Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №953/374/25 — Київський районний суд м. Харкова

Суд: Київський районний суд м. Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 11 жовтня 2026 р.

Справа: №953/374/25

Суддя: Колесник С. А.

Справа № 953/374/25

н/п 2/953/3125/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Колесник С.А.,

при секретарі судового засідання – Тютюновій В.О.,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання вчинення певних дій, стягнення моральної та матеріальної шкоди,-

У С Т А Н О В И В:

15.01.2025 ОСОБА_1 подала до Київського районного суду м.Харкова цивільний позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у кримінальній справі № 12024226130000631 від 09.11.2024, у якому просить: Зобов`язати господарку кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_4 прибрати установлену в недозволеному місці цегляну стінку та металеві двері; - Відремонтувати приміщення їхнього загального тамбуру кв.71,72; Задовольнити моральну та матеріальну шкоду нанесену її здоров`ю в сумі 200 тис. грн.

На обґрунтування позовної заяви зазначає, зокрема, що в ХРУП №1 ГУНП в Харківській області відкрито кримінальне провадження №12024226130000631 від 09.11.2024 за ст.356 КК України, відносно її сусідів з кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . 04.07.2023 її сусіди по загальному тамбуру ОСОБА_5 установили поперек нього цегляну стінку та металеві двері з замком у приміщення, яке належить дільниці №17 КП «Жилкомсервіс», де знаходилася електроустановка та електролічильники кв.71,72. Цеглу білого кольору сусіди принесли з побитого відділення радіології 28 лікарні м.Харкова, де працює головним лікарем, директором двоюрідна сестра ОСОБА_6 ОСОБА_7 . Цегла брудна та має важкий неприємний запах. З цієї загородки ОСОБА_5 та інші особи алкоголіки збираються та її постійно б`ють, не допускають до її електроустановки та електролічильника, накручують свої покази на нього, б`ють її вхідні двері, палять їх, зривають замки, збочуються, гвалтують та наносять іншу шкоду їй та її здоров`ю.

Ухвалою Киїського районного суду м.Харкова від 16.01.2025 у відкритті провадження відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 19.06.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 16 січня 2025 року – скасовано. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання вчинення певних дій, стягнення моральної та матеріальної шкоди з доданими матеріалами направлено до Київського районного суду м.Харкова для продовження розгляду питання щодо відкриття провадження у справі.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання вчинення певних дій, стягнення моральної та матеріальної шкоди – залишено без руху.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 31.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання вчинення певних дій, стягнення моральної та матеріальної шкоди - повернуто заявнику.

Постановою Харківського апеляційного суду від 13.03.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 31 липня 2025 року - скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.04.2026 справу передано судді Колесник С.А.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15.04.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаною позовною заявою; розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, з повідомленням сторін.

08.05.2026 до канцелярії суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про залучення відповіді заступника начальника ГУ НП в Харківській області.

У підготовчому засіданні 09.06.2026 позивач просила залучити консультативний висновок спеціаліста лікаря від 09.11.2024 №10/11389, як доказ того, що відповідачі ОСОБА_5 установили цю стінку для того, щоб їм було ближче бити її, або навіть вбити її і заховатися за стінку цю, потім пограбувати її квартиру.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09.06.2026 закрито підготовче провадження по цивільній справі за вказаною позовною заявою та призначено справу до судового розгляду по суті.

09.07.2026 до канцелярії суду надійшли пояснення ОСОБА_1 , у яких позивач просила приєднати до справи витяг з житлового законодавства та вказала, що на теперішній час кримінальне провадження №12024226130000631 закрито дізнавачем ХРУП №1 ГУНП в Харківській області, однак на вказану постанову нею подана скарга.

07.09.2026 до канцелярії суду від позивача ОСОБА_1 надійшли доповнення до пояснень від 08.07.2026, у яких позивач зазначила, що установлена в недозволеному місці стінка 04.07.2023 господаркою кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_2 перевантажує стелю 1-го поверху, бо вона без несущої стіни. 21.08.2026 Київським районним судом м.Харкова справа №953/10945/24 н/п 1-кс/953/3104/26 в черговий раз відкрите кримінальне провадження №12024226130000631 від 09.11.2024 за ст.356 КК України за її заявою від 31.10.2024 в ХРУП №1 ГУНП в Харківській області, дізнавач О.Назаренко, відносно сусідки ОСОБА_2 господарки кв. 72 за самоуправство.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовну заяву, просила її задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що стінка до теперішнього часу ніким не знесена, бандити на неї до цього часу нападають, а спричинена їй моральна шкода підтверджується висновком спеціаліста-стоматолога.

Відповідачі у судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час і місце судових засідань повідомлялися у встановленому законом порядку, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна поштова кореспонденція, яка була повернута оператором поштового зв`язку у зв`язку із відсутністю адресата за адресою доставки. Заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у їх відсутність до суду не надходило. Відзиву на позовну заяву не подано.

Відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що відповідачі належним чином повідомлені про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у їх відсутність.

Суд, заслухавши доводи позивача, дослідивши надані докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить висновку про наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, в тому числі, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Обираючи спосіб захисту, яким слід захистити їх порушене право, позивач просила суд, зокрема, зобов`язати господарку кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_4 прибрати установлену в недозволеному місці цегляну стінку та металеві двері та відремонтувати приміщення їхнього загального тамбуру кв. АДРЕСА_2 .

Слід зазначити, що застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту є як ефективними, так і такими, що відповідатимуть його змісту та системі права

Кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України, частина 1 статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Способи захисту цивільних прав і законних інтересів осіб, прав та законних інтересів суб`єктів господарювання визначені у статті 16 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (зокрема у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18), що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Подібний за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19, про те, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес; якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (аналогічний висновок, викладено у постанові Великої Палата Верховного Суду від 04.06. 2019 у справі № 916/3156/17).

Разом з цим, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі №2-879/13 (провадження №61-10802св18) зазначено, що "сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом".

Застосування принципу змагальності виключає можливість застосування концепції негативного доказу.

У постанові від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13 Верховний Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Як зазначено вище, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 280/1356/16-ц (провадження № 61-18231св18) у випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин належними і допустимими доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тобто, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова ВС від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова ВС від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Також, відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова ВС від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21).

На обгрунтування позовних вимог в частині зобов`язання господарку кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_4 прибрати установлену в недозволеному місці цегляну стінку та металеві двері та відремонтувати приміщення загального тамбуру кв. АДРЕСА_3 , позивачем надано до суду лист заступника начальника відділу дізнання ГУ НП в Харківській області від 16.02.2026 №77446-2026, з якого вбачається, що відділом дізнання ГУ НП в Харківській області 13.01.2026 кримінальне провадження №12024222613000631 від 09.11.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України, було поновлено, та на теперішній час продовжуються слідчі дії. Після проведення усіх слідчо-розшукових дій по кримінальному провадженні №12024222613000631 в рамках діючого законодавства, згідно її статусу у кримінальному провадженні, їй буде надана відповідна інформація або можливість ознайомитись з матеріалами кримінального провадження у встановлений кримінально-процесуальним законодавством України термін (а.с.130-131).

Також, позивачем надано суду протокол огляду місця події – будинку АДРЕСА_4 від 17.12.2024, проведеного 17.12.2024 в період часу з 12-00 год. до 12-30 год. дізнавачем СД Харківського районного управління поліції №1 Головного управління національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції Усенко А.С. на підставі повідомлення про подію до чергової частини ХРУП №1 ГУНП в Харківській області та додатки до нього (а.с. 1-12), з якого вбачається, що на другому поверсі розташовані квартира 70,71,72. Вхідні металеві двері, які розташовані в тамбурі прямо зі входу на 2-му поверсі з лівої сторони від дверей розташована цегляна перегородка зверху мається вентиляційна дірка. Двері встановлені в каркасі.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив наявні у справі докази, з`ясував обставини, на які посилалася позивач, як на підставу своїх вимог, оцінив належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, та вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, яких би було б достатньо для доведення її тверджень про порушення відповідачами її прав, які полягають у встановленні цегляної стіни та металевих дверей в загальному тамбурі кв.71,72 та зобов`язання відремонтувати вказане приміщення.

Таким чином, вимоги про зобов`язання господарку кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_4 прибрати установлену в недозволеному місці цегляну стінку та металеві двері та відремонтувати приміщення їхнього загального тамбуру кв.71,72 – не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю порушеного права.

В частині позовних вимог про задоволення моральної та матеріальної шкоди, нанесену її здоров`ю в сумі 200 тис. грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 ППВС визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За правилами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З аналізу зазначених положень, вбачається, що учасники справи мають передбачені процесуальним законом права та обов`язки, а обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог норм ЦПК України позивач повинен довести обставини, на які він посилається в позовній заяві, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження моральних страждань, яких позивач зазнала внаслідок того, що відповідачі постійно її б`ють, не допускають до її електроустановки та електролічильника, накручують свої покази на нього, б`ють її вхідні двері, палять їх, зривають замки, збочуються, гвалтують та наносять іншу шкоду їй та її здоров`ю, ОСОБА_1 посилалася в судовому засіданні на консультативний висновок спеціаліста №10/11389 від 09.11.2024, згідно якого пацієнт ОСОБА_1 обстежена клінічно лікарем-стоматологом – хірургом КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І.Мещанінова» ХМР Казєєвою Т.О., висновок спеціаліста – забій лічних тканин виличної ділянки зліва. Рекомендації: спостереження амбулаторно у лікаря стоматолога-хірурга за місцем проживання (а.с.144).

Разом з тим, вказаний висновок не містить відомостей щодо спричинення позивачу вказаного забою саме відповідачами.

Отже, позивачем не доведено, що саме за вказаних у позові обставин, їй спричинено конкретні душевні страждання, інші втрати майнового чи немайнового характеру. Надані пояснення мають загальний характер, не підтверджені жодними об`єктивними даними, також не доведений причинний зв`язок із діями відповідачів та вина відповідачів.

Таким чином, досліджені у судовому засіданні докази як кожен окремо, так і в їх сукупності не підтверджують обставин, на які посилається позивач ОСОБА_1 як на підставу своїх вимог. Надані матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів заподіяння позивачу моральної шкоди саме протиправними діями відповідачів, а також не встановлено наявності причинного зв`язку між діями відповідачів та заявленими негативними наслідками. За таких обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

В порядку ст.141 ЦПК України судові витрати не підлягають розподілу та вони підлягають залишенню за позивачами у зв`язку із відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 12, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання вчинення певних дій, стягнення моральної та матеріальної шкоди, - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ;

Відповідачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .

Повний текст рішення складений та підписаний 16.10.2026.

Суддя Колесник С.А.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua