Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №953/3727/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/3727/26 Головуючий суддя І інстанції Дяченко О. М.

Провадження № 22-ц/818/5131/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2026 року, у цивільній справі № 953/3727/26, за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року АТ КБ «Приват банк» звернулось з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідач не виконує зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого має заборгованість в сумі 62 399,13 грн., яку просило стягнути на свою користь.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 11 червня 2026 року заяву представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про закриття провадження у цивільній справі № 953/3727/26 - задоволено частково. Провадження у цивільній справі № 953/3727/26 за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. В іншій частині заяви - відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представник позивача Озірська-Шанли В.С. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу в частині відмови у поверненні сплаченого судового збору та постановити в цій частині нове судове рішення, яким повернути позивачу АТ КБ «ПриватБанк» з Державного бюджету України судовий збір у сумі 2662,40 грн., сплачений згідно з платіжною інструкцією № BOJ61B4HR8 від 11.03.2026.

АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується із зазначеною ухвалою в частині відмови у поверненні судового збору, вважає її в цій частині незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Зазначила, що АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із заявою про закриття провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки відповідач повністю сплатив заборгованість після відкриття провадження у справі. У цій же заяві АТ КБ “ПриватБанк” просив повернути сплачений судовий збір.

Проте, суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (через відсутність предмета спору), безпідставно відмовив у поверненні судового збору з державного бюджету. Своє рішення суд мотивував тим, що за ч. 3 ст. 142 ЦПК України витрати позивача у разі задоволення вимог відповідачем після пред`явлення позову можуть бути стягнуті лише з самого відповідача за відповідним клопотанням, яке від банку не надходило.

АТ КБ «ПриватБанк» вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається в разі закриття провадження у справі (крім випадків відмови від позову). Закриття провадження за п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України є безумовною підставою для повернення Банку судового збору за ухвалою суду . Згідно з платіжною інструкцією №BOJ61B4HR8 від 11.03.2026, АТ КБ “ПриватБанк” сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн., який підлягає поверненню у повному обсязі.

Посилається на постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 суд чітко розмежував процесуальні інститути відмови від позову та закриття провадження через відсутність предмета спору. Об`єднана палата ВС дійшла висновку, що пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» є спеціальною нормою, яка імперативно встановлює: сплачена сума судового збору повертається в повному (100%) обсязі за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрите у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова була прийнята судом). Аналогічний правовий підхід відображено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, де зазначено: у випадку, коли відповідач добровільно задовольняє вимоги позивача після відкриття провадження у справі, закриття провадження відбувається у зв`язку з відсутністю предмета спору, і Позивач має право на компенсацію або повернення сплаченого судового збору в повному (100%) розмірі, оскільки порушення прав Позивача було припинено безпосередньо внаслідок ініціювання ним судового процесу. Банк звернувся до суду за захистом свого порушеного права, відповідач борг погасив після відкриття провадження по справі, а тому Позивач має законне право на повернення 100% понесених витрат на судовий збір з Державного бюджету.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції – частина 3 статті 360 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд виходив з того, що провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з фактичною відмовою позивача від позову з підстав відсутності предмета спору внаслідок задоволення вимог відповідачем після пред`явлення позову, а не на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, як зазначив позивач.

В частині повернення судового збору суд банку відмовив, оскільки від представника позивача клопотання про повернення судового збору не надходило.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду про відмову у поверненні судового збору позивачеві.

Ухвала оскаржується в частині відмови у стягненні судових витрат, тому в іншій частині судом апеляційної інстанції на законність та обґрунтованість не перевіряється.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала вказаним вимогам не повністю відповідає, а колегія суддів з висновками суду першої інстанції не повністю погоджується з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Кожен із цих видів рішень має свою чітку процесуальну функцію та правові наслідки.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі у разі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Закриття провадження у справі – це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Таким чином, відсутність неврегульованих питань, як факт, який став виконаним під час розгляду справи у суді, може бути підставою для закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №13/51-04, а також у постановах Верховного Суду від 26 липня 2018 року у справі №910/23359/15, від 18 червня 2019 року у справі № 914/891/16, від 18 липня 2019 року у справі № 916/3147/16, від 26 листопада 2019 року у справі № 920/240/18, від 18 липня 2023 року у справі № 906/1357/20 та від 16 серпня 2023 року у справі № 910/5571/22 викладено висновки, за змістом яких закриття провадження у справі можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Момент припинення існування (зникнення) предмета спору має важливе значення для розгляду та вирішення справи та повинен ураховуватися судами при вирішенні питання про наявність підстав для закриття провадження у справі, та з яких підстав.

У частині 2 статті 255 ЦПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до частини 1 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення, у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем, суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Отже, відмова від позову є одностороннім вільним волевиявлення позивача шляхом здійснення процесуальної дії, спрямованої на завершення розгляду судом справи. У разі подання позивачем такої заяви суд зобов`язаний перевірити, чи відповідає подана заява дійсній волі позивача та роз`яснити позивачу наслідки вчинення такої дії.

Наведене дає підстави для висновку про те, що відсутність предмету спору і відмова від позову є окремими різними підставами для закриття провадження у справі, а також різними є і правові наслідки вирішення таких заяв у контексті розподілу судового збору.

У частині 3 статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Терміни "відмова позивача від позову" та "позивач не підтримує своїх вимог" не є тотожними за їх значенням. Відмова позивача від позову передбачає його активну дію, яка проявляється шляхом подання суду відповідної заяви. Не підтримання своїх вимог може проявлятись як у вигляді активної дії з відмови від позову, так і шляхом пасивної поведінки з невчинення дій на підтримання своїх вимог. Не підтримувати позовні вимоги позивач може як шляхом відмови від позову, так і внаслідок подання заяви щодо відсутності предмета спору. Дійсний зміст норми другого речення частини третьої статті 130 ГПК України (аналогічна ч. 3 ст. 142 ЦПК України) полягає в тому, що таке не підтримання позовних вимог сталось внаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову, а не в тому, в який саме спосіб позивач не підтримує свої позовні вимоги.

У постанові від 05 березня 2026 року у справі № 917/1161/25 Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав, що вирішення питання про відшкодування понесених позивачем витрат у разі закриття провадження у справі залежить від фактичних обставин, які стали підставою для такого закриття, та виснував, що норми частини третьої статті 130 ГПК України (аналогічна норма ч. 3 ст. 142 ЦПК України) мають застосовуватись у разі закриття провадження у справі не лише через відмову позивача від позову, а й через відсутність предмету спору.

З матеріалів справи вбачається, що 26 березня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 18 червня 2021 року у розмірі 62 399,13 грн, сплативши судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується приєднаною до позову платіжною інструкцією (а.с.39).

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 30 березня 2026 відкрито провадження у справі.

11 травня 2026 року від представника АТ КБ «ПриватБанк» Савіхіної А.М. через систему «Електронний суд» надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України – у зв`язку з відсутністю предмета спору, в якій одночасно заявлено про повернення сплаченого судового збору (а.с. 53).

За змістом поданої заяви заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед АТ КБ «Приват Банк» повністю сплачена після відкриття провадження, що свідчить про відсутність предмету спору і не підтримання позивачем своїх вимог внаслідок їх добровільного задоволення відповідачем.

Колегія суддів звертає увагу, що на відміну від інших видів судових витрат у цивільній справі, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає окремий закон - Закон України «Про судовий збір».

Вказане узгоджується і з положеннями частини другої статті 133 ЦПК України, згідно з якими розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Питання повернення судового збору врегульовано статтею 7 Закону України «Про судовий збір», яка містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких сплачена сума судового збору, за відповідним клопотанням повертається судом особі, яка його сплатила.

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином Закон України «Про судовий збір» передбачає загальне правило, згідно з яким судовий збір повертається у випадку закриття провадження у справі, та одне виключення із загального правила, а саме закриття провадження у справі у зв`язку із відмовою позивача від позову.

За приписами частини другої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (частина п`ята статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

07 січня 2025 року набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26 листопада 2024 року № 606 «Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», яким внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України «Про судовий збір».

З урахуванням внесених змін органи Казначейства здійснюють повернення судового збору в усіх випадках виключно на підставі електронного подання, сформованого відповідним судовим органом. Таке подання формується відповідним судовим органом на підставі поданої платником (його уповноваженою особою) заяви про повернення коштів з бюджету, складеної із зазначенням усіх необхідних реквізитів.

Для повернення судового збору платнику необхідно звернутися із заявою до відповідного суду, на рахунки якого сплачено судовий збір.

У відповідності до частини першої статті 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Оскільки Харківський апеляційний суд не є отримувачем коштів за подання позовної заяви, а судовий збір особі може повернути лише суд, який ухвалив судове рішення та до спеціального фонду Державного бюджету України якого був зарахований такий збір, то питання про повернення судового збору сплаченого за подання позову має вирішити суд першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 359/2836/23 та від 08 жовтня 2025 року у справі № 523/719/23.

Як вбачається із заяви від 11.05.2026 поданої АТ КБ «Приватбанк», у якій він просив повернути йому сплачений судовий збір, тому суд першої інстанції помилився з висновком про те, що позивачем не було подано клопотання про повернення судового збору за подання позовної заяви (а.с.53).

Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України).

Оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, апеляційну скаргу належить задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати в частині відмови у поверненні сплаченого судового збору, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 259, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» -задовольнити частково.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2026 року-скасувати в частині відмови у поверненні сплаченого судового збору, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 16 жовтня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді колегії О.В.Маміна.

О.Ю.Тичкова.