Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №522/13133/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1883/26

Номер справи місцевого суду: 522/13133/26

Головуючий у першій інстанції Русєва А. С.

Доповідач Артеменко І. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду – Артеменко І.А.,

за участю: секретаря судового засідання – Подуст Т.П.,

захисника особи, яка притягується до відповідальності,-Шелест О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Шелест Олени Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 03 вересня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст протоколу про адміністративне правопорушення

26.06.2026 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №703084 за ч.1 ст.130 КУпАП.

За вказаним протоколом 26.06.2026 о 01:13 у м.Одеса, вул.Сегедська, 21, ОСОБА_1 керував транспортним засобом, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які реагують на світло, тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законодавством порядку у закладі охорони здоров`я відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Короткий зміст судового рішення

Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 03.09.2026 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665 грн. 60коп.

Короткий зміст доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі захисник Шелест О.А. в інтересах ОСОБА_1 просила:

- скасувати постанову Приморського районного суду м.Одеси від 03.09.2026, закрити провадження у справі за відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП;

- скасувати стягнення з ОСОБА_1 судового збору та звільнити його від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», у звязку з наявністю інвалідності ІІ групи;

- у разі встановлення судом наявності складу адміністративного правопорушення – врахувати особу ОСОБА_1 , його заслуги перед державою, відсутність попередніх притягнень до адміністративної відповідальності та застосувати положення статті 22 КУпАП або інше, менш суворе адміністративне стягнення, не пов`язане з позбавленням права керування транспортними засобами.

В обґрунтування скарги захисник зазначила про:

- недоведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом у момент, зазначений у протоколі;

- відсутність доказів наявності законних підстав для зупинки транспортного засобу;

- істотне порушення вимог щодо безперервності відеофіксації, зокрема між закінченням першого відеозапису (01:13:16) та початком записів з нагрудних камер (01:21:35 та 01:22:00) існує розрив тривалість понад 8 хвилин;

- невідповідність часу, зазначеного у протоколі та направленні на медичний огляд, фактичному часу відеофіксації процесуальних дій;

-недоведеність об`єктивних ознак наркотичного сп`яніння (жодна з зазначених у протоколі ознак не підтверджується відеозаписом);

- неправильна оцінка обставин, пов`язаних із прийманням призначеного лікарем знеболювального препарату. Зокрема, сам факт приймання призначеного лікарем препарату, отриманого легально, за рецептом і добровільно повідомленого поліцейським, не є тотожним встановленню стану наркотичного сп`яніння, передбаченого ст.130 КУпАП, і не звільняє орган, який склав протокол, від обов`язку довести саме об`єктивні фізіологічні ознаки сп`яніння в момент перевірки;

- недоведеність добровільної й усвідомленої відмови від проходження огляду;

- порушення порядку роз`яснення прав особі перед проведення огляду;

- суперечності між діями працівників поліції та змістом протоколу усуваються на користь особи;

- незастосування судом принципу тлумачення сумнівів на користь особи;

- порушення принципу індивідуалізації відповідальності;

- судом не враховано на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю ІІ групи.

В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник Шелест О.А. в інтересах ОСОБА_1 підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції, заслухавши захисника в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги (ч.7 ст.294 КУпАП).

Диспозиція частини першої статті 130 КУпАП містить кілька окремих (самостійних) складів адміністративних проступків, які відрізняються за об`єктивною стороною (зовнішнім проявом): 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів; 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, повністю доведена та підтверджується такими доказами:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №703084 від 26.06.2026, згідно якого ОСОБА_1 26.06.2026 о 01:13 у м. Одеса, вул. Сегедська, 21, керував транспортним засобом, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які реагують на світло, тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законодавством порядку у закладі охорони здоров`я відмовився. Вказаний протокол підписано ОСОБА_1 без будь-яких заперечень чи зауважень;

- направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, до КНП «ООМЦПЗ» ООР від 26.06.2026, в якому зазначені виявлені у ОСОБА_1 ознаки сп`яніння та про непроведення огляду;

- відеозаписом, наявним в матеріалах справи, яким зафіксовано факт руху о 01:13 год (під час дії комендантської години) транспортного засобу, який був зупинений працівниками поліції. Під час спілкування з водієм ОСОБА_1 , особу якого встановлено за наданим посвідченням водія, поліцейським виявив у останнього ознаки наркотичного сп`яніння. На уточнююче питання поліцейського водій повідомив про вживання за призначенням лікаря знеболювального препарату (Налбуфін). Поліцейський запропонував водію пройти у встановленому порядку огляд на стан наркотичного сп`яніння в медзакладі, на що ОСОБА_1 погодився. Під час слідування до медзакладу ОСОБА_1 , остаточно визначившись, самостійно змінив свою позицію та висловив однозначну та категоричну відмову від проходження огляду. На уточнене питання поліцейського ОСОБА_1 підтвердив своє рішення про відмову від проходження огляду, після чого поліцейський попередив про наслідки такої відмови, роз`яснив права та повторно уточнив чи не передумав ОСОБА_1 відмовлятись від проходження огляду, на що останній висловив однозначну відповідь про відмову від проходження огляду. Після цього поліцейськими складено адміністративні матеріали, з якими під підпис ознайомлено ОСОБА_1 , якого відсторонено від керування.

Статус водія як суб`єкта вказаного правопорушення, а також правомірність кваліфікації дій особи саме за ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними в матеріалах справи довідкою про отримання особою посвідчення водія та довідкою про відсутність протягом року повторності вчинення адміністративних правопорушень за ст.130 КУпАП.

Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення, з огляду на таке.

Учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абз.2,4 ч.5 ст.14 Закону України "Про дорожній рух"). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (ст.52 цього Закону). За положеннями ч.2 ст.14 Закону України "Про дорожній рух" до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії.

За змістом абзаців 3 та 5 ч.2 ст.16 вказаного Закону водій зобов`язаний: виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п.2.5 ПДР).

Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.

Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений ст.266 КУпАП, а також затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 «Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» (далі- Порядок), та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі – Інструкція). Приписи Інструкції № 1452/735 та Порядку № 1103 застосовуються у системному зв`язку як між собою, так і з приписами інших нормативних актів.

Пунктом 4 розділу 1 Інструкції визначено ознаки наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Зокрема, такими ознаками є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота) - порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп`яніння є підставою для проведення огляду водія на стан сп`яніння.

За положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані наркотичного чи іншого сп`яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських, а перевірка наявності чи відсутності у водія такого стану в порядку медичного огляду у відповідному медичному закладі. Тому, у випадку наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу знаходиться у стані наркотичного сп`яніння, водій, на вимогу поліцейських за положеннями пункту 2.5 ПДР України, зобов`язаний пройти медичний огляд.

Таким чином, законодавством не передбачено право водія відмовитися від проходження огляду на стан сп`яніння, а встановлено обов`язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції.

При цьому, за положеннями п.12 розділу ІІ Інструкції у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Отже, огляд на стан наркотичного сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я. Проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння має обов`язково відбуватись у закладі охорони здоров`я, оскільки відповідно до положень п.6 розділу 3 Інструкції передбачено, що проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов`язкове. Будь-якого іншого способу проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння, окрім як у закладі охорони здоров`я з обов`язковим проведенням лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу чинним законодавством не передбачено.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту наявності у ОСОБА_1 ознак сп`яніння та упереджених дій поліцейських є безпідставними. Виявлення у водія таких ознак належить до дискреційних повноважень поліцейських, а відсутність видимих ознак сп`яніння на відеозаписі не спростовує факт відмови від проходження огляду. Суб`єктивне встановлення поліцейським ознак сп`яніння є лише законодавчо визначеною підставою для направлення особи на огляд, тоді як метою самого огляду є безпосереднє підтвердження або спростування стану сп`яніння. Зважаючи на те, що предметом доказування у цій справі є саме обставини відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, заперечення сторони захисту щодо відсутності ознак є юридично необґрунтованими.

За диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення.

Частиною 6 ст.266 КУпАП передбачено направлення особи для проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

За положеннями пункту 8 Порядку від 17.12.2008 №1103 у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Відтак, у випадку відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення за порушення водієм п.2.5 ПДР України. Вказане було роз`яснено працівниками поліції ОСОБА_1 , що підтверджується відеозаписами, наявними в матеріалах справи, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

У виконання вимог ч.2 ст.266 КУпАП до матеріалів справи долучено відеозаписи з нагрудних камер поліцейських щодо обставин складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Оглянуті відеозаписи дають можливість встановити їх узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому суд приймає їх як належний та допустимий доказ у справі.

Наявними відеозаписами чітко зафіксований факт руху транспортного засобу, як згодом встановлено поліцейським під керуванням ОСОБА_1 , у якого виявлено ознаки наркотичного сп`яніння, у зв`язку з чим запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому порядку в медзакладі, на що водій спочатку погодився, а під час слідування до медзакладу змінив свою позицію і висловив категоричну відмову від проходження огляду, наслідком чого було складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП.

Слід зауважити, що під відмовою від проходження огляду на стан сп`яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів, відомих цій особі, і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі. Мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.

З дослідженого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повністю усвідомлював вимогу працівника поліції пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння, розумів наслідки відмови від проходження огляду, здійснював свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився, визначившись остаточно, надав однозначну відповідь про відмову у проходженні огляду.

Відповідно до вимог ст.251 КУпАП технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису є доказами в справі про адміністративне правопорушення, який є предметом оцінки суду у сукупності з іншими доказами при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Отже, відеозапис є одним із об`єктивних доказів у справі про адміністративне правопорушення, так як на ньому зафіксована подія правопорушення, апеляційний суд оцінює його в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в оскаржуваній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів з урахуванням наведеного свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. При цьому, зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що судом досліджені в ході розгляду справи наявні в матеріалах справи відеозаписи, яким надана належна оцінка місцевим судом.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом у момент, зазначений у протоколі, спростовується наявними в матеріалах справи відеозаписами, зокрема файл «ЕПР1 703084 ОСОБА_1 ст.130 ч.1 + чат (1)». Особу водія встановлено після зупинки транспортного засобу за наданим посвідченням водія, що підтверджується відеозаписом, зокрема з портативного відеореєстратора поліцейського (нагрудної камери) за номером 471504 (файл «ЕПР1 703084 ОСОБА_1 ст.130 ч.1 + чат (1)» у проміжку хронометражу від 22:33 хв до 23:10хв.). При цьому, саме ОСОБА_1 перебував на місці водія транспортного засобу з працюючим двигуном. На вимогу поліцейського він пред`явив посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, надав пояснення щодо напрямку свого руху та не повідомляв про керування транспортним засобом будь-якою іншою особою.

Крім того, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом за обставин, зазначених у складеному протоколі, підтверджується змістом самого протоколу про адміністративне правопорушення від 26.06.2026, який з огляду на положення ст.251 КУпАП, є одним із доказів у справі. При цьому, правильність внесених даних до протоколу підтверджено особистим підписом ОСОБА_1 у п.18 протоколу.

Апеляційний суд звертає окрему увагу, що обов`язок відеофіксації за ч.2 ст.266 КУпАП стосується саме процедури огляду водія на стан сп`яніння, а не моменту руху (безпосереднього керування) ним транспортним засобом.

Доводи апеляційної скарги про незаконність зупинки транспортного засобу не приймаються апеляційним судом до уваги з таких підстав.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що вказаним доводам місцевий суд надав належну оцінку, зазначивши, що посилання захисника на неправомірність зупинки транспортного засобу суд визнає необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що подія мала місце о 01:13 годині, тобто безпосередньо під час комендантської години, в умовах дії правового режиму воєнного стану, під час якого працівники поліції наділені повноваженнями щодо перевірки документів та здійснення відповідних превентивних заходів. Крім того, навіть у разі незгоди особи з підставами перевірки документів, сама по собі така обставина не виключає можливості фіксації іншого правопорушення, виявленого поліцейськими під час виконання ними службових повноважень, та не тягне автоматичного визнання недопустимими всіх отриманих у справі доказів.

З наведеною оцінкою апеляційний суд погоджується та звертає увагу на таке.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.

За приписами п.5 ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як, зокрема, запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світлового та інших видів маскування.

Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2020 № 573 (далі - Порядок) на території, де запроваджено комендантську годину, забороняється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток, а також рух транспортних засобів.

Відповідно до п.5 вказаного Порядку комендантська година та встановлення спеціального режиму світломаскування запроваджується шляхом видання наказу військовим командуванням або військовою адміністрацією (у разі її утворення).

Підпункт 4 пункту 16 Порядку визначає, що патрулям на території, де запроваджено комендантську годину та встановлено спеціальний режим світломаскування, в установленому законодавством порядку надано право тимчасово обмежувати або забороняти на вулицях та дорогах, окремих ділянках місцевості та в інших громадських місцях перебування або пересування осіб, рух транспортних засобів, зокрема транспортних засобів іноземних, консульських установ чи представництв міжнародних організацій; виводити осіб з окремих ділянок місцевості та об`єктів, евакуйовувати транспортні засоби.

Розпорядженням начальника Одеської обласної військової адміністрації з 01.03.2023 запроваджено на території Одеси та Одеської області комендантську годину з 00.00 години до 05.00 години.

З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції 26.06.2026 о 01:13, тобто під час дії комендантської години. Перепустки на право пересування у комендантську годину водій поліцейським не надавав.

Враховуючи вказані положення чинного законодавства України, рух особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на автомобілі в період обмежень, які запроваджені комендантською годиною, тобто в період дії комендантської години, є достатньою та законною підставою для зупинки транспортного засобу працівниками патрульної поліції, в зв`язку із чим зупинка водія ОСОБА_1 працівниками поліції є правомірною.

Крім того, доводи сторони захисту щодо законності зупинки мають формальний характер і не спростовують факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, що є самостійним складом адміністративного правопорушення та не залежить від законності зупинки працівниками поліції транспортного засобу.

Крім того, положення Інструкції №1452/735 пов`язують обов`язок водія пройти огляд на вимогу поліцейського саме з наявністю підстав у поліцейського вважати, що водій знаходиться у стані сп`яніння (виявлення відповідних ознак), а не із зупинкою транспортного засобу. З огляду на це, у цьому випадку відсутні підстави для застосування доктрини «плодів отруйного дерева» та вважати недоведеним факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку через відсутність в матеріалах справи підстав зупинки у розумінні ст.35 Закону «Про Національну поліцію» за встановленого факту керування таким транспортним засобом.

Отже, питання правомірності зупинки автомобіля та питання дотримання водієм вимог пункту 2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння є самостійними процесуальними діями та мають окремі правові наслідки. Чинне законодавство не пов`язує обов`язок водія пройти огляд на стан сп`яніння із виключною правомірністю попередньої зупинки транспортного засобу. Обставини законності зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 працівниками поліції жодним чином не впливають на доведеність факту наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмова від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» зупинка транспортного засобу є компетенцією поліцейського та його дії можуть бути оскаржені в порядку встановленим законом.

У разі незгоди з причинами зупинки ОСОБА_1 мав право з огляду на положення п.п. «д» п.2.14 ПДР України, оскаржити дії працівників поліції у встановленому законом порядку. Разом з тим, матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що дії правоохоронців були оскаржені стороною захисту у встановленому законом порядку.

Доводи апеляційної скарги про порушення вимог щодо безперервності відеофіксації є необґрунтованими.

Так, наявні в матеріалах справи відеозаписи здійснювались на портативний реєстратор, встановлений всередині службового автомобіля, та портативні реєстратори, що фіксуються на форменому одязі поліцейських (бодікамери 471907 та 471504)

Відеозаписи з бодікамер поліцейських здійснювалися безперервно - від моменту початку виконання поліцейськими службових обов`язків у межах цієї справи й до фактичного ознайомлення зі складеним протоколом про адміністративне правопорушення.

Доводи захисника щодо небезперервності відеозапису є безпідставними та належним чином оцінені судом першої інстанції.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що короткочасна відсутність запису між відеозаписом на відеореєстраторі в службовому автомобілі та бодікамерах поліцейських не порушує вимогу безперервності відеозапису, оскільки бодікамери поліцейських працювали постійно, фіксували подію в хронологічній послідовності без монтажу, а зміна наміру особи (від погодження до відмови) є її власним волевиявленням та свідомою процесуальною поведінкою, а не наслідком доведеного незаконного впливу поліцейських. Сам по собі незначний часовий розрив між записами з різних технічних пристроїв є логічно та технічно обґрунтованим, оскільки зумовлений використанням автономно-функціонуючих засобів фіксації, які мають розбіжності у внутрішніх налаштуваннях часу та синхронізації.

У контексті доктрини «поза розумним сумнівом», зафіксований на відеозаписах сукупний хід подій є чітким, послідовним і повністю розкриває суть правопорушення. Відтак, наявні відеозаписи у своїй взаємозв`язку є належними, допустимими та достатніми доказами, які не втрачають свого доказового значення через мінімальні технічні розбіжності пристроїв. Зокрема:

-відеозапис з відеореєстротора в службовому автомобілі – розпочатий о 01:13 (файл «ЕПР1 703084 ОСОБА_1 ст.130 ч.1 + чат (1)») та о 01:17 (файл «ЕПР1 703084 ОСОБА_1 ст.130 ч.1 + чат (2)»),

- а відеозапис з бодікамери 471504 розпочинається о 01:21, з бодікамери 471807 – о 01:22 (файл «ЕПР1 703084 ОСОБА_1 ст.130 ч.1 + чат»).

Отже, розбіжність у часі фактично лише 4 хвилини, яка логічно пояснюється послідовністю дій працівників поліції на місці події, а саме: часом, необхідним для безпосередньої зупинки транспортного засобу, виходу правоохоронців із службового авто, їх наближення до водія та початком фіксації безпосереднього спілкування з водієм. Вказана розбіжність жодним чином не свідчить про порушення вимог ч.2 ст. 266 КУпАП, оскільки закон вимагає забезпечення безперервної відеофіксації саме під час безпосереднього проведення огляду (або фіксації відмови від нього).

Оглянуті відеозаписи дають можливість встановити їх узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі та інших матеріалах. Об`єму наявних відеозаписів достатньо для перевірки встановлених судом обставин відмови водія від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп`яніння.

Сумнівів щодо достовірності та допустимості відеозапис не викликає, оскільки на ньому відображено подію, що зафіксовано у протоколі про адміністративне правопорушення. Будь-яких фактичних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів достовірність вищевказаного відеозапису апелянтом не надано. Не встановлено таких обставин і під час апеляційного розгляду справи.

Доводи захисника щодо невідповідності часу огляду, зазначеного у протоколі та направленні на медичний огляд, фактичному часу відеофіксації процесуальних дій не спростовують правильність висновків місцевого суду. Зокрема, у складеному протоколі зафіксовано час керування водієм транспортним засобом - 01:13, що відповідає відеозапису з відеореєстратора, встановленого в службовому автомобілі (файл «ЕПР1 703084 ОСОБА_1 ст.130 ч.1 + чат (1)»). При цьому в складеному протоколі зазначено в п.1 час його складення – 01:40:05, а в п.7 час здійснення водієм керування транспортним засобом – 01:13:00. Час, зазначений поліцейським у направленні (01:13), не має правового значення, з огляду на відмову особи від проходження огляду, оскільки системний аналіз положень ст.266 КУпАП, вищезазначених Інструкції та Порядку дає підстави стверджувати про те, що дане направлення є лише підставою для проведення огляду в закладі охорони здоров`я та надається лікарю вказаного закладу. ОСОБА_1 відмовився від проходження відповідного огляду.

Враховуючи, що огляд водія на визначення стану сп`яніння в медичному закладі не проводився у зв`язку з його відмовою, зазначення у письмового направлення на медичний огляд часу керування, а не часу направлення на огляд не є обставиною, що вказує на відсутність в діях вказаної особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Посилання захисника на неправильну оцінку обставин, пов`язаних із прийманням призначеного лікарем знеболювального препарату апеляційний суд вважає юридично неспроможними та такими, що не мають правового значення для вирішення цієї справи.

Диспозиція частини 1 статті 130 КУпАП передбачає відповідальність не лише за безпосереднє керування транспортним засобом у стані сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а й за сам факт відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан такого сп`яніння. Відтак, відмова від проходження огляду є самостійним, формальним складом адміністративного правопорушення, правова кваліфікація якого не залежить від того, чи дійсно водій перебував у стані сп`яніння або під дією будь-яких медичних препаратів.

За таких обставин, у межах цього провадження відсутня процесуальна необхідність доводити або спростовувати факт перебування водія під впливом медикаментів чи встановлювати їхній перелік та походження. Ключовою обставиною, яка підлягає доказуванню і яка була повністю підтверджена матеріалами справи, є невиконання водієм законної вимоги поліцейського щодо проходження медичного огляду для встановлення його чинних психофізичних показників. Сама по собі наявність медичних показань до вживання тих чи інших препаратів не звільняє водія від обов`язку дотримуватися встановленого порядку медичного огляду та не легітимізує відмову від його проходження на вимогу працівників поліції.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності добровільної й усвідомленої відмови від проходження огляду не заслуговують на увагу, оскільки зміна позиції водія та його подальша категорична відмова від проходження огляду в медичному закладі зафіксовані на відеозаписі з нагрудних камер поліцейських, де чітко видно відсутність будь-якого психологічного чи фізичного тиску. Сама по собі усна згода водія на проходження огляду, висловлена на початку розмови з поліцейським, не звільняє його від обов`язку виконати законну вимогу поліцейського, яка так і не була виконана через остаточне волевиявлення особи не проходити відповідний огляд. Посилання захисника на відсутність належної фіксації роз`яснення правових наслідків відмови спростовується наявними відеозаписами - файл «ЕПР1 703084 ОСОБА_1 ст.130 ч.1 + чат» проміжок хронометражу 10:05-12:10).

Доводи апеляційної скарги щодо порушення порядку роз`яснення прав особі перед проведенням огляду є безпідставними.

Так, ОСОБА_1 , будучи водієм та маючи посвідченням водія відповідної категорії, є повноправним учасником дорожнього руху і зобов`язаний досконало знати та неухильно виконувати Правила дорожнього руху України, зокрема вимоги пунктів 2.5 та 2.9 «а». При цьому, презюмоване знання закону є фундаментальним принципом права, згідно з яким дія нормативно-правового акта поширюється на кожного суб`єкта, незалежно від рівня його фактичної обізнаності. Незнання вимог чинного законодавства не є підставою для звільнення особи від передбаченої законом юридичної відповідальності чи закриття провадження у справі, що прямо кореспондується з положеннями статті 68 Конституції України.

Більш того, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 має відкриті категорії «А», «А1», «В», «В1», «С», «С1», «D», «D1», що свідчить про наявність у нього спеціальних знань, високої кваліфікації та навичок керування різними типами транспортних засобів, а також вказує на повну обізнаність із вимогами законодавства. Вказані обставини покладають на особу підвищений рівень відповідальності та усвідомлення суспільно небезпечних наслідків своїх дій, що повністю виключає можливість посилання на незнання чи нерозуміння встановлених процедур, зокрема порядку проходження огляду на стан сп`яніння.

Слід зазначити, що чинним законодавством України, зокрема положеннями статті 266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ України № 1452/735, не передбачено обов`язку поліцейського роз`яснювати водієві санкції статті 130 КУпАП або інші правові наслідки відмови від проходження медичного огляду. Процесуальний обов`язок уповноваженої особи поліції у разі виявлення у водія ознак сп`яніння полягає виключно у висловленні вимоги проходження відповідного огляду, забезпеченні процедури його проведення та фіксації результату або факту відмови.

Разом з тим, з наявних в матеріалах справи відеозаписів вбачається, що поліцейський роз`яснив ОСОБА_1 наслідки відмови, санкцію ч.1 ст.130 КУпАП та права, передбачені ст.268 КУпАП та ст.63 Конституції України, після чого повторно з`ясував позицію водія щодо проходження відповідного огляду.

Доводи апеляційної скарги, що матеріали справи не містять доказів відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом не спростовують правильність висновку суду щодо наявності в діях особи складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Крім того, з наявних в матеріалах справи відеозаписів, вбачається, що працівниками поліції відсторонено ОСОБА_1 від керування шляхом повідомлення про заборону їхати далі за кермом та можливість залишити транспортний засіб на місці зупинки та викликати таксі.

Доводи захисника щодо неврахування судом пом`якшуючих обставин є безпідставними, оскільки положення частини 2 статті 33 КУпАП (а саме: «крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху») прямо виключають сферу забезпечення безпеки дорожнього руху із загального правила про врахування особи порушника чи обставин, що пом`якшують відповідальність. З огляду на імперативність санкції ч.1 ст. 130 КУпАП, закон не надає суду повноважень не застосовувати до ОСОБА_1 , попри всю повагу до його статусу та заслуг перед державою, обов`язкове додаткове стягнення у вигляді позбавлення права керування.

Посилання захисника на постанови інших судів в інших справах не приймаються судом до уваги, оскільки не має преюдиційого значення для суду під час розгляду цієї справи. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в п.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що висновок суду першої інстанції про наявність в діях особи складу інкримінованого правопорушення зроблено на основі повного, всебічного, об`єктивного й неупередженого дослідження й аналізу матеріалів справи з дотриманням вимог ст.245 КУпАП.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14.02.2008 у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 06.12.1998, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження захисника з приводу відсутності в діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді доказів у справі та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності.

Отже, переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення, стороною захисту не наведено і під час апеляційного розгляду не встановлено. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на сталу позицію Європейського суду з прав людини, за якою право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09.12.1994 № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27.09.2001 № 49684/99, § 2).

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2007 у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

При цьому, апеляційний суд також звертає увагу на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху.

Відтак, враховуючи положення ст.251 КУпАП, матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 містять достатньо фактичних даних, які свідчать про обґрунтованість висновку суду щодо доведеності вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Разом з тим, доводи апелянта щодо незаконності стягнення судового збору є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

Як вбачається з матеріалів справи та долучених документів (зокрема, копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №195/25/328/В від 22.05.2025), ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи. Наведена законодавча пільга має абсолютний характер і поширюється на всі стадії судового процесу, включаючи ухвалення рішення судом першої інстанції за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд першої інстанції, визнавши особу винною у вчиненні правопорушення та накладаючи адміністративне стягнення, не врахував наявність у неї статусу особи з інвалідністю ІІ групи й безпідставно стягнув судовий збір у розмірі 665,60 грн. З огляду на те, що закон звільняє осіб з статусом інвалідності від сплати цього збору «в усіх судових інстанціях», стягнення коштів у дохід держави є неправомірним. За таких обставин, постанова суду першої інстанції в частині стягнення судового збору підлягає скасуванню.

Апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника про призначення покарання з урахуванням принципу індивідуалізації. При цьому, апеляційним судом враховано, що законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від законодавства України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом.

Правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП у формі відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, за своєю юридичною природою є умисним діянням і належить до категорії грубих порушень у сфері безпеки дорожнього руху. Свідомо відмовляючись від встановленої законом процедури перевірки, водій протиправно перешкоджає уповноваженим особам поліції виконати свій обов`язок щодо контролю за безпекою на дорогах. Таке приховування ймовірних психофізичних показників організму нівелює систему превенції та контролю, створюючи істотну загрозу для життя, здоров`я та майна інших учасників дорожнього руху. Отже, тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Безпідставне звільнення або часткове звільнення від відповідальності правопорушників має вкрай негативні наслідки.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 65 Закону України «Про правотворчу діяльність» суд для подолання правової прогалини може застосовувати у випадках, передбачених законом:

1) аналогію закону - шляхом застосування до неврегульованих суспільних відносин положень закону, який регулює подібні суспільні відносини;

2) аналогію права - шляхом застосування до суспільних відносин, не врегульованих нормативно-правовими актами, загальних принципів права.

Аналогія закону або аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, притягнення особи до юридичної відповідальності (ч.4 ст.65 зазначеного Закону).

Враховуючи, що в даному випадку відсутні будь-які правові прогалини, які не врегульовані положеннями КУпАП, а санкція ч.1 ст.130 КУпАП є безальтернативною (передбачає для водіїв накладення штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік), підстав для застосування іншого виду стягнення, ніж передбаченого законом, не вбачається.

Чинне законодавство не надає суду повноважень звільняти особу від додаткового стягнення, передбаченого санкцією ч.1 ст.130 КУпАП, зважаючи на високу суспільну небезпеку правопорушення. У зв`язку з чим зазначені захисником обставини щодо статусу особи, яка притягається до відповідальності, попри їхню виняткову поважність, не можуть слугувати підставою для звільнення особи від відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Клопотання захисника про застосування положень статті 22 КУпАП не підлягає задоволенню через пряме обмеження, встановлене приміткою до вказаної статті, яка чітко визначає, що положення про малозначність не застосовуються до правопорушень, передбачених, зокрема, статтею 130 КУпАП. За таких обставин, закон повністю виключає можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності та обмеження усним зауваженням.

За таких обставин, постанова Приморського районного суду м.Одеси від 03.09.2026 в частині стягнення судового збору підлягає скасуванню, в інший частині – залишенню без змін, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Шелест Олени Анатоліївни – задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 03 вересня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП – скасувати в частині стягнення судового збору в розмірі 665 гривень 60 копійок, в інші частині - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко