Вирок від 18 жовтня 2026 р. у справі №168/797/26 — Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/797/26

Провадження № 1-кп/168/113/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У КР А Ї Н И

19 жовтня 2026 року сел. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря с/з - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Стара Вижівка Волинської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22026030000000140 від 29 вересня 2026 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Соколище Ковельського району Волинської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, громадянина України, українця, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,

що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Обставини вчинення кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.

Обвинувачений ОСОБА_4 в силу свого віку, освітнього рівня та широкого висвітлення в засобах масової інформації та розголосу серед місцевого населення питань мобілізації військовозобов`язаних, достовірно був обізнаний, що діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП) по здійсненню мобілізаційних заходів викликала широкий резонанс в суспільстві. Останній у тому числі знав про те і серед осіб, які мають намір ухилитися від мобілізації або не виявляють бажання бути призваними на військову службу. Бо у соціальних мережах виник посилений попит на поширення інформації про діяльність ТЦК та СП. Обвинувачений ОСОБА_4 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачив їх суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання. При цьому останній переслідував власну уявну мету допомоги мешканцям регіону в якому проживає в уникненні ними військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Що суперечило обов`язку кожного громадянина України захищати свою державність та суверенітет, з хибних мотивів начебто рятування в такий спосіб їхні життя і здоров`я. При цьому обвинувачений ОСОБА_4 протиставляв власні нікчемні уявлення забезпечення начебто законних інтересів людей у противагу інтересам національної безпеки і оборони. Тому вирішив перешкодити законній діяльності Збройних Сил України та інших військових військових формувань під час здійснення ними призову на військову службу в особливий період.

Перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань полягає у вчиненні діяння (дій або бездіяльності), яке виражається у втручанні в цю діяльність, створенні перешкод, перепон, спрямованих на недопущення, припинення чи заборону проведення окремих дій чи маневрів ЗСУ та іншими військовими формуваннями, прийняття тактичних чи стратегічних рішень керівництвом чи особовим складом зазначених підрозділів задля ускладнення або унеможливлення здійснення законної діяльності ЗСУ та іншими військовими формуваннями або істотному зниженні її ефективності.

Зокрема, в месенджері «Viber» за мережевою адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7 невстановленими досудовим та судовим розслідуванням особами створена спеціалізована група під легендованою назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » для інформування мешканців населених пунктів Ковельського району Волинської області про проведення мобілізаційних заходів представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, діяльність яких є складовою діяльності ЗС України.

У свою чергу, обвинувачений ОСОБА_4 , добровільно був «адміністратором». Тобто, мав певний контроль над вказаною групою (встановлення псевдоніма, надсилання повідомлень/створення опитувань, закріплення/відкріплення повідомлень, видалення повідомлень від певного учасника, додавання та видалення учасників, доступ до посилання запрошення тощо) з використанням профілю під назвою «ОСОБА_4». Що був зареєстрований на абонентський номер « НОМЕР_1 ». При цьому обвинувачений ОСОБА_4 переслідував мету перешкоджання законній діяльності військових формувань в особливий період. Останній діяв умисно та передбачив, що такі дії можуть приводити до підриву обороноздатності України в умовах воєнного стану. І обвинувачений ОСОБА_4 до 29 вересня 2026 року, тобто до припинення співробітниками СБ України протиправної діяльності, організовував забезпечення постійного функціонування сервісів цієї групи, проведення систематичного аналізу інформації,яка поступає у групу та публікацію інформації,яка поступає у групу, публікацію інформації в тематичній інформаційній групі, наповнення контентом-інформаційними повідомленнями відповідної тематики. Останнє надало змогу залучити якомога більшу кількість підписників з числа громадян. А також обвинувачений ОСОБА_4 опублікував особисті інформаційні повідомлення зазначеної вище тематики, забезпечував поширення інформації про місце і час проведення відповідних заходів указаними військовими формуваннями для своєчасного інформування громадян України, які мали намір ухилитися від виконання своїх обов`язків з захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України під час мобілізації в особливий період.

Обвинувачений ОСОБА_4 діяв на виконання свого злочинного умислу, переслідував мету перешкодити законній діяльності військового формування - ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо забезпечення комплектування особовим складом Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період. Останній перебував по місцю свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , і використав особистий мобільний телефон марки/моделі «IPhone 16 Pro» ІМЕLI: НОМЕР_2 , ІМЕІL2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_4 , та з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_1 на який зареєстрований профіль під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в групі під назвою « ОСОБА_5 » в месенджері «Viber» та кількість учасників в якій на момент припинення протиправної діяльності складала 976 осіб, в період з 10 лютого 2025 року по 23 вересня 2026 року поширював дописи про місцеперебування представників указаного військового формування та проведення останніми мобілізаційних заходів.

Зокрема, обвинувачений ОСОБА_4 діяв умисно, перебував по місцю проживання та використовував указані вище особистий мобільний телефон з сім-картою, із зазначеного профілю, шляхом текстових дописів із завуальованими термінами, 10 лютого 2026 року о 13.31 год. повідомив інших учасників групи під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 » в месенджері «Viber» про пересування під час мобілізаційних заходів військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 до населеного пункту - с. Ниці Ковельського району Волинської області.

Надалі, обвинувачений ОСОБА_4 , продовжив виконання свого злочинного умислу, перебував по місцю проживання та використав указані вище особистий мобільний телефон з сім-картою, із зазначеного профілю, шляхом текстових дописів із завуальованими термінами, 21 лютого 2026 року о 08.55 год. повідомив інших учасників групи під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 » в месенджері «Viber» про пересування під час мобілізаційних заходи військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 де населеного пункту - АДРЕСА_2 .

Потім обвинувачений ОСОБА_4 продовжив виконання свого злочинного умислу, перебував по місцю проживання та використав указані вище особистий мобільний телефон з сім-картою, із зазначеного профілю, шляхом текстових дописів із завуальованими термінами, 06 березня 2026 року о 20.38 год. повідомив інших учасників групи під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 » в месенджері «Viber» про пересування під час мобілізаційних заходів військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 з населеного пункту АДРЕСА_1 до прилеглого населеного пункту - села Буцинь Ковельського району Волинської області, конкретизувавши при цьому їх транспортні засоби та порядок переміщення.

В подальшому обвинувачений ОСОБА_4 продовжив виконання свого злочинного умислу, перебував по місцю проживання та використав вказані вище особистий мобільний телефон з сім-картою, із зазначеного профілю, шляхом текстового повідомлення із завуальованими термінами, 10 квітня 2026 року о 18 год. 45 хв. повідомив інших учасників групи під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 » в месенджері «Viber» про місцеперебування під час мобілізаційних заходів військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 в населеному пункті АДРЕСА_1 та про переміщення останніх до прилеглого населеного пункту - с.Підсинівка Ковельського району Волинської області.

Окрім того, обвинувачений ОСОБА_4 продовжив виконання свого злочинного умислу, перебував по місцю проживання та використав указані вище особистий мобільний телефон з сім-картою, із зазначеного профілю, шляхом текстового повідомлення із завуальованими термінами, 09 серпня 2026 року о 12.33 год. повідомив інших учасників групи під назвою «Info Сереховичівська Громада» в месенджері «Viber» про місце пересування під час мобілізаційних заходів військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_6 з населеного пункту с.Сереховичі Ковельського району Волинської області до прилеглого населеного пункту села Ниці Ковельського району Волинської області, конкретизувавши при цьому їх транспортний засіб.

Судом встановлено, що всі вказані вище повідомлення у адміністрованій обвинуваченим ОСОБА_4 групі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 » в месенджері «Viber» щодо переміщення військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 та виконання ними службових обов`язків, відповідали фактичним місцям їхнього перебування у відповідні періоди часу та були доступні всім учасникам указаної групи. Що давало змогу в уникненні третім особам з числа учасників групи, їхнім знайомим від військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, всупереч обов`язку кожного громадянина України захищати свою державність та суверенітет.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 , діючи у такий спосіб, своїми умисними діями, які полягали в адмініструванні та організації забезпечення постійного та безперебійного функціонування групи під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 » в месенджері «Viber», а також поширенні у адміністрованій групі відомостей про місце та час фактичного проведення військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3 мобілізаційних заходів, останній досягнув своєї злочинної мети щодо надання можливості уникнення особам призовного віку від призову на військову службу.

Тобто, обвинувачений ОСОБА_4 тим самим здійснив перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період, визначеній статтями 1, 14, 33, 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Таким чином, встановлені достатні підстави вважати винним обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України за ознаками: перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

Досліджені під час судового розгляду докази винуватості.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненому злочині за викладених обставин визнав повністю, щиро розкаявся та повністю підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті.

Оскільки учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, і судом встановлено, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності його позиції, суд, у відповідності до вимог частини 3 статті 349 КПК України, визнав можливим обмежитися лише допитом обвинуваченого та з`ясуванням даних про його особу. При цьому судом обвинуваченому та іншим учасникам було роз`яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

На підставі вищезазначеного, оцінюючи обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22026030000000140 від 29 вересня 2026 року, відомостей наданих сторонами у судовому засіданні, суд погоджується із кваліфікацією кримінального правопорушення органом досудового слідства та приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України за ознаками: перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, є доведеною в повному обсязі.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно вимог статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; та інші обставини.

Обов`язок доказування, обставин зазначених у статті 91 КПК України, покладається на прокурора.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з частиною 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. вищенаведене рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Ретельно дослідивши в повному обсязі й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, надавши їм правову оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд прийшов до висновку, що вони в своїй сукупності та взаємозв`язку узгоджуються між собою та є допустимими і достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України за ознаками: перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

Щодо призначення міри покарання.

Прокурор у судовому засіданні зазначив, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доводиться матеріалами справи. Просив визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним та призначити йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі із застосуванням статті 75 КК України. Долю речових доказів вирішити в порядку статті 100 КПК України. Відповідно до статтей 96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію щодо телефону обвинуваченого та сім карток, як знарядь вчинення злочину. Потерпілі у вказаному кримінальному провадженні відсутні. Шкода кримінальним правопорушенням не завдана. Цивільний позов не заявлявся. Витрати на залучення експертів відсутні. Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження обвинуваченому ОСОБА_4 не обирати.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні просив суд застосувати відносно них мінімальне покарання з мінімальним іспитовим строком.

Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України за ознаками: перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період,повністю доведена зібраними у кримінальному провадженні доказами, які є об`єктивними, допустимим та належними, що узгоджуються між собою.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 містять склад злочину, передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України, та суд кваліфікує їх за ознаками: перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.

Згідно частиною 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №207/5011/14-к (провадження №51-1985км 18).

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання

Суд висновує, що обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, молодий вік та, що притягається до кримінальної відповідальності вперше.

Обставин, що обтяжують покарання, згідно статті 67 КК України судом не встановлено.

За вчинення злочину, передбаченого санкцією частиною 1 статті 114-1 КК України, передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років.

Так, відповідно до статті 12 КК України злочин, передбачений частиною 1 статті 114-1 КК України є тяжким .

Суд приймає до уваги, що обвинувачений ОСОБА_4 є громадянином України, вчинив кримінальне правопорушення, що відноситься до категорії тяжких, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обвинувачений має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем проживання, не працює, неодружений, молодий вік та, що вперше притягається до кримінальної відповідальності.

Призначаючи покарання, суд керується положеннями статті 65 КК України, та дотримуючись принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів та враховує характер і ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, у сукупності із даними, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , його відношення до скоєного злочину, та вважає, що покарання треба визначити в межах санкції частини 1 статті 114-1 КК України мінімального розміру у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять ) років.

У частині 2 статті 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Щодо застосування при призначенні покарання положень статті 75 КК України, то це не може бути перешкодою для застосування судом при призначенні покарання положень вказаної норми кримінального закону. Крім того, суд враховує, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно вимог частини 1 статті 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (частина 3 статті 75 КК України).

Окрім зазначеного вище суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, та вчинив тяжкий злочин.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Так, згідно з роз`ясненнями, які містить пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Врахувавши в сукупності наведені вище обставини злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин у обвинуваченого ОСОБА_4 , суд доходить висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства із застосуванням положень статті 75 КК України. Тому суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням.

При цьому суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною 1 статті 76 КК України, які будуть достатні для забезпечення належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 та виконуватимуть виховну та превентивну функцію.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України та з покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 КК України.

При цьому підстав для застосування статті 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.

На підставі вище зазначеного, суд вважає, що саме таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення обвинувачених, попередження вчинення ними кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Щодо запобіжного заходу.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_4 не застосовувався, клопотань про його застосування не надходило. Враховуючи вимоги статей 131, 132, 177, 178 КПК України і дані про особу, суд не вбачає підстав для його застосування.

Тому, суд висновує, що запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 не обирати.

Вирішення питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.

Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог глави 8 Розділу І КПК України. Шкода кримінальним правопорушенням не завдана. Цивільний позов не заявлявся. Витрати на залучення експертів відсутні.

Арешт майна згідно ухвали від 29 вересня 2026 року слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області на мобільний телефон марки «Iphone 16 Pro», ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_4 , сім-карту польського оператора зв`язку, на якій зображений напис « НОМЕР_5 - скасувати. Зазначене вище майно відповідно до положень статей 96-1, 96-2 КК України підлягає конфіскації у власність держави, в порядку спеціальної конфіскації, як засіб вчинення кримінального правопорушення.

Питання щодо речових доказів судом вирішити в порядку вимог статті 100 КПК України.

На підставі викладеного,

керуючись статтями 5,12,50, 63, 65, 75, 76, 96-1, 96-2, 114-1 КК України,

статтями 100, 124, 174, 349, 367-371, 373, 374, 376, 392-395 КПК України,

суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять ) років.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном на 1 (один) рік.

На підставі частин 1, 2 статті 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Покласти нагляд за особою, звільненою від відбування покарання з випробуванням, на орган з питань пробації за місцем проживання ОСОБА_4 .

Роз`яснити про те, що якщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Іспитовий строк ОСОБА_4 відраховувати з моменту проголошення вироку.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 не обирати.

Цивільний позов не заявлено, кримінальним правопорушенням не заподіяно матеріальних збитків, шкоди державі не завдано, судові витрати відсутні.

Накладений арешт згідно ухвали від 29 вересня 2026 року слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області на мобільний телефон марки «Iphone 16 Pro», ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_4 , сім-карту польського оператора зв`язку, на якій зображений напис « НОМЕР_5 - скасувати

Мобільний телефон марки «Iphone 16 Pro», ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_4 , сім-карту польського оператора зв`язку, на якій зображений напис « НОМЕР_5 ) відповідно до положень статей 96-1, 96-2 КК України конфіскувати у власність держави, в порядку спеціальної конфіскації, як засіб вчинення кримінального правопорушення.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляції через Старовижівський районний суд Волинської області до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, з урахуванням особливостей передбачених статтею 394 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору.

Оскарження в апеляційному порядку вироку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України не допускається.

Суддя ОСОБА_1