Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №420/29271/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29271/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року (суддя Хурса О.О., м. Одеса, повний текст рішення складений 17.02.2026) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

26.08.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною відмову відповідача, оформлену відповіддю №08/60418/25-Вн від 18.08.2025, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, на підставі пп. "г" п. 3 ч. 5 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу";

- зобов`язати відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 3 ч. 5 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.08.2025 по суті про звільнення з військової служби, на підставі ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.08.2025 про звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги.

Позивач, посилаючись на неправильне з`ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що відповідачу було надано повний пакет документів, які підтверджують право позивача на звільнення з військової служби, тому у відповідача не було жодного законного вибору, окрім як його звільнити.

Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

В апеляційній скарзі військової частини (відповідача) ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

На думку апелянта, судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що:

- висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 08.07.2025 складений за формою №080-4/о;

- позивач виявив бажання звільнитись за підпункт "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- у наданому висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 08.07.2025, відсутня інформація про необхідність постійного догляду;

- у Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи не зазначено про необхідність у здійсненні постійного догляду.

Між тим, ключовим юридичним фактом, що створює право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, є документально підтверджена необхідність у постійному догляді за членом сім`ї. Ця обставина є обов`язковою умовою для реалізації зазначеного права (пункт 41 постанови Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №300/1382/24).

Також судом першої інстанції проігноровано, що позивачем ні до рапорту, ні до матеріалів позову не долучено витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, тому позивач у розумінні Закону України "Про соціальні послуги" не є надавачем соціальної послуги.

До рапорту додатково не надані документи, які б свідчили про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , наприклад, наявність або відсутність інших рідних дітей, братів або сестер або онуків. Водночас до рапорту долучені документи, які свідчать, що у ОСОБА_2 є рідна сестра, тобто член сім`ї другого ступеня споріднення. Отож, позивач мав би долучити до рапорту додаткові документи, які б свідчили, що рідна сестра ОСОБА_2 потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, відзиву позивача на апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_1 , вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ).

09.08.2025 ОСОБА_1 подав рапорт щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", через необхідність здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи.

З підтверджуючих документів до рапорту було надано: заяву ОСОБА_2 №1-582; копію паспорта ОСОБА_2 ; документи для прийняття копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2 ; копію паспорта ОСОБА_1 ; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ; копію військового квитка ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 від 15.07.2025; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копію картки платника податків ОСОБА_3 ; копію витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 ; копію витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 ; копію акту обстеження фактичного проживання сім`ї; довідку з місця роботи ОСОБА_4 : рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №84/25/4339/1; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №84/25/4339/B; копію медичного висновку ЛКК №1047; копію висновку №406 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 від 08.07.2025; копію висновку №99/2 від 06.08.2025; витяг з протоколу ЛКК №99/2 від 06.08.2025; копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; копію паспорта ОСОБА_2 , копію довідки про ОСОБА_2 , присвоєння ідентифікаційного номера копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_7 , копію витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 . Відповідно до абзацу

За результатом розгляду рапорту, керівництво ІНФОРМАЦІЯ_3 листом "Про надання відповіді" від 18.08.2025 №08/60418/25-Вн повідомило ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами на даний час.

Відмова обґрунтована недотриманням військовослужбовцем визначених у частині 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" умов, а саме "...у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд..." та "... за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.".

Не погоджуючись з відмовою ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідь відповідача №08/60418/25-Вн про відмову у звільненні позивача свідчить про відсутність реалізації рапорту так і відмови у його задоволенні. Тому суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.08.2025 по суті про звільнення з військової служби та зобов`язав відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 та прийняти вмотивоване рішення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, за приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При цьому вжите законодавцем формулювання "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизні, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в України військової служби здійснює та визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Стаття 65 Конституції України передбачає: "Захист Вітчизні, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону".

За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ "Про оборону України" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, у відповідності до Указу Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент звернення до суду в Україні - воєнний стан.

Закон України "Про правовий режим воєнного стану" визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.

Так, згідно статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до положень Закону України "Про державну прикордонну службу" Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, основним обов`язками, якої є зокрема: припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; припинення у взаємодії із Збройними Силами України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, відповідними правоохоронними органами збройних та інших провокацій на державному кордоні України, у тому числі шляхом безпосереднього ведення бойових дій; участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту на державному кордоні України, міжнародного збройного конфлікту та відсічі збройній агресії проти України шляхом безпосереднього ведення бойових дій; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.

Отже, військовослужбовці Державної прикордонної служби України, з 24.02.2022 здійснюють заходи передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" та Закону України "Про державну прикордонну службу" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХІV (далі – Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Статтею 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Єдиноначальність - принцип управління за яким керівникові надаються широкі управлінські повноваження при персональній відповідальності за результати роботи.

Відповідно до пункту 58 Статуту внутрішньої служби командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Призначення, основні завдання, повноваження, організацію управління, взаємодію і забезпечення діяльності органу охорони державного кордону Держприкордонслужби визначено Положенням про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України затвердженого наказом МВС України 30.11.2018 року №971 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2018 року за №1468/32920.

Відповідно до підпункту 21 пункту 6 розділу III Положення №971 начальник органу охорони державного кордону в межах повноважень: у встановленому законодавством порядку призначає військовослужбовців на посади в органі охорони державного кордону, звільняє їх з посад, зараховує в розпорядження та звільняє з військової служби.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі – Положення №1115/2009).

Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням в органах Держприкордонслужби кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби (абз.2 п.2 Положення №1115/2009).

Пунктом 270 Положення №1115/2009 встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", здійснюється, зокрема:

1) начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.

Підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом тринадцятий пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач до рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", через необхідність здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи додав копії підтверджуючих документи, серед яких:

копія свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 від 15.07.2025;

копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;

копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 ;

копія картки платника податків ОСОБА_3 ;

копія витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 ;

копія витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 ;

копія акту обстеження фактичного проживання сім`ї;

довідка з місця роботи ОСОБА_4 ;

рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №84/25/4339/1;

витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №84/25/4339/В;

копія медичного висновку ЛКК №1047;

копія висновку №406 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 від 08.07.2025;

копія висновку №99/2 від 06.08.2025; витяг з протоколу ЛКК №99/2 від 06.08.2025; копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; копію паспорта ОСОБА_2 ,

копія довідки ОСОБА_2 про присвоєння ідентифікаційного номера; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_7 ;

копію витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 .

У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі №280/7446/24 виснувано:

" 45. …. за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

46. Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином."

Повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що листом від 18.08.2025 №08/60418/25-Вн "Про надання відповіді", за підписом командира ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 повідомлено про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, оскільки до рапорту не надані всі підтверджуючи документи.

З огляду на отриману позивачем відповідь, що складена за результатом розгляду рапорту позивача, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції "про відсутність реалізації рапорту так і відмови у його задоволенні".

Тобто, висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності в/ч9938 щодо нерозгляду рапорту позивача по суті є помилковим.

Надаючи правову оцінку підставам для відмови у задоволенні рапорту від 18.07.2025, що спонукали позивача звернутися до суду з цим адміністративним позовом, колегія суддів вважає наступне.

Так, відповідач визнав такими, що не підтверджують необхідності здійснення постійного догляду медичний висновок ЛКК №447 та висновок №406 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 08.07.2025.

При цьому відповідач зазначив, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, якому Експертна команда не визначила необхідність здійснення постійного догляду, а пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не передбачено альтернативного варіанту підтвердження необхідності здійснення постійного догляду у вигляді надання висновку ЛКК.

Колегія суддів не може погодитися з такою правовою позицією з наступних міркувань.

Так, відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (у редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин), при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону про військову службу, подаються, серед іншого:

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 №2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21.09.2015 №946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 №2067, про потребу в постійному догляді.

Наведеним визначено три документи альтернативно підтверджуючих необхідність здійснення постійного догляду за особою - це висновок МСЕК або ЛКК закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі №420/16689/23.

Слід додати, що відповідач у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі цитує положення абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", приписами якого також встановлено, що потреба у постійному догляді підтверджується висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Колегія судів зазначає, що форма направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи та витягу рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 10.12.2024 №2067.

Так, у п. 27 направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи вказується мета направлення особи на оцінювання, зокрема - зазначаються числа, що відповідають таким цілям направлення особи на оцінювання: встановлення інвалідності - 1; зміна причини інвалідності - 2; закінчення строку, на який встановлено інвалідність, - 3; повторне оцінювання у разі настання змін у стані здоров`я - 4; оновлення рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, - 5; встановлення ступеню втрати професійної працездатності - 6; продовження тимчасової непрацездатності - 7; визначення медичних показань для забезпечення автомобілем та/або електроскутером і протипоказань до керування ними - 8; встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням, трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я - 9; визначення потреби в постійному догляді та інших соціальних послугах - 10; призначення допоміжних засобів реабілітації (технічних та інших засобів реабілітації) та/або медичних виробів - 11; встановлення причинного зв`язку інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві - 12.

Форма витягу з рішення експертної команди передбачає проставлення навпроти питань, які вирішувалися експертною командою, одного із двох варіантів рішення - "так" або "ні".

Аналіз змісту затверджених форм документів, що застосовуються під час проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, свідчить про те, що встановлення інвалідності та визначення потреби у постійному сторонньому догляді є різними за своєю правовою природою цілями проведення такого оцінювання. Вони передбачені як самостійні підстави направлення на оцінювання та не є взаємозалежними процедурами. Отже, вирішення одного з цих питань не означає автоматичного розгляду іншого.

В свою чергу, зазначення у наданому позивачем витязі із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №84/254339/В від 08.07.2025 у графі 17.1.3 "Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: не застосовується" (а.с.56-59) свідчить про те, що експертна команда не розглядала це питання та не приймала щодо нього рішення.

Між тим, факт необхідності здійснення постійного догляду за батьком позивача з інвалідністю другої групи підтверджується наданим до рапорту Висновком про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 08.07.2025 №406 форми №080-4/о, виданий ЛКК комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" Одеської міської ради.

Колегія суддів вважає помилковими доводи відповідача, що згаданий Висновок не є належним та допустим доказом необхідності здійснення "постійного догляду" за ОСОБА_2 з наступного.

Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України 09.03.2021 №407, висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859. Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Ураховуючи, що Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 08.07.2025 №406 віднесений до повноважень органів, визначених в Постанові №413 та відповідає встановленій формі, колегія суддів вважає, що він може бути підставою для звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №420/16689/23.

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідач у поданій апеляційній скарги цитує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23, вирішуючи питання, подібні до тих, що є предметом цього спору, вказав, що підставою для висновку, що особа за станом здоров`я нездатна до самообслуговування і постійно потребує стороннього догляду є висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.

До того ж, позивачем до рапорту було додано Медичний висновок Лікарсько-консультативної комісії КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" Одеської міської ради від 08.07.2025 №1047, відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду невиліковно хворий, якій внаслідок порушення функції організму не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися.

Слід зазначити, що визначення терміну "медичний висновок" наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я" від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін "медичний висновок" визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок - це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Колегія суддів також враховує послідовну практику Верховного Суду, зокрема, яка викладена в постановах від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23 та від 13 червня 2024 року у справі №520/21316/23, від 16 жовтня 202 року у справі №300/1061/23 про те, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою особою може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.

З огляду на це колегія суддів дійшла висновку, що відповідач помилково не врахував надані йому Медичний висновок ЛКК №1047 та Висновок №406, які безспірно свідчать як окремо так і у сукупності про необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 .

На слушність таких висновків додатково свідчить наявна в матеріалах справи копія Рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю Номер витягу:84/25/4339/1, якими визначено, що здатність ОСОБА_2 до самообслуговування (п.5.1.1) – помірна ступінь обмеження, а до пересування (п.5.1.2) – виражена ступінь обмеження (а.с.52-59).

Щодо наявності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, варто зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до рапорту було надано: - Витяг з реєстру територіальної громади щодо місця проживання ОСОБА_2 (сестра ОСОБА_2 ); - Витяг з протоколу лікарсько консультативної комісії щодо потреби ОСОБА_2 (сестра ОСОБА_2 ) в постійному догляді №99/2 від 06.08.2025; - Копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 (брат ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 ); ОСОБА_8 ); - Копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 (брат ОСОБА_1 та син ОСОБА_9 - Копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 (мати ОСОБА_2 ); В.Д.). - Копію свідоцтва про смерть ОСОБА_7 (батько ОСОБА_2 ); - Копію витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 ; - Копію витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 ; - Копію акту обстеження фактичного проживання сім`ї.

За правовим висновком, висловленим Верховним Судом у тотожному спорі (постанова від 27.02.2025 у справі №380/16966/24), "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

При цьому, чинним законодавством не передбачено переліку документів, які подаються військовослужбовцем, для підтвердження в нього підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Так само законодавством не передбачено порядку видачі документа конкретної форми (довідки, витягу тощо), який би містив інформацію про наявність чи відсутність членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

Листом Міністерства юстиції "Щодо видачі витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян" від 25.08.2023 № 112984/19.3.2/11-23, яким було надано роз`яснення Генеральному штабу Збройних Сил України та Міністерству оборони України, зазначено, що оскільки законодавством встановлено конкретні форми витягів з Реєстру, які формуються з нього автоматично, видача за заявою фізичної особи витягу з Реєстру щодо відсутності працездатних дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов`язаного дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), а також витягу з Реєстру про відсутність працездатних інших дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов`язаного батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), не передбачена чинним законодавством.

Отож, можливість довести відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення наявна лише у тому випадку, якщо такі члени сім`ї існували раніше та правовий зв`язок між ними припинився, що підтверджується, наприклад, рішенням суду, свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про розірвання шлюбу тощо. Проте якщо таких членів сім`ї не існувало взагалі, то підтвердити їх відсутність неможливо.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 долучено до рапорту про звільнення з військової служби всі необхідні документи, які підтверджують відсутність у нього інших членів сім`ї, крім рідної сестри.

В свою чергу, позивач надав Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №99/2 від 06.08.2025 (форма №080-4/о) та витяг з протоколу ЛКК №99/2 від 06.08.2025.

Ураховуючи, що згаданий Висновок №99/2 відповідає встановленій формі та містить всі необхідні реквізити, визначені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407, він є належним та допустим доказом того, що сестра ОСОБА_2 сама потребує постійного догляду з вищенаведених у цій постанові міркувань.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що у матеріалах справи наявні докази, що надавались позивачем до рапорту від 09.08.2025, підтверджують доводи позовної заяви щодо необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком, що є особою з інвалідністю ІI групи, відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд.

Таким чином колегії суддів дійшла висновку про недоведення військовою частиною НОМЕР_1 правомірності свого рішення щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII.

Оскільки матеріалами справи підтверджено право позивача на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи та спростовуються встановленими судом обставинами.

Водночас доводи апеляційної скарги позивача свідчать про обґрунтованість заявлених позовних вимог, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №640/9995/20 сформований висновок і про те, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відтак апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, проте апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Так, частинами першою, третьою, абзацом першим частини сьомої та частиною дев`ятою статті 139 КАС встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною першою та пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 28.04.2021 у справі №640/3098/20, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених витрат, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначав, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Повертаючись до обставин справи, що була розглянута, колегія суддів зазначає, що позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу адвоката у розмірі 15000 грн надано лише копію платіжної інструкції від 19.08.2025 (а.с. 80).

З огляду на те, що платіжний документ не є достатнім доказом для підтвердження фактичного обсягу, дійсності та необхідності витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи оскаржуване рішення, не здійснює перерозподіл судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, що понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, через недоведення їх розміру.

Водночас, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви (1211,20 грн) та за подачу апеляційної скарги (1453,44 грн) підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року – скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом "Про надання відповіді" від 18.08.2025 №08/60418/25-Вн, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2664,64 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов