Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №213/2208/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10799/26 Справа № 213/2208/26 Суддя у 1-й інстанції - Попов В.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 213/2208/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Страх Вадим Олегович, на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 липня 2026 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 24 липня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання жінки, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 липня 2025 року у справі № 213/5005/24 ОСОБА_2 визнано батьком дитини і ухвалено внести відповідні зміни до актового запису про її народження, а також стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) на утримання дочки.

Виконавчий лист перебуває на виконанні у відділі державної виконавчої служби за місцем проживання боржника.

У шлюбі сторони не перебували.

Позивач самостійно здійснює догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не має можливості працювати в повному обсязі та потребує матеріальної допомоги.

Відповідач не спілкується з позивачкою та дитиною, добровільно належного матеріального утримання не надає.

Відповідач є працездатною особою, проходить службу в ЗСУ, має постійний дохід, інших утриманців, крім дочки, не має.

На підставі наведеного вище позивачка просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання позивача у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача до досягнення дочкою трирічного віку.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 липня 2026 року позов задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісяця, починаючи з 19 травня 2026 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України рішення допущено до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави у розмірі 1 331,20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Страх В.О., ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру аліментів та стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не заперечує проти стягнення з нього аліментів на утримання позивача, однак він не погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром аліментів.

Апелянт зазначає, що позивачка не довела, що реалізація її права на утримання можлива виключно шляхом стягнення з відповідача 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), а суд першої інстанції не навів переконливих мотивів, які б дозволяли зробити висновок про необхідність саме такого розміру. Водночас відповідач не заперечував самого права позивачки на утримання та запропонував конкретний розмір - 1/6 частини доходу, який, на його переконання, забезпечує необхідний баланс між правами сторін.

Суд першої інстанції фактично виходив із презумпції, що якщо відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу, то заявлений позивачкою розмір 1/4 частини доходу є обґрунтованим. Такий висновок не відповідає змісту статей 7, 80, 84, 91 Сімейного кодексу України, оскільки можливість платника надавати матеріальну допомогу є необхідною умовою виникнення та реалізації права на утримання, але сама по собі не визначає конкретного розміру такого утримання.

Вважає, що в даному випадку суд повинен був встановити, який саме розмір матеріальної допомоги відповідає реальним можливостям платника та одночасно забезпечує право позивачки на утримання. Натомість в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування того, чому саме 1/4 частини доходу є необхідною для забезпечення такого права, а запропонований відповідачем розмір 1/6 частини доходу не є достатнім.

Крім того апелянт вказує, що на момент розгляду цієї справи відповідач уже мав чинний майновий обов`язок зі сплати аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини доходу. Одночасно з цим він повинен надавати матері дитини матеріальну допомогу відповідно до статей 84 та 91 Сімейного кодексу України. Саме існування двох самостійних обов`язків щодо матеріального забезпечення дитини та матері дитини повинно було бути однією з ключових обставин при визначенні співмірного розміру аліментів.

Також вказує, що відповідач дійсно проходить військову службу, отримує відповідне грошове забезпечення, однак сам факт отримання такого доходу не може розглядатися як доказ необмеженої платоспроможності. Грошове забезпечення військовослужбовця є його доходом, однак одночасно саме з цього доходу відповідач повинен забезпечувати власні життєві потреби, виконувати вже встановлений судом обов`язок щодо утримання дитини та виконувати інші майнові зобов`язання.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Батьківство відповідача встановлено рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 липня 2025 року у справі № 213/5005/24, яке набрало законної сили.

Цим рішенням також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітної плати (доходу).

Дитина проживає разом з матір`ю, яка не працює, здійснює догляд за дочкою, потребує матеріальної допомоги.

У березні та квітні 2026 року позивач отримала державну соціальну допомогу при народженні дитини у загальній сумі 1 720 грн.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків у період з січня 2026 року по квітень 2026 року відповідач отримував виплату військовослужбовцям від Військової частини НОМЕР_1 .

Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання як дружини, з якою проживає їх малолітня дочка – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи стягнення з 19 травня 2025 року та до досягнення дочкою трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка потребує матеріальної допомоги від відповідача, який спроможний надавати утримання позивачці (аліменти) до досягнення дитиною трирічного віку у визначеному судом розмірі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання позивачки на період догляду за дочкою до досягнення нею трьох років.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною 3 років.

Частина 4 цієї ж статті визначає право на утримання вагітної дружини, а також дружини, з якою проживає дитина, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

За правилами ч. 1 ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 СК України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Отже, для призначення судом утримання дружини, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьохї років від чоловіка - батька дитини, суд має дослідити, чи проживає з позивачем дитина, матеріальне становище дружини, з якою проживає дитина, правового значення не має, а вирішальним є наявність у чоловіка - батька дитини можливості надавати матеріальну допомогу дружині.

З огляду на зазначене, та з урахуванням того, що відповідач отримує стабільний і достатній заробіток, а тому має можливість утримувати позивачку до досягнення дитиною трирічного віку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання позивачки.

Разом з тим, з висновком суду щодо визначеного розміру аліментів, який підлягає стягненню на користь позивачки, колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Покладаючи на відповідача обов`язок зі сплати аліментів на користь позивачки, суд першої інстанції виходив з факту проживання з останньою дитини, при цьому, визначаючи розмір аліментів, що підлягає стягненню з відповідача, суд не встановив й не врахував обставини, що мають значення по справі, в тому числі й те, чи має можливість відповідач сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Тоді як, згідно ч. 4 ст. 84 СК України, той із подружжя з яким проживає дитина має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача аліментів на своє утримання до досягнення дитиною трьох років, позивач не надала до суду доказів про розмір доходів відповідача, які б свідчили, що останній має об`єктивну можливість надавати матеріальну допомогу позивачці у заявленому нею розмірі, що в даному випадку є визначальною умовою для присудження аліментів на утримання позивача.

Водночас, заперечуючи проти позовних вимог в указаній частині, відповідач також не надав до суду будь-яких доказів свого скрутного матеріального становища, відсутності доходів, понесення істотних грошових витрат чи наявності інших причин неможливості сплачувати аліменти у розмірі, заявленому позивачем, зокрема через обтяження турботами щодо утримання інших осіб або, у зв`язку зі станом здоров`я, тощо.

Разом з тим, з аналізу наявних матеріалів справи слідує, що відповідач проходить службу, а отже отримує грошове забезпечення військовослужбовця.

Апеляційний суд повторює, що обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких підстав, виходячи із принципу справедливості та розумності, а також дотримання балансу інтересів сторін, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача аліменти на її утримання слід стягнути аліменти у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу).

При цьому права дитини не будуть жодним чином порушеними або ущемленими, оскільки на утримання дочки відповідач має сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частки.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції на підставі п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України, та зменшує розміру аліментів, стягнутих з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 1/4 до 1/6 частини всіх видів доходу.

Керуючись ст.ст. 367, 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Страх Вадим Олегович, задовольнити.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 липня 2026 року змінити, зменшивши розмір частки аліментів, який належить стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на її утримання до досягнення дочкою трирічного віку, із 1/4 до 1/6 частки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 15 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: