Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №216/1342/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7388/26 Справа № 216/1342/23 Суддя у 1-й інстанції - ЦИМБАЛІСТЕНКО О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Лідовська А.А.

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

заінтересована особа – Центрально-Міський відділ у місті Кривому Розі Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року, ухвалене суддею Цимблістенко О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення 08 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ

У лютому 2023 року заявник ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Артеменко С.Ю., звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити факт постійного проживання на території України громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 24 серпня 1991 року.

Вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , було втрачено паспорт при зміні місця проживання.

Зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в с. Зачепилівка, Зачипилівського району, Харківської області, та разом з матір`ю проживали в с. Старе Мажарово, Зачипилівського району, Харківської області. У школі не навчалася.

Приблизно у 1969 році ОСОБА_1 приїхала до Кривого Рогу разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 та почали мешкати у цьому місті. Приблизно у 1974 році вони разом із цивільним чоловіком ОСОБА_2 переїхали до міста Кременчук Полтавської області, де вона і отримала паспорт громадянина СРСР.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила в місті Кременчук сина ОСОБА_3 . Однак, вже у 1975 році ОСОБА_1 знову повернулася до міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У 04 грудня 1978 році була зареєстрована та постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилається, що вищезазначені відомості підтверджують факт постійного безперервного проживання заявника на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України необхідно заявнику для отримання паспорту громадянина України.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року у задоволенні заяви адвоката Артеменка С.Ю., поданої в інтересах заявника ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центрально-Міський відділ у місті Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, про встановлення факту проживання на території України з метою отримання паспорту громадянина України, відмовлено.

В апеляційній скарзі заявник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року та задовольнити її вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наданим нею доказам, які свідчать про факт її постійного проживання на території України.

У відзиві на апеляційну скаргу заінтересована особа Головне управління Державної Міграційної служби України в Дніпропетровській області, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року залишити без змін. Посилається, що заявником на розгляд суду не було надано жодного документа, який може свідчити про те, що ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України. Звертає увагу, що заявник під час розгляду справи плуталася у відомостях, котрі надавала, серед матеріалів справи є документи, які вказують на різні підстави для видачі паспортів, тобто були різні свідоцтва про народження ОСОБА_1 , а у заяві від 05 лютого 1987 року взагалі не зазначені батьки заявника.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 , яка наполягала на задоволенні апеляційної скарги, представника заінтересованої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Реутової І.Л., яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, заявлених вимог за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наявними в матеріалах справи, що Згідно з витягу Центрально-Міського районного у місті Кривому Розі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 09 жовтня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце народження: Україна, Харківська обл., Зачепилівський р-н, смт Зачепилівка. Відомості про батьків відсутні.

03.11.2022 ОСОБА_1 звернулася до Центрально- Міського відділу у м. Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про отримання паспорта громадянина України замість втраченого паспорта зразка СРСР.

На вищевказане звернення заявник отримала відмову у видачі паспорта. Заявнику рекомендовано звернутися до районного суду для отримання рішення суду про встановлення особи та належності до громадянства України.

Згідно відповіді Виконкому Криворізької міської ради Департаменту адміністративних послуг від 15 липня 2023 року вбачається, що за даними, що містяться в картотеці відділу реєстрації фізичних осіб у Центрально-Міському районі, інформація щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 відсутня.

Згідно копії актового запису №46 від 22 січня 1979 про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбачається наступне. Місце народження ОСОБА_1 зазначено: МРСР, Тираспільський район, с. Слободзея. Має доньку та двох синів.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 8 ОСОБА_1 є мамою ОСОБА_4 .

Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області суду повідомило, що за даними картотек заяв про видачу паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року та заяв про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року, які передані територіальними органами ДМС України на централізоване зберігання до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, виявлено заяви про видачу паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року на ім`я:

- ОСОБА_5 (рос.мова), 1951 року народження, паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 07.08.1978 року Крюківським РВВС м. Кременчука;

- ОСОБА_5 (рос.мова), ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 05.02.1987 року Зачепилівським РВВС в Харківській області.

Заяву про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року на ім`я ОСОБА_6 - не виявлено.

Із заяви ОСОБА_1 від 07 серпня 1978 року про видачу паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року вбачається національність заявника – молдованка, місце народження Молдавська РСР, Тираспольського району, с. Слободзея. Батьком зазначений ОСОБА_7 , а мамою ОСОБА_8 . Паспорт видавався на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 .

Із заяви ОСОБА_1 від 05 лютого 1987 року про видачу паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року вбачається національність заявника – українка, місце народження Харківська область, Зачепилівський район, с. Зачепилівка. Батьків не зазначено. Паспорт видавався на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 .

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети ні.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, із 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Звертаючись до суду, заявник ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Артеменко С.Ю., посилаючись на положення статті 3 Закону України «Про громадянство України», просила суд встановити факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Цей факт має значення для встановлення належності заявниці до громадянства України та в подальшому отримання паспорту громадянина України.

Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України №588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі Порядок).

Пунктом 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту; в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.

Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.

Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Тобто, у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а»-«в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов`язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 24 лютого 2021 року у справі №522/20494/18 (провадження №61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі №523/14707/19 (провадження №61-16116св20), від 07 серпня 2023 року у справі №756/16751/21 (провадження №61-5793св23).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заявник ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі наголошувала на тому, що вона проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року, однак суд не прийняв до уваги надані нею докази.

Разом з тим, належних, достатніх та достовірних письмових доказів на підтвердження цього факту суду не надано, а письмові докази надані заявником до своєї заяви, обгрунтовано не були прийняті судом першої інстанції, як доказ постійного проживання заявниці на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року, оскільки з них неможливо встановити факт саме постійного проживання заявника на території України у зазначений період часу, що є предметом доказування у справі.

Проаналізувавши сукупність зібраних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що факт постійного проживання заявника ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991 року, свого підтвердження не знайшов.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що заявник не могла постійно проживати на території України у продовж багатьох років ніде не працюючи, не маючи належних документів, що посвідчує її особу, які видаються державними установами держави Україна, не отримавши на своє ім`я ідентифікаційного номеру платника податків і не перебуваючи на обліку в органах Пенсійного фонду України.

Крім цього, заявник не змогла підтвердити факт того, що вона є українкою по національності та народжена в Україні в Харківській області, Зачипилівського району, с. Зачепилівка, оскільки у свідоцтві про шлюб та у заяві на отримання паспорту від 07 серпня 1978 року місце народження ОСОБА_1 зазначено: МРСР, Тираспільський район, с. Слободзея, а національність молдованка. ОСОБА_1 в засіданні не змогла пояснити чому тоді зазначила місце народження Молдавська РСР.

Окрім цього, судом обґрунтовано прийнято до уваги, що з заяв ОСОБА_1 на отримання паспорту від 07 серпня 1978 року та 05 лютого 1987 року вбачається, що підставою для видачі паспортів були різні свідоцтва про народження гр. ОСОБА_1 , а у заяві від 05 лютого 1987 року взагалі не зазначені батьки заявника.

Отже врахувавши характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підставі для встановлення факту проживання заявником на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: