Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №440/9066/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 р.Справа № 440/9066/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, по справі № 440/9066/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2024 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 03.01.2024;

- зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023- 2024 роки, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 03.01.2024 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 у справі № 440/9066/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бздіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.10.2023 до 03.01.2024, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.10.2023 до 03.01.2024, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 в адміністративній справі № 440/9066/25 та ухвалити нове рішення, в якому відмовити у задоволених судом І інстанції позовних вимогах ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного доказу, що він надавав до стройової частини військової частини НОМЕР_2 засвідчену копію свого посвідчення учасника бойових дій та/або повідомляв їх про отримання ним цього статусу, копія учасника бойових дій, яка міститься в додатках до позовної заяви, є нечитабельною.

Апелянт звертає увагу, що військовослужбовцям компенсація за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпусток надаються виключно при виключенні зі списків особового складу частини у зв`язку із звільненням; відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.01.2025 № 4 позивач був виключений зі списків військової частини НОМЕР_2 на підставі вироку Дарницького районного м. Києва, від 25.08.2023 року у справі № 753/6461/22, та вибув до військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 для відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні. Скаржник наголошує, що позивач не був звільнений з військової служби та не втратив статус військовослужбовця, а продовжував перебувати у цьому статусі, та був виключений зі списків військової частини НОМЕР_2 й вибув до військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 для відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні у військовій частині НОМЕР_2 , тому були відсутні будь-які правові підстави при виключенні позивача зі списків особового складу частини нараховувати та виплачувати позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2023 та 2024 роки.

Згідно зі статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 10.10.2023.

Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2024 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з протиправності бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 10.10.2023 до 03.01.2024, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР.

Так, статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За змістом статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, учасники бойових дій - це особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII передбачено використання учасниками бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Разом із цим, частинами 8, 10, 17-19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Із вказаного слідує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм повинна виплачуватися, зокрема, компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення грошового забезпечення, у тому числі компенсації за невикористану відпустку. Розрахунок з військовослужбовцем проводитися військовою частиною на грошовому утриманні якої (останньої) він знаходився.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 815/5044/16.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 14.03.2022 по 03.01.2024, що підтверджується довідкою від 17.02.2023 № 32/111, виданою Військовою частиною НОМЕР_2 , та витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.01.2024 № 3.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 10.10.2023.

Із витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.01.2024 № 3 встановлено, що позивач справи та посаду здав і вибув до нового місця служби в АДРЕСА_1 в/ч НОМЕР_3 , з 03.01.2024 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, підстава – вирок Дарницького районного суду м. Києва від 25.08.2023 у справі № 753/6461/22.

При цьому, відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 17 вересня 2024 року №Д-321/90/дск Військова частина НОМЕР_2 була анульована (розформована), правонаступником Військової частини НОМЕР_5 виступає Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), що не заперечується сторонами у справі.

Із вказаного слідує, що позивача було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби, а не у зв`язку зі звільненням.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи, що позивач продовжив військову службу після виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , право на отримання компенсації за дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач набуде саме у рік звільнення з військової служби, а не при переведенні на військову службу до іншої військової частини.

Отже, станом на час виключення із списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 (03.01.2024) у позивача право на отримання сум компенсацій за дні невикористаної відпустки було відсутнє, оскільки така компенсація передбачена виключно у разі звільнення військовослужбовця з військової служби.

За таких обставин колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.10.2023 до 03.01.2024, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.10.2023 до 03.01.2024, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.

Колегія суддів вказує, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги відповідача знайшли підтвердження у ході розгляду колегією суддів.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, пунктом 1 частини 1 статті 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення у разі неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 по справі № 440/9066/25 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій