Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №758/7499/17 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 758/7499/17 Головуючий у 1-й інстанції: Захарчук С.С.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року про відмову у визнанні протиправними рішень, дій чи бездіяльності на виконання рішення суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до Центрального об`єднання управління Пенсійного фонду України в м. Києві, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду у м. Києві (далі - відповідач/ГУ ПФУ у м. Києві) про:

- визнання протиправним та скасування рішення Центрального об`єднання управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 із 21 квітня 2017 року за вислугу років відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ;

- зобов`язання Центрального об`єднання управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років із 21 квітня 2017 року відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (у редакції від 26 липня 2001 року), виходячи із розрахунку 90 % від суми місячної (чинної) заробітної плати, обчисленої за останні 24 місяці роботи, на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 11 квітня 2017 року № 18-180зн, без обмеження її максимальним розміром.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною відмову Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року з 21 квітня 2017 року.

Зобов`язано ГУ ПФУ у м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року з 21 квітня 2017 року, виходячи з розрахунку 90 % від суми місячної (чинної) заробітної плати, обчисленої за останні 24 календарні місяці роботи на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 11 квітня 2017 року без обмеження її максимальним розміром з 21 квітня 2017 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у м. Києві на користь ОСОБА_1 640, 00 грн судового збору.

06 липня 2023 року Подільським районним судом міста Києва на виконання рішення від 03 грудня 2021 року у справі № 758/7499/17 видано виконавчий лист, який ОСОБА_1 пред`явлено до примусового виконання.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 16 листопада 2023 року відкрито виконавче провадження № 73359692 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа. Боржнику встановлено строк для виконання рішення суду, а саме для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року з 21 квітня 2017 року, виходячи з розрахунку 90 % від суми місячної заробітної плати, обчисленої за останні 24 календарні місяці роботи на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 11 квітня 2017 року, без обмеження її максимальним розміром.

На виконання рішення суду ГУ ПФУ у м. Києві проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , за результатами якого прийнято рішення № 263040007832 від 09 січня 2024 року про перерахунок пенсії. Вказаним рішенням вид пенсії позивача визначено як «пенсія за вислугу років», умовами її призначення зазначено Закон України «Про прокуратуру», а також зафіксовано призначення пенсії за рішенням суду з 21 квітня 2017 року довічно. При цьому у рішенні зазначено, що ОСОБА_1 продовжує працювати та належить до категорії «прокурори/слідчий склад».

Одночасно при визначенні розміру пенсії, що підлягає виплаті, ГУ ПФУ у м. Києві застосовано положення статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких розмір пенсії визначено у сумі 6 668, 18 грн, а з урахуванням пенсії за особливі заслуги перед Україною - у сумі 7 149, 57 грн, а з 01 березня 2024 року - 7 211,21 грн.

У подальшому постановами державного виконавця від 06 лютого 2024 року та від 12 березня 2024 року за невиконання рішення суду та ненадання відомостей про його повне фактичне виконання на ГУ ПФУ у м. Києві накладено штрафи у розмірі 5 100, 00 грн та 10 200, 00 грн відповідно. Одночасно державним виконавцем висунуто вимоги щодо надання відомостей про виконання виконавчого документа в частині призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Листами від 21 лютого 2024 року № 2600-0903-5/35914 та від 26 березня 2024 року № 2600-0303-8/63477 ГУ ПФУ у м. Києві повідомило державного виконавця про виконання рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року, зазначивши, що 05 січня 2024 року ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 21 квітня 2017 року, виходячи з розрахунку 90 % від суми місячної заробітної плати, обчисленої за останні 24 календарні місяці роботи на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 11 квітня 2017 року, без обмеження її максимальним розміром.

Водночас ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду виконаним неналежним чином, посилався на те, що ГУ ПФУ у м. Києві фактично здійснило розрахунок пенсії відповідно до статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», внаслідок чого розмір пенсії був визначений у сумі 6 668, 18 грн.

15 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва із заявою в порядку статті 383 КАС України, в якій просив визнати протиправними рішення та дії ГУ ПФУ у м. Києві, вчинені на виконання рішення суду від 03 грудня 2021 року, а також визнати неправомірним та скасувати рішення ГУ ПФУ у м. Києві від 09 січня 2024 року № 263040007832 про призначення/перерахунок пенсії.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що заявником не обґрунтовано наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності відповідача, вчинених на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням, та не надано належних доказів на підтвердження відповідних обставин. Крім того, суд урахував повідомлення ГУ ПФУ у м. Києві про виконання рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року та дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 383 КАС України підстав для задоволення заяви.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення заяви в порядку статті 383 КАС України. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання протиправними рішень та дій ГУ ПФУ у м. Києві, вчинених на виконання рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року, при цьому не навів належних мотивів відхилення доводів заявника та не надав оцінки всім обставинам, що мають значення для правильного вирішення питання судового контролю. На переконання апелянта, оскаржувана ухвала не відповідає вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а її висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року ГУ ПФУ у м. Києві чітко зобов`язано призначити йому з 21 квітня 2017 року пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», виходячи з 90 % суми місячної заробітної плати, обчисленої за останні 24 календарні місяці роботи на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 11 квітня 2017 року, без обмеження її максимальним розміром. Після відкриття виконавчого провадження відповідач належним чином рішення суду не виконав, у зв`язку з чим постановами державного виконавця від 06 лютого та 12 березня 2024 року на ГУ ПФУ у м. Києві накладалися штрафи за невиконання рішення суду та ненадання відомостей про його повне фактичне виконання. Хоча листами від 21 лютого та 26 березня 2024 року ГУ ПФУ у м. Києві повідомляло державного виконавця про виконання рішення суду шляхом призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», фактично пенсійним органом 05 січня 2024 року здійснено перерахунок його пенсії відповідно до статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що не відповідає змісту мотивувальної та резолютивної частин рішення суду від 03 грудня 2021 року. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення пункту 4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Посилається на те, що до проведення спірного перерахунку йому виплачувалася пенсія у розмірі 13 033, 76 грн, тоді як рішенням ГУ ПФУ у м. Києві від 09 січня 2024 року № 263040007832 її розмір визначено у сумі 6 668, 18 грн, тобто фактично зменшено раніше встановлений розмір пенсійної виплати. У такому випадку відповідно до пункту 4 розділу XV Закону №1058-IV пенсія повинна виплачуватися у раніше встановленому розмірі. На підтвердження цієї позиції посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 листопада 2021 року у справі № 200/6211/19-а та від 29 листопада 2022 року у справі № 640/30983/20.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку статті 383 КАС України, та перевіряючи правомірність рішень і дій ГУ ПФУ у м. Києві, вчинених на виконання рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною першою статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, передбачений статтею 383 КАС України судовий контроль спрямований не на повторне вирішення спору, який уже вирішено судовим рішенням, що набрало законної сили, і не на встановлення нових прав чи обов`язків сторін, а на перевірку того, чи відповідають рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, вчинені під час виконання судового рішення, змісту встановленого цим рішенням обов`язку та чи не порушують вони права позивача, підтверджені таким рішенням.

Верховний Суд у постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 816/2026/18 зазначив, що правова оцінка спірного питання, надана судом у рішенні, є обов`язковою для суб`єкта владних повноважень при його виконанні, а прийняття на виконання судового рішення акта, який фактично суперечить висновкам суду, може бути підставою для застосування статті 383 КАС України.

Таким чином, визначальним для вирішення заяви ОСОБА_1 є встановлення того, чи прийняв пенсійний орган при виконанні рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року рішення, яке за своїм змістом суперечить резолютивній та мотивувальній частинам цього судового рішення.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року зобов`язано ГУ ПФУ у м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року з 21 квітня 2017 року, виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, обчисленої за останні 24 календарні місяці роботи на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 11 квітня 2017 року, без обмеження її максимальним розміром.

Отже, цим судовим рішенням встановлено право ОСОБА_1 на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», дату її призначення, відсоткове значення пенсії та заробіток, який має бути використаний для такого призначення.

Разом із тим зі змісту наявного в матеріалах справи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 263040007832 від 09 січня 2024 року про перерахунок пенсії вбачається, що пенсійним органом зазначено: «шифр та вид пенсії - 219 Пенсія за вислугу років», а умовами її призначення визначено Закон України «Про прокуратуру».

Крім того, у цьому ж рішенні прямо відображено особливість пенсійної справи заявника: «ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ - з 21 квітня 2017 року по довічно». Одночасно у рішенні зафіксовано, що ОСОБА_1 продовжує працювати та належить до категорії «Прокурори/слідчий склад».

Наведені відомості спростовують твердження апелянта про те, що ГУ ПФУ у м. Києві на виконання рішення суду замість пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» йому призначено інший вид пенсії - пенсію за віком відповідно до статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зміст рішення № 263040007832 від 09 січня 2024 року не свідчить про зміну виду пенсійного забезпечення заявника. Навпаки, пенсійним органом ідентифіковано пенсію ОСОБА_1 саме як пенсію за вислугу років, умовою призначення якої є Закон України «Про прокуратуру», та безпосередньо вказано про її призначення на виконання судового рішення з 21 квітня 2017 року довічно.

Та обставина, що при визначенні розміру пенсії, який підлягає виплаті заявнику в період продовження ним роботи на посаді прокурора, пенсійним органом застосовано положення статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка регулює розмір пенсії за віком, не свідчить про зміну виду призначеної пенсії чи невиконання рішення суду від 03 грудня 2021 року.

Так, у рішенні від 09 січня 2024 року вказано, що при визначенні розміру пенсії до виплати застосовано розрахунок за статтею 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 29 097, 10 грн х 0, 22917, що становить 6 668, 18 грн. Водночас вид пенсії у цьому ж рішенні залишено незмінним - пенсія за вислугу років за Законом України «Про прокуратуру».

При цьому чинне правове регулювання пенсійного забезпечення працівників прокуратури розмежовує призначення особі пенсії за вислугу років та порядок її виплати в період роботи особи на посаді, яка дає право на спеціальне пенсійне забезпечення.

Частиною п`ятнадцятою статті 86 Закону України в «Про прокуратуру» ід 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) передбачено, що з 01 січня 2018 року пенсія у період роботи на посадах, які дають право на призначення спеціальної пенсії, виплачується в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» поновлюється.

Верховний Суд у своїй практиці також виходив із того, що після набрання чинності Законом №1697-VII питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури в частині правовідносин, які виникають після набрання ним чинності, регулюються положеннями статті 86 цього Закону, тоді як саме виникнення права та первісне призначення пенсії може визначатися законодавством, яке діяло на відповідний момент.

Таким чином, поняття «вид призначеної пенсії» та «розмір пенсії, який підлягає виплаті працюючому пенсіонеру» не є тотожними.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року встановило право ОСОБА_1 на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у визначеному цим рішенням розмірі, однак не містить висновку про те, що така пенсія має виплачуватися заявнику у цьому розмірі незалежно від продовження ним роботи на посаді прокурора та без урахування законодавчих правил щодо виплати пенсій працюючим пенсіонерам.

Більше того, питання застосування до ОСОБА_1 правового регулювання щодо виплати спеціальної пенсії у період роботи на посаді прокурора не було предметом вирішення справи, в якій ухвалено рішення від 03 грудня 2021 року.

За таких обставин застосування пенсійним органом при визначенні суми, що підлягає виплаті заявнику, норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не може ототожнюватися із невиконанням обов`язку щодо призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що рішенням пенсійного органу від 09 січня 2024 року його пенсію зменшено з 13 033, 76 грн до 6 668, 18 грн, що суперечить пункту 4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Дійсно, пунктом 4 розділу XV вказаного Закону передбачено, що у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується у раніше встановленому розмірі. Такий зміст цієї норми підтверджується і практикою Верховного Суду.

Водночас наведений довід не свідчить про неналежне виконання саме рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року.

Право ОСОБА_1 на отримання пенсії у розмірі 13 033, 76 грн, порядок збереження цього розміру при подальших перерахунках, а також застосування до нього пункту 4 розділу XV Закону № 1058-IV не були предметом судового розгляду у справі та не встановлювалися рішенням від 03 грудня 2021 року.

З матеріалів апеляційної скарги вбачається, що розмір 13 033, 76 грн було визначено пенсійним органом пізніше - зокрема рішенням від 15 грудня 2023 року, тобто вже після ухвалення та набрання законної сили рішенням суду, виконання якого є предметом контролю у цьому провадженні. Сам апелянт зазначає, що з 24 травня 2022 року йому виплачувалася пенсія, обчислена відповідно до статті 27 Закону № 1058-IV, а рішенням від 15 грудня 2023 року її розмір становив 13 033, 76 грн.

Отже, доводи щодо правильності визначення розміру пенсії за Законом № 1058-IV, застосування конкретних показників такого розрахунку та необхідності збереження раніше встановленого розміру стосуються правомірності самостійного пенсійного розрахунку та не свідчать безпосередньо про невиконання того обов`язку, який був визначений резолютивною частиною рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року.

Інше розуміння положень статті 383 КАС України фактично призвело б до розширення змісту судового рішення, що виконується, та вирішення в межах судового контролю нових правових питань, які не були предметом первісного судового розгляду.

Колегія суддів зауважує, що процедура, передбачена статтею 383 КАС України, не може використовуватися для встановлення на користь позивача додаткового обсягу прав, який безпосередньо не випливає із судового рішення, що набрало законної сили.

Не є достатньою підставою для іншого висновку й посилання апелянта на постанови державного виконавця від 06 лютого 2024 року та 12 березня 2024 року про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві штрафів.

З матеріалів справи слідує, що зазначені постанови були прийняті у межах виконавчого провадження у зв`язку з невиконанням рішення суду та ненаданням державному виконавцю відомостей про його повне фактичне виконання.

Однак факт застосування державним виконавцем заходів примусового виконання на певному етапі виконавчого провадження не є безумовним та остаточним доказом того, що рішення суду залишалося невиконаним і на час розгляду судом заяви у порядку статті 383 КАС України.

Оцінка того, чи виконано рішення суду та чи відповідають вчинені відповідачем дії його змісту, здійснюється судом самостійно на підставі сукупності наявних доказів.

У цьому випадку безпосередньо досліджене рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві № 263040007832 від 09 січня 2024 року свідчить про правильне виконання рішення суду.

Щодо посилань апелянта на порушення судом першої інстанції вимог статті 242 КАС України у зв`язку з ненаведенням детальних мотивів відхилення його доводів, колегія суддів зазначає, що хоча мотивувальна частина оскаржуваної ухвали викладена стисло, однак встановлені судом обставини та кінцевий висновок про відсутність передбачених статтею 383 КАС України підстав для задоволення заяви є правильними.

Апеляційний перегляд передбачає перевірку законності та обґрунтованості судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, і наведена колегією суддів правова оцінка надає відповідь на істотні аргументи апелянта щодо змісту рішення пенсійного органу, застосування статті 27 Закону № 1058-IV, пункту 4 розділу XV цього Закону та факту продовження заявником роботи на посаді прокурора.

Лаконічне наведення судом першої інстанції мотивів, за умови правильного вирішення по суті заявлених вимог, не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправними рішень чи дій Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, вчинених на виконання рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Тереза Ю.О.