Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №201/6877/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/6877/26

Провадження № 2/201/4713/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

24 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 , та з урахуванням уточнень, просив розірвати шлюб, укладений ними та зареєстрований 15 квітня 2016 року, актовий запис № 110; після розірвання шлюбу залишити малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом із батьком — ОСОБА_1 , який самостійно здійснює щоденне виховання, догляд, побутове забезпечення та фактичне утримання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після укладення шлюбу сторони певний час проживали спільно та вели сімейний побут, однак надалі відносини між ними істотно погіршилися. Між сторонами були втрачені взаєморозуміння, взаємна підтримка, спільний побут та спільне бачення сімейного життя. Позивач зазначав, що однією з причин фактичного розпаду сім`ї стало поступове відсторонення Відповідачки від повсякденного сімейного життя та від належного виконання материнських обов`язків. За твердженням Позивача, Відповідачка часто не перебувала вдома, присвячувала значну частину часу власним справам, поїздкам та особистим інтересам, не забезпечувала сталої і передбачуваної участі у щоденному догляді за дитиною, організації її побуту, режиму дня, харчування, прогулянок, розвитку та медичного супроводу. Позивач вказував, що Відповідачка неодноразово виїжджала за межі України, у тому числі на тривалі періоди, під час чого дитина залишалася разом із батьком, а саме він самостійно забезпечував усі її життєві потреби. За твердженням Позивача, поступово такий порядок став постійним: ще до письмового оформлення домовленостей дитина переважно перебувала з ним, а весь основний і безперервний обсяг батьківських обов`язків фактично здійснював саме він.

Позивач зазначав, що 01 лютого 2025 року між ним і Відповідачкою було підписано договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. На думку Позивача, цей договір не створив нового або штучного порядку проживання дитини, а лише письмово зафіксував фактичний стан речей: сторони проживають окремо, спільного господарства та сімейного побуту не ведуть, малолітній ОСОБА_3 проживає разом із батьком, саме батько здійснює основний щоденний догляд, виховання, побутове забезпечення та фактичне утримання дитини.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 20 травня 2026 року відкрито провадження у даній справі.

Відповідачка подала відзив на позов, в якому проти розірвання шлюбу не заперевучуала, зазначила, що не заперечує факту того, що малолітній ОСОБА_3 фактично проживає разом із батьком, ОСОБА_1 , і що батько на даний час здійснює значний обсяг повсякденного догляду, виховання та побутового забезпечення дитини.

Також Відповідачка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій підтримала позицію, викладену у відзиві. Водночас вона підтвердила, що сторони фактично проживають окремо, спільного господарства не ведуть, фактичні шлюбні відносини між ними припинені, проти розірвання шлюбу вона не заперечує. Крім того, Відповідачка підтвердила, що малолітній ОСОБА_3 фактично проживає разом із батьком, а саме батько на даний час здійснює основний обсяг щоденного виховання, догляду, побутового забезпечення та фактичного утримання дитини. Окремої вимоги про передачу дитини їй або про зміну фактичного порядку проживання дитини Відповідачка не заявляла.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій підтримав позовні вимоги з урахуванням уточненої позовної заяви, просив їх задовольнити та розглянути справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується первісна позовна заява та зустрічний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, укладеному 15 квітня 2016 року, актовий запис № 110.

Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Державна реєстрація народження дитини проведена Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що 24 серпня 2022 року складено актовий запис № 685.

З матеріалів справи вбачається, що після погіршення сімейних відносин сторони фактично припинили спільне проживання, спільного господарства не ведуть, спільного сімейного бюджету не мають, подружніх відносин не підтримують.

Наведені обставини підтверджуються поясненнями Позивача, викладеними у позові та уточненій позовній заяві, а також письмовою позицією Відповідачки, яка не заперечила фактичне припинення шлюбних відносин і окреме проживання сторін.

Судом також встановлено, що малолітній ОСОБА_3 фактично проживає разом із батьком — ОСОБА_1 — за місцем фактичного проживання батька у селі Великоолександрівка Дніпропетровської області.

Факт проживання дитини разом із батьком підтверджується договором між батьками від 01.02.2025 року, Актом про фактичне проживання малолітньої дитини разом із батьком, самостійне виховання та утримання дитини батьком від 08.06.2026 року, письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також письмовою позицією Відповідачки, яка не заперечує, що дитина фактично проживає разом із батьком.

З Акта про фактичне проживання малолітньої дитини разом із батьком вбачається, що дитина проживає у належних житлово-побутових умовах, має місце для сну, одяг, взуття, засоби гігієни, іграшки, необхідні побутові речі, умови для ігор, відпочинку і розвитку. У житловому приміщенні підтримуються належні санітарні умови, чистота та порядок, дитина забезпечена харчуванням, питною водою, опаленням, електропостачанням, необхідними меблями й побутовими зручностями.

З письмових пояснень свідків вбачається, що саме батько щоденно займається вихованням дитини, організовує її харчування, режим дня, сон, прогулянки, дозвілля, придбаває необхідний одяг, взуття, засоби гігієни, іграшки та інші речі відповідно до віку дитини, а також у разі необхідності організовує звернення до лікарів і лікування.

Свідки зазначили, що дитина має охайний і доглянутий зовнішній вигляд, забезпечена необхідними речами, проживає у належних житлово-побутових умовах, а між батьком і дитиною існують добрі, теплі та довірливі відносини.

Мати дитини проживає окремо у місті Дніпрі та, як визнає сама Відповідачка, на даний час не здійснює щоденного догляду за дитиною у тому обсязі, який фактично здійснюється батьком.

Надаючи оцінку доводам сторін та аналізуючи надані докази стосовно вимоги про стягнення заборгованості за договором, суд виходить з того, що, як встановлено судом, 01 лютого 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, за змістом якого сторони погодили, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом із батьком за місцем фактичного проживання батька.

Відповідно до частини четвертої статті 157 Сімейного кодексу України, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Такий договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 189 Сімейного кодексу України батьки мають право укласти договір, який укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, крім випадків, встановлених законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу, що нікчемний правочин є недійсним у силу закону, не потребує окремого визнання його недійсним судом та не створює тих юридичних наслідків, на які сторони розраховували при його укладенні. Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту, оскільки такий правочин є недійсним безпосередньо в силу закону.

Суд встановив, що договір від 01 лютого 2025 року, на який Позивач посилається, укладений у простій письмовій формі та нотаріально не посвідчений. При цьому сам Позивач у первісній позовній заяві та уточненій позовній заяві зазначав, що сторони уклали договір без нотаріального посвідчення, виходячи з бажання уникнути додаткових витрат.

Недодержання нотаріальної форми такого договору має наслідком його нікчемність.

Разом із тим суд погоджується з тим, що сам письмовий договір має доказове значення у справі. Він підтверджує обізнаність матері з фактичним проживанням дитини разом із батьком, відсутність її заперечень проти такого фактичного порядку, а також визнання сторонами того, що саме батько фактично здійснює основний щоденний догляд, виховання та побутове забезпечення дитини.

Щодо розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Положенням статті 1 СК передбачено, що побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.

Згідно із ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Дружина та чоловік за змістом ст.55 СК України зобов`язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

В даному випадку, сторони вважають, що відсутні підстави для застосування заходів примирення, як це передбачено ст. 111 СК України, оскільки спільні відносини між ними повністю припинені, а їх відновлення є неможливим.

Оскільки сторони наполягають на розірванні шлюбу, то відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ч.3 ст.105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Розірвання шлюбу судом відбувається за позовом одного з подружжя відповідно до ст.110 СК України.

Відповідно до ч.2 ст.112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст.114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно ч.3 ст.115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Отже, зважаючи на те, що сторони не виявили бажання примиритися та наполягають на розірвані шлюбу, укладеного між ними, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо залишення малолітньої дитини проживати разом із батьком.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, а той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею.

За частинами першою та другою статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У цій справі Позивач не заявляє вимогу про визначення місця проживання дитини як окремий спір між батьками у порядку статті 161 Сімейного кодексу України.

Його вимога сформульована як залишення дитини проживати разом із батьком після розірвання шлюбу, тобто як судова фіксація вже сформованого фактичного порядку проживання дитини.

Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 339/143/20 роз`яснено, що зазначення у резолютивній частині рішення суду про залишення дитини проживати з одним із батьків не свідчить про вирішення окремого позову про визначення місця проживання дитини, якщо суд лише констатує, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її фактичного місця проживання.

У цій справі судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 фактично постійно проживає разом із батьком, перебуває на його щоденному вихованні, догляді, побутовому забезпеченні та фактичному утриманні. Мати дитини не заперечує, що дитина проживає разом із батьком, і окремої вимоги про передачу дитини їй або про зміну фактичного порядку проживання дитини не заявляє. Залишення дитини проживати разом із батьком не змінює її фактичного місця проживання, не порушує сталого режиму життя дитини, не створює для неї додаткової нестабільності, а навпаки — юридично фіксує сформоване стабільне середовище її проживання.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини у справах «Hunt v. Ukraine» та «Mamchur v. Ukraine» наголошував, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, однак особлива увага має приділятися найкращим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю можуть переважати інтереси батьків.

У цій справі найкращі інтереси малолітнього ОСОБА_3 полягають у збереженні звичного середовища проживання, безперервного догляду, стабільного побуту, емоційної безпеки та належного фактичного забезпечення, тому вимога про залишення малолітнього ОСОБА_3 проживати разом із батьком підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.24, 56, 110, 112, 141, 150, 157, 160 СК України, ст.ст.203, 215, 220 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 12, 13, 76–81, 89, 141, 211, 223, 259, 263–265, 273, 315, 354, 430 ЦПК України, суд, —

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором, розірвання шлюбу, залишення малолітньої дитини проживати разом із батьком — задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 15 квітня 2016 року, актовий запис № 110.

Після розірвання шлюбу залишити малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом із батьком — ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем фактичного проживання батька, який самостійно здійснює щоденне виховання, догляд, побутове забезпечення та фактичне утримання дитини без участі матері.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за задоволені позовні вимоги у розмірі 1331, 20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Соборний районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо рішення суду було ухвалено без повідомлення або виклику учасників справи чи якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Федоріщев