Вирок від 15 жовтня 2026 р. у справі №635/10074/26 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/10074/26

Провадження № 1-кп/635/1302/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року с-ще Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника адвоката ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 62025170020014833 від 01.10.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця Збройних сил України військової частини НОМЕР_1 , військове звання солдат, раніше судимого: 1) 07.08.2019 Харківським районним судом Харківської області за ч. 1 ст. 185 КК України до 1 року позбавлення волі, зі звільненням на підставі ст. 75, 76, 104 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, ухвалою Харківського апеляційного суду від 16.03.2021 відповідно до вимог Закону України від 22.11.2018 № 2617-VIII вказане покарання замінене на покарання у виді арешту на 30 діб, зі звільненням на підставі ст. 75, 76, 104 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік; 2) 02.07.2021 Харківським районним судом Харківської області за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.2 ст.186, ч.1 ст.70, ст.71, ст.72 КК України до покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі, 26.07.2024 звільнений з місць позбавлення волі за відбуттям строку покарання; 3) 03.03.2025 року Жовтневим районним судом м. Харкова за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 357 КК України до 7 років позбавлення волі, 20.05.2025 року на підставі ухвали Індустріального районного суду м. Харкова звільненого умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом під час дії воєнного стану; 4) 23.01.2026 року Харківським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 289, 71 КК України до 7 років позбавлення волі без конфіскації майна, 24.03.2026 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова умовно-достроково звільненого для проходження військової служби за контрактом на невідбуту частину покарання у виді 6 років 6 місяці 6 днів 3 днів позбавлення волі,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 289 КК України,

ВСТАНОВИВ:

суд визнає доведеним, що ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, перебуваючи на посаді: стрільця 2 штурмового спеціалізованого відділення 3 штурмового спеціалізованого взводу 1 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ), в порушення ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 01.07.2025 діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів і начальників, документального оформлення відпустки чи відрядження та без поважних причин самовільно залишив місце служби з пункту постійної дислокації ВЧ НОМЕР_2 АДРЕСА_3 , та до 27.09.2025, в умовах воєнного стану, незаконно, постійно перебував поза межами місця несення військової служби, проводивши час на власний розсуд не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

Крім того, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, перебуваючи на посаді навідника 4 кулеметного відділення кулеметного взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України, в порушення ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 25.06.2026, діючи повторно протягом року з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів і начальників, документального оформлення відпустки чи відрядження та без поважних самовільно залишив місце служби з пункту постійної дислокації ВЧ НОМЕР_1 АДРЕСА_4 в умовах воєнного стану, незаконно, постійно перебував поза межами місця несення військової служби, проводивши час на власний розсуд не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

Крім того, ОСОБА_5 , 08 липня 2026 року, будучи особою, судимою за ч. 2 ст. 289 КК України, у період умовно-достроково звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом, після самовільного залишення розташування військової частини НОМЕР_1 , проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, приблизно о 00 год. 35 хв. знаходився поблизу багатоквартирного житлового будинку № 11 по вул. Набережна, с-ще Пісочин, Харківського району, Харківської області, де на парковці помітив транспортний засіб ВАЗ-21063, номерні знаки: НОМЕР_3 , білого кольору. Після чого у ОСОБА_5 виник злочинний намір щодо незаконно заволодіння вказаним транспортним засобом, який належить раніше йому не знайомій ОСОБА_6 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 , спочатку підійшов до місця паркування автомобіля, а потім, проявляючи корисливі мотиви, з метою незаконного збагачення, використовуючи ту обставину, що за його діями ніхто не спостерігає і не зможе завадити доведенню злочинного задуму до кінця, використовуючи у якості знаряддя вчинення злочину невстановлений під час досудового розслідування тупий предмет, розбив бокове скло на водійській двері. Надалі ОСОБА_5 , діючи зі злочинним умислом, спрямованим на протиправне заволодіння транспортним засобом, поза волею власника, шляхом відкриття дверей через розбите скло, потрапив в салон автомобіля на водійське місце.

Перебуваючи за кермом вказаного автомобіля, ОСОБА_5 , діючи повторно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, відірвав електропроводи від замка запалення та, замкнувши коло електромережі шляхом під`єднання електропроводів, запустив двигун автомобіля. Встановивши контроль над транспортним засобом ОСОБА_5 почав здійснювати на ньому рух по вул. Набережній, с-ще Пісочин, Харківського району Харківської області.

Таким чином, ОСОБА_5 у зазначений спосіб виконав усі дії необхідні для незаконного заволодіння транспортним засобом, яким у подальшому розпорядився на власний розсуд.

Відповідно до висновка експерта №10801 за результатами проведення транспортно – товарознавчої експертизи, середня ринкова ціна автомобіля ВАЗ 21063, номерні знаки: НОМЕР_3 , білого кольору, 1988 року випуску, VIN: НОМЕР_4 , об`ємом двигуна – 1,300 л. станом на 07.07.2026 року складає 24 064 гривень 45 копійок.

Суд визнає ОСОБА_5 виним у вчиненні злочинів, кримінальна відповідальність за які передбачена ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 289 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений повністю визнав свою вину, щиро покаявся та пояснив, що дійсно самовільно двічі залишив місце служби та прибув до місця свого мешкання. Вчинив такі злочини свідомо з мотивів незадовільних умов несення служби. Після цього, розуміючи, що вчиняє злочин, протиправно заволодів автомобілем, маючи намір прибути в інший обласний центр, але з урахуванням технічного тану автомобіля покинув його в тому самому населеному пункті. Обвинувачений не оспорював докази в даному кримінальному провадженні та обставини вчинення кримінальних правопорушень, повністю розуміє зміст всіх обставин кримінальних правопорушень, добровільно висловив позицію про недоцільність дослідження доказів в даному кримінальному провадженні в повному обсязі, а також обізнаний, що в разі не дослідження доказів в судовому засіданні буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи наведені обставини, відсутність заперечень інших учасників судового розгляду, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України суд визнав недоцільним дослідження доказів в судовому засіданні, та обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів щодо особи обвинуваченого, речових доказів та судових витрат.

Суд вважає необхідним змінити формулювання обвинувачення за другим епізодом вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, зазначивши, що обвинувачений діяв повторно протягом року, оскільки зазначена кваліфікуючи ознака, що передбачена ч. 2 ст. 407 КК України не врахована стороною обвинувачення. Суд вважає можливим змінити формулювання обвинувачення в цій частині, оскільки в даному випадку остаточна кваліфікація цього злочину визначається за ч. 5 ст. 407 КК України, зазначена обставина не дає підстав для визнання повторності вчинення злочину в якості обставини, що обтяжує покарання згідно ст. 67 КК України, а тому це не погіршує становище обвинуваченого та не виходить за межі пред`явленого обвинувачення.

Дії обвинуваченого суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене повторно протягом року в умовах воєнного стану, а також за ч. 2 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно.

При призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_5 вчинив тяжкі злочини в період невідбутої частини покарання за попередніми вироками суду і при цьому обвинувачений двічі після засудження був звільнений умовно-достроково від відбування покарання на підставі ст. 81-1 КК України, після чого двічі вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України в період умовно-дострокового звільнення, не відбувши значну частину покарання за попередніми вироками суду, яка становить більше 6 років позбавлення волі. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Суд враховує і особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, відбував покарання в місцях позбавлення волі та вчинив нові кримінальні правопорушення в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попередніми вироками за обставин, наведених вище у вироку суду. Обвинувачений за місцем служби характеризується позитивно, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Враховуючи тяжкість та всі обставини кримінальних правопорушень, а також особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, з урахуванням обставин, що пом`якшують покарання, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_5 покарання в межах санкцій статей кримінального кодексу, які передбачають кримінальну відповідальність в даному випадку.

При призначенні покарання за ч. 2 ст. 289 КК України суд враховує, що обвинувачений керувався корисливим мотивом, однак безпосередньо після вчинення цього злочину виявив дієве каяття, а саме відмовився від подальшої реалізації корисливого мотиву, яким керувався під час заволодіння транспортним засобом, тому суд вважає недоцільним призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, що на думку суду буде відповідати меті призначення покарання.

Вирішуючи питання про застосування правил призначення покарання, суд виходить із наступного.

ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, яке складається із двох епізодів, а саме:

1-й епізод від 01.07.2025 року, який вчинено в період невідбутої частини покарання після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за вироком від 03.03.2025 року, ухваленим Жовтневим районним судом м. Харкова за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 357 КК України, яким призначено остаточне покарання у виді 7 років позбавлення волі (перший вирок), після чого був засуджений вироком від 23.01.2026 року, ухваленим Харківським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 289, 71 КК України, яким призначено остаточне покарання у виді 7 років позбавлення волі без конфіскації майна (другий вирок);

2-й епізод від 25.06.2026 року, який вчинено в період невідбутої частини покарання після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за вироком від 23.01.2026 року, ухваленим Харківським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 289, 71 КК України, яким призначено остаточне покарання у виді 7 років позбавлення волі без конфіскації майна (другий вирок).

Ухвалюючи другий вирок, Харківський районний суд Харківської області призначив остаточне покарання за правилами ч. 1 ст. 71 КК України з урахуванням першого вироку суду, але суду не було відомо, що після першого вироку і до ухвалення другого вироку обвинувачений вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України (перший епізод) та не призначав покарання за правилами ч. 1 ст. 70 КК України.

Незважаючи на ці обставини, суд вважає, що в даному випадку перший і другий епізоди кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, створюють лише повторність злочинів, та не створюють сукупності злочинів відповідно до вимог ст. 33 КК України, яка визначає, що сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жодне з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються кримінальні правопорушення, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. Отже, оскільки різні епізоди кримінального правопорушення кваліфіковані за однією частиною тієї самої статті кримінального закону, що передбачає кримінальну відповідальність, то в такому випадку суд не призначає окремо покарання за вчинення кримінального правопорушення по кожному із епізодів, що кваліфіковані однією нормою кримінального закону.

Такий висновок суду також базується на висновках Верховного суду, викладених у Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 390/235/19 (провадження № 51-2177кмо20), в якій визначається, якщо в діях особи має місце повторність кримінальних правопорушень, передбачена ч. 1 ст. 32 КК, і ця особа засуджується за вчинення кількох тотожних кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК, і при цьому одне або кілька з них були вчинені до ухвалення попереднього вироку, а ще одне або декілька після його ухвалення, то спеціальні правила ч. 4 ст. 70 КК не застосовуються. У такому випадку суд кваліфікує зазначені кримінальні правопорушення за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК та призначає покарання, передбачене її санкцією, а остаточне покарання визначає за правилами ст. 71 КК за сукупністю вироків.

Суд також враховує, що Постановою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 22 січня 2024 року в справі № 236/4167/20 (провадження № 51-1565 кмо 23) змінені висновки щодо порядку призначення покарання у випадку, якщо після постановлення вироків буде встановлено, що засуджений винен в кримінальних правопорушеннях, частина яких вчинена до постановлення першого вироку, а інша - між першим і другим вироками. Однак в цьому рішенні Верховного суду так само збережено підхід до такого випадку, який вирішується цим вироком суду. Зокрема Верховний суд також зазначив, якщо в діях особи має місце повторність тотожних кримінальних правопорушень, частина з яких вчинені до, а інша частина - після ухвалення попереднього вироку, то правила ч. 4 ст. 70 КК України не застосовуються і суд кваліфікує зазначені кримінальні правопорушення за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК України та призначає покарання, передбачене її санкцією.

В даному випадку, за відсутності підстав для призначення покарання окремо за кожний епізод вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, також не має значення що обидва епізоди вчинені під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за різними вироками суду, ухваленими послідовно в різний час і що між першим і другим вироком вчинено інший злочин, передбачений ч. 2 ст. 289 КК України, за який обвинувачений засуджений другим вироком суду, оскільки за правилами ч. 4 ст. 70 КК України в даному випадку неможливо призначити покарання за сукупністю злочинів, вчинених між першим і другим вироком з тих підстав, що за перший епізод вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України окремо покарання не призначається.

Крім того, при призначенні покарання за останнім (другим) вироком, суд врахував необхідність часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім (першим) вироком, тому призначаючи остаточне покарання за цим вироком, суд виходить із необхідності врахувати покарання, призначене останнім вироком суду (другим вироком), а саме вироком від 23.01.2026 року, ухваленим Харківським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 289, 71 КК України, яким призначено остаточне покарання у виді 7 років позбавлення волі без конфіскації майна та виходити із того, що невідбута частина покарання становить 6 років, 6 місяців 3 дні.

Також, перед призначенням остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, суд призначає покарання за правилами ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, вчинених обвинуваченим після ухвалення вироку Харківського районного суду Харківської області від 23.01.2026 року.

Запобіжний захід, застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 у виді тримання під вартою суд залишає без змін до набрання вироком законної сили з метою забезпечення виконання вироку суду та за правилами ч. 5 ст. 72 КК України зараховує у строк відбування покарання строк тримання під вартою з моменту затримання обвинуваченого 31 липня 2026 року в якості підозрюваного із розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.

На підставі ст. 100 КПК України речові докази, а саме автомобіль ВАЗ 21063, номерні знаки: НОМЕР_3 , білого кольору, 1988 року випуску, VIN: НОМЕР_4 , бічне дзеркало, суд повертає власнику – ОСОБА_7 ; акумуляторну батарею ТМ «Fors Origimal» суд вважає необхідним повернути власнику, зазначеному у постанові слідчого, а саме ОСОБА_8 ; DVD-диски з відео та аудіо файлами суд вважає необхідним залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.

На підставі ст. 174 КПК України арешт, накладений на автомобіль ВАЗ 21063, номерні знаки: НОМЕР_3 , білого кольору, 1988 року випуску, VIN: НОМЕР_4 ухвалою слідчого судді Люботинського міського суду Харківської області від 14 липня 2026 року (справа № 630/979/26) суд скасовує.

На підставі ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави витрати, пов`язані із залученням експерта в сумі 4580 гривень 10 коп.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 369-371, 373-376 КК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 5 ст. 407 КК України та призначити покарання:

- за ч. 2 ст. 289 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна;

- за ч. 5 ст. 407 КК України у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_5 призначити покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та визначити покарання за сукупністю злочинів у виді 6 (шести) років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного цим вироком покарання ОСОБА_5 частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного вироком Харківського районного суду Харківської області від 23.01.2026 року у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі та призначити остаточне покарання за сукупністю вироків у виді 7 (семи) років 6 (шести) місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_5 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 за цим вироком суду рахувати з дня набрання вироком законної сили.

ОСОБА_5 в строк відбування покарання зарахувати строк попереднього ув`язнення з 31 липня 2026 року до набрання вироком законної сили із розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати, пов`язані із залученням експертів в сумі 4580 (чотири тисячі п`ятсот вісімдесят) гривень 10 коп.

Арешт, накладений на автомобіль ВАЗ 21063, номерні знаки: НОМЕР_3 , білого кольору, 1988 року випуску, VIN: НОМЕР_4 ухвалою слідчого судді Люботинського міського суду Харківської області від 14 липня 2026 року (справа № 630/979/26) – скасувати.

Речові докази, а саме:

- автомобіль ВАЗ 21063, номерні знаки: НОМЕР_3 , білого кольору, 1988 року випуску, VIN: НОМЕР_4 , бічне дзеркало, повернути власнику – ОСОБА_7 ;

- акумуляторну батарею ТМ «Fors Origimal» повернути власнику – ОСОБА_8 ; - DVD-диски з відео та аудіо файлами – залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.

На вирок суду може бути подана апеляція протягом 30 днів з дня проголошення вироку суду до Харківського апеляційного суду через Харківський районний суд Харківської області, а обвинуваченим, що тримається під вартою, в той саме строк з моменту вручення копії вироку.

Роз?яснити обвинуваченому право подати клопотання про помилування. Роз?яснити обвинуваченому, захиснику, потерпілому, прокурору право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Головуючий суддя: ОСОБА_1