Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №320/3889/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №320/3889/21

Суддя: Карпушова Олена Віталіївна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/3889/21 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Коротких А.Ю., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Рух справи.

02.04.2021 ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України, в якому просила:

- визнати незаконним рішення Пенсійного Фонду України про відмову у переказі пенсії громадянки України ОСОБА_1 з України до Республіки Кіпр з огляду на відсутність між Україною та Республікою Кіпр Угоди про співробітництво в галузі соціального (пенсійного) забезпечення, викладене у листі Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 23.10.2020 року;

- зобов`язати Пенсійний Фонд України поновити виплату пенсії, призначеної громадянці України ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) починаючи з дня припинення її виплати в Україні шляхом здійснення пенсійних виплат на розрахунковий рахунок громадянки України ОСОБА_1 , відкритий у валюті євро за відповідними реквізитами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 01.04.2020 у зв`язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання позивачу було знято з обліку у Головному управлінні (Оболонський район) Пенсійного фонду України в м. Києві, внаслідок чого, позивачка 16.10.2020 звернулася до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України із заявою про подальший переказ призначеної їй пенсії в України до Республіки Кіпр за її місцем проживання, проте відповідач протиправно відмовив у зазначеному.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2022, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2023 позов задоволено: визнано протиправними дії Пенсійного Фонду України щодо відмови в поновленні та перерахунку раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії; зобов`язано Пенсійний Фонд України поновити виплату пенсії, призначеної громадянці України ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), починаючи з дня припинення її виплати в Україні (а.с.60, 103).

Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ґрунтуються на нормі закону.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.10.2024 касаційну скаргу Пенсійного фонду України задоволено частково, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2023 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.149).

Приймаючи таке рішення касаційна інстанція зазначила, що позивач як громадянин України безумовно має право на виплату пенсії, і право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні чи відсутність укладеного міжнародного договору з Республікою Кіпр.

Проте, наголосив суд касаційної інстанції, з огляду на зміст заявлених позовних вимог і визначення позивачкою відповідачем один орган як Пенсійний фонд України, колегія суддів зазначила, про можливість заміни відповідача за власною ініціативою з огляду на те, що саме регіональний орган пенсійного фонду здійснює нарахування і виплату пенсій, отже і питання щодо поновлення виплати пенсії також є компетенцією регіонального органу, який не був залучений до участі у справі.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними дії Пенсійного Фонду України щодо відмови у переказі ОСОБА_2 пенсії з підстав, викладених у листі Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 23.10.2020 № 2800-030103-8/36247; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві поновити виплату пенсії, призначену громадянці України ОСОБА_1 , починаючи з дня припинення її виплати в Україні, шляхом здійснення пенсійних виплат на розрахунковий рахунок громадянки України ОСОБА_1 відкритий у валютні євро за відповідними реквізитами. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції врахував вказівки суду касаційної інстанції, обрав інший спосіб судового захисту позивачки та спосіб відновлення порушеного права.

Позивачка судове рішення в частині відмовлених позовних вимог не оскаржує.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позиції відповідача у суді першої інстанції.

Зокрема, те, що питання поновлення пенсії визначено відповідним порядком, згідно якого позивачка має подати відповідні документи і посилаючись на відсутність міжнародного договору між Україною та Республікою Кіпр міжнародних договорів, наполягає на правомірності своїх дій щодо відмови позивачу у виплати пенсії внаслідок виїду на постійне місце проживання за кордон.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2025 було відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2025 року задоволено заяву судді Мельничука В.П. про самовідвід.

07.07.2025 вказану справу прийнято до провадження суддею Карпушовою О.В.

17.11.2025 після надходження справи до суду апеляційної інстанції, слухання призначено у порядку письмового провадження.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про правильність висновків суду першої інстанції.

Позивачем наголошено, що останнім місяцем виплати пенсії позивачці був березень 2020 року, що підтверджено відповідною довідкою пенсійного органу, і посилаючись на норми чинного законодавства, наполягає за залишення апеляційної скарги без задоволення.

Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.

Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.

Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін через поважність причин.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонеркою за віком і до 2019 року проживала за адресою: АДРЕСА_2 і отримувала пенсію у Головному управлінні (Оболонський район) Пенсійного фонду України в м. Києві.

У подальшому позивачка оформила виїзд на постійне місце проживання до Республіки Кіпр, що підтверджується відомостями у паспорті громадянина України Серії НОМЕР_2 (а.с. 13).

З 01.04.2020 у зв`язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання позивачка була знята з обліку в пенсійному органі.

16.10.2020 ОСОБА_1 звернулася до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України з заявою, в якій просила здійснювати подальший переказ призначеної їй пенсії з України до Республіки Кіпр.

Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України листом від 23.10.2020 за № 2800-030103-8/36247 повідомив позивачку про відсутність підстав для поновлення виплати їй пенсії з огляду на відсутність угоди між Україною та Республіки Кіпр про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення, яка б регулювала питання пенсійного забезпечення громадян України, що виїхали на проживання до Кіпру.

Позивачка не погодилась з такою відмовою, внаслідок чого звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами, і не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII, Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV.

Згідно з частиною 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно з частиною 2 ст. 49 Закону № 1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України

Статтею 51 Закону № 1058-ІV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (1058-15). Зазначені положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06) Європейського суду з прав людини акцентував увагу на тому, що якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.

У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Європейський суд з прав людини неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A № 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.

У рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

Особливості припинення та поновлення виплати пенсії визначені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку, а днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Згідно з пунктом 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення;

3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, та довідку згідно з додатком 1 до цього Порядку;

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Відповідно до пункту 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Згідно з пунктом 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідно до пункту 2.25 Порядку № 22-1 до заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Згідно з пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Відповідно до пункту 4.2 наведеного Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Висновки суду.

Зі системного аналізу вказаних норм вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України і має право на отримання пенсії за віком.

Право позивачки на отримання пенсії вже визнано обгрунтованим Постановою Верховного Суду від 28.10.2024 у цій справі, зокрема при розгляді касаційної скарги відповідача суд заначив, що позивачка як громадянка України безумовно має право на виплату пенсії, і право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні чи відсутність укладеного міжнародного договору з Республікою Кіпр.

З огляду на вищезазначене, правильним є висновок суду першої інстанції про протиправність дії Пенсійного Фонду України щодо відмови у переказі ОСОБА_2 пенсії з підстав, викладених у листі Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 23.10.2020 № 2800-030103-8/36247.

Такий висновок зроблено з урахуванням норм чинного законодавства та з урахування судової практики, а доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і не гуртуються на нормі закону.

Щодо доводів апелянта з приводу обраного судом способу відновлення порушеного права, то слід наголосити наступне.

Відповідно до ч.5 ст.353 КАС України вказівки касаційної інстанції зазначені при скасуванні рішень судів першої та апеляційної інстанції є обов`язковими при новому розгляді справи по суті спору.

Отже, суд касаційної інстанції наголосив про необхідність залучення до участі у справі другим відповідачем пенсійний орган регіону, в якому позивачка отримувала пенсію для належного відновлення порушеного права позивачки на отримання пенсії.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві поновити виплату пенсії, призначену громадянці України ОСОБА_1 , починаючи з дня припинення її виплати в Україні, шляхом здійснення пенсійних виплат на розрахунковий рахунок громадянки України ОСОБА_1 відкритий у валюті євро за відповідними реквізитами.

Таким чином, доводи апелянта не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Обраний спосіб відновлення порушеного права є надефективним способом з огляду на місце проживання позивачки.

Щодо всіх інших доводів апелянта, колегія суддів також їх відхиляє як необґрунтовані при цьому приймаює до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому зазначено «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а всі доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, висновки суду відповідають обставинам у справі, норми процесуального права застосовані з дотриманням положень КАС України, підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Судові витрати судом першої інстанції правильно визначено.

Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

А.Ю. Коротких

В.В. Файдюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua