Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №580/11722/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/11722/24 Головуючий у 1-й інстанції: Рідзель О.А.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі -відповідач/ апелянт/ГУ ПФУ в Черкаській області) про:

- визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Черкаській області щодо не призначення та невиплати пенсії у розмірі 70 % грошового забезпечення;

- зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області перерахувати позивачу пенсію у розмірі 70 % грошового забезпечення з 24 грудня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно визначено основний розмір пенсії позивача на рівні 65 % відповідних сум грошового забезпечення, тоді як з огляду на його звільнення зі служби за станом здоров`я та наявність 25 років календарної вислуги пенсія відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ мала бути обчислена у розмірі 70 % відповідних сум грошового забезпечення.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 24 грудня 2020 року до 21 травня 2024 року.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Черкаській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 70 % до 65 % грошового забезпечення під час її призначення.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 22 травня 2024 року, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 70 % сум грошового забезпечення, та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням вже виплачених коштів.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивача наказом ГУ ДСНС України в Черкаській області від 24 грудня 2020 №303 звільнено зі служби в запас за станом здоров`я, а його календарна вислуга на момент звільнення становила 25 років. З огляду на положення статті 23 та пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суд дійшов висновку, що пенсія позивача по інвалідності, призначена у розмірі пенсії за вислугу років, мала обчислюватися у розмірі 70 % відповідних сум грошового забезпечення, а саме: 55 % за 20 років вислуги з урахуванням звільнення за станом здоров`я та додатково 15 % за п`ять повних років вислуги понад 20 років. Відтак суд визнав безпідставним визначення відповідачем основного розміру пенсії позивача на рівні 65 % грошового забезпечення та дійшов висновку про протиправність дій пенсійного органу щодо зменшення належного позивачу відсоткового значення пенсії. Урахувавши, що ухвалою від 01 січня 2025 року позовні вимоги за період з 24 грудня 2020 року до 21 травня 2024 року залишено без розгляду, суд визначив належним та ефективним способом захисту порушеного права зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити з 22 травня 2024 року перерахунок та виплату пенсії позивачу, виходячи з 70 % сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Черкаській області просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та неправильно застосував норми матеріального права. Апелянт зазначає, що позивач отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, а з урахуванням його календарної вислуги 25 років розмір пенсії, на переконання відповідача, правомірно визначено на рівні 65 % відповідних сум грошового забезпечення, а саме 50 % за 20 років вислуги та додатково 15 % за п`ять років вислуги понад 20 років. У зв`язку з цим відповідач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для обчислення пенсії позивача у розмірі 70 % грошового забезпечення. Також апелянт посилається на те, що встановлений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ максимальний розмір пенсії у 70 % відповідних сум грошового забезпечення є граничною величиною, а не безумовною підставою для визначення пенсії кожній особі саме у такому розмірі. ГУ ПФУ в Черкаській області наголошує, що при призначенні пенсії позивачу застосовано норми законодавства, чинні на момент виникнення відповідних правовідносин, а тому підстав для збільшення відсоткового значення його пенсії з 65 % до 70 % не було.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що наказом ГУ ДСНС України у Черкаській області від 24 грудня 2020 року № 303 позивача звільнено зі служби в запас за станом здоров`я. На момент звільнення календарна вислуга позивача для призначення пенсії становила 25 років 04 місяці 04 дні.

На підставі подання від 22 січня 2021 року № 3 ОСОБА_1 з 25 грудня 2020 року призначено пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ. При призначенні пенсії її основний розмір визначено на рівні 65 % відповідних сум грошового забезпечення.

23 жовтня 2024 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою, в якій просив здійснити обчислення та виплату пенсії виходячи з 70 % відповідних сум грошового забезпечення, посилаючись на те, що його звільнено зі служби за станом здоров`я, а календарна вислуга становить 25 років.

Листом від 14 листопада 2024 року відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для обчислення пенсії у розмірі 70 % сум грошового забезпечення та фактично відмовив у проведенні відповідного перерахунку.

Не погоджуючись із визначенням основного розміру пенсії на рівні 65% грошового забезпечення та відмовою відповідача у його збільшенні до 70%, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України з числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах і підрозділах цивільного захисту.

Відповідно до статті 23 Закону № 2262-ХІІ у разі наявності в особи з інвалідністю з числа осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 цього Закону, пенсія по інвалідності може призначатися їй у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до вислуги, визначеної пунктом «а» статті 13 Закону № 2262-ХІІ.

Таким чином, оскільки пенсію по інвалідності позивачу призначено у розмірі пенсії за вислугу років, для визначення її відсоткового значення підлягають застосуванню положення пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ у редакції, чинній на момент виникнення права на таку пенсію.

З матеріалів справи слідує, що пенсію ОСОБА_1 призначено з 25 грудня 2020 року у зв`язку зі звільненням у запас за станом здоров`я.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (в редакції на грудень 2020 року) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ (у редакції, чинній на зазначену дату), було передбачено, що особам, які мають вислугу 20 років і більше, пенсія за вислугу років призначається у розмірі 50 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 відсотків відповідних сум грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років розмір пенсії збільшується на 3 відсотки відповідних сум грошового забезпечення.

Водночас максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен був перевищувати 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що визначення пенсії у розмірі 55 відсотків грошового забезпечення за перші 20 років вислуги законодавець пов`язував не лише з причиною припинення служби - віком або станом здоров`я, а й із конкретною формою звільнення особи - у відставку.

Отже, сам по собі факт звільнення особи за станом здоров`я у редакції пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ, чинній на час призначення пенсії позивачу, не був достатньою правовою підставою для застосування базового відсоткового значення 55 відсотків.

Наказом ГУ ДСНС України у Черкаській області від 24 грудня 2020 року № 303 ОСОБА_1 звільнено зі служби у запас за станом здоров`я, а не у відставку.

Колегія суддів звертає увагу, що законодавство, яке регулювало порядок проходження служби цивільного захисту на момент звільнення позивача, розмежовувало такі форми звільнення, як звільнення у запас та звільнення у відставку.

Так, пунктом 173 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593, передбачалося, що звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту здійснюється у запас Збройних Сил із постановкою на військовий облік - якщо звільнені особи не досягли граничного віку перебування в запасі та за станом здоров`я придатні до військової служби, або у відставку - якщо такі особи досягли граничного віку перебування в запасі чи визнані непридатними до військової служби із зняттям з військового обліку.

Отже, поняття «звільнення у запас» та «звільнення у відставку» не є тотожними та характеризують різні форми припинення служби, з якими законодавство пов`язує різні правові наслідки.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2021 року у справі № 1.380.2019.000262, у якій зазначено, що звільнення зі служби у запас та у відставку є різними формами звільнення, пов`язаними з настанням різних обставин, а тому при обчисленні пенсії особам, звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, та особам, звільненим у запас, застосовується різний відсотковий розмір грошового забезпечення.

Такий правовий висновок підтриманий Верховним Судом і у постанові від 11 березня 2021 року у справі № 1.380.2019.002722, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що розмір 55 відсотків відповідних сум грошового забезпечення застосовується до осіб, звільнених у відставку за віком або за станом здоров`я, тоді як особі, звільненій у запас, пенсія правильно визначається виходячи з 50 відсотків відповідних сум грошового забезпечення за 20 років вислуги з додаванням 3 відсотків за кожний рік вислуги понад 20 років.

З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме звільнення ОСОБА_1 за станом здоров`я незалежно від форми такого звільнення є достатньою підставою для обчислення його пенсії виходячи з 55 відсотків відповідних сум грошового забезпечення за 20 років вислуги.

У цьому випадку суд першої інстанції фактично ототожнив звільнення у запас за станом здоров`я зі звільненням у відставку за станом здоров`я, не врахувавши, що пункт «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії, передбачав підвищений базовий розмір 55 відсотків саме для осіб, звільнених у відставку.

Оскільки календарна вислуга позивача на момент звільнення становила 25 років, розмір його пенсії відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ підлягав визначенню виходячи з 50 відсотків відповідних сум грошового забезпечення за 20 років вислуги та додатково 15 відсотків за п`ять повних років вислуги понад 20 років, тобто загалом у розмірі 65 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

При цьому передбачений статтею 13 Закону № 2262-ХІІ максимальний розмір пенсії у 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення є саме граничним розміром пенсії, який не може бути перевищений при її обчисленні, а не гарантованим розміром пенсії для кожної особи, яка має 25 років календарної вислуги.

Інше тлумачення фактично нівелювало б закріплену законодавцем різницю між базовим розміром пенсії у 50 відсотків та 55 відсотків залежно від установлених законом обставин звільнення особи.

Колегія суддів також враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства з питань проходження служби цивільного захисту» від 06 жовтня 2022 року № 2653-IX пункт «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ було доповнено положенням, відповідно до якого базовий розмір пенсії у 55 відсотків відповідних сум грошового забезпечення застосовується також до осіб, звільнених зі служби в органах та підрозділах цивільного захисту за віком чи за станом здоров`я.

Зазначені зміни набрали чинності 26 жовтня 2022 року та розширили коло осіб, яким при призначенні пенсії за вислугу років застосовується базовий розмір у 55 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. Закон № 2653-IX прямо доповнив пункт «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ категорією осіб, звільнених зі служби в органах та підрозділах цивільного захисту за віком чи за станом здоров`я.

Разом з тим пенсію позивачу призначено з 25 грудня 2020 року, тобто до набрання чинності Законом № 2653-IX.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 роз`яснив, що дію нормативно-правового акта в часі необхідно розуміти таким чином, що вона починається з моменту набрання ним чинності та припиняється з моменту втрати ним чинності, а до події або факту застосовується нормативно-правовий акт, під час дії якого така подія або факт настали.

Закон № 2653-IX не містить положень, якими було б передбачено перегляд або автоматичне збільшення відсоткового значення пенсій, призначених до набрання ним чинності, особам, які були звільнені зі служби цивільного захисту раніше.

Заява позивача до пенсійного органу від 23 жовтня 2024 року не є новим зверненням за призначенням пенсії, а спрямована на зміну відсоткового значення раніше призначеної з 25 грудня 2020 року пенсії.

Тому внесення у 2022 році змін до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ не свідчить про протиправність визначення позивачу у 2020 році пенсії у розмірі 65 відсотків грошового забезпечення та не є самостійною підставою для встановлення її розміру на рівні 70 відсотків починаючи з 22 травня 2024 року.

Не змінюють зазначеного висновку й положення статті 63 Закону № 2262-ХІІ.

Перерахунок пенсії та первинне визначення її відсоткового розміру є різними за своїм змістом правовими процедурами. У спірному випадку позивач фактично порушує питання не про зміну розміру складових грошового забезпечення, з яких обчислюється його пенсія, а про перегляд установленого при її призначенні відсоткового значення основного розміру пенсії з 65 до 70 відсотків.

При цьому матеріали справи не містять відомостей про зміну обставин, які існували на момент призначення пенсії та визначали її відсотковий розмір, зокрема про те, що позивача було звільнено зі служби не у запас, а у відставку, або інших обставин, які відповідно до законодавства, чинного на дату призначення пенсії, зумовлювали б необхідність застосування базового розміру 55 відсотків.

Тому, ГУ ПФУ в Черкаській області, визначивши при призначенні ОСОБА_1 пенсії її основний розмір у 65 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, діяло відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Висновок суду першої інстанції про необхідність застосування до позивача базового показника 55 відсотків лише з огляду на звільнення його за станом здоров`я зроблений без урахування словосполучення «звільненим у відставку», яке містилося у відповідній нормі закону, а отже ґрунтується на неправильному застосуванні норми матеріального права.

При цьому колегія суддів вважає безпідставними окремі посилання апелянта в апеляційній скарзі на обставини щодо здійснення перерахунку пенсії з 01 квітня 2019 року та застосування постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, оскільки такі обставини не стосуються предмета спору у цій справі. Водночас наявність у тексті апеляційної скарги зазначених помилкових посилань не спростовує її основного та визначального доводу щодо неправильного застосування судом першої інстанції пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ та неправильного визначення відсоткового значення пенсії позивача. В апеляційній скарзі відповідач послідовно наполягає на тому, що при 25 роках календарної вислуги пенсія позивача мала становити 50 відсотків за 20 років та додатково 15 відсотків за п`ять років вислуги понад 20 років, тобто 65 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Таким чином, встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку про порушення ГУ ПФУ в Черкаській області права ОСОБА_1 на пенсійне забезпечення у зв`язку з визначенням основного розміру його пенсії на рівні 65 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Отже, правові підстави для визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання його здійснити з 22 травня 2024 року перерахунок і виплату пенсії позивачу виходячи з 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення відсутні.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, однак надав їм неправильну правову оцінку та неправильно застосував положення пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ, що призвело до помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до статті 317 КАС України апеляційна скарга ГУ ПФУ в Черкаській області підлягає задоволенню, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Тереза Ю.О.