Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №160/34314/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/34314/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Дєєв М.В.) в адміністративній справі №160/34314/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , грошового забезпечення як члену сім`ї безвісно відсутнього військовослужбовця, молодшого сержанта ОСОБА_2 , викладену в листі №9209 від 29.05.2025 та підтверджену листом №2456/20891 від 05.09.2025;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та здійснювати ОСОБА_1 , виплату грошового забезпечення батька, молодшого сержанта ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), зниклого безвісти 18.09.2024 року, у розмірі та порядку, встановленому Постановою КМУ № 884 від 30.11.2016 року, починаючи з дати першого звернення - 04.04.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, він є повнолітнім сином ОСОБА_2 , який проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а з 18.09.2024 року вважається зниклим безвісти під час виконання бойового завдання. На звернення щодо нарахування та виплату грошового забезпечення як члену сім`ї безвісно відсутнього військовослужбовця отримав відмову яка ґрунтується відсутністю будь-яких документи, що свідчать про те, що батько є його законним представником. Цю відмову позивач вважає протиправною та такою, що не ґрунтується на абзац п`ятий пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року задоволено позов частково.

Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , грошового забезпечення як члену сім`ї безвісно відсутнього військовослужбовця, молодшого сержанта ОСОБА_2 , викладену в листах №9209 від 29.05.2025 року та №2456/20891 від 05.09.2025 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплати грошового забезпечення батька, молодшого сержанта ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), зниклого безвісти 18.09.2024 року в порядку, встановленому Постановою КМУ № 884 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідачем на вказане рішення суду першої інстанції подана апеляційна скарга в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти у справі нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує, що судом першої інстанції не враховані доводи відповідача щодо спірних правовідносин.

Так законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, вимагало підтвердження саме спеціального юридичного факту - спільного проживання повнолітньої дитини з військовослужбовцем. Однак матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач на момент зникнення військовослужбовця безвісти проживав разом із ним. Такі докази не були подані позивачем ні під час звернення до військової частини, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції. Суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція частини шостої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України №884, чинна до 01.02.2025. Водночас саме за цією редакцією законодавства повнолітні діти військовослужбовця, зниклого безвісти, могли претендувати на отримання його грошового забезпечення лише за наявності визначених законом умов, зокрема спільного проживання з військовослужбовцем.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні. У відзиві зазначено, що рішення судом прийнято обґрунтовано.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є повнолітнім сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 .

Молодший сержант ОСОБА_2 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та згідно зі сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_2 №162 від 23.09.2024 року, ОСОБА_2 , з 18.09.2024 року вважається зниклим безвісти під час виконання бойового завдання.

04.04.2025 року позивач на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року № 884 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату грошового забезпечення як члену сім`ї безвісно відсутнього військовослужбовця.

Листом військової частини НОМЕР_1 №5906 від 26.04.2025 року повідомлено позивача, що звернення не може бути розглянуте по суті, оскільки я “жодним чином не зазначили про ступінь родинних зв`язків із військовослужбовцем”.

06.05.2025 року позивач подав до відповідача повторну заяву, в якій усунув вказаний недолік. У заяві було прямо повідомлено, що безвісно відсутній ОСОБА_2 є батьком позивача. На підтвердження родинного зв`язку до заяви долучив копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

Листом №9209 від 29.05.2025 відповідач відмовив позивачу у виплаті грошового забезпечення. Підставою для відмови стало те, що: “У наданих Вами матеріалах до заяви на виплату грошового забезпечення відсутні будь-які документи, що свідчать про те, що Ваш батько молодший сержант ОСОБА_2 , є Вашим законним представником”. При цьому, відповідач послався на абзац п`ятий пункту 6 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Також, позивач звертався зі скаргою до Міністерства оборони України (заява від 15.08.2025), яка була перенаправлена для розгляду військовій частині НОМЕР_1 .

Листом №2456/20891 від 05.09.2025 року відповідач, розглядаючи вказну скаргу, повторно підтвердив свою відмову. Відповідач зазначив, що у наданих матеріалах “відсутні документи, що підтверджують право на отримання частки грошового забезпечення батька”.

Позивач вважаючи відмову Військової частини НОМЕР_1 , викладену у листах №9209 від 29.05.2025 та №2456/20891 від 05.09.2025, протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку, що право позивача на отримання грошового забезпечення за зниклим безвісти батька під час виконання бойового завдання, виникло під час дії редакції до 01.02.2025 року, а отже відповідач порушив принципи заборони зворотньої дії у часі та правової визначеності, у зв`язку з чим спірна відмова відповідача є протиправною.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 2 Закону №2011-XII установлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За змістом пункту 6 статті 9 Закону №2011-XII (в редакції чинної станом на час зникнення батька позивача безвісти) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Отже, вказані норми законодавства передбачали умову для отримання повнолітньою особою грошового забезпечення військовослужбовця, що безвісно відсутній, відсутність дружини та проживання з ним.

Повертаючись до обставин справи, вбачається, що листом військової частини НОМЕР_1 №5906 від 26.04.2025 року повідомлено позивача, що звернення не може бути розглянуте по суті, оскільки я “жодним чином не зазначили про ступінь родинних зв`язків із військовослужбовцем”.

Цю відмову позивачем не було оскаржено, як не оскаржується вона і в рамках розгляду цієї справи.

Також позивач не наводив таких доводів та доказів, що проживав разом з батьком.

Крім того, матеріали службового розслідування містять інформацію про те, що ОСОБА_2 (батько позивача) був призваний у м. Запоріжжя 20.09.2024, а проживав у смт. Велика Лепетиха, Херсонської області (яка є окупованою з лютого 2022).

Таким чином висновки суду про надання оцінки відмові відповідача, що не оскаржується позивачем, є помилковими.

У подальшому Законом №3995-ІХ ( введено в дію з 01 лютого 2025 року) пункт 6 статті 9 Закону №2011-XII викладено в новій редакції:

"За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення".

На виконання положень абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону №2011-XII Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15 квітня 2025 року №449, якою вніс зміни, зокрема у постанову Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти", виклавши Порядок №884 у новій редакції.

Порядок №884 (п.6) містить аналогічні до приписів п. 6 ст. 9 Закону №2011-XII підстав виплати грошового забезпечення, яке здійснюється (…) у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

Отже умовами виплати грошового забезпечення, після внесених змін, є те, щовони здійснюються повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), яким військовослужбовець є законними представником.

Отже ця норма не розмежовується окремо, а передбачає те, що військовослужбовець повинен бути законним представником повнолітньої дитини.

З матеріалів справи встановлено, що позивач є повнолітньою особою. Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем при звернення до відповідача не було надано доказів того, що його батько був його законним представником.

Як вбачається з оскаржених відмов (листом №9209 від 29.05.2025 та лист №2456/20891 від 05.09.2025) відповідач відмовив позивачу у виплаті грошового забезпечення з тих підстав, що у наданих ОСОБА_1 матеріалах до заяви на виплату грошового забезпечення відсутні будь-які документи, що свідчать про те, що батько молодший сержант ОСОБА_2 , є його законним представником.

Позивачем не спростовується ця обставина (щодо відсутності доказів того, що батько був його законним представником), а отже оскаржені відмови відповідача прийняті з урахуванням приписів абз. 5 п. 6 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Таким чином підстави для їх скасування відсутні.

Висновки суду першої інстанції щодо розгляду заяв позивача за приписами Закону №2011-XII до внесення в нього змін є помилковими, оскільки правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, які виникли до внесення змін до Закону №2011-XII Законом №3996-ІХ, після набрання чинності таких змін, тобто з 01 лютого 2025 року, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

З огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність оскаржених відмов за зверненнями позивача, тому підстави для їх скасування, як і для задоволення позовних вимог, відсутні.

Оскільки доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України

Керуючись ст.ст. 315, ст. 317, ст.ст. 321, 322 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/34314/25 – скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак