Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №694/1795/26 — Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/1795/26

провадження № 2-а/694/32/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.09.2026 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області

у складі: головуючого судді Смовж О.Ю.,

за участі секретаря судового засідання Нікітішиної С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє уповноважений представник – адвокат Савко Віталій Вікторович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ІНФОРМАЦІЯ_2 , про скасування постанови №R554429 від 28.05.2026 у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження,

встановив:

04 травня 2026 року до Звенигородського районного суду Черкаської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , поданий його уповноваженим представником – адвокатом Савком Віталієм Вікторовичем через Електронний суд, до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення № R554429 від 28.05.2026 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з оскаржуваної постанови не зрозуміло, які саме положення законодавства про мобілізацію порушив позивач. Оскільки зазначено лише загальні та абстрактні посилання на вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за відсутності визначеної статтею 283 КУпАП інформації про дату розгляду справи, без попереднього складення протоколу про адмінправопорушення, без посилання на докази, на підставі яких відповідач дійшов висновку про наявність правопорушення, не зазначено за якою повісткою, від якої дати та на яку дату не з`явився ОСОБА_1 . Виходячи із відомостей додатку Резерв+ позивач дійшов висновку, що відповідач виходив з дати 14.02.2026, коли звернувся до Національної поліції для доставлення позивача з метою складення протоколу.

Позивач звернув увагу, що вчасно оновив свої військово-облікові дані (30.06.2024, вказав, що наразі проживає в Польщі, у зв`язку з наявністю відстрочки до завершення мобілізації на підставі п.5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і не підлягає призову на службу.

Позивач стверджує, що не отримував повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 , а оскаржувана постанова таких відомостей не містить. В резолютивній частині оскаржуваної постанови не зазначено, що ОСОБА_2 визнаний винним та у вчиненні якого правопорушення, а лише зазначено, що від притягнутий до штрафу за ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Також зауважує, що оскаржувана постанова винесена поза строками можливого притягнення до адміністративної відповідальності, що є самостійною підставою для її скасування.

Посилаючись на такі та інші обставини, просить визнати постанову протиправною, скасувати її, а справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю складу та події правопорушення, стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору, сплаченого за подачу адміністративного позову до суду, а також витрат на правничу допомогу, які оцінює у розмірі 12 500,00 грн. Розгляд справи просив здійснювати за його відсутності та відсутності уповноваженого представника.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана для розгляду судді Звенигородського районного суду Черкаської області Смовж О.Ю.

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 25.06.2026 відкрито провадження у справі, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву, витребувано матеріали адміністративної справи стосовно ОСОБА_1 , залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог – ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Від відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_4 01.07.2026 через Електронний суд надійшов відзив на адміністративний позов, а також матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 .

У відзиві відповідач заперечує проти позову, зазначає, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 . За місцем проживання (реєстрації) ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку рекомендованим листом №0610235324752 направлялася повістка №2720807 про виклик на 09.00 13.03.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_4 у строк та місце, зазначені у повістці. ОСОБА_1 за викликом не з`явився, тому 23.03.2026 в реєстрі створено та направлено електронне повідомлення до органів Національної поліції щодо затримання та доставлення ОСОБА_1 до ТЦК та СП для подальшого притягнення до адміністративної відповідальності.

Надалі, позивач за допомогою електронних сервісів ТЦК та СП сформовано та відправлено електронну заяву від 27.05.2026, в якій зазначається, що заявник визнає допущене порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності, після розгляду якої прийнята оскаржувана постанова № R554429 від 28.05.2026 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Виходячи з такого, відповідач вважає, що дів правомірно, згідно з визначеним порядком, тому постанова не підлягає скасуванню і є законною. У задоволенні адміністративного позову просив відмовити повністю.

У свою чергу від представника позивача – адвоката Савка В.В. 07.07.2026 надійшли заперечення на відзив відповідача, у яких зазначено, що надані до справи документи не підтверджують факту направлення повістки за адресою проживання (реєстрації) позивача, не надано копію конверту, інших підтверджуючих таке направлення документів, із змісту електронної повістки не вбачається мети виклику позивача за умов вчасного оновлення військово-облікових даних, не зазначено причин та необхідності повторного виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 , не надано також повернутого поштового відправлення із зазначенням причин не вручення позивачу. Окрім того, зазначається, що позивач сповістив ТЦК та СП про знаходження за кордоном у зв`язку з наявністю законної відстрочки, зазначив де саме перебуває, тому направлення повістки за адресою реєстрації в Україні лише штучно створювало привід для незаконного притягнення особи до адміністративної відповідальності. Стосовно оформлення заяви про визнання факту вчинення правопорушення представник позивача зазначив, що подача такої заяви лише ініціює розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, проте не дає уповноваженому органу можливість для притягнення особи до адміністративної відповідальності без належного розгляду справи.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, повідомлені про день та час розгляду справи належним чином, проте надали свої позиції щодо предмету розгляду, тому суд вирішив розглянути справу за їхньої відсутності на підставі матеріалів, наявних у справі. Фіксація судового засідання за умов відсутності усіх сторін та їхніх уповноважених представників у справі не здійснювалася.

Дослідивши матеріали справи, наявні докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП України передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".

Відповідно до частини першої цієї ж статті передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно зі ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до витягу з реєстру Резерв+ є військовозобов`язаним, обліковується за ІНФОРМАЦІЯ_4 , востаннє оновив облікові дані 30.06.2024, має відстрочку за п.5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років) до завершення мобілізації, у графі адреса проживання зазначено: АДРЕСА_1 .

28.05.2026 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 виніс постанову №R554429 від 28.05.2026 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до якої на останнього накладено штраф у сумі 17 000,00 грн за порушення правил військового обліку, а саме: за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Протокол про адміністративне правопорушення в матеріалах справи відсутній, суду не надавався.

В матеріалах справи міститься роздруківка електронної повістки №2720807, адресованої ОСОБА_1 , зазначена адреса: АДРЕСА_2 , мета виклику – для уточнення даних, прибути 13.03.2025 о 9.00 до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Жодних підтверджень направлення повістки за адресою реєстрації позивача, руху такого відправлення, поштових трекингів, конверту, який повернувся не врученим, інших доказів вчинення заходів, направлених на вручення позивачу повістки, суду не надано.

Надалі, 27.05.2026 позивач оформив через електронний сервіс ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву, у якій повідомив, що ним допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_6 , чим порушив вимоги законодавства, визнав факт вчинення адміністративного правопорушення та надав згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, після чого винесено оскаржувану постанову, про що вже зазначено вище.

Виходячи з аналізу наявних у справі матеріалів, станом на день розгляду адміністративної справи відповідачу було відомо про наявність у позивача підстав для відстрочки до завершення мобілізації за п.5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років), а також про відсутність позивача на території України, оскільки у графі адреса проживання в додатку Резерв+ чітко зазначено: АДРЕСА_1 .

Окрім того, повістка про виклик ОСОБА_1 оформлена на 13.03.2025, цей день формально вважається днем вчинення адміністративного правопорушення, разом з тим оскаржувана постанова винесена 28.05.2026, тобто через 1 рік 2 місяці та 14 днів від дати правопорушення, а отже, визначені абз.9 ст. 38 КУпАП строки притягнення особи до адміністративної відповідальністю за статтями 210, 210-1 КУпАП закінчилися.

За положеннями п. 7 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбачені статтею 38 КУпАП.

Відтак, наявність зазначених обставин закінчення строків притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є окремою підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Виходячи із встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

На підставі ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Диспозиція ч.3 ст.210-1 КУпАП встановлює склад правопорушення, а саме: вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Норма ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є бланкетною, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до частини першої цієї статті - порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Суд зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності.

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак, що визначають діяння (дію чи бездіяльність) як адміністративне правопорушення (проступок). Елементами складу адміністративного правопорушення є: об`єкт, об`єктивна сторона; суб`єктивна сторона; суб`єкт.

Зокрема, об`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону правопорушення. Це такі ознаки як саме протиправне діяння - дія чи бездіяльність, шкідливі наслідки діяння, причинний зв`язок між протиправним діянням та шкідливими наслідками, що наступили; час, місце, умови, способи та засоби вчинення правопорушення. Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є протиправне діяння.

В оскаржуваній постанові фактично встановлено лише, що ОСОБА_4 не прибув за викликом до ТЦК та СП у визначені у повістці дату та місце, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» на території України почав діяти особливий період, який триває до теперішнього часу.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливим періодом є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Згідно зУказом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24.02.2022, оголошується та проводить загальна мобілізація (в подальшому Указами Президента воєнний стан та строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено та вони існували станом на дату винесення оскаржуваної постанови).

Таким чином, з 24.02.2022 в Україні діє особливий період.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно п. 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України зобов`язані прибувати до ТЦК та СП, за викликом.

Виходячи із зазначених положень законодавства, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці, для здійснення дій у межах мобілізаційних заходів, зокрема: для взяття на військовий облік у період мобілізації; визначення призначення на особливий період; проходження медичного огляду.

Додатково слід врахувати приписи пункту 32 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487.

Відповідно до цього пункту, оповіщення громадян про необхідність явки для виконання дій, пов`язаних із веденням військового обліку, здійснюється шляхом вручення повісток. Цей пункт передбачає, що виклик може здійснюватися лише для конкретно визначених законом дій: оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, визначення призначення на особливий період, призову на військову службу, участі у підготовці, проходження зборів військовозобов`язаних та резервістів.

Таким чином, пункт 32 Порядку № 1487 узгоджується з частиною 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частиною першою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", конкретизуючи механізм виклику та підтверджуючи, що повістка може бути оформлена лише для реалізації визначених законом цілей.

Окрім того, підпункт 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток №2 до Порядку № 1487) покладає на призовників, військовозобов`язаних та резервістів обов`язок з`являтися за викликом лише для здійснення дій, прямо визначених законом, а саме: для взяття на військовий облік або перереєстрації за новим місцем проживання; для оформлення або ведення військово-облікових документів; для проходження медичного огляду згідно з рішенням відповідних комісій; для направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності; для призову на військову службу; для участі у навчальних (перевірочних) та спеціальних зборах; для визначення призначення на особливий період у межах мобілізаційних заходів.

Також суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 "Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" передбачені окремі випадки, у яких військовозобов`язані та резервісти можуть бути викликані до територіального центру комплектування та соціальної підтримки саме з метою уточнення своїх персональних або військово-облікових даних.

Так, пункт 21 постанови встановлює обов`язок резервістів та військовозобов`язаних з`являтися за викликом до ТЦК та СП, зокрема, для уточнення персональних даних та відомостей військово-облікового документа, а також для проходження медичного огляду та інших процедур, пов`язаних з веденням військового обліку.

Пункт 22 визначає, що протягом 60 днів з моменту оголошення мобілізації громадяни повинні самостійно уточнити свої облікові дані, зокрема адресу місця проживання, засоби зв`язку та інші персональні відомості, у тому числі шляхом звернення до центру надання адміністративних послуг, електронного кабінету або до ТЦК та СП.

Пункт 27 передбачає, що під час мобілізації виклик до ТЦК та СП може здійснюватися з метою уточнення персональних даних та даних військово-облікового документа, а також для взяття на облік, проходження медичного огляду, призову та відправлення для проходження військової служби.

Таким чином, постанова № 560 дійсно встановлює можливість виклику громадянина для уточнення персональних та військово-облікових даних, а також покладає на нього обов`язок здійснити таке уточнення у встановлений строк. Водночас, виклик має здійснюватися у формах і з дотриманням вимог, визначених законодавством, зокрема із зазначенням конкретної мети явки, яка усе ж повинна відповідати визначеним законом підставам.

Щодо осіб, які вже виконали обов`язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, перебувають на обліку, подальший виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може здійснюватися виключно для цілей, прямо визначених Законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме: взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку, призову на військову службу або визначення призначення на особливий період.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне вказати, що повістка може бути оформлена та направлена лише тоді і лише для такої мети, яка прямо випливає з наведених норм.

Матеріали справи свідчать, що на ім`я позивача була сформована повістка № 2720807 із зазначенням мети "для уточнення даних". Таке формулювання не віднесене законами до самостійних цілей виклику, які породжують обов`язок з`явитися за повісткою; натомість законодавчо визначений перелік цілей є вичерпним і не передбачає інших підстав.

Враховуючи встановлені у справі обставини, позивач виконав обов`язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, що підтверджується наявними у матеріалах справи, зокрема, скріншотом із застосунку "Резерв+" (паперової копії електронного документу), що був сформований 04.05.2026. З зазначеного скріншоту вбачається, що дані уточнено 30.06.2024 (дані уточнено вчасно).

Відповідачем не спростовано факту звернення позивача до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із поданням актуальних відомостей про місце проживання, засоби зв`язку та інші дані, що підлягають внесенню до військово-облікових документів та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

За таких умов підстав для повторного виклику позивача з метою уточнення даних не існувало, оскільки відповідне уточнення ним вже було здійснено у строки та у порядку, визначені законодавством. Відповідно, така мета виклику не узгоджується із вимогами пункту 27 постанови №560, який прямо пов`язує можливість виклику для уточнення персональних даних із необхідністю первинного або фактично не здійсненого уточнення таких даних громадянином.

Використання у повістки загальної та невизначеної формули "для уточнення даних" не дозволяє встановити конкретне правове призначення виклику та, відповідно, не створює обов`язку позивача з`являтися за такою повісткою.

Таким чином, формування та направлення повістки позивачу з метою, яка не передбачена законодавством, а також за відсутності правових підстав для повторного уточнення його персональних і військово-облікових даних виключають склад адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .

Суд окремо зазначає також, що відповідачу було відомо про знаходження позивача поза межами України на території Польщі, де він має місце проживання та про що вказав, уточнюючи свої дані через Резерв+.

Також суд звертає увагу, що наявність заяви особи про визнання вини у вчиненні адміністративного правопорушення, без доказів його винуватості, не може бути безумовною підставою для притягнення такої особи до відповідальності.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується достатніми доказами, відповідачем під час розгляду справи не доведено правомірності винесення постанови відносно позивача, а також судом не встановлено ні події, ні обставин вчинення позивачем правопорушення в сфері мобілізації, ні наявності умислу позивача на вчинення адміністративного правопорушення, що в сукупності є складовими частинами складу адміністративного правопорушення, а окрім того закінчення строків притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд вбачає одразу кілька підстав для скасування оскаржуваної постанови №R554429 від 28.05.2026 по справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено 532 грн 48 коп, в дохід держави. Разом з тим, сплата судового збору у справах з приводу рішень, дії чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності відповідно до статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України за оскарження, не передбачена Законом України «Про судовий збір».

Відтак, позивач не мав сплачувати судовий збір за подачу адміністративного позову відповідної категорії справи.

Порядок повернення помилково сплаченого судового збору передбачений наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 та ст. 7 Закону України «Про судовий збір». Позивач не позбавлений права скористатися правом повернення помилково сплаченого судового збору у позапроцесуальному порядку.

Окрім того, позивач в адміністративному позові заявив вимоги про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн, та в заперечення на відзив на адміністративний позов збільшив такі вимоги на 7 500,00 грн. Тобто, всього правничі послуги оцінені на суму 20 000,00 грн.

В цій частині суд зазначає наступне.

За приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Разом з цим, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано до суду копії наступних документів:

- договір №0206 про надання правової допомоги від 02.06.2026, укладений між адвокатом Савко В.В. та ОСОБА_1 ;

- розрахунок згідно з Договором, в якому зазначено: складання та направлення до суду позовної заяви про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності на закриття справи про адміністративне правопорушення на суму 12 500,00 грн за 5 годин роботи.

- акт №0306 виконаних робіт (послуг) від 03.06.2026;

- документи, які посвідчують повноваження адвоката Савка В.В.;

- додаткова угода № 0207 від 02.07.2026, укладена між адвокатом Савком В.В. та ОСОБА_1 ;

- розрахунок обсягу правничої допомоги на суму 7 500,00 грн;

- акт №0307 від 03.07.2026 про складення та направлення до суду відповіді на відзив – 4 години роботи на суму 7 500,00 грн.

Разом з тим, суд критично оцінює надану банківську квитанцію №18442671 від 02.06.2026 на суму 8 500 грн, оскільки виходячи з графи «призначення платежу» ОСОБА_1 оплатив адміністративний штраф за постановою R554429 від 28.05.2026.

Доказів фактичної оплати послуг адвоката на суму 12 500,00 грн (документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки) суду не представлено.

Також суд критично оцінює надану платіжну інструкцію №976753933 від 01.07.2026 про оплату юридичних послуг на суму 7 500,00 грн, оскільки платіж на користь ФОП ОСОБА_5 здійснено не позивачем ОСОБА_1 , а ОСОБА_6 , яка не є учасником даної справи, доказів оформлення правовідносин з надання адвокатських послуг саме з цією особою та її зв`язок з позивачем, а також підстави її участі у цій справі, суду не представлено.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для відшкодування вартості правової допомоги позивачу на суму 20 000,00 грн, оскільки доказів фактичної оплати позивачем таких послуг суду не надано, що не узгоджується із положеннями статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 19, 77, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє уповноважений представник – адвокат Савко Віталій Вікторович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ІНФОРМАЦІЯ_2 , про скасування постанови №R554429 від 28.05.2026 у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження – задовольнити.

Скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_3 №R554429 від 28.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення №R554429 від 28.05.2026 відносно ОСОБА_1 закрити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 );

Відповідач:

1) ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_5 ).

Повний текст рішення складено 16.10.2026.

Суддя О.Ю. Смовж