Суд: Славутський міськрайонний суд Хмельницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням
Дата: 13 жовтня 2026 р.
Справа: №682/2217/26
Суддя: Матвєєва Н. В.
Справа № 682/2217/26
Провадження № 2/682/1734/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(повний текст)
14 жовтня 2026 року м. Славута
Славутський міськрайонний суд Хмельницької області у складі :
головуючого судді Матвєєвої Н.В.
з участю секретарки судових засідань Кисельової А.М.
з участю позивачки - ОСОБА_1
представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Улашанівської сільської ради - Сокол С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Славута цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Улашанівської сільської ради,
В С Т А Н О В И В:
06.08.2026 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_3 з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Улашанівської сільської ради.
В обґрунтування позову вказала, що вона є власницею житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 19 квітня 2021 року. Будинок був набутий нею за договором дарування та відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України є її особистою приватною власністю. Житловий будинок не входив до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , оскільки належав їй на праві особистої приватної власності. Відтак у малолітньої ОСОБА_3 не виникло спадкових та інших речових прав саме щодо цього житлового будинку, оскільки зазначене майно не належало її батькові на момент смерті та не входило до складу спадщини. Після укладення шлюбу у зазначеному будинку проживала вона, її чоловік - ОСОБА_4 та його малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням виконавчого комітету Ганнопільської сільської ради від 26 липня 2021 №54 було затверджено висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із її батьком за адресою розташування її будинку. У 2022 році її чоловік пішов добровольцем на військову службу, після чого малолітня дитина фактично припинила проживати у її будинку та проживає в іншому місці разом з бабусею та дідусем. Її особисті речі у будинку відсутні, участі в утриманні житла вона не бере. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 загинув під час проходження військової служби, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Після смерті батька припинили існувати обставини, які були підставою для визначення місця проживання малолітньої разом із ним у житловому будинку позивачки. Відповідач фактично у спірному будинку не проживає з 2022 року, спільного господарства з позивачкою не веде, особистих речей у будинку не має. Мати дитини - ОСОБА_2 - є її законним представником відповідно до закону та не позбавлена батьківських прав. Незважаючи на це, малолітня дитина залишається зареєстрованою у її житловому будинку, хоча фактично у ньому не проживає. Реєстрація малолітньої дитини її чоловіка, яка фактично не проживає у її житловому будинку, обмежує її права власника - вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Підставою для реєстрації місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 у її житловому будинку було визначення її місця проживання разом із батьком на підставі рішення виконавчого комітету Ганнопільської сільської ради від 26 липня 2021 року №54. Зазначене рішення було прийняте органом опіки та піклування за місцем проживання дитини на той час та стосувалося визначення місця проживання малолітньої разом із батьком. Вказане рішення не створювало у дитини права власності на житловий будинок та не встановлювало безстрокового права користування цим житлом незалежно від зміни обставин. Отже, після смерті батька дитини - ОСОБА_4 - фактичні обставини змінилися, малолітня дитина фактично не проживає у спірному житловому будинку з 2022 року, проживає в іншому місці, а житловий будинок не належить її батькові та не входив до складу спадщини після його смерті.
Просила суд визнати малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належить їй - ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засідані позов підтримала та просила його задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, хоча була повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, була присутня під час підготовчого судового засідання, вказала, що позову не визнає, бо не має власного житла, дитина проживає з бабусею за її згодою, надала суду докази, причини неявки в судове засідання не повідомила. Відтак суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутність відповідачки та врахувати її позицію, висловлену під час підготовчого судового засідання.
Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Улашанівської сільської ради в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, разом з тим просила суд врахувати найкращі інтереси дитини, надала докази того, що малолітня дитина ОСОБА_3 дійсно не проживає в житловому будинку позивачки, проживає разом з бабусею та дідусем в АДРЕСА_2 , навчається у Довжківському ліцеї з другого класу, мати - ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав відносно доньки, але разом з нею не проживає, після загибелі батька - ОСОБА_4 , спору щодо місця проживання малолітньої ОСОБА_3 немає.
Суд, заслухавши вступні слова учасників процесу, дослідивши докази у справі, оцінивши їх відповідно до ст.89 ЦПК України, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Ч.1 ст. 316 ЦК України визначено, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч.1 ст. 317 ЦК України, власнику належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст.319 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України). Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.391 ЦК України).
Ст. 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст.47 Конституції України, встановлено, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст.71 Житлового кодексу України), членів сім`ї власника жилого приміщення протягом року (ст.405 Цивільного кодексу України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст.72 Житлового кодексу України, ст.405 Цивільного кодексу України).
Також, відповідно до п.50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування)» затвердженого Постановою КМУ від 07.02.2022 №265 визначено, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі, рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 (провадження № 61-7894св20) зазначено, що аналіз норм статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частиною четвертою статті 10 ЦПК України під час розгляду справи суд застосововує як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Зміст статті 8 Конвенції досліджувався у низці рішень ЄСПЛ, який вказав, зокрема, на такі аспекти визначеного конвенцією права на повагу до свого житла.
Концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ від 25 вересня 1996 у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» («Buckley v. the United Kingdom»)).
У рішенні від 24 листопада 1986 року у справі «Гіллоу проти Сполученого Королівства» («Gillow v. the United Kingdom») ЄСПЛ сформулював широке тлумачення цього поняття. Житлом визнається не лише нерухомість, де особа фактично постійно живе на законних підставах, але й місце, куди особа має намір повернутися, підтримує достатні зв`язки і вважає його своїм «домом».
Захист права власності є предметом регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка гарантує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна, у тому числі житла особи, мають значення обставини, за якими майно було набуто у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Стала практика ЄСПЛ свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет відповідності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном гарантіям статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).
У статті 15 Закону № 2402-III зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Ст. 51 Конституції України, та частина друга, третя статті 5 СК України передбачає, що держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Ст. 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. (ст. 19 СК України).
Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 19.04.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Якимчук І.П. житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 .
Відповідно до рішення виконавчого комітету Ганнопільської сільської ради від 26 липня 2021 №54 затверджено висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із її батьком ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з довідки, виданої Улашанівською сільською радою від 29.04.2026 року №2.1-16/105 в будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 02.09.2021 року зареєстрована ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але фактично остання за даною адресою не проживає з 01.06.2022 року.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
З постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.07.2022 року та рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16.12.2021 року, слідує, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 11.09.2025 року, у задоволенні позову до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , відмовлено. З вказаного рішення суду вбачається, що малолітня дитина - ОСОБА_3 проживає з бабусею в с. Довжки, а мати її відвідує та цікавиться життям доньки, приймає участь у її вихованні.
З акту обстеження житлово - побутових умов від 14.09.2026 року, складеного комісією у складі начальника служби у справах дітей, старости села Довжки, завідувача відділення соціальної допомоги вдома, директора КУ "ЦНСП" на підставі листа Служби у справах дітей, сім`ї і молоді Улашанівської сільської ради, слідує, що ОСОБА_3 проживає в с. Довжки разом із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Дитина має власну кімнату, стіл для уроків, ноутбук, всесезонний одяг та взуття.
Із характеристики ОСОБА_3 , учениці 6 класу Довжківського ліцею, складеної директором ліцею Бабицьким Ігорем слідує, що малолітня дитина з 2 класу навчається у Довжківському ліцеї, мати дитини - ОСОБА_2 живе окремо від дитини, але час від часу приїжджає до неї, допомагає забезпечувати усім необхідним, цікавиться життям та успіхами дитини, допомагає у вихованні.
З Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, станом на 11.09.2026 року, ОСОБА_2 немає у власності нерухомого майна.
Таким чином, судом встановлено, що житловий будинок, в якому зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_3 , набутий позивачкою на підставі договору дарування, відтак не є спільною сумісною власністю її та чоловіка ОСОБА_4 , з яким вона перебувала у шлюбі з 11.09.2020 року. Малолітня дитина була зареєстрована у її житловому будинку за її згодою для визначення місця проживання дитини з батьком - ОСОБА_4 на підставі рішення органу опіки та піклування, проте після того, як ОСОБА_4 почав проходити військову службу, в 2022 році малолітня дитина - ОСОБА_3 перестала проживати разом із позивачкою та своїм батьком - ОСОБА_4 , змінила місце проживання, і станом на час звернення до суду з позовом проживає в іншому населеному пункті разом із дідусем та бабусею, тому втратила інтерес до житла і немає наміру повертатися до нього. На час реєстрації малолітньої дитини у житловому будинку позивачки, ОСОБА_3 була членом сім`ї позивачки, оскільки є донькою її чоловіка, після його загибелі - ОСОБА_3 перестала бути членом сім`ї позивачки, оскільки не пов`язана з нею спільним проживанням, правами та обов`язками, а також родинними зв`язками. Рішення виконавчого комітету Ганнопільської сільської ради від 26 липня 2021 №54, яким затверджено висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із її батьком ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 з часу загибелі батька дитини є нечинним, відтак не породжує жодних підстав для залишення за малолітньою дитиною права на користування житловим приміщенням у будинку позивачки. Мати малолітньої дитини - ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав відносно дитини, тому на неї покладені обов`язки забезпечувати дитину житлом та забезпечувати рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Саме батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, в тому числі і необхідним умов для проживання дитини.
Таким чином суд вважає, що визнання малолітньої дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, право власності на яке належить позивачці та реєстрація малолітньої дитини створює їй перешкоди у розпорядженні своїм майном, не буде порушувати право дитини на повагу до свого житла, оскільки ОСОБА_3 змінивши місце проживання у 2022 році, втратила триваючий зв`язок з конкретним місцем проживання та не має намір туди повернутися, не підтримує достатні зв`язки із цим житлом, в ньому відсутні її речі, не вважає його своїм «домом», тому суд вважає, що задовольняючи позов не порушує інтересів малолітньої дитини.
Відсутність житла у власності матері дитини не звільняє її від обов`язку забезпечити нормальні умови для проживання її дитини, та не покладає вказаний обов`язок на позивачку, у якої відсутні родинні стосунки з малолітньою дитиною, та припинилися стосунки як члена сім`ї, після загибелі чоловіка - батька дитини, та переїзду дитини на інше місце проживання до родичів чоловіка.
Оскільки позивачка не має можливості самостійно зняти з реєстрації дитину свого чоловіка - ОСОБА_3 без згоди її матері, яка заперечує проти зняття з реєстрації своєї доньки, позивачці було відмовлено 03.08.2026 року старшим інспектором з паспортної роботи у знятті з реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батьків дитини, тому позивачка має право на захист свого права власності в судовому порядку.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, відповідно до положень ст.405 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 втратила право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою АДРЕСА_1 , бо не проживає в ньому понад один рік без поважних причин.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.317-321, 405 ЦК України, ст.6-16, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд,
У Х В А Л И В :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, задовольнити.
Визнати малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 19.10.2026 року.
Головуючий суддя Н.В.Матвєєва
Оригінал: reyestr.court.gov.ua