Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №619/5290/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 619/5290/25 Головуючий суддя І інстанції Коваленко Н. В.

Провадження № 22-ц/818/1541/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 листопада 2025 року у справі №619/5290/25 за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2025 року АТ «ТАСКОМБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №9455762460 від 02.12.2021 у розмірі 51524,80 грн, зокрема: заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) становить 29657,39 грн; заборгованість по річним процентам (в т. ч. прострочена) – 5008,69 грн; заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) – 16858,72 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідачки судові витрати.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 02.12.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» було укладено кредитний договір №9455762460, за умовами якого позичальниці було надано кредит у розмірі 35239,73 грн зі строком користування 12 місяців.

Право вимоги за вказаним Договором було передано на підставі Договору про відступлення прав вимоги, укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «ТАСКОМБАНК», що підтверджується витягом з Реєстру до Договору про відступлення прав вимоги.

Як зазначено у позові, позичальницею було грубо порушено умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість у загальній сумі 51524,80 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту (в т. ч. простроченої) – 29657,39 грн; заборгованості по річним процентам (в т. ч. простроченої) – 5008,69 грн; заборгованості по щомісячним процентам (в т.ч. простроченої) – 16858,72 грн, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором №9455762460 від 02.12.2021 у розмірі 46252,42 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2174,34 грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення з неї заборгованості у розмірі 46252,42 грн та 2174,34 грн судового збору, та ухвалити нове, яким визначити до стягнення лише фактичне тіло кредиту – 29657,39 грн.

Зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір заборгованості, фактично прийнявши розрахунок позивача без належної перевірки, чим, на її думку, порушив вимоги ст.89 та ст.263 ЦПК України. Визнає обґрунтованою лише суму тіла кредиту у розмірі 29657,39 грн, тоді як інша частина заявленої банком заборгованості складається з нарахувань, із якими вона не погоджується. Стверджує, що суд не надав належної оцінки її доводам, не дослідив первинних документів кредитного договору й не перевірив правильності розрахунку заборгованості, чим порушив вимоги ст.236 та ст.263 ЦПК України.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно зазначив про неподання нею доказів на підтвердження інвалідності. Вказує, що суд не витребував відповідних документів, не запропонував надати додаткові докази та не з`ясував обставин, необхідних для належного розгляду справи. На підтвердження зазначених обставин до апеляційної скарги додає посвідчення особи з інвалідністю та довідку про розмір пенсії, просить долучити їх до матеріалів справи. Посилаючись на ст.8 Закону України «Про судовий збір» та ст.141 ЦПК України, просить скасувати стягнення судового збору у розмірі 2174,34 грн.

Наголошує, що суд першої інстанції не врахував обставин, пов`язаних із повномасштабною збройною агресією проти України. Зазначає, що раніше проживала в населеному пункті, розташованому поблизу зони активних бойових дій, внаслідок чого втратила можливість працювати, має статус внутрішньо переміщеної особи та отримує єдиний дохід у вигляді пенсії по інвалідності. Вказує, що для фізичних осіб сертифікат Торгово-промислової палати України не є обов`язковим доказом настання обставин непереборної сили (форс-мажору). При цьому посилається на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких на підтвердження фактичного впливу воєнних дій можуть подаватися будь-які належні та допустимі докази. Вважає, що зазначені обставини мають істотне значення для вирішення справи, однак суд першої інстанції не надав їм належної оцінки, чим, на її думку, порушив вимоги ст.12, ст.89 та ст.263 ЦПК України.

Крім того, посилаючись на положення ст.551 ЦК України, зазначає, що суд має право зменшити розмір відповідальності, якщо він є надмірним або непропорційним. Вважає, що під час визначення розміру заборгованості суд мав врахувати її інвалідність, відсутність можливості працевлаштування, скрутне матеріальне становище, статус внутрішньо переміщеної особи, проживання поблизу зони бойових дій та розмір фактично отриманого кредиту. З огляду на викладене вважає визначений судом розмір стягнення неспівмірним із її матеріальним становищем та таким, що підлягає зменшенню.

Враховуючи наведене, просить суд апеляційної інстанції переглянути розмір заборгованості, надати належну оцінку поданим доказам і доводам апеляційної скарги, вирішити питання щодо звільнення від сплати судового збору, а також надати розстрочку виконання рішення суду строком на 24 місяці зі сплатою 1236 грн щомісяця.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України, дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги та вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню в частині стягнення судового збору, а в частині стягнення заборгованості рішення слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає не повною мірою.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що строк кредитування за Договором №9455762460 від 02.12.2021 сплив 02.12.2022, а позивач не надав належних доказів погодження сторонами продовження строку кредитування (пролонгації договору).

При цьому суд врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, відповідно до яких право кредитодавця нараховувати договірні проценти за користування кредитом припиняється зі спливом установленого договором строку кредитування або в разі пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, а після цього права кредитора захищаються відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

Крім того, з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд зазначив, що Правила кредитування, які не були підписані позичальницею і щодо яких відсутні докази її ознайомлення та погодження, не можуть вважатися складовою кредитного договору, зокрема в частині умов пролонгації. Оскільки проценти позивач нараховував до 01.06.2023, тобто поза межами строку кредитування, суд визначив належний до стягнення розмір процентів лише за період дії Договору (з 02.12.2021 по 02.12.2022), зокрема заборгованість по річним процентам (в т. ч. прострочену) – 3950,99 грн; заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочену) – 12644,04 грн.

Водночас суд відхилив доводи відповідачки щодо неспівмірності нарахованих процентів та неможливості належного виконання зобов`язань у зв`язку з воєнним станом і скрутним матеріальним становищем, зазначивши, що відповідачка, будучи ознайомленою з умовами кредитування, уклала кредитний договір, і не виконувала його істотні умови.

Також суд вказав на відсутність належних доказів інвалідності відповідачки, а тому стягнув з неї судовий збір за подання позову.

Врахувавши наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами в межах строку кредитування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду в частині стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором №9455762460 від 02.12.2021. Вони є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, та доводами скарги не спростовані.

Судом відповідно до наявних у справі доказів встановлено, що 02.12.2021 між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №9455762460.

Відповідно до п.1.1 кредитного договору, кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим Договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених Договором.

Згідно з п.1.3 кредитного договору, позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в Паспорті кредиту №5762460, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до умов Паспорту кредиту №5762460 та Договору №9455762460 від 02 грудня 2021 року, позичальниці надано грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту –35239,73 грн; строк користування – 12 місяців; річні проценти – 11,99 % від суми боргу за Договором; щомісячні проценти – 2,99 % від суми кредиту.

Відповідно до Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень», позичальник зобов`язується щомісячно, у граничний термін, повертати чергову частину кредиту та сплачувати щомісячні і річні проценти.

01 вересня 2021 року права вимоги за кредитним договором відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі Договору факторингу №01/09/21 від 01.09.2021.

Відповідно до умов цього Договору та витягу з Реєстру прав вимоги до Договору факторингу №01/09/21 від 01 вересня 2021 року, позивач є новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором №9455762460 від 02 грудня 2021 року з усіма наступними додатками та змінами.

Так, згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №9455762460 від 02.12.2021, за період з 02.12.2021 по 01.06.2025 відповідачка має заборгованість у загальній сумі 51524,80 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту (в т. ч. простроченої) – 29657,39 грн; заборгованості по річним процентам (в т. ч. простроченої) – 5008,69 грн; заборгованості по щомісячним процентам (в т.ч. простроченої) – 16858,72 грн.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 власноруч підписала кредитний договір та паспорт споживчого кредиту, підтвердивши таким чином ознайомлення з його умовами (а.с.7).

Факт надання кредитних коштів підтверджується випискою за особовим рахунком та розрахунком заборгованості, наданими позивачем, які відповідачкою не спростовано та щодо яких вона не висловлювала заперечень (а.с.13-24).

Надані позивачем письмові докази підтверджують погодження сторонами під час укладення кредитного договору умов щодо процентної ставки за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

При цьому, вирішуючи спір у частині позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, суд першої інстанції врахував, що відповідно до усталеної судової практики положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України щодо щомісячної виплати процентів до дня повернення позики, за відсутності іншої домовленості сторін, застосовуються лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або в разі пред`явлення позичальнику вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Натомість після припинення права нараховувати договірні проценти права та інтереси кредитодавця в разі прострочення виконання грошового зобов`язання забезпечуються положеннями частини другої статті 625 ЦК України, яка визначає правові наслідки такого прострочення.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 4 лютого 2020 року у справі №912/1120/16, від 23 червня 2020 року у справі №536/1841/15-ц та від 5 квітня 2023 року у справі №910/4518/16.

Отже, проценти за користування кредитом, нараховані поза межами погодженого сторонами строку кредитування, за загальним правилом не підлягають стягненню як договірні проценти.

Згідно з умовами п.1.2 кредитного договору, строк Договору – 12 місяців, дата надання кредиту – 02.12.2021, дата повернення кредиту (останній день) – 02.12.2022.

Таким чином, строк кредитування сплив 02.12.2022.

Відповідно до пункту 3 кредитного договору, позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у кредит, що розміщені на сайті ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень»: www.keditmarket.ua, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладання цього Договору.

Як вбачається з кредитного договору, відповідно до п.3.1 кредитний договір діє в межах строку, на який надається кредит, та припиняється належним його виконанням. Зміни до Договору вносяться за згодою сторін, шляхом підписання додаткової угоди.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що матеріали справи не містять належних доказів того, що саме ті Правила надання грошових коштів у позику, на які посилається фінансова установа, були надані відповідачці під час укладення кредитного договору та що вона ознайомилася з ними й погодилася з їхніми умовами, підписуючи Договір. Також відсутні докази того, що на момент отримання відповідачкою кредитних коштів зазначений документ містив відповідні умови, зокрема щодо пролонгації строку дії Договору.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за процентами в заявленому позивачем розмірі та частково задовольнив позовні вимоги у сумі 46252,42 грн (29657,39 грн – тіло кредиту + заборгованість по річним процентам (в т. ч. прострочена) – 3950,99 грн; заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) – 12644,04 грн – проценти за 12 місяців).

Позивач із зазначеними висновками суду першої інстанції погодився, рішення в цій частині не оскаржив, а тому в межах апеляційного перегляду вони не є предметом перевірки.

Водночас, встановивши, що відповідачка належним чином не виконала зобов`язань за кредитним договором, заборгованість у повному обсязі не погашена, її розмір не спростовано, а контррозрахунку заборгованості відповідачка не надала, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Щодо доводів відповідачки про відсутність підстав для стягнення боргу у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а саме повномасштабною збройною агресією проти України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Відповідно до частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Лист ТПП України від 28 лютого 2022 року має загальний характер і не містить відомостей, які б давали змогу ідентифікувати конкретний договір, виконання якого стало неможливим внаслідок зазначених обставин.

Водночас відповідачка, посилаючись на настання форс-мажорних обставин, не була позбавлена можливості звернутися до Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати для отримання сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо конкретного зобов`язання з дотриманням порядку, встановленого відповідним Регламентом.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, – це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов Договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі №910/8580/22.

Також, у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №910/15264/21 викладено висновок, що саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів неможливості своєчасного виконання зобов`язання внаслідок обставин непереборної сили. Сам по собі факт збройної агресії проти України не є підставою для звільнення від обов`язків зі сплати кредитних коштів.

Довідка про те, вона відповідачка з 26.04.2024 є внутрішньо переміщеною особою, не працює, отримує єдиний дохід у вигляді пенсії по інвалідності, не є підставою для звільнення від обов`язку повернути кредит. Ці обставини можуть бути підставою для позасудового врегулювання спору.

Колегія суддів також перевірила та відхиляє доводи апеляційної скарги щодо застосування положень ст.551 ЦК України. Відповідачка зазначає, що суд має право зменшити розмір відповідальності, якщо він є надмірним або непропорційним.

Проте ст.551 ЦК України регулює питання зменшення розміру неустойки, тобто штрафу або пені, та не передбачає можливості зменшення основної суми заборгованості за кредитним договором або процентів за користування кредитом, тому доводи відповідачки в цій частині не заслуговують на увагу.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 лютого 2023 року у справі №910/23042/16 зазначено, що проценти за користування кредитом є зобов`язанням за кредитним договором та є складовим елементом плати за наданий кредит, що разом із тілом кредиту становлять загальну суму боргу і охоплюються поняттям «основна сума заборгованості із зобов`язань за кредитом».

У цій справі позивачем пред`явлено вимоги щодо стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, що були обумовлені Договором. При цьому позивачем не заявлено вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) чи інших платежів, що є заходами відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором. Отже, питання зменшення неустойки не входить до предмета спору, а положення ст.551 ЦК України не можуть бути застосовані до заявлених позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції.

Крім того, в апеляційній скарзі наявна заява відповідачки про надання розстрочки виконання рішення суду строком на 24 місяці зі сплатою 1236 грн щомісяця. Водночас питання щодо розстрочки виконання рішення відповідачкою порушено передчасно та виходить поза межи розглянутої справи. Відповідачка не позбавлена права звернутися до суду із відповідною заявою в порядку та строки, передбачені ст.435 ЦПК України, на стадії виконання судового рішення, за наявності обставин, що істотно ускладнюють його виконання або роблять його неможливим.

Водночас, відповідно до ст.141 ЦПК України, судом першої інстанції стягнуто 2174,34 грн судового збору, які не підлягають стягненню, оскільки відповідачка звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю II групи, на підтвердження чого відповідачкою долучено копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (а.с.75).

Вказаний доказ апеляційний суд приймає, оскільки відповідачка в суді першої інстанції зазначала про те, що вона є особою з інвалідністю та долучала до відзиву довідку про доходи №7793897743742798 (а.с.43), в якій зазначено, що вона видана пенсіонеру ОСОБА_1 в тому, що вона перебуває на обліку в Дергачівському об`єднаному управлінні ПФУ в Харківській області, і отримує пенсію по інвалідності, проте суд, всупереч вимогам статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, не з`ясував належним чином обставин, пов`язаних із наявністю у відповідачки пільг щодо сплати судового збору, не надав належної оцінки поданому доказу та не вжив заходів для з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат. Внаслідок цього суд стягнув із відповідачки на користь позивача судовий збір, сплачений за подання позовної заяви.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, такі витрати стягуються з іншої сторони пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а в частині, від сплати якої відповідна особа звільнена, компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, за умови підтвердження належності відповідачки до пільгової категорії, визначеної п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», рішення суду першої інстанції в частині стягнення з неї судового збору підлягає скасуванню, а сплачений позивачем судовий збір – компенсації за рахунок держави у відповідній частині.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 листопада 2025 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» суми сплаченого судового збору у розмірі 2174,34 грн, компенсувавши Акціонерному товариству «ТАСКОМБАНК» судовий збір за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 16 жовтня 2026 року.

Головуючий –

В.Б. Яцина

Судді - О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна.