Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №619/6639/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 619/6639/25 Головуючий суддя І інстанції Коваленко Н. В.

Провадження № 22-ц/818/3749/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» – адвоката Усенка Михайла Ігоровича на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 березня 2026 року у справі № 619/6639/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1156709 від 03.12.2023 у розмірі 31524,99 грн, а також судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 03.12.2023 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту по продукту «NewShort» №1156709, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у розмірі 6500 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором. Однак, відповідач не виконав належним чином умови кредитного договору.

Як зазначено у позові, станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 31524,99 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту – 6499,99 грн; заборгованість за процентами – 25025 грн; заборгованість за комісією – 0 грн.

21.06.2024 ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №21062024 від 21.06.2024. Згідно з вищевказаним Договором, та відповідно до ст.512 ЦК України, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги стосовно осіб, які були боржниками ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №1156709 від 03.12.2023.

Крім того, одночасно з поданням позовної заяви до суду позивачем було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме: витребування у банку інформації, яка б підтверджувала або спростовувала факт випуску банківської картки № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , а також доказів проведення транзакції від 03.12.2023 на вказану картку у сумі 6500,00 грн.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2026 року було задоволено зазначене клопотання та витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» запитувану інформацію.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 18 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» Усенко М.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим з огляду на неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, та ухвалене з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Зазначає, що кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, у зв`язку з чим факт укладення між сторонами правочину підтверджується належними та допустимими доказами.

Наголошує, що позивачем також було надано детальний розрахунок заборгованості, який містить відомості про позичальника, номер та дату кредитного договору, розмір заборгованості та рух платежів, а тому дає можливість ідентифікувати заборгованість саме за кредитним договором №1156709 від 03.12.2023. Нарахування заборгованості здійснювалося до 21.06.2024 (дати відступлення права вимоги).

Крім того, вказує, що відповідач здійснював платежі в рахунок погашення тіла кредиту та процентів у загальній сумі 3861,01 грн (29.12.2023). Відповідно до умов кредитного договору здійснення таких платежів ініціювало продовження строку користування кредитом. Водночас зазначених платежів було недостатньо для повного погашення заборгованості.

Робить висновок, що нарахування процентів відповідно до погоджених сторонами умов кредитування є правомірним, оскільки відповідач мав можливість користуватися кредитними коштами протягом відповідного періоду.

Зазначає, що факт надання кредитних коштів підтверджується копією листа ТОВ «ПЕЙТЕК» від 22 квітня 2025 року, відповідно до якого 03.12.2023 на банківську картку № НОМЕР_1 , реквізити якої відповідач самостійно зазначив під час укладення кредитного договору, було перераховано кредитні кошти у сумі 6500 грн.

Зауважує, що відсутність у матеріалах справи банківської виписки не спростовує факту надання кредиту та наявності заборгованості. Згідно з умовами кредитного договору кредитні кошти надавалися у безготівковій формі шляхом їх перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку на банківську картку позичальника без відкриття окремого рахунку на його ім`я. У зв`язку з цим виписка за особовим рахунком позичальника щодо руху кредитних коштів у кредитодавця відсутня.

Пояснює, що кредитор не отримує повних реквізитів банківської картки, необхідних для здійснення операцій через мережу Інтернет, що пояснює відсутність таких реквізитів у наданій до суду довідці.

З метою підтвердження факту перерахування кредитних коштів позивач звертався до суду з клопотанням про витребування відповідної інформації у банку-емітента картки. Клопотання було задоволено, однак згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я відповідача картку № НОМЕР_1 банком не емітовано.

Звертає увагу, що зазначена обставина сама по собі не спростовує факту перерахування кредитних коштів, оскільки номер банківської картки був самостійно введений відповідачем під час реєстрації електронного кабінету та зазначений ним під час укладення кредитного договору. Позивач зі свого боку виконав умови договору та перерахував кредитні кошти на вказану позичальником картку, що підтверджується відповідним листом. Крім того, подальше здійснення відповідачем платежів за кредитним договором підтверджується розрахунком заборгованості та додатково свідчить про визнання ним існування кредитного зобов`язання.

З огляду на те, що кредитний договір було укладено у 2023 році, а позов подано у 2025 році, не виключено, що на момент розгляду справи відповідна банківська картка могла бути закрита відповідачем. Водночас факт перерахування кредитних коштів підтверджується довідкою ТОВ «ПЕЙТЕК» від 22 квітня 2025 року та іншими наданими позивачем доказами.

Таким чином, вважає доведеними факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, користування ними та наявність непогашеної заборгованості. Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання ні перед первісним кредитором, ні перед новим кредитором, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості, процентів та інших належних платежів з метою захисту та поновлення своїх порушених прав.

Щодо судових витрат апелянт вказує, що за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, розрахований відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір». З урахуванням результатів апеляційного розгляду зазначені судові витрати, на думку представника позивача, підлягають розподілу відповідно до ст.141 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України, дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що, встановивши факт укладення кредитного договору, підтверджений наявними у справі доказами, суд згідно наданих доказів не може встановити факт зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача та їх отримання останнім, а відтак – наявність або відсутність заборгованості за кредитним договором.

Суд зазначив, що доводи позивача спростовано відповіддю з АТ КБ «ПриватБанк», яка свідчить, що на ім`я ОСОБА_1 в банку не емітовано карту № НОМЕР_1 ; зазначена картка в банку не обслуговується за клієнтом ОСОБА_1 . Суд також відмітив, що зазначена судом відповідь скерована до електронного суду, однак ніяких додаткових заяв або клопотань від представника позивача не надходило.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважаючи їх законними та обґрунтованими, такими, що відповідають встановленим у справі обставинам і не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.12.2023 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту по продукту «NewShort» №1156709, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у розмірі 6500 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором.

Пунктом 9.2 Договору визначено, що він вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє до закінчення строку, зазначеного в п.1.4 Договору. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від повного виконання зобов`язань за ним.

Згідно з п.2.1 Договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

На підтвердження виконання товариством зобов`язань щодо перерахування коштів за кредитним договором надано лист ТОВ «ПЕЙТЕК» про перерахування коштів на картку № НОМЕР_1 .

Заборгованість відповідача перед позивачем становить 31524,99 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту – 6499,99 грн; заборгованість за процентами – 25025 грн; заборгованість за комісією – 0 грн.

21.06.2024 ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №21062024 від 21.06.2024. Згідно з вищевказаним Договором, та відповідно до ст.512 ЦК України, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги стосовно осіб, які були боржниками ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №1156709 від 03.12.2023.

Разом з цим суд зазначив, що відповідно до ухвали від 11.12.2025 за клопотанням позивача були витребувані відомості у АТ КБ «ПриватБанк»: Чи належить банківська карта з прихованим номером № НОМЕР_1 ОСОБА_1 .? Чи була успішною транзакція, здійснена 03.12.2023 на банківську картку № НОМЕР_1 у сумі 6500 грн? Якщо так, то: чи були зараховані грошові кошти за цією транзакцією на відповідний рахунок власника банківської карти № НОМЕР_1 ? Чи проводилася верифікація особи власника банківської карти № НОМЕР_1 ?

Водночас 16.03.2026 від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла відповідь, що надати зазначені відомості не має можливості, оскільки на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в банку не емітовано карту № НОМЕР_1 , зазначена картка не обліковується.

У цій справі, констатуючи факт укладення кредитного договору, суд зазначив, що не може встановити факт зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача та їх отримання останнім, а відтак – наявність або відсутність заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Встановлені судом першої інстанції обставини та висновки про укладення вищевказаного договору не оскаржуються, а тому відповідно до ст.367 ЦПК України колегія суддів їх не перевіряє.

Поряд із цим матеріали справи не містять належних і достатніх доказів видачі первісним кредитором та отримання відповідачем кредитних коштів.

На підтвердження надання відповідачу та зарахування на його банківську картку кредитних коштів у розмірі 6500 грн позивачем надано суду Інформаційну довідку вих.№20250422-154 від 22 квітня 2025 року, складену ТОВ «ПЕЙТЕК» (а.с.19).

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, кредитор зобов`язаний довести факт отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, що підтверджує наявність заборгованості та її розмір, шляхом подання первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Проте ні з наданої позивачем довідки, ні з інших наявних у матеріалах справи доказів, відповідно до обов`язкових у таких випадках стандартів бухгалтерського обліку, неможливо встановити, що даний переказ стосується саме відповідача. Зокрема, зазначена довідка не містить усієї необхідної інформації про отримувача, яка б давала можливість ідентифікувати його як позичальника, а також усіх необхідних реквізитів, зокрема, відсутні номери рахунків кредитора та позичальника, які б свідчили про те, що кредитні кошти були надані первинним кредитором (ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ») та отримані позичальником ( ОСОБА_1 ).

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у справі відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачем кредиту в розмірі 6500 грн за кредитним договором №1156709 від 03.12.2023.

Довідка про перерахування коштів не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 ; зазначена в ній інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку; довідка не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів.

Те саме стосується і розрахунку заборгованості за кредитним договором №1156709 від 03.12.2023, поданого позивачем (а.с.19 на зв. - 21), оскільки він сформований самим первісним кредитором, є похідним, узагальненим документом, складеним на підставі первинних даних, а не первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відтак такий розрахунок за відсутності первинних бухгалтерських документів не може вважатися достовірним та достатнім доказом на підтвердження факту існування та розміру заборгованості.

В апеляційній скарзі зазначено також про те, що ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» не отримує повні реквізити платіжної картки, які необхідні для здійснення операцій за картою через мережу Інтернет, а також те, що позивачем подавалося до суду першої інстанції клопотання про витребування доказів із банку-емітента картки щодо перерахунку кредитних коштів на платіжну картку позичальника, проте згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я відповідача картку № НОМЕР_1 банком не емітовано, що, на думку апелянта, не спростовує факту перерахування кредитних коштів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд витребувати у емітента картки № НОМЕР_1 інформацію щодо факту зарахування коштів, дати їх зарахування та суми, а також належності зазначеної банківської картки ОСОБА_1 .

Згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-260226/79057 від 06.03.2026, на виконання ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2026 року повідомлено, що платіжна картка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) АТ КБ «ПриватБанк» не емітувалася. У зв`язку з цим АТ КБ «ПриватБанк» не має можливості надати запитувану інформацію, оскільки зазначена картка в банку не обслуговується за клієнтом ОСОБА_1 (а.с.72).

У зв`язку з цим банк не зміг підтвердити або спростувати факт того, що відповідачем 03.12.2023 було отримано від первинного кредитора – ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» кошти на виконання кредитного договору №1156709 від 03.12.2023 у сумі 6500 на належну йому картку № НОМЕР_1 , що в сукупності з іншими вищезазначеними доказами не надає суду достатніх підстав вважати доведеною підставу позову – виконання кредитором обов`язку щодо надання кредитних коштів позичальнику.

Представник позивача зазначив, що картка могла бути закрита відповідачем, однак відповідно до інформації банку така картка взагалі не емітувалася.

За недоведеності підстав позову у відповідача не виникає процесуального обов`язку їх спростування, що випливає зі змісту принципу змагальності, закріпленого у статті 12 ЦПК України. Принцип «негативного доказу» може застосовуватися лише у разі належного та повного доведення позивачем тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Відтак, за недоведеності позивачем обставин, необхідних для виникнення у відповідача юридичного обов`язку повернення грошових коштів, покладення на відповідача процесуального обов`язку спростовувати недоведені підстави позову суперечить принципу змагальності, передбаченому статтею 12 ЦПК України.

За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачем кредитних коштів, правильність нарахування процентів, факт здійснення чи нездійснення відповідачем платежів на погашення заборгованості, у зв`язку з чим доводи представника позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними.

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у справі відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачем кредиту в розмірі 6500 грн за кредитним договором №1156709 від 03.12.2023, та щодо недоведеності права вимоги у позивача за таким договором кредиту.

Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не підтверджують факту отримання відповідачем кредитних коштів.

Таким чином, колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки суд не наділений повноваженнями самостійно збирати докази у справі, а повторного клопотання про витребування таких доказів позивачем у суді першої інстанції заявлено не було, незважаючи на наявність достатнього часу для реалізації відповідного процесуального права.

Крім того, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач не заявляв клопотання про витребування зазначених доказів із наведенням обґрунтування причин неможливості їх подання до суду першої інстанції та поважності пропуску відповідного строку, як того вимагають положення ЦПК України.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог і, відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №755/18920/18.

З урахуванням викладеного судом правильно зроблено висновок, що позивачем не доведено фактів перерахування та отримання кредитних грошей відповідачем, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення з цих підстав.

З огляду на недоведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів та, як наслідок, відсутність у позивача права вимоги за кредитним договором, дослідження інших доводів апеляційної скарги не має правового значення для вирішення справи.

Відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, то відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Так як апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» – адвоката Усенка Михайла Ігоровича залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 16 жовтня 2026 року.

Головуючий –

В.Б. Яцина

Судді -

О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова.