Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №127/30353/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Суд: Вінницький міський суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №127/30353/26

Суддя: Сичук М. М.

Справа № 127/30353/26

Провадження № 2/127/8576/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі головуючого судді Сичука М.М.,

за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дітей.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що 24 жовтня 2004 року між нею, ОСОБА_1 , яка до шлюбу мала прізвище ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було укладено шлюб.

Шлюб зареєстровано 24 жовтня 2004 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, про що складено актовий запис № 2236 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 24 жовтня 2004 року. Після державної реєстрації шлюбу позивачка обрала прізвище чоловіка ОСОБА_4 .

Позивачка також зазначила, що під час перебування у шлюбі у них із відповідачем народилося двоє дітей.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області 07 квітня 2006 року складено актовий запис № 1008 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 07 квітня 2006 року.

У подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_4 , народився син ОСОБА_6 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції 24 грудня 2008 року складено актовий запис № 4707 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 24 грудня 2008 року.

За твердженням позивачки, на час звернення до суду обоє дітей проживали разом із нею та перебували на її утриманні. Молодший син, ОСОБА_6 , є неповнолітнім. Старший син, ОСОБА_5 , продовжує навчання у вищому навчальному закладі, у зв`язку із чим потребує матеріальної допомоги від батьків, при цьому він не одружений. На підтвердження зазначених обставин позивачка посилалася на свідоцтва про народження дітей, довідку про навчання старшого сина та витяги з Реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання дітей.

Щодо підстав для розірвання шлюбу позивачка зазначила, що спочатку сімейне життя складалося добре, однак протягом останніх років сімейні стосунки між нею та відповідачем погіршилися, що призвело до постійних сварок та фактичного припинення шлюбних відносин.

За доводами позивачки, спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, байдужість до життя та проблем одне одного, а також втрату почуттів любові та поваги. Позивачка вказувала, що рішення про розірвання шлюбу прийняла остаточно та змінювати його не має наміру, оскільки спроби примирення, у тому числі протягом останніх шести місяців, результату не дали.

З огляду на викладене позивачка вважала, що подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливі й суперечать її інтересам, інтересам відповідача та інтересам їхніх дітей, у зв`язку із чим просила суд розірвати шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем 24 жовтня 2004 року.

Крім того, позивачка обґрунтовувала позовні вимоги щодо стягнення аліментів тим, що спільні діти проживають разом із нею, витрати на їх утримання та розвиток здійснюються за її рахунок, а домовленості між нею та відповідачем щодо утримання дітей немає. Договору про сплату аліментів на дітей між сторонами не укладено.

Позивачка посилалася на те, що відповідно до вимог сімейного законодавства батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а кошти на утримання дитини за рішенням суду можуть присуджуватися у частці від заробітку (доходу) матері або батька чи у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом із яким проживає дитина.

На думку позивачки, стан здоров`я та матеріальне становище відповідача дозволяють йому виконувати обов`язок щодо утримання та забезпечення дітей.

Також позивачка зазначала, що, наскільки їй відомо, відповідач інших дітей не має, аліментів не сплачує та інших стягнень із нього не здійснюється.

Водночас позивачка вважала, що офіційний дохід відповідача перевищує розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, а тому, з урахуванням умов життя та вартості товарів і послуг, необхідних для утримання дітей, відповідач має можливість брати участь у їх матеріальному забезпеченні.

У зв`язку із цим позивачка вважала обґрунтованим стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі однієї чверті всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи від дня пред`явлення позову.

Первісно позивачка також просила стягувати з відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 , який продовжує навчання, у розмірі однієї чверті всіх видів заробітку (доходу) відповідача до досягнення сином двадцяти трьох років, починаючи від дня пред`явлення позову. Обґрунтовуючи цю вимогу, позивачка посилалася на положення статей 198–200 Сімейного кодексу України та зазначала, що старший син не перебуває у шлюбі, навчається у вищому навчальному закладі та потребує матеріальної допомоги.

Позивачка також зазначила, що її місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , за цією ж адресою зареєстровано місце проживання відповідача. З огляду на наявність на її утриманні неповнолітньої дитини та з урахуванням положень цивільного процесуального законодавства позивачка вважала, що має право звернутися з позовом до Вінницького міського суду Вінницької області.

У позовній заяві позивачка також повідомила, що заходи досудового врегулювання спору не проводилися, заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви не здійснювалися, іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав нею не подано. У частині вимог про стягнення аліментів позивачка зазначила про звільнення від сплати судового збору, а за подання позовної вимоги про розірвання шлюбу повідомила про сплату судового збору в розмірі 1 331,20 грн. Також позивачка заявила про намір подати докази розміру судових витрат у строки, передбачені цивільним процесуальним законодавством.

У зв`язку з наведеним у первісній редакції позовної заяви позивачка просила суд розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 у розмірі однієї чверті всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення сином повноліття, а також аліменти на утримання сина ОСОБА_5 до досягнення ним двадцяти трьох років. Крім того, позивачка просила здійснити розподіл судових витрат.

Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 11 вересня 2026 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому визнав позовні вимоги в частині розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина, водночас заперечував проти задоволення вимог про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 .

Заперечуючи проти стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, відповідач зазначав, що той навчається як курсант Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та перебуває на державному забезпеченні. За доводами відповідача, під час навчання синові забезпечуються умови проживання в гуртожитку, харчування, одяг, медичне обслуговування, а також виплачується грошове забезпечення (стипендія). У зв`язку із цим відповідач вважав, що сам факт продовження навчання не є достатньою підставою для стягнення аліментів без з`ясування наявності реальної потреби в додатковій матеріальній допомозі та відповідних витрат.

Також відповідач посилався на власний стан здоров`я, наявність захворювань та необхідність витрачати кошти на лікування, зазначаючи, що ці обставини мають враховуватися під час вирішення питання про його матеріальні можливості та обсяг обов`язку щодо утримання дітей.

12 жовтня 2026 року представник відповідача адвокат Слуцька Т.В. подала до суду клопотання про роз`єднання позовних вимог. У клопотанні представник просила виділити вимогу про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина в самостійне провадження, оскільки, за її доводами, відповідач визнає вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на неповнолітню дитину, тоді як вимога про утримання повнолітнього сина є спірною та потребує окремого з`ясування обставин його навчання, матеріального забезпечення і потреби в додатковій допомозі.

Представник відповідача також подавала до суду документи на підтвердження заперечень проти вимоги про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, зокрема матеріали щодо його навчання та державного забезпечення, і просила відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.

15 жовтня 2026 року до суду надійшла заява позивачки про залишення без розгляду позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 . У цій заяві позивачка просила не вирішувати зазначену вимогу по суті.

Суд в свою чергу розглянув заяву позивачки та постановив залишити позов без розгляду в частині стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 .

В решті позовних вимог суд продовжив судовий розгляд.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , просила задовольнити їх у повному обсязі. Також позивачка просила вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідач та представник відповідача ОСОБА_7 у судовому засіданні проти задоволення заяви позивачки про залишення без розгляду позовних вимог у частині стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина не заперечували.

Щодо інших позовних вимог зазначили, що відповідач визнає вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини й не заперечує проти їх задоволення.

Крім того, представник відповідача просила не розглядати подані нею раніше клопотання, оскільки на цей час вони втратили актуальність і необхідність у їх розгляді відпала.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, відповідача та представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи в межах позовних вимог, які залишилися предметом судового розгляду, перевіривши доводи сторін та оцінивши наявні докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та визначивши правовідносини, які виникли між сторонами, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Відповідно до статей 76–81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як установлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи документами, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано 24 жовтня 2004 року, про що складено актовий запис № 2236 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 24 жовтня 2004 року.

Від шлюбу сторони мають двох синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

27 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила розірвати шлюб із відповідачем, а також стягнути з нього аліменти на утримання дітей. Щодо неповнолітнього сина ОСОБА_6 позивачка просила стягувати аліменти в розмірі однієї четвертої частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, позивачка зазначала, що сімейні відносини між сторонами з часом погіршилися, між ними виникали постійні сварки, було втрачено взаєморозуміння, любов і повагу, а спроби примирення не дали позитивного результату. За твердженням позивачки, подружні відносини фактично припинилися, сторони не мають спільних поглядів на подальше сімейне життя, а її намір розірвати шлюб є остаточним.

Крім того, позивачка вказувала, що обидва сини проживають разом із нею, вона бере участь у їх утриманні та забезпеченні повсякденних потреб. Добровільної домовленості між сторонами щодо сплати аліментів у належному розмірі не досягнуто, окремого договору про сплату аліментів вони не укладали, у зв`язку із чим позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів неповнолітнього сина.

У поданому до суду відзиві відповідач висловив згоду з розірванням шлюбу та стягненням аліментів на утримання неповнолітнього сина. Водночас відповідач заперечував проти стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, посилаючись, зокрема, на те, що останній навчається у закладі вищої освіти та перебуває на державному забезпеченні, а також зазначав про власний стан здоров`я і витрати на лікування.

Позицію відповідача щодо утримання повнолітнього сина суд у межах цього рішення по суті не оцінює, оскільки позивачка до початку розгляду справи по суті подала заяву про залишення відповідної позовної вимоги без розгляду, яку суд вирішив окремою ухвалою від 15 жовтня 2026 року. Отже, предметом розгляду в межах цього рішення залишаються вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на неповнолітнього сина.

Сторони в судове засідання не з`явилися. Матеріали справи містять відзив відповідача та інші подані учасниками справи письмові матеріали. Неявка сторін сама собою не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість позовних вимог і надати оцінку наявним доказам відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.

Відповідно до частини першої статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

За змістом статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них або інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Зазначені положення законодавства спрямовані на забезпечення добровільності шлюбу та недопущення примушування особи до продовження сімейних відносин усупереч її волі. Вирішуючи питання про розірвання шлюбу, суд повинен установити, чи збереглася сім`я фактично, чи існують реальні передумови для продовження спільного життя та чи не суперечитиме збереження шлюбу інтересам одного з подружжя або їхніх дітей.

Із пояснень позивачки, викладених у позовній заяві, убачається, що вона наполягає на розірванні шлюбу, посилаючись на тривале погіршення сімейних відносин, постійні конфлікти, відсутність взаєморозуміння та фактичне припинення подружніх відносин. Позивачка зазначила, що спроби примирення не привели до відновлення сім`ї, а рішення про розірвання шлюбу є остаточним.

Відповідач у відзиві не заперечував проти розірвання шлюбу, що узгоджується з позицією позивачки та не свідчить про наявність між сторонами спору щодо припинення шлюбних відносин.

Оцінивши наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовна вимога про розірвання шлюбу є обґрунтованою. Наполягання позивачки на припиненні шлюбу, зазначені нею обставини тривалого погіршення сімейних відносин і відсутності перспектив їх відновлення, а також позиція відповідача, який не заперечує проти розірвання шлюбу, свідчать про відсутність підстав вважати, що збереження шлюбу відповідатиме дійсним інтересам сторін.

При цьому наявність у сторін дітей не є самостійною підставою для відмови в розірванні шлюбу. Вирішальним є встановлення того, чи відповідає подальше збереження шлюбу інтересам подружжя та дітей з урахуванням фактичних обставин конкретної справи.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 444/4951/24, відповідно до якого суд не може примушувати особу до збереження шлюбу проти її волі, а оцінювання почуттів та емоційного стану одного з подружжя не належить до повноважень суду під час вирішення питання про розірвання шлюбу. Верховний Суд наголосив на необхідності врахування волевиявлення особи та фактичних обставин сімейних відносин.

За встановлених у цій справі обставин суд не вбачає підстав для висновку про можливість збереження сім`ї, а подальше перебування сторін у шлюбі всупереч волі позивачки не відповідало б принципу добровільності шлюбу.

Отже, позовна вимога про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків чи інших законних представників дитини, з ким вона проживає.

За змістом частини першої статті 182 СК України під час визначення розміру аліментів суд ураховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей та непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем витрати платника аліментів та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим за 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно зі статтею 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Як убачається з матеріалів справи, неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином сторін. Позов подано 27 серпня 2026 року, тобто на час звернення до суду дитина не досягла повноліття.

Позивачка просить стягнути аліменти на утримання сина в розмірі однієї четвертої частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідач у відзиві визнав вимогу про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина. Водночас саме по собі визнання вимоги не звільняє суд від обов`язку перевірити її відповідність нормам матеріального права та інтересам дитини.

Обов`язок батьків утримувати дитину є рівною мірою обов`язком обох батьків і не припиняється внаслідок розірвання шлюбу між ними. При цьому той із батьків, з ким проживає дитина, зазвичай забезпечує її повсякденні потреби, бере участь у вихованні, організації навчання, побуту та розвитку. Інший із батьків зобов`язаний брати участь у матеріальному забезпеченні дитини відповідно до вимог сімейного законодавства.

У цій справі позивачка обґрунтовує вимогу необхідністю матеріального забезпечення неповнолітнього сина. Відповідач не заперечує проти стягнення аліментів та не ставить під сумнів сам факт існування свого батьківського обов`язку. Доказів укладення між сторонами договору про сплату аліментів або досягнення іншої домовленості, яка б забезпечувала належне утримання дитини, суду не надано.

Визначаючи розмір аліментів, суд бере до уваги вік дитини, її право на належне матеріальне забезпечення, законодавчо встановлений мінімальний гарантований розмір аліментів, а також позицію відповідача, який визнав відповідну позовну вимогу.

Визначення аліментів у частці від усіх видів заробітку (доходу) платника дає змогу забезпечити участь відповідача в утриманні дитини залежно від фактичного розміру його доходів. Одночасне встановлення мінімального гарантованого розміру забезпечує дотримання вимог частини другої статті 182 СК України та захищає право дитини на належне утримання навіть у разі невеликого або змінного доходу платника.

За таких обставин суд вважає обґрунтованою вимогу про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання неповнолітнього сина в розмірі однієї четвертої частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 серпня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів.

Первісно позивачка заявила також вимогу про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 , який, за її твердженням, продовжує навчання.

15 жовтня 2026 року, до початку розгляду справи по суті, позивачка подала заяву про залишення зазначеної позовної вимоги без розгляду. Представник відповідача проти задоволення цієї заяви не заперечувала.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав відповідну заяву.

Зазначену вимогу залишено без розгляду окремою ухвалою суду від 15 жовтня 2026 року. Тому питання щодо наявності підстав для стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, доводів відповідача щодо його навчання, державного забезпечення та інших обставин не вирішується в межах цього рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, якщо інше не передбачено законом.

Як убачається з матеріалів справи, за подання позовної вимоги про розірвання шлюбу позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1 331 грн 20 коп., що підтверджується відповідним платіжним документом.

Водночас позивачка звільнена від сплати судового збору за вимогою про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з частиною першою статті 142 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову. Аналогічне положення передбачене частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина до початку розгляду справи по суті, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а позивачці належить повернути з державного бюджету 50 відсотків фактично сплаченого нею судового збору за вимогою про розірвання шлюбу, що становить 665 грн 60 коп.

Інша частина сплаченого позивачкою судового збору в розмірі 665 грн 60 коп. відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Крім того, відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, з іншої сторони стягуються судові витрати в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за вимогою про стягнення аліментів, а зазначену вимогу задоволено, з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір за цією вимогою в розмірі 1 331 грн 20 коп.

Таким чином, судові витрати підлягають розподілу з урахуванням задоволення позовних вимог, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті та передбаченого законом звільнення позивачки від сплати судового збору за вимогою про стягнення аліментів.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76–81, 89, 141, 142, 206, 263–265, 430 ЦПК України, статтями 24, 104, 105, 110, 112, 180–183, 191 СК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 24 жовтня 2004 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції, актовий запис № 2236, розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею під час подання позову за вимогою про розірвання шлюбу, у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі однієї четвертої частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 серпня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів допустити до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір за вимогою про стягнення аліментів у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 15 жовтня 2026 року.

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua