Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №160/11265/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/11265/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 в адміністративній справі №160/11265/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 23 січня 2024 року по 21 березня 2024 року в розмірі, установленому для військовослужбовців, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або заходах, передбачених зазначеною постановою, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таку винагороду в сумі 130 967,74 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 в адміністративній справі №160/11265/24 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки наявні в матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_2 прямо підтверджують його безпосередню участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення в глибині виконання завдань першого ешелону оборони.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника механіко-енергетичної служби технічної частини у військовому званні капітана.

Згідно з посвідченням про відрядження позивача було направлено до населеного пункту Лимани Миколаївської області у військову частину НОМЕР_2 з 11 січня 2024 року. До військової частини НОМЕР_1 позивач повернувся 22 березня 2024 року.

З витягу з наказу командира військової частини від 11 січня 2024 року № 11 убачається, що позивач прибув для виконання спеціальних (бойових) завдань, пов`язаних із проведенням фортифікаційних робіт.

Відповідно до наказу військової частини НОМЕР_1 від 23 січня 2024 року № 23 з 23 січня 2024 року позивача було залучено до виконання робіт із фортифікаційного обладнання в зоні оборони оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та передано в оперативне підпорядкування відповідного командира військової частини НОМЕР_3 .

При цьому згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 01 лютого 2024 року № 4/470/36 капітан ОСОБА_1 у період з 11 січня 2024 року по 29 січня 2024 року безпосередньо брав участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У цій довідці зазначено, що позивач виконував бойові (спеціальні) завдання, а саме бойові (спеціальні) дії на лінії бойового зіткнення з противником у глибині виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу до батальйону включно. Конкретний зміст завдань полягав у виконанні робіт із підвищення фортифікаційного обладнання вогневих позицій та нарощування інженерних загороджень у складі військової частини НОМЕР_2 на території Миколаївської області, Галицинівської територіальної громади, у населеному пункті Лимани.

Аналогічні обставини підтверджуються довідкою військової частини НОМЕР_2 від 02 березня 2024 року № 4/470/85 щодо періоду з 01 лютого 2024 року по 29 лютого 2024 року та довідкою від 29 березня 2024 року № 4/470/122 щодо періоду з 01 березня 2024 року по 21 березня 2024 року.

У зазначених довідках як підстави для їх видачі наведено відповідні бойові розпорядження, журнали бойових дій та рапорти командирів.

Крім того, матеріали справи містять довідки військової частини НОМЕР_3 від 02 лютого 2024 року № 457, від 01 березня 2024 року № 927 та від 02 квітня 2024 року № 1372, у яких зазначено про виконання позивачем у відповідні періоди бойових (спеціальних) завдань у складі відповідного угруповання, зокрема завдань із забезпечення охорони, оборони та всебічного забезпечення розгорнутих пунктів управління та їхніх елементів.

На підставі відповідних наказів військової частини НОМЕР_1 позивачу було нараховано додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за відповідні періоди.

Спірним у цій справі є питання наявності підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у відповідних бойових діях або заходах за період з 23 січня 2024 року по 21 березня 2024 року.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 передбачено виплату на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та іншим визначеним цією постановою особам.

Зокрема, військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі й стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, у період здійснення таких заходів, додаткова винагорода виплачується в розмірі до 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах.

Отже, право на отримання додаткової винагороди в зазначеному розмірі пов`язане з безпосередньою участю військовослужбовця у відповідних бойових діях або заходах, перебуванням у визначеному районі та періодом виконання таких завдань.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

Пунктом 2 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено умови виплати додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовців у визначених бойових діях або заходах, зокрема у виконанні бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником у глибині виконання завдань першого ешелону оборони або наступу до батальйону включно.

Виплата такої винагороди здійснюється на підставі документів, які підтверджують виконання військовослужбовцем відповідних завдань та період їх виконання, зокрема бойових наказів (розпоряджень), журналів бойових дій, бойових донесень, рапортів командирів та інших передбачених нормативним регулюванням документів.

Таким чином, для вирішення спору суд має встановити, чи підтверджують наявні у справі докази безпосередню участь позивача у виконанні завдань, які за своїм характером та умовами відповідають визначеним нормативними актами підставам для виплати додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн на місяць.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах справи доказів виконання позивачем у спірний період завдань, які відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 є підставою для виплати додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн на місяць, не відповідає змісту наявних у справі доказів.

Як установлено судом першої інстанції, довідки військової частини НОМЕР_2 містять відомості про безпосередню участь позивача в бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, та прямо визначають категорію виконуваних ним бойових (спеціальних) завдань.

Зокрема, у цих документах зазначено, що позивач виконував бойові (спеціальні) дії на лінії бойового зіткнення з противником у глибині виконання завдань першого ешелону оборони. Конкретний зміст виконуваних завдань полягав у підвищенні фортифікаційного обладнання вогневих позицій та нарощуванні інженерних загороджень у складі військової частини НОМЕР_2 .

Отже, відповідні довідки містять не лише загальне підтвердження перебування позивача в районі здійснення заходів з оборони України, а й відомості про характер виконуваних ним завдань, місце та періоди їх виконання.

При цьому зазначені у довідках завдання прямо віднесені військовою частиною до бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення в глибині виконання завдань першого ешелону оборони категорії завдань, передбаченої пунктом 2 розділу XXXIV Порядку № 260.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визнавши наявність у матеріалах справи зазначених довідок, водночас дійшов висновку про відсутність доказів виконання позивачем завдань відповідної категорії, не надавши належної оцінки змісту цих документів у їх сукупності.

Фактично суд першої інстанції зосередився на описі конкретних робіт із фортифікаційного обладнання вогневих позицій та нарощування інженерних загороджень, не врахувавши, що у довідках ці роботи прямо визначені як складова виконання бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення в глибині завдань першого ешелону оборони.

Водночас правова оцінка виконуваних військовослужбовцем завдань не може здійснюватися виключно за назвою окремих робіт без урахування їхнього змісту, місця, умов та мети виконання. Вирішальним у цій справі є те, що відповідними довідками підтверджено виконання позивачем таких робіт у межах бойових (спеціальних) завдань, віднесених військовою частиною до визначеної нормативним регулюванням категорії.

Крім того, у довідках зазначено, що вони видані на підставі відповідних бойових розпоряджень, журналів бойових дій та рапортів командирів. Отже, наведені в них відомості підлягають оцінці з урахуванням документів, на підставі яких підтверджено залучення позивача до виконання відповідних завдань.

Колегія суддів наголошує, що саме по собі виконання фортифікаційних робіт або перебування військовослужбовця в районі проведення заходів з оборони України не є безумовною підставою для виплати додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн на місяць. Однак у цій справі виконання таких робіт підтверджується документами, у яких їх прямо визначено як складову бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення в глибині виконання завдань першого ешелону оборони.

Тому висновок суду першої інстанції про відсутність доказів виконання позивачем завдань відповідної категорії є передчасним та таким, що не узгоджується зі змістом досліджених доказів.

Колегія суддів також бере до уваги, що позивач був направлений для виконання відповідних завдань у район населеного пункту Лимани Миколаївської області, а з 23 січня 2024 року залучений до виконання завдань у зоні оборони оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та переданий в оперативне підпорядкування військової частини НОМЕР_3 .

Наявні у справі довідки військової частини НОМЕР_3 підтверджують виконання позивачем у відповідні періоди бойових (спеціальних) завдань у складі відповідного угруповання, зокрема завдань із забезпечення охорони, оборони та всебічного забезпечення розгорнутих пунктів управління та їхніх елементів.

Зазначені документи необхідно оцінювати у взаємному зв`язку з довідками військової частини НОМЕР_2 , які містять конкретні відомості про фортифікаційне обладнання вогневих позицій та нарощування інженерних загороджень у межах виконання завдань першого ешелону оборони.

Те, що документи видані різними військовими частинами та стосуються виконання завдань у межах оперативного підпорядкування, саме по собі не спростовує відомостей, наведених у довідках військової частини НОМЕР_2 . Визначальним є зміст документів, підтверджений ними характер завдань та періоди їх виконання.

Відповідач, який здійснював виплату грошового забезпечення позивачу, мав урахувати документи, що підтверджують виконання ним відповідних завдань, та вирішити питання щодо належного розміру додаткової винагороди відповідно до нормативного регулювання. Сам факт виплати винагороди в розмірі 30 000 грн на місяць не свідчить про відсутність права на її виплату в більшому розмірі за наявності встановлених законом підстав.

Водночас додаткова винагорода в розмірі до 100 000 грн на місяць виплачується пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовця у відповідних діях або заходах. Тому при визначенні належної позивачу суми необхідно врахувати конкретний період, протягом якого він виконував завдання відповідної категорії, а також суми додаткової винагороди, уже виплачені за цей період.

Позовні вимоги заявлені за період з 23 січня 2024 року по 21 березня 2024 року. Довідка військової частини НОМЕР_2 від 01 лютого 2024 року № 4/470/36 охоплює період з 11 січня 2024 року по 29 січня 2024 року, однак у межах цього спору оцінці підлягає лише частина зазначеного періоду, починаючи з 23 січня 2024 року. Довідки від 02 березня 2024 року № 4/470/85 та від 29 березня 2024 року № 4/470/122 підтверджують виконання відповідних завдань у лютому та з 01 березня 2024 року по 21 березня 2024 року відповідно.

Отже, матеріали справи містять докази виконання позивачем відповідних завдань у межах заявленого періоду. Висновок суду першої інстанції про недоведеність обставин, з якими законодавство пов`язує право на додаткову винагороду, ґрунтується на неповній оцінці змісту цих доказів.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що відмова відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди з урахуванням установлених обставин виконання відповідних завдань не відповідає вимогам законодавства, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців у період дії воєнного стану.

Щодо визначення конкретної суми додаткової винагороди, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, колегія суддів зазначає, що обчислення належних військовослужбовцю сум грошового забезпечення та додаткової винагороди належить до компетенції відповідного органу військового управління, який здійснює таке нарахування на підставі первинних документів про проходження військової служби та безпосередню участь у відповідних бойових діях або заходах.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів доходить висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 23 січня 2024 року по 21 березня 2024 року додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100 000 грн на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у відповідних бойових діях або заходах, та зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити зазначену винагороду за цей період з урахуванням фактично виплачених сум і встановлених судом обставин.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за спірний період і зобов`язання відповідача здійснити відповідне нарахування та виплату пропорційно часу виконання завдань, які дають право на таку винагороду, з урахуванням уже виплачених сум.

Відповідно до статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

Згідно зі статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов висновків, які не відповідають змісту досліджених доказів. Це зумовлює скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 у справі № 160/11265/24- скасувати та ухвалити нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії -задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 23 січня 2024 року по 21 березня 2024 року у встановлених чинним законодавством України розмірах додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100 000,00 грн.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 23 січня 2024 року по 21 березня 2024 року додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», збільшену до 100 000,00 грн, з урахуванням проведених виплат та висновків суду.

В іншій частині позовних вимог-відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун

суддя Д.В. Чепурнов