Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №766/9386/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 766/9386/26

Перша інстанція: суддя Шестакова Я.В.,

повний текст судового рішення

складено 18.09.2026, м. Херсон

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2026 року у справі № 766/9386/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Херсонського відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області про скасування рішення про примусове повернення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Херсонського міського суду Херсонської області з адміністративним позовом до Херсонського відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, в якому просила скасувати рішення № 2 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, прийняте 20.05.2026 Херсонським відділом УДМС у Херсонській області стосовно ОСОБА_1 .

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2026 року суд у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка зазначає, що неодноразово зверталася до органів Державної міграційної служби України з проханням оформити та видати їй посвідку на тимчасове проживання, однак посадові особи міграційної служби відмовляли їй у прийнятті документів в усній формі.

Суд першої інстанції поклав в основу оскаржуваного рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 висновок про відсутність доказів її звернення до органів ДМС з метою легалізації свого перебування. Однак такий висновок суду суперечить нормам процесуального права, адже в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд першої інстанції також не надав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_1 прибула в Україну з метою догляду за батьками похилого віку та не мала умислу на нелегальне перебування на території України. Позивачка здійснювала спроби оформити посвідку на тимчасове проживання, проте щоразу отримувала усні відмови, а тяжка хвороба батьків та відсутність коштів унеможливили її виїзд за межі України.

Ураховуючи викладене, апелянтка просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення про примусове повернення, оскільки позивачка зобов`язується врегулювати питання свого легального перебування в Україні шляхом отримання письмових рішень суб`єкта владних повноважень та їх подальшого оскарження.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу. Так, представник Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області вказав, що факт відсутності звернень ОСОБА_1 до органів ДМС з питань легалізації свого перебування на території України підтверджується наявною в матеріалах справи службовою запискою від 19.06.2026 № 6501. Разом із цим, матеріалами справи та фактом притягнення позивачки до адміністративної відповідальності доведено обізнаність ОСОБА_1 про порушення нею вимог міграційного законодавства. За відсутності доказів вжиття нею заходів для легалізації свого перебування та з урахуванням того, що про необхідність дотримання вимог міграційного законодавства їй вже було відомо у вересні 2025 року, зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про законність її перебування на території України. Крім цього, факт проживання ОСОБА_1 протягом тривалого періоду на території України жодним чином не є підставою для недотримання нею вимог чинного законодавства України у сфері міграції.

З огляду на зазначене, відповідач вважає, що рішення від 20.05.2026 № 6512130100021279 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, затверджене в.о. начальника Херсонського відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області стосовно громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 є правомірним та прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибула на територію України шляхом перетину кордону через контрольно-пропускний пункт «Бориспіль», документована паспортним документом громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 від 15.04.2015, виданим ФМС 77810, термін дії до 15.04.2025, до своїх батьків, що підтверджується інформацією з Інтегрованої міжвідомчої інформаційної-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан).

20.05.2026 провідним спеціалістом Херсонського відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області Воліченко Т.О. складено протокол про адміністративне правопорушення серія та номер ЛР МХС 001767 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а саме: порушення правил перебування іноземців на території України, а саме перевищення дозволеного строку перебування в Україні більше як на 30 днів.

20.05.2026 заступником начальника Херсонського відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області Неділько О.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серія та номер ПН МХС 001769, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, а саме: перевищення дозволеного строку перебування в Україні більш ніж на 30 днів та ухилення від виїзду за межі України, що є порушенням ч.ч. 1, 3 ст. 3, ст. 9, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п. 4 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 150 від 15.02.2012, а також накладено на позивачку адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400, 00 грн.

27.05.2026 ОСОБА_1 було добровільно сплачено штраф, накладений постановою про накладення адміністративного стягнення серія та номер ПН МХС 001769 від 20.05.2026, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 20600-1044894-61839.

Рішенням № 2 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 6512130100021279, затвердженого 20.05.2026 року в.о. начальника Херсонського відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина(ку) Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано її покинути територію України до 18.06.2026. Підставою для прийняття вказаного рішення стало встановлення наступних обставин: 20.05.2026 до Херсонського відділу УДМС у Херсонській області доставлено громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка здійснила в`їзд на територію України через КПП «Бориспіль» 18.07.2020 по паспортному документу серії НОМЕР_1 від 15.04.2015, виданого ФМС 77810 до своїх батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які проживають у АДРЕСА_1 . З території України не виїжджала. Своєчасно не виїхала з території України у зв`язку зі складними життєвими обставинами, необхідністю догляду за батьками похилого віку та відсутністю коштів на придбання квитка для виїзду до Російської Федерації. До міграційної служби з питань щодо продовження строку перебування, оформлення посвідки на тимчасове/постійне проживання не зверталася. Перебуває за адресою: АДРЕСА_1 . З жовтня 2020 року проживає на території України з порушенням вимог чинного законодавства, порушує строки перебування іноземних громадян в Україні, оскільки не виїхала у встановлений термін, визначений законодавством. ОСОБА_1 зобов`язано не пізніше 18.06.2026 залишити територію України.

Громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 ознайомлена з вимогами статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк, про що свідчить особистий підпис позивачки.

З наданих ОСОБА_1 20.05.2026 пояснень вбачається, що позивачка прибула 18.07.2020 на територію України через КПП «Бориспіль» з метою возз`єднання родини та отримання дозволу на проживання, оскільки її батьки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є громадянами України. В період епідемії коронавірусу позивачка не змогла оформити дозвіл на еміграцію. Батьки потребують постійного догляду, самостійно не здатні себе обслуговувати, що підтверджується медичними довідками. Батько на момент подання вказаних пояснень перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні, а мати – вдома. Позивачка зазначає, що не змогла своєчасно виїхати за межі України, оскільки доглядала за хворими батьками, не мала коштів для придбання квитка, а також мала право перебувати на території України до закінчення карантину, запровадженого у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби. Також позивачка доглядала за тіткою по батьковій лінії похилого віку, а після її смерті в 2022 році займалася її похованням. Зазначає, що є українкою та бажає залишитися зі своїми батьками.

Згідно зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_1 , про що Новогорською селищною радою РАЦС Челябінської області 24.05.1967 року складено відповідний актовий запис № 43. Батьками зазначено: Батько: ОСОБА_2 ; Мати: ОСОБА_3 .

За інформацією Довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 6/26 від 03.06.2026, виданої ОСББ «Світ Надії», за адресою: АДРЕСА_1 , проживають наступні особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (донька, фактично проживає без реєстрації з 2020 року по теперішній час).

Відповідно до Виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 27.10.2021, встановлено діагноз «гострий генгліоневрит І гілки трійчастого нерву».

Згідно з висновком про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (протокол № 153 від 25.12.2023 року), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рекомендовано соціальні послуги денного догляду, догляду вдома, соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Висновок дійсний до 25.12.2024.

Згідно з висновком про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 124 від 17.10.2025, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рекомендовано соціальні послуги догляду вдома, соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Висновок дійсний до 17.10.2026.

Відповідно до Медичної картки стаціонарного хворого № 1990/2026, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , останнього було планово госпіталізовано до відділення паліативної та ХОСПІСної допомоги з 22.04.2026 по 21.05.2026.

За інформацією медичного висновку про здатність до самообслуговування та потребу в сторонній допомозі від 13.10.2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має вади опорно-рухового апарату, вади зору, що перешкоджають самообслуговуванню; частково не здатний до самообслуговування.

Відповідно до службової записки т.в.о. начальника відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Управління ДМС у Херсонській області від 19.06.2026 за вих. № 6501, за обліками ВПТППІОБГ, а саме, продовження строку перебування в Україні, оформлення дозволу на імміграцію в Україну, документування посвідкою на постійне/тимчасове проживання в Україні та інших питань, які відносяться до компетенції відділу зазначена громадянка - ОСОБА_1 не значиться.

Зі змісту службової записки начальника відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління ДМС у Херсонській області від 23.06.2026 за вих. № 6501, вбачається, що 25.09.2025 до Дніпровського відділу у м. Херсоні УДМС у Херсонській області доставлено громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила правила перебування іноземців в Україні, а саме проживала на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні (ч. 1, 3 ст. 9, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та п. 4 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 150 від 15.02.2012). Відносно позивачки завідувачем сектору організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення складено протокол про адміністративне правопорушення серії МХС № 001757, відповідно до частини 2 статті 203 КУпАП та заступником начальника Дніпровського відділу винесено постанову про накладання адміністративного стягнення серії МХС № 001759, у вигляді штрафу у розмірі 3 400, 00 грн. 03.10.2025 вищевказана постанова була виконана, штраф у повному розмірі позивачкою сплачено. Під час складання процесуальних документів та розгляду справи ОСОБА_1 підтверджувала, що усвідомлювала незаконність свого перебування в Україні, а несвоєчасний виїзд за межі країни пояснила тяжкою хворобою своїх батьків, які є громадянами України.

Вказані обставини підтверджуються протоколом про адміністративне правопорушення серії ПР МХС № 001757 від 25.09.2025, складеного завідувачем сектору Дніпровського відділу у місті Херсоні Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області; квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 03.10.2025 на суму 3 400, 00 грн.; поясненнями ОСОБА_1 від 25.09.2025.

Зі змісту пояснень, наданих ОСОБА_1 25.09.2025, позивачка неодноразово зверталася до підрозділів Державної міграційної служби з метою оформлення права на проживання на території України, проте жодних доказів на підтвердження даної обставини матеріали адміністративної справи не містять.

Не погоджуючись із рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд вказав, що необхідність догляду за батьками, хоча й підтверджується документами щодо стану їхнього здоров`я, проте не спростовує встановленого факту порушення позивачкою вимог міграційного законодавства. За відсутності доказів ужиття нею заходів для легалізації свого перебування та з урахуванням того, що про необхідність дотримання вимог міграційного законодавства їй вже було відомо у вересні 2025 року, зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про законність її перебування на території України.

Оскільки позивачка порушила законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства і без відповідних дозвільних документів проживала на території України після закінчення встановленого терміну її перебування, а також ураховуючи відсутність обмежень і заборон щодо примусового повернення позивачки, передбачених положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення № 2 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 6512130100021279, затвердженого 20.05.2026, є правомірним та прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 26 Основного Закону України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VI) установлено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Пунктом 10 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

Частинами першою-третьою статті 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частин тринадцятої, чотирнадцятої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно зі статтею 17 Закону № 3773-VI визначено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

Стаття 26 Закону № 3773-VI передбачає підстави та порядок примусового повернення іноземців та осіб без громадянства. Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання.

Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

У разі прийняття рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, таким особам у паспортному документі проставляється відмітка про cкасування візи, вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні, та вживаються заходи для скорочення строку тимчасового перебування на території України, скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні або скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, колегія судів виходить з наступного.

Аргументуючи свою позицію, позивачка зауважує, що вона зверталась до органів ДМС з метою отримання дозволу на проживання.

На думку суду, звернення позивачки до фахівців ДМС та не прийняття ними відповідної заяви, не підтверджені належними доказами, а самі такі факти не можуть свідчити про виконання позивачкою усіх необхідних дій для того, щоб розпочати процедуру вирішення питання про надання дозволу на імміграцію. Насамперед, заява про видачу посвідки подається у письмовій формі за встановленим зразком із додаванням визначеного переліку документів. При цьому Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання не передбачено прав працівників ДМС відмовляти заявникам в усній формі. У випадку незгоди з діями працівників ДМС позивачка мала право їх оскаржити в адміністративному чи судовому порядку.

Посилання апелянтки на те, що в адміністративних справах тягар доказування покладено на відповідача, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Так, приписами статті 77 КАС України хоч і передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, проте норми цієї ж статті не звільняють позивачку від обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

На переконання колегії суддів, позивачка усвідомлювала факт свого незаконного перебування на території України після спливу передбаченого законом граничного терміну та розуміла необхідність здійснення виїзду за межі України, мала таку об`єктивну можливість, проте не здійснила цього, що свідчить про наявність ознак умислу в її діях щодо ухилення від виїзду за межі України.

Колегія суддів звертає увагу, що ще у 2025 році на позивачку було накладено штраф за порушення правил перебування іноземців в Україні. Втім, станом на червень 2026 року позивачка не вжила заходів щодо оформлення легального перебування на території України.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що рішення ДМС України про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни походження або до третьої країни має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).

Колегія суддів зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.

Навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.

Таке твердження відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах 25 січня 2024 року у справі № 160/1521/23, від 01 лютого 2024 року у справі № 344/9604/23, від 04 квітня 2024 року у справі № 380/7720/23 та від 12 червня 2025 року у справі № 160/632/23, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

У разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.

І лише з`ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону № 3773-VI підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання позивачки на те, що її батьки є людьми похилого віку та потребують сторонньої допомоги не є безумовною підставою для скасування рішення, адже наявність сімейних обставин не звільняє іноземця від обов`язку дотримуватися міграційного законодавства України та вживати своєчасних заходів щодо легалізації свого перебування на території України.

Позивачка перебуває на території України з 2020 року та за більше ніж шість років мала можливість звернутися до міграційного органу із заявою та відповідним пакетом документів для врегулювання свого правового статусу у встановленому законом порядку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачка порушила законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства і без відповідних дозвільних документів проживала на території України після закінчення встановленого терміну її перебування, а також ураховуючи відсутність обмежень і заборон щодо примусового повернення позивачки, передбачених положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення від 20.05.2026 є правомірним та прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2026 року у справі № 766/9386/26 - залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2026 року у справі № 766/9386/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Херсонського відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області про скасування рішення про примусове повернення - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

СуддіЮ.В. Осіпов В.О. Скрипченко