Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №640/7716/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/7716/20 суддя першої інстанції: Чернова Жанна Миколаївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловик С.В., суддів Кобаля М.І., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року у справі № 640/7716/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНКУК ТАЙР УКРАЇНА» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНКУК ТАЙР УКРАЇНА» (далі – позивач, ТОВ «ХАНКУК ТАЙР УКРАЇНА») звернулося з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі – апелянт, відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), у якій просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.08.2019 № 0640281212.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.02.2026 позовну заяву задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.08.2019 № 0640281212, стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що позивач у встановлений строк перерахував узгоджену суму грошового зобов`язання з податку на прибуток до державного бюджету за реквізитами, визначеними для нього в електронному кабінеті платника на момент сплати. Суд виходив з того, що кошти надійшли на єдиний казначейський рахунок, а дії платника, навіть якщо вони були помилковими, не мають ознак бездіяльності, що виключає застосування штрафу, передбаченого пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ГУ ДПС у м. Києві звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.02.2026 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що перерахування платником коштів на помилковий рахунок є неналежним виконанням податкового обов`язку. На думку апелянта, у такому разі платник відповідно до пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України мав звернутися із заявою про повернення помилково сплачених коштів, а після їх повернення сплатити податок за правильними реквізитами.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що згідно з пунктом 31.1 статті 31 Податкового кодексу України податок, не сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно, а за кодом бюджетної класифікації 11020300 сплачується податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів. Відповідач також вказує, що консультація, на яку посилається позивач, не є нормативно-правовим актом, посилається на пункт 47.1 статті 47, пункт 87.9 статті 87, пункт 131.2 статті 131 ПК України та на постанови Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 640/6526/19, від 14.07.2022 у справі № 120/479/21-а, від 20.10.2020 у справі № 140/30/20 та від 21.08.2024 у справі № 280/10147/23.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Запорізького окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, ТОВ «ХАНКУК ТАЙР УКРАЇНА» у відзиві зазначило, що податкове зобов`язання сплачено до бюджету своєчасно та в повному обсязі, а факт надходження коштів до державного бюджету відповідачем не спростовано. Позивач також наголошує, що пункт 31.1 статті 31 та пункт 43.3 статті 43 Податкового кодексу України не регулюють дій платника у разі виявлення після своєчасної сплати іншого коду бюджетної класифікації.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2026 апеляційну скаргу відповідача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ТОВ «ХАНКУК ТАЙР УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 41810381) подало податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2018 рік № 9311147670, у якій самостійно визначило податкове зобов`язання в сумі 641 818,00 грн. Граничним строком сплати цієї суми було 11.03.2019, що сторонами не оспорюється.

Платіжним дорученням від 11.03.2019 № 0311-01 позивач перерахував 641 818,00 грн на рахунок Державної казначейської служби України у Солом`янському районі м. Києва № 331153188026010 із зазначенням коду бюджетної класифікації 11021000 «Податок на прибуток приватних підприємств».

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, зазначені реквізити були визначені для позивача в електронному кабінеті платника на момент сплати. Надалі в електронному кабінеті відображено зміну коду бюджетної класифікації на 11020300 «Податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів» та зміну рахунку для сплати.

Після виявлення таких змін позивач у квітні 2019 року звернувся до відповідача з листом про переведення сплачених 641 818,00 грн на рахунок, що відповідає коду бюджетної класифікації 11020300, і таке переведення контролюючим органом здійснено.

Відповідачем проведено камеральну перевірку своєчасності сплати позивачем грошового зобов`язання з податку на прибуток, за результатами якої складено акт від 30.05.2019 № 6584/26-15-12-12-12-41810381. В акті граничним строком сплати визначено 11.03.2019, а датою фактичної сплати – 11.05.2019.

На підставі зазначеного акта відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 01.08.2019 № 0640281212, яким відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України застосував до позивача штраф у розмірі 20 відсотків, що становить 128 363,60 грн, за затримку на 61 календарний день сплати грошового зобов`язання в сумі 641 818,00 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням ТОВ «ХАНКУК ТАЙР УКРАЇНА» звернулося до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі – ПК України; тут і далі – у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Зокрема, цим Кодексом визначається вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.

За змістом пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Своєю чергою, пунктом 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідальність за порушення строків сплати узгодженого грошового зобов`язання встановлена пунктом 126.1 статті 126 ПК України, згідно з яким у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.

Розмір такого штрафу становить: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, – у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, – у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, підставою для застосування зазначеного штрафу є саме несплата узгодженої суми грошового зобов`язання у встановлений строк, а розмір штрафу обчислюється від погашеної суми податкового боргу, яким підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає суму узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк.

Водночас порядок зарахування податків до бюджету визначається Бюджетним кодексом України. Відповідно до частини першої статті 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів, яке здійснюється на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

За приписами частини четвертої статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Згідно з частиною п`ятою цієї статті податки і збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що момент виконання податкового обов`язку пов`язується законом з фактом сплати податку до бюджету в повному обсязі у встановлений строк, а не з правильністю відображення платежу за відповідним кодом бюджетної класифікації, який має значення для обліку надходжень.

Саме такий підхід послідовно застосовується у судовій практиці. Так, Верховний Суд України в постанові від 16.06.2015 у справі № 21-377а15, усуваючи розбіжності у застосуванні пункту 57.1 статті 57, пункту 126.1 статті 126 ПК України та частин четвертої, п`ятої статті 45 Бюджетного кодексу України, дійшов висновку, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 цього Кодексу.

У тій же постанові зазначено, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, платник податків не вчиняв дій, спрямованих на перерахування такої суми до державного бюджету. Оскільки ці суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату грошового зобов`язання у встановлений строк.

Надалі зазначений правовий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 12.06.2018 у справі № 826/1/16, від 01.08.2018 у справі № 813/2487/17, від 14.11.2018 у справі № 805/3665/16-а, від 18.10.2019 у справі № 820/3132/16 та від 01.07.2021 у справі № 813/2772/16. Зокрема, у справі № 820/3132/16 Верховний Суд застосував його саме до перерахування податку на прибуток за помилковим кодом бюджетної класифікації, а у справі № 813/2772/16 – до перерахування податку на прибуток приватних підприємств за реквізитами, призначеними для іншого платежу.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 11.03.2019, тобто в останній день строку, визначеного пунктом 57.1 статті 57 ПК України, перерахував до державного бюджету всю задекларовану суму податку на прибуток. Платіж здійснено як податок на прибуток, у повній сумі, з ідентифікацією платника, а відмінність полягала лише в коді бюджетної класифікації та відповідному рахунку.

При цьому відповідач не надав доказів того, що внаслідок зазначення коду 11021000 кошти не надійшли на єдиний казначейський рахунок чи були зараховані до іншого бюджету. Навпаки, на підставі звернення позивача контролюючий орган сам здійснив переведення цих коштів на рахунок за кодом 11020300, що свідчить про їх надходження до бюджету та можливість їх ідентифікації як платежу позивача з податку на прибуток.

Іншого платежу з податку на прибуток за 2018 рік, ніж здійснений платіжним дорученням від 11.03.2019 № 0311-01, відповідач не навів. Тому зазначена в акті перевірки дата фактичної сплати 11.05.2019 відображає не дату надходження коштів до бюджету, а дату їх облікового переведення на інший код бюджетної класифікації, а період у 61 календарний день, за який нараховано штраф, фактично є строком такого переведення.

За таких обставин у діях позивача відсутня бездіяльність щодо сплати узгодженого грошового зобов`язання, а податкового боргу у значенні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України не виникло. Відтак у відповідача не було передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України підстав для застосування штрафу.

Колегія суддів зауважує, що інший висновок міг би бути зроблений у разі встановлення того, що платник у визначений строк не вчиняв дій з перерахування коштів до бюджету, або того, що кошти не надійшли на єдиний казначейський рахунок чи не могли бути ідентифіковані. Проте таких обставин у цій справі не встановлено, і відповідач на них не посилається.

З приводу доводів апелянта про обов`язок платника звернутися із заявою про повернення помилково сплачених коштів відповідно до пункту 43.3 статті 43 ПК України, колегія суддів зазначає, що ця норма визначає умови здійснення повернення помилково та/або надміру сплачених сум, зокрема необхідність подання платником відповідної заяви у встановлений строк.

Водночас стаття 43 ПК України не встановлює обов`язку платника, який своєчасно сплатив податок до державного бюджету із зазначенням іншого коду бюджетної класифікації, спочатку повернути ці кошти, а потім сплатити податок повторно. Тим більше така норма не може бути підставою для висновку про несплату податку у строк, коли кошти вже перебували в бюджеті та були переведені за належністю самим контролюючим органом.

Не спростовує висновків суду першої інстанції й посилання апелянта на пункт 31.1 статті 31 ПК України. Ця норма визначає поняття строку сплати податку, однак у справі встановлено, що сплату здійснено в межах цього строку, тому вона не підтверджує правомірності застосування штрафу.

Стосовно посилання відповідача на наказ Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 «Про бюджетну класифікацію», то він визначає класифікацію доходів бюджету, тобто правила обліку надходжень, і не змінює визначеного Податковим кодексом України моменту виконання податкового обов`язку.

До того ж відповідач не надав доказів того, що реквізити за кодом 11020300 були доведені до позивача до 11.03.2019, а встановлену судом першої інстанції обставину, що на момент сплати в електронному кабінеті платника були визначені саме ті реквізити, за якими здійснено платіж, апелянт не спростував.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що консультація, отримана позивачем від оператора гарячої лінії ДПС з посиланням на інформаційно-довідковий ресурс, не є нормативно-правовим актом. Проте суд першої інстанції не розглядав її як підставу для звільнення від відповідальності, а лише як одну з обставин, що характеризують поведінку платника, тому цей довід на правильність висновків суду не впливає.

Не можуть бути враховані й посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 120/479/21-а, від 20.10.2020 у справі № 140/30/20 та від 21.08.2024 у справі № 280/10147/23, позаяк висновки у цих справах стосуються обов`язку платника забезпечити отримання кореспонденції контролюючого органу, тоді як у цій справі позивач не заперечує отримання акта перевірки чи податкового повідомлення-рішення, а спір стосується наявності самого порушення.

Посилання апелянта на пункт 47.1 статті 47, пункт 87.9 статті 87 та пункт 131.2 статті 131 ПК України також не впливають на вирішення спору. Позивача не притягнуто до відповідальності за порушення порядку заповнення податкової звітності, а норми про черговість погашення податкового боргу не застосовуються, оскільки такого боргу в позивача не виникло.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач цього обов`язку не виконав, оскільки не довів наявності підстав для застосування штрафу.

Частинами першою – третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року у справі № 640/7716/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНКУК ТАЙР УКРАЇНА» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення – залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року у справі № 640/7716/20 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді М.І. Кобаль

О.О. Осіпова