Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №726/1216/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року м. Чернівці

Справа № 726/1216/26

Провадження №22-ц/822/1591/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 15 червня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Байцар Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 16 квітня 2024 року між сторонами укладено кредитний договір, за яким відповідачу надано 7800 грн строком на 300 календарних днів. У договорі передбачено базовий період сплати процентів тривалістю 14 днів, знижену ставку 1,20 % та стандартну ставку 1,50 % за кожний день користування коштами, а також комісію за видачу кредиту в розмірі 15 % його суми.

Вказував на те, що кредитодавець виконав договір, перерахувавши відповідачу кошти через систему LiqPay, натомість позичальник не повернув отриманий кредит і не сплатив нараховані проценти. За наданим товариством розрахунком станом на 17 лютого 2026 року загальна сума заборгованості становила 43 742,40 грн, у тому числі 7800 грн основного боргу, 34 772,40 грн процентів та 1170 грн комісії.

Водночас товариство повідомило про застосування до позичальника програми лояльності, яка передбачає можливість списання частини заборгованості в сумі 4 742,40 грн.

Просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 39 000 грн, із яких 7800 грн — тіло кредиту та 31 200 грн — проценти за користування кредитом.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1381-6487 від 16.04.2024 в розмірі 17 800 грн, з яких: 7800 гривень - прострочена заборгованість за кредитом, 10 000 гривень - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами 16.04.2024 було укладено Кредитний договір № 1381-6487 у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. ОСОБА_2 вказаний договір у визначеному Законом України «Про електронну комерцію» порядку погоджено із позивачем та підписано одноразовим ідентифікатором «С8292».

Сторонами визначено та погоджено розмір кредиту, строк кредитування, розмір відсоткової ставки, періоди здійснення обов`язкових платежів, а також суми платежів у них.

За вказаним договором позичальник отримав доступ до кредитних коштів, які були перераховані на його картковий рахунок, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів на спростування достовірності наданого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» розрахунку або помилковості обрахованої заборгованості за тілом кредиту та простроченими процентами, яка підтверджується наданими позивачем доказами.

Однак нараховані відсотки у розмірі 31 200,00 грн є значною більшою від тіла кредиту та суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг. З огляду на принципи добросовісності, справедливості й розумності, зменшив суму нарахованих відсотків до 10 000 грн.

На зазначене рішення суду позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вказує на те, що проценти були визначені та погоджені сторонами як плата за користування кредитом у межах 300-денного строку кредитування, а не як штраф, пеня чи відповідальність за прострочення грошового зобов`язання.

Базовий період у 14 днів лише визначає періодичність внесення платежів і не скорочує загального строку користування кредитом.

Суд першої інстанції без належної правової підстави зменшив проценти за користування кредитом.

Відповідач не скористався правом відмовитися від споживчого кредиту протягом 14 днів із дня укладення договору, а посилання суду на пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо непропорційної компенсації за невиконання зобов`язання не стосується процентів, нарахованих у строк кредитування.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно з частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у передбаченому законом порядку доведено належними та допустимими доказами те, що між ТОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_2 16.04.2024 укладено договір про споживчий кредит № 1381-6487.

За пунктом 4.1 договору сума кредиту становить 7800 грн, дата його видачі — 16 квітня 2024 року.

Відповідно до пункту 4.9 договору строк кредитування становить 300 календарних днів, а дата повернення кредиту — 09 лютого 2025 року. Продовження строку кредитування або строку виплати кредиту в односторонньому порядку договором не допускається. Пунктом 4.4 договору базовий період сплати процентів визначено тривалістю 14 календарних днів. Згідно з пунктом 4.6 стандартна процентна ставка становить 1,50 % на день від залишку неповерненої суми кредиту. У пункті 10.2 передбачено знижену ставку 1,20 % на день за умови належної та своєчасної сплати чергових платежів; при недотриманні умов такої знижки на наступні періоди застосовується стандартна ставка до усунення прострочення.

Пунктом 4.7 договору встановлена одноразова комісія за видачу кредиту в розмірі 15 % суми кредиту, що дорівнює 1 170 грн. У пункті 4.12 договору зазначено розрахункову денну процентну ставку 1,388 %.,

Договір підписано позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором C8292.

Видача коштів за кредитним договором здійснена за допомогою платіжної системи LiqPay, а саме: платіж № 2450642880 від 16 квітня 2024 року у сумі 7800 грн, на картковий рахунок НОМЕР_1 , призначення платежу видача кредитних коштів за договором 1381-6487.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 1381-6487 від 16.06.2024, станом на 17.02.2022 у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 43 742,40 грн, з яких 7800 грн основний борг, 34772,40 грн відсотки за користування кредитом, 1170 – комісія.

З урахуванням програми лояльності позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором № 1381-6487 від 16.04.2024 у розмірі 39 000 грн, що складається із: 7800,00 грн – прострочена заборгованість за кредитом, 31 200,00 грн – прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23 жовтня 2024 року, справа №753/25081/21.

У справі, яка переглядається, встановлено, що правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Укр Кредит Фінанс» перебувають в загальному доступі, розміщені на веб-сайті кредитодавця https://creditkasa.com.ua та в розумінні статей 641, 644 ЦК України є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору позики із визначенням порядку і умов кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 16.04.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії 1381-6487, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) С8292.

За обставинами даної справи відповідач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора С8292., отриманого від позивача, прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписала кредитний договір (здійснив акцепт пропозиції позивача), а тому договір вважається укладеним у відповідності до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх їх істотних умов.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про укладання між сторонами кредитного договору №1381-6487 від 16.04.2024.

Надаючи правову оцінку зазначеному, колегія суддів вважає доведеним факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає доведеним та обґрунтованим наявність у відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7800 грн за кредитним договором № 1381-6487 від 16.04.2024 року.

Щодо стягнення процентів на користування кредиту, колегія суддів вказує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з приписами абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 2 статті 1051 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Тобто, позичальник 1 - отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2 - отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти.

Натомість, у позичальника виникає зобов`язання 1 - повернути грошові кошти у встановлений строк та 2 - сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа №910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Як вже встановлено, 4.1, 4.2 договору визначено загальний розмір кредиту (сума кредиту): 7800 грн, дата надання/видачі кредиту 16.04.2024.

Пунктом 4.4. договору визначено, що базовий період складає 14 календарних днів. Перебіг першого Базового періоду починається з дати надання/видачі кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого Базового періоду. Перебіг останнього Базового періоду закінчується в останній день строку дії цього Договору.

Згідно з п. 4.6. Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, за наступною ставкою: Стандартна процентна ставка становить:- 1.50% за кожен день користування Кредитом,

Відповідно до п 4.9. Кредитного договору, Строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику. Дата повернення (виплати) Кредиту 09.02.2025 року. Продовження Строку кредитування або строку виплати Кредиту в односторонньому порядку Кредитодавцем або Позичальником не допускається. У Позичальника відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження Строку кредитування та/або строку виплати Кредиту, установлених цим Договором.

Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходить з наступного.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Разом з цим пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5%; протягом наступних 120 днів 1,5%.

Отже, на підставі частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 не може перевищувати 1%.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період перших 120 днів з 24 грудня 2023 року до 21 квітня 2024 року (включно) максимальний розмір денної процентної ставки складає 2,5%, в період наступних 120 днів з 22 квітня 2024 року до 19 серпня 2024 року (включно) – 1,5%, а з 20 серпня 2024 року – 1%.

Зазначене узгоджується із пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, відповідно до якого цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон № 3498-ІХ опубліковано 23 грудня 2023 року в офіційному виданні Голос України № 50, а тому датою набрання його чинності є 24 грудня 2023 року.

При цьому, згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється в тому числі і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 наголосила, що норма Закону № 3498-IX про граничну денну процентну ставку є імперативною, а умову договору, що суперечить такому обмеженню, суд має оцінювати як нікчемну у відповідній частині за власною ініціативою. У тій постанові окремо роз`яснено, що для договорів, укладених до 24 грудня 2023 року, поширення нового регулювання залежить від продовження строку кредитування після цієї дати; натомість на договори, укладені після 23 грудня 2023 року, нове законодавче регулювання поширюється за загальним правилом.

Оскільки договір сторін укладено 16 квітня 2024 року, він належить до договорів, на які поширюються вимоги Закону № 3498-IX.

Об`єднана палата Верховного Суду також відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, стосовно можливості суду без позовної вимоги споживача зменшувати договірні проценти лише з мотивів їх несправедливості. За відсутності законодавчої нікчемності суд не вправі довільно змінити погоджену умову договору; натомість у разі порушення імперативної норми про максимальний розмір денної процентної ставки суд повинен урахувати відповідну законодавчу межу незалежно від процесуальної активності позичальника.

Отже, суд першої інстанції помилково встановив до стягнення 10 000 грн процентів без конкретного розрахунку та без застосування спеціального закону. Саме співвідношення розміру нарахованих процентів до суми тіла кредиту не є достатньою підставою для довільного визначення нової величини процентної заборгованості.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, оскільки характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

А тому умови кредитного договору, які встановлюють денну проценту ставку у розмірі, що перевищує встановлений Законом України «Про споживче кредитування» гранично допустимий її розмір, є нікчемними у відповідній частині.

З цих підстав помилковими є доводи позивача щодо правомірності застосування процентної ставки у розмірі 1,50 відсотків за період з 24.08.2024 по 05.02.2025, та у розмірі 1,18 відсотків за період з 06.02.2025 по 13.07.2025.

При цьому колегія суддів враховує, що частинами другою та третьою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» додатково визначається, що до загальних витрат за споживчим кредитом, які враховуються при обчисленні денної процентної ставки, не включаються платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов`язків, передбачених договором про споживчий кредит.

Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 22 квітня 2024 року не більше 1,5%, а з 20 серпня 2024 року не більше 1%. Незважаючи на те, що розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, вони повинні узгоджуватися із нормами законодавства.

Апеляційний суд, реалізуючи свій процесуальний обов`язок, вважає необхідним навести власний розрахунок заборгованості за процентами за користування кредитом за договором № 1381-6487 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, укладеним між сторонами 16.04. 2024 року.

Отже, у період з 16 квітня до 29 квітня 2024 року включно — 14 днів ? 7 800 грн ? 1,20 % = 1 310,40 грн; із 30 квітня до 19 серпня 2024 року включно — 112 днів ? 7 800 грн ? 1,50 % = 13 104,00 грн; із 20 серпня 2024 року до 09 лютого 2025 року включно — 174 дні ? 7 800 грн ? 1,00 % = 13 572,00 грн.

Таким чином, за процентів за 300 днів становлять 27 986,40 грн (1 310,40 + 13104,00 + 13 572,00).

З урахуванням наведеного, розмір заборгованості за нарахованими процентами за кредитним договором № 1381-6487 від 16.04.2024 становить 27 968,40 грн.

Разом з тим, позивачем прийнято рішення про застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 4742,40 грн.

Відповідно до статті 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Аналіз статті 605 ЦК України свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.

У справі, що переглядається, прощення боргу втілене в односторонньому правочині кредитора. Недійсність такого одностороннього правочину законом прямо не встановлена, а тому в аспекті положень частини 1 статті 204 ЦК України такий правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначений висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 січня 2023 року у справі № 758/2990/17 (провадження № 61-6756св22).

З огляду на викладене, загальна сума заборгованості за процентами підлягає зменшенню на суму прощеного боргу і становить 23 226 грн (27 968,40-4742,40).

Ураховуючи викладене, заборгованість відповідача за процентами за користування кредитними коштами складає 23 226 грн.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем доведено розмір існуючої заборгованості за кредитом, оскільки в ході розгляду справи було встановлено обставини погодження між сторонами всіх істотних умов кредитного договору.

До того ж, при вирішенні спору спростувати доводи позивача покладається на відповідача, а не на суд, проте це означає, що у такому випадку суд повинен розглянути позов і визначити розмір заборгованості, виходячи з умов договору та вимог закону (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №156/268/21).

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором №1381-6487 від 16.04.2024 у розмірі 31 026 грн, з яких: 7800 грн - заборгованість по кредиту; 23 226 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

З огляду на викладене, висновки суду в частині розміру заборгованості за відсотками, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог статті 376 ЦПК України є підставою до зміни судового рішення у вказаній частині.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

За подачу позову ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

За подачу апеляційної скарги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплатила судовий збір у розмірі 3993,60 грн.

Оскільки позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково, суд розподіляє судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, а саме: з відповідача на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає стягненню 5295,10 грн (2422,40+3633,60 х 79,55%).

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити частково.

Рішення на рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 15 червня 2026 року змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1381-6487 від 16 квітня 2024 року в розмірі 31 026 гривень, з яких 7800 гривень — заборгованість за основною сумою кредиту, 23 226 — заборгованість за процентами за користування кредитом.

Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судові витрати у розмірі 5295 гривень 10 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І. М. Литвинюк

Судді: Н. К. Височанська

М. І. Кулянда