Суд: Шевченківський районний суд м. Чернівців
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №727/12283/26
Суддя: Танасійчук Н. М.
Справа № 727/12283/26
Провадження № 1-кп/727/531/26
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Чернівці
Шевченківський районний суд м. Чернівці у складі:
головуючого судді – ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,
прокурорів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
потерпілої – ОСОБА_5 ,
захисника – ОСОБА_6 ,
обвинуваченого – ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026262020001608 від 20.06.2026р., за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області, громадянина України, українця, з середньою освітою, одруженого, тимчасово не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, –
В С Т А Н О В И В:
20.06.2026 року близько 10 год 00 хв водій ОСОБА_7 , керуючи мотоциклом марки «BMW» моделі «S1000XR», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вул. Героїв Майдану в м. Чернівці з боку проспекту Незалежності в напрямку вул. Сергія Скальда зі швидкістю, що не перевищувала максимально допустиму в межах населеного пункту.
Наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого неподалік будинку № 230 по вказаній вулиці, який був обладнаний дорожніми знаками 5.38.1 (2) та дорожньою розміткою 1.14.1 ПДР, водій ОСОБА_7 , проявивши неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, виконуючи маневр випередження попутних транспортних засобів, що рухалися в межах правої смуги для руху, не зменшив швидкість, своєчасно не виявив небезпеку для руху, яку об`єктивно спроможний був виявити, а саме пішохода ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка переходила проїзну частину дороги в межах пішохідного переходу справа наліво відносно напрямку руху водія, внаслідок чого допустив наїзд на неї.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді субкон`юнктивального крововиливу правого ока, епідуральної гематоми правої гемісфери головного мозку з незначним зміщенням серединних структур вліво, геморагічного забою скроневої частки зліва, лінійного перелому тім`яної та скроневої кісток із переходом на основу черепа, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як такі, що є небезпечними для життя.
Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», «д» та 18.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі – ПДР), відповідно до яких:
п. 1.5 – дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
п. 2.3 – для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;
п. 18.4 – якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. 18.4 ПДР з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, а відтак і з наслідками у вигляді заподіяння потерпілій ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, обставин його вчинення, викладених в обвинувальному акті, не оспорював та підтвердив їх. Пояснив, що 20.06.2026р, керуючи мотоциклом, під час випередження попутних транспортних засобів не зменшив швидкість перед нерегульованим пішохідним переходом та своєчасно не помітив пішохода, внаслідок чого допустив наїзд на неї. Щиро розкаявся у вчиненому, висловив жаль з приводу того, що сталося, зазначив, що завдану потерпілій шкоду відшкодував. Просив суд суворо його не карати та не позбавляти права керування транспортними засобами, оскільки він являється батьком трьої дітей, робота водієм є основним джерелом доходу для нього та його сім`ї. Одна його дитина з інвалідністю, тому йому необхідне посвідчення водія для того щоб доставляти сина до закладів охорони здоров`я.
Потерпіла ОСОБА_5 у судовому засіданні підтвердила обставини дорожньо-транспортної пригоди, викладені в обвинувальному акті, повідомила, що шкода, завдана їй кримінальним правопорушенням, відшкодована обвинуваченим, будь-яких претензій матеріального чи морального характеру до нього вона не має, цивільний позов заявляти не бажає. Просила суд не карати обвинуваченого суворо та не позбавляти його прав керування транспортними засобами.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їхньої позиції, а також роз`яснює їм, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З урахуванням того, що обвинувачений повністю визнав свою вину, а учасники судового провадження фактичних обставин кримінального правопорушення не оспорювали та не заперечували проти розгляду провадження в такому порядку, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілої та дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. Суд пересвідчився, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності та істинності їхньої позиції немає, та роз`яснив їм, що в такому разі вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку (ч. 2 ст. 394 КПК України).
Оцінивши показання обвинуваченого, які узгоджуються з позицією потерпілої та обставинами, викладеними в обвинувальному акті, і не оспорюються жодним з учасників судового провадження, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведена повністю.
Дії ОСОБА_7 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 12 КК України вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення є тяжким злочином, який вчинено з необережності.
Як особа обвинувачений характеризується так: раніше не судимий, одружений, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, до адміністративної відповідальності не притягувався, основним джерелом доходу є робота за професією водія; має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та неповнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є дитиною з інвалідністю, а обвинувачений – його законним представником, що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії КНП «Сторожинецька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Сторожинецької міської ради № 63 від 13.02.2026 та посвідченням серії ДДА № 277726 про призначення державної соціальної допомоги. Крім того, 06.10.2026 обвинувачений здійснив добровільний благодійний внесок у розмірі 9 730,00 грн на спеціальний рахунок Національного банку України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України.
Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України суд визнає щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку, добровільне зарахування грошових коштів на потреби ЗСУ.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Суд також враховує позицію потерпілої ОСОБА_5 , яка претензій до обвинуваченого не має та просила не позбавляти його волі.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
З урахуванням наведеного, у тому числі необережної форми вини, наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання, та відсутності обставин, що його обтяжують, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 2 ст. 286 КК України – три роки.
Разом з тим, ураховуючи, що ОСОБА_7 вперше вчинив кримінальне правопорушення з необережності, щиро розкаявся, добровільно відшкодував завдані збитки та демонстрував позитивну поведінку після вчинення діяння, а також зважаючи на те, що він є батьком трьох дітей, одна з яких є неповнолітньою, а інша — дитиною з інвалідністю, та беручи до уваги позицію потерпілої, суд, керуючись ч. 1 ст. 75 КК України, дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства. З огляду на це, суд вважає за необхідне звільнити його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, визначивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки та поклавши на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.
Щодо незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами є різновидом покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю (ст. 55 КК України). Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає це додаткове покарання як факультативне («з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого»). Отже, його незастосування не є призначенням більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, і не потребує застосування ст. 69 КК України, а питання про необхідність його призначення вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, та мети покарання, визначеної ч. 2 ст. 50 КК України.
Вирішуючи це питання, суд виходить з того, що додаткове покарання має бути необхідним для досягнення мети покарання, насамперед запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, і не може покладати на засудженого тягар, надмірний порівняно з цією метою.
Суд враховує, що ОСОБА_7 раніше не судимий, до адміністративної відповідальності, у тому числі за порушення правил дорожнього руху, не притягувався, що свідчить про відсутність у нього стійкої зневаги до правил безпеки дорожнього руху та про те, що допущене порушення має одиничний характер. Кримінальне правопорушення вчинено з необережності. Після його вчинення обвинувачений щиро розкаявся, добровільно відшкодував завдану шкоду, потерпіла претензій до нього не має. Обвинувачений, також, здійснив благодійний внесок на підтримку Збройних Сил України, що свідчить про критичне ставлення до вчиненого.
Крім того, суд бере до уваги, що основним джерелом доходу обвинуваченого та його сім`ї є робота за професією водія. Позбавлення його права керувати транспортними засобами фактично позбавило б його можливості заробляти на життя за набутою професією і негативно позначилося б не лише на ньому, а й на матеріальному становищі його сім`ї, на утриманні якої перебувають двоє неповнолітніх дітей одна з яких є особою з інвалідністю.
Окремо суд враховує, що обвинувачений є законним представником неповнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є дитиною з інвалідністю. Захворювання дитини, згідно з висновком ЛКК № 63 від 13.02.2026, супроводжується порушенням функції опори та ходи, що зумовлює потребу в її доставці до закладів охорони здоров`я, яку здійснює обвинувачений, з огляду на проживання сім`ї в сільській місцевості (с. Тисовець). Позбавлення обвинуваченого права керувати транспортними засобами ускладнило б забезпечення дитини необхідною медичною допомогою, що не узгоджується з ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, згідно з якою в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони судами чи іншими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Сукупність наведених обставин дає суду підстави для висновку, що основне покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, тоді як призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за встановлених обставин не є необхідним для досягнення мети покарання і мало б надмірний характер. З огляду на це суд вважає за можливе не призначати ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Витрати на проведення експертиз у кримінальному провадженні становлять 6 739,04 грн, а саме: за висновком експерта № СЕ-19/126-26/8420-ІТ від 13.07.2026 (дослідження технічного стану транспортних засобів) – 2 888,16 грн; за висновком експерта № СЕ-19/126-26/10353-ІТ від 26.08.2026 (дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод) – 3 850,88 грн. Ці витрати підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України. Мотоцикл марки «BMW» моделі «S1000XR», реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнаний речовим доказом постановою старшого слідчого від 20.06.2026, належить обвинуваченому ОСОБА_7 та підлягає поверненню йому як власнику.
Керуючись статтями 100, 124, 349, 368, 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд –
У Х В А Л И В:
ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов`язки:
1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку.
Стягнути зі ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта в розмірі 6 739 (шість тисяч сімсот тридцять дев`ять) грн 04 коп.
Речовий доказ – мотоцикл марки «BMW» моделі «S1000XR», реєстраційний номер НОМЕР_1 , червоного кольору, номер кузова НОМЕР_2 , який зберігається на спеціальному майданчику центру забезпечення ГУНП в Чернівецькій області за адресою: м. Чернівці, вул. Заводська, 47-В, – повернути власнику ОСОБА_7 .
Вирок може бути оскаржений до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням обмежень, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1
Оригінал: reyestr.court.gov.ua