Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №299/2640/26 — Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/2640/26

Номер провадження 2/299/1335/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

07.09.2026 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у особі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання О.М.Стрижак розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів в спрощеному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася у Виноградівський районний суд із позовною заявою про розірвання шлюбу із відповідачем, який був укладений 22.09.2018 р. у виконавчому комітеті Буківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області за актовим записом №2, від якого у сторін народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заявлені вимоги мотивовані тим, що сторони не зійшлися характерами, спільне подружнє життя не склалось на фоні побутових проблем, вони втратили один до одного почуття поваги та любові, а відтак сторони не проживають разом та не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбні відносини, у зв`язку з чим позивачка просить шлюб із відповідачем розірвати та стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей.

В судове засідання позивачка не з`явилася, проте її представник, адвокат Дидинська Б.М. подала до суду заяву в якій просила справу розглянути без неї, свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просила такі задоволити; відповідач в судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином, зокрема через оголошення на офіційному ВЕБсайті Виноградівського районного суду а відтак, враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином не з`явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивачки, суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Так, за змістом ч.2 ст.43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.

Оскільки явка сторін не була визнана судом обов`язковою, а обставини справи з урахуванням позовних вимог та поданих сторонами доказів судом можливо встановити у повному обсязі, то на підставі приписів ЦПК неявка сторін, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.

Так, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК Україниу зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає позов підставним та обґрунтованим, який підлягає до повного задоволення із-за таких міркувань.

Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12,13,78,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов`язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

В судовому засіданні достовірними та належними доказами встановлено, що між сторонами 22.09.2018 р. був укладений шлюб у виконавчому комітеті Буківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області за актовим записом №2, від якого у сторін народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сторони не зійшлися характерами, спільне подружнє життя не склалось на фоні побутових проблем, вони втратили один до одного почуття поваги та любові, а відтак сторони не проживають разом та не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбні відносини,на даний час відповідач живе і працює на території Чеської Республіки.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглядаючи вказану справу на підставі наведених і встановлених у судовому засідання фактів суд констатує, що вони регулюються правовідносинами, визначеними нормами Сімейного та Цивільного кодексів України.

Так, відповідно до вимог ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розлучення, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя сторін.

Ці вимоги закону узгоджуються та доповнюються нормами п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998р. №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю» із наступними змінами встановлено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження їх сім`ї стали неможливим. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно і всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, мотиви та причини розлучення, забезпечувати участь у засіданні, як правило, обох сторін, уживати заходів до примирення подружжя. Рішення суду про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам законності та обґрунтованості. При цьому законність і обґрунтованість рішення визначається не тільки дотриманням судом норм процесуального права при розгляді цивільних справ, а й виконанням судом вимог матеріального права, що регулює правовідносини сторін, а саме особисті немайнові права та обов`язки подружжя.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що відповідно до вимог ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

За змістом ст.55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження, є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (ч.ч.3,4 ст.56 СК України).

На підставі наведеного, з урахуванням особливого характеру сімейних відносин та їх об`єктивну недоступність для оточуючих, беручи до уваги, що позивач категорично заперечує проти збереження їх сім`ї та наполягає на розлученні, суд не може покласти обов`язок збереження сім`ї сторін на позивача при наявності її категоричного заперечення цього.

Окрім позовних вимог щодо розлучення позивачка просить суд також вирішити її вимоги щодо стягнення з відповідача і аліменти на утримання дітей оскільки відповідач є молодий по віку, працездатний та здоровий, інших утриманців, окрім спільних дітей, він не має, постійного місця роботи також не має, а діти підростають і витрати на їх утримання збільшились.

Отже, вирішуючи дану позовну вимогу суд виходить з того, що відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.ч.7,8 ст.7 СК України).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, зокрема, ч.1 ст.141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Окрім того, відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності; дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості (Принципи 2,6 Декларації прав дитини від 20.11.1959р.).

З матеріалів справи встановлено, що малолітні діти сторін: дочка ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають разом з позивачкою та знаходяться на її повному утриманні, відповідач додаткових витрат, пов`язаних із вихованням дітей не несе і добровільно кошти на їх утримання не надає.

Між тим, згідно до вимог ст.180 СК України, батьки зобов`язанні утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду, як випливає із змісту ст.181 ч.3 СК України, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідач, як встановлено у суді, інших утриманців, крім дітей, не має, займається суспільно-корисною працею, а позивачці самій важко утримувати двох дітей, витрати на утримання яких постійно збільшуються.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги про стягнення аліментів заявлена позивачкою з урахуванням фактичних потреб дітей, фінансових та матеріальних можливостей їх батька, а також передбаченого ст.182 СК України мінімального розміру аліментів на одну дитину, який не може бути менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а відтак суд вважає позов в цій частині обґрунтований і який, підлягає до часткового задоволення.

Такі висновки суду узгоджуються і з нормами ст.51 Конституції України, згідно якої батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. За цих обставин, відповідно до конституційного принципу верховенства права, суд має право присудити з відповідача аліменти, зважаючи на реальні потреби його малолітніх дітей.

На підставі викладеного, відповідно до вимог ст.ст.28,235,295 ЦК України, ст.ст.24,55,56,112,113,180,182,184 СК України та керуючись ст.ст.2-5, 10, 12, 13, 18, 81, 141, 144, 223,259,263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 22.09.2018 року у виконавчому комітеті Буківської сільської ради Виноградівського району Закарпатській області за актовим записом №2- розірвати.

Після розірвання шлюбу залишити позивачці прізвище, набуте у шлюбі « ОСОБА_5 ».

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , (РНОКПП невідомий) на користь позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання- с.Хмільник,8 Берегівського району, фактичне місце проживання АДРЕСА_1 , аліменти на утримання дітей: дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі по 4500 ( чотири тисячі п`ятсот) гривень на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня подання цієї заяви (15.06.2026 року) та до повноліття дітей.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір в сумі 1331,00грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дітей у сумі платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду .

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Надопта А. А.