Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них
Дата: 15 жовтня 2026 р.
Справа: №520/33805/25
Суддя: Жигилій С.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 р.Справа № 520/33805/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 (суддя: Сліденко А.В., м. Харків) по справі № 520/33805/25
за позовом Комунального підприємства "Муніципальна компанія поводження з відходами" Харківської міської ради
до Державної служби України з безпеки на транспорті , Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправною та скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство "Муніципальна компанія поводження з відходами" Харківської міської ради звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просило суд визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 085335 від 18.11.2025.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу винесена безпідставно, оскільки позивач не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», не надає послуг з перевезення вантажів та не укладав договорів перевезення, а здійснював перевезення відходів у межах власної статутної діяльності з надання комунальної послуги з управління побутовими відходами відповідно до Закону України «Про управління відходами». При цьому перевезення здійснювалось на підставі належно оформлених бланку-замовлення та акта приймання-передачі відходів, які є іншими документами на вантаж у розумінні ст. 48 Закону, тоді як вимога щодо обов`язкового оформлення товарно-транспортної накладної до таких правовідносин не застосовується, що виключає наявність складу правопорушення та підстави для застосування адміністративно-господарського штрафу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 (з урахуванням ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 про виправлення описки в судовому рішенні) позов - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 085335 від 18.11.2025 р.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (ЄДРПОУ - 39816845; місцезнаходження - 03150, місто Київ, вул. Антоновича, будинок 51) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройтрансавто" (ЄДРПОУ - 30990215; місцезнаходження - 30990215, місто Харків, вул. Б. Хмельницького, будинок 13) 2.422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Відповідач, Державна служба України з безпеки на транспорті, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не вірне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування останнім норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, просила скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що під час рейдової перевірки 29.10.2025 було виявлено використання позивачем у господарській діяльності транспортного засобу без наявності у водія товарно-транспортної накладної встановленої форми або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, що є порушенням вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Твердив про правомірність складання акту рейдової перевірки та про розгляд справи з дотриманням процедури повідомлення і строків, про урахування поданих пояснень, про неможливість кваліфікації бланка-замовлення та акту приймання-передачі відходів у якості належних документів на вантаж через відсутність обов`язкових реквізитів, передбачених законодавством. А тому, висновок суду першої інстанції про те, що позивач не є перевізником і тому не зобов`язаний мати документи на вантаж, є помилковими.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, заперечуючи проти вимог скарги, вважаючи їх необґрунтованими, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є власником вантажного автомобіля марки КОБАЛЬТ, д.р.н.з. НОМЕР_1 (далі за текстом - автомобіль).
29.10.2025 працівниками Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях відносно автомобілю було здійснено захід державного нагляду (контролю) у формі рейдової перевірки.
Під час проведення рейдової перевірки на автомобільній дорозі за адресою вул. Л. Сердюка, 70 у місті Харкові посадовою особою відповідача було зупинено транспортний засіб марки КОБАЛЬТ, д.р.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який забезпечував реалізацію заходів щодо поводження з побутовими відходами у місті Харкові та Харківській області.
За твердженнями позивача, заявник із залученням водія підприємства, що перебуває у трудових відносинах із підприємством, з метою здійснення статутної господарської діяльності, надавав ФОП ОСОБА_2 послуги з управління великогабаритними відходами (меблі, гілки дерев, великі предмети побуту та інше).
Позивач у межах надання послуги з управління відходами здійснив збирання великогабаритних відходів у місці їх утворення за адресою: м. Харків, вул. Польова, буд. 83, після чого забезпечив їх перевезення до об`єкта оброблення відходів - комплексу з переробки твердих побутових відходів з системою збору, утилізації полігонного газу та виробництва електроенергії, розташованого у Харківській області, Харківському районі, на території Дергачівської територіальної громади, за межами м. Дергачі.
Водієм транспортного засобу посадовій особі відповідача було надано документи, передбачені законодавством для здійснення перевезень, зокрема: бланк-замовлення вантажного автомобіля № 8291 від 29.10.2025 та акт приймання-передачі відходів (картка перевезення відходів) від 29.10.2025.
Із поданих до матеріалів справи копій документів убачається, що транспортний засіб належить позивачу та використовується останнім у власній господарській діяльності.
За наслідками рейдової перевірки працівником суб`єкта владних повноважень було виявлено відсутність товарно-транспортної накладної встановленої форми або інші визначені законодавством документи, що було кваліфіковано працівником суб`єкта владних повноважень у якості порушення вимог ст.48 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".
Результати рейдової перевірки оформлені актом від 29.10.2025 №ОАР 063998 (далі за текстом - акт №ОАР 063998).
У тексті акта №ОАР 063998 від 29.10.2025 зазначено про допущення автомобільним перевізником порушень статей 34 та 48 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", а саме: перевезення вантажів за відсутності документів, визначених ст. 8 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", а саме товарно-транспортної накладної встановленої форми або інших визначених законодавством документів.
03.11.2025 відповідач направив заявникові письмове повідомлення про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт (18.11.2025 протягом 09:00 год.-10:00 год.).
За викладеним у відзиві на позов твердженнями відповідача, 12.11.2025 від позивача на адресу відповідача надійшли пояснення, в яких зазначено, що під час рейдової перевірки 29.10.2025 водієм транспортного засобу було пред`явлено бланк-замовлення вантажного автомобіля та акт приймання-передачі відходів (картку перевезення відходів), які складені у день перевірки та містять відомості про здійснення перевезення відходів, однак зазначені документи посадовими особами органу державного нагляду до уваги прийняті не були, у зв`язку з чим складено акт перевірки з висновком про відсутність документів, передбачених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
18.11.2025 із посиланням на акт № ОАР 063998 від 29.10.2025 відповідачем прийнято постанову № 085335 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн..
Як з`ясовано судом, юридичними підставами для прийняття цього рішення суб`єктом владних повноважень були обрані положення ст.ст. 48, 60 Закону України від 05.04.2001 № 2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", а фактичними підставами послугували викладені у тексті акту № ОАР 063998 від 29.10.2025 судження про скоєння правопорушення у вигляді здійснення перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж.
Позивач, не погодившись з постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, оскаржив її в судовому порядку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності оспорюваної постанови.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі по тексту - Закон №2344-III).
За визначеннями, наведеними у ст.1 Закону № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Отже, відповідальність за порушення норм законодавства про автомобільний транспорт несуть саме перевізники, як фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.
Згідно зі ст.18 Закону №2344-III, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані:
- організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
- здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
- забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
- здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
В силу статті 34 Закону №2344-III, автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.48 Закону №2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Зміст цих норм вказує на те, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте вказано на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17.
Ознака наявності або відсутності у процесі переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці найманого водія саме послуги з перевезення пасажирів чи вантажів (тобто перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату) не має жодного юридичного значення, позаяк законом чітко указано, що перевезення вантажу може відбуватись і за власний кошт (тобто без надання послуги з перевезення вантажу, а у цілях задоволення власних внутрішньогосподарських потреб).
Відповідно до п.1.3 Положення №340, його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Згідно п.1.4 Положення №340, його дія не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності; транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об`єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об`єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об`єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.
Відповідно до п.6.1 Положення №340, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Вимога щодо обов`язковості обладнання транспортного засобу - вантажного автомобіля повною масою понад 3,5 т. тахографом є чіткою та однозначною і не допускає множинного тлумачення поза розумним сумнівом.
Узагальнюючи наведені вище міркування, колегія суддів погоджується з тим, що аналіз змісту наведених вище норм права дає чіткі, однозначні та безумовні підстави для висновку про існування у кожного учасника суспільних відносин, який використовує для організації процесу перевезення вантажу (як для потреб третього стороннього суб`єкта права замовника, так і для задоволення власних внутрішньогосподарських потреб) транспортний засіб вантажний автомобіль повною масою понад 3,5т. із використанням праці найманого водія, обов`язку обладнання цього транспортного засобу тахографом та використання тахографу під час експлуатації вантажного автомобіля за призначенням або використання інших суміжних засобів обліку робочого часу найманого водія.
Зазначена вимога зумовлена виключно необхідністю забезпечення публічного інтересу суспільства у сфері безпеки дорожнього руху, у зв`язку з чим вона має поширюватися як на автомобільного перевізника юридичну особу, яка надає комерційну послугу з перевезення вантажів, так і на перевізника юридичну особу, яка здійснює переміщення вантажу у власних внутрішньогосподарських потребах без надання послуги третьому сторонньому суб`єкту права (тобто здійснює перевезення вантажу за власний кошт). Протилежне тлумачення цієї вимоги неминуче призводило б до дискримінації однакових за статусом та категорією учасників суспільних відносин, які за однакових умов беруть участь у дорожньому русі транспортних засобів - вантажних автомобілів з метою перевезення вантажів, за абсолютно неістотною ознакою (надання послуги з перевезення замовнику на комерційній основі або самостійне споживання власноствореної послуги з перевезення).
Вирішуючи спір по суті, колегія суддів враховує, що правові висновки Верховного Суду щодо кваліфікації конкретного учасника суспільних відносин як автомобільного перевізника викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 по справі 380/13118/23, де зазначено, що питання відповідності учасника руху, який перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України "Про автомобільний транспорт" в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №№640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.
Так, у постанові від 19.10.2023 (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Колегія суддів зауважує, що в цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Зазначеного підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".
Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт, Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у (справа №240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України !Про автомобільний транспорт!, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Аналогічні за змістом висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.
Підсумовуючи зазначене, Верховний Суд констатував, що положення статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21).
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що приписи ч.2 ст.33 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону, а саме:
особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;
перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;
використання транспортного засобу на законних підставах.
Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.
Відповідно до правового висновку постанови Верховного Суду від 13.03.2025 по справі №120/3812/23, основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Разом із тим, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21, тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Також, виходячи з правового висновку постанови Верховного Суду від 04.03.2025 по справі №440/4136/23, основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Водночас нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки. Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 420/15732/22.
Колегія суддів відзначає, що у межах спірних правовідносин відомості фізично наявних у водія під час рейдової перевірки документів зумовлювали виключно висновок суб`єкта владних повноважень про: 1) належність задіяного у процесі фізичного переміщення вантажу автомобіля заявникові; 2) переміщення вантажу з комерційною метою (тобто поза межами випадків задоволення власних потреб фізичних осіб); 3) належність учасника суспільних відносин, котрий використовує автомобіль, до учасників транспортного процесу; 4) відсутність підстав для звільнення заявника від обов`язку дотримання загальнообов`язкових для усіх учасників транспортного процесу правил переміщення вантажів автомобільним транспортом (позаяк протилежне має неминучим наслідком створення дискримінації у розумінні п.2 ч.1 ст.1 Закону України від 06.09.2012 №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" за рахунок привілейованого становища для суб`єктів господарювання, котрі переміщують у межах господарської діяльності власні вантажі власним автомобільним автотранспортом із використанням трудової функції власних найманих працівників водіїв).
Узагальнюючи наведене вище, колегія суддів погоджується з тим, що у межах спірних правовідносин суб`єкт владних повноважень не мав жодних підстав та приводів для того, аби не кваліфікувати заявника у якості автомобільного перевізника, позаяк у розумінні ст.1 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" автомобільним перевізником є особа, котра має правовий статус фізичної особи чи правового статусу юридичної особи та задіяна у процесі переміщення вантажу у просторі з використанням вантажного автомобілю та праці найманого водія.
Вирішуючи спір, колегія суддів також враховує, що за приписами ч.6 ст.48 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.
При цьому п.22.5 Правил дорожнього руху України (затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 №1306) встановлено загальні вимоги щодо дотримання габаритно-вагових параметрів транспортних засобів під час їх руху автомобільними дорогами загального користування. Наведені приписи мають універсальний характер і не містять винятків залежно від виду вантажу або характеру діяльності суб`єкта господарювання.
За спеціальним застереженням п.22.5 Правил дорожнього руху України (затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 №1306), рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоча б один з їх габаритних та/або вагових параметрів перевищує нормативи, визначені цим пунктом, здійснюється відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами" (Офіційний вісник України, 2001 р., № 3, ст. 75).
Колегія суддів звертає увагу, що законодавством не передбачено винятків із дії п.22.5 Правил дорожнього руху України (затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 №1306) для транспортних засобів, що використовуються з метою перевезення побутових відходів або надання комунальних послуг у сфері управління відходами. Відтак, перевезення побутових відходів не звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку дотримання встановлених габаритно-вагових обмежень під час руху транспортного засобу.
За наведених обставин, колегія суддів наголошує, що вимоги п.22.5 Правил дорожнього руху України (затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 №1306) поширюються на транспортні засоби позивача, які використовуються для перевезення побутових відходів, а сам факт здійснення такої діяльності не виключає застосування загальних правил допуску транспортних засобів до руху автомобільними дорогами загального користування.
Отже, на заявника як автомобільного перевізника такого виду подільного вантажу як побутові відходи поширюються усі вимоги національного закону України з питань максимально допустимої ваги вантажного транспортного засобу та режиму та часу роботи водія - найманого працівника.
Продовжуючи розгляд справи, колегія суддів зазначає, що положеннями ст.48 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" чітко визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.1 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Суспільні відносини, пов`язані зі складанням під час перевезення вантажів автомобільним транспортом такого письмового документу, як товарно-транспортна накладна, врегульовані приписами Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України (затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568; далі за текстом - Правила №363).
Згідно з п.11.1 Правил №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яка містить всі обов`язкові реквізити, визначені Законом України «Про автомобільний транспорт», форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Відповідно до п.11.3 Правил №363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що товарно-транспортну накладну повинен виписувати замовник послуги з управління побутовими відходами.
Аналогічна за змістом норма права включена законодавцем до положень ч.3 ст.48 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", де указано, що при оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.
Разом із тим колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням заявником функції з фізичного переміщення побутових відходів відповідно до Закону України від 20.06.2022 №2320-ІХ "Про управління відходами" (далі за текстом - Закон №2320-ІХ) та відповідно до Правил надання послуги з управління побутовими відходами (затверджені постановою КМУ від 08.08.2023 №835; далі за текстом - Правила №835).
За визначенням п.23 ст.1 Закону №2320-ІХ, перевезення відходів - операція, що полягає у транспортуванні відходів від місця їх утворення до об`єкта оброблення відходів, а також від одного місця/об`єкта до іншого.
Згідно з п.36 ст.1 Закону №2320-ІХ, суб`єкт господарювання у сфері управління відходами" - юридична особа або фізична особа-підприємець, що здійснює збирання, купівлю, зберігання, перевезення, відновлення та/або видалення відходів відповідно до законодавства.
Відповідно до п.28 ст.1 Закону №2320-ІХ, послуга з управління побутовими відходами - операції із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів, а також діяльність, пов`язана з організацією роботи системи управління побутовими відходами, що здійснюється виконавцем послуги з управління побутовими відходами
У розумінні ст.33 Закону №2320-ІХ, послуга з управління побутовими відходами є комунальною послугою і надається відповідно до законодавства про житлово-комунальні послуги та Правил надання послуги з управління побутовими відходами; до складу послуги з управління побутовими відходами входять операції із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів.
За змістом п.3 Правил №835, до складу послуги з управління побутовими відходами входять операції із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів, а також діяльність, пов`язана з організацією роботи системи управління побутовими відходами, що провадиться виконавцем послуги.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до встановлених обставин спору, колегія суддів погоджується з тим, що технічна та технологічна сутність комунальної послуги з управління побутовими відходами у спосіб збирання побутових відходів за місцями їх утворення та перевезення побутових відходів до місць постійного зберігання (чи переробки) виключає фізичну можливість складання товарно-транспортної накладної на побутові відходи, адже побутові відходи завантажуються працівником заявника до автомобіля без особистої участі учасника (або учасників) суспільних відносин, які були причетні до появи (утворення) цих побутових відходів та вивантажуються працівником заявника з автомобіля за місцем постійного зберігання (чи переробки) без особистої участі будь-якої матеріально-відповідальної особи.
З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у межах спірних правовідносин сама по собі обставина відсутності у заявника товарно-транспортної накладної на фізичне переміщення у просторі такої реально існуючої речі матеріального світу як побутові відходи не може бути кваліфікована у якості порушення норм ст.34, 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", позаяк спеціальною нормою права належить визнати приписи Закону України від 20.06.2022 №2320-ІХ "Про управління відходами" та Правил №835.
Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено (доказано) правомірність оспорюваної постанови, що є предметом оскарження у даній справі, а тому доводи скаржника щодо правомірності останньої, є помилковими.
Таким чином, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 18.11.2025 про стягнення штрафу у розмірі 17000,00 грн..
Відповідно до ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду у даній справі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 по справі № 520/33805/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua