Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №333/7690/23 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 30.09.2026 Справа № 333/7690/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/7690/23 Головуючий у 1-й інстанції: Михайлова А.В.

Провадження № 22-ц/807/969/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позову зазначала, що вона з 23.10.2012 року по 04.11.2021 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, сторони мають доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.11.2021 року у справі № 937/6517/21 розірвано шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 23.10.2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 888.

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06.12.2019 року у справі № 937/8586/19 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 жовтня 2019 року та до досягнення дочкою повноліття.

На виконання вказаного рішення суду Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області 21.12.2019 року видав виконавчий лист № 937/8586/19, який стягував пред`явив до Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з метою забезпечення примусового виконання судового рішення.

Постановою державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 21.01.2020 відкрито виконавче провадження № 60988513 з примусового виконання виконавчого листа № 937/8586/19ц, виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області 21.12.2019 року.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 02.03.2023 року на підставі наказу Міністра юстиції України № 2869/5 від 08.07.2022 «Про визначення органу державної виконавчої служби, який здійснюватиме примусове виконання рішень» (зі змінами, внесеними наказом № 182/5 від 11.01.2023), на виконання доручення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 12738/26-40 від 28.02.2023 та з метою дотримання норм чинного законодавства виконавче провадження № 60988513 передано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Державними виконавцями в рамках виконавчого провадження № 60988513 неодноразово виносилися постанови про арешт майна боржника та оголошено заборони на його відчуження. Однак, нерухоме майно за боржником не зареєстровано. Також в МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 15.03.2023 року накладено штраф на боржника – ОСОБА_1 у розмірі 49 765,26 грн. у зв`язку з наявністю згідно з розрахунком від 15.03.2023 заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 99 530,50 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 18.08.2023 року № 36545- 2-26-1, виданого старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) станом на 30.06.2023 року заборгованість зі сплати аліментів становить 151 233,74 грн.

Вважає, що відповідач ухиляється від сплати аліментів, будь-якої матеріальної допомоги на утримання доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не надає, що призвело до виникнення заборгованості зі сплати аліментів станом на 30.06.2023 року у загальному розмірі 151 233,74 грн.

Загальний розмір неустойки за період з 01.03.2021 року по 31.07.2023 року становить 320 176,30 грн.

У зв`язку з тим, що розмір неустойки (пені) значно перевищує розмір загальної суми заборгованості по аліментам, позивач вважав доцільним просити суд стягнути з відповідача суму неустойки (пені) рівну сумі заборгованості, а саме, у розмірі 151 233,74 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 151 233,74 грн та витрати на професійну правничу допомогу.

Крім того, у березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білецький О.П. подав клопотання про зупинення провадження у справи до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2024 року клопотання ОСОБА_1 задоволено.

Зупинено провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, поновлено.

У січні 2026 року ОСОБА_1 подав клопотання про зупинення провадження у справи до припинення його перебування у складі Збройних Сил України.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі відмовлено.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (неустойку) пеню за прострочення сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 151 233,74 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, скасувати ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2026 року та зупинити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що розмір пені розраховано позивачем невірно, судом не враховано, що розмір пені не може перевищувати 100% розміру заборгованості.

Крім того, відповідач зазначає про обставини, які, на його думку, виключають його вину у виникненні заборгованості по аліментам. Вказує, що до мобілізації він не мав постійного місця роботи, отже не отримував дохід та не мав об`єктивної можливості сплачувати аліменти. Після мобілізації він став отримувати грошове забезпечення, але через участь у виконанні бойових завдань не мав можливості самостійно сплачувати аліменти.

На час мобілізації виконавче провадження вже було відкрито, тому державний виконавець в силу наданих йому повноважень, повинен був своєчасно направити виконавчий документ до військової частини для здійснення своєчасного відрахування із нарахованих відповідачу, як військовослужбовцю, коштів, що і унеможливило би нарахування пені.

Так, починаючи від дати мобілізації відповідача і покладення на нього обов`язків військовослужбовця, не можна вважати, що в діях відповідача є ознаки вини щодо прострочення виконання зобов`язань по сплаті аліментів, а тому нарахування та стягнення судом пені за період, починаючи з 01 березня 2022 року, необґрунтоване. За вказаних обставин, відповідач вважає, що пеня не підлягає нарахуванню після дати, коли він був мобілізований, тобто з 01.03.2022 року.

Також вказує, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у зупинення провадження у справі, відповідач є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , бажає особисто прийняти участь у розгляді справи, а тому заперечує проти її подальшого розгляду і вважає, що провадження у справі підлягало зупиненню до припинення його перебування у складі ЗСУ.

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Мар`єнко В.Ю. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Мар`єнко В.Ю., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що стягнення неустойки (пені) спрямоване на підвищення захисту майнових прав дитини, позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення на її користь пені за прострочення сплати аліментів є правомірними. Оскільки доказів відсутності вини відповідача у несплаті аліментів суду не подано, тому неустойка (пеня) у розмірі 151 233,74 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.10.2012 року по 04.11.2021 року, мають доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.11.2021 року у справі № 937/8586/19 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 жовтня 2019 року та до досягнення дочкою повноліття.

На виконання вказаного рішення суду Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області 21.12.2019 року видав виконавчий лист № 937/8586/19, який стягувач пред`явив до Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з метою забезпечення примусового виконання судового рішення.

Постановою державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 21.01.2020 відкрито виконавче провадження № 60988513 з примусового виконання виконавчого листа № 937/8586/19, виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області 21.12.2019 року.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 02.03.2023 року на підставі наказу Міністра юстиції України № 2869/5 від 08.07.2022 «Про визначення органу державної виконавчої служби, який здійснюватиме примусове виконання рішень» (зі змінами, внесеними наказом № 182/5 від 11.01.2023), на виконання доручення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 12738/26-40 від 28.02.2023 та з метою дотримання норм чинного законодавства виконавче провадження № 60988513 передано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Державними виконавцями в рамках виконавчого провадження № 60988513 неодноразово виносилися постанови про арешт майна боржника та оголошено заборони на його відчуження. Однак, нерухоме майно за боржником не зареєстровано. Також в МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 15.03.2023 року накладено штраф на боржника - ОСОБА_1 у розмірі 49 765,26 грн у зв`язку з наявністю згідно з розрахунком від 15.03.2023 заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 99 530,50 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 18.08.2023 року № 36545-2-26-1, виданого старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) станом на 30.06.2023 року заборгованість зі сплати аліментів становить 151 233,74 грн.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отримувати своєчасно необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України.

З аналізу наведених правових норм, можна дійти висновку, що відповідач зобов`язаний матеріально утримувати спільну з позивачем дитину в обсязі не меншому, ніж це визначено рішенням суду, яке набрало законної сили, а також створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації її життя нарівні з позивачем.

Абзацом першим частини першої статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (частина друга статті 196 СК України).

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 18.08.2023 року № 36545-2-26-1, виданого старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), станом на 30.06.2023 року заборгованість зі сплати аліментів становить 151 233,74 грн.

Вказаний розрахунок заборгованості є чинним і в установленому законом порядку не скасовувався, тому відсутні підстави не брати його до уваги.

У відповідності до вимог ст. 196 СК України, судом першої інстанції правильно стягнуто розмір пені, який не може перевищувати 100 % заборгованості, і становить 151 233,74 грн.

Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Належних доказів, які б свідчили про те, що несплата аліментів виникла з незалежних від відповідача причин, останній суду не надав. Наведені відповідачем обставини, які, на його думку, виключають його вину у виникненні заборгованості по аліментам, не доводять відсутності вини ОСОБА_1 у простроченні сплати аліментів, адже йому було достеменно відомо про наявність рішення суду щодо сплати аліментів на утримання доньки та про його обов`язок своєчасного надання такого утримання.

Заборгованість по аліментам, що виникла за істотних обставин, передбачає наявність вагомих та значних перешкод, які позбавляють платника аліментів можливості виконати свій обов`язок з утримання дитини, вказані обставини об`єктивно унеможливлюють сплату особою належних платежів. Між тим, доказів таким обставинам скаржником надано не було.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставної, на думку скаржника, відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки відповідач є військовослужбовцем, не знайшли свого підтвердження.

Так, Верховний Суд у постанові від 30 червня 2026 року у справі № 699/1569/25 (провадження № 61-6808св26) зазначив, що «касаційний суд:

вважає, що пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України в справах про стягнення аліментів на дитину, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення суперечить статтям 8, 51, 55 Конституції України».

Отже, суд першої інстанції правильно виснував про відсутність підстав для застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

З наведених мотивів колегія суддів також відмовляє у задоволенні клопотання скаржника про зупинення провадження у справі до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко