Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №201/4428/24 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 201/4428/24

Номер провадження2/205/679/26

Справа № 201/4428/24

Провадження № 2/205/679/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого – судді Федотової В.М.,

при секретарі – Волошенко Д.С.,

за участю представника позивача – адвоката Іванчука В.Я., представника відповідача – адвоката Щербина Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року до суду за підсудністю надійшли матеріали вищевказаної позовної заяви.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 15.04.2024 року позивачу ОСОБА_1 стало відомо, що 09.08.2021 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 нібито було укладено договір позики, за умовами якого 09.08.2021 року відповідач передав позивачу грошові кошти під розписку у розмірі 155 638 доларів США, які позивач мав повернути у наступному порядку: до 09.09.2021 року – 50 000 доларів США, до 09.10.2021 року – 50 000 доларів США, до 09.11.021 року – 55 638 доларів США. Представник позивача зазначає, що боргову розписку ОСОБА_1 не підписував, про укладання вказаного договору позики позивачу стало відомо лише у зв`язку з пред`явленням до нього вимог за договором позики від позикодавця ОСОБА_2 . На думку представника, оскільки позивач не підписував боргову розписку від 09.08.2021 року, кошти від відповідача фактично не отримував, договір позики, укладений 09.08.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід визнати недійсним в судовому порядку.

Враховуючи викладене, представник позивача звертається до суду та просить визнати недійсним договір позики, укладений 09.08.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , судові витрати по справі покласти на відповідача.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2024 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

19.08.2024 року до суду від представника відповідача – адвоката Щербини Є.М. надійшов відзив на позовну заяву у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що відповідач раніше звернувся до суду про стягнення із ОСОБА_1 грошових коштів та 3% річних (справа 205/3085/24). Вказана справа ухвалою суду від 22.07.2024 року була зупинена до закінчення розгляду цивільної справи № 201/4428/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним. Таким чином, на думку представника, знаючи про безперспективність заявленого позову, позивач намагається максимально затягнути розгляд справи та відстрочити повернення коштів. Зі змісту розписки від 09.08.2021 року вбачається, що грошові кошти у загальному розмірі 155 638 доларів США передані ОСОБА_2 . ОСОБА_3 в момент укладення договору позики. Крім того, в розписці чітко зазначено строки та суми повернення позичених коштів. Звертає увагу суду, що з листопада 2022 року позивач почав частково повертати кошти за вказаним договором позики, а саме частинами по 1 000 доларів США, іноді по 1 500 доларів США. Пояснює це тим, що кошти відсутні, відразу віддати всю суму можливості не має.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.10.2024 року по вказаній справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, провадження на час проведення експертизи було зупинено.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2024 року провадження по справі було поновлено для вирішення клопотання експерта та призначено дату підготовчого судового засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.12.2024 року клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи у цивільній справі № 201/4428/24 було задоволено, матеріали цивільної справи № 201/4428/24, разом з документами, які надійшли до суду, направлено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судової почеркознавчої експертизи, згідно ухвали суду від 10.10.2024 року.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.01.2025 року провадження по справі було поновлено для вирішення клопотання експерта та призначено дату підготовчого судового засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.03.2025 року клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи у цивільній справі № 201/4428/24 було задоволено, матеріали цивільної справи № 201/4428/24, разом з документами, які надійшли до суду, направлено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судової почеркознавчої експертизи, згідно ухвали суду від 10.10.2024 року.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20.05.2025 року провадження по справі було поновлено для вирішення клопотання експерта та призначено дату підготовчого судового засідання.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 18.08.2025 року клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи у цивільній справі № 201/4428/24 було задоволено, матеріали цивільної справи № 201/4428/24, разом з документами, які надійшли до суду, направлено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судової почеркознавчої експертизи, згідно ухвали суду від 10.10.2024 року.

07.10.2025 року до суду надійшов висновок експерта № 766-25 від 17.09.2025 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у вказаній справі.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра 08.10.2025 року провадження по вказаній справі було поновлено та призначено дату підготовчого судового засідання.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11.12.2025 року у задоволенні заяви представника позивача – адвоката Іванчука В.Я. про призначення повторної експертизи було відмовлено.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 25.03.2026 року клопотання представника відповідача про виклик та допит свідків було задоволено, вирішено викликати у судове засідання для допиту в якості свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . У задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів вирішено відмовити. Клопотання представника відповідача про долучення доказів задоволено, вирішено долучити до матеріалів цивільної справи наданий представником відповідача диск в одному екземплярі. Підготовче провадження по цивільній справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 письмово просив розгляд справи проводити без його особистої участі за участю його представника – адвоката Іванчука В.Я.

Представник позивача – адвокат Іванчук В.Я. у судовому засіданні, яке було проведено в режимі відеоконференції, надав пояснення аналогічні викладеним ним у позовній заяві, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Зазначив, що висновок за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи є неповним та неточним, містить протиріччя та викликає сумніви. Докази наявності у відповідача коштів для передачі їх відповідачу відсутні.

Представник відповідача – адвокат Щербина Є.М. у судовому засіданні надав заперечення, аналогічні викладеним ним у відзиві на позов, проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у їх задоволенні у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю. Зазначив, що у висновку експерта чітко зазначено, що підпис у розписці від 09.08.2021 року виконано саме ОСОБА_1 . Окрім того, на долученому до матеріалів справи диску є відео де позивач повертає частину боргу за вказаним договором.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 пояснили суду, що відповідач ОСОБА_2 є їх сином. Зазначили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були свідками передачі коштів ОСОБА_1 за договором позики від 09.08.2021 року. ОСОБА_1 деякий час повертав кошти у розмірі 1 000 доларів США та 1 500 доларів США, однак потім перестав виходити на контакт та повертати позичені кошти. Також зазначили, що частину коштів надавали вони, частину сам ОСОБА_2 .

Судом також було досліджено наданий представником відповідача диск із відеозаписом на якому зафіксовано розмову у автомобілі батьків відповідача ОСОБА_2 із позивачем ОСОБА_1 щодо боргу.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, допитавши свідків, вивчивши матеріали цивільної справи та всі додані до неї документи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується цивільний позов, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що згідно розписки від 09.08.2021 року, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 155 638 доларів США, які зобов`язався повернути у наступному порядку: до 09.09.2021 року – 50 000 доларів США, до 09.10.2021 року – 50 000 доларів США, до 09.11.021 року – 55 638 доларів США.

Матеріали справи містять висновок експерта № 766-25 від 17.09.2025 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 201/4428/24, виконаний судовим експертом Савіною О.І., з якого вбачається, що підпис від імені ОСОБА_1 в оригіналі боргової розписки від 09.08.2021 року про отримання в борг грошових коштів від ОСОБА_2 в розмірі 155 638 доларів США, виконаний самим ОСОБА_1 (том 1 а.с. 167-178).

На думку представника позивача, ОСОБА_1 не підписував вказану боргову розписку, грошові кошти не отримував, а тому договір позики, укладений 09.08.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є недійсним.

До правовідносин, що склались між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми законодавства України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей та, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

За змістом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема, договорів.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Свобода договору є одним з основоположних принципів сучасного цивільного права. У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що сторони, відповідно до статті шостій цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, під час укладення договору сторони є вільними у виборі умов договору, на власний розсуд та за взаємною згодою визначають умови, порядок розрахунків і платежів.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини 1 статті 1046 ЦК України).

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів (див. постанову Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі № 361/8807/18 (провадження № 61-2332св22)).

Як було встановлено судом, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 155 638 доларів США, які зобов`язався повернути у наступному порядку: до 09.09.2021 року – 50 000 доларів США, до 09.10.2021 року – 50 000 доларів США, до 09.11.021 року – 55 638 доларів США. Вказане підтверджується розпискою ОСОБА_1 від 09.08.2021 року.

Вказаний договір раніше не оспорювався та не визнавався недійсним, відповідних доказів матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що текст розписки містить відомості про отримання грошових коштів в борг в іноземній валюті саме в момент її написання.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 522/12996/17 Верховний Суд наголосив, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц).

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20, провадження № 61-17178сво23.

Суд звертає увагу, що позивач, заявляючи вимоги про визнання договору позики від 09.08.2021 року недійсним у зв`язку із запереченням факту отримання грошових коштів за вказаним договором позики, а також факту підписання ним особисто розписки, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надав.

За клопотанням представника позивача ухвалою суду 10.10.2024 року по вказаній справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експертам поставлено наступне питання:

1) Чи виконано підпис ОСОБА_1 в оригіналі боргової розписки від 09.08.2021 року про отримання в борг грошових коштів від ОСОБА_2 в розмірі 155 638 доларів США саме ОСОБА_1 , чи іншою особою.

Відповідно до висновку експерта № 766-25 від 17.09.2025 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 201/4428/24, виконаного судовим експертом Савіною О.І., встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в оригіналі боргової розписки від 09.08.2021 року про отримання в борг грошових коштів від ОСОБА_2 в розмірі 155 638 доларів США, виконаний самим ОСОБА_1 . Оцінка результатів порівняльного дослідження дозволяє стверджувати, що встановлені збіжні ознаки стійкі, суттєві, утворюють сукупність, достатню для висновку про виконання досліджуваного підпису самим ОСОБА_1 (том 1 а.с. 167-178).

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Оцінюючи висновок експерта № 766-25 від 17.09.2025 року суд зазначає, що він відповідає вимогам всебічності, повноти, об`єктивності і обґрунтованості. Зі змісту висновку експерта вбачається, що судовим експертом дослідження проведено в обсязі наданих документів, які знаходяться в матеріалах цивільної справи, а також наданих додатково на виконання клопотання експерта. Висновок містить дані, на підставі яких документів експерт дійшов саме такого висновку. Судовим експертом застосовано нормативні акти, які використовуються експертом при вирішенні поставленого перед ним питання. Також міститься зазначення експерта про попередження про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

Висновок за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи відповідає вимогам ст. 102 ЦПК України, а тому приймається судом як доказ у вказаній справі.

Таким чином, складена та підписана власноруч ОСОБА_1 розписка від 09.08.2021 року підтверджує як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання ним від ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 155 638 доларів США та обов`язок її повернути.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року при розгляді справи № 388/1354/17-ц (провадження № 61-45859св18), у якому зазначено, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про фактичне неотримання позичальником суми позики, в розпорядження суду надано не було та матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що сторони спірного договору позики досягнули обумовлені ним юридичні наслідки, оскільки позикодавцем було передано, а позичальником отримано кошти в позику, що підтверджується оформленою та підписаною борговою розпискою, яка містить умови щодо суми позики, дати повернення грошових коштів, та засвідчує факт одержання коштів позичальником, тобто ОСОБА_1 .

Слід зазначити, що згідно із ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин вважається недійсним.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суд зазначає, що будь-яких належних та допустимих доказів про укладення спірного договору під тиском та примусом зі сторони відповідача або без волевиявлення позивача, суду не надано, як і не надано доказів введення позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Інші доводи представника відповідача не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для визання спірного договору позикик недійсним.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц)

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, приймаючи до уваги те, що обставини, викладені позивачем у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду вказаної цивільної справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог було відмовлено, судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 1 211,20 грн. та витрати, понесені позивачем на правову допомогу, слід покласти на позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 202, 203, 205, 207, 230, 231 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики – відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 16 жовтня 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.