Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №440/10938/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 р.Справа № 440/10938/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 (суддя: О.О. Кукоба, м. Полтава) по справі № 440/10938/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУПФУ в Полтавській області), у якому просила суд:

- визнати протиправними дії ГУПФУ в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема на підставі неврахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді вихователя дятичого садка період її роботи на посаді вихователя дитячого садка-ясла у період часу з 06.03.1989 по 12.02.2001;

- зобов`язати ГУПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділ XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у відповідності до вимог законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що пенсійний орган безпідставно відмовив у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". На переконання позивача, до спеціального стажу роботи, який дає право на отримання грошової допомоги, мають бути зараховані періоди роботи на посаді вихователя дитячого садка.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Суд вийшов за межі позовних вимог.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 02.05.2025 №164050004352.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 242,24 грн. (двісті сорок дві гривні двадцять чотири копійки).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України (а.с. 10).

Позивачу з 19.05.2024 призначена пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 89).

06.09.2024 позивач звернулась до ГУПФ України в Полтавській області з заявою про призначення/перерахунок пенсії (виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування") (а.с. 94-95).

За результатами розгляду вказаної заяви ГУПФ України в Полтавській області ухвалено рішення від 13.09.2024 №164050004352, яким відмовлено позивачу в призначенні грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги.

При цьому відповідач зазначив, що в результаті аналізу наданих документів виявлено, що за період роботи з 19.04.1983 по 24.07.1984 позивач працювала в колгоспі "Дружба", з 25.07.1984 по 22.02.1989 - в колгоспі ім. Дзержинського (в 12.08.1992 реорганізовано в КСП "Вільшанське"), з 06.03.1989 по 12.02.2001 - в колгоспі ім. Леніна, реорганізоване в ЗАТ "Диканське", ТОВ "Диканька". Дані підприємства не відносяться до державної та комунальної форми власності. Вказано, що страховий стаж, що визначає право на виплату грошової допомоги складає 18 років 10 місяців 02 дні (а.с. 96).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 у справі №440/14565/24 визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ України в Полтавській області від 13.09.2024 №164050004352 про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Зобов`язано ГУПФ України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 06.09.2024 з урахуванням висновків суду (а.с. 107-108).

Рішенням ГУПФ України в Полтавській області від 02.05.2025 №164050004352 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення одноразової грошової допомоги (а.с. 109).

Так, відповідач визначив, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 у справі №440/14565/24 до стажу роботи позивача, який дає право на призначення одноразової грошової допомоги, слід зарахувати періоди роботи: на посаді вихователя дитячого садка в колгоспі «Дружба» з 19.04.1983 по 24.07.1984, на посаді вихователя дитячого садка-ясла в колгоспі ім. Дзержинського з 25.07.1984 по 22.02.1989, на посаді вихователя дитячого садка-ясла в колгоспі ім. Леніна з 06.03.1989 по 23.08.1991 - до дня закінчення існування УРСР. Крім того, до страхового стажу зараховано періоди роботи з 01.09.2005 по 31.07.2024 в Диканському дошкільному навчальному закладі (ясла-садок) №1 "Ромашка" на посаді вихователя.

Відповідач визначив, що загальний стаж роботи, який дає право на призначення одноразової грошової допомоги, складає 27 років 2 місяці 14 днів, що є недостатнім для призначення позивачці одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, до стажу, який дає право на призначення одноразової грошової допомоги, не зараховані періоди роботи позивача на посаді вихователя дитячого садка та на посаді вихователя дитячого садка-ясла за період з 06.03.1989 по 12.02.2001 без обґрунтування причин.

Позивач не погодилась з наведеними доводами пенсійного органу та звернулась до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, зважаючи на досягнення позивачем віку 60 років, призначення їй з 19.05.2024 пенсії за віком вперше, а також наявність спеціального стажу роботи у закладах дошкільної освіти тривалістю понад 30 років, дійшов висновку про зобов`язання ГУПФ України в Полтавській області призначити та здійснити нарахування й виплату позивачу грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, оскільки ОСОБА_1 дотримані всі умови для отримання такої грошової допомоги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Основного Закону України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 затверджений Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (надалі - Порядок №1191).

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 3, ст. 10), що передбачені:

- переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (ЗП України, 1994 р., N 4, ст. 70; Офіційний вісник України, 2002 р., N 39, ст. 1820; 2004 р., N 46, ст. 3052);

- переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 583 "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення" (ЗП України, 1992 р., N 11, ст. 271).

Пунктами 5 - 7 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", станом на день її призначення.

Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі спір стосується наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі №200/854/19-а визначив, що норму пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання грошової допомоги при виході на пенсію на підставі Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:

- станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);

- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних відносин) на зазначених вище посадах.

За обставин цього спору, відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги з огляду на відсутність у неї 35-річного стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідач у спірному рішенні обчислив спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 , як працівника освіти, та визначив, що такий стаж становить 27 років 02 місяці 14 днів.

З матеріалів справи вбачається, що до стажу роботи, який дає право на призначення одноразової грошової допомоги, не зараховані періоди роботи позивача на посаді вихователя дитячого садка та на посаді вихователя дитячого садка-ясла за період з 24.08.1991 по 12.02.2001.

У матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 наявна копія трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 (а.с. 61-65), зі змісту якої суд встановив, що позивача 06.03.1989 прийнято в колгосп ім. Леніна Диканського району вихователем дитсадка-ясла (а.с. 62).

У трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 наявні записи від 29.01.1994 про реорганізацію колгоспу ім. Леніна в ЗАТ "Диканське", від 25.01.2000 про реорганізацію ЗАТ "Диканське" в СТОВ "Україна" (а.с. 62).

12.02.2001 позивач звільнена з роботи за ст. 36 п. 1 КЗпП України (а.с. 62).

Полтавський окружний адміністративний суд у рішенні від 27.01.2025 у справі №440/14565/24 зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909), за яким до посад закладів у установ освіти входять посади вихователів дошкільних навчальних закладів всіх типів.

Щодо зарахування до страхового стажу, який надає право на призначення спірної грошової допомоги, роботи на посаді вихователя дитячого садка в колгоспі «Дружба» з 19.04.1983 по 24.07.1984, на посаді вихователя дитячого садка-ясла в колгоспі ім. Дзержинського з 25.07.1984 по 22.02.1989, на посаді вихователя дитячого садка-ясла в колгоспі ім. Леніна з 06.03.1989 по 23.08.1991 - до дня закінчення існування УРСР, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ст.ст. 16, 18 Закону Української PCP "Про народну освіту" від 28.06.1974, з метою створення найсприятливіших умов для виховання дітей дошкільного віку і подання необхідної допомоги сім`ї створюються дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки загального і спеціального призначення та інші дитячі дошкільні заклади.

Дитячі дошкільні заклади організуються виконавчими комітетами районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також з їх дозволу державними підприємствами, установами та організаціями, колгоспами, іншими кооперативними та іншими громадськими організаціями.

Згідно зі ст. 10 Конституції УРСР від 20.04.1978, основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Стаття 11 Конституції УРСР визначала, що у виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Відповідно до ст. 13 Конституції УРСР було передбачено особисту власність громадян.

З урахуванням наведеного, суд у рішенні від 27.02.2025 зазначив, що у період роботи позивача з 19.04.1983 (протягом періоду існування УРСР) в Україні визнавалось дві форми власності: соціалістична та особиста, а, зважаючи на те, що в цей період колгоспи відносились до соціалістичної форми власності, а не до особистої, вказаний період роботи позивача прирівнюється до роботи в закладах державної та комунальної власності.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №466/2943/17.

На підставі цього відповідач у рішенні від 02.05.2025 №164050004352 зазначив, що до стажу роботи позивача, який дає право на призначення одноразової грошової допомоги, слід зарахувати періоди роботи: на посаді вихователя дитячого садка в колгоспі «Дружба» з 19.04.1983 по 24.07.1984, на посаді вихователя дитячого садка-ясла в колгоспі ім. Дзержинського з 25.07.1984 по 22.02.1989, на посаді вихователя дитячого садка-ясла в колгоспі ім. Леніна з 06.03.1989 по 23.08.1991 - до дня закінчення існування УРСР.

Період роботи позивача на посаді вихователя дитячого садка-ясла в колгоспі ім. Леніна після 24.08.1991 (проголошення Незалежності України) відповідач у стаж роботи, який дає право на призначення одноразової грошової допомоги, не зарахував, без обґрунтування у рішенні від 02.05.2025 №164050004352 підстав його не зарахування.

Колегія суддів зазначає, що лише 11.07.2001 Верховною Радою України був прийнятий Закон №2628-III "Про дошкільну освіту", підпунктом 3 пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" якого було передбачено пункт 30 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" доповнити абзацом такого змісту: "Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму".

А тому той факт, що позивач після 24.08.1991 працювала на посаді вихователя дитячого ясла-садка колгоспу ім. Леніна, який з 29.01.1994 реорганізований у ЗАТ "Диканське", а з 25.01.2000 - у СТОВ "Україна", не призводить до відсутності у ОСОБА_1 права на зарахування відповідного стажу роботи, який дає право на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Виходячи з вищевикладеного, загальний стаж роботи позивача вихователем у дошкільних навчальних закладах становитиме понад 30 років, що є достатнім для призначення ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Крім того, на дату виходу на пенсію за віком (19.05.2024) позивач продовжувала працювати вихователем закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "Ромашка" Диканської селищної ради, що підтверджено довідкою від 05.07.2024 №35 (а.с. 80).

До призначення пенсії за віком позивачу жоден інший вид пенсії, зокрема, пенсії за вислугу років працівнику освіти, не призначався.

Наведене вище є підставою для висновку про дотримання позивачем усіх умов, передбачених пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, для отримання одноразової грошової допомоги.

У силу статті 2 КАС України, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджувальному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 (справа №826/7380/15) вказала, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 02.05.2025 №164050004352 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Доводи апеляційної скарги з зазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду відповідача з правовою оцінкою обставин справи, установлених у процесі її розгляду.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 по справі № 440/10938/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко