Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №751/6097/26 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

Рішення

Іменем України

06 жовтня 2026 року місто Чернігів

Справа №751/6097/26

Провадження №2/751/2660/26

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Маслюк Н. В.

секретаря судового засідання Стрижак В. П.

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс»

відповідач – ОСОБА_1

представник позивача – Лановий Євген Миколайович

представник відповідача – Скользнєва Валерія Владиславівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача

ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №141246 від 07.03.2025 в розмірі 12 984,00 грн, а також понесених судових витрат (а.с.1-6).

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що 07.03.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №141246, за умовами якого відповідачу був наданий кредит в сумі 4 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом, що передбачені кредитним договором. Товариством зобов`язання за договором виконано, тоді як відповідачем умови кредитного договору своєчасно не виконані, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 12 984,00 грн. У подальшому відбулось відступлення права вимог за вказаним кредитним договором, зокрема 23.07.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс». ОСОБА_1 до цього часу не виконав умови кредитного договору, а тому заборгованість слід стягнути примусово.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалою від 01.07.2026 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 03.09.2026 розгляд справи відкладено у зв`язку з витребуванням доказів.

У встановлений судом строк від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.71-74), у якому зазначено, що відповідач не визнає позовні вимоги і просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що нарахування штрафу в розмірі 8 000,00 грн є неправомірним з огляду на положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, якими передбачено звільнення позичальника від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії воєнного стану. Крім того, вважав неправомірним нарахування комісії в розмірі 744,00 грн, посилаючись на частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту платежі за дії, які не є послугою у розумінні закону. Також просив зменшити розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх завищеними та необґрунтованими. Одночасно просив стягнути з позивача на користь відповідача 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача подав відповідь на відзив (а.с.81-84), у якій зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Посилання представника відповідача на неправомірність нарахування штрафу та комісії зазначив, що укладаючи договір позики №141246 від 07.03.2025 в умовах воєнного стану відповідач погодився зі всіма його умовами. Розрахунок пені виконаний в період з 17.04.2025 до 26.05.2025 і було зупинено ТОВ «Сіроко Фінанс» на сумі 8 000,00 грн, що повністю відповідає вимогам ч.3 ст.21 Закону України «Про споживче кредитування». Стягнення комісії також відповідає вимогам договору (п.1.2) та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування». Щодо стягнення судових витрат з позивача зазначив, що надані відповідачем документи не свідчать про те, що заявлений до відшкодування розмір витрат в сумі 8 000,00 грн відповідає критеріям розумності та співмірності.Просив врахувати, що саме неправомірна поведінка відповідача стала причиною виникнення спору між сторонами.

У судове засідання представник позивача не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без його участі.

Відповідач та його представник у судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлені, просили здійснювати судовий розгляд без їх участі.

Відповідно до положень ст.223 ЦПК України, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності сторін, на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що 07.03.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики №141246 (з фіксованою диференційованою процентною ставкою), за умовами якого відповідач отримав грошові кошти в сумі 4 000,00 грн (п. 2.1 договору) на строк 30 днів до 05.04.2025 (п. 2.2 договору), процентна ставка – 0,01% в день, яка діє протягом строку договору, визначеного п.2.2 договору (а.с.16-19).

Згідно п.2.4 договору позики передбачено нарахування комісії – 24,31 % від суми позики, що становить 972,40 грн.

Відповідно до п. 18 договору, у разі невиконання позичальником умов цього договору (неповернення у встановлені умовами договору строки суми позики), у випадку коли сума позики, зазначена в п. 2 договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами позики понад встановлений договором строк позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2 договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.

Договір підписано відповідачем з використанням електронного підпису, що відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» - «0t62IY» (а.с.18зв). Вказаний факт підтверджено довідкою ТОВ «Сіроко Фінанс» (а.с.15).

Факт перерахування коштів 07.03.2025 у розмірі 4 000,00 грн на рахунок ОСОБА_1 підтверджується копією платіжної інструкції ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» (а.с.31), повідомленням АТ «А-Банк» від 04.09.2026 та випискою по рахунку (а.с.100-107).

Відповідно до розрахунку ТОВ «Сіроко Фінанс» у період дії договору відповідач здійснив платежів на суму 440,00 грн, з яких 211,60 грн – зараховано на погашення відсотків, а 228,40 грн – на погашення комісії. Станом на 23.07.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 12 984,00 грн, з яких: 4 000,00 грн — заборгованість за тілом кредиту, 240,00 грн — заборгованість за нарахованими процентами, 744,00 грн – комісії, 8 000,00 грн - пеня (а.с.13-14).

Надалі, відбулася переуступка прав вимоги за вищевказаним договором.

23.07.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» укладено договір факторингу №23072025, згідно якого останньому перейшло належні йому права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі прав вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором №141246 від 07.03.2025 (а.с.21-24).

Згідно акту прийому-передачі та витягу з реєстру боржників до договору факторингу №23072025 клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників, зокрема за кредитним договором №141246 від 07.03.2025, де боржником є ОСОБА_1 на загальну суму 12 984,00 грн, з яких: 4 000,00 грн — заборгованість за тілом кредиту, 240,00 грн — заборгованість за нарахованими процентами, 744,00 грн – комісії, 8 000,00 грн - пеня (а.с.8, 11, 37).

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

В силу статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Як зазначено в ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кредитний договір №141246 від 07.03.2025 укладений в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), що відповідає вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про захист прав споживачів» та не суперечить приписам ч. 1 ст. 205, ст. 6, 207, 627-628, ч. 2 ст. 639 ЦК України.

При цьому на виконання вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України сторони у вказаному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, у зв`язку з чим він в силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивачем надано належні, допустимі та достатні докази, які підтверджують факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів. Будь-яких належних і допустимих доказів, які б спростовували зазначені обставини, відповідачем суду не надано.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З позовом про визнання недійсним кредитного договору №141246 від 07.03.2025 відповідач не звертався.

Зазначений вище договір факторингу є чинним, його дійсність ніким не оспорена, а тому підлягає виконанню.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (тіло кредиту) не повернув у повному обсязі, а тому позов у частині стягнення 4 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту обґрунтований та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення процентів за кредитним договором №141246 від 07.03.2025 суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України щодо щомісячної виплати процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.

Відповідно до пункту 2.2 кредитного договору сторонами погоджено строк кредитування тривалістю 30 днів — до 05.04.2025 включно. За умовами договору сума кредиту становить 4 000,00 грн, фіксована процентна ставка — 0,01 % на день, що відповідає 0,40 грн процентів за один день користування кредитом.

Згідно з розрахунком позивача, проценти за період з 07.03.2025 до 05.04.2025 включно нараховано в сумі 12,00 грн, тоді як за період з 06.04.2025 до 16.04.2025 додатково нараховано 440,00 грн.

Пунктом 6 договору позики передбачено, що позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати позики, установлених цим договором (пролонгація) на підставі поданого до позикодавця звернення із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Продовження строку користування позикою здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації позичальником такого права.

Доказів того, що відповідач ініціював продовження строку користування кредитом №141246 від 07.03.2025 або зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.

Отже, позивачем не доведено, що відповідач вчиняв будь-які дії щодо продовження (пролонгації) строку дії зазначеного договору.

Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза межами визначеного кредитним договором строку кредитування суперечить вимогам цивільного законодавства.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено продовження строку кредитування, а тому проценти, нараховані за період після 05.04.2025, не підлягають стягненню.

Як вбачається з матеріалів справи, у період дії договору, з 07.03.2025 до 05.04.2025, відповідач сплатив 200,00 грн, з яких 11,20 грн зараховано в рахунок погашення процентів, а 188,80 грн — у рахунок погашення комісії.

Таким чином, з урахуванням здійсненої оплати залишок заборгованості за процентами, нарахованими в межах строку кредитування, становить 0,80 грн (12,00 грн – 11,20 грн).

Водночас 10.04.2025 відповідач сплатив 240,00 грн, з яких 200,40 грн позивач зарахував у рахунок процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування, а 39,60 грн — у рахунок погашення комісії.

Оскільки нарахування процентів після закінчення погодженого сторонами строку кредитування є неправомірним, сплачені відповідачем 200,40 грн підлягають зарахуванню насамперед у рахунок погашення залишку заборгованості за процентами, нарахованими в межах строку кредитування, у розмірі 0,80 грн.

Отже, після такого зарахування заборгованість відповідача за процентами відсутня, а залишок сплаченої суми в розмірі 199,60 грн (200,40 грн – 0,80 грн) підлягає врахуванню в рахунок погашення заборгованості.

Щодо вимоги про стягнення комісії за кредитним договором № 141246 від 07.03.2025, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.4 договору позики розмір комісії становить 24,31 % від суми позики, тобто 972,40 грн. Згідно з умовами договору комісія є платою за надання позики та складовою загальних витрат за споживчим кредитом.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Встановлення обов`язку по сплаті комісії за надання кредиту у кредитному договорі відповідає принципу свободи договору. Відповідач, уклавши кредитний договір, погодився сплатити комісію за надання кредиту.

Отже, умови договору про нарахування комісії за надання кредиту та його обслуговування не є нікчемними, оскільки їх нікчемність не встановлена на рівні закону. Докази недійсності відповідних умов договору в матеріалах справи відсутні та сторонами не надавались.

Як вбачається із матеріалів справи, у період дії договору відповідач сплатив 188,80 грн у рахунок погашення комісії. Крім того, 10.04.2025 відповідач сплатив 240,00 грн, з яких 39,60 грн позивач зарахував у рахунок комісії, а 200,40 грн — у рахунок процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування.

Оскільки проценти в сумі 200,40 грн були нараховані за період, що виходить за межі погодженого сторонами строку кредитування, зазначена сума підлягає перерахунку. Із цієї суми 0,80 грн враховується в рахунок погашення залишку процентної заборгованості, нарахованої в межах строку кредитування, а решта — 199,60 грн — у рахунок погашення комісії.

Таким чином, загальна сума коштів, що підлягає врахуванню в рахунок погашення комісії, становить 428,00 грн (188,80 грн + 39,60 грн + 199,60 грн).

З урахуванням наведеного залишок комісії, визначений виходячи з договірного розміру (972,40 грн) становить 544,40 грн (972,40 грн – 428,00 грн). Саме таку суму слід стягнути з відповідача в рахунок погашення комісії.

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу за кредитним договором №141246 від 07.03.2025 в розмірі 8 000,00 грн суд дійшов наступного висновку.

Розділом 18 договору позики №141246 від 07.03.2025 передбачено відповідальність сторін за порушення умов цього договору.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє дотепер.

Відтак позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено нарахування неустойки в розмірі 8 000,00 грн за порушення зобов`язання, а тому позов у цій частині не підлягає задоволенню.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вказаним кредитним договором, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору із застосуванням понижуючого коефіцієнта в розмірі 0,8 ставки в сумі 2 662,40 грн (а.с.33), які відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 931,84 грн (2662,40х4544,40/12984).

Згідно пункту 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 і № 922/2685/19 вказував на те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правнича допомога позивачу надавалася на підставі договору №43657029/01 від 02.01.2026, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» та адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» (а.с.27-29), додаткової угоди №141246 від 31.03.2026 до договору про надання правничої допомоги №43657029/01 від 02.01.2026 (а.с.30), детального опису робіт, відповідно до якого: усна консультація 0,5 год – 250,00 грн, письмова консультація – 0,5 год – 500,00 грн, правовий аналіз обставин спірних правовідносинг та надання правових рекомендацій – 1 год – 1 500,00 грн, складання позовної заяви – 2 год – 3 000,00 грн, формування додатків о позовної заяви – 0,5 год – 750,00 грн, що загалом становить 6 000,00 грн (а.с.12), акту надання послуг № 141246 від 31.03.2026 (а.с.9).

Відповідно до п.4.2 договору №43657029/01 від 02.01.2026 оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання клієнтом рахунку та/або підписання акту наданих послуг, якщо інші терміни та умови оплати не було узгоджено сторонами.

Відповідно умов додаткової угоди №141246 від 31.03.2026 до договору про надання правничої допомоги №43657029/01 від 02.01.2026, сторони доповнили договір новим пунктом 4.10, за змістом якого оплата здійснюється після фактичного надання послуг, що підтверджується підписаним сторонами відповідним актом про надання послуг, складеним та підписаним сторонами на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних виконавцем, або на умовах попередньої оплати (авансування).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 містяться висновки: «Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».

Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом з відповідача у визначеному позивачем розмірі.

З огляду на викладене, ураховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу пропорційно задоволених позовних вимог в сумі 2 100,00 грн (6000х4544,40/12984).

Витрати відповідача на професійну правничу допомогу підтверджуються договором про надання правничої допомоги від 28.04.2026, укладеним з адвокатом Скользнєвою В.В. (а.с.76), актом здачі-прийняття наданих послуг від 09.08.2026 (а.с.77), копією квитанції до прибуткового кассового ордера від 09.08.2026 на суму 8 000,00 грн (а.с.77зв).

Враховуючи наявність документів, що підтверджують понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, а також беручи до уваги клопотання представника позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд, відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України, оцінює співмірність заявлених відповідачем витрат зі складністю справи, обсягом і характером наданих адвокатом послуг, часом, витраченим на їх надання, та значенням справи для сторони.

Оцінивши наведені обставини, суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн є завищеними, а тому суд вбачає необхідним зменшити їх розмір до 6 000,00 грн.

Оскільки ціна позову становила 12 984,00 грн, проте позов задоволено частково на суму 4 544,40 грн, що становить 35% (100х4544,40/12984), з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до відхиленої частини вимог 65% (100%-35%), що становить 3 900,00 грн (65%х6000грн/100%).

Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на викладене та норму ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд, провівши взаємозалік, дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 868,16 грн (3900-2100-931,84) витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 526, 530, 610, 611, 612, 625-629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 95, 137, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, -

Вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» 4 544 (чотири тисячі п`ятсот сорок чотири) грн 40 коп заборгованості за договором позики №43657029/01 від 02.01.2026, що складається із заборгованості за тілом – 4 000 грн 00 коп, заборгованості за комісією – 544 грн 40 коп.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на користь ОСОБА_1 868 (вісімсот шістдесят вісім) грн 16 коп витрат на правничу допомогу.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 12.10.2026.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (місцезнаходження: 07406, Київська область м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд.21/1, ЄДРПОУ 43657029)

Відповідач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Суддя Н. В. Маслюк