Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №331/1133/26 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 331/1133/26

Провадження № 2/331/1938/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Данилевської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новопетрівської сільської ради про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Новопетрівської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок.

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.1999, посвідченого в.о. державного нотаріуса Бердянської районної нотаріальної контори Шевченко Т.В. та зареєстрованого в ДП «БТІ» Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області, на праві власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,2 кв. м, житловою площею 18,5 кв.м.

У зв`язку з військовою агресією РФ проти України позивач вимушений був залишити свій будинок і під час переїзду оригінали документів, які посвідчують право власності на нього, були втрачені, але у нього залишилися копії цих документів. Однак, це позбавляє позивача можливості подати заяву про внесення його будинку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реалізувати інші свої права як власника.

Отримати дублікати правовстановлюючих документів на будинок він не має можливості, оскільки державний нотаріус і ДП «БТІ», які оформлювали відповідні документи, залишилися на тимчасово окупованій території.

Тому позивач просить визнати за ним право власності на зазначений будинок.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, але він надіслав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у жодне судове засідання свого уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» шляхом публікації оголошень на офіційному веб-порталі судової влади України, відзив на позов він не подав, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від нього не надходило.

Взявши до уваги заяву позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 13.02.2026 відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 30.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані до суду докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.1999, посвідченого в.о. державного нотаріуса Бердянської районної державної нотаріальної контори Запорізької області і зареєстрованого в реєстрі за №533, є власником житлового будинку з побутовими та господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,2 кв. м, житловою площею 18,5 кв.м., який знаходиться на земельній ділянці площею 4100 кв. м.

Право власності на зазначений житловий будинок зареєстроване за позивачем Державним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області 11.05.1999 в реєстровій книзі під номером 266, про що на договорі купівлі-продажу, копія якого долучена до матеріалів справи, зроблено реєстрацій напис.

У подальшому Державним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області в технічному паспорті на вказаний будинок внесено відомості про реєстрацію права власності на будинок за позивачем, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією технічного паспорта на жилий будинок.

Відповідно до копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №63681187 від 18.07.2016 земельна ділянка площею 0,25 га з кадастровим номером 2320684500:23:016:0006, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .

Проте, оригінали зазначених документів, за твердженням позивача, ним були втрачені, коли у зв`язку з військовою агресією РФ проти України він вимушений був поспіхом залишити свій будинок.

Судом враховано, що ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Такий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для їх захисту.

Отже, об`єктом судового захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 2 ст. 317 ЦК України на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно з ч. 1 ст. 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Відповідно до ч. 2 ст. 381 ЦК України у разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, у даному випадку, суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

Крім того, необхідно враховувати, що за змістом ст. 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його, або якщо було втрачено оригінал правовстановлюючого документа на відповідне майно.

Також суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору дарування незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Статтею 227 ЦК Української РСР, який був чинним на час набуття позивачем права власності на спірний будинок, було передбачено що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, та підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

На момент укладення позивачем договору дарування порядок здійснення державної житлових будинків був визначений Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженоюзаступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Пунктом 7 вищезазначеної Інструкції було визначено, що реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком № 1. До реєстрації повинні бути подані оригінали правовстановлюючих документів та копії з них, засвідчені у встановленому законом порядку, копії цих документів залишаються в справах бюро технічної інвентаризації.

Пунктами 32 та 33 вищезазначеної Інструкції було встановлено, що послідуюча реєстрація переходу права власності від одних установ, підприємств, організацій та громадян до других провадиться на підставі документів, оформлених у встановленому законом порядку. Бюро технічної інвентаризації на документах, пред`явлених до реєстрації, які свідчать про перехід права власності на будинок або домоволодіння, проставляє реєстраційний напис за встановленою формою (додаток № 4) без складання висновку про реєстрацію.

Крім того, суд враховує, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 «Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (у редакції станом на час розгляду справи), с. Старопетрівка Осипенківської територіальної громади Бердянського району Запорізької області віднесено до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» за державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», запроваджена в Україні з 01.01.2013.

До 01.01.2013 державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі прав власності на нерухоме майно та на паперових носіях (у реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ.

При цьому, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація об`єктів нерухомого майна проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

З наданої позивачем копії договору купівлі-продажу житлового будинку з побутовими та господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , від 28.04.1999 встановлено, що його було посвідчено в.о. державного нотаріуса Бердянської районної державної нотаріальної контори Запорізької області і зареєстровано в реєстрі за №533. Крім того, на ньому 11.05.1999 було зроблено реєстраційний напис Державним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області про реєстрацію в реєстровій книзі під номером 266 права власності ОСОБА_1 на жилий будинок АДРЕСА_1 .

Тобто, право власності позивача на спірний будинок з побутовими та господарськими будівлями і спорудами було зареєстроване в порядку та у спосіб, які передбачені чинним на той час законодавством.

Однак позивач не може провести державну реєстрацію свого права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна відповідно до чинного на даний час законодавства та реалізувати інші свої права як власника через втрату оригіналів правовстановлюючих документів та неможливості їх відновлення у зв`язку з перебуванням Бердянської районної державної нотаріальної контори Запорізької області та Державного підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області на тимчасово окупованій збройними силами Російської Федерації території України.

Ситуація, що склалася, створила невизначеність у взаємовідносинах позивача як власника вказаного жилого будинку, який він набув у власність у 1999 році. Подання вказаного позову має на меті усунення вказаної невизначеності та створення необхідних умов для реалізації позивачем своїх прав на вказаний жилий будинок і запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

При цьому, суд враховує, що основним документом, який підтверджує право власності на житловий будинок в Україні, є Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який містить актуальну інформацію про зареєстроване право власності. Додатково право власності підтверджується правовстановлюючим документом (наприклад, договором купівлі-продажу, дарування, міни, спадщини, рішенням суду), на підставі якого було внесено запис до реєстру. Також суд враховує, що для проведення будь-якої операції з нерухомістю власнику останньої необхідно отримати Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У той же час, судове рішення у разі задоволення позову у цій справі, відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» буде підставою для державної реєстрації права власності позивача на вказаний жилий будинок, а відтак він зможе отримати Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо вказаного будинку як основний документ, що підтверджує право власності на нього.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2 ст. 89 ЦПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проаналізувавши наведені правові норми та надані позивачем докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку про те, що такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою, або якщо втрачено оригінал документа, який посвідчує відповідне право.

У даному випадку, судом було встановлено обставину, з якою закон пов`язує можливість визнання за позивачем права власності в порядку ст. 392 ЦК України – він втратив документ, який засвідчує його право власності, а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування положень ст. 392 ЦК України та задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 11-13, 19, 259, 263, 265, 279, 280, 282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Новопетрівської сільської ради про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,2 кв. м, житловою площею 18,5 кв.м., який набутий ним на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.1999, посвідченого 28.04.1999 в.о. державного нотаріуса Бердянської районної державної нотаріальної контори Запорізької області Шевченко Т.В. і зареєстрованого в реєстрі за №533.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складення повного судового рішення – 09 жовтня 2026 року.

Суддя Юлія КАРЕТНИК