Суд: Чугуївський міський суд Харківської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
Дата: 29 вересня 2026 р.
Справа: №636/7890/26
Суддя: Гніздилов Ю. М.
ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________
Справа № 636/7890/26 Провадження№ 3/636/3173/26
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року суддя Чугуївського міського суду Харківської області Гніздилов Ю. М., за участю особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 та його захисника – адвоката Погрібної Т.С., розглянувши в залі суду в м. Чугуїв справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, військовослужбовця, обіймаючого посаду водія-електрика взводу обслуговування та ремонту безпілотних авіаційних комплексів 1 батальйону безпілотних систем в/ч НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
встановив:
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 720983 від 16 липня 2026 року, далі мовою оригіналу: «16.07.2026 15:58:00 м. Чугуїв, вул. Харківська, 2, водій керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук. Водію було запропоновано на місці зупинки транспортного засобу пройти тест за допомогою газоаналізатора Драгер або проїхати до медичного закладу також для встановлення стану алкогольного сп`яніння на що водій під відеозапис на нагрудний відеореєстратор Тексар 256/10 відмовився згідно встановленому законом порядку, чим порушив п. 2.5 ПДР – відмова особи, яка керує т.з., від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алк., нарк. чи ін. сп`яніння або щодо вживання лікарськи».
03 вересня 2026 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Погрібна Т.С. надала до суду клопотання про закриття провадження у справі - у зв`язку із вчиненням даного адміністративного правопорушення в стані крайньої необхідності, зазначивши при цьому, що на момент події, зазначеної в описовій частині протоколу серії ЕПР1 № 720983 від 16 липня 2026 року, військовослужбовець ОСОБА_1 , обіймаючи посаду водія-електрика взводу обслуговування та ремонту безпілотних авіаційних комплексів 1 батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 , діяв у стані крайньої необхідності, оскільки здійснював керування транспортним засобом з метою виконання, поставленого командуванням, бойового завдання.
На підтвердження зазначених обставин, адвокатом до клопотання долучено довідку № 172-В/26 від 27 серпня 2026 року за підписом командира взводу військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якої 16 липня 2026 року ОСОБА_1 на автомобілі «OPEL ASTRA», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить йому та використовується військовою частиною НОМЕР_1 у службових цілях для виконання посадових обов`язків військової служби, здійснював перевезення комплектуючих, деталей та іншого обладнання, необхідного для забезпечення експлуатації, обслуговування та ремонту безпілотних авіаційних комплексів, за маршрутом: АДРЕСА_2 . Таким чином, виконуючи поставлене командуванням завдання, ОСОБА_1 діяв з метою забезпечення значно більш вагомого суспільного інтересу – належного виконання військовою частиною завдань із забезпечення оборони України. З огляду на викладене, захисник просила закрити провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з вчиненням ОСОБА_1 дій у стані крайньої необхідності.
В судовому засіданні ОСОБА_1 не оспорював фактичні обставини адміністративного правопорушення, викладені в описовій частині протоколу серії ЕПР1 № 720983 від 16 липня 2026 року, зазначивши при цьому, що діяв в стані крайньої необхідності, оскільки був вимушений в цей час та місці керувати транспортним засобом «OPEL ASTRA», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , виконуючи при цьому бойове завдання командування військової частини НОМЕР_1 щодо перевезення деталей та іншого обладнання, необхідного для забезпечення експлуатації, обслуговування та ремонту безпілотних авіаційних комплексів до місця відповідного призначення.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 - адвокат Погрібна Т.С. повністю підтримала його свідчення, наголосивши на тому, що військовослужбовець ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, що підтверджується довідкою №172-В/26 від 27 серпня 2026 року, наданої командиром взводу військової частини НОМЕР_1 .. На підставі цього адвокат просила провадження у справі відносно ОСОБА_1 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, – закрити згідно п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст.ст.251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
У п.4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Положеннями ст.17 КУпАП передбачено, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Приписами ст.18 КУпАП передбачено, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Відповідно до постанови колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Норми Закону щодо крайньої необхідності покликані сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності стану крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені дії, які мають ознаки адміністративного правопорушення і за які передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.
Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_1 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
За ст. 29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника.
Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Як вбачається з ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, За своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини; військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу; майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу; полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце-адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерали, адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.
Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати.
Відповідно до п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно п.37 «Статуту внутрішньої служби Збройних сил України» військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Відповідно до службової характеристики від 27 серпня 2026 року, наданої командиром взводу військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді водія-електрика взводу обслуговування та ремонту безпілотних авіаційних комплексів 1 батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 . З 06 березня 2022 року він виконує військові обов`язки в умовах воєнного стану, зокрема брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту її незалежності, суверенітету і територіальної цілісності, а також безпеки населення і держави. При цьому у службовій характеристиці зазначено, що виконання ОСОБА_1 службових обов`язків за займаною посадою безпосередньо пов`язане з керуванням транспортними засобами.
Згідно довідки №172-В/26 від 27 серпня 2026 року, наданої командиром взводу військової частини НОМЕР_4 , 16 липня 2026 року ОСОБА_1 перебував при виконанні службових обов`язків та виконував завдання командування, пов`язане із забезпеченням діяльності підрозділу та виконанням завдань за призначенням. Зокрема, у зазначений день ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки водія-електрика військової частини НОМЕР_1 , здійснював перевезення комплектуючих, деталей та іншого обладнання, необхідного для забезпечення експлуатації, обслуговування та ремонту безпілотних авіаційних комплексів, за маршрутом: м. Мерефа Харківської області - АДРЕСА_1 . Крім того, в довідці зазначено, що перебування ОСОБА_1 у м. Чугуєві Харківської області 16 липня 2026 року було обумовлене виконанням службового завдання та необхідністю переміщення майна й обладнання, призначеного для забезпечення діяльності підрозділу безпілотних систем, а не перебуванням поза місцем проходження військової служби з особистих причин.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який обіймає посаду командира відділення, т.в.о. командира взводу військової частини НОМЕР_1 та є безпосереднім начальником солдата ОСОБА_1 зазначив, що 16 липня 2026 року о 15 год 58 хв в м. Чугуїв по вул. Харківській 2, останній дійсно керував автомобілем марки «OPEL ASTRA», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , виконуючи термінове завдання щодо перевезення майна й обладнання, призначеного для забезпечення діяльності підрозділу безпілотних систем, надане командуванням військової частини НОМЕР_1 . Окремо зазначив, що виконання солдатом ОСОБА_1 службових обов`язків за займаною посадою безпосередньо пов`язане з керуванням транспортними засобами, а станом на час вчинення адміністративного правопорушення, а також на зараз, у підрозділі залишився тільки один водій.
Аналіз вищевказаних доказів, у своїй сукупності, свідчать про те, що 16 липня 2026 року о 15 год 58 хв., солдат ОСОБА_1 , як військовослужбовець, керуючи транспортним засобом «OPEL ASTRA», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить йому та використовується військовою частиною НОМЕР_1 у службових цілях, відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, оскільки виконував бойове завдання командування військової частини НОМЕР_1 , тобто перебував в стані крайньої необхідності.
В даному випадку, заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена, а доказів того, що водієм була завдана шкода будь-яким іншим учасникам дорожнього руху – немає
Таким чином суд бере до уваги пояснення правопорушника, що узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними та допустимими доказами. Всі зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази суд визнає належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам ст. 251 КУпАП.
У постанові від 21 грудня 2018 року по справі №686/5225/17 Верховний Суд зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Захисником – ОСОБА_1 - адвокатом Погрібною Т.С. суду надані безспірні докази на підтвердження того, що на момент вчинення адміністративного правопорушення військовослужбовець ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності.
Беручи до уваги фактичні обставини справи, а також те, що військовослужбовець ОСОБА_1 під час вчинення адміністративного правопорушення знаходився в стані крайньої необхідності, тому на підставі ст. 17 КУпАП виключається його адміністративна відповідальність.
За наявності наведених вище обставин особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі статті 17 КУпАП, а провадження по справі про адміністративне правопорушення, вчинене у стані крайньої необхідності, підлягає закриттю відповідно до п.4 ст. 247 КУпАП.
Враховуючи, що провадження у вказаній справі слід закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП за вчинення дій особою в стані крайньої необхідності, судовий збір, передбачений нормою ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.17,18, ч. 1 ст. 130, ст.ст. 283, 284 КУпАП, суддя
постановив:
Провадження у справі відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, – закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП - у зв`язку із вчиненням даного адміністративного правопорушення в стані крайньої необхідності.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду в 10-денний строк з дня її винесення через Чугуївський міський суд Харківської області.
Суддя Ю. М. Гніздилов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua