним зобов`язанням, товариство не мало об`єктивної можливості надати суду першої інстанції будь які докази сплати боргу;

- розрахунок не є первинним документом, тому за відсутності виписок по рахунках розрахунки заборгованості, надані кредитором, не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів у справі;

- враховуючи, що кредитор не надав виписку по рахунках, це унеможливлює перевірити правильність поданого кредитором розрахунку заборгованості та виконати власний розрахунок; таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором;

- відповідно до правового висновку, зробленого у постанові Великої Палати Верховного Суду 11.02.2026 у справі №754/511/23, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням власних висновків у цій справі вважає, що суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, правильно виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України;

- оскільки строк пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання щодо стягнення заборгованості з боржника пропущено, а в поновленні цього строку судом відмовлено, відповідне зобов`язання відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.02.2026 у справі № 754/511/23, є вимогою, позбавленою примусового судового захисту (натуральним зобов`язанням) — добровільне виконання якого визнається належним, однак примусове стягнення якого є неможливим. До таких грошових вимог, щодо яких вичерпано можливість примусового стягнення за судовим рішенням, не можуть застосовуватися правила частини другої статті 625 ЦК України, оскільки похідна вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат нерозривно пов`язана з можливістю примусового захисту основного зобов`язання і поділяє його юридичну долю; відтак, стягнувши із боржника 3% річних у розмірі 1 697 572,65 грн на підставі зобов`язання, яке вже втратило судовий захист, суд першої інстанції неправомірно застосував частину другу статті 625 ЦК України до правовідносин, на які ця норма поширюватися не могла, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України; таким чином, суд першої інстанції неправомірно стягнув з боржника 3% річних в розмірі 1 697 572,65 грн;

- кредитор просив суд стягнути з боржника 22% річних, які суд розцінив, як 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 18.04.2017 до 23.02.2022, проте вимоги, які виникли за період з 18.04.2017 до 18.12.2017, є пропущеними за позовною давністю, оскільки навіть з урахуванням зупинення перебігу давності на час дії карантину та воєнного стану, з моменту виникнення права вимоги до дати подання заяви (20.05.2026) минуло більше 3 років;

- пунктом 4 іпотечного договору від 21.07.2008 за № 1748 встановлено вичерпний перелік вимог, які забезпечуються предметом іпотеки; цей перелік охоплює: (1) тіло кредиту; (2) проценти за користування кредитом (базова ставка 12% річних, з підвищенням на 10% у разі прострочення — п. 1 договору); (3) неустойку (пеню) за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів; (4) будь-яке збільшення суми, яке прямо передбачене умовами кредитного договору; (5) витрати, пов`язані зі стягненням, утриманням та збереженням предмета іпотеки, і збитки; жодним пунктом договору не згадується стягнення 3% річних та інфляційних втрат за частиною другою статті 625 ЦК України;

- ключовим є формулювання «будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачене умовами кредитного договору» — тобто сторони обмежили обсяг забезпечення виключно тими грошовими вимогами, підстава й розмір яких визначені договірним регулюванням (кредитним договором), а не законом;

- оскільки право іпотеки має похідний, акцесорний характер і не може тлумачитися розширювально понад межі, встановлені сторонами у самому договорі, вимоги за ст. 625 ЦК України, які не увійшли до переліку забезпечених іпотекою зобов`язань, не можуть розглядатися як забезпечена заставою (іпотекою) кредиторська вимога, а отже мали б кваліфікуватися судом як незабезпечена (у разі її обґрунтованості) частина грошових вимог кредитора, з відповідними процесуальними наслідками для порядку та черговості її задоволення в межах справи про банкрутство.

У відзиві на апеляційну скаргу боржника кредитор наводить такі аргументи на спростування доводів апелянта:

- суд має критично оцінювати так звані технічні спори (спори заради спорів), які не спрямовані на реальний захист порушеного права, а мають ознаки формального спору з метою уникнення виконання зобов`язань, що відповідає підходу щодо надання спору про право сутнісного, а не формального змісту;

- між ТзОВ «Цикл Фінанс» та боржником ТзОВ «Корпорація-Агротехінвестсервіс» відсутній будь-який судовий спір, відповідно, відсутній і спір про право у розумінні положень ч. 6 ст.39 КУзПБ;

- боржник ні під час розгляду заяви в суді першої інстанції, ні в своїй апеляційній скарзі жодним чином не заперечує право ТзОВ «Цикл Фінанс» як кредитора;

- у справу №444/1544/14 (про стягнення первинним банком заборгованості з ОСОБА_1 ) не залучений ні боржник ТзОВ «Корпорація-Агротехінвестсервіс», ні кредитор ТзОВ «Цикл Фінанс»;

- боржник не навів жодного судового рішення, яким було б встановлено відсутність заборгованості перед ТзОВ «Цикл Фінанс» або припинення відповідного зобов`язання, так само як і не наведено доказів існування окремого судового спору між боржником ТзОВ «Корпорація-Агротехінвестсервіс» та ТзОВ «Цикл Фінанс» щодо зазначених обставин, отже, посилання боржника на справу №444/1544/14-ц фактично зводиться до твердження про те, що певні обставини не були встановлені в іншій судовій справі, однак це не є доказом протилежного та не свідчить про наявність спору про право між боржником і заявником; таким чином, справа №444/1544/14-ц не може розглядатися як така, що підтверджує існування спору про право між ТзОВ «Цикл Фінанс» та ТзОВ «Корпорація-Агротехінвестсервіс», а доводи боржника щодо цієї справи не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність передбачених ч.6 ст.39 КУзПБ підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство;

- наведені боржником судові справи (№450/968/21 та №450/1835/23) не свідчать про наявність спору про право між боржником та ініціюючим кредитором, адже мають ознаки штучно створених, формальних спорів, спрямованих виключно на затягування виконання зобов`язання за кредитним договором №KF50954 від 21.07.2008, а не на реальний захист порушеного права;

- ОСОБА_1 подано позов до ТзОВ «ФК «Арбо Фінанс», ТзОВ «Фінстрим», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Національного банку України, ТзОВ «Корпорація-Агротехінвестсервіс», про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами недійсними – справа № 450/968/21, яка перебуває в провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області; саме на справу №450/968/21 представник ОСОБА_1 Сідловська І.Ю. посилалася як на підставу для зупинення провадження у справі №444/1544/14-ц, при цьому, провадження у справі № 450/968/21 було відкрито 22.03.2021, що підтверджується ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 22.03.2021 у справі № 450/968/21, а вже наступного дня - 23.03.2021 - представником ОСОБА_1 подано заяву про зупинення провадження у справі №444/1544/14-ц, що свідчить про штучне та оперативне формування підстав для зупинення розгляду справи, а не про наявність об`єктивної процесуальної необхідності;

- надалі провадження у справі № 450/968/21 також було зупинено за ініціативою представника ОСОБА_1 , шляхом подання 04.08.2023 заяви про зупинення провадження до розгляду справи №450/1835/23, що додатково підтверджує послідовне перенесення процесуальних підстав зупинення між пов`язаними справами без фактичного вирішення спору по суті; провадження у справі № 450/1835/23 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Банк «Український капітал», ТзОВ «Фінстрим», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, було відкрито 15.05.2023;

- наведена послідовність процесуальних дій свідчить, що після відкриття одного судового провадження воно використовувалося як підстава для зупинення іншого, а після відкриття наступного провадження – вже воно стало підставою для зупинення попереднього;

- раніше також ініціювалися інші судові провадження, які стосувалися оскарження кредитного та іпотечного зобов`язань - справи №461/2332/16-ц, №450/387/19,

- у різні періоди ОСОБА_1 та ТзОВ «Корпорація-Агротехінвестсервіс» ініціювалися судові провадження щодо оспорювання кредитного та іпотечного зобов`язань, однак жодне з них не призвело до припинення чи зміни відповідних зобов`язань, водночас на момент подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та на цей час жодного незавершеного спору щодо дійсності кредитного договору №KF50954 від 21.07.2008 чи іпотечного договору, який міг би свідчити про наявність спору про право між сторонами, не існує;

- рішення у справі №450/1835/23 набрало законної сили – рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05.02.2025 у справі №450/1835/23 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а Постановою Львівського апеляційного суду від 04.11.2025 у справі №450/1835/23 це рішення залишено без змін і в касаційному порядку не оскаржувалось; у постанові від 04.11.2025 у справі №450/1835/23 суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 і щодо відсутності ліцензії у небанківської фінансової установи (вказавши, що ліцензія вимагається лише при валютних операціях факторингу за участю боржника-нерезидента, тоді як сторони спірних договорів є резидентами), і щодо повноти оплати за договором відступлення між АТ «Таскомбанк» та АТ «Банк «Український капітал» (підтверджено меморіальним ордером №1082434 від 17.04.2020 про оплату ціни договору в повному обсязі);

- у жодній із судових справ, ініційованих ОСОБА_1 , не було порушено його прав чи законних інтересів, водночас характер та послідовність зазначених спорів свідчать про те, що вони ініціювалися виключно з метою уникнення виконання зобов`язання за кредитним договором №KF50954 від 21.07.2008;

- жодна особа станом на момент розгляду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не оскаржувала договір про відступлення права вимоги №KF50954 від 06.04.2026 та Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 06.04.2026, на підставі яких саме ТзОВ «Цикл Фінанс» набуло прав вимоги;

- ні ОСОБА_1 , ні боржник ТзОВ «Корпорація-Агротехінвестсервіс» за увесь час (з 2014 року, коли банком пред`явлено вимогу про дострокове повернення кредиту, тобто упродовж 12 років) не вчиняли жодних дій з метою виконання взятих на себе зобов`язань, а навпаки - ухилялися від їх виконання;

- протягом понад 12 років з моменту пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту основне зобов`язання залишається невиконаним ні позичальником, ні майновим поручителем, при цьому ані ОСОБА_1 , ані боржник не навели обставин, які б свідчили про вчинення ними реальних дій, спрямованих на погашення заборгованості та виконання взятих на себе зобов`язань;

- саме по собі посилання на тривалість судових процесів не може виправдовувати невиконання зобов`язань протягом понад 12 років та не може покладати негативні наслідки такої поведінки на кредитора, навпаки, тривале невиконання зобов`язань за відсутності судового рішення, яке б спростовувало право кредитора на їх виконання, підтверджує обґрунтованість звернення ТзОВ «Цикл Фінанс» із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство майнового поручителя;

- у постанові Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №918/1140/24 зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту;

- спосіб захисту вичерпується лише фактичним задоволенням вимог кредитора; саме по собі судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки нічого не погашає;

- у постанові Верховного Суду від 25.09.2025 у справі №910/9121/24 зазначено, що можливість застосування щодо боржника процедур передбачених КУзПБ є альтернативним способом задоволення грошових вимог кредитора у тому випадку, коли відсутній спір про право щодо вимог кредитора; отже, звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов`язання;

- оскільки грошові вимоги ТзОВ «Цикл Фінанс», які заявлені в заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство, залишаються повністю незадоволеними (жодних коштів на погашення такої заборгованості ні від позичальника ОСОБА_1 , ні від майнового поручителя ТзОВ «Корпорація-Агротехінвестсервіс» ТзОВ «Цикл Фінанс» чи попередні кредитори не отримували), кредитор має право застосувати будь-який передбачений законом спосіб захисту, який може забезпечити ефективне задоволення його вимог, зокрема шляхом звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство майнового поручителя; законодавство не містить імперативної вимоги про обов`язковість одночасного чи послідовного звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості до основного боржника та окремо - із заявою про банкрутство майнового поручителя, і не пов`язує можливість звернення до процедур банкрутства з обов`язковим попереднім вичерпанням інших засобів захисту;

- рішення у справі №914/2688/14 не перешкоджає відкриттю провадження у справі про банкрутство, оскільки заява про відкриття провадження у справі про банкрутство ґрунтується не рішенні від 30.09.2014 чи наказах у справі №914/2688/14, а безпосередньо на невиконаному грошовому зобов`язанні за кредитним договором №KF50954 від 21.07.2008, виконання якого забезпечувалось за іпотечним договором від 21.07.2008, право вимоги за якими перейшло до ТзОВ «Цикл Фінанс»;

- рішення у справі №914/2688/14 (яким звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом надання іпотекодержателю права на продаж такого майна від свого імені) є правовою підставою, що посвідчує право іпотекодержателя на реалізацію предмета іпотеки шляхом продажу, і для здійснення такого продажу видача та пред`явлення окремого виконавчого документа не є обов`язковою умовою;

- реалізація предмета іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від свого імені призвела б до автоматичного погашення всієї заборгованості, незалежно від фактичної вартості реалізованого майна, водночас, вартість предмета іпотеки є значно меншою за розмір заборгованості, що фактично позбавило б кредитора можливості стягнути її непогашену частину;

- пропуск строку пред`явлення до виконання наказів від 17.10.2014 та 29.12.2014 (при тому, що саме рішення суду є підставою для виконання) стосується виключно можливості їх примусового виконання та не має наслідком припинення самого грошового зобов`язання за кредитним договором №KF50954 від 21.07.2008 чи іпотечного зобов`язання за іпотечним договором від 21.07.2008, які лежать в основі вимог ТзОВ «Цикл Фінанс» у цій справі про банкрутство;

- у цій справі грошові вимоги кредитора ґрунтуються не на судовому рішенні у справі №914/2688/14 (яким зверталося стягнення на предмет іпотеки шляхом надання іпотекодержателю права на продаж такого майна від свого імені), а на самостійному, договірному грошовому зобов`язанні позичальника за кредитним договором №KF50954, яке за своєю правовою природою є триваючим і не залежить від наслідків спливу процесуальних строків пред`явлення до виконання іншого, окремого судового рішення про звернення стягнення на іпотечне майно, відповідно, правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 11.02.2026 у справі №754/511/23 не є застосовною до спірних правовідносин;

- у підсумковій частині наданого боржником «Розрахунок боргу за кредитним договором №KF50954 від 21.07.2008 р., станом на 23.05.2016р.» прямо зазначено, що заборгованість за простроченим тілом кредиту за кредитним договором №KF50954 від 21.07.2008, станом на 23.05.2016 складає 193 303,59 євро;

- число « 183 310,00», на яке посилається боржник, є проміжним значенням графіка планового погашення кредиту станом на 25.06.2014 (тобто сумою, яка мала б залишитися до сплати за графіком за умови належного виконання позичальником зобов`язань), а не остаточним підсумковим розміром заборгованості;

- жодних доказів погашення заборгованості або виникнення іншого розміру заборгованості боржник не надав, зокрема, до суду першої інстанції не подано первинних банківських документів (виписок за рахунками), які б підтверджували обставини, викладені у наданому з апеляційною скаргою розрахунку;

- «Розрахунок боргу за кредитним договором №KF50954 від 21.07.2008 р., станом на 23.05.2016р.» не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на дотриманні вимог якого сам боржник наполягає в іншій частині своєї апеляційної скарги, а тому сам по собі не може спростовувати розмір заборгованості, підтверджений судовими рішеннями та договорами відступлення права вимоги;

- наведений самим боржником у відзиві від 12.06.2026 правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.03.2025 у справі №907/600/24, навпаки підтверджує обґрунтованість вимог ТзОВ «Цикл Фінанс», адже у ній зазначено, що відсутність обґрунтованих заперечень боржника з приводу вимоги кредитора (з наданням боржником на підтвердження цих заперечень відповідних доказів) може свідчити про її визнання, а відтак, і про відсутність спору між сторонами про право;

- за відсутності доказів, які б спростовували розмір основної заборгованості, визнаний судом першої інстанції, заперечення боржника щодо розміру грошових вимог є необґрунтованими;

- застосування позовної давності можливе лише за умови подання стороною відповідної заяви під час розгляду справи судом першої інстанції та до ухвалення ним рішення, проте в матеріалах справи відсутня будь-яка заява ТзОВ «Корпорація - Агротехінвестсервіс» про застосування позовної давності до вимог ТзОВ «Цикл Фінанс», подана до ухвалення судом першої інстанції рішення 08.07.2026; саме усне твердження представника боржника в судовому засіданні про можливість обговорення питання позовної давності в подальшому, без заявлення конкретного клопотання про її застосування, не може вважатися належною заявою про застосування позовної давності у розумінні ч. 3 ст. 267 ЦК України;

- оскільки ТзОВ «Корпорація - Агротехінвестсервіс» не подало заяву про застосування позовної давності у передбаченому законом порядку та у передбачений строк, боржник втратив право посилатися на пропуск позовної давності, у тому числі в суді апеляційної інстанції, відтак наведене вперше в апеляційній скарзі посилання на пропуск позовної давності не може бути підставою для її застосування судом апеляційної інстанції та не підлягає врахуванню при перегляді оскаржуваної ухвали від 08.07.2026.

Узагальнені доводи кредитора.

Вимоги апеляційної скарги кредитора обґрунтовано тим, що ТзОВ «Цикл Фінанс» погоджується із наявністю підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Корпорація-Агротехінвестсервіс», та визнаним судом розміром тіла кредиту за кредитним договором KF50954 від 21.07.2008 з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього, а саме 193 303, 59 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 9 915 894,26 грн., проте не погоджується із загальним розміром грошових вимог, які визнано в оскаржуваній ухвалі.

Апелянт покликається на такі доводи:

- суд відмовив у визнанні процентів, що нараховані банком станом на 17.04.2020 в розмірі 105 323, 75 євро, кваліфікувавши цю суму як договірні проценти за користування кредитом, право на нарахування яких (за посиланням суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16), припиняється зі спливом строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове погашення; однак сума 105 323,75 євро за своєю правовою природою не є процентами за користування кредитом в межах строку кредитування, а є нарахуванням банком 22 % річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за окремий період прострочення, що передував періоду, за який окремо нараховано суму 78 796,33 євро;

- формулювання «проценти» у документах з відступлення права вимоги вжито у значенні узагальненого позначення нарахувань за прострочення грошового зобов`язання, а не в значенні договірної плати за користування кредитними коштами в межах строку кредитування;

- після спливу строку на дострокове погашення у позичальника припинилось право сплачувати проценти за користування кредитом за базовою ставкою, натомість виник обов`язок сплатити нараховані за ч.2 ст.625 ЦК України 22 % річних; постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, на яку послався суд першої інстанції, підтверджує саме цю позицію, а не спростовує її: «Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України»;

- застосований судом першої інстанції правовий висновок, що викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, не забороняє нарахування спірної суми, а навпаки підтверджує її нарахування саме за правилами ч.2 ст.625 ЦК України з визначенням процентів в договорі;

- суд першої інстанції відхилив цю суму також з мотивів відсутності детального розрахунку, проте розрахунок здійснюється за формулою: сума санкції = С x Z x Д : 365: 100, де С - сума заборгованості, Z - відсоток річних, зазначений в договорі (детальний розрахунок наведено в апеляційній скарзі); подання такого розрахунку в суд апеляційної інстанції не є поданням нового доказу в розумінні ч.3 ст.269 ГПК України, оскільки сама вимога та її розмір були предметом розгляду суду першої інстанції, а розрахунок є похідним, аналітичним документом, що деталізує вже наявні в матеріалах справи дані (розмір заборгованості, визначений у додатку №1 до договору про відступлення права вимоги, та умови кредитного договору щодо ставки), а не новим доказом існування самого зобов`язання;

- щодо двадцяти двох (22) процентів річних за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення суми кредиту в розмірі 78 796,33 євро: суд першої інстанції визнав право кредитора на нарахування річних за ч.2 ст.625 ЦК України за період з 18.04.2020 до 23.02.2022, проте застосував ставку 3% замість договірної ставки 22%, встановленої п.1.3 кредитного договору, кваліфікувавши підвищену ставку як умову про плату за кредит, застосовну лише в межах строку кредитування, проте цей висновок суперечить самій постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, на яку послався суд та яка передбачає, що відповідальність за договором після строку кредитування здійснюється за ч.2 ст.625 ЦК України;

- особа, яка не повернула кредит після настання строку його повернення, продовжує фактично користуватися чужими грошовими коштами без належної правової підстави; саме тому сторони в пункті 1.3 кредитного договору погодили, що у разі виникнення простроченої заборгованості процентна ставка збільшується з 12% до 22% річних; така умова є погодженим сторонами розміром відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що відповідає ч.2 ст.625 ЦК України;

- недобросовісна поведінка позичальника, яка проявляється в ухиленні від виконання грошового зобов`язання та тривалому неповерненні кредиту, не може бути підставою для зменшення обсягу його відповідальності, навпаки, застосування погодженого сторонами підвищеного розміру процентів спрямоване саме на забезпечення належного виконання зобов`язання та компенсацію кредитору наслідків його порушення;

- за логікою, покладеною в основу оскаржуваної частини ухвали від 08.07.2026, під час строку кредитування боржник сплачує 12% річних, тоді як після прострочення та пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту його відповідальність зменшується до мінімальних 3% річних; такий підхід не лише суперечить змісту ч.2 ст.625 ЦК України, яка прямо допускає встановлення договором іншого розміру процентів, а й фактично заохочує боржника до невиконання грошового зобов`язання, позбавляючи інститут цивільно-правової відповідальності його превентивної та компенсаційної функцій;

- ОСОБА_1 протягом тривалого часу не виконує грошове зобов`язання щодо повернення кредиту та ініціює послідовні судові спори (справи № 450/968/21, №450/1835/23), що призвело до тривалого невиконання зобов`язання, за таких обставин застосування лише мінімальної законної ставки 3% річних фактично зменшує погоджену сторонами відповідальність боржника та ставить його у більш вигідне становище порівняно з особою, яка належним чином виконує договірні зобов`язання;

- до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме погоджений сторонами розмір процентів річних у розмірі 22%, визначений пунктом 1.3 кредитного договору, як інший розмір процентів у розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, інше тлумачення призводило б до фактичного зменшення погодженої сторонами відповідальності боржника після настання прострочення виконання грошового зобов`язання, що суперечить як змісту ч.2 ст.625 ЦК України, так і правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16;

- водночас визначенню підлягає період, за який можуть бути нараховані зазначені 22% річних, з урахуванням особливостей законодавчого регулювання перебігу позовної давності та дії спеціальних норм, прийнятих у зв`язку з карантином і запровадженням воєнного стану, який становить з 18.04.2020 до 23.02.2022;

- суд першої інстанції правильно визначив період нарахування процентів річних, однак неправильно застосував норму ч.2 ст.625 ЦК України, безпідставно визначивши розмір відповідальності виходячи з мінімальної ставки 3% річних, незважаючи на те, що пунктом 1.3 кредитного договору сторони погодили інший розмір процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - 22% річних, що відповідає диспозитивному припису ч.2 ст.625 ЦК України;

- за період з 18.04.2020 до 23.02.2022 ОСОБА_1 повинен був сплатити 22 проценти річних за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення суми кредиту (тіла) у розмірі 78 796,33 євро (еквівалент 4 042 015,34 грн.);

- також за період з 18.04.2020 до 23.02.2022 ОСОБА_1 повинен був сплатити 22 проценти річних за прострочення виконання зобов`язання щодо сплати нарахованих банком процентів у розмірі 42 933,11 євро;

- щодо пені за несвоєчасне повернення тіла (суми кредиту) відповідно до п. 6.2. кредитного договору від 21.07.2008 в розмірі 3 448 857,73 грн. суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання вимог щодо пені, поширивши на неї правовий підхід, застосований до договірних процентів, та виходячи з припинення можливості її нарахування після спливу строку кредитування;

- пеня є формою відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання і може нараховуватись протягом усього періоду прострочення, аж до повного виконання зобов`язання; пеня не втрачає свого правового значення після спливу строку кредитування, адже саме після настання прострочення вона виконує функцію майнової відповідальності та стимулу для погашення боргу; саме такий характер пені відображений у п. 6.2 кредитного договору;

- незважаючи на передбачене договором право нараховувати пеню за кожний день прострочення, при визначенні періоду її нарахування підлягають застосуванню спеціальні положення Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, які були прийняті у зв`язку із запровадженням карантину та воєнного стану, і саме ці норми визначають часові межі, протягом яких кредитор мав право здійснювати нарахування пені, а також випадки, коли таке нарахування було обмежене законом;

- розрахунок пені здійснений лише за той період, протягом якого закон допускав її нарахування, а саме нарахування пені здійснювалося з 03.04.2019 та було продовжено у зв`язку з набранням чинності Законом України №540-IX від 30.03.2020, нарахування пені зупинено з 03.07.2020 у зв`язку з набранням чинності 04.07.2020 Законом України № 691-IX від 16.06.2020;

- щодо пені за несвоєчасне повернення процентів, нарахованих банком, відповідно до п.6.2. кредитного договору KF50954 від 21.07.2008 в розмірі 1 879 150,97 грн, банк нарахував проценти у розмірі 105 323,75 євро, які станом на 20.05.2026 становили 5 402 792,40 грн. за курсом НБУ 51,2970 грн, нарахування пені здійснювалося з 03.04.2019 та було продовжено у зв`язку з набранням чинності Законом України № 540-IX від 30.03.2020, нарахування пені зупинено з 03.07.2020 у зв`язку з набранням чинності 04.07.2020 Законом України № 691-IX від 16.06.2020.

Таким чином, апелянт вважає, що ухвала Господарського суду Львівської області від 08.07.2026 у справі № 914/1480/26 в оскаржуваній частині прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права (зокрема, статей 549, 625, 627 ЦК України) та за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема щодо правової природи суми 105 323,75 євро, можливості застосування погодженого сторонами розміру 22% річних після прострочення виконання грошового зобов`язання, а також правової природи пені як міри цивільно-правової відповідальності.

Окрім того, грошові вимоги кредитора у розмірі 420 356,78 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 21 563 041,70 грн, та 5 328 008,70 грн, що загалом становить 26 891 050,40 грн, забезпечені іпотекою відповідно до іпотечного договору від 21.07.2008, яким забезпечено виконання зобов`язань за кредитним договором №KF50954 від 21.07.2008, а права вимоги за ними набуті ТзОВ «Цикл Фінанс» на підставі договору про відступлення права вимоги №KF50954 від 06.04.2026 та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 06.04.2026. Однак, суд першої інстанції, визнавши грошові вимоги ініціюючого кредитора, не визначив їх статус як вимог забезпеченого кредитора та не зазначив порядок їх задоволення. Водночас, вимоги ТзОВ «Цикл Фінанс» підлягають задоволенню позачергово за рахунок предмета забезпечення відповідно до ч.6 ст.64 КУзПБ тоді як сума сплаченого судового збору підлягає задоволенню у першій черзі.

Не зазначення цих обставин в оскаржуваній частині ухвали також свідчить про її неповноту та є підставою для її зміни в цій частині.

Встановлені фактичні обставини справи.

Відкрите акціонерне товариство «Електрон Банк» (банк ) та ОСОБА_1 (позичальник) 21.07.2008 уклали кредитний договір №KF50954, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 300 000,00 євро строком на 15 років.

У п.1.2 кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачені кредитним договором. Позичальник зобов`язується, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, здійснювати повернення кредиту щомісячно частинами в сумі не менше 1 667,00 євро в термін не пізніше останнього робочого дня місяця. Останній платіж сплачується в розмірі залишку заборгованості по кредиту в термін не пізніше 21.07.2023.

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору, процент за користування кредитом встановлюється в розмірі 12 % річних («базова ставка»). У випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом та/або недотримання позичальником вимог щодо страхування майна на умовах та у порядку, визначених у п. 5.2.1 цього договору, процент за користування кредитом збільшується на 10 % річних від базової ставки.

Позичальнику надається кредит для споживчих потреб (п.1.4 кредитного договору).

Додатком №1 до кредитного договору є розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту, у якому зазначено станом на 21.07.2023 абсолютне значення подорожчання кредиту у валюті кредиту - 272 501, 92.

До справи долучено заяву ОСОБА_1 на видачу готівки №1362_172 від 21.07.2008 на суму 300 000,00 євро, відповідно до якої зміст операції «надання кредиту згідно з кредитним договором № KF50954 від 21/07/2008».

Відповідно до п.2.1 кредитного договору виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором забезпечується іпотекою нерухомості, що належить на праві приватної власності майновому поручителю - Товариству з обмеженою відповідальністю «Корпорація - Агротехінвестсервіс», а саме:

- приміщення в будівлі допоміжних виробництв, літ. Е-2, позначені на плані під літерами від 8 по 15 включно, загальною площею 202,0 (двісті два) кв. м,

- нежитлові приміщення Е-2 частина будівлі допоміжних виробництв, площею 433,0 кв.м,

- нежитлові приміщення 3-1 частина виробничо-складського корпусу, площею 660,9 кв.м.

Вказані нежитлові приміщення знаходяться за адресою АДРЕСА_1 - земельна ділянка, площею 0,3820 га, кадастровий номер 4623686900:03:000:0004, що знаходиться с. Муроване Пустомитівського району Львівської області.

На виконання п.1.2. кредитного договору 21.07.2008 Відкрите акціонерне товариство «Електрон Банк» (іпотекодержатель згідно з договором), Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація - Агротехінвестсервіс» (іпотекодавець - майновий поручитель згідно з договором) та ОСОБА_1 (боржник згідно з договором) уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Чемемрис Г.Я. та зареєстрований в реєстрі за № № 1749, 1750, 1751.

У п.2 іпотечного договору сторони погодили, що з метою повного та своєчасного виконання основного зобов`язання за кредитним договором № ЛА50954 від 21.07.2008 іпотекодавець - майновий поручитель передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно разом з усіма його приналежностями (надалі - предмет іпотеки), а саме:

А) нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою Львівська область, Пустомитівський район, с.Муроване, вул.Вокзальна, 20, а саме:

частина будівлі допоміжних виробництв, позначеної у технічній документації, що є невід`ємною частиною правовстановлюючих документів за планом земельної ділянки літерою «E-2» - приміщення від 1 до 4, загальною площею 433,0 кв.м;

частина виробничо-складського корпусу, позначеного у технічній документації літерою « 3-1» - примішення від 2 до 5, загальною площею 660,9 кв.м; згідно з Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19532042 від 15.07.2008, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», загальна інвентаризаційна вартість нерухомого майна, зазначеного вище, становить 246 327,00 грн.

Б) нежитлові приміщення в будівлі допоміжних виробництв, позначені у технічній документації, що є невід`ємною частиною правовстановлюючих документів за планом земельної ділянки під літерою «Е-2» - від 8 до 15, загальною площею 202,0 кв.м, що знаходяться за адресою Львівська область, Пустомитівський район, с.Муроване, вул.Вокзальна, 20. Згідно з Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19531957 від 15.07.2008, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», загальна інвентаризаційна вартість нерухомого майна, зазначеного вище, становить 30 112,00 грн.

В) земельна ділянка, загальною площею 0, 3820 гектара, що розташована за адресою Львівська область, Пустомитівський район, с.Муроване, вул.Вокзальна, 20, цільове призначення - обслуговування виробничих приміщень, кадастровий номер земельної ділянки 4623686900:03:000:0004. Згідно з висновком про експертну грошову оцінку земельної ділянки суб`єкта оціночної діяльності ПП Чорного В.М. станом на 27.12.2007, ринкова вартість земельної ділянки становить 120 559, 00 грн.

Відповідно до п.4 іпотечного договору сторони визначили право іпотекодержателя задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами кредитного договору, а також відшкодувати витрати, пов`язані з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і звернення стягнення на предмет іпотеки, витрати на утримання предмета і збереження предмета іпотеки, витрати на страхування предмета іпотеки, збитки, завдані порушенням основного зобов`язання чи умов договору.

У п. 7 іпотечного договору визначено, що за згодою між іпотекодававцем - майновим поручителем, боржником та іпотекодержателем на підставі ст. 18 Закону України «Про іпотеку» та згідно з актом погодження договірної вартості предмету іпотеки, укладеного 21.07.2008 між іпотекодавцем - майновим поручителем та іпотекодержателем, вартість предмету іпотеки за цим договором складає 2 505 500, 00 грн.

Права іпотекодержателя визначені в п. 9 іпотечного договору. Серед них вказано:

- у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки,

- вимагати від іпотекодавця виконання умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя (позасудове врегулювання), в тому числі вимагати передачу іпотекодержателю оригіналів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки;

- у разі порушення боржником та/або іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки;

- організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем, при цьому кошти за придбаний предмет іпотеки покупець сплачує на банківські рахунки іпотекодержателя або іпотекодержателя,

- здійснити без згоди іпотекодавця - майнового поручителя та боржника відступлення прав за цим одночасним відступленням права вимоги за основним зобов`язанням.

Відповідно до п.15 іпотечного договору у разі порушення основного зобов`язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає поручителю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі іпотекодержатель зазначає стислий зміст порушених боржником зобов`язань, вимогу про виконання не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та Закону України «Про іпотеку». Вимога, встановлена цим пунктом, не перешкоджає іпотекодержателю здійснити свої права, визначені п. 9 цього договору, без попереднього повідомлення іпотекодавця-майнового боржника, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Відповідно до п. 16 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за цим договором здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса; договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який укладається та нотаріально посвідчується одночасно з цим договором (позасудове врегулювання). Визначений зазначеним договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 18 іпотечного договору реалізація предмету іпотеки після звернення на нього стягнення може здійснюватись наступними способами:

а) на підставі рішення суду шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів;

б) на підставі рішення суду шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу,

в) на підставі виконавчого напису нотаріуса шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів;

г) на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання;

д) на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь - якій особі згідно з договором купівлі - продажу.

У той же день, 21.07.2008, Відкрите акціонерне товариство «Електрон Банк» (іпотекодержатель згідно з договором) і Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація - Агротехінвестсервіс» (іпотекодавець - майновий поручитель згідно з договором) уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя (позасудове врегулювання).

Відповідно до п. 4 цього договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору наступними способами:

- передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому цим договором;

- право іпотекодержателя від свого імені продавати предмет іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу в порядку, встановленому цим договором.

Право вибору способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю, про що останній письмово попереджає іпотекодавця-майнового поручителя (п. 5 цього договору).

Цей договір в цілому передбачає порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема визначає, що цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки; договір купівлі - продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цього договору, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Додатковою угодою від 25.03.2009 до кредитного договору № KF50954 від 21.07.2008 сторони: Відкрите акціонерне товариство «Фольксбанк» і ОСОБА_1 дійшли згоди:

змінити розмір процентів за користування кредитом позичальником, отриманого згідно з умовами кредитного договору, а саме: на період з 01 березня 2009 року до 31 березня 2010 року включно, процент за користування кредитом встановлюється в розмірі 10% річних (надалі - базова ставка),

з 01 квітня 2010 року базова ставка встановлюється в розмірі 12 % річних,

з врахуванням умов п. п. 1.1, 1.2 цієї угоди внесено зміни в графік здійснення платежів по кредитному договору,

починаючи з 01 червня 2009 року, у випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами, та/бо недотримання позичальником вимог щодо страхування майна на мовах та у порядку, визначених в кредитному договорі, процент за користування кредитом, збільшується на 10 % річних від базової ставки.

про те, що пені, штрафи передбачені кредитним договором за невиконання чи неналежне виконання позичальником своїх обов`язків, не застосовуються до останнього на термін до 01 червня 2009 року.

Одночасно складено новий додаток до кредитного договору № KF50954 станом на 19.03.2009.

До заяви долучено копію повідомлення - вимоги, датованого 18.02.2014 і адресованого Товариству з обмеженою відповідальністю «Корпорація - Агротехінвестсервіс», підписаного начальником ВДВ УВЗ Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк». Адресант вимагав достроково повністю повернути кредит в сумі основного боргу - 189 978,00 євро, простроченого боргу - 3 325,59 євро, простроченої заборгованості по процентах - 3 640,68 євро, у зв`язку із допущенням прострочення платежів позичальником. Вимагав погасити заборгованість упродовж 30 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, але в будь-якому випадку не пізніше 45 календарних днів з дня направлення банком цього повідомлення.

Як доказ надіслання вказаного повідомлення долучено список рекомендованих листів за 20.02.2014 із 26-ма адресатами, серед яких у 22 пункті зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація - Агротехінвестсервіс».

Повідомлення від 18.02.2014 з аналогічним змістом, адресоване позичальнику, подав також боржник разом з відзивом.

Починаючи із 2020 року, право вимоги від банку неодноразово відступалося на підставі таких договорів:

Акціонерне товариство «Таскомбанк» і Акціонерне товариство «Банк «Український капітал» 17.04.2020 уклали договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008, відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору своє право вимоги, а новий кредитор набуває право вимоги та сплачує за відступлення права вимоги грошові кошти в розмірі ціни договору (п. 2.1).

У договорі зазначено, що термін «договір забезпечення» - це договір іпотеки, укладений для забезпечення виконання зобов`язань боржника по кредитному договору, а саме іпотечний договір, посвідчений 21.07.2008 і зареєстрований в реєстрі за № 1748, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 21.07.2008 і зареєстрований в реєстрі за № 1752.

Відповідно до п. 2.2 цього договору зафіксовано загальний розмір заборгованості боржника станом на 17.04.2020 - 298 627,34 євро, з яких по основному боргу - 193 303,59 євро, по процентах - 105 323,75 євро.

Право вимоги відступається на всю суму заборгованості боржника перед первісним кредитором (п. 3.1.1).

Сторони підписали акт приймання - передачі документації до договору про відступлення права вимоги від 17.04.2020, відповідно до якого новий кредитор прийняв від первісного кредитора таку документацію: кредитний договір від 21.07.2008, додаток № 1 до кредитного договору, додаток від 25.03.2009 до кредитного договору, додаткова угода від 25.03.2009; акт приймання - передач прав вимоги до договору про відступлення прав вимоги від 17.04.2020.

Також Акціонерне товариство «Таскомбанк» і Акціонерне товариство «Банк «Український капітал» уклали договір від 17.04.2020 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., зареєстрований за номером 500, та склали також акт приймання - передачі оригіналів іпотечного договору від 21.07.2008.

Акціонерне товариство «Банк «Український капітал» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» 17.04.2020 уклали договір про відступлення права вимоги по кредитному договору № KF50954 від 21.07.2008, відповідно до якого новий кредитор набуває право вимоги та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у розмірі ціни договору.

У п. 2.2 договору сторони узгодили загальний розмір заборгованості станом на 17.04.2020 і такий становить 298 627,34 євро, з яких по основному боргу - 193 303,59 євро, по процентах - 105 323,75 євро.

Акціонерне товариство «Банк «Український капітал» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» 17.04.2020 уклали також договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, відповідно до якого права за іпотечним договором вважаються переданими (відступленими) з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору, але не раніше ніж з дати зарахування грошових коштів у розмірі ціни договору, визначеної п.4.1 договору про відступлення права вимоги, на рахунок первісного кредитора.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04.11.2025 у справі №450/1835/23 залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання недійсними договорів від 17.04.2020. Суд встановив, що «Отримавши право вимоги, АТ «Банк «Український капітал», як новий кредитор міг на власний розсуд розпоряджатися таким, у тому числі укладати договори про відступлення такого права. З меморіального ордеру № 1082434 від 17.04.2020 вбачається, що АТ «Банк «Український капітал» здійснив перерахунок грошових коштів АТ «Таскомбанк» у розмірі 2 720 220,00 грн. згідно п. 4.2. договору про відступлення права вимоги від 17.04.2020 за кредитним договором № KF 50954 від 21.07.2008. Таким чином, слідуючи умовам договору про відступлення права вимоги за кредитним договором № KF 50954 від 21.07.2008, договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладених між АТ «Таскомбанк» та АТ «Банк «Український капітал», актам приймання-передачі, проведених платежів, право вимоги за кредитним договором № KF 50954 від 21.07.2008 та за іпотечним договором перейшло від АТ «Таскомбанк» до АТ «Банк «Український капітал» 17.04.2020, протилежні доводи не заслуговують на увагу».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» як первісний кредитор і Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арбо Фінанс» як новий кредитор уклали 17.04.2020 договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором у зв`язку з укладенням сторонами договору про відступлення права вимоги від 17.04.2020, згідно з яким первісним кредитором відступлено новому кредитору права вимоги до ОСОБА_1 по кредитному договору № KF50954 від 21.07.2008.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арбо Фінанс» підписали акт приймання - передачі документації: оригіналів документів - іпотечного договору та пов`язаних з іпотечним договором від 21.07.2008 та первинних правовстановлюючих документів на предмет іпотеки.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арбо Фінанс» уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Лайн» договір про відступлення права вимоги № 18/08-23 від 18.08.2023.

Відповідно до п. 1.2 цього договору договори, майнові права за якими відступаються за цим договором, а також розмір грошової вимоги, що відступається, зазначені в реєстрі, що є додатком № 1 до цього договору.

Додатком № 1 до цього договору є реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та позичальника / поручителів / заставодавців за такими договорами, відповідно до якого позичальником є ОСОБА_1 , заборгованість якого на підставі кредитного договору № KF50954 від 21.07.2008 станом на 17.04.2020 становить 298 627,34 євро, з яких по основному боргу - 193 303,59 євро, по процентах - 105 323,75 євро.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арбо Фінанс» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Лайн» підписали акт прийому - передачі прав та документів права вимоги від 18.08.2023, відповідно до якого новому кредитору передано кредитний договір від 21.07.2008 з двома додатками і додатковою угодою.

Надалі, 21.08.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арбо Фінанс» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Лайн» уклали договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 21.07.2008, зареєстрованим в реєстрі за № 1748. Вказаний договір посвідчено Кара О.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстровано в реєстрі за № 5225.

21.08.2023 сторони підписали акт прийому - передачі документів, пов`язаних з іпотечним договором.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Лайн» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин - Фінанс» 02.11.2023 уклали договір про відступлення права вимоги № 02/11-03.

Сторони цього договору 02.11.2023 підписали також додаток № 1 - реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та позичальника / поручителів / заставодавців за такими договорами, відповідно до якого позичальником є ОСОБА_1 , заборгованість якого на підставі кредитного договору № KF50954 від 21.07.2008 станом на 17.04.2020 становить 298 627,34 євро; акт прийому - передачі прав та документів права вимоги: кредитного договору від 21.07.2008 з двома додатками і додатковою угодою.

Вказані сторони 02.11.2023 уклали також договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 21.07.2008, зареєстрованим в реєстрі за № 1748; на його виконання 02.11.2023 підписали акт прийому - передачі документів, пов`язаних з іпотечним договором.

Умови відступлення та порядок передачі права вимоги регламентовані розділом 3 договору, і відповідно до п. 3.1 право вимоги за цим договором вважається відступленим в повному обсязі з моменту підписання цього договору, скріплення печатками сторін (за наявності) та його нотаріального посвідчення, а також п. 2.2.3 цього договору (первісний іпотекодержатель зобов`язаний в день укладання цього договору надати нотаріусу заяви про внесення змін в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, реєстрацію іншого речового права та надати відповідний витяг, що підтверджує здійснення таких дій).

Вказаний договір посвідчено Чорногуз О.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстровано в реєстрі за № 5639.

Відповідно до рішення №12/12/24-1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин - Фінанс» від 12.12.2024 вирішено змінити найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин - Фінанс» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» 06.04.2026 уклало із Товариством з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» договір про відступлення права вимоги № KF50954, відповідно до якого новий кредитор приймає (набуває) права вимоги первісного кредитора за договорами, зазначеними у додатку №1 до цього договору.

Додатком № 1 до цього договору є реєстр боржників з одним боржником - ОСОБА_1 , сума заборгованості - 298 627,34 євро, з яких по основному боргу - 193 303,59 євро, по процентах - 105 323,75 євро. Неустойки, штрафи, пені та інші грошові вимоги, що передбачені кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008, з усіма додатками, додатковими угодами, доповненнями до нього та законодавством України, передаються новому кредитору Товариству з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» в повному обсязі та підлягають донарахуванню на момент пред`явлення таких вимог.

Відповідно до п. 1.6 договору новий кредитор після переходу до нього права вимоги стає кредитором за договорами та одержує право вимагати від боржників, належного виконання всіх без виключення зобов`язань, які існували та існують на момент укладення цього договору.

Права вимоги за кредитним договором вважаються відступленими з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі прав та документів до цього договору. Момент оплати ціни, вказаної в п. 4.1 даного договору, не впливає на набуття новим кредитором права вимоги, що відступається за даним договором (п. 3.1 договору).

Водночас заявник долучив копію платіжної інструкції від 06.04.2026 на суму 20 000,00 грн з призначенням платежу «оплата за договором про відступлення прав вимоги № KF50954 від 06.04.2026», відповідно до якої ТзОВ «Цикл Фінанс» - платник і ТзОВ ФК Аксіліум Фінанс - отримувач.

ТзОВ «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанас» і ТзОВ «Цикл Фінанс» 06.04.2026 підписали акт прийому - передачі прав та документів права вимоги згідно з договором про відступлення прав вимоги від 06.04.2026 (додаток № 2 до договору), а саме про передачу кредитного договору від 21.07.2008, два додатки до нього і додаткову угоду від 25.03.2009.

Додатком № 3 до договору складено повідомлення про відступлення прав вимоги, адресоване боржнику ОСОБА_1 та майновому поручителю — ТзОВ «Корпорація - Агротехінвестсервіс». Зі змісту повідомлення вбачається повідомлення первісним кредитором про відступлення прав вимоги по кредитному договору та по іпотечному договору 06.04.2026, а також повідомлення нових реквізитів для сплати заборгованості.

Вказане повідомлення надіслане адресатам засобами поштового зв`язку, що підтверджується поштовими накладними і описами вкладення в цінний лист з поштовими штампами від 07.04.2026. Кореспонденції, адресованій позичальнику, присвоєно штрихкод 7902005155262, відповідно до відстеження якого на вебсайті Укрпошти кореспонденція вручена за довіреністю 13.04.2026. Трекінгу поштового відправлення за треккодом 7902005155273, присвоєному кореспонденції, адресованій іпотекодавцю, заявник не подав.

Крім цього, 06.04.2026 ТзОВ «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» уклало із ТзОВ «Цикл Фінанс» договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Відповідно до п. 1.2 цього договору право вимоги за договором іпотеки переходить в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи (але не обмежуючись):

- право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст. 38 Закону України «Про іпотеку»

- право набути у власність предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором в порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;

- право звернути стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку у будь-який спосіб, що не суперечить чинному законодавству України;

- право звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- право звернути стягнення на предмет іпотеки, звернувшись до компетентних органів з вимогою зареєструвати за новим іпотекодержателем право власності на предмет іпотеки при наявності рішення суду будь-якої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за первісним іпотекодержателем;

- інші права і повноваження, які належать первісному іпотекодержателю за договором іпотеки (права вимоги).

Відповідно до п. 1.4 цього договору новий іпотекодержатель одержує право замість первісного іпотекодержателя вимагати від іпотекодавця належного виконання всіх зобов`язань за договором іпотеки, оскільки новий іпотекодержатель набуває статусу іпотекодержателя за договором іпотеки та договором про задоволення вимог іпотекодержателя, що забезпечує виконання іпотекодавцем зобов`язань боржника за кредитним договором.

Відповідно до п. 3.1 договору право вимоги за цим договором вважається переданим (відступленими) в повному обсязі з моменту підписання цього договору, скріплення печатками сторін (за наявності) та його нотаріального посвідчення, а також виконання п. 2.2.3 цього договору.

Пунктом 2.2.3 цього договору визначено, що первісний іпотекодержатель зобов`язаний в день укладання цього договору надати нотаріусу заяви про внесення змін в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, реєстрацію іншого речового права та надати відповідний витяг, що підтверджує здійснення таких дій.

Договір підписаний обома сторонами, скріплений печаткою ТзОВ «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс», посвідчений Черник Н.С., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, зареєстрований за № 664; 06.04.2026 у державний реєстр речових прав внесено відомості про обтяження - заборона на нерухоме майно: земельна ділянка, площею 3820 кв. м, нежитлові приміщення: Е-2 частина будівлі допоміжних виробництв, площею 433,0 кв. м, 3-1 частина виробничо-складського корпусу, площею 660,9 кв.м, загальною площею 1093,9 кв. м; приміщення в будівлі допоміжних виробництв літ. Е-2, загальною площею 202,0 кв. м, іпотекодержатель - ТзОВ «Цикл Фінанс».

Додатком №1 до договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором сторони оформили акт прийому-передачі документів від 06.04.2026.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом судового розгляду є питання правомірності відкриття провадження у справі про банкрутство майнового поручителя за виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором за заявою правонаступника кредитодавця (банку).

Відповідно до статті першої Кодексу України з процедур банкрутства для цілей цього Кодексу терміни вживаються в такому значенні:

боржник - юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви;

кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;

забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;

поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство;

неплатоспроможність - неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".

За частиною другою статті 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.

Частиною першою, третьою статті 34 КУзПБ, серед іншого, унормовано, що заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором у письмовій формі та повинна містити, зокрема: виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви; відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті.

Обов`язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов`язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство (постанова Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 904/3251/20).

Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором.

Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17).

Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований статтею 39 КУзПБ, згідно з якою перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом (абзац перший частини першої).

У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи (ч.2 ст.39 КУзПБ).

Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість (ч.3 ст.39 КУзПБ).

За результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі (ч.5 ст.39 КУзПБ).

Господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду (ч.6 ст.39 КУзПБ).

Системний аналіз статей 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є: наявність грошового зобов`язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду; відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог; не задоволення боржником у повному обсязі вимог ініціюючого кредитора до підготовчого засідання суду.

Отже, основним завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є: перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов`язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності/відсутності спору про право; встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі (постанова Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20).

З огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов`язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника на підставі поданих доказів. Лише після з`ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2042/20).

При цьому, на господарський суд покладається обов`язок перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора та з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, що, враховуючи принцип дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів, має здійснюватися судом незалежно від погодження боржником із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження (постанова Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20).

Також слід врахувати такі правові позиції Верховного Суду:

- у разі необґрунтованості/непідтвердження вимог ініціюючого кредитора господарський суд має відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство з посиланням на норму частини шостої статті 39 КУзПБ, яка, з урахуванням концепції недостатньої якості закону, є найбільш близькою за предметом регулювання до сфери спірних правовідносин (постанова Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20);

- встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника (постанови Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20; від 19.08.2020 у справі № 910/2522/20; від 16.09.2020 у справі № 911/593/20; від 13.10.2021 у справі № 910/4877/21; від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20);

- законодавство не містить переліку будь-яких критеріїв для висновку про існування спору про право, тому в кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасників провадження на предмет існування спору (постанова Верховного суду від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20);

- правова категорія "спору про право", яку з`ясовує суд у підготовчому засіданні перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, може бути виражена як в процесуальній формі, про що свідчать судові акти, так і матеріально-правовій формі, що підтверджується юридичними фактами, які дозволяють зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у складі вимог кредитора, а відтак відсутності можливості, на цій стадії судового провадження, встановити дійсний стан суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2042/20);

- відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо. Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище (постанова Верховного Суду від 13.08.2020 у справі №910/4658/20);

- при наявності відзиву боржника, поданого в порядку статті 36 КУзПБ, на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство з запереченнями щодо кредиторських вимог ініціюючого кредитора, що не були предметом судового розгляду та щодо яких відсутнє судове рішення, з доданням доказів необґрунтованості вимог такого заявника (за наявності), господарський суд, на розгляді якого перебуває заява про відкриття провадження у справі про банкрутство, не розглядає спір по суті (спір щодо кредиторських вимог, які стали підставою для подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство), а на підставі положень частини шостої статті 39 КУзПБ відмовляє у відкритті провадження у справі, оскільки вимоги кредитора не є безспірними та свідчать про наявність спору про право (постанова Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 910/2522/20);

заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора, який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень частини шостої статті 39 КУзПБ (постанова Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 911/593/20).

З матеріалів цієї справи встановлено, що ТзОВ «Цикл Фінанс», яке є правонаступником кредитодавця — банку, ініціювало відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Корпорація Агротехінвестсервіс», яке є майновим поручителем за виконання позичальником — ОСОБА_1 , зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з тим, що позичальник впродовж тривалого часу не повертає отримані в кредит кошти.

Отже, кредитор звернувся до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство майнового поручителя, який не є боржником за основним зобов`язанням.

При цьому, в апеляційній скарзі кредитор доводить, що усі заявлені ним вимоги в розмірі 420 356,78 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 21 563 041,70 грн., та 5 328 008,70 грн., що загалом становить – 26 891 050,40 грн., повністю забезпечені іпотекою нерухомого майна боржника і визначаються як всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором).

У постанові від 16.08.2023 у справі № 910/23952/15 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, зокрема, вказав, що інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій дотримання майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Тобто, у випадку невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до відповідальності за невиконання зобов`язання також притягуються разом із боржником треті особи, зокрема поручителі, заставодавці (іпотекодавці).

Відкриття провадження у справі про банкрутство щодо боржника не змінює суті заставного (іпотечного) зобов`язання, зазнає змін лише процедура задоволення вимог кредитора, які забезпечені заставою (іпотекою), з урахуванням чого норми КУзПБ (Закону про банкрутство, який діяв на момент порушення провадження у цій справі про банкрутство) щодо забезпечених кредиторів слід застосовувати з огляду на відповідні суміжні норми законодавства про заставу (іпотеку).

Тому, визначення забезпеченого зобов`язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов`язань, зокрема статей 572, 575, 589 ЦК України, Законів України «Про заставу», «Про іпотеку».

Так, відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною першою статті 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель); відповідні положення наведено також у частині другій статті 11 Закону України "Про заставу", за якою заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Частиною першою статті 584 ЦК України, частиною першою статті 12 Закону України "Про заставу" передбачено, що у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Аналіз частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" свідчить, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Також статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено поняття "основне зобов`язання" та "майновий поручитель", а саме:

- основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою;

- майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

Системний аналіз частини другої статті 589 ЦК України, статті 19 Закону України "Про заставу", статті 7 Закону України "Про іпотеку" свідчить про те, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, розмір якої визначається на момент її фактичного пред`явлення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором застави.

При цьому, частинами п`ятою, шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" прямо передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов`язання. У разі порушення боржником основного зобов`язання, відповідно до договору іпотеки, іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Отже, системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що іпотека має похідну (акцесорну, додаткову) до основного зобов`язання правову природу, і не може існувати як самостійний правочин за відсутності укладеного основного правочину, виконання зобов`язань за яким забезпечуються відповідним майном.

За змістом статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, а у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

У постанові від 16.08.2023 у справі № 910/23952/15 Верховний Суд також вказав, що правове значення має розмір підтверджених документально зобов`язань боржника за основним зобов`язанням та вартість фактичної реалізації предмета забезпечення, яка на стадії затвердження реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання ще невідома. У випадку реалізації предмета іпотеки з дотриманням вимог чинного на момент реалізації законодавства іпотека та майнова порука припиняються у повному обсязі, оскільки їх мета вважатиметься досягнутою.

Розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника (позичальника), які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору, що, в свою чергу, зумовлює висновок про те, що розмір пред`явлених кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця не може бути більшим за розмір кредиторських вимог, пред`явлених до боржника за основним зобов`язанням.

Майновий поручитель, у разі невиконання позичальником своїх зобов`язань, несе відповідальність за таке невиконання у тому ж обсязі і у тій самій грошовій сумі, що і позичальник, проте в межах вартості предмета іпотеки.

Верховний Суд у постанові від 25.09.2025 у справі № 910/9121/24 зазначив, що звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов`язання. При цьому, положення КУзПБ не визначають як підставу для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство те, що вимоги кредитора є повністю забезпеченими майном боржника.

В апеляційній скарзі боржник наголошує на тому, що рішенням Господарського суду Львівської області від 30.09.2014 у справі №914/2688/14 задоволено позовні вимоги банку і ухвалено звернути стягнення на нерухоме майно, разом з усіма його приналежностями, що є предметом іпотеки та належить ТзОВ «Корпорація - Агротехінвестсервіс» на праві власності, а саме:

А) Нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, а саме:

a. частина будівлі допоміжних виробництв, позначеної у технічній документації, що є невід`ємною частиною правовстановлюючих документів за планом земельної ділянки літерою «Е-2» - приміщення від 1 до 4, загальною площею 433,0 кв.м;

b. частина виробничо-складського корпусу, позначеного у технічній документації літерою «З-1» - приміщення від 2 до 5, загальною площею 660,9 кв. м, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Корпорація - Агротехінвестсервіс» на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 18.04.2003 р. за реєстровим №1612;

Б) нежитлові приміщення в будівлі допоміжних виробництв, позначений у технічній документації, що є невід`ємною частиною правовстановлюючих документів за планом земельної ділянки літерою «Е-2» від 8 до 15, загальною площею202,0 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Корпорація - Агротехінвестсервіс» на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.08.2007,

В) земельну ділянку загальною площею 0,3820 га, що знаходиться за адресою: с. Муроване, територія Сороки-Львівської сільської ради, Пустомитівського р-ну Львівської обл., цільове призначення обслуговування виробничих приміщень, кадастровий № 4623686900:03:000:0004, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Корпорація - Агротехінвестсервіс» на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 087126, виданого 12.08.2004,

шляхом продажу зазначеного майна Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною, визначеною експертом-оцінювачем на день проведення продажу, але не менше 2 505,500,00 грн;

для цього забезпечити Публічному акціонерному товариству «ВіЕс Банк» всі повноваження продавця, які необхідні для такого продажу предмета іпотеки, а кошти, одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008 в розмірі 206 976,70 EUR, що по курсу НБУ станом на 25.06.2014 становить 3 346 492,22 грн;

передати Публічному акціонерному товариству «ВіЕс Банк» зазначені в п. 2 резолютивної частини рішення об`єкти нерухомості на час їхньої реалізації в управління.

17.10.2014 Господарським судом Львівської області на виконання судового рішення видано відповідні судові накази про стягнення з ТзОВ «Корпорація - Агротехінвестсервіс» на користь ПАТ «ВіЕс Банк» 66 929,84 грн. судового збору та звернення стягнення на нерухоме майно, разом з усіма його при належностями, що є предметом іпотеки та належить ТзОВ «Корпорація Агротехінвестсервіс», а 29.12.2014 видано наказ про передачу ПАТ «ВіЕс Банк» в управління на час їхньої реалізації відповідні об`єкти нерухомості. У наказах зазначено, що вони дійсні для пред`явлення до виконання протягом року з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.06.2025 у справі №914/2688/14 відмовлено у задоволенні заяви ТзОВ «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, заміну стягувача у виконавчому документі його правонаступником та видачу дублікату виконавчого документу. Вказану ухвалу залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 і постановою Верховного Суду від 25.02.2026.

З огляду на існування рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і те, що вказане рішення не було виконане, боржник вважає, що кредитор як іпотекодержатель уже реалізував своє право на судовий захист у справі №914/2688/14, таке право було вичерпане у спорі про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, відтак відтепер виконання зобов`язань майнового поручителя можливе лише у добровільному порядку.

Колегія суддів відхиляє такі доводи боржника та погоджується з висновками суду першої інстанції в тому, що невиконання рішення суду в примусовому порядку і пропущення строку на пред`явлення виконання наказу до виконання свідчить про припинення можливості виконати конкретне рішення суду у примусовому порядку, але не свідчить про припинення самого зобов`язання.

Так, відповідно до ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

примусове відчуження земельної ділянки, іншого нерухомого майна відповідно до статті 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану;

з інших підстав, передбачених цим Законом.

Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Проте, матеріали справи не містять доказів існування перелічених вище підстав припинення іпотеки.

Крім цього, вимоги у цій справі заявлені не на підставі встановленого рішенням суду і невиконаного боржником зобов`язання, розмір грошових вимог не тотожний тому, в погашення якого зверталось стягнення у справі № 914/2688/14.

Таким чином, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що іпотека боржника у цій справі зберігає чинність і іпотекодержатель має право вибору задоволення своїх вимог, включно зі зверненням до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство майнового поручителя — ТзОВ «Агротехінвестсервіс».

Також боржник в апеляційній скарзі наголошує на тому, що між сторонами існує спір про право, що унеможливлює відкриття провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог ч. 6 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства.

При цьому боржник покликається на те, що існує ряд судових спорів щодо визнання недійсними договорів про відступлення права вимог, а також судовий спір щодо стягнення з позичальника кредитних коштів, що свідчить про те, що розмір основного зобов`язання не є встановленим.

Так, рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 10.11.2017 у справі № 444/1544/14-ц позов банку задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008 в розмірі 355 112,04 євро, що еквівалентно 10 968 566,82 грн по курсу Національного банку України на день ухвалення рішення суду у справі, з яких 193 303,59 євро, що еквівалентно 5 970 688, 41 грн по курсу Національного банку України, основного боргу; 57 126,58 євро, що еквівалентно 1 764 504, 27 грн по курсу Національного банку України, процентів; 104 681,87 євро, що еквівалентно 3 233 374,14 грн по курсу Національного банку України на день ухвалення рішення суду, пені.

Однак, вказане рішення не набрало законної сили, оскільки постановою Верховного Суду від 26.02.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року в частині позовних вимог ПАТ «ВіЕс Банк», правонаступником якого є АТ «Таскомбанк», ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості по тілу кредиту, процентах скасовано та направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, рішення Жовківського районного суду Львівської області від 10 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року в частині позовної вимоги про стягнення пені скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Під час нового розгляду на стадії апеляційного перегляду 24.03.2021 провадження зупинено до набрання законної сили рішенням суду в цивільній справі № 450/968/21 за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «ФК «Арбо Фінанс», ТзОВ «Фінстрим», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета пору на стороні позивача: Національного банку України, ТзОВ «Корпорація-Агротехінвестсервіс» про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечних договорами недійсними.

Справа №450/968/21 також зупинена (04.08.2023) до набрання законної сили рішенням суду в цивільній справі №450/1835/23 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Банк «Український капітал», ТзОВ «Фінстрим», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Національний банк України, ТзОВ «Корпорація-Агротехінвестсервіс», ТзОВ «Фінансова компанія «Арбо Фінанс» про визнання договорів від 17.04.2020 про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами недійсними.

Розгляд справи №450/1835/23 завершено, адже Львівський апеляційний суд 04.11.2025 постановив залишити без змін рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05.02.2025 (оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено). Проте, інформація щодо поновлення провадження у справі №450/968/21 в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня.

Вказані судові процеси не підтверджують оскарження боржником жодної підстави заявлених вимог: ні кредитного договору, ні договору іпотеки, ні договору про відступлення права вимоги від 06.04.2026, на підставі якого заявнику відступлено право вимоги по кредитному договору і по договору іпотеки, а відтак відсутні підстави для висновку про наявність спору про право між кредитором та боржником.

Доводи апелянта про те, що розмір заборгованості по тілу кредиту підлягає встановленню у справі №444/1544/14-ц також не свідчать про спір про право між кредитором та майновим поручителем, оскільки кредитор має право пред`явити вимоги до майнового поручителя, до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство долучено докази існування та розміру боргу, а боржник у відзиві, поданому під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечував проти розміру заборгованості по кредитному зобов`язанню, зокрема у зв`язку з частковими повернення кредитних коштів, що могло б змінити розмір основного боргу в бік зменшення. Натомість, заперечення щодо розміру боргу, наведені в апеляційній скарзі слід відхилити, адже ні такі доводи, ні докази на їх підтвердження не були предметом оцінки судом першої інстанції, а у поновленні строку на подання таких доказів було відмовлено ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2026.

Також слід взяти до уваги, що кредитор та боржник на моменту постановлення оскарженої ухвали не були сторонами справи про стягнення боргу з позичальника, як і справ про оскарження договорів відступлення права вимоги від 17.04.2020.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3 рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі. Особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі.

Крім цього, боржник, стверджуючи про існування справи про оскарження договорів відступлення права вимоги від 17.04.2020, не подає доказів оспорювання саме ним підстави набуття права вимоги саме кредитором у цій справі, на підставі іншого договору - від 06.04.2026.

Описані судові справи не створюють перешкод для встановлення дійсного стану суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника на стадії розгляду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство іпотекодавця.

Верховний Суд у постанові від 02.02.2022 у справі № 910/4918/21 вказав, що про наявність спору про право у розумінні положень частини 6 статті 39 КУзПБ свідчать заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом розгляду якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги ініціюючого кредитора, та який подано боржником до подання ініціюючим кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Проте, у цій справі наявності таких судових справ боржник не підтвердив.

Суд не може формально підходити до визначення наявності «спору про право», який зводиться лише до заперечень боржником існування тих чи інших правовідносин. У кожному конкретному випадку судом досліджуються заперечення боржника, зокрема, чи ґрунтуються вони на обставинах справи та підтверджуються відповідними доказами. Наявність спору про право має підтверджуватися належними доказами, а не базуватися виключно на припущеннях боржника.

Колегія суддів апеляційної інстанції також враховує аргументи кредитора про те, що впродовж значного часу - дванадцяти років (з 2014 року - з часу вимоги про дострокове повернення кредиту) основне зобов`язання не виконане ні позичальником, ні майновим поручителем.

Як правильно вказав суд першої інстанції, ініційовані позичальником зупинення судових проваджень, пов`язаних з цими кредитними правовідносинами, зумовили довготривалість таких судових процесів, однак не мають бути причиною тривалого невиконання зобов`язань боржником, а за умови відсутності спору про право - не можуть бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство майнового поручителя.

Як вже було зазначено вище, відповідно до усталеної судової практики, наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником своїх зобов`язань.

Для визнання заявлених вимог суду необхідно переконатися у наявності в заявника права вимоги до боржника на визначену ним суму.

Так, кредитний договір укладено позичальником - ОСОБА_1 , з Відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк» (код 09806443).

Відповідно до відомостей з вебсайту Національного Банку України, долучених до заяви кредитора, банк впродовж існування послідовно змінював назви, а саме: АК «Електронбанк» (з 10.10.1991), «Електрон Банк» (з 30.09.1993), ВАТ «Електрон банк» (з 04.10.2001), ВАТ «Фольксбанк» (з 20.08.2008), ПАТ «Фольксбанк» (з 07.09.2009), ПАТ «ВіЕсБанк» (з 14.11.2013).

Згодом, внаслідок неодноразового відступлення прав вимоги, з 06.04.2026 ТзОВ «Цикл Фінанс» стало новим кредитором по кредитному договору і договору іпотеки від 21.07.2008.

Доказів оскарження боржником вказаного договору не подано, обґрунтованих заперечень стосовно набуття ТзОВ «Цикл Фінанс» прав нового кредитора на підставі договору від 06.04.2026 боржник не висловив, відтак відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).

Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 в справі № 759/24061/19 ).

Також, встановленими і такими, що не заперечуються сторонами, є обставини отримання позичальником 300 000 євро кредиту на підставі договору від 21.07.2008, допущення прострочення повернення кредиту, внаслідок чого 12.02.2014 позичальнику та іпотекодавцю надіслано повідомлення з вимогою достроково повністю повернути кредит в сумі основного боргу - 189 978,00 євро, простроченого боргу - 3 325,59 євро, простроченої заборгованості по процентах - 3 640,68 євро, упродовж 30 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, але в будь-якому випадку не пізніше 45 календарних днів з дня направлення банком цього повідомлення.

Тобто, на час реалізації банком свого права вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, банк уже визначив загальну суму тіла кредиту у розмірі 193 303,59 євро, яка складалась із простроченої заборгованості - 3 325,59 євро та поточної - 189 978,00 євро.

Саме така сума основного боргу була заявлена банком до стягнення з позичальника у справі № 444/1544/14-ц і була предметом відступлення по договору кредиту, починаючи з 17.04.2020.

Суд першої інстанції правильно вказав, що сума основного боргу з 2014 року могла змінитися тільки у бік зменшення і у зв`язку з поверненням кредитних коштів позичальником, однак доказів здійснення платежів у погашення суми тіла кредиту ні боржник, ні інші учасники справи суду не подали і про такі факти не стверджують.

Враховуючи відсутність доказів сплати основного боргу з часу надіслання вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту в будь-якому розмірі, грошові вимоги кредитора щодо 193 303,59 євро є такими, що підлягають визнанню в розмірі 9 915 894,26 грн. (гривневий еквівалент станом на дату подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство — 20.05.2026)

В апеляційній скарзі кредитор зазначає, що суд першої інстанції неправомірно відхилив вимоги до боржника, що складаються з процентів за користування кредитом в розмірі 105 323,75 євро що за курсом НБУ еквівалентно 5 402 792,40 грн, що нараховані станом на 17.04.2020 за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008

Колегія суддів відхиляє такі доводи, адже у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Велика Палата Верховного Суду 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 зазначила, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість, наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначила, що «твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 (справа № 444/9519/12) також акцентує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак усталеною є судова практика щодо припинення права нараховувати проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування.

Враховуючи зміст вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту та визначені в ній строки, зокрема максимальний строк - 45 календарних днів з дня її надіслання (20.02.2014), останнім днем кредитування було 06.04.2014. Відповідно, проценти за користування кредитом можуть нараховуватись включно до цієї дати, адже з 07.04.2014 сума 193 303,59 євро вважається простроченою і користування нею вважається неправомірним, поза строком кредитування.

Суд першої інстанції також зауважив, що заявник не надав детального розрахунку 105 323,75 євро заборгованості по процентах, тому із наданих кредитором доказів у суду відсутня можливість перевірити розрахунок таких процентів до 06.04.20214, тобто до закінчення строку кредитування.

В апеляційній скарзі скаржник доводить, що суд помилково оцінив заявлену суму вимог в цій частині як відсотки за користування кредитом, натомість це є збільшені за умовами кредитного договору 3% річних, передбачені у ст.625 ЦК України, які були нараховані за такою формулою: сума санкції = С x Z x Д : 365: 100, де С - сума заборгованості, Z - відсоток річних, зазначений в договорі.

За цим розрахунком апелянта, за період з 27.10.2017 до 17.04.2020 банк здійснив нарахування процентів (22 % річних) у розмірі 105 323,75 євро, а саме:

з 27.10.2017 до 31.12.2019:

193 303,59 х 22% х796 :365 :100 = 92 743,36 євро

з 01.01.2020 до 17.04.2020:

193 303,59 х 22% х108 :365 :100 = 12 548,89 євро

Всього 105 323,75 євро.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє такі доводи апелянта з огляду на те, що кредитний договір не передбачає збільшеного розміру відсотків, які нараховуються на підставі ч.2 ст.625 ЦК України (детальніше суд надає оцінку пункту 1.3. кредитного договору нижче).

Окрім того, кредитор у заяві просить визнати також грошові вимоги на суму 42 933,11 євро як 22% річних, що нараховані на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за прострочення виконання зобов`язання щодо сплати нарахованих відсотків за користування кредитом в розмірі 105 323,75 євро, відтак кредитор також вважає суму в розмірі 105 323,75 євро саме відсотками за користування кредитом, нарахованими на підставі ст.1048 ЦК України.

Враховуючи наведене, правильним є висновок суду першої інстанції в частині відхилення розрахованих станом на 17.04.2020 процентів за користування кредитом в сумі 105 323,75 євро.

Окрім того, кредитор просив визнати як грошові вимоги до боржника 78 796,33 євро процентів за ставкою 22 % річних, нарахованих на прострочену суму основного боргу (193 303,59 євро), і 42 933,11 євро процентів за ставкою 22 % річних, нарахованих на прострочену суму процентів (105 323,75 євро). В обґрунтування таких нарахувань кредитор покликається на ст. 625 Цивільного кодексу України про право нараховувати 3 % річних на прострочену суму і на п. 1.3 кредитного договору.

Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі врахував встановлену обставину настання прострочення основної суми кредиту 07.04.2014 та дійшов висновку про наявність у кредитора права на нарахування 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у обраний ним період: 18.04.2020 - 23.02.2022.

В апеляційній скарзі кредитор не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та наполягає на тому, що розмір цих відсотків збільшено за умовами п. 1.3 кредитного договору.

Так, у п. 1.3 кредитного договору, який розміщений в розділі 1 «Предмет договору», а не в розділі про відповідальність сторін, визначено, що процент за користування кредитом встановлюється в розмірі 12 % річних («базова ставка»). У випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом та/або недотримання позичальником вимог щодо страхування майна на умовах та у порядку, визначених у п. 5.2.1 цього договору, процент за користування кредитом збільшується на 10 % річних від базової ставки.

Зі змісту такої умови договору вбачається, що сторони погодили збільшений розмір процентів за користування кредитом, а не процентів як заходу цивільно-правової відповідальності, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Тому застосування збільшеної процентної ставки у розмірі 22 % річних на підставі вказаного пункту договору допускається в межах строку кредитування.

Проте, умови про збільшення процентної ставки за неправомірне користування кредитними коштами з 3 % річних до 22 у договорі немає.

Враховуючи зазначене, за період 18.04.2020 - 23.02.2022 підлягають до визнання три відсотки річних на прострочену суму основного боргу - 193 303,59 євро, що становить 33 093,02 євро (в еквіваленті до національної валюти на 20.05.2026 - 1 697 572,65 грн.).

Натомість, нараховувати 3 % річних на прострочену, на думку кредитора, суму процентів у розмірі 105 323,75 євро, кредитор не має права, адже як встановлено вище, сума 105 323,75 євро не підтверджена.

Також колегія суддів відхиляє доводи боржника про необхідність застосування до вимог щодо нарахування 3% річних за період з 18.04.2017 до 18.12.2017 наслідків спливу строку позовної давності, оскільки у відзиві на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство боржник не заявляв про сплив строку позовної давності. Апелянт зазначає, що представник боржника усно зазначив про сплив позовної давності в судовому засіданні, однак не вказує в якому саме засіданні суду було озвучено відповідну заяву, у протоколах судових засідань Господарського суду Львівської області від 17.06.2026, 22.06.2026 та 08.07.2026 такої заяви не відображено. Окрім того, в матеріалах справи міститься акт фіксації технічної несправності у системі ВКЗ від 09.07.2026 (а.с.123, том 2) про те, що з невідомих причин запис судового засідання 08.07.2026 не зберігся в повному обсязі, триває лише 5 секунд, хоча засідання тривало з 13:53 до 13:58.

Таким чином, в матеріалах справи відсутня письмова заява та зафіксована будь-яким чином інформація про усну заяву представника боржника про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Згідно ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В суду першої інстанції відсутні повноваження застосовувати наслідки спливу строку позовної давності з власної ініціативи без відповідного клопотання боржника, тому безпідставними є доводи апелянта про те, що суд не застосував таких наслідків в оскарженій ухвалі.

Інша складова заявлених до визнання вимог - це пеня за період 03.04.2019 - 03.07.2020 у розмірі 3 448 857,73 грн за несвоєчасне повернення суми кредиту відповідно до п. 6.2 кредитного договору і 1 879 150,97 грн за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом відповідно до п. 6.2 кредитного договору.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Тобто пеня є неустойкою та одним із видів забезпечення виконання зобов`язань виду. А відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п. 6.2 договору за несвоєчасне повернення кредиту та/або процентів позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, обрахованої від простроченої заборгованості, за кожен день прострочення, але не менше, ніж 3 гривні в день за кожен день прострочення.

Тобто пеня є договірною санкцією за порушення порядку повернення кредитних кощтів. Як і проценти, пеня є договірною величиною, а тому після закінчення строку дії кредитного договору пеня не нараховується. Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі № 175/4753/15-ц. Верховний Суд, переглянувши судові рішення, виснував, що «вимоги банку про стягнення процентів та пені після жовтня 2009 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства»; «кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та пені». Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28.03.2018 у справі № 14-10цс18.

Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі № 463/14194/21 також застосовував висновки про те, що у кредитодавця/позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню після закінчення строку його дії, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Окрім того, слід врахувати, що у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 444/1544/14-ц за позовом ПАТ «Ві Ес Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, якою рішення Жовківського районного суду Львівської області від 10.11.2017 та постанову апеляційного суду Львівської області від 10.05.2018, серед іншого, скасовано в частині позовної вимоги про стягнення пені скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, викладено правові висновки, відповідно до яких нарахування банком процентів та пені, передбаченої кредитним договором, після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України є неправомірним. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду в тому, що обґрунтованою є заява кредитора про визнання грошових вимог в сумі 193 303,59 євро, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 9 915 894,26 грн, основного боргу (тіла кредиту) і в сумі 33 093,02 євро, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 1 697 572,65 грн, трьох процентів річних за період 18.04.2020 - 23.02.2022 на суму боргу 193 303,59 євро, решту вимог на суму 15 277 583,49 грн (26 891 050,40 грн - 11 613 792,40 грн) слід відхилити.

Водночас апеляційний суд встановив, що в оскаржуваній ухвалі неправильно визначено розмір грошових вимог, які складаються із судових витрат, та підлягають задоволенню в першу чергу погашення вимог кредиторів.

Так, місцевий господарський суд вказав, що за результатом розгляду вимог кредитора і відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, який підлягає визнанню, становить 43,19 % від розміру заявлених вимог, тобто 11 498,91 грн.

Проте, у спірному випадку не є можливим здійснення пропорційного розподілу судових витрат між боржником та кредитором у зв`язку з відхиленням частини заявлених вимог кредитора, адже інша частина вимог, які суд визнав обґрунтованими, стала підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Так, відповідно до пп. 1 п. 2-1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство сплаті підлягає судовий збір у розмірі 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім цього, 3 ст. 4 вказаного закону встановлює, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З урахуванням зазначеного, за подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство кредитор сплатив 26 624,00 грн і така сума судових витрат підлягає покладенню на боржника у повному обсязі та має бути віднесено до першої черги задоволення вимог кредиторів відповідно до вимог ст.64 КУзПБ.

Кредитор в апеляційній скарзі також доводить, що суд першої інстанції не зазначив в ухвалі про відкриття провадження у справі про банкрутство, що усі заявлені вимоги кредитора є забезпеченими.

Відповідно до ч. 8 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства в ухвалі про відкриття провадження у справі про банкрутство зазначається про: відкриття провадження у справі про банкрутство; визнання вимог кредитора та їх розмір; введення мораторію на задоволення вимог кредиторів; введення процедури розпорядження майном; призначення розпорядника майна, встановлення розміру його винагороди та джерела її сплати; вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони боржнику та власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави; строк подання розпорядником майна до господарського суду відомостей про результати розгляду вимог кредиторів, який не може перевищувати одного місяця та 20 днів після дати проведення підготовчого засідання суду; дату попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше 70 календарних днів, а в разі великої кількості кредиторів - не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду; строк проведення розпорядником майна інвентаризації майна боржника, який не може перевищувати двох місяців, а в разі значного обсягу майна - трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду.

В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції вказав, що вимоги вказувати про визнання кредитора забезпеченим кредитором вимог не передбачено, однак колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий висновок помилковим, адже визначення того чи є забезпеченими вимоги кредитора та в якому розмірі безпосередньо впливає на визначення черговості вимог такого кредитора.

Зокрема, погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється позачергово, а у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою (ст.45, ст.64 КУзПБ).

У цій справі було встановлено, що загальна договірна вартість предмету іпотеки становить 2 505 500 грн, відтак вимоги у цій сумі є забезпеченими, решту ж вимог слід віднести до четвертої черги погашення вимог кредиторів.

Відповідно до вимог п.3, п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги боржника слід відмовити, натомість апеляційну скаргу кредитора слід задовольнити частково, ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.07.2026 скасувати в частині пунктів 2 і 3 резолютивної частини та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визнати вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація - Агротехінвестсервіс» у загальному розмірі 11 640 090,91 грн, з яких: 1) 26 624,00 грн - судовий збір за подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство – вимоги 1 черги; 2) 2 505 500 грн – вимоги, забезпечені заставою майна боржника; 3) 9 107 966,91 грн - заборгованість (тіло/сума кредиту) за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008 з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього та 3 % річних за прострочення суми основного боргу – вимоги 4 черги.

Керуючись ст.ст.86, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація Агротехінвестсервіс” від 24.07.2026 (вх. №01-05/2483/26 від 27.07.2026) – відмовити.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Цикл Фінанс” – задоволити частково.

3. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.07.2026 скасувати в частині пунктів 2 і 3 резолютивної частини та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким

визнати вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (ідентифікаційний код юридичної особи 43453613, 04112,м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація - Агротехінвестсервіс» (ідентифікаційний код юридичної особи22348494, 80383, Львівська обл., Жовківський р-н, село Малехів, вулиця Нова, будинок 28) у загальному розмірі 11 640 090,91 грн, з яких:

1) 26 624,00 грн - судовий збір за подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство – вимоги 1 черги;

2) 2 505 500 грн – вимоги, забезпечені заставою майна боржника;

3) 9 107 966,91 грн - заборгованість (тіло/сума кредиту) за кредитним договором № KF50954 від 21.07.2008 з усіма додатками, додатковими угодами та доповненнями до нього та 3 % річних за прострочення суми основного боргу – вимоги 4 черги.

Решту вимог – відхилити.

4. Судовий збір, сплачений за подання апеляційних скарг – покласти на скаржників.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повну постанову складено 19.10.2026.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.