Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №295/15093/25 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/15093/25

Категорія 44

2/295/85/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі

Головуючої судді Воробйової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Ходоровської І.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_3

про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить тягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану у кримінальному провадженні №12022065400000868, а саме: 21195,87 грн витрат на медичну допомогу, 39000,00 грн витрат на правничу допомогу, 80000,00 грн моральної шкоди; вирішити питання розподілу судових витрат.

Позовні вимоги умотивовані тим, що з 05.09.2019 позивач працює на посаді голови правління ГО «ГК «Світанок Плюс». 17.06.2022, близько 14:00 год, перебуваючи на території ГО «ГК «Світанок Плюс», до позивача підійшов ОСОБА_3 та, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, будучи дуже агресивним, наніс позивачу один удар в область шиї. Не припиняючи своїх дій, ОСОБА_3 почав наносити хаотичні удари по обличчю та верхніх кінцівках позивача, в подальшому притиснув до стіни, і взявши за сорочку, кинув позивача через свою праву ногу на асфальтне покриття. В результаті нанесених ударів та падіння ОСОБА_1 втратив свідомість, а тому інші громадяни викликали швидку медичну допомогу, медичні працівники якої надали позивачу першу медичну допомогу та доставили до травмпункту КП «Лікарні №2 ім. В.П. Павлусенка» ЖМР. За результатами обстежень ОСОБА_1 було встановлений діагноз: забій грудної клітини, подряпини 1 п. правої кисті, забій лівої кисті, закрите пошкодження зв`язок лівого колінного суглоба та запропоновано зробити МРТ-дослідження. В результаті отриманих травм ОСОБА_1 не міг працювати та з 01.07.2022 по 09.07.2022 перебував на амбулаторному лікуванні. 18.06.2022 СД Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області було внесено відомості до ЄРДР за №12022065400000868 стосовно ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Відповідно до судово-медичного обстеження (дослідження) №967 від 21.06.2022 та висновку судово-медичної експертизи №1007 від 23.06.2022, у ОСОБА_1 виявлено 1 синець на волосистій частині голови справа, 2 синці та 2 садна на правій верхній кінцівці, 1 синець на лівій нижній кінцівці та забій зовнішнього виростку лівої стінової кістки. Вищевказані тілесні ушкодження у гр. ОСОБА_1 утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, що відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я. 27.06.2022 ОСОБА_3 було оголошено обвинувальний акт, відповідно якого ОСОБА_3 обвинувачувався в умисних діях, які виразилися в заподіянні умисного тілесного ушкодження ОСОБА_1 , зокрема у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та скеровано його до Богунського районного суд м. Житомира. Ухвалою Богунського районного суд м. Житомира від 12.08.2025 обвинуваченого ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України у зв`язку з закінченням строків давності, кримінальне провадження №12022065400000868 від 18.06.2022 закрито, позовну заяву потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 16818,07 грн та моральної шкоди у сумі 35000,0 грн залишено без розгляду. У позові вказано, що протиправними діями ОСОБА_3 позивачу було спричинено матеріальну шкоду на медичні обстеження та лікування, на що у 2022 році було витрачено 7118,0 грн. Від завданих ОСОБА_3 тілесних ушкоджень позивач досі не оговтався, оскільки отримані травми спричинили загострення та ускладнення захворювань грудного відділу хребта, післятравматичного остеохондрозу, спондилоартрозу ГВХ та інших хвороб, які ОСОБА_1 вже мав, що, в свою чергу, призвело до необхідності проходження призначеного лікарем додаткового лікування та реабілітації, вартість якого становить 9700,00 грн. Розмір матеріальної шкоди становить 16818,07 грн та складається з вартості: придбаних ліків на суму 1228,07 грн, прийомів лікаря-невролога та ортопеда травматолога в ТОВ «Медичний центр «Асклепій» 28.08.2022 та 05.09.2022 на загальну суму 700,00 грн, друку знімку на плівці та МРТ суглобу (колінного, плечового, гомілково-стопного) 20.06.2022 - 1600,00 грн, запису знімків обстежень на диск, друк знімку на плівці та МРТ 3-х відділів хребта 27.08.2022 - 3260,00 грн, прийому лікаря-вертебролога в ЦРЗ «Відновлення» 07.09.2022 330,0 грн, вартості переліку узгоджених послуг від 07.09.2022 - 9700,00 грн. Завдану шкоду ОСОБА_3 не відшкодував, тому розмір інфляційних втрат за період з 22.11.2022 по 23.10.2025 становить 4377,78 грн, тому загальна сума 21195,87 грн.

Також позивач вказує, що йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв`язків позивача через неможливість продовження активного громадського життя, у порушенні стосунків з оточуючими. З 17.06.2022 по 09.07.2022 ОСОБА_1 не мав змоги виконувати свої посадові обов`язки у зв`язку з перебуванням на лікарняному, спілкуватися у зв`язку з синцями та сильним болем зі своїми знайомими, зустрічатися з ними, тощо. Після нанесення 17.06.2022 тілесних ушкоджень ОСОБА_3 позивач певний час не міг ефективно, як раніше, вирішувати побутові проблеми своєї сім`ї. Після вказаної події у ОСОБА_1 погіршився стан здоров`я, він погано спить, з`явилася занижена самооцінка, оскільки ОСОБА_3 завдав шкоди авторитету, престижу та діловій репутації позивача, принизив його честь та гідність, він змушений докладати величезні зусилля для відновлення нормальних життєвих відносин. Оскільки подія щодо побиття позивача сталася під час його перебування на роботі, то про даний факт стало відомо великому колу людей, позивач змушений кожному пояснювати про обставини тієї події та те, що він є потерпілою особою, оскільки фактично люди сприйняли наявне кримінальне провадження як таке, в якому ОСОБА_1 є обвинуваченим. Позивач вказує, що він є головою правління ГО «ГК «Світанок Плюс», все життя мав нормальні стосунки з людьми, для нього є вкрай важливим авторитет та ділова репутація. Внаслідок постійних пояснень щодо обставин події, яка мала місце 17.06.2022, позивач переживає психологічні стреси внаслідок її згадування. Не притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності та закриття щодо нього кримінального провадження призвело до нових стресів та знову підірвало авторитет позивача, оскільки члени ГО «ГК «Світанок Плюс» розцінили дії ОСОБА_3 як законні, а побиття позивача вигадкою. Через це ОСОБА_1 й досі виправдовується перед членами кооперативу, друзями, та пояснює, що дії ОСОБА_3 дійсно мали місце та були протиправними, а позивач досі має право на матеріальне та моральне відшкодування. Внаслідок вказаних зусиль щодо ряду пояснень серед членів кооперативу у позивача часто підвищується тиск, що призводить до вживання ліків, які він раніше не вживав. Також позивач протягом трьох років з`являвся за викликами слідчого та суду, що супроводжувалося черговим стресом та хвилюванням. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює у 80000,00 грн.

Також, у період з 30.06.2022 по 12.08.2025 у кримінальній справі №295/5819/22 адвокат Струкова Л.В. надавала позивачу правову допомогу, узгоджена сторонами винагорода (гонорар) адвоката становить 39000,00 грн.

Разом з позовною заявою позивач подав клопотання про витребування доказів, у якому просив витребувати в Богунському районному суді м. Житомира матеріали справи №295/5819/22.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 18.11.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

12.12.2025 до суду надійшов відзив, у якому відповідач вказав, що проти позову заперечує. Заперечення проти позову відповідач мотивує тим, що вважає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 125 КК України недоведеною, оскільки справу про його обвинувачення було закрито. Вказує, що згідно пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення, останнім спричинено ОСОБА_1 1 синець на волосистій частині голови справа, 2 синців та двох саден на правій верхній кінцівці, одного синця на лівій нижній кінцівці та забій зовнішнього виростку лівої стегнової кістки. Останні в своїй сукупності відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я. Натомість, на підтвердження завданої ОСОБА_3 шкоди позивач надав документи щодо усіх його хвороб, у тому числі хронічних, здобутих протягом усього життя, та йдеться про необхідність оплати курсу лікування останніх. Жодного документу, який би підтверджував погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 саме внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 позивачем не надано, що у свою чергу свідчить про відсутність причинного зв`язку між діями ОСОБА_3 та погіршенням стану здоров`я позивача та виключає цивільну відповідальність ОСОБА_3 . Так, згідно з випискою із медичної карти амбулаторно хворого ОСОБА_1 від 17.06.2022, останньому встановлено діагноз: забій грудної клітки, подряпини правої кисті та забій лівої кисті, рекомендовано кетанов, серрата, цифран та діклосейф гель. При огляді вже 18.06.2022 виявлено закрите пошкодження зв`язок лівого колінного суглоба та рекомендовано ультрафастин гель, мовіксікам. При цьому незрозуміло, окрім, як зі слів позивача, чому він не повідомив про ці симптоми 17.06.2022, адже загальновідомо, що розрив зв`язок спричиняє сильний біль. І лише при огляді спеціаліста 30.06.2022 з`ясувалась наявність застарілого пошкодження медіального меніску лівого колінного суглобу (висновок лікаря ОСОБА_5 ), витрати на лікування якого позивач теж безпідставно вимагає стягнути з ОСОБА_3 . Дійсно ОСОБА_1 звертався за консультаціями, у тому числі до лікаря-невролога 28.08.2022 зі скаргами на біль, утруднені рухи в грудному поперековому відділі хребта, відчуття скутості в грудній клітині, біль в міжлопатковій ділянці. При цьому вказав, що скарги турбують з 2011 року після ДТП. Лікар прийшов до заключення про наявність поширеного остеохондрозу хребта, посттравматичну деформацію хребців, остеопороз та перелом остистого відростку. Вказані захворювання лікар та позивач не пов`язали з подіями, які відбулися 17.06.2022. До схожих висновків прийшов і лікар ортопед-травматолог ОСОБА_6 05.09.2022 та також не пов`язав події, про які йдеться у позовній заяві. При цьому видані направлення до лікарів нейрохірурга та вертебролога. Необхідність проходження МРТ колінного, плечового та гомілковостопного суглобів та проведення відповідних записів на лазерний диск вартістю відповідно 1450 грн та 150 грн (замовлення №1142154), а також МРТ 3-х відділів хребта вартістю 3260 грн, жоден лікар не пов`язали з травмами, отриманими 17.06.2022, що виключає цивільну відповідальність ОСОБА_3 за шкоду, завдану кримінальним правопорушенням. Відповідач вважає безпідставно поданими у якості доказів витрат на лікування копії чеків, серед яких відсутні ліки, які виписувались для усунення травм, отриманих 17.06.2022, вартість первинного прийому ортопеда-травматолога в сумі 350 грн, вартість прийому у лікаря-невролога вартістю 350 грн. Матеріальні витрати, понесені, на думку позивача, внаслідок вчинення правопорушення ОСОБА_3 , є недоведеними. Щодо моральної шкоди відповідач зазначає, що з доданих до позовної заяви документів не вбачається які саме страждання переніс позивач, що саме змінилось за станом здоров`я, не наведено доказів душевних страждань чи втрати авторитету серед оточуючих. Проаналізувавши показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , можна дійти висновку про голослівність таких тверджень позивача. Ті ж свідки зазначили, що вже наступного дня позивач перебував на роботі, виконуючи свої повсякденні обов`язки, що у свою чергу ставить під сумнів законність перебування на лікарняному. Свідки в цілому негативно висловлювались про попередню поведінку позивача відносно відповідача, який відверто провокував останнього на бійку та сам розпочав конфлікт, нецензурно до нього виражаючись. Також відповідач вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, оскільки дана справа не є надто складною, позов не потребував тривалої підготовки. Відповідач вказує, що він є особою пенсійного віку, має незначну пенсію, наразі захищає інтереси держави, перебуваючи у складі територіальної оборони та регулярно заступає на чергування у складі бойової частини. У задоволенні позову просить відмовити.

Інших заяв по суті справи до суду не надійшло.

Ухвалою суду від 08.0.2026 витребувано у Богунського районного суду м.Житомира матеріали справи №295/5819/22.

Протокольною ухвалою суду від 08.01.2026 підготовче провадження у справі завершено та призначено розгляд справи по суті.

23.01.2026 Богунським районним судом м.Житомира надано матеріали справи №295/5819/22.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у позові. Представник позивача додатково пояснила, що ОСОБА_1 раніше потрапив у ДТП та мав серйозну травму спини, у зв`язку із нанесенням тілесних ушкоджень попередні травми загострились, йому довелося витрачати досить багато часу для лікування та відновлення. У 2025 році відповідач оформився в ТРО та надав документи про те, що не міг з`являтися у судові засідання, в інших засіданнях він вказував різні причини та намагався відтермінувати розгляд справи.

Відповідач та його представник у судовому засіданні проти позову заперечували з підстав, викладених у відзиві, та просили відмовити у задоволенні позову. Відповідач вказав, що позов не визнає, це було спровоковано, відповідач захищався, фактично тілесних ушкоджень не завдавав. Представник відповідача вказав, що у наданих позивачем медичних документах йдеться про лікування всіх травм, отриманих протягом життя.

Суд, заслухавши учасників судового засідання, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з п.3 частини другої ст.11 ЦК України, завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 1166 ЦК України визначено підставою виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди, за загальним правилом виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Судом встановлено, що у провадженні Богунського районного суду м. Житомира перебувала кримінальна справа №295/5819/22 у кримінальному провадженні №12022065400000868 від 18.06.2022 про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.

Ухвалою суду від 12.08.2025 у справі №295/5819/22 звільнено обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження №12022065400000868 від 18.06.2022 закрито; позовну заяву потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 16818,07 грн та моральної шкоди у сумі 35000,00 грн, заявлену до обвинуваченого ОСОБА_3 , залишено без розгляду.

Відповідно до змісту ухвали суду від 12.08.2025 у справі №295/5819/22, 17.06.2022 близько 14 год ОСОБА_3 перебував за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на території ГК «Світанок». В цей же час та місці у ОСОБА_3 , на ґрунті виниклих неприязних відносин, виник умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 . Реалізуючи свій умисел, в цей же день, час, місці та за вказаних обставин, ОСОБА_3 , спустившись зі сходинок адміністративної будівлі ГК «Світанок», що за адресою: АДРЕСА_1 , та підійшовши ззаду до ОСОБА_1 , своєю правою рукою наніс один удар в область шиї останнього. Не припиняючи свої дії, ОСОБА_3 почав наносити хаотичні удари по обличчю та верхніх кінцівках ОСОБА_1 . В подальшому ОСОБА_3 притиснув ОСОБА_1 своїми обома руками до адміністративної будівлі ГК «Світанок» та надалі, взявши останнього за сорочку, кинув його через свою праву ногу на асфальтне покриття. Вказаними діями ОСОБА_3 спричинив ОСОБА_1 тілесні ушкодження у вигляді 1 синця на волосистій частині голови справа, 2 синців та 2 саден на правій верхній кінцівці, 1 синця на лівій нижній кінцівці та забій зовнішнього виростку лівої стегнової кістки, які у своїй сукупності відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

Також в ухвалі суду від 12.08.2025 у справі №295/5819/22 зазначено, що обвинуваченому роз`яснено наслідки закриття кримінального провадження за нереабілітуючою обставиною. Однак, ОСОБА_3 не заперечував проти закриття справи відповідно до положень ст. 49 КК України.

Під звільненням від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності в судовій практиці розуміється відмова держави в особі компетентних органів від офіційного осуду, призначення покарання та визнання судимою особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Закриття кримінального провадження стосовно особи з нереабілітуючих підстав - це застосування до неї м`якшої форми закінчення кримінального провадження, ніж обвинувальний вирок.

Положеннями КПК України не передбачено обов`язку суду під час закриття провадження встановлювати вину особи, проте це випливає із самої суті інституту звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки з огляду на положення кримінального та кримінального процесуального закону звільнити від кримінальної відповідності у зв`язку із закінченням строків давності можливо лише ту особу, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, однак з огляду на певні обставини кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі №712/8174/23, у разі закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, суд не може і не повинен констатувати факт вчинення цією особою кримінально-караного діяння. Адже кримінальний процесуальний закон зобов`язує суд розглянути клопотання сторони захисту про таке звільнення невідкладно. У разі розгляду такого клопотання без проведення повного судового розгляду суд не може констатувати винуватість або навпаки невинуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння.

Згідно з ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом статті 129 КПК України обвинувачений у кримінальному провадженні звільняється від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану злочином, у разі встановлення судом відсутності події кримінального правопорушення. Отже, в усіх інших випадках, у тому числі і у разі, коли кримінальне провадження було закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч.1 ст. 49 КК України питання про цивільно-правову відповідальність вирішується на загальних підставах.

Разом із тим, у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Верховний Суд у постанові від 27.03.2019 в справі №643/19078/15 зосередив увагу на тому, що відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Тобто, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому, позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

За положеннями ст.1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як вже зазначалось, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 17.06.2022 спричинив ОСОБА_1 тілесні ушкодження у вигляді 1 синця на волосистій частині голови справа, 2 синців та 2 саден на правій верхній кінцівці, 1 синця на лівій нижній кінцівці та забій зовнішнього виростку лівої стегнової кістки, які у своїй сукупності відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

ОСОБА_1 зазначає, у зв`язку з отриманими вищевказаними тілесними ушкодженнями, він був змушений відвідувати лікарів та отримати лікування.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За вимогами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до матеріалів справи, 17.06.2022 ОСОБА_1 доставлений бригадою швидкої медичної допомоги до КП «Лікарня №2 ім. В.П. Павлусенка» ЖМР, у нього діагностовано забої та подряпини, йому оброблено рани, накладено пов`язку, призначено лікування (кетанов (при болях), серрата, цифран, діклосейф гель), рекомендовано подальший нагляд та лікування у сімейного лікаря (а.с. 13). 18.06.2022 ОСОБА_1 звернувся до травматологічного пункту КП «Лікарня №2 ім. В.П. Павлусенка» ЖМР, йому діагностовано закрите пошкодження лівого колінного суглобу, йому проведено RO-діагностику, накладено пов`язку, рекомендовано, зокрема, ходу на милицях, лікування (ультрафастин гель, мовіксикам), подальший нагляд та лікування у травматолога та явку 19.06.2022 (а.с. 14). За змістом вказаних медичних документів, ОСОБА_1 звертався до медичних закладів у зв`язку з отриманими 17.06.2022 травмами.

Відповідно до висновку лікаря-ортопеда-травматолога від 30.06.2022, ОСОБА_1 діагностовано забій грудної клітки, контузію латерального виростку стегнової кістки, застаріле пошкодження медіального меніску лівого колінного суглобу. Рекомендовано лікування (міорікс, вовексикам, омез), фізіотерапевтичне лікування (магнітотерапія, електрофорез) (а.с. 15).

У період з 30.06.2022 по 13.07.2022 ОСОБА_1 проходив лікування у фізіотерапевтичному відділенні КП «Лікарня №2 ім. В.П. Павлусенка» ЖМР (а.с. 16).

У період з 01.07.2022 по 09.07.2022 ОСОБА_1 перебував на лікарняному (а.с. 17-18).

Згідно з випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 15.07.2022, ОСОБА_1 встановлено діагноз: забій грудної клітки, контузія латерального виростку стегнової кістки, пошкодження медіального меніску лівого колінного суглобу. Анамнез: 17.02.2022 отримав травму, був побитий на території гаражного кооперативу. Звертався в травмпункт "Лікарні №2 ім. В. П. Павлусенка" ЖМР, де оглянутий лікарем. Забій гр. клітки. Подряпини 1 п. правої кисті. Забій лівої кисті. Надано рекомендації. В подальшому 30.06.2022 звернувся до травматолога поліклініки "Лікарні №2" у зв`язку з болями в коліні, лівому кульшовому суглобі, поперековому відділі хребта, які пов`язує з падінням в результаті побиття. Виконано дообстеження, призначене відповідне вікування. Рекомендовано обмеження навантажень на ногу, консультація невролога, МРТ поперекового відділу хребта (а.с. 19).

28.08.2022 ОСОБА_1 отримав консультацію невролога у ТОВ «Медичний центр Асклепій плюс», рекомендовано, обстеження та лікування, а також консультацію ортопеда-травматолога (а.с. 21).

05.09.2022 ОСОБА_1 отримав консультацію ортопеда-травматолога у ЦЗР «Відновлення», рекомендовано фізіотерапревтичне лікування (а.с. 24).

07.09.2022 ОСОБА_1 отримав консультацію лікаря-вертебролога у ТОВ «Медичний центр Асклепій плюс», рекомендовано, зокрема, консультацію лікаря-нейрохірурга та вертебролога, фізіотерапревтичні процедури, лікування рядом лікарських препаратів (а.с. 22).

20.06.2022 ОСОБА_1 оплатив вартість МРТ суглобу (колінного, плечового, гомілково-стопного) та вартість друку знімку на плівці на загальну суму 1600,00 грн (а.с. 29-30); позивач оплатив вартість МРТ 3-х відділів хребта, друк знімку на плівці та запис знімків обстежень на диск на загальну суму 3260,00 грн (а.с. 31); 28.08.2022 та 05.09.2022 ОСОБА_1 був на прийомі у лікаря-травматолога та лікаря-невролога у ТОВ «Медичний центр Асклепій плюс», у зв`язку з чим поніс витрати на загальну суму 700,00 грн (а.с. 26, 27); 07.09.2022 оплатив пакет лікувальних послуг у ЦЗР «Відновлення» на загальну суму 9700,00 грн (а.с. 28); у період з 05.07.2022 по 08.07.2022 поніс витрати на придбання знеболювальних та протизапальних засобів на загальну суму 1228,07 грн, у ЦЗР «Відновлення» оплатив консультацію лікаря вартістю 330,00 грн (а.с. 25). Всього ОСОБА_1 поніс витрати на обстеження та лікування на загальну суму 16 818,07 грн.

ОСОБА_3 вказує, що зазначені вище витрати ОСОБА_1 поніс у зв`язку з обстеженням та лікуванням травм, які він отримав раніше. Однак, такі заперечення проти позову відповідач жодними доказами не підтвердив, своїм правом заявити клопотання, спрямовані на збирання доказів, не скористався.

ОСОБА_3 не спростовував беззаперечними доказами відсутність його вини у заподіянні шкоди, а тому суд доходить висновку, що внаслідок протиправних винних дій відповідача ОСОБА_1 були заподіяні майнові збитки у розмірі 16 818,07 грн, які підлягають відшкодуванню.

Окрім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення у даному позові суму інфляційних втрат за період з 22.11.2022 по 23.10.2025, на несплачену відповідачем матеріальну шкоду 16818,07 грн, яка, за розрахунками позивача, становить 4377,78 грн.

З приводу цієї позовної вимоги суд враховує таке.

В обгрунтування заявленої вимоги в частині стягнення 4377,78 грн інфляційних, нарахованих на суму матеріальної шкоди, позивач покликається на положення ст.625 ЦК України та наявність підстав для відповідальності ОСОБА_3 за порушення грошового зобов`язання.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

По своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди.

Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 03.04.2019 у справі № 757/3725/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 463/389/14-ц, від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).

У даному випадку, грошове зобов`язання відповідача перед позивачем конкретизується лише після стягнення з відповідача на користь позивача суми матеріальної шкоди за результатами розгляду відповідної цивільної справи, а саме, справи, що наразі розглядається.

Згідно з приписами ЦК України відшкодуванню підлягає вся шкода, яка була завдана потерпілій особі.

Відповідно частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Положеннями пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3 ст.22 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними (постанова Верховного Суду від 28.07.2025 в справі №161/22270/23).

Отже, підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди між сторонами є факт її завдання позивачу, а судовим рішенням про стягнення шкоди має бути конкретизовано її розмір та визначено спосіб відшкодування (якою може бути і грошова компенсація).

Так, частина друга статті 625 ЦК України може бути застосована до відносин з відшкодування шкоди, завданої особі, лише після конкретизації цього зобов`язання, в результаті якого зобов`язання з відшкодування шкоди набуває усі необхідні ознаки грошового зобов`язання.

Причому, щодо моменту виникнення грошового зобов`язання у деліктних правовідносинах у разі вирішення спору в судовому порядку, то таке зобов`язання виникає саме у момент набрання законної сили рішенням суду про примусове стягнення грошових коштів як компенсації завданої шкоди.

Відповідно, і прострочення виконання грошового зобов`язання, і наслідки такого порушення у вигляді застосування приписів статті 625 ЦК України, виникатиме лише у разі невиконання рішення суду про примусове стягнення шкоди після набрання ним законної сили.

Відтак, наразі заявлена вимога про стягнення нарахованих на суму шкоди 4377,78 грн інфляційних є передчасною і необгрунтованою, задоволенню позов в цій частині не підлягає.

Що стосується вимоги позову про стягнення витрат на правову допомогу, які позивач поніс у період з 30.06.2022 по 12.08.2025 у кримінальній справі №295/5819/22 у розмірі 39000,00 грн, суд зазначає, що якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, процесуальні витрати потерпілого можуть бути стягнені з такої особи в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 124 КПК України. Такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 02.12.2024 у справі №686/1699/20. Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, тому це питання може бути вирішене й ухвалою суду. Нормами КПК України встановлено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат (п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК України). Оскільки ст. 126 КПК України визначено, що означене питання може бути вирішено й ухвалою суду, ВП ВС робить висновок, що у випадку заявлення учасниками кримінального провадження клопотання про компенсацію процесуальних витрат суд, ухвалюючи остаточне рішення за результатами розгляду кримінального провадження (вирок або ухвалу), вирішує питання щодо розподілу процесуальних витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 534 КПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Оскільки інші питання, пов`язані з виконанням вироку, вирішує суд, який ухвалив такий вирок (п.4 ч.2 ст.539 КПК України), то й питання, які підлягали вирішенню ухвалою суду, повинні бути вирішені судом, який виніс таку ухвалу.

Отже, питання про щодо розподілу процесуальних витрат, які ОСОБА_1 поніс у кримінальній справі №295/5819/22, повинен вирішувати суд, який постановив ухвалу про закриття кримінального провадження, це питання не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, тому позов у зазначеній частині задоволенню не підлягає.

Статтею 23 ЦК України заначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами статті 1167 ЦК України - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Обґрунтовуючи вимоги позову про стягнення моральної шкоди, позивач вказує, що діями відповідача йому заподіяну моральну шкоду, яку позивач оцінює у 80 000,00 грн, оскільки внаслідок неправомірних дій відповідача були порушені нормальні життєві зв`язки ОСОБА_1 , його звичний уклад життя, позивач зазнав фізичного болю, стан його здоров`я погіршився, на певний період часу позивач втратив працездатність, у зв`язку з неправомірними діями ОСОБА_3 позивач протягом тривалого часу зазнавав хвилювань та переживав стреси, ОСОБА_1 був змушений відвідувати лікарів, слідчого та суд, докладати додаткових зусиль для організації свого життя, дії ОСОБА_3 завдали шкоди авторитету та діловій репутації позивача.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що внаслідок спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, оскільки він переживав фізичний біль, а також душевні страждання, пов`язані з порушенням звичного ритму його життя. ОСОБА_1 був змушений докладати додаткових зусиль для налагодження звичного порядку життя та відновлення становища, яке існувало раніше, був вимушений відриватися від звичних справ для відвідування лікувальних закладів, візитів до слідчого, суду.

Зважаючи на встановлені судом обставини, а також на вищенаведені норми матеріального права, суд вважає за доцільне задовольнити частково позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн, враховуючи фактичні обставини справи, характер, глибину і тривалість душевних страждань ОСОБА_1 .

Такий розмір моральної шкоди, на думку суду, буде співмірним із фактом заподіяної шкоди та глибиною моральних страждань позивача у даній справі.

Розмір вказаної у позовній заяві моральної шкоди суд вбачає завищеним, розмір моральної шкоди не має бути більшим для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

За положеннями частини восьмої ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, розрахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частин першої та другої ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини третьої ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Суд із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).

У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 наголошено на тому, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Надання правничої допомоги позивачу підтверджується наступними доказами: ордерами на надання правничої (правової) допомоги серії АМ №1153177 від 10.09.2025, договором про надання правової допомоги від 30.06.2022, додатковою угодою №1 від 30.06.2022 до договору про надання правової допомоги від 30.06.2022, додатковою угодою №2 від 18.11.2025 до договору про надання правової допомоги від 30.06.2022, актом приймання-передачі наданих послуг з правої допомоги у справі №295/15093/25 від 01.09.2026. Адвокатом Струкокою Л.В. надано наступну правову допомогу: підготовка та подання до Богунського районного суду м. Житомира позовної заяви про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди, витрат на правничу допомогу, завдані у кримінальному провадженні №12022065400000868 - 6 робочих годин х 1500,00 грн 9000,00 грн; участь у судових засіданнях Богунського районного суду м. Житомира при розгляді справи №295/15093/25, а саме 17.03.2026, 28.05.2026, 01.09.2026 - 3 судові засідання х 2500,00 грн 7500,00 грн. А всього вартість наданої адвокатом професійної правничої допомоги становить 16500,00 грн.

Обсяг виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) підтверджується матеріалами справи.

Частинами 4, 5 статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві вказує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, оскільки дана справа не є надто складною, позов не потребував тривалої підготовки. Також відповідач вказує, що він є особою пенсійного віку та має незначну пенсію.

Суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що розмір витрат на професійну правову допомогу не відповідає критеріям розумності та співмірності, з урахуванням складності справи, зважаючи на особливості предмета спору, складність справи та її значення для сторін, час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом і складністю справи. Щодо свого матеріального стану, відповідач жодних доказів не надав. Тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру судових витрат.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позову, суд стягує з відповідача на користь позивача витрати на послуги адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 10 091,40 грн.

На підставі ст.141 ЦПК України стягненню з відповідачів на користь держави підлягають понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 740,77грн.

Керуючись статтями 3, 10-13, 76-81, 141, 142, 206, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 16 818,07 грн матеріальної шкоди, 20 000,00 грн моральної шкоди та 10 091,40 грн витрат на послуги адвоката.

Стягнути з ОСОБА_3 в доход державного бюджету 740,77 грн судового збору.

У решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) .

Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повний текст рішення складено 21.09.2026.

Суддя Т.А. Воробйова