Суд: Хмельницький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 15 жовтня 2026 р.
Справа: №560/22138/25
Суддя: Печений Є.В.
Справа № 560/22138/25
РІШЕННЯ
іменем України
16 жовтня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі – відповідач), у якому просить: визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2025 по день фактичного розрахунку - 02.12.2025 включно; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2025 по день фактичного розрахунку - 02.12.2025 у розмірі грошового забезпечення за шість місяців.
Ухвалою суду від 30.12.2025 відкрито провадження у цій справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно із позовною заявою, позивачка позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.
Зазначає, що з 08.12.2004 по 30.09.2025 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , перейменованій у Військову частину НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат».
Вказує, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2025 №238 її, як звільнену з військової служби у запас, з 30.09.2025 виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік.
Стверджує, що на день виключення зі списків особового складу частини відповідач не провів із нею повного розрахунку, оскільки не виплатив грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Посилається на те, що така компенсація була фактично виплачена лише 02.12.2025 у сумі 196 260,67 грн шляхом перерахування на її картковий рахунок.
Зазначає, що у грудні 2025 року звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2025 по 02.12.2025, однак відповідач листом від 25.12.2025 №632/24/1332 протиправно відмовив у задоволенні заяви.
Позивачка вважає, що спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності військової частини за затримку остаточного розрахунку при звільненні військовослужбовця, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до відзиву на позов, відповідач проти позову заперечує повністю з огляду на таке.
Основний довід відповідача полягає в тому, що правовий статус військовослужбовців визначається спеціальним законодавством, а тому, на його думку, положення Кодексу законів про працю України, зокрема стаття 117 КЗпП України, не поширюються на спірні правовідносини.
Відповідач також зазначає, що позивачка не оскаржувала наказ про виключення її зі списків особового складу військової частини, не зверталася з рапортом або заявою про невиключення зі списків до проведення повного розрахунку, а отже, на думку відповідача, фактично погодилася на проведення з нею неповного розрахунку при звільненні.
Крім того, відповідач посилається на те, що після виключення зі списків особового складу частини військовослужбовець втрачає право на грошове забезпечення, а тому, на думку відповідача, немає підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Альтернативно відповідач просить, у разі висновку суду про наявність підстав для застосування статті 117 КЗпП України, врахувати принципи розумності, справедливості та пропорційності, розмір недоплаченої суми, співвідношення цієї суми із загальним обсягом належних при звільненні виплат, дії сторін та інші обставини справи.
Окремо відповідач вказує, що позивачка просить виплатити середній заробіток за період з 30.09.2025 по 02.12.2025 у розмірі грошового забезпечення за шість місяців, хоча фактичний період затримки становить близько двох місяців.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2025 №238 старшого солдата ОСОБА_1 , військовослужбовця військової служби за контрактом, відповідального виконавця відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 , звільнену наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2025 №77-РС, з 30.09.2025 виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік.
У цьому ж наказі визначено низку виплат, належних позивачці при звільненні, зокрема: грошове забезпечення за вересень 2025 року, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошові компенсації за невикористані щорічні відпустки, компенсацію за невикористану соціальну відпустку, а також компенсацію за неотримане речове майно.
Наказом №238 передбачено виплату компенсації за неотримане речове майно у сумі 199 249,41 грн.
02.12.2025 на картковий рахунок позивачки зараховано 196 260,67 грн із призначенням платежу «Zarakhuvannia zarobitnoi platy».
Суд бере до уваги, що наказом №238 передбачено виплату компенсації за неотримане речове майно у сумі 199 249,41 грн, а 02.12.2025 на картковий рахунок позивачки фактично зараховано 196 260,67 грн.
Для визначення частки несвоєчасно виплаченої суми у загальному обсязі належних при звільненні виплат суд виходить із суми, визначеної у наказі №238, тобто 199 249,41 грн.
Факт виплати компенсації вартості неотриманого речового майна саме 02.12.2025 визнається відповідачем у відзиві.
З матеріалів справи встановлено, що позивачка звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2025 по 02.12.2025.
У заяві позивачка просила провести таку виплату з посиланням на статті 116, 117 КЗпП України.
Листом від 25.12.2025 №632/24/1332 відповідач відмовив у задоволенні заяви, мотивуючи це тим, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, положення КЗпП України не застосовуються до правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби, а після виключення зі списків особового складу військовослужбовець втрачає право на грошове забезпечення.
На виконання ухвали суду від 28.09.2026 відповідач надав довідку №632/20/3918 від 29.09.2026, у якій повідомив, що позивачка звільнена з військової служби згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №238 від 30.09.2025, а днем звільнення вважається останній день роботи/служби.
Також відповідач надав довідку про повний розрахунок на день звільнення №632/20/3917 від 29.09.2026, відповідно до якої сума нарахувань, відображених у цій довідці, становить 798 155,46 грн.
Окрім цього, відповідач надав довідку-розрахунок №632/20/3916 від 29.09.2026 про нараховане та виплачене грошове забезпечення за липень–серпень 2025 року.
Згідно з цією довідкою, середньоденний розмір грошового забезпечення позивачки становить 1291,44 грн.
Суд бере до уваги, що довідка №632/20/3917 не містить окремо суми компенсації за неотримане речове майно 199 249,41 грн та компенсації за невикористану соціальну відпустку 26 689,71 грн, однак ці суми прямо передбачені наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2025 №238.
Тому при визначенні загального обсягу підтверджених матеріалами справи належних позивачці при звільненні сум суд враховує як довідку відповідача, так і первинний розпорядчий документ - наказ №238.
Водночас, довідки відповідача, складені у вересні 2026 року, суд використовує як докази фактичних розрахункових даних, а не як нові мотиви відмови відповідача у задоволенні заяви позивачки.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.
Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.
Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.
За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі – Закон №2011-XII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), продовольче забезпечення військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.
При переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується: 1) підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби; 2) добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі на військовослужбовця та кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає разом з ним.
Речове, медичне, психологічне та соціальне забезпечення військовослужбовців здійснюється з урахуванням потреб жінок і чоловіків у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці, направлені у відрядження в межах України або за кордон, мають право на відшкодування документально підтверджених фактичних витрат на відрядження, а також на одержання коштів на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати) у зв`язку з відрядженням.
Відшкодування витрат військовослужбовців, направлених у відрядження в межах України або за кордон, та виплата добових витрат для таких військовослужбовців здійснюються у строки та в порядку, визначені Міністерством оборони України за погодженням з Міністерством фінансів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» (далі – Порядок № 178 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) (п. 1 Порядку № 178).
Пунктом 3 Порядку №178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
А пунктом 4 вказаного Порядку встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі – Положення №1153/2008, у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Стаття 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України встановлює, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Так, предметом спору у цій справі є не правомірність звільнення позивачки та не саме право на компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки наказом №238 така компенсація була передбачена, а 02.12.2025 фактично виплачена.
Спірні правовідносини стосуються ненарахування та невиплати відповідачем відшкодування за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, обчисленого виходячи із середнього грошового забезпечення позивачки.
Отже, суд перевіряє правомірність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, у зв`язку з несвоєчасною виплатою компенсації вартості за неотримане речове майно.
Вирішуючи спір про протиправність бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд перевіряє її за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, тобто з урахуванням тих фактичних і правових підстав, які існували на момент виникнення обов`язку відповідача та на момент відмови у задоволенні заяви позивачки.
У цій справі мотиви відповідача, викладені у листі-відмові, зводяться до того, що КЗпП України не застосовується до військовослужбовців, а після виключення зі списків особового складу особа втрачає право на грошове забезпечення.
Саме ці мотиви відповідача підлягають перевірці судом при оцінці правомірності відмови у нарахуванні та виплаті відповідного відшкодування.
Додаткові аргументи відповідача, наведені у відзиві щодо пропорційності та можливого зменшення суми відшкодування, не можуть самі по собі виправдати повну відмову у виплаті.
Водночас, такі доводи можуть бути враховані судом при визначенні належного способу захисту та розміру відшкодування.
Суд виходить з того, що позивачка повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги: факт проходження служби, звільнення, наявність належної до виплати суми, її несвоєчасну виплату, звернення до відповідача та відмову.
Відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен довести правомірність своєї бездіяльності та відмови у виплаті відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, факт виплати компенсації за неотримане речове майно саме 02.12.2025 визнається відповідачем, підтверджується матеріалами справи та не викликає у суду сумнівів щодо достовірності.
Тому ця обставина відповідно до частини першої статті 78 КАС України додатковому доказуванню не підлягає.
Щодо застосування положень статей 116, 117 КЗпП України до військовослужбовців, суд зазначає про таке.
Суд відхиляє довід відповідача про те, що статті 116, 117 КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Так, спеціальне законодавство визначає порядок проходження військової служби, порядок звільнення та обов`язок забезпечити військовослужбовця належними видами забезпечення на день виключення зі списків особового складу.
Водночас, спеціальне законодавство не встановлює окремого механізму відповідальності за затримку остаточного розрахунку при звільненні.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 висловив правову позицію про можливість застосування статей 116, 117 КЗпП України у спорах щодо стягнення з військової частини на користь військовослужбовця грошової компенсації за неотримане речове майно та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд також зазначив, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, а відповідальність за статтею 117 КЗпП України застосовується у разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Отже, грошова компенсація за неотримане речове майно, передбачена наказом №238, є належною позивачці при звільненні сумою.
Її виплата лише 02.12.2025 свідчить про порушення строку остаточного розрахунку.
Із приводу доводу відповідача про згоду позивачки на виключення зі списків без повного розрахунку, суд вказує на таке.
Відповідач посилається на те, що позивачка не оскаржувала наказ про виключення її зі списків особового складу та не зверталася з рапортом про невиключення до проведення всіх розрахунків.
Суд відхиляє цей довід із таких міркувань.
Пункт 242 Положення №1153/2008 дійсно передбачає, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивачка надала письмову або іншу належним чином підтверджену згоду на виключення зі списків особового складу до проведення повного розрахунку.
У той же час, суд виходить з того, що сам факт неоскарження наказу про виключення зі списків особового складу не є тотожним відмові від права на своєчасний остаточний розрахунок та не звільняє відповідача від відповідальності за порушення строків виплати сум, належних при звільненні.
Право позивачки на відшкодування за затримку розрахунку виникло не з факту незгоди з наказом про виключення зі списків, а з факту несвоєчасної виплати суми, яка була належною їй при звільненні та прямо передбачена наказом відповідача.
Щодо дії закону в часі, суд виходить із такого.
Спірні правовідносини виникли після набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено у новій редакції та запроваджено обмеження відповідальності роботодавця періодом не більш як шість місяців.
Оскільки у цій справі звільнення, затримка розрахунку та фактична виплата відбулися у 2025 році, застосуванню підлягає стаття 117 КЗпП України саме у редакції Закону №2352-IX.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішувала питання застосування статті 117 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022, та зазначила, що шестимісячне обмеження встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не нівелює принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Із приводу вимоги про виплату у розмірі грошового забезпечення за шість місяців, суд зазначає про таке.
Позивачка просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі грошового забезпечення за шість місяців.
Суд не погоджується з таким способом визначення розміру виплати.
Так, стаття 117 КЗпП України у редакції, чинній на час спірних правовідносин, передбачає, що середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Отже, шість місяців є максимальною межею відповідальності, а не фіксованим розміром виплати у кожному випадку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 підтвердила, що після 19.07.2022 суд має брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, а розмір відшкодування може бути зменшений з урахуванням критеріїв, встановлених Великою Палатою Верховного Суду.
Тому вимога позивачки про виплату саме у розмірі грошового забезпечення за шість місяців задоволенню не підлягає.
Щодо періоду затримки, суд вказує на таке.
Позивачка просить визначити період затримки з 30.09.2025 по 02.12.2025 включно.
Суд враховує, що 30.09.2025 є днем звільнення та днем, у який відповідач мав провести остаточний розрахунок.
Відповідальність за затримку починається з наступного дня після дня, коли такий розрахунок мав бути проведений, тобто з 01.10.2025.
Оскільки фактичну виплату компенсації за неотримане речове майно здійснено 02.12.2025, суд, з урахуванням підходу, застосованого Верховним Судом у подібних правовідносинах, для цілей розрахунку відшкодування визначає період затримки до дня, що передував дню фактичної виплати, тобто по 01.12.2025 включно.
У постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд аналізував подібні правовідносини щодо військовослужбовця, компенсації за неотримане речове майно та застосування статей 116, 117 КЗпП України; у межах застосованого підходу період затримки визначався до дня, що передував дню фактичної виплати.
Отже, для цілей розрахунку відшкодування період затримки слід визначити з 01.10.2025 по 01.12.2025 включно, що становить 62 календарні дні.
Із приводу розміру відшкодування, суд виходить із таких міркувань.
Згідно з довідкою-розрахунком №632/20/3916 від 29.09.2026, середньоденний розмір грошового забезпечення позивачки становить 1291,44 грн.
Базовий розмір відшкодування, обчислений виходячи із середньоденного розміру грошового забезпечення за 62 календарні дні, становить: 1291,44 грн х 62 дні = 80 069,28 грн.
Разом з тим, суд враховує, що несвоєчасно виплаченою була не вся сума належних позивачці при звільненні виплат, а лише компенсація за неотримане речове майно.
У постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд сформулював підхід, за яким у разі виплати частини, а не всіх належних звільненому працівникові сум, розмір відповідальності за статтею 117 КЗпП України має бути пропорційним розміру невиплачених сум порівняно із загальним обсягом належних при звільненні сум.
У цій справі Верховний Суд застосував пропорційний розрахунок та визначив належним способом захисту стягнення частки середнього заробітку, пропорційної частці несвоєчасно виплаченої компенсації за речове майно.
Так, із матеріалів справи вбачається, що: сума нарахувань, відображених у довідці відповідача №632/20/3917, становить 798 155,46 грн; компенсація за неотримане речове майно, передбачена наказом №238, становить 199 249,41 грн; компенсація за невикористану соціальну відпустку за 2014-2015 роки, передбачена тим самим наказом, становить 26 689,71 грн.
Отже, загальний розмір підтверджених матеріалами справи належних позивачці при звільненні сум становить: 798 155,46 грн + 199 249,41 грн + 26 689,71 грн = 1 024 094,58 грн.
Частка несвоєчасно виплаченої компенсації за неотримане речове майно у загальному розмірі належних при звільненні сум становить: 199 249,41 грн / 1 024 094,58 грн = 0,1945615, тобто 19,456 %.
Відтак, пропорційний розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, обчислений виходячи із середнього грошового забезпечення позивачки, становить: 80 069,28 грн х 19,456 % = 15 578,40 грн.
Суд вважає такий розмір відшкодування розумним, справедливим і пропорційним, оскільки він враховує: фактичний період затримки; розмір несвоєчасно виплаченої суми; співвідношення несвоєчасно виплаченої суми із загальним розміром належних при звільненні виплат; компенсаційний, а не штрафний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України; актуальну практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо можливості пропорційного зменшення розміру відшкодування.
Щодо дискреції відповідача та способу захисту у спірних правовідносинах, суд зазначає про таке.
Після встановлення судом факту несвоєчасної виплати належної при звільненні суми, факту відсутності доказів згоди позивачки на виключення зі списків без повного розрахунку, факту звернення позивачки із заявою та факту протиправної відмови у виплаті відшкодування за час затримки розрахунку, відповідач не зберігає дискреції щодо самого обов`язку здійснити відповідну виплату.
При цьому, матеріали справи містять достатні дані для визначення розміру відшкодування: період затримки, середньоденний розмір грошового забезпечення, розмір несвоєчасно виплаченої суми та загальний розмір належних при звільненні сум.
Тому зобов`язання відповідача повторно здійснити розрахунок не забезпечить ефективного захисту порушеного права.
Належним та ефективним способом захисту є стягнення з відповідача конкретно визначеної судом суми.
Такий спосіб захисту узгоджується з частиною другою статті 9 КАС України, яка дозволяє суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав особи, а також із пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, відповідно до якого у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача коштів.
З огляду на викладене вище, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач не провів з позивачкою повного розрахунку у день її виключення зі списків особового складу військової частини, оскільки компенсацію за неотримане речове майно, передбачену наказом №238 від 30.09.2025, фактично виплачено лише 02.12.2025.
Відмова відповідача у нарахуванні та виплаті відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні ґрунтується на помилковому висновку про повне незастосування статей 116, 117 КЗпП України до спірних правовідносин.
Водночас, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки: період затримки для цілей розрахунку відшкодування слід обчислювати з 01.10.2025 по 01.12.2025 включно, а не з 30.09.2025 по 02.12.2025 включно; шестимісячний строк у статті 117 КЗпП України є максимальною межею відповідальності, а не обов`язковим фіксованим розміром виплати; розмір відшкодування підлягає визначенню з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності; належним способом захисту є стягнення конкретної суми, а не покладення на відповідача обов`язку самостійно повторно здійснити розрахунок.
Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Позивачка сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується матеріалами справи.
За ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позов задоволено частково із встановленням протиправності бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, судові витрати зі сплати судового збору у фактично сплаченому розмірі підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 01.10.2025 по 01.12.2025 включно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, обчислене виходячи із середньоденного розміру грошового забезпечення, у сумі 15 578 грн 40 коп., з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя Є.В. Печений
Оригінал: reyestr.court.gov.ua