Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №638/25333/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/25333/25 Головуючий суддя І інстанції Хайкін В. М.

Провадження № 22-ц/818/4952/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: інших видів кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» в особі представника Полетаєвої Тетяни Юріївни на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 травня 2026 року, у цивільній справі №638/25333/25, за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Шевченківського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Сенс банк» в особі представника – Полетаєвої Т.Ю. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 15.12.2021 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали угоду про надання споживчого кредиту №501406866, відповідно до умов якої Банк зобов`язується надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов`язується в поряду та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором на таких умовах: тип кредиту – «Кредит готівкою»; сума кредиту – 97 000,00 гривень; процентна ставка – 19,99 % річних, тип ставки – фіксована; комісійна винагорода за обслуговування (управління) кредиту – 1,60% від суми кредиту щомісячно; строк кредиту – 60 місяців; дата повернення кредиту – 15.12.2026 року; порядок повернення кредиту – графік платежів: до 15 числа кожного місяця, розмір мінімального щомісячного платежу – 4 121,37 гривень; для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Банку. Підписанням аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора Позичальник підтвердила, що вона ознайомлена зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування; а також, що вона отримала усі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов`язань за договором. Банк виконав взяті на себе зобов`язання, надавши позичальнику кредит відповідно до узгоджених умов.

Проте позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним. 12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.

Позивач вказує, що Банк направив позичальнику вимогу про усунення порушень та погашення заборгованості у розмірі простроченого боргу. Відповіді на зазначену вимогу не надходило, порушення умов угоди позичальником не усунуті. Станом на день подання позову відповідач продовжує ухилятись від належного виконання зобов`язань за Договором, чим порушує законні права та інтереси позивача, відтак останній змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Банк виконав у повному обсязі, відповідно до угоди, взяті на себе зобов`язання, випустивши кредитну картку та надавши відповідачці у розпорядження кредитні кошти. Відповідачка активувала кредитну картку та активно користувалася кредитними коштами.

Позивач вказав, що взяті на себе зобов`язання відповідачка належним чином не виконала, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 217 688,50 грн., з яких: 93 191,20 грн. – за кредитом, 61 566,20 грн. – по відсотках, 62 931,10 грн. – по комісії.

Банк також просив суд стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2 612,26 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 688,55 грн.

Посилаючись на вказані обставини банк просив стягнути з відповідача вищезазначену заборгованість та судові витрати.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 травня 2026 року позо задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс банк» заборгованість у розмірі 93 191 грн. 20 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс банк» сплачений судовий збір у розмірі 1 123 грн. 27 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Сенс Банк», в особі представника Полетаєвої Тетяни Юріївни подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції на підставі ч.1 ст.376 ЦПК України та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник позивача зазначає, що предметом цієї апеляційної скарги є оскарження відмови в частині стягнення заборгованості у розмірі 124 497,30 грн.

Вказав, що відповідно до змісту кредитного договору та довідки про ідентифікацію між сторонами шляхом підписання позичальницею електронним підписом одноразовим ідентифікатором укладено кредитний договір – Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, за яким 15.12.2021 відкрито кредитну лінію з лімітом 97 000,00 грн.

Посилається на виписку по рахунку за період з 15.12.2021 по 07.08.2025, яка підтверджує активне користування кредитними коштами та здійснення операцій за карткою.

Стверджує, що відповідачка була обізнана з умовами кредитування, активувала кредитну картку та свідомо користувалася кредитними коштами.

Також вказує, що станом на 07.08.2025 утворилася заборгованість у розмірі 217 688,50 грн., з яких: 93 191,20 грн. – заборгованість за кредитом, 61 566,20 грн. – заборгованість по відсотках, 62 931,10 грн. – заборгованість по комісії.

Зазначає, що найменування банку змінено з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», що підтверджується даними ЄДР, а також офіційною інформацією банку.

Щодо умов договору вказує, що вони визначені Угодою та Договором про комплексне банківське обслуговування, який є її невід`ємною частиною та розміщений у відкритому доступі на сайті банку.

Зауважує, що договір містить детальне регулювання порядку нарахування відсотків, комісій, з якими позичальниця погодилась під час укладення договору.

Також вказує, що відповідно до умов договору передбачено механізми формування та погашення заборгованості, а всі нарахування здійснені згідно з погодженими умовами.

Зазначає, що банк належним чином виконав свої зобов`язання, надавши кредитні кошти, тоді як відповідачка їх використовувала, але зобов`язання щодо повернення не виконала.

Звертає увагу суду, що договір є правомірним відповідно до статті 204 ЦК України, а доказів його недійсності або спростування умов відповідачкою не надано.

Також вказує, що заборгованість у повному обсязі підтверджується виписками та розрахунком, а її нарахування відповідає умовам договору та чинному законодавству.

Вказує, що відповідачем було сплачено в загальній сумі 15000,61 грн. (20.01.2022 року – 4500,00 грн., 21.02.2022 року – 5500,61 грн., 18.03.2022 року – 5000,00 грн), що підтверджується виписками по рахункам, які відповідно до умов Угоди: 3808,80 грн. було направлено на погашення кредиту, відповідно заборгованість за кредитом складає 93191,20 грн. (97000,00 грн. – 3808,80 грн.). 6535,81 грн. було направлено на погашення відсотків за користування кредитом, відповідно заборгованість за відсотками складає 61566,20 грн. (68102,01 грн. – 6535,81 грн.), де 68102,01 грн. – це розмір відсотків нарахованих за період з 15.12.2021 року по 07.08.2025 року). 4656,00 грн. було направлено на погашення комісії за обслуговування кредиту, відповідно заборгованість за комісією складає 62931,10 грн. (67587,10 грн. – 4656,00 грн.), де 67587,10 грн. – це розмір комісії за обслуговування кредиту нарахованої за період з 15.12.2021 року по 07.08.2025 року). Загальна заборгованість за Угодою про надання споживчого кредиту № 501406866 від 15.12.2021 року станом на 07.08.2025 року становить 217688,50 грн.

З огляду на викладене зазначає, що висновки суду першої інстанції про часткову необґрунтованість заборгованості є помилковими, оскільки не враховано умови договору та надані докази.

Щодо судових витрат апелянт зазначає, що за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 2233,49 грн, розрахований відповідно до Закону України «Про судовий збір», який просить покласти на відповідачку у разі задоволення апеляційної скарги.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги, та вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а заочне рішення суду – без змін.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам заочне рішення суду відповідає.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення кредитного договору №501406866 від 15.12.2021 та погодження між сторонами його істотних умов. Зокрема, суд зазначив, що матеріали справи не містять підписаної відповідачкою оферти, яка підтверджує пропозицію укладення договору та узгодження його умов.

Суд встановив, що надані акцепт, паспорт споживчого кредиту, виписка по рахунку та розрахунок заборгованості не підтверджують належного укладення договору та погодження істотних умов кредитування. При цьому паспорт споживчого кредиту не є доказом укладення договору, а має лише інформаційний характер.

Крім того, суд дійшов висновку, що сам по собі розрахунок заборгованості не є достатнім доказом ні наявності, ні розміру боргу за відсутності підтверджених умов кредитування.

Також суд вказав, що банківська виписка підтверджує лише рух коштів за рахунком, однак не доводить правомірність нарахування відсотків та комісій, а також не підтверджує погодження відповідних умов між сторонами.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення лише фактично отриманих і неповернутих коштів у розмірі 93191,20 грн як різниці між отриманими та внесеними коштами.

В іншій частині позовних вимог суд відмовив у зв`язку з їх недоведеністю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Такі висновки суду є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам та доводами скарги не спростовані.

Матеріалами справи встановлено, що 15.12.2021 року між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про надання споживчого кредиту №501406866, у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до ст.ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб на таких умовах: тип кредиту – «Кредит готівкою»; сума кредиту – 97 000,00 гривень; процентна ставка – 19,99% річних, тип ставки – фіксована; строк кредиту – 60 місяців; дата повернення кредиту – 15.12.2026 року; комісійна винагорода за обслуговування (управління) кредиту – 1,60% від суми кредиту щомісячно; порядок повернення кредиту – графік платежів: до 15 числа кожного місяця, розмір мінімального щомісячного платежу – 4 121,37 гривень; Загальні витрати за кредитом – 150 281,98 гривень; Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) – 247 281,98 гривень; Реальна річна процентна ставка – 53,33% річних; для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок №UA343003460000029098501406866, відкритий у Банку.

У Додатку №1 до угоди сторони узгодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг.

Також сторонами підписано Паспорт споживчого кредиту, в розділі 3 якого вказані основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача.

У паспорті споживчого кредиту викладені наступні застереження: наведені обчислення реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача є репрезентативними та базуються на обраних споживачем умовах кредитування, викладених вище, і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Також зазначено, що використання інших способів надання кредиту та/або зміна інших вищезазначених умов кредитування можуть мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача.

Зазначені наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит: процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту – 19,99%; штрафи - за кожне прострочення платежу, що триває від 1 (одного) до 4 (чотирьох) днів - 200 гривень, за кожне прострочення платежу, що триває 5 (п`ять) днів та більше - 400 гривень.

Споживач має право відмовитися від договору про споживчий кредит протягом 14 календарних днів у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про споживче кредитування».

Документи були підписані Позичальником аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора «9997» шляхом направлення 15.12.2021 року на номер 380665009292 (що підтверджується довідкою про ідентифікацією, яка додається).

Відповідно до Довідки про ідентифікацію, ОСОБА_1 підписала договір №501406866 аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора: Текст повідомлення для проведення ідентифікації «Uvazhaemyi Klient! Kod podtverzhdenia soglasia na kredit 9997. Suma kredyta 97 000,00 grn na 60 mes. Godovaya stavka 19,99%, komissiya za obsluzh. kredytnoy zadolzhenosti 0.00 grn. Platezh 4 121,37 grn. Efektyvnaya stavka 45,53%. Kod dejstvuet do 15-12-2021 11:18:22 89Opz+r3okl»; дата відправки позичальнику – 15.12.2021 року; Номер телефону/електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор – 380665009292.

У оферті на укладання угоди про надання кредиту та акцепті пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501406866 вказані персональні дані ОСОБА_1 .

Підписанням аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора Позичальник підтвердила, що ознайомлена зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування; а також, що він отримав всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов`язань за договором, отже сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Невід`ємною частиною Кредитного договору є публічна пропозиція (оферта) Позикодавця, а саме Правила надання коштів у позику, в том числі і на умовах фінансового кредиту, які було розміщено на сайті товариства.

Відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 07.08.2025 ОСОБА_1 перед АТ «Сенс Банк» має загальну суму заборгованості за угодою №501406866 від 15.12.2021 у розмірі 217 688,50 грн., з яких: 93 191,20 грн. - заборгованість за тілом кредита, 61 566,20 грн. – заборгованість за відсотками, 62 931,10 грн. – заборгованість по комісії, що також підтверджується виписками по особовим рахункам за період часу з 15.12.2021 року по 07.08.2025 рік.

На адресу ОСОБА_1 АТ «Сенс Банк» 15.12.2025 надіслав досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань, в якій вказано про необхідність сплатити заборгованість за кредитним договором №501406866 від 15.12.2021, яка станом на 24.03.2025 складає 203287,77 грн (а.с.185-187).

12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Згідно ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до пункту 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Сенс Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

У постанові Великої палати ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка є релевантною стосовно порядку укладання договору кредиту було зазначено наступну правову позицію щодо належного стандарту доведення факту узгодження Умов та правил банківських послуг: « З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником » .

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із наданих позивачем доказів тільки Паспорт споживчого кредиту містить підпис відповідача. Однак, паспорт споживчого кредиту від 15.12.2021 року не може вважатись складовою кредитного договору, адже форма такого документу носить інформаційний характер та не є складовою кредитного договору. Більше того, у вказаному вище паспорті споживчого кредиту вказано, зокрема, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту.

Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.

Крім того Акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, який міститься у матеріалах справи, не містить підпису відповідача, тому сам по собі не доводить факту погодження між сторонами у письмовому вигляді плату за користування кредитними коштами, яка встановлена у формі сплати відсотків та комісії.

Так, із наявних в матеріалах справи доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій спрямовану на отримання позики від АТ «Сенс Банк», а саме зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, отримав повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від АТ «Сенс Банк» із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого їй позивачем одноразового ідентифікатора.

В позовній заяві АТ «Сенс Банк» посилалось на те, що позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор, шляхом подання позичальником заявки на отримання кредиту у власному кабінеті.

Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних позивачем обставин щодо видачі відповідачу одноразового ідентифікатора для підписання вищезазначеного договору та самого факту його підписання таким одноразовим ідентифікатором.

З огляду на зазначене відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем Банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк. Тому судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в сумі 61566,20 грн.

Водночас, згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Тобто, навіть за відсутності факту дотримання сторонами письмової форми договору, головним для визначення правовідносин між сторонами є факт повного або часткового його виконання сторонами, наявність конклюдентних дій сторін, спрямованих на його укладення та виконання.

За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).

Окрім того, суд зазначає, що у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2024 року у справі № 559/1622/19 зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Крім того, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції виснував про те, що виписки із банківських рахунків також можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

На підтвердження свої позовних вимог позивачем долучено виписку з особового рахунку НОМЕР_1 за період з 15.12.2021 по 07.08.2025, сформовану представником банку 07 серпня 2025 року (а.с.159-184), за змістом якої відповідач систематично користувався кредитними коштами.

В той же час, судом першої інстанції правильно встановлено, що за змістом даної виписки Банк нараховував відповідачу і списувалися відсотки, оведрафт, стягувалися комісії що передбачені умовами кредитного договору, що не були узгоджені з відповідачем.

Відповідач неодноразово вносив кошти в рахунок погашення заборгованості проте вказані кошти Банком протиправно списувались в рахунок погашення заборгованості за відсотками, овердрафту та комісіями. Загальна сума таких коштів становить – 15000,61 грн. (а.с.177-179)

У постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №179/363/21 викладено правило заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius). Так, принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом- tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції.

Оскільки рішенням суду позов про стягнення заборгованості задоволено частково, зазначене рішення суду оскаржує тільки позивач в частині відмовлених у задоволені позовних вимог, судова колегія не може погіршити становище позивача та стягнути меншу суму заборгованості 81999,39 грн, ніж визначено судом у розмірі 93191,20 грн.

Враховуючи вище викладення колегія суддів вважає що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо доведеності позовних вимог лише в частині фактично отриманих та неповернутих відповідачем коштів в розмірі 93191,20 грн з огляду на погоджені між сторонами умови кредитного договору.

Відповідно до принципу змагальності та положень статей 12, 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог. Лише після належного виконання позивачем цього процесуального обов`язку в іншої сторони виникає процесуальний обов`язок щодо спростування наведених ним доводів та доказів.

Оскільки в цій справі позивач не довів належними та допустимими доказами погодження сторонами істотних умов кредитного договору щодо сплати процентів і комісій, а також правомірності їх нарахування, відсутність з боку відповідачки доказів на спростування цих обставин сама по собі не може свідчити про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Тому відповідні доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив правову природу спірних правовідносин, належним чином встановив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку відповідно до вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи та, як наслідок, ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України. Підстави для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та вимогах закону, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Апеляційна скарга не містять вимог щодо незгоди з рішенням суду в частині судових витрат, понесених в суді першої інстанції, тому у цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, то відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» в особі представника Полетаєвої Тетяни Юріївни –залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 травня 2026 року-залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 16 жовтня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії О.В. Маміна.

О.Ю. Тичкова.