Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №240/2227/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: акцизного податку, крім акцизного податку із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції)

Дата: 15 жовтня 2026 р.

Справа: №240/2227/26

Суддя: Яремчук К.О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/2227/26

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

16 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Горовенко А.В. у м. Житомирі) від 22 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління ДПС у Житомирській області від 15 січня 2026 року № 119/06.3009.04 йому відмовлено у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувало недотримання позивачем вимог статті 43 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального». Зокрема відповідач послався на ненадання документів, які підтверджують прийняття всіх об`єктів, розташованих за місцем роздрібної торгівлі пальним, в експлуатацію відповідно до вимог законодавства (акта введення об`єкта в експлуатацію, акта готовності об`єкта до експлуатації, сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або інших документів, що підтверджують прийняття об`єкта в експлуатацію), а також копій документів, виданих у встановленому законодавством порядку до 1 січня 2011 року, які підтверджують право власності на відповідні об`єкти нерухомого майна.

Позивач вважав висновки контролюючого органу протиправними, оскільки розміщення на бетонному майданчику автозаправної станції, виготовленої як цілісний заводський виріб, установлення якої не передбачає виконання будівельних робіт, зокрема облаштування фундаменту, не є будівництвом. Відтак, на його переконання, розміщення такої автозаправної станції не зумовлює виникнення обов`язку щодо прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

З огляду на викладене позивач звернувся з цим позовом до суду та просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 119/06.3009.04, що прийняте Головним управлінням ДПС у Житомирській області 15 січня 2026 року, а також зобов`язати відповідача видати йому ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за адресою місця торгівлі: АДРЕСА_1 .

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року позов задоволено.

Так, рішенням суду:

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Житомирській області № 119/06.3009.04 від 15 січня 2026 року про відмову фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним;

зобов`язано Головне управління ДПС у Житомирській області видати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що паливозаправні пункти, розміщені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , є модульними конструкціями, виготовленими як цілісний заводський виріб, установленими на наземному майданчику без облаштування фундаменту та проведення будівельних робіт. Саме тому такі об`єкти не є об`єктами завершеного будівництва та нерухомим майном, а тому не підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, передбаченому законодавством у сфері містобудування.

На переконання окружного адміністративного суду, згадувані вище обставини підтверджуються актом обстеження паливозаправних пунктів від 12 грудня 2019 року № 186/19, фотознімками, актом введення обладнання в експлуатацію від 13 грудня 2019 року та іншими документами. Крім того, позивач підтвердив право власності на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне обладнання.

З огляду на викладені обставини суд дійшов висновку, що Головне управління ДПС у Житомирській області безпідставно відмовило позивачу у видачі ліцензії через неподання сертифіката про прийняття об`єкта в експлуатацію та технічної документації на об`єкт нерухомого майна, оскільки такі документи в цьому випадку не вимагалися законом.

Враховуючи те, що у спірному випадку законодавство не передбачає декількох варіантів поведінки контролюючого органу, тому суд вважав за необхідне зобов`язати Головне управління ДПС у Житомирській області видати позивачу ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за згаданою вище адресою.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звертаючись із заявою про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, не подав у повному обсязі документи, передбачені статтею 43 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», зокрема документи, що підтверджують прийняття відповідних об`єктів нерухомого майна в експлуатацію, їх технічні характеристики та право використання всіх об`єктів, розташованих за місцем провадження господарської діяльності.

Крім того, на думку апелянта, копії поданих документів не були засвідчені відповідно до встановлених вимог, а наданий дозвіл на експлуатацію обладнання підвищеної небезпеки не охоплює всіх об`єктів, установлених на автозаправній станції.

Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що модульна автозаправна станція, виготовлена як цілісний заводський виріб і розміщена без облаштування фундаменту, не є об`єктом будівництва та не потребує прийняття в експлуатацію.

На переконання представника контролюючого органу, правовий статус такого об`єкта визначається не способом його виготовлення чи монтажу, а функціональним призначенням, стаціонарністю розміщення, наявністю інженерних і технологічних систем та характером діяльності, пов`язаної зі зберіганням і відпуском легкозаймистих та вибухонебезпечних речовин.

З огляду на ці характеристики спірна автозаправна станція, на думку представника Головного управління ДПС у Житомирській області, є стаціонарною інженерною спорудою, готовою до використання за функціональним призначенням, а тому підлягає дотриманню вимог містобудівного законодавства щодо прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію.

Крім того, скаржник наголошує на підвищеній техногенній небезпеці об`єкта, зумовленій наявністю резервуарів для зберігання пального, насосного та іншого технологічного обладнання. Апелянт вважає, що такі характеристики зумовлюють необхідність дотримання підвищених вимог безпеки та підтвердження готовності об`єкта до експлуатації належними документами. Водночас відсутність відповідної містобудівної документації, за твердженням представника контролюючого органу, виключає можливість надання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Стислий виклад встановлених обставин

25 грудня 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДПС у Житомирській області із заявою про видачу ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі пальним.

Рішенням Головного управління ДПС у Житомирській області від 15 січня 2026 року № 119/06.3009.04 позивачу відмовлено у видачі такої ліцензії з підстав ненадання наступних документів:

- сертифікату про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності, - для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку з 1 травня 2011 року;

- технічного паспорту та/або інвентаризаційної справи, та/або довідки про технічні характеристики об`єкта нерухомого майна, що підтверджують функціональне призначення об`єкта нерухомого майна, що видані бюро технічної інвентаризації або фізичною особою - підприємцем, або юридичною особою, у складі якої працюють один або більше виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури, що пройшли професійну атестацію та отримали кваліфікаційний сертифікат на право виконання робіт з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність», - для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до 30 квітня 2011 року включно, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним. зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.

Правові засади державного регулювання виробництва та обігу пального, у тому числі порядок ліцензування роздрібної торгівлі пальним, на час виникнення спірних правовідносин визначалися Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 18 червня 2024 року № 3817-IX (далі - Закон № 3817-IX, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX місцем роздрібної торгівлі пальним є об`єкт нерухомого майна або єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого розташоване технологічне обладнання, призначене для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним, який належить суб`єкту господарювання на праві власності або користування. Цим же положенням до місць роздрібної торгівлі пальним віднесено також бункерувальник та у визначених Законом випадках спеціалізований транспортний засіб для перевезення балонів із скрапленим вуглеводневим газом.

Пунктом 77 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX роздрібну торгівлю пальним визначено як діяльність із придбання або отримання та подальшої реалізації чи відпуску пального з місць роздрібної торгівлі пальним через паливороздавальні, газороздавальні та/або оливороздавальні колонки, а також здійснення інших операцій, прямо передбачених цією нормою.

Відповідно до частини 2 статті 29 Закону № 3817-IX роздрібна торгівля пальним здійснюється суб`єктом господарювання за наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. Частиною п`ятою цієї статті встановлено обов`язок суб`єкта господарювання отримувати окрему ліцензію на кожне місце роздрібної торгівлі пальним, а частиною шостою передбачено здійснення роздрібної торгівлі пальним виключно з місць роздрібної торгівлі пальним. При цьому Законом заборонено здійснення роздрібної торгівлі пальним, крім прямо передбачених винятків, в інших місцях, ніж автозаправні станції, автогазозаправні станції, автогазозаправні пункти та інші визначені Законом об`єкти.

За змістом статті 41 Закону № 3817-IX, ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним є окремим видом ліцензії, а повноваження щодо її надання та припинення дії належать територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним надаються окремо на кожне місце провадження відповідного виду господарської діяльності.

Частиною першою статті 42 Закону № 3817-IX передбачено, що ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається за умови реєстрації або взяття на облік суб`єкта господарювання у податкових органах, повідомлення про об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, а також дотримання встановлених цією нормою вимог щодо електронної ідентифікації та листування з контролюючим органом через електронний кабінет.

Порядок отримання ліцензії визначений статтею 43 Закону № 3817-IX.

Відповідно до частин першої та другої вищевказаної статті ліцензія надається органом ліцензування шляхом прийняття відповідного рішення, для чого суб`єкт господарювання подає заяву у паперовій або електронній формі.

Частиною третьою статті 43 Закону № 3817-IX встановлено перелік відомостей, які повинна містити така заява, зокрема реквізити заявника, вид ліцензії, найменування та код органу ліцензування, а для ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним - адресу місця роздрібної торгівлі та ідентифікатор об`єкта оподаткування.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 43 Закону № 3817-IX до заяви про отримання ліцензії на право виробництва, оптової торгівлі, роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального додатково додаються копії:

сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності, - для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку з 1 травня 2011 року;

технічного паспорта та/або інвентаризаційної справи, та/або довідки про технічні характеристики об`єкта нерухомого майна, що підтверджують функціональне призначення об`єкта нерухомого майна, що видані бюро технічної інвентаризації або фізичною особою - підприємцем, або юридичною особою, у складі якої працюють один або більше виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури, що пройшли професійну атестацію та отримали кваліфікаційний сертифікат на право виконання робіт з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна відповідно до Закону України "Про архітектурну діяльність", - для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до 30 квітня 2011 року включно, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності.

Підтвердженням введення в експлуатацію об`єктів нерухомого майна, призначених для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним, право приватної власності на які виникло у порядку, визначеному законами України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", є реєстрація права власності у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до частини сьомої статті 43 Закону № 3817-IX рішення про надання або про відмову у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним орган ліцензування зобов`язаний прийняти не пізніше 20 робочих днів з дня одержання відповідної заяви. За правилами частини восьмої цієї статті, не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення про надання ліцензії орган ліцензування вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та направляє заявнику витяг з такого реєстру. Право на провадження відповідного виду господарської діяльності виникає у заявника з дня внесення до реєстру відомостей про надану ліцензію або у випадку, прямо передбаченому Законом, з дня, наступного за днем виникнення безумовного обов`язку органу ліцензування внести такі відомості.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 45 Закону № 3817-ІХ підставами для прийняття органом ліцензування рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є, серед іншого, неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом.

Відтак однією з підстав для відмови у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним є подання не в повному обсязі документів, визначених згаданим вище нормативним актом.

Саме цією нормою і керувався контролюючий орган, відмовляючи позивачеві у видачі відповідного дозвільного документа. Зокрема, податковий орган вказав на відсутності серед наданих документів сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, а також технічного паспорта та/або інвентаризаційної справи, та/або довідки про технічні характеристики об`єкта нерухомого майна, що підтверджують функціональне призначення об`єкта нерухомого майна.

Суд першої інстанції не погодився із таким рішенням контролюючого органу та скасував його, посилаючись при цьому на безпідставності вимог щодо необхідності надання таких документів у спірному випадку.

Колегія суддів вважає слушними висновки окружного адміністративного суду з огляду на таке.

Правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності визначено Законом України «Про архітектурну діяльність», який спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до частини 2 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру".

Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).

Здійснюючи перегляд в касаційному порядку справи № 340/3135/20 з подібними обставинами, Верховним Судом в постанові від 08 червня 2022 року викладено правовий висновок, згідно із яким правомірною є відмова у видачі ліцензії суб`єкту господарювання на роздрібну торгівлю пальним у разі неподання таким суб`єктом акта вводу в експлуатацію об`єкта, акта готовності об`єкта до експлуатації або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а саме - стаціонарного заправного комплексу.

Водночас установлення на бетонний майданчик автозаправної станції, яка виконана як цілісний заводський виріб і для її установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщенні такої автозаправної станції не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 640/19955/19).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2022 року у справі № 580/2513/21 зазначив, що для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним суб`єкт господарювання зобов`язаний подати до ліцензійного органу акт вводу в експлуатацію об`єкта, акт готовності об`єкта до експлуатації або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта щодо виконаної цілісним заводським виробом стаціонарної автозаправної станції, проте такий обов`язок не виникає, якщо автозаправну станцію розміщено на бетонному майданчику як цілісний заводський виріб і для його установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту.

Такі висновки підтримані Верховним Судом у постановах від 28 січня 2025 року у справі № 140/1784/22, від 17 березня 2026 року у справі № 560/12654/23.

Встановленими у цій справі обставинами підтверджується те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , маючи намір здійснювати роздрібний продаж пального за допомогою паливозаправних пунктів, звернувся до контролюючого органу з відповідною заявою.

Разом із такою заявою підприємцем надано акт обстеження паливозаправних пунктів, призначених для прийому, зберіганню, виміру об`єму і видачі палива на власній земляній ділянці на предмет визначення типу споруди - капітальна/тимчасова (кадастровий номер - 1821455100:05:010:0001) за адресою: АДРЕСА_1 , від 12 грудня 2019 року № 186/19, що складений експертами з технічного обстеження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вказано, що обстежені пункти паливозаправні виготовлені відповідно до вимог СОУ МПП 71.120-217:2009 і технічної документації, також вважаються тимчасовою спорудою, яка не підлягає прийняттю в експлуатацію згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406.

При цьому у вказаному акті зазначено, що обстежувані паливозаправні пункти є модульною конструкцією, яка складається з таких частин: модуль одностінний резервуару для зберігання палива 20 м куб/ (15+5); навіс; двухсекційна площадка; трубопровід, що з`єднується технологічною системою; паливороздавальна колонка.

На момент обстеження виявлено, що пункти паливозаправні є автозаправним пунктом з наземним резервуаром та вважається єдиною технологічною системою, знаходяться в задовільному стані та розташовані на двухсекційній наземній площадці та не мають фундаментів.

У ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» наведено визначення модульної автозаправної станції, під якою розуміють автозаправну станцію з наземним розташуванням резервуарів для зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням ПРК та резервуара зберігання палива (пункт 3.38 ДБН).

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний об`єкт не підпадає під визначення об`єктів завершеного будівництва у зв`язку із тим, що будь-яких будівельних робіт щодо його створення не здійснювалось.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про протиправність відмови Головного управління ДПС у Житомирській області у видачі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, оскільки розміщені за адресою: АДРЕСА_1 , паливозаправні пункти не належать до об`єктіви завершеного будівництва, які підлягають прийняттю в експлуатацію.

В свою чергу, відповідач не врахував надані позивачем документи, що підтверджують право власності на земельну ділянку, технічні характеристики та введення в експлуатацію обладнання, а також дозвільні документи на його експлуатацію.

При цьому суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що обов`язок подання документів про прийняття об`єкта в експлуатацію не поширюється на автозаправні станції, розміщені як цілісні заводські вироби без виконання будівельних робіт, у зв`язку із чим вимоги відповідача щодо надання сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, технічного паспорта та інших документів на нерухоме майно були безпідставними.

Доводи апелянта щодо підвищеної техногенної небезпеки об`єкта самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки визначальним у цій справі є не характер небезпеки обладнання, а правовий статус розміщених паливозаправних пунктів та відсутність установленого законом обов`язку щодо подання документів про прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Водночас матеріали справи містять документи, що підтверджують введення обладнання в експлуатацію, а також дозволи Управління Держпраці у Житомирській області № 398.19.18 та № 399.19.18, які засвідчують право позивача на виконання відповідних робіт та експлуатацію устаткування підвищеної небезпеки.

З огляду на викладене твердження апелянта про необхідність дотримання вимог безпеки не спростовують установлених судом першої інстанції обставин, адже питання безпечної експлуатації технологічного обладнання та питання прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є різними за своїм правовим змістом.

Оскільки окружний адміністративний суд вважав, що позивач надав документи щодо введення обладнання в експлуатацію та дозволи на його експлуатацію, а відповідач не довів необхідності подання саме документів про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідачЯремчук К.О.

СуддіГнап Д.Д. Сушко О.О.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua