Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №569/15979/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/15979/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

за участі секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасники справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін.

В Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей звернулася ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 25 000 гривень щомісячно, починаючи з 01.12.2023 року і довічно.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є пенсіонером та особою з інвалідністю 3 групи, а її щомісячний дохід у вигляді пенсії становить близько 2595 гривень, що є нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і критично не вистачає на харчування, ліки та оплату комунальних послуг. Позивач зазначає, що перебуває у скрутному матеріальному становищі та потребує матеріальної допомоги, проте відповідач, який є її повнолітнім сином, працевлаштований і має стабільний високий дохід близько 50 000 гривень на місяць, добровільно жодної фінансової підтримки не надає та її звернення ігнорує. Посилаючись на положення статей 202 і 204 Сімейного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 25 000 гривень щомісячно, починаючи з 01.12.2023 року і довічно.

Відповідач у відзиві на позовну заявупозовні вимоги визнав частково, зазначивши про усвідомлення свого морального та юридичного обов`язку щодо утримання непрацездатної матері та повністю погодившись на стягнення аліментів у заявленій твердій грошовій сумі в розмірі 25 000 гривень щомісячно. Водночас відповідач заперечив проти позовних вимог у частині визначення початку періоду стягнення аліментів з 01.12.2023 року, вказуючи на те, що позовна заява надійшла до суду 01 липня 2026 року, а позивачем не було надано жодних належних доказів ухилення відповідача від надання допомоги чи вжиття заходів щодо її одержання у минулий період. З огляду на положення статті 191 Сімейного кодексу України, відповідач просив стягувати аліменти починаючи з червня 2026 року, а в іншій частині позовних вимог - відмовити.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 липня 2026 року справу передано судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 31 липня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він позовні вимоги визнає частково, а саме про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері у твердій грошовій сумі в розмірі 25 000 гривень щомісячно, починаючи з червня 2026 року і довічно, в іншій частині позовних вимог (щодо стягнення аліментів за період з 01.12.2023 року по травень 2026 року) відмовити.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, врахувавши подані ним заперечення на позовну заяву.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

Відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності сторін на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.

За таких обставин у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в порядку визначеному ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, а відповідач - заперечень, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, докази.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується витягом про актовий запис про народження № 144.

Відповідно до копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 позивач є особою з інвалідністю 3 групи та отримує пенсію по інвалідності.

Згідно з довідкою про доходи № 6299 2124 5595 0284 позивачка отримала пенсії по інвалідності за період з 01.01.2026 року по 30.06.2026 року у загальному розмірі 15570 грн 00 коп, що складається з щомісячноїпенсії, розмір якої становить 2595 гривень.

Згідно з доводами позивачки відповідач,її повнолітній син ОСОБА_2 є працездатною особою, працює та отримує високий регулярний заробіток, загальний розмір якого становить близько 50 000 гривень щомісяця.

Відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Держаного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Форми ОК-7 містяться відомості про доходи ОСОБА_2 з яких вбачається, що у 2021-2024 роках він не отримував доходів, за період з листопада по грудень 2025 року отримав 40 000 грн. 00 коп. доходу, та за період з січня по квітень 2026 року отримав дохід в загальному розмірі 86 480 грн. 00 коп.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив відсутність інших доказів на підтвердження матеріального становища та витрат позивача, стану здоров`я позивача, або інших обставин, які б підтверджували потребу в матеріальній допомозі позивача. Також сторони не надали доказів наявності інших повнолітніх дітей чи чоловіка в позивача, а також матеріального становища, стану здоров`я та наявності інших осіб на утримання у відповідача.

ІV. Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Стаття 51 Конституції України визначає, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (стаття 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України,повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

За змістом вказаної статті Кодексу, обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі.

Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Водночас сама інвалідність не дає автоматичного права на аліменти. Суд має оцінити матеріальне становище батьків, їхні доходи, стан здоров`я та витрати, необхідні для лікування.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18 та у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 569/5826/23, провадження № 61-14758св25.

У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 СК України).

Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі.

Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов.

Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі.

При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 752/18470/16-ц, провадження № 61-48409св18).

Згідно зі ст.205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків, а сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Позивачка не надала доказів того, що вона не має будь-якого іншого доходу, чи майна у власності, за рахунок якого вонамогла би отримувати дохід, земельних ділянок переданих в оренду, наявність у власності транспортних засобів тощо.Такими доказами, зокрема, можуть бути: інформація податкової інспекції про відсутність доходів за відповідний період, витяги з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого за останнім нерухомого майна, витяг з Реєстру транспортних засобів про відсутність зареєстрованих за останнім транспортних засобів.

Також позивачкою не надано доказів того, що у неї немає другого з подружжя або інших дітей, які могли б надавати їй допомогу.

Судом встановлено, що попри наявність факту непрацездатності позивача як особи з інвалідністю 3 групи та пенсіонера, а також походження відповідача від позивача, матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач об`єктивно потребує матеріальної допомоги у заявленому розмірі чи що її наявні доходи (пенсія) спільно з іншими соціальними виплатами абсолютно не забезпечують її базових життєвих потреб (харчування, лікування, придбання необхідних ліків тощо).

Суд вважає, що позивачка не надала будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дійсно перебуває у такому скрутному матеріальному становищі, яке свідчить про повну неможливість самостійного забезпечення базових життєвих потреб з урахуванням наявних державних виплат, а також відсутність доказів на підтвердження обставин ухилення відповідача від надання необхідної допомоги чи ігнорування ним реальних потреб матері. Крім того, матеріали справи не містять обґрунтованого та документально підтвердженого розрахунку заявленої до стягнення щомісячної суми аліментів у розмірі 25 000 гривень, а також доказів того, що такий розмір відповідає як потребам позивача, так і реальним фінансовим можливостям відповідача з урахуванням його власних обов`язків та витрат.

Суд критично оцінює твердження позивача про наявність стабільно високих щомісячних доходів у розмірі близько 50 000 грн. 00 коп. щомісячно, оскільки відомості про доходи відповідача підтверджують наявність доходів у відповідача за період з листопада по грудень 2025 року та - з січня по квітень 2026 року. Також подання позивачем довідки форми ОК-7 з відомостями про доходи відповідача свідчить про можливість отримання такого роду документів самим відповідачем, що викликає сумнів у дійсності наявного спору між сторонами та підтверджує в сукупності з іншими фактичними обставинами та доказами штучний характер спору.

З огляду на те, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання батьків виникає виключно за наявності сукупності всіх визначених законом юридичних фактів, а недоведеність хоча б однієї з умов (зокрема, потреби у матеріальній допомозі та її обґрунтованого розміру) виключає можливість покладення такого обов`язку на відповідача, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому часткове визнання позову відповідачем у частині розміру аліментів не може бути прийняте судом, оскільки таке визнання суперечить вимогам закону та матеріалам справи, згідно з якими позивачем не доведено наявності всієї сукупності юридичних фактів, необхідних для стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері, оскільки за змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної у Постанові КЦС ВС від 05 березня 2025 року у справі № 336/1230/23, саме лише подання заяви про визнання позову відповідачем не може бути безумовною підставою для задоволення позовних вимог та звільнення сторін від обов`язку надання інших переконливих доказів. Суд зобов`язаний перевірити, чи не приховує таке визнання штучний характер спору.

При цьому суд також звертає увагу на значний розмір погодженої сторонами суми аліментів, а також на строки їх стягнення починаючи не з дня звернення до суду, а і за попередні періоди, поряд із тим, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач вживав будь-яких заходів для стягнення з відповідача аліментів за попередні періоди.

Враховуючи наведене, факт потреби матеріальної допомоги позивачем не доведено, що виключає можливість застосування ч. 1 ст. 202 СК України.

Оскільки підстава для виникнення аліментного зобов`язання за ст. 202 СК України, а саме нужденність матері, є недоведеною, позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Водночас суд роз`яснює, що відповідач, який погодився на стягнення з останнього аліментів, не позбавлений можливості у добровільному, позасудовому порядку, за умови наявності можливості, надавати кошти на утримання своєї матері.

Зважаючи на те, що у задоволенні позову відмовлено, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України відносяться на рахунок держави.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2, 3, 4, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено та підписано 16 жовтня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА