Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №610/3433/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 610/3433/23

провадження № 22-ц/818/4230/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,

відповідач – ОСОБА_1 ,

треті особи – ОСОБА_2 , Фермерське господарство «7’Я»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 09 квітня 2026 року в складі судді Стригуненка В.М.

в с т а н о в и в:

У грудні 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Фермерське господарство «7’Я» про витребування земельної ділянки у власність держави.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року у справі № 757/15438/21-к управлінню стало відомо про наявність порушеного права держави у зв`язку з подвійною приватизацією земельної ділянки.

Зазначило, що 12.12.2018 до управління надійшла заява представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:01:000:0676 для оформлення права власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку у власність. При цьому заявником вказано, що право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ним не використано.

Наказом управління № 9199-СГ від 13.12.2018 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:01:000:0676 площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 .

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 17.12.2018.

В подальшому ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6320280400:01:000:0676 площею 2,0000 га відчужив за договором купівлі-продажу від 19.03.2019 на користь ОСОБА_1 .

Пізніше, ОСОБА_1 передав земельну ділянку в оренду ФГ «7’Я» на підставі договору оренди від 08.04.2019.

Посилалось на те, що на сьогоднішній день встановлено, що ОСОБА_2 попередньо вже було реалізовано своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіроваоградській області № 11-3634/14-18-СГ від 15.06.2018, яким йому було надано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3523885600:02:000:5431, площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Оситнянської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області. Право власності на цю земельну ділянку зареєстровано в реєстрі 21.06.2018.

Таким чином, ОСОБА_2 було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.

Просило витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6320280400:01:000:0676 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником – державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області – права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6320280400:01:000:0676; вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 09 квітня 2026 року позов Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задоволено повністю, витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6320280400:01:000:0676 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6320280400:01:000:0676; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 2684,00 грн судових витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю; скасувати заходи забезпечення позову визначені ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 29.12.2023.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з вимогою про витребування майна звернулось Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, яке в свою чергу в силу закону з 27.05.2021 не є власником спірного майна. З дня набуття чинності пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (тобто з 27 травня 2021 року) Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не має повноважень щодо здійснення функцій держави у спірних правовідносинах. Водночас, ані позовна заява, ані матеріали справи не містять обґрунтувань наявності порушеного права чи інтересу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в спірних правовідносинах. За таких умов ГУ Держгеокадастру у Харківській області не мало на момент звернення до суду та під час розгляду даної справи статусу органу уповноваженого розпоряджатись спірною земельною ділянкою, а відтак статусу належного позивача у цій справі. Належним власником та розпорядником земель з 27.05.2021 є Балаклійська міська рада Ізюмського району Харківської області.

Зазначив, що на момент укладення договору купівлі-продажу приватний нотаріус перевірив документи продавця ОСОБА_2 та підстави належності йому спірної земельної ділянки, зокрема те, що право власності на земельну ділянку належить продавцю ОСОБА_2 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.12.2018 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 13.12.2018 № 9199-СГ, номер запису про речове право: 29541035, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1726260863202. На момент укладення договору купівлі-продажу наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 13.12.2018 № 9199-СГ був чинним, в іпотеці земельна ділянка не перебувала, будь-яких заборон на відчуження цієї ділянки в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не було. Таким чином, у нього не було жодних сумнівів щодо правомочності продавця ОСОБА_2 на володіння спірною земельною ділянкою кадастровий номер 6320280400:01:000:0676 та на її відчуження. Він не міг і не повинен був передбачати наявність ризику того, що ОСОБА_2 попередньо вже реалізував своє конституційне право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. Водночас, матеріали справи не містять фактів вибуття майна поза волею саме первинного власника майна, а також обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача. Він сплатив реальну ринкову ціну за земельну ділянку набув право власності не неї у встановленому законом порядку, жодних порушень закону з його боку не було.

Вказав, що суд першої інстанції не застосував Закон України № 4292-IX від 12.03.2025 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». На день набрання Законом чинності (09.04.2025) у цій справі рішення першою інстанцією ухвалено не було (рішення постановлено 09.04.2026). Отже, суд мав застосувати нову редакцію статті 388 ЦК України та, як мінімум, вирішити питання про компенсацію вартості майна добросовісному набувачеві відповідно до статті 390 ЦК України. Суд також порушив вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України в редакції Закону №4292-IX. Суд мав врахувати реальну здатність ОСОБА_2 компенсувати йому понесені збитки при оцінці пропорційності заходу.

Посилався на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права в частині виконання вимог п.8 ч.1ст.257 ЦПК України, та продовжив розгляд даної справи не вирішивши питання стосовно залишення позовної заяви без розгляду.

Вважав, що оскільки право власності ОСОБА_2 зареєстровано 17.12.2018, то згідно з імперативними вимогами Закону № 4292-ІХ, перебіг позовної давності для позивача розпочався саме 17.12.2018, а не в момент, коли посадові особи ГУ Держгеокадастру у Харківській області вирішили ознайомитися з матеріалами кримінального провадження. Загальний строк позовної давності минув у 2021 році, а з даним позовом управління звернулося у 2023 році.

26.06.2026 за допомогою системи «Електронний суд» Головне управління Держгеокадастру у Харківській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважало рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду - скасувати.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 353900207 від 10.11.2023 за ОСОБА_2 21.06.2018 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3523885600:02:000:5431 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 15.06.2018 № 11-3634/14-18-CT. Речове право припинено 16.01.2020 (а.с.41 том 1).

08 жовтня 2018 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява ОСОБА_4 , який діяв за дорученням ОСОБА_2 , від 12.12.2018, з проханням надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га за рахунок сформованої земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення (рілля) площею 75,2539 га кадастровий номер 6320280400:01:000:0401, яка розташована за межами населених пунктів Асіївської сільської ради на території Балаклійського району Харківської області з метою оформлення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства для подальшої передачі її у власність. Також вказано, що право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України ним не використано (а.с.43 том 1).

Наказом Головного управлінням Держгеокадастру у Харківській області від 23.10.2018 № 7760-СГ, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,0 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с.42 том 1).

12 грудня 2018 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява ОСОБА_4 , який діяв за дорученням ОСОБА_2 від 12.12.2018, з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:01:000:0676 для оформлення права власності для ведення особистого селянського господарства, площею 2,000 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області та передати їй зазначену земельну ділянку у власність. Також вказано, що право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України ним не використано (а.с.54 том 1).

Наказом Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області від 13.12.2018 № 9199-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:01:000:0676 площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 (а.с.52-53 том 1).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6306850602018 від 11.12.2018 земельна ділянка з кадастровим номером 6320280400:01:000:0676 зареєстрована за ОСОБА_2 11.12.2018 (а.с.57 том 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 353897406 від 10.11.2023, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6320280400:01:000:0676 зареєстровано за ОСОБА_2 17.12.2018 (а.с.39-40 том 1).

19.03.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає в приватну власність, сплачуючи обумовлену грошову суму, земельну ділянку, розташовану на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області, загальною площею 2,000 га (рілля 2,000 га), кадастровий номер якої 6320280400:01:000:0676, для ведення особистого селянського господарства. Продаж земельної ділянки вчинено за 34000,00 грн (а.с.137-138 том 1).

08.04.2019 між ОСОБА_1 та ФГ «7’Я» укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування земельну ділянку приватної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6320280400:01:000:0676, площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів Асіївської сільської ради на території Балаклійського району Харківської області. Договір укладено на 15 років (а.с.141-143 том 1).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 164562474 від 23.04.2019 вбачається, що відомості щодо вказаного договору оренди внесено 16.04.2019 (а.с.144 том 1).

З витягу № НВ-9932277322023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 21.11.2023 вбачається, нормативно грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 6320280400:01:000:0676 становить 47507,76 грн (а.с.64 том 1).

З ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2021 убачається, що порушення права держави у зв`язку з подвійною приватизацією громадянами земельних ділянок в порушення вимог ст. 116, 121 Земельного кодексу України стало предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні. Це стосується і спірної земельної ділянки (а.с.59-62 том 1).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Частиною першою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частин першої-четвертої статті 116 ЗК України (тут і далі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Водночас право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати лише один раз.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 122 ЗК України, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин та пред`явлення цього позову, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюється державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до зазначеного, ГУ Держгеокадастру у Харківській області під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не було позбавлене можливості здійснити перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її використання з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 ЗК України.

За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки передача земельної ділянки безоплатно у власність громадянину ОСОБА_2 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, проведено двічі, що суперечить приписам частини четвертої статті 116 ЗК України та принципам земельного законодавства.

Проте, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки спірна земельна ділянка, кадастровий номер 6320280400:01:000:0676, вибула з державної власності поза волею власника, то подальше відчуження цієї земельної ділянки та набуття її у власність відповідачем ОСОБА_1 відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 ЦК України, і така земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь держави.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Належними сторонами в цивільному процесі є суб`єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. При цьому, належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, неналежними сторонами у справі є ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача.

Разом із тим, суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

При цьому слід ураховувати, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21 (провадження № 61-5246св22).

Внаслідок прийняття Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (який набрав чинності 27 травня 2021 року) розділ X Перехідних положень ЗК України доповнено пунктом 24, згідно з яким, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); оборони; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

На момент видачі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 13.12.2018 № 9199-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу у власність земельної ділянки», за яким ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 6320280400:01:000:0676, площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області, спірна земельна ділянка відносилася до земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Водночас, з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IX, а саме з 27 травня 2021 року, усі землі державної власності за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (за винятком певних земель) перейшли у комунальну власність.

Отже, згідно з наведеними нормами чинного законодавства Асіївська сільська рада набула права розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, розташованими за межами населених пунктів у межах територіальної громади та саме вона наділена повноваженнями звертатися до суду на захист інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, тому саме вона є належним позивачем у даній справі.

Однак з даним позовом до суду звернулося Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, яке внаслідок відповідних змін у чинному законодавстві не є тим органом, який може здійснювати захист інтересів держави у цих відносинах.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, а тому він є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9).

У пункті 114 постанови Великої Палати верховного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити».

Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього.

Отже, позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, а тому Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є неналежним позивачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню із відмовою у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3220,80 грн підлягає стягненню з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , – задовольнити.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 09 квітня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Фермерське господарство «7’Я» про витребування земельної ділянки у власність держави – залишити без задоволення.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3220,80 грн за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина