Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №950/2769/26 — Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/2769/26

2/950/1434/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

з участю секретаря - Гладкової С.В., позивачки - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини,

ВСТАНОВИВ:

07 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на своє утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду та до досягнення їхньою спільною дочкою трирічного віку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 лютого 2024 року між сторонами зареєстровано шлюб, від якого вони мають малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка зазначила, що після народження дитини здійснює постійний догляд за нею, у зв`язку з чим не має можливості працювати та самостійно забезпечувати свої матеріальні потреби. Малолітня дочка проживає разом із нею та перебуває під її безпосереднім доглядом.

Відповідач є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України, отримує грошове забезпечення, а тому, на думку позивачки, має матеріальну можливість надавати їй утримання, передбачене статтею 84 Сімейного кодексу України.

Посилаючись на положення статей 75, 80, 84 СК України, позивачка просила стягнути з відповідача аліменти на своє утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дочкою трирічного віку.

23 вересня 2026 року представник відповідача, адвокат Хижавська О.Я., подала відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги визнав частково.

Відповідач не заперечував, що позивачка відповідно до статті 84 СК України має право на утримання від нього до досягнення їхньою спільною дитиною трирічного віку, однак вважав обґрунтованим стягнення аліментів лише у розмірі 1/12 частини всіх видів його заробітку (доходу).

Свої заперечення відповідач обґрунтував тим, що судовим наказом Лебединського районного суду Сумської області від 09 вересня 2026 року у справі № 950/2770/26 з нього вже стягнуто аліменти на утримання спільної малолітньої дочки у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу).

Зазначив, що одночасне виконання двох аліментних зобов`язань істотно зменшить частину його доходу, яка залишатиметься в його розпорядженні.

Відповідач також посилався на проходження військової служби за контрактом, необхідність урахування його матеріального становища та на постанову Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 636/5408/15-ц, у якій залишено без змін рішення суду апеляційної інстанції про визначення аліментів на утримання дружини у розмірі 1/12 частини доходу.

На підставі наведеного відповідач просив задовольнити позов частково та стягнути на утримання позивачки аліменти у розмірі 1/12 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно.

05 жовтня 2026 року представник відповідача подала заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, у якій підтримала доводи відзиву та просила врахувати викладену в ньому правову позицію.

06 жовтня 2026 року позивачка подала заперечення на відзив, у яких наполягала на задоволенні позовних вимог.

Позивачка зазначила, що право дружини на утримання є самостійним сімейним правом, яке не припиняється та не обмежується автоматично у зв`язку зі стягненням аліментів на дитину.

Вважала необґрунтованими посилання відповідача на неможливість сплачувати аліменти у заявленому розмірі, оскільки ним не надано доказів фактичного розміру грошового забезпечення, наявності інших утриманців чи обставин, які об`єктивно обмежують його платоспроможність.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Пояснила, що проживає разом зі своєю матір`ю, яка, за її словами, не має власного доходу, а також із малолітньою дочкою, за якою здійснює постійний догляд.

Повідомила, що дитина часто хворіє, потребує лікування та спеціального харчування, у зв`язку з чим виникає необхідність у додаткових витратах.

Зазначила, що через малолітній вік дочки, необхідність постійного догляду за нею та стан її здоров`я на цей час не має реальної можливості працевлаштуватися й отримувати самостійний заробіток.

Пояснила, що наявних коштів недостатньо для забезпечення повсякденних потреб, придбання продуктів харчування, необхідних речей, оплати житлово-комунальних послуг та інших витрат, пов`язаних із проживанням і доглядом за дитиною.

Наголосила, що аліменти, які стягуються на дитину, призначені для її утримання, тоді як вона особисто також потребує матеріального забезпечення, оскільки внаслідок здійснення догляду за малолітньою дочкою позбавлена можливості працювати.

Вважала запропонований відповідачем розмір аліментів у 1/12 частини доходу недостатнім та таким, що не відповідає її матеріальним потребам.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Хижавська О.Я. у судове засідання не з`явилися, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, підтримавши доводи відзиву.

Враховуючи положення частини третьої статті 211 ЦПК України, відповідно до якої учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та його представника на підставі наявних матеріалів і досліджених доказів.

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позовної заяви, відзиву та заперечень на відзив, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Зазначені конституційні положення визначають засади правового регулювання сімейних відносин, у тому числі взаємного матеріального забезпечення членів сім`ї та захисту материнства і дитинства.

Статтею 7 СК України передбачено, що регулювання сімейних відносин здійснюється з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї, на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини першої статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Зазначена норма закріплює загальний принцип взаємної матеріальної підтримки подружжя.

Разом із тим право дружини на утримання у зв`язку з проживанням із нею малолітньої дитини врегульоване спеціальною нормою статті 84 СК України, яка передбачає особливі умови виникнення такого права.

Згідно з частиною другою статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Відповідно до частини четвертої статті 84 СК України право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Отже, для виникнення права дружини на утримання на підставі зазначеної норми необхідними є встановлення факту батьківства чоловіка щодо дитини, проживання малолітньої дитини з дружиною, недосягнення дитиною трирічного віку та наявність у чоловіка можливості надавати матеріальну допомогу.

При цьому законодавець не пов`язує виникнення такого права з обов`язковою непрацездатністю дружини, відсутністю у неї будь-якого майна чи доходів або доведенням її матеріального становища нижче певного встановленого законом рівня.

Спеціальне правове регулювання, передбачене статтею 84 СК України, спрямоване на забезпечення матеріальної підтримки того з подружжя, хто безпосередньо здійснює догляд за малолітньою дитиною, у період, коли можливість повноцінної трудової діяльності може бути істотно обмежена необхідністю такого догляду.

Судом встановлено, що 06 лютого 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, долученою до позовної заяви.

Із копії свідоцтва про народження встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , батьками якої зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Таким чином, батьківство відповідача щодо малолітньої дочки підтверджується належним письмовим доказом та сторонами не оспорюється.

Факт проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір`ю підтверджується довідкою, долученою до позовної заяви, а також узгоджується з поясненнями позивачки.

Відповідач зазначених обставин не заперечує.

На час розгляду справи малолітня дитина не досягла одного року, у зв`язку з чим потребує постійного догляду, забезпечення харчуванням, належними побутовими умовами та іншими необхідними для її віку умовами життя.

Суд бере до уваги пояснення позивачки про те, що вона фактично здійснює повсякденний догляд за дочкою, не має можливості працювати та проживає разом із матір`ю, яка, за її словами, не отримує доходів.

Наведені пояснення щодо фактичних умов проживання суд оцінює в сукупності з установленими письмовими доказами обставинами, насамперед віком дитини та її проживанням із позивачкою.

При цьому суд враховує, що відомості про відсутність доходів у матері позивачки не підтверджені окремими документами, однак зазначена обставина не має визначального значення для виникнення права позивачки на утримання відповідно до частини четвертої статті 84 СК України.

Суд також бере до уваги пояснення позивачки щодо частих захворювань дитини, необхідності лікування та спеціального харчування.

Водночас самі по собі пояснення сторони без відповідних медичних документів не можуть підтверджувати наявність у дитини конкретного захворювання, медичних показань до спеціального харчування чи визначеного розміру витрат на лікування.

Тому суд не покладає в основу рішення висновок про наявність у дитини певного діагнозу або документально підтвердженого розміру додаткових витрат.

Разом із тим наведені пояснення характеризують фактичні обставини здійснення позивачкою догляду за малолітньою дочкою та узгоджуються з об`єктивно встановленою необхідністю постійного догляду за дитиною такого віку.

Суд враховує, що необхідність догляду за дитиною віком до одного року істотно обмежує можливість матері виконувати трудові обов`язки протягом повного робочого дня та самостійно забезпечувати себе заробітком.

Відсутність у позивачки можливості працювати не може розцінюватися як її небажання самостійно забезпечувати свої матеріальні потреби, оскільки вона здійснює догляд за спільною малолітньою дитиною сторін.

Крім того, частина четверта статті 84 СК України прямо передбачає право дружини на утримання незалежно від того, чи працює вона, та незалежно від її матеріального становища.

Отже, навіть можливість отримання позивачкою певного доходу сама по собі не виключала б її права на утримання за умови наявності у відповідача відповідної матеріальної можливості.

Оцінюючи матеріальне становище відповідача, суд встановив, що відповідно до довідки НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06 березня 2025 року № 08/576-25 вих. ОСОБА_2 проходить військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України з 07 жовтня 2021 року.

Наведена довідка підтверджує факт проходження відповідачем військової служби станом на дату її видачі.

При цьому у відзиві відповідач сам зазначає, що є військовослужбовцем та отримує грошове забезпечення за проходження військової служби.

Отже, наявність у відповідача оплачуваної службової діяльності та джерела доходу сторонами не оспорюється.

Суд також враховує надані відповідачем документи щодо наявності у нього статусу учасника бойових дій.

Зазначений статус характеризує правове становище відповідача, однак сам по собі не свідчить про відсутність або недостатність його доходів для виконання сімейних обов`язків.

При цьому фактичний розмір грошового забезпечення відповідача належними письмовими доказами у цій справі не підтверджений.

Суд не встановлює конкретної суми щомісячного доходу відповідача та не виходить із припущень про отримання ним додаткових винагород у певному розмірі.

Водночас відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що після сплати аліментів на дитину його матеріальне становище об`єктивно унеможливлює надання утримання дружині у заявленому розмірі.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача інших осіб, яких він зобов`язаний утримувати, окрім спільної дочки сторін, доказів його непрацездатності, істотних витрат на власне лікування чи інших обставин, які свідчили б про необхідність обмеження розміру утримання позивачки до 1/12 частини його доходу.

Разом із тим суд враховує, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому відсутність доказів обмеженої платоспроможності відповідача оцінюється судом не як самостійне підтвердження наявності у нього необмежених коштів, а як обставина, що не дозволяє визнати обґрунтованим його твердження про необхідність установлення саме запропонованого ним зменшеного розміру аліментів.

Судом також встановлено, що судовим наказом Лебединського районного суду Сумської області від 09 вересня 2026 року у справі № 950/2770/26 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07 вересня 2026 року та до досягнення дитиною повноліття.

Вказаний судовий наказ набрав законної сили 09 вересня 2026 року.

Із наданої постанови старшого державного виконавця Роменського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області від 10 вересня 2026 року вбачається, що відкрито виконавче провадження № 81931986 щодо стягнення з відповідача судового збору на підставі зазначеного судового наказу.

Ця постанова підтверджує факт відкриття виконавчого провадження щодо судового збору, однак не є доказом фактичної сплати відповідачем аліментів на дитину.

Водночас сам судовий наказ належним чином підтверджує існування у відповідача встановленого судом аліментного обов`язку щодо спільної дочки.

Таким чином, суд враховує, що відповідач має встановлений судовим наказом обов`язок сплачувати аліменти на утримання малолітньої дочки.

Разом із тим суд не погоджується з доводами відповідача про те, що наявність цього зобов`язання є достатньою підставою для визначення аліментів на утримання дружини виключно у розмірі 1/12 частини його доходу.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Обов`язок щодо утримання дитини та обов`язок щодо утримання дружини, з якою проживає дитина віком до трьох років, є самостійними сімейними обов`язками, мають різні правові підстави виникнення та спрямовані на матеріальне забезпечення різних осіб.

Аліменти, присуджені на утримання дитини, є коштами, призначеними для задоволення її потреб.

Відповідно до статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Той із батьків, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається ними виключно в інтересах дитини.

Зазначені кошти не є доходом матері, призначеним для забезпечення її особистих потреб, та не можуть розглядатися як належне виконання чоловіком окремого обов`язку щодо утримання дружини.

Отже, стягнення аліментів на дитину у розмірі 1/4 частини доходу відповідача не означає, що матеріальне забезпечення самої позивачки вже здійснюється за рахунок цих коштів.

Суд вважає, що протилежне тлумачення фактично призвело б до змішування двох самостійних аліментних правовідносин та необґрунтованого покладення витрат на особисте утримання матері на кошти, призначені дитині.

Водночас наявність раніше встановленого аліментного зобов`язання повинна враховуватися судом під час визначення розміру аліментів на утримання дружини.

Відповідно до частини першої статті 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною другою статті 80 СК України передбачено, що розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

Аналіз зазначених положень свідчить, що законодавець не встановив наперед визначеного розміру аліментів на утримання дружини у вигляді обов`язкової частки заробітку чоловіка.

На відміну від окремих положень сімейного законодавства, які регламентують стягнення аліментів на дітей, стаття 80 СК України не містить правила про визначення аліментів на дружину виключно в розмірі 1/12, 1/8, 1/6 чи будь-якої іншої фіксованої частини доходу.

Відтак визначення конкретного розміру аліментів належить до повноважень суду та повинно здійснюватися з урахуванням обставин кожної справи, матеріального становища сторін, наявності в платника інших аліментних зобов`язань, потреб особи, яка претендує на утримання, та можливості платника надавати матеріальну допомогу.

Оцінюючи доводи відповідача щодо необхідності визначення аліментів у розмірі 1/12 частини доходу, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 636/5408/15-ц, провадження № 61-3619св18.

У зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про визначення аліментів на утримання дружини у розмірі 1/12 частини доходу відповідача.

При цьому Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, врахував матеріальне становище платника аліментів, наявність у нього дитини, на утримання якої вже стягувалися аліменти, та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, визначення аліментів у розмірі 1/12 частини доходу було результатом індивідуальної оцінки обставин конкретної справи.

Наведена постанова не містить правового висновку про те, що в кожному випадку, коли з чоловіка вже стягуються аліменти на дитину в розмірі 1/4 частини його заробітку, аліменти на утримання дружини повинні визначатися виключно в розмірі 1/12 частини доходу.

Установлення такого загального правила суперечило б положенням статті 80 СК України, яка передбачає визначення розміру аліментів з урахуванням істотних обставин конкретної справи.

Суд також враховує, що у справі № 636/5408/15-ц висновок про розмір аліментів ґрунтувався на оцінці матеріального становища платника, тоді як у справі, що розглядається, відповідач не надав доказів, які б дозволяли зробити висновок про об`єктивну неможливість сплати ним аліментів на дружину в більшому розмірі, ніж 1/12 частини доходу.

Таким чином, посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 636/5408/15-ц не є самостійною та достатньою підставою для зменшення заявленого позивачкою розміру аліментів.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 310/4820/17, провадження № 61-8445св18, сформульовано правовий висновок, який підлягає врахуванню під час вирішення цього спору.

У зазначеній справі суди встановили, що з відповідача на підставі судового наказу стягувалися аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу).

Водночас позивачка, яка здійснювала догляд за малолітньою дитиною до досягнення нею трирічного віку, просила стягнути на своє утримання аліменти в розмірі 1/6 частини доходу чоловіка.

Суди попередніх інстанцій визначили аліменти на утримання дружини у твердій грошовій сумі.

Переглядаючи зазначені судові рішення, Верховний Суд виходив із того, що стаття 84 СК України обумовлює право дружини на утримання, а не конкретний спосіб стягнення аліментів.

Верховний Суд дійшов висновку про необхідність стягнення на утримання дружини саме 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, скасував судові рішення попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про задоволення позову.

При цьому Верховний Суд урахував, що раніше присуджені аліменти на двох дітей у розмірі 1/3 частини доходу та аліменти на утримання дружини в розмірі 1/6 частини доходу в сукупності не перевищуватимуть 50 відсотків заробітку відповідача.

Таким чином, наведена постанова Верховного Суду підтверджує, що наявність у чоловіка вже встановлених аліментних зобов`язань щодо дітей не виключає можливості стягнення з нього аліментів на утримання дружини у розмірі 1/6 частини доходу.

Суд звертає увагу, що у справі № 310/4820/17 сукупний розмір аліментів на утримання двох дітей та дружини становив 1/2 частини доходу відповідача.

Натомість у справі, яка розглядається, за умови стягнення на утримання позивачки 1/6 частини доходу та з урахуванням раніше присуджених аліментів на дитину в розмірі 1/4 частини доходу сукупний розмір зазначених аліментних зобов`язань становитиме 5/12 частини доходу відповідача, тобто приблизно 41,67 відсотка.

Отже, сукупна частка доходу відповідача, яка спрямовуватиметься на виконання обох аліментних зобов`язань, є меншою за ту, яку Верховний Суд визнав допустимою за встановлених обставин справи № 310/4820/17.

Хоча наведені обставини не означають автоматичної необхідності встановлення аліментів у розмірі 1/6 частини доходу в кожній аналогічній справі, вони підтверджують, що запропонований позивачкою розмір утримання не є очевидно надмірним лише внаслідок існування іншого аліментного зобов`язання.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 201/2097/17, провадження № 61-26230ск18, наголошено, що визначальним відповідно до статті 84 СК України є право дружини на утримання незалежно від її працевлаштування та матеріального становища за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

У зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновками судів про наявність підстав для стягнення аліментів на утримання дружини, яка здійснювала догляд за малолітньою дитиною та перебувала у скрутному матеріальному становищі.

При цьому Верховний Суд зазначив, що посилання відповідача на наявність судового рішення про стягнення аліментів на дитину, кредитних зобов`язань та добровільне надання матеріальної допомоги не є підставами для скасування судових рішень, оскільки ці обставини були предметом оцінки судів та не позбавляють дружину права на утримання, передбаченого статтею 84 СК України.

Наведений правовий підхід має значення для цієї справи, оскільки відповідач обґрунтовує необхідність зменшення аліментів на дружину переважно існуванням іншого аліментного обов`язку, не підтверджуючи при цьому належними доказами недостатність своїх матеріальних можливостей.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що практика Верховного Суду підтверджує необхідність індивідуального визначення розміру аліментів на утримання дружини та не встановлює обов`язку суду застосовувати розмір 1/12 частини доходу лише у зв`язку з наявністю аліментного зобов`язання щодо дитини.

Окремої оцінки потребують доводи відповідача про те, що одночасне виконання двох аліментних зобов`язань створюватиме для нього надмірне фінансове навантаження.

Відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника за загальним правилом не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі в разі відрахування за кількома виконавчими документами, крім передбачених законом випадків.

Передбачені законом правила щодо граничного розміру відрахувань регламентують порядок виконання виконавчих документів та самі по собі не визначають розміру аліментів, який повинен бути присуджений судом за наявності спору між сторонами.

Водночас зазначені положення підлягають врахуванню під час оцінки можливості практичного виконання судового рішення.

У справі, що розглядається, з відповідача вже стягуються аліменти на дитину в розмірі 1/4 частини доходу.

У разі стягнення на утримання позивачки 1/6 частини доходу сукупний розмір цих двох аліментних зобов`язань становитиме 5/12 частини відповідного доходу.

Таким чином, заявлений позивачкою розмір аліментів на її утримання не призводить до встановлення сукупної частки аліментних платежів у розмірі половини чи більшої частини заробітку відповідача.

Після відрахування зазначених аліментних платежів у відповідача залишатиметься 7/12 частини доходу, тобто приблизно 58,33 відсотка, без урахування інших передбачених законом утримань.

Суд враховує, що наведене співвідношення часток саме по собі не є вичерпним доказом платоспроможності відповідача.

Проте в сукупності з іншими встановленими обставинами, зокрема наявністю в нього оплачуваної військової служби, відсутністю доказів інших утриманців та об`єктивної неможливості надавати матеріальну допомогу, зазначене співвідношення не підтверджує доводів про надмірність заявленого позивачкою розміру аліментів.

Оцінюючи можливість визначення аліментів у розмірі 1/12 частини доходу, суд ураховує, що такий розмір запропонований відповідачем без наведення конкретного розрахунку його грошового забезпечення, фактичних обов`язкових витрат та суми коштів, яку він об`єктивно може спрямовувати на утримання позивачки.

Наявність раніше встановленого обов`язку утримувати спільну дочку не дозволяє автоматично визнати запропоновану частку достатньою для матеріального забезпечення дружини.

При цьому суд враховує, що позивачка здійснює догляд за дитиною, яка не досягла одного року, не має можливості працювати, а потреба в забезпеченні її особистих життєвих потреб існує незалежно від призначення аліментів на дитину.

Зазначені обставини свідчать про необхідність реального, а не формального забезпечення передбаченого законом права позивачки на утримання.

Суд також не вбачає підстав для висновку, що запропонований відповідачем розмір 1/12 частини доходу повинен мати перевагу перед заявленим позивачкою розміром лише з огляду на те, що він визнається відповідачем.

Часткове визнання позову є процесуальною позицією відповідача, яка підлягає оцінці судом, однак не визначає меж матеріального права позивачки та не позбавляє суд обов`язку самостійно встановити належний розмір аліментів.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд враховує, що факт народження спільної дитини та її проживання з позивачкою підтверджені належними письмовими доказами.

Наявність у відповідача джерела грошового забезпечення підтверджена довідкою про проходження військової служби та не заперечується ним самим.

Водночас відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували обставини, на які він посилається як на підставу для суттєвого зменшення заявленого розміру аліментів.

Суд також враховує, що призначення аліментів у частці від доходу забезпечує залежність фактичного розміру щомісячного платежу від реального заробітку (доходу) платника, з якого відповідно до законодавства допускається стягнення аліментів.

У разі зменшення або збільшення доходу відповідача відповідним чином змінюватиметься і грошовий розмір аліментних платежів, визначених у частці від такого доходу.

Крім того, частиною третьою статті 80 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

Отже, визначений судом розмір аліментів не є незмінним, а в разі істотної зміни матеріального або сімейного стану сторони мають право звернутися до суду з відповідними вимогами.

Вирішуючи питання про конкретний розмір аліментів, суд ураховує, що позивачка самостійно здійснює постійний догляд за спільною малолітньою дитиною сторін, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , об`єктивно потребує постійної уваги та догляду дорослої особи.

Здійснення такого догляду істотно обмежує можливість позивачки самостійно забезпечувати себе доходами від трудової діяльності.

Суд також враховує пояснення позивачки щодо її фактичного матеріального становища, необхідності забезпечення повсякденних потреб, придбання продуктів харчування, сплати житлово-комунальних послуг та інших необхідних витрат.

При цьому суд виходить із того, що право на утримання відповідно до статті 84 СК України належить саме позивачці як матері малолітньої дитини, а не є додатковим видом аліментів на дитину.

Суд ураховує, що відповідач проходить військову службу, отримує грошове забезпечення, має встановлений обов`язок утримувати спільну дочку, проте доказів наявності інших істотних обставин, які обмежують можливість надання матеріальної допомоги дружині, матеріали справи не містять.

Визначаючи співвідношення інтересів сторін, суд надає значення тому, що право позивачки на утримання має тимчасовий характер та пов`язане з особливим періодом догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Водночас у цей період позивачка не може повноцінно реалізувати можливість отримання власного заробітку, а тому потреба у матеріальній підтримці з боку батька дитини є істотною.

За таких обставин суд приходить до висновку, що визначення аліментів у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача відповідає встановленим обставинам справи та забезпечує належний баланс інтересів сторін.

Суд вважає, що запропонований відповідачем розмір 1/12 частини доходу не має належного індивідуального обґрунтування, не враховує достатньою мірою встановлені обставини фактичного становища позивачки та не може бути визначений лише шляхом механічного застосування розміру аліментів, який було встановлено в іншій справі Верховним Судом.

З огляду на наведене суд не знаходить достатніх підстав для зменшення заявленої позивачкою частки з 1/6 до 1/12 доходу відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на її утримання в розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Оскільки позовну заяву подано до суду 07 вересня 2026 року, аліменти на утримання позивачки підлягають стягненню починаючи з цієї дати.

Згідно з частиною другою статті 84 СК України право дружини на утримання у зв`язку з проживанням із нею малолітньої дитини існує до досягнення дитиною трьох років.

Тому аліменти на утримання позивачки підлягають стягненню до досягнення дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати у встановленому законом порядку.

Ураховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, а позовні вимоги задовольняються в повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

При цьому суд враховує наявність у відповідача статусу учасника бойових дій.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних із порушенням їхніх прав.

Разом із тим предметом розгляду цієї справи є виконання відповідачем сімейного обов`язку щодо утримання дружини, а не захист його соціальних прав, пов`язаних зі статусом учасника бойових дій.

Тому сам по собі зазначений статус не є підставою для звільнення відповідача від сплати судового збору у цьому спорі.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» мінімальна ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру у 2026 році становить 1331 грн 20 коп.

Ураховуючи встановлений у цій справі розмір судового збору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави 1331 грн 20 коп.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Таким чином, рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання позивачки підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 7, 75, 79, 80, 84, 179, 180 Сімейного кодексу України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 211, 223, 258, 259, 263-265, 273, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , аліменти на її утримання у розмірі 1/6 (однієї шостої) частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 07 вересня 2026 року та до досягнення їхньою спільною дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження за умов, передбачених статтею 354 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлений 19.10.2026

Суддя Роман БАКЛАНОВ