Вирок від 15 жовтня 2026 р. у справі №159/5020/26 — Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/5020/26

Провадження № 1-кп/159/670/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю

секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

потерпілого - не з`явився,

вивчивши у засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026030550000553 від 22.07.2026, та долучені до нього матеріали стосовно обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (паспорт НОМЕР_1 виданий Ковельським МРВ УМВС України у Волинській області) уродженця міста Ковель Волинської області, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого

у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на території урочища «Фасти» кадастровий номер 0722184600:03:002:0640, що в с. Мощена Ковельського району Волинської області, в умовах воєнного стану, що діє на підставі Указу

Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від

24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022,

керуючись єдиним умислом на таємне викрадення чужого майна,

усвідомлюючи свої суспільно небезпечні дії та передбачаючи їх суспільно

небезпечні наслідки, з корисливих мотивів у обідню пору доби в період часу з

10.07.2026 по 13.07.2026, більш точного часу в ході досудового розслідування

не вдалося встановити, таємно викрав два алюмінієві борти від кузова

автомобіля марки «Mercedess-Benz 814» з бортовим причепом р.н.з.

НОМЕР_2 та п`ять алюмінієвих бортів з вантажного причепа з р.н.з. НОМЕР_3 , чим

заподіяв ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 майнової

шкоди на загальну суму 14 911,26 гривень.

Отже, ОСОБА_4 здійснив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), в чинену в умовах воєнного стану, що є кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 4 ст. 185 КК України.

Під час допиту в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 підтвердив фактичні обставини вчинених дій зазначених в обвинувальному акті, визнав свою вину та пояснив, що в липні 2006 обідню пору доби збирав гриби та побачив вантажний автомобіль та напівпричіп з яких зняв борти (всього п`ять), які вподальшому продав на металолом.

Обвинувачений шкодує про вчинене, відчуває сором, раніше такого ніколи не вчиняв, має намір повністю відшкодувати завдану шкоду потерпілому, зазначив. Що просив у потерпілого пробачення, щиро шкодує про вчинене, готовий понести покарання за вчинене, просив суд суворо не карати.

Потерпілий подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, цивільний позов наміру подавати не має, у призначенні покарання поклався на розсуд суду.

Зважаючи на те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, викладених у обвинувальному акті, беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і суд встановив, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які просили розглядати кримінальне провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

З урахуванням наведеного, вивчивши обвинувальний акт, допитавши обвинуваченого та потерпілу, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, та стосуються речових доказів і процесуальних витрат, суд вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненої в умовах воєнного стану.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд, відповідно до вимог статей 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

Діяння, які вчинив обвинувачений, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином .

Обставинами, які пом`якшують покарання суд визнає щире каяття обвинуваченого та визнання вини.

Обставин які обтяжують покарання в обвинувальному акті не зазначено.

Також, обираючи обвинуваченому ОСОБА_4 вид та міру покарання, суд виходить із характеру діянь, обстановки, способу, місця і часу вчинення кримінального правопорушення; враховує форму та ступінь його вини яка полягає в прямому умислі; мету і корисливі мотиви вчиненого; обставини, які характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення, а також, які безпосередньо пов`язані із вчиненням кримінального правопорушення, а також обставини, які характеризують поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який щиро розкаявся, має намір повністю відшкодувати шкоду; враховує особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місце проживання характеризується як такий на якого скарг від сусідів не надходило. Також суд враховує, що кримінальні правопорушення обвинувачений вчинив вперше, а також те, що обвинувачений повідомив, що він проходить стажування на посаді водія.

Зазначені обставини дають підстави для суду не застосовувати покарання, яке є більш суворим, та передбачене у санкції статті, за якою притягується обвинувачений до відповідальності.

Обставин, які б унеможливлювали понесення обвинуваченим покарання та підстав для застосування ст. 69 КК України, суд не встановив.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02.11.2004 у справі № 1-33/2004 зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання за тяжкий злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі у розмірі нижньої межі передбаченої санкцією статті

На переконання суду таке покарання відповідатиме принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде справедливим і співмірним вчиненому, достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, а також не є надто суворим чи м`яким.

Суд вважає, що у цьому випадку буде досягнуто належного балансу між суспільними інтересами та захистом основоположних прав людини, а також ураховано інтереси всіх сторін кримінально-правових відносин.

Водночас, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та обставини, які характеризують поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який має намір повністю відшкодувати шкоду потерпілому, те що потерпілий не виявив бажання подавати цивільний позов у цьому провадженні, щире каяття обвинуваченого, визнання ним вини, те що обвинувачений вперше вчинив кримінальне правопорушення, за місцем проживання характеризується посередньо, у судовому засіданні повідомив, що має намір працевлаштуватися, суд дійшов висновку, що обвинувачений не становить небезпеки для суспільства і його виправлення можливе без ізоляції від суспільства та відбування ним покарання.

На підставі наведеного суд застосовує положення ч. 1 ст. 75 КК України із покладенням на обвинуваченого обов`язків передбачених ст. 76 КК України.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку встановленому ч. 9 ст. 100 КПК України.

Так, два автомобільні борти, які зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області та належить ОСОБА_5 – необхідно повернути власнику ОСОБА_5 .

На підставі ст.ст. 118, 122, 124 КПК України з обвинуваченого необхідно стягнути процесуальні витрати в розмірі 1925,44 грн:

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 334, 368, 370, 374, 376, 532 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до ст. 76 КК України, під час іспитового строку, покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації ;

- працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу).

Початок іспитового строку обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Речові докази у справі - два автомобільні борти, які зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області та належить ОСОБА_5 – повернути власнику ОСОБА_5 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати в розмірі 1925,44 грн.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

З інших підстав вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1