Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №638/8954/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/8954/25 Головуючий суддя І інстанції Мельникова І. Д.

Провадження № 22-ц/818/3399/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про спонукання виконати або припинити певні дії

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кайдашова Віталія Сергійовича на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про визнання права на приватизацію,-

в с т а н о в и в :

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати право позивача на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача провести приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 на користь Позивача.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 19 березня 2003 року житлово-побутовою комісією Управління СБ України в Харківській області була розподілена для постійного проживання співробітнику Управління ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_2 .

Згідно з рішенням № 112-1 від 06 травня 2003 року райвиконкому Київської райради м. Харкова, Київською районною радою м. Харкова був оформлений ордер на заселення вищевказаного житлового приміщення.

З метою приватизації вказаної квартири, Позивач звернувся із відповідною заявою до Відповідача. У свою чергу, Відповідачем зазначено, що відповідне Управління Харківської міської ради має повноваження щодо приватизації квартир, які знаходяться у комунальній власності м. Харкова та зареєстровані за Харківською міською територіальною громадою. Тому, у зв`язку з тим, що вищевказана квартира перебуває у власності Держави, питання про приватизацію цієї квартири знято з розгляду. Позивач вважає дії Відповідача незаконними.

Рішенням Салтівського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 – адвокат Кайдашов В.С. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати, позо задовольнити в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що згідно з ч. 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Так, відповідно до ч. 2 статті 2 цього Закону, не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Цей перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, таким чином, на спірну квартиру не розповсюджується.

Варто врахувати правові позиції Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постанові від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18). У цій справі було визнано неправомірною відмову департаменту житлового господарства міської ради у приватизації і зобов`язано департамент провести приватизацію квартири. Тобто, судова практика передбачає такі способи захисту, які зводяться до визнання безпідставною відмови органу приватизації і зобов`язання органу приватизації здійснити приватизацію житла.

Вважає, що саме відповідач є уповноваженим органом на проведення приватизації квартири державного житлового фонду та обраний нами спосіб захисту цілком і повністю відповідає нормам чинного законодавства. Наразі існує ситуація правової невизначеності, коли через бездіяльність УСІХ органів державної влади та місцевого самоврядування позивач позбавлений можливості реалізувати своє Конституційне право на приватизацію житла. У такому випадку лише Суд може й повинен вжити передбачених чинним законодавством України заходів з захисту прав та законних інтересів громадянина України.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає в частині мотивів відмови у позові.

Так, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірна квартира належить на праві власності Державі та не знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні у Харківської міської ради, до комунальної власності не передана, то саме власник або уповноважений ним орган вправі вирішувати питання про передачу її у власність позивачам шляхом приватизації.

Проте повністю погодитись з такими висновками суду не можна.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Порядок та підстави приватизації державного житлового фонду визначається Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та деталізується Положеннями «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

У пункті 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) визначено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до пунктів 1 та 3 статті 8 вказаного Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Аналогічна норма міститься в пункті 13 Положення, у якому зазначено, що приватизація квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (орган приватизації).

У пункті 9 статті 8 згаданого Закону зазначено, що державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

Отже, державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій установ може передаватись у комунальну власність за їх бажанням. При цьому, Закон не містить заборон приватизації такого житлового фонду без передачі до комунальної власності. Крім того, Закон не визначає підпорядкованість вирішення питання приватизації певному органу приватизації в залежності від належності житлового фонду, а лише перелічує уповноважені органи приватизації.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом (стаття 345 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЖК Української РСР жилі будинки і жилі приміщення в будівлях, що належать державі, є державним житловим фондом.

Згідно з частиною першою статті 5 ЖК Української РСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником (стаття 18 ЖК Української РСР).

У частині третій статті 9 ЖК Української РСР передбачено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.11.2005 р., Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить Державі Україна на праві державної власності на підставі розпорядження Харківського міського голови від 22.11.2005.

Разом з тим, суд всупереч вимог ст. 89 ЦПК України не надав належної оцінки тому факту, що від імені Держави права володіння цією квартиру реалізовує Управління СБ в Харківській області, про що свідчить той факт, що воно ухвалює відповідні рішення щодо розпорядження цим житлом.

Так, 19 березня 2003 року житлово-побутовою комісією Управління СБ України в Харківській області спірна квартира була розподілена для постійного проживання позивачу - співробітнику Управління ОСОБА_1 , що підтверджується випискою з протоколу № 75 засідання житлово-побутової комісії Управління СБ України в Харківській області.

Згідно з рішенням № 112-1 від 06.05.2003 райвиконкому Київської районної ради м. Харкова Київською районною радою м. Харкова позивачу був виданий ордер на заселення вищевказаного житлового приміщення.

З метою приватизації вказаної квартири, Позивач звернувся із відповідною заявою до Управління комунального майна та приватизації Департамену економіки та комунального майна Харківської міської ради, однак до передачі цього майна до комунальної власності вказане Управління немає законних підстав для ухвалення рішень щодо її приватизації.

Відсутність повноважень з цього приводу підтверджується листом від 09.07.2024 № 4758, яким Управління комунального майна та приватизації Департамену економіки та комунального майна Харківської міської ради повідомило, що воно має повноваження щодо приватизації квартир, які знаходяться у комунальній власності м. Харкова та зареєстровані за Харківською міською територіальною громадою, а спірна квартира перебуває у власності Держави, питання про приватизацію цієї квартири знято з розгляду.

Позивачем направлялись запити до Фонду державного майна України РВ ФДМУ по Харківській області, Харківської обласної військової адміністрації, Харківської обласної ради, з метою з`ясування питання про уповноважений орган, у повному господарському віданні або оперативному управлінні якого знаходиться спірна квартира.

Харківська обласна військова адміністрація надіслала запити до Харківської міської ради стосовно надання відповідей на питання у повному господарському віданні або оперативному управлінні якого знаходиться спірна квартира.

РВ ФДМУ по Харківській області листом від 26.01.2024 повідомило, що немає повноважень стосовно прийняття рішень відносно цього майна.

Харківська обласна рада листом від 26.01.2024 повідомила позивача, що порушене питання стосовно приватизації квартири виходить за межі її повноважень.

У відповідності до листа від 05.03.2025 № 1579 Управління комунального майна та приватизації Департамену економіки та комунального майна Харківської міської ради повідомило наступне: житловий будинок по АДРЕСА_3 , рішенням 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.02.2012 № 635/12 "Про комунальну власність м. Харкова" прийнято від ТОВ "ЛІК-Харківське будівельне управління" до комунальної власності Харківської міської територіальної громади та станом на теперішній час перебуває на балансі КП "Житлокомсервіс". Окремих рішень сесій Харківської міської ради щодо прийняття до комунальної власності Харківської міської територіальної громади квартири за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалось.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 8 загаданого Закону навіть у разі, якщо державний житловий фонд не переданий до комунальної власності - має створюватися уповноважений на це орган, місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Суд першої інстанції з`ясував, що таких повноважень вищевказане Управління комунального майна та приватизації Департамену економіки та комунального майна Харківської міської ради не має, що вимагає додаткових управлінських рішень визначних у вказаній нормі ч.ч. 1, 3 ст. 8 згаданого Закону органів влади та управління, до яких позивач має спрямовати свої обґрунтовані вимоги. У даному випадку таких осіб позивач до розгляду справи не залучив.

Суд апеляційної інстанції відповідно до змісту ст. 367 ЦПК України щодо меж апеляційного розгляду позбавлений повноважень вирішувати питання щодо залучення до розгляду в якості співвідповідача Управління СБУ в Харківській області, або іншого органу СБУ, який має повноваження щодо передачі спірної квартири до комунальної власності міста для подальшої його приватизації, або інший орган СБУ, який має повноваження для ухвалення рішення щодо створення повноважного органу, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 8 вказаного Закону, що за змістом ст. 51 ЦПК України перебуває у компетенції лише суду першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21).

Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав (схожий за змістом висновок викладено в пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 295/6056/17 (провадження № 61-7366св21) зроблено висновок, що: «у статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та у пункті 13 Положення № 56 не міститься вказівка на те, що органи приватизації, створені місцевою державною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування, можуть здійснювати приватизацію державного житлового фонду, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій чи установ. У наведених положеннях законодавства для суб`єкта владних повноважень визначено міру дозволеної поведінки, що, враховуючи положення статті 19 Конституції України, зміст правила частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і пункту 13 Положення № 56, потрібно розуміти таким чином, що вони не встановлюють дискрецію для органів приватизації, створених органами місцевого самоврядування, на вирішення питання про приватизацію не лише житлового фонду, який перебуває у комунальній власності, а й державного житлового фонду, який належить на праві державної власності і знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій чи установ. Ці норми права встановлюють імперативне правило, що підлягає виконанню, за змістом якого приватизація державного житлового фонду, який належить на праві державної власності і перебуває у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій чи установ, здійснюється органами приватизації, створеними саме цими підприємствами, установами чи організаціями. Отже, за змістом частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та пункту 13 Положення № 56 приватизація державного житлового фонду, який знаходиться у комунальній власності, здійснюється уповноваженими на це органами, створеними органами місцевого самоврядування, а у разі якщо державний житловий фонд перебуває у державній власності та перебуває у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій чи установ, тоді уповноваженим органом приватизації належного їм державного житлового фонду буде орган приватизації, створений в таких державних підприємствах, організаціях чи установах, за якими закріплене таке житло».

До аналогічного висновку дійшов КЦС ВС у релевантній за обставинами справи постанові від 29 листопада 2022 року у справі № 346/4211/21(провадження № 61-7327св22) зазначив, що покликання відповідача на відсутність на підприємстві органу приватизації не скасовує обов`язок відповідача як підприємства, у віданні якого перебуває спірне житлове приміщення, створити такий орган та забезпечити дотримання прав позивачів при здійсненні приватизації квартири.

У справі, що переглядається, встановивши, що спірна квартира відноситься до державного житлового фонду та до комунальної власності не передана, а право позивача на її приватизацію доведене, але не може бути реалізоване внаслідок відсутності повноважень у відповідача не є достатньою умовою для покладення на нього такого обов`язку, оскільки як вже було зазначено вище згідно ст. 19 Конституції України у відповідача відсутні такі повноваження. Тому у суду в межах заявлених позовних вимог та за неповновного складу відповідачів відсутні достатні підстави для задоволення позову.

Оскільки задоволення заявлених позовних вимог про визнання права на приватизацію та зобов`язання провести приватизацію спірної квартири стосується прав та обов`язків як визначеного у цій справі відповідача, так і відомчого органу СБУ, який здійснює розпорядчі повноваження щодо приватизації спірної квартири згідно ч.ч. 1, 3 ст. 8 згаданого Закону, але суд першої інстанції розглянув справу з неповним складом відповідачів, що в умовах змагального процесу унеможливлює встановлення усіх юридично необхідних в межах предмету позову обставин справи та ухвалення законного та обґрунтованого рішення по суті спору, - колегія суддів вважає за необхідне рішення суду відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України змінити в частині мотивів відмови у задоволення позов, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Така зміна рішення суду не перешкоджає новому зверненню позивача до суду з відповідним позовом до належного складу відповідачів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383, 3898 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кайдашова Віталія Сергійовича задовольнити частково.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 16 жовтня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії О.В.Маміна.

О.Ю.Тичкова.