Вирок від 15 жовтня 2026 р. у справі №631/666/26 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/666/26

провадження № 1-кп/631/147/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю

з боку сторони обвинувачення:

прокурора ОСОБА_2 ,

з боку сторони захисту:

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

а також:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 2 Нововодолазького районного суду Харківської області справу з єдиним унікальним № 631/666/26 на підставі обвинувального акту та угоди про визнання винуватості, укладеної сторонами 15 травня 2026 року в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 травня 2026 року під № 72026171000000008 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Ватутіне Нововодолазького району Харківської області, громадянина України (паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 , виданий 21 липня 2023 року органом 6351), із середньо-технічною освітою, неодруженого, неповнолітніх дітей та непрацездатних батьків на утриманні не має, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 , посягаючи на встановлений законодавством України порядок здійснення підприємницької діяльності, порядок державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності та права власності, вступив у змову з невстановленими в ході досудового розслідування особами на ім`я « ОСОБА_6 » та « ОСОБА_7 », та за грошову винагороду вирішив взяти участь у підробленні документів, які подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, з метою реєстрації на своє ім`я фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) без наміру фактичного здійснення підприємницької діяльності вказаним суб`єктом господарювання.

Так, згідно статті 56 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу. Статтею 58 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом. Згідно зі статтею 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою. Положеннями статті 51 Цивільного кодексу України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18 Закону України № 755-ІV від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (зі змінами та доповненнями, в редакції, що була чинного станом на момент вчинення кримінального правопорушення) визначено, що для державної реєстрації фізичної особи - підприємця подається заява про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, в якій може зазначатися прохання про реєстрацію такої особи платником податку на додану вартість та/або обрання спрощеної системи оподаткування або інформація про набуття особою статусу електронного резидента (е-резидента).

Так, ОСОБА_3 приблизно на початку липня 2024 року, більш точну дату та час в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи у місті Мерефа Харківського району Харківської області, більш детальну адресу в ході досудового розслідування не встановлено, в ході усного спілкування отримав від невстановленої в ході досудового розслідування особи на ім`я « ОСОБА_6 » пропозицію за грошову винагороду зареєструвати на себе фізичну особу -підприємця без мети здійснення підприємницької діяльності та без безпосередньої участі у фінансово-господарській діяльності фізичної особи-підприємця. Для цього ОСОБА_3 необхідно було зателефонувати невстановленій в ході досудового розслідування особі на ім`я « ОСОБА_7 » на номер попередньо йому наданий невстановленою в ході досудового розслідування особою на ім`я « ОСОБА_6 » та виконати відповідні інструкції невстановленої особі на ім`я « ОСОБА_7 ».

Відповідно до отриманих інструкцій ОСОБА_3 необхідно було в обов`язковому порядку отримати електронний цифровий підпис та надати невстановленій в ході досудового розслідування особі на ім`я « ОСОБА_7 » власного паспорта громадянина України та ідентифікаційного номеру платника податків для реєстрації на своє ім`я суб`єкта підприємницької діяльності шляхом подання через інтернет-застосунок «Дія» заяви про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця засвідчивши її своїм електронним цифровим підписом. За результатами реєстрації на своє ім`я фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 повинен був передати останньому відповідні уставні та реєстраційні документи, а також електронно-цифровий підпис з паролем.

Розуміючи протиправний характер запропонованих вказаною особою дій та усвідомлюючи відсутність навиків і досвіду для зайняття підприємницькою діяльністю, ОСОБА_3 , перебуваючи у тяжкому матеріальному становищі, не маючи наміру здійснювати господарську діяльність від імені суб`єкта господарювання, маючи умисел на внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, завідомо неправдивих відомостей, діючи з корисливих мотивів, погодився на таку незаконну пропозицію невстановленої в ході досудового розслідування особи на ім`я « ОСОБА_6 ».

В подальшому, приблизно у липні 2024 року, більш точну дату та час в ході досудового розслідування не встановлено, при невстановлених в ході досудового розслідування обставинах, час та місці, ОСОБА_3 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на пособництво у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, завідомо неправдивих відомостей, відповідно до раніше досягнутих з невстановленою в ході досудового розслідування особою на ім`я « ОСОБА_6 » домовленостей та відповідно до отриманих від невстановленої в ході досудового розслідування особи на ім`я « ОСОБА_7 » інструкцій ОСОБА_3 передав останньому шляхом надсилання повідомлення через застосунок «Telegram» фото свого паспорту громадянина України № НОМЕР_3 , виданого 21 липня 2023 року органом 6351 та ідентифікаційного номеру платника податків НОМЕР_2 .

Водночас, продовжуючи реалізовувати спільний з невстановленими в ході досудового розслідування особами на ім`я « ОСОБА_6 » та « ОСОБА_7 » злочинний умисел, спрямований на пособництво останнім у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_3 04 липня 2024 року усвідомлюючи відсутність навиків і досвіду для виконання обов`язків фізичної особи-підприємця, а також підприємницької діяльності у цілому, не маючи наміру здійснювати таку діяльність, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , слідуючи вказівкам, які йому надавались по телефону невстановленою досудовим розслідуванням особою на ім`я « ОСОБА_7 », отримав електронний цифровий підпис.

В подальшому, невстановлені в ході досудового розслідування особи, діючи з метою подальшої реалізації заздалегідь розробленого злочинного плану, з корисливих мотивів, реалізовуючи спільний із ОСОБА_3 злочинний умисел, 04 липня 2024 року, шляхом надання останньому засобами мобільного зв`язку вказівок, забезпечили подання через інтернет-застосунок «Дія» електронних документів щодо реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), a саме: заяву щодо державної реєстрації фізичної особи – підприємця № НОМЕР_4 від 04 липня 2024 року, яка містила завідомо неправдиві відомості про мету і предмет діяльності фізичної особи - підприємця, номер телефону, адресу електронної пошти, тощо.

На підставі вказаних документів 04 липня 2024 року проведено реєстраційну дію «Державна реєстрація фізичної особи-підприємця» про, що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 2010350000000593858.

Після реєстрації на своє ім`я фізичної особи - підприємця, ОСОБА_3 використовуючи застосунок «Telegram» переслав реєстраційні документи ФОП ОСОБА_3 та свій електронно-цифровий підпис з паролем невстановленій досудовим розслідуванням особі на ім`я « ОСОБА_7 ».

За свої злочинні дії, що виразилися у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання вказаних документів для проведення такої реєстрації, ОСОБА_3 від невстановленої в ході досудового розслідування особою на ім`я « ОСОБА_6 », отримав грошову винагороду, чим фактично довів свій злочинний умисел до кінця.

Злочинні дії ОСОБА_3 щодо реєстрації ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) надали змогу невстановленим в ході досудового розслідування особам використовувати реквізити вказаного суб`єкта господарювання для здійснення фінансових операцій та інших дій від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , у тому числі для складання удаваних правочинів з метою надання податкової вигоди суб`єктам господарювання реального сектору економіки, без участі та відома ОСОБА_3 .

Отже, ОСОБА_3 , діючи з корисливих мотивів, виконавши всі перелічені вище дії, будучи зацікавленою в отриманні грошової винагороди за реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності та фактично надавши невстановленим в ході досудового розслідування особам на ім`я « ОСОБА_6 » та « ОСОБА_7 » свої паспортні дані та дані ідентифікаційного номеру платника податків, що надало змогу провести від його імені реєстраційні дії відносно суб`єкта підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), досяг своєї злочинної мети у вигляді пособництва у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця завідомо неправдивих відомостей, а також подання вказаних документів для проведення такої реєстрації.

Вказаними умисними та протиправними діями ОСОБА_3 вчинив пособництво невстановленим особам у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (в редакції Закону України № 3342-ІХ від 23 серпня 2023 року), тобто кримінальне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України.

15 травня 2026 року прокурор у кримінальному провадженні – прокурор відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки України Харківської обласної прокуратури ОСОБА_2 , якому на підставі статті 37 Кримінального процесуального кодексу України надані повноваження прокурора у цьому кримінальному провадженні, з однієї сторони, та підозрюваний ОСОБА_3 із додержанням вимог статті 52 Кримінального процесуального кодексу України у присутності захисника ОСОБА_4 , з другої сторони, в приміщенні Харківської обласної прокуратури за адресою: місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 4, на підставі статтей 36, 216, 468, 469, 470, 472, 473 та 476 Кримінального процесуального кодексу України уклали угоду про визнання винуватості, в якій дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій ОСОБА_3 за частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, які є тотожними змісту обвинувального акту.

У вказаній угоді сторони зазначили, що ОСОБА_3 під час досудового розслідування повністю та беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, в обсязі та обставин, викладених у повідомленні про підозру від 15 травня 2026 року, та зобов`язується беззастережно визнати свою винуватість в обсязі повідомленої підозри у судовому провадженні. Сторони угоди про визнання винуватості підтверджують, що її укладання є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Прокурором при вирішенні питання про укладання цієї угоди враховано наступні обставини: ступень та характер сприяння підозрюваного у розслідуванні кримінального провадження щодо нього, а саме активне сприяння підозрюваного ОСОБА_3 розкриттю кримінального правопорушення, що виразилось у повідомленні ним про всі обставини вчинення кримінального правопорушення; характер та тяжкість підозри – вчинення нетяжкого злочину; наявність суспільного інтересу у забезпеченні швидкого досудового розслідування і судового провадження, закріпленні доказової бази щодо вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення. В угоді зазначено, що ОСОБА_3 щиро розкаюється в скоєному, критично оцінює свою злочинну поведінку, в тому числі шляхом повного визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальності, активно сприяє викриттю вчиненого іншими особами кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, а також добровільно своїми активними діями надає та в подальшому зобов`язаний надавати викривальні показання органу досудового розслідування та суду стосовно осіб на ім`я « ОСОБА_6 » та « ОСОБА_7 », які шляхом підкупу схилили ОСОБА_3 до внесення завідомо неправдивих відомостей в документи, які відповідно до закону подавались для проведення державної реєстрації ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та на підставі яких здійснено державну реєстрацію зазначеного суб`єкта господарювання.

Крім цього, при укладенні угоди враховано, що обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3 згідно зі статтею 67 Кримінального кодексу України, не встановлено. Натомість встановлено обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 , а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та викриття у вчиненні злочину інших осіб. Вказані вище обставини істотно впливають на прийняття рішення про можливість укладення угоди про визнання винуватості та обумовлення міри покарання за вчинений ОСОБА_3 злочин. Внаслідок чого сторони кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 травня 2026 року під № 72026171000000008, узгодили призначення ОСОБА_3 покарання за кримінальне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі строком на 3 роки без позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, а також здійснювати діяльність, пов`язану з управлінням юридичними особами, із застосуванням положень статті 75 Кримінального кодексу України щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, з покладанням на нього обов`язків, передбачених статтею 76 Кримінального кодексу України. Із зазначеним видом та мірою покарання ОСОБА_3 повністю згоден. При цьому в угоді зазначено, що сторонам відомо та зрозуміло наслідки укладання та затвердження цієї угоди, передбачені частиною 4 статті 394 та частиною 3 статті 424 Кримінального процесуального кодексу України, а для підозрюваного – також його відмова від здійснення прав, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 474 Кримінального процесуального кодексу України. В угоді сторонами обумовлено також і наслідки її невиконання, передбачені статтею 476 Кримінального процесуального кодексу України, та наслідки відмови від права на судовий розгляд, передбачені частиною 4 статті 474 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, в угоді зазначено, що ОСОБА_3 розуміє характер підозри, щодо якої він визнає себе винним, а також вид покарання, який буде застосовано до нього у разі затвердження цієї угоди судом, а також відомо та зрозуміло, що умисне невиконання даної угоди про визнання винуватості є підставою для притягнення його до відповідальності, встановленої статтею 389-1 Кримінального кодексу України.

Зазначена угода про визнання винуватості, підписана сторонами кримінального провадження 15 травня 2026 року, надійшла до суду разом із обвинувальним актом, складеним страшим детективом Підрозділу детективів Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області ОСОБА_8 та затвердженим того ж дня прокурором у кримінальному провадженні – прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Харківської обласної прокуратури ОСОБА_2 , й відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2026 року, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, в день надходження передана на розгляд головуючого судді ОСОБА_9 .

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 25 травня 2026 року під головуванням судді ОСОБА_9 , призначено підготовче засідання по справі з єдиним унікальним № 631/666/26 (провадження № 1-кп/631/147/26) у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 травня 2026 року під № 72026171000000008, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України. Підготовче судове засідання не проведено, процесуального рішення щодо затвердження угоди про визнання винуватості або відмови у її затвердженні не прийнято.

Рішенням Вищої ради правосуддя № 1229/0/15-26 від 18 червня 2026 року ОСОБА_9 звільнено з посади судді Нововодолазького районного суду Харківської області у зв`язку із поданням заяви про відставку та наказом виконуючого обов`язки голови суду ОСОБА_10 , прийнятим 24 червня 2026 року № 02-05/38, суддю ОСОБА_9 відраховано зі штату суду.

Розпорядженням керівника апарату Нововодолазького районного суду Харківської області ОСОБА_11 № 454 від 21 липня 2026 року призначено повторний автоматизований розподіл справи з єдиним унікальним № 631/666/26 (провадження № 1-кп/631/147/26) за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 травня 2026 року під № 72026171000000008, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 липня 2026 року, обліково-статистичною картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, справу передано на розгляд головуючого судді ОСОБА_1 .

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 21 липня 2026 року справу з єдиним унікальним № 631/666/26 (провадження № 1-кп/631/147/26) за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 травня 2026 року під № 72026171000000008, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, прийнято до розгляду суддею ОСОБА_1 та призначено підготовче судове засідання у справі.

Обвинувачений ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні після роз`яснення йому суті обвинувачення, винним себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, а саме: пособництві невстановленим особам у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (в редакції Закону України № 3342-ІХ від 23 серпня 2023 року), визнав повністю та повідомив, що в повному обсязі розуміє характер обвинувачення й погоджується з його формулюванням, зазначеним в угоді, беззастережно визнає свою вину у вчиненому ним кримінальному правопорушенні, не оспорює фактичні обставин, викладені в обвинувальному акті та угоді, погоджується з кваліфікацією своїх дій, просив суд прийняти рішення про затвердження угоди, а також повідомив про можливість виконання взятих на себе за даною угодою зобов`язань. При цьому ОСОБА_3 зазначив, що він цілком розуміє, що має право на повний судовий розгляд, у якому прокурор має довести усі обставини кримінального правопорушення, і що він при цьому має право мовчати, допитати під час такого розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь, проте все одно просив затвердити укладену угоду. Обвинувачений також вказав, що повністю усвідомлює вид та міру покарання, призначення якого обумовлене угодою, а також інші заходи, що будуть застосовані до нього у разі її затвердження. Крім того, повідомив, що укладення угоди про визнання винуватості її сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування до нього насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин ніж ті, що передбачені в угоді.

Захисник обвинуваченого – ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні вказав, що угода цілком відповідає вимогам закону та укладена в інтересах його підзахисного, зазначивши про відсутність істотних порушень вимог Кримінального процесуального законодавства України, просив угоду про визнання винуватості затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання обвинуваченому, із встановленням іспитового строку, передбаченого статтею 75 Кримінального кодексу України, в мінімальному розмірі.

Під час підготовчого судового засідання прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Харківської обласної прокуратури ОСОБА_2 укладену угоду про визнання винуватості підтримав та просив її затвердити, вказавши про її відповідність вимогам Кримінального процесуального кодексу України, а також Кримінального кодексу України, добровільність її укладення, належність даного кримінального правопорушення до числа тих, щодо яких законом передбачена можливість укладення угод про визнання винуватості, а також, що існують достатні фактичні дані для визнання обвинуваченим своєї винуватості у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, що підтверджується сукупністю зібраних під час досудового розслідування доказів. Також прокурор зазначив, що умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, а узгоджена сторонами міра покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даним про особу обвинуваченого, а також загальним засадам призначення покарання.

Заслухавши думку прокурора, пояснення обвинуваченого та його захисника, вивчивши в межах змісту угоди документи, подані сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування й долучені до матеріалів справи за клопотанням сторони обвинувачення, не здійснюючи оцінку доказів на підтвердження фактичних обставин кримінального правопорушення, суд вирішуючи питання про можливість затвердження угоди, перевіривши її на відповідність вимогам Кримінального процесуального кодексу України та закону про кримінальну відповідальність, виходить з наступного.

Положеннями пункту 1 частини 3 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України регламентовано, що при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду в порядку, передбаченому статтями 468 – 475 Кримінального процесуального кодексу України.

Як передбачено приписами пункту 2 частини 1 статті 468 Кримінального процесуального кодексу України у кримінальному провадження може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно з приписами частини 2 статті 469 Кримінального процесуального кодексу України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.

Положеннями частини 4 статті 469 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо, зокрема, кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів (крім кримінальних проваджень щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією); особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.

Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

В даному випадку санкція частини 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України передбачає покарання за вчинення цього кримінального правопорушення у виді штрафу від восьми тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п`яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Класифікація кримінальних правопорушень залежно від ступеня їх тяжкості наведена у статті 12 Кримінального кодексу України.

Так, частиною 1 статті 12 Кримінального кодексу України визначено, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

При цьому, як обумовлено частиною 2 цієї статті кримінальним проступком є передбачене цим кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

В той же час, згідно з правилами частин 3 – 6 вищезгаданої статті за ступенем тяжкості злочини поділяються на:

а) нетяжкі злочини – якими є передбачені цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення яких передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років;

б) тяжкі злочини – якими є передбачені цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення яких передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років;

в) особливо тяжкі злочини – якими є передбачені цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення яких передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин (частина 7 статті 12 Кримінального кодексу України).

Таким чином системно аналізуючи наведені норми права, вчинене ОСОБА_3 діяння, передбачене частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, за ступенем тяжкості відноситься до категорії нетяжких злочинів.

Також, враховуючи особливості та обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, встановлено, що у цьому кримінальному провадженні обвинувачений не є організатором злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою, злочинів. Шкода нематеріального характеру від даного правопорушення завдана лише державним та суспільним інтересам, потерпілих у даному кримінальному проваджені немає.

Дане кримінальне провадження не здійснюється щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи.

Отже, вимоги абзацу 5 частини 4 статті 469 Кримінального процесуального кодексу України при укладанні угоди сторонами дотримано.

Згідно з обвинувальним актом потерпілі у цьому кримінальному провадженні відсутні, кримінальними правопорушеннями шкоди не заподіяно.

За таких обставин, зважаючи на викладене, ураховуючи характер та тяжкість пред`явленої підозри та висунутого обвинувачення, це кримінальне провадження є саме таким, в рамках якого може бути укладено угоду про визнання винуватості.

Відтак, сторони кримінального провадженні запевнили суд у тому, що 15 травня 2026 року добровільно уклали угоду про визнання винуватості з дотриманням та в порядку, передбаченому статями 468, 469 та 472 Кримінального процесуального кодексу України, повністю підтримали її умови та просили затвердити, призначивши ОСОБА_3 узгоджену ними міру покарання.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні у присутності захисника – ОСОБА_4 беззастережно підтвердив визнання ним своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. При цьому, судом з`ясовано, що останній цілком розуміє права, надані йому законом та визначені частиною 4 статті 474 Кримінального процесуального кодексу України, а також разом з прокурором розуміють наслідки укладання та затвердження даної угоди, передбачені частиною 2 статті 473 Кримінального процесуального кодексу України, а також наслідки не виконання, визначені статтею 476 Кримінального процесуального кодексу України.

Вивчаючи зміст наданої угоди, суд вбачає, що він повністю відповідає вимогам статті 472 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки в ній зазначено її сторони, формулювання підозри, правова кваліфікація вчиненого, істотні для цього кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним своєї винуватості у інкримінованому йому кримінальному діянні, узгоджене покарання, згода підозрюваного на його призначення, наслідки укладення, затвердження та невиконання угоди, а також дата укладення та підписи сторін.

Так, угода про визнання винуватості, укладена між прокурором та обвинуваченим серед іншого містить формулювання обвинувачення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Сформульоване в угоді обвинувачення відображає істотні фактичні обставини, які є тотожними викладу обставин в обвинувальному акті.

Суд також встановив, що правова кваліфікація діянь, інкримінованих ОСОБА_3 є правильною. Це з`ясовано та підтверджено у підготовчому судовому засіданні. Кримінально-правова оцінка суспільно-небезпечних діянь, вчинених обвинуваченим, викладена в угоді, в цілому відповідає ознакам, встановленим у нормах кримінального закону.

Суд не встановив допущення неправильної правової кваліфікації кримінальних правопорушень, яке було б більш тяжким, ніж те щодо яких передбачена можливість укладання угоди.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений підтвердив кожну із обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, що викладені в угоді про визнання винуватості та обвинувальному акті. У присутності захисника беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України.

Фактичні обставини, описані в обвинувальному акті, формулювання обвинувачення, зазначене в угоді про визнання винуватості, підтвердження цих обставин обвинуваченим у присутності захисника дають суду підстави для висновку про існування фактичних підстав для визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, а саме пособництво невстановленим особам у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (в редакції Закону України № 3342-ІХ від 23 серпня 2023 року).

У відповідності до частини 2 статті 469 Кримінального процесуального кодексу України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого. У разі укладення угоди про визнання винуватості участь захисника є обов`язковою та забезпечується з моменту ініціювання укладення угоди (пункту 9 частина 2 статті 52 Кримінального процесуального кодексу України).

Угода між прокурором та обвинуваченим складена та підписана 15 травня 2026 року у присутності захисника ОСОБА_4 , про що свідчить підпис останнього у тексті угоди. Цю обставину сторони підтвердили і в підготовчому судовому засіданні.

Щодо відповідності умов угоди інтересам суспільства, суд зазначає наступне.

У відповідності до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 470 Кримінального процесуального кодексу України при укладенні угоди про визнання винуватості прокурор серед іншого враховує наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень, а також наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

Невідповідність умов угоди про визнання винуватості інтересам суспільства є підставою для відмови у її затвердженні (пункт 2 частини 7 статті 474 Кримінального процесуального кодексу України).

Норми Кримінального процесуального кодифікованого закону України не містить визначення суспільного інтересу. В узагальненому вигляді суспільний інтерес являє собою інтерес суспільства або усередненого представника цієї спільноти, пов`язаний із забезпеченням його благополуччя, стабільності, безпеки та сталого розвитку.

Дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, наявні матеріали кримінального провадження, заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку, що умови угоди, укладеної між прокурором та обвинуваченим, відповідають інтересам суспільства з огляду на таке.

У першу чергу, затвердження угоди про визнання винуватості забезпечить скорочення часу розгляду цього кримінального провадження, мінімізує витрати державних ресурсів, особистих ресурсів учасників кримінального провадження, а також зменшить навантаження на органи прокуратури та суд.

У випадку ухвалення судом рішення на підставі угоди про визнання винуватості відсутня необхідність у дослідженні значного обсягу доказів, адже обвинувачений не заперечує фактичні обставини кримінального правопорушення та їх юридичну оцінку.

Затвердження угоди свідчитиме про ефективне здійснення судового провадження, яке забезпечить притягнення обвинуваченого до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення з метою виправлення останнього. Зазначене сприятиме формуванню у суспільства правосвідомості та усвідомлення невідворотності покарання за вчинені правопорушення.

Крім того, викривальні показання ОСОБА_3 сприятимуть узгодженню всіх доказів між собою, викристалізації фактичних обставин вчинення злочину та притягненню до кримінальної відповідальності всіх причетних, що також становить суспільний інтерес, який полягає у тому, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності у міру своєї вини.

Отже, з огляду на беззаперечне визнання обвинуваченою своєї винуватості, відсутність потерпілих та шкоди від вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність суспільного інтересу, суд дійшов висновку про недоцільність застосування по відношенню до обвинуваченого загального порядку кримінального провадження.

Як визначено у пункті 3 частини 7 статті 474 Кримінального процесуального кодексу України під час перевірки угоди на відповідність вимогам законодавства суд також перевіряє, чи не порушують умови угоди права, свободи чи інтереси сторін або інших сторін.

Дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, суд встановив, що умови угоди не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб. Цей висновок суду обґрунтовується наступним.

При укладенні угоди про визнання винуватості забезпечено участь захисника відповідно до пункту 9 частини 2 статті 52 Кримінального процесуального кодексу України. Умови угоди не є невиправдано обтяжливими для жодної із сторін кримінального провадження. Потерпілий у кримінальному провадженні відсутній, шкода та збитки не заподіяно.

Обставини пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення відповідно до статті 17 Кримінального процесуального кодексу України не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб, окрім обвинуваченого у цьому провадженні. Угодою також не вирішується питання щодо майна третіх осіб.

Усі істотні умови, в тому числі узгоджене покарання, відповідають вимогам кримінального процесуального та кримінального законам України.

При розгляді цього кримінального провадження не встановлено жодних преюдиційних фактів щодо інших осіб. Цей вирок не може бути належним та допустимим доказом причетності до вчинення будь-якого кримінального правопорушення осіб, що не є учасниками цього кримінального провадження.

За таких обставин умови угоди не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб.

Окремо суд звертає увагу, що ОСОБА_3 та його захисник у судовому засіданні підтвердили добровільність укладення угоди про визнання винуватості та спільну узгодженість усіх викладених у ній умов. Зазначили про відсутність будь-яких скарг на дії органу досудового розслідування.

Прокурор також вказав на спільну узгодженість усіх викладених в угодах умов, підтвердивши добровільність їх укладення як з боку прокурора, так і з боку обвинуваченого.

На підставі цього суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, обіцянок чи будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодою.

При перевірці домовленості сторін щодо узгодженого ними покарання ОСОБА_3 , судом зроблено висновок про те, що воно відповідають межам загальних засад призначення покарання, встановлених статтями 50, 65 – 67 Кримінального кодексу України, зокрема ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, даних про його особу, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, в межах, установлених санкцією частини 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, відповідно до положень Загальної частини цього кодексу, із дотриманням приписів щодо необхідності та достатності узгодженого покарання його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів.

Відтак, суд вважає, що укладена угода відповідає приписам Кримінального процесуального кодексу України й Кримінального кодексу України та інтересам суспільства і в частині узгодженого покарання, яке відповідає загальним засадам призначення покарання, є пропорційним та достатнім, сторони узгодили покарання у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України з урахуванням положень Загальної частини Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Згідно з частиною 5 статті 65 Кримінального кодексу України, у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.

За умовами угоди про визнання винуватості, що є предметом судового розгляду, сторони дійшли згоди щодо призначення ОСОБА_3 покарання за частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі строком 3 роки без позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, а також здійснювати діяльність, пов`язану з управлінням юридичними особами. На підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнити обвинуваченого від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, з покладенням на нього обов`язків, передбачених статтею 76 Кримінального кодексу України.

Питання призначення покарання повинні вирішуватись з урахуванням мети покарання, як такої, що включає не лише кару, а й виправлення засудженого, та запобігання вчиненню кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, відповідно до норм статті 50 Кримінального кодексу України.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним кримінальному правопорушенню, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Приписами статті 65 Кримінального кодексу України визначено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого – це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових кримінальних правопорушень. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Так, вивчаючи особу обвинуваченого шляхом з`ясування стану його здоров`я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Ватутіне Нововодолазького району Харківської області, є громадянином України, зі слів має середньо-спеціальну освіту, неодружений, неповнолітніх дітей або непрацездатних батьків на утриманні не має; стан здоров`я є задовільний, до осіб з інвалідністю не відноситься, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, що свідчить про його осудність; офіційно не працевлаштований; до кримінальної відповідальності притягується вперше; має постійне місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; у скоєному щиро розкаявся.

Враховані сторонами кримінального провадження обставини щодо пом`якшення (шире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та викриття у вчиненні злочину інших осіб) та обтяження (такі відсутні) покарання обвинуваченому, відповідають приписам статей 66 та 67 Кримінального кодексу України.

Беручи до уваги вищевикладене та добровільну позицію обвинуваченого на призначення узгодженого сторонами кримінального провадження покарання, суд переконаний, що виправлення ОСОБА_3 можливе за узгодженого покарання за частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі строком 3 роки без позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, а також здійснювати діяльність, пов`язану з управлінням юридичними особами, із застосуванням приписів статті 75 Кримінального кодексу України про його звільнення від відбування покарання з випробуванням та покладанням обов`язків, передбачених статтею 76 Кримінального кодексу України.

Так, відповідно до частини 1 статті 75 Кримінального кодексу України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачені абзацом першим цієї частини, не застосовуються, якщо суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією.

Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням (частина 2 статті 75 Кримінального кодексу України).

При цьому, звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами статті 75 Кримінального кодексу України. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо. Істотне значення для вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в основних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири та поведінка збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого та інше.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання з реальним його відбуванням або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд, з урахуванням положень, зокрема статті 75 Кримінального кодексу України, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.

Враховуючи дані, що характеризують обвинуваченого як особу, визнання останнім своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, його посткримінальну поведінку, щире каяття, обставини вчинення кримінального правопорушення, негативне ставлення до скоєного, усвідомлення обвинуваченою протизаконності своїх дій та спроможність самокритично оцінити їх і не допускати подібного в майбутньому, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 Кримінального кодексу України.

Суд переконаний, що вищезазначені обставини дійсно можуть бути підставою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням, бо ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, що також підтверджується його поведінкою після вчинення кримінального правопорушення, його критичним ставленням до скоєного, усвідомленням своєї провини і засудженням своєї протиправної поведінки, яка свідчить про дійсне прагнення стати на шлях виправлення і перевиховання.

Відтак, узгоджене сторонами покарання за своїм видом та розміром відповідає характеру тяжкості вчинених діянь та особі обвинуваченого, а також загальним засадам його призначення, встановленим законом України про кримінальну відповідальність, і здатне забезпечити досягнення мети призначення покарання й буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Такий висновок суду щодо покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Відтак, перевіривши угоду на відповідність вимогам Кримінального процесуального кодексу України щодо змісту та порядку її укладання й Кримінального кодексу України щодо узгодженої міри покарання, встановивши відсутність підстав, передбачених частиною 7 статті 474 Кримінального процесуального кодексу України, суд визнає умови угоди про визнання винуватості, укладеної 15 травня 2026 року між прокурором у кримінальному провадженні – прокурором відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки України Харківської обласної прокуратури ОСОБА_2 та підозрюваним ОСОБА_3 у присутності захисника ОСОБА_4 , такими, що відповідають інтересам суспільства й вимогам чинного законодавства України та вважає за можливе й необхідне її затвердити, призначивши ОСОБА_3 узгоджену сторонами міру покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки без позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, а також здійснювати діяльність, пов`язану з управлінням юридичними особами, із застосуванням приписів статті 75 Кримінального кодексу України про його звільнення від відбування покарання з випробуванням та покладанням обов`язків, передбачених статтею 76 Кримінального кодексу України.

Питання доцільності обрання запобіжного заходу суд не розглядає з огляду на відсутність з цього питання відповідного клопотання прокурора, та у світлі того, що відповідно до положень статтей 22 та 26 Кримінального процесуального кодексу України, суд розглядає тільки ті питання, які винесені на такий розгляд сторонами.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Цивільний позов в рамках даного кримінального провадження не заявлявся, процесуальні витрати та речові докази по справі відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтею 125 Конституції України, статтями 5, 12, частиною 5 статті 27, статтями 50, 63, 65 – 67, 75, 76, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, а також статтями 17, 31, 35 – 37, 100, 118, 122, частиною 2 статті 124, частиною 1 статті 126, статтями 131 – 132, 314, 368 – 371, 373 – 376, 392, 393, частиною 4 статті 394 і статями 395, 468 – 470, 472 – 475 і 532 – 535 Кримінального процесуального кодексу України,

З А С У Д И В:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 15 травня 2026 року між прокурором у кримінальному провадженні – прокурором відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки України Харківської обласної прокуратури ОСОБА_2 та підозрюваним ОСОБА_3 у присутності захисника ОСОБА_4 , в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 травня 2026 року під № 72026171000000008, щодо вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України.

ОСОБА_3 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, і призначити йому узгоджену сторонами кримінального провадження міру покарання за вчинене у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки без позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, а також здійснювати діяльність, пов`язану з управлінням юридичними особами.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі із встановленням іспитового строку на 1 (один) рік та покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, а саме:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком суду законної сили не обирати.

Початок перебігу іспитового строку ОСОБА_3 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору.

Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, – в той же строк з моменту вручення їй копії вироку, із застосуванням особливостей, викладених у частині 4 статті 394 Кримінального процесуального кодексу України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання – вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, що набрав законної сили, є обов`язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1