Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №520/22191/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

15.10.2026 р. справа №520/22191/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

доГоловного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області код ЄДРПОУ 38631015 (61013, м.Харків, вул. Шевченка, 8) щодо включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), право на отримання якого особа рядового і начальницького складу має відповідно до закону, на день звільнення зі служби, з якого розрахована грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки як учасника бойових дій, що виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року ухваленого у справі № 520/21868/25, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»; 2) зобов`язання Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області код ЄДРПОУ 38631015 (61013, м.Харків, вул. Шевченка, 8) перерахувати та доплатити ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки як учасника бойових дій, що виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року ухваленого у справі № 520/21868/25, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу має відповідно до закону, на день звільнення зі служби, із врахуванням сум додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що суб”єктом владних повноважень не було проведено виплати грошового забезпечення публічного службовця у повному обсязі за рахунок невиплати компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням додаткової винагороди згідно з постановою КМУ від 28.02.2022р. №168.

Відповідач, який був сповіщений про розгляд справи завчасно та у передбачений процесуальним законом спосіб, не виконав обов`язку із подання відзиву та доказів в обґрунтування незгоди із позовом.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже наявні у справі докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеним у позові твердженням, заявник проходив публічну службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області; відповідно до витягу з наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області №348 від 03.06.2025 підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_2 , заступника начальника відділу організації пожежогасіння та роботи з об`єктовими підрозділами управління реагування на надзвичайні ситуації відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593, ЗВІЛЬНИТИ із служби за підпунктом 1 пункту 176 (у зв`язку із закінченням строку контракту), з правом носіння форменого одягу, ВИКЛЮЧИТИ з кадрів ДСНС України, ЗНЯТИ з усіх видів забезпечення та ВВАЖАТИ таким, який здав справи і припинив виконання обов`язків за посадою 03 червня 2025 року.

Вказаним наказом установлено виплатити грошову компенсацію за невикористані 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, за невикористані 18 календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік, додаткову винагороду за період з 01 травня по 31 травня 2025 року (14 днів) у розмірі 13.548,39 грн. Додаткову відпустку учасника бойових дій за 2025 рік не використав.

Згідно з архівною відомістю №1 про виплату грошового забезпечення заявнику було виплачено додаткову винагороду відповідно до постанови КМУ №168: січень 2025р. - 20.322,58 грн, лютий 2025р.- 30.000,00 грн; березень 2025р. - 30.000,00 грн; квітень 2025р. - 3.870,97 грн; травень 2025р. - 30.000,00 грн; червень 2025р. - 13.548,39 грн.

За викладеними у позові твердженнями, позивачем за період проходження служби в Державній службі України з надзвичайних ситуацій не використано щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій, передбаченої законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, у загальній кількості 14 днів, а при звільненні не було здійснено компенсації за невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки, що стало підставою для звернення до суду з метою захисту порушених прав і інтересів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року по справі №520/21868/25 було визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді грошової компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2025 рік (14 днів), як учаснику бойових дій, передбаченої законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (зі змінами та доповненнями). Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді грошової компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2025 рік (14 днів), як учаснику бойових дій, передбаченої законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (зі змінами та доповненнями).

Згідно довідки-розрахунку компенсації за невикористану додаткову відпустку УБД за 2025р. згідно рішення суду від 28.11.2025р. по справі №520/21868/25 позивачу нараховано 15.146,46 грн; виплачено 11.662,78 грн.

За викладеними у позові твердженнями, при обчисленні грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислювались названі виплати, включена не була.

Стверджуючи про вчинення суб”єктом владних повноважень протиправного управлінського волевиявлення з приводу неповного оплати часу служби у зв`язку із неврахуванням при обчисленні компенсації додаткової відпустки додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб`єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на «зло»/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд відзначає, що згідно з ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суспільні відносини з приводу отримання публічними службовцями винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України; Кодексом цивільного захисту України, постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.); Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі за текстом - Закон № 3551-ХІІ); Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП); Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (затверджена наказом МВС України від 20.07.2018р. №623, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.08.2018р. за №936/32388; далі за текстом - Інструкція №623).

Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Згідно з частиною першою статті 115 КЦЗ України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Частина перша та друга статті 125 КЦЗ України передбачає, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.

Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Крім того, частина двадцять п`ята статті 129 КЦЗ України передбачає, що у рік звільнення із служби особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту в разі невикористання ними щорічних основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, у тому числі за не використані дні щорічних відпусток у минулі роки.

На виконання частини другої статті 125 КЦЗ України Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 3 вказаної постанови визначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу необхідно здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

На підставі цього Міністерство внутрішніх справ України наказом від 20.07.2018 № 623 затвердило Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).

Розділ XХVІІ вказаної Інструкції визначає порядок виплати грошового забезпечення при звільненні зі служби цивільного захисту.

Відповідно до пункту 3 цього розділу у рік звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу в разі невикористання ними щорічних основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, у тому числі за невикористані дні щорічних відпусток у минулі роки.

Згідно з пунктом 6 вказаного розділу при виплаті грошової компенсації за невикористані в році звільнення щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, у тому числі за невикористані дні щорічних основних відпусток у минулі роки, до розрахунку береться грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу, яке вони отримували на день звільнення зі служби цивільного захисту.

Отже, положення Інструкції № 623 передбачають, що компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток обчислюється виходячи з грошового забезпечення, яке особа рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту отримувала на день звільнення зі служби.

При цьому Інструкція № 623 не містить застережень щодо неврахування тих чи інших складових грошового забезпечення під час обчислення розміру компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Суд зауважує, що Інструкція № 623 в інших випадках прямо визначає складові грошового забезпечення, які підлягають врахуванню під час обчислення відповідних виплат.

Відповідно до пункту 3 розділу ХХХ Інструкції № 623 при визначенні розміру допомоги для оздоровлення до розрахунку місячного грошового забезпечення беруться посадові оклади, оклади за спеціальним званням, доплати і надбавки постійного характеру та щомісячна премія, установлені особі на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, на відміну від порядку обчислення допомоги для оздоровлення, положення Інструкції № 623 щодо компенсації за невикористані дні відпусток не встановлюють особливого переліку складових грошового забезпечення, які беруться до розрахунку.

Продовжуючи вирішення спору за епізодом обчислення такого виду грошового забезпечення публічного службовця як грошова компенсація днів неотриманої відпустки, суд керується такими підставами та мотивами.

Право заявника на відпустку визнано суб”єктом владних повноважень у тексті відповідного наказу про виключення з кадрів ДСНС.

Положеннями ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За змістом ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» передбачено використання учасниками бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Аналіз наведених вище положень законодавства дає суду підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Набуття заявником такого права у спірних правовідносинах узгоджується із приписами ст.ст.162 та 24 Закону України від 15.11.1996р. "Про відпустки", ст.5 та п.12 ч.1 ст.12 Закону України від 22.10.1993р. №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Обставини тривалості невикористаної заявником відпустки не заперечуються жодної із сторін спору, а тому не підлягають додатковому доказуванню у межах цієї справи згідно з ч.1 ст.78 КАС України.

Правила обчислення грошової компенсації днів частини невикористаної відпустки визначені нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок №100) та нормами Розділу XХVІІ вказаної Інструкції №623.

Згідно з п.2 Розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з пунктом 6 вказаного розділу при виплаті грошової компенсації за невикористані в році звільнення щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, у тому числі за невикористані дні щорічних основних відпусток у минулі роки, до розрахунку береться грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу, яке вони отримували на день звільнення зі служби цивільного захисту.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах спеціальною нормою права є саме положення п.6 Розділу XХVІІ Інструкції №623, а тому розрахунок грошової компенсації за дні невикористаної відпустки повинен відбуватись із грошового забезпечення (в частині окладу за посадою, окладу за званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) станом на 03.06.2025р. (календарна дата припинення публічної служби заявника в органах цивільного захисту).

Таким чином, за нормами Інструкції №623 невикористана частина відпусток (щорічна, додаткова) публічним службовцем за минулі роки проходження служби, компенсується в грошовій формі.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що 28 лютого 2022 року КМУ на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» прийняв Постанову №168, яка застосовується з 24 лютого 2022 року, пунктом 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Надалі до цієї Постанови неодноразово вносилися зміни та доповнення, у тому числі й до пункту 1.

Пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача зі служби) установлено, що на період воєнного стану, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Суд наголошує, що пункт 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача зі служби) чітко і однозначно передбачає, що: додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою особам рядового і начальницького складу, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання публічним службовцем участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Водночас додаткові щомісячні види грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту є чітко унормованими та передбачені пунктом 3 розділу І Інструкції №623, до яких спірна додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, з огляду на її характер та особливості, не включається.

Зазначене свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому винагорода, передбачена Постановою № 168, не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 580/9551/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 постанови № 168 чітко і однозначно передбачив, що додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема, як: який триває весь час, не припиняючись і не перериваючись;

- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- визначається наказами командирів (начальників).

Отже за відсутності принаймні однієї із вказаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Відповідно Суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Окружний адміністративний суд не стверджує про подібність правовідносин у справі № 580/9551/23 та у справі, що розглядається, а використовує указаний підхід для з`ясування правової природи додаткової винагороди, установленої пунктом 1 постанови № 168 як окремого виду грошового забезпечення як щомісячного додаткового виду грошового забезпечення або як одноразового додаткового виду грошового забезпечення.

З огляду на зміст пункту 1 постанови №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.01.2023 № 35 затверджено Порядок та умов виплати особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту додаткової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду).

Пункт 15 вказаного порядку визначає, що додаткова винагорода є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення.

Отже, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, належить до складу грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, і є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Крім того, указаний правовий висновок був застосований Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 при вирішенні питання включення до складу місячного грошового забезпечення позивача як військовослужбовця Держприкордонслужби України додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. За результатами перегляду судових рішень у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою 168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.

У постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 Верховний Суд указав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.

Верховний Суд у постанові від 19.02.2025 у справі № 240/32053/23 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану та жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168.

Тотожна правова позиція щодо відсутності підстав для включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, викладена у постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у справі № 240/26235/23.

Відступу від висновку щодо такого застосування указаної норми права Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, як це передбачено статтями 346, 347 КАС України, не було.

А тому, з огляду на наведене, указані підходи щодо правової природи додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, які містяться у зазначених справах, є застосовними до спірних правовідносин.

Позивач наполягає на тому, що з січня 2025 року по день його звільнення додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ від 28.02.2022р. №168, виплачувалась, а тому є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення.

З цього приводу суд зазначає, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена постановою №168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки публічному службовцю.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2026р. у справі №420/77/25, в постанові Верховного Суду від 10.06.2026р. у справі №240/33823/23.

Остаточно питання про правовий статус додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 саме у якості одноразового додаткового виду грошового забезпечення було визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026р. по зразковій справі №280/8933/24.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, зміст та суть правового висновку постанови Великої палати Верховного Суду від 07.05.2026р. по зразковій справі №280/8933/24, постанови Верховного Суду від 12.02.2026р. у справі №420/77/25, постанови Верховного Суду від 10.06.2026р. у справі №240/33823/23, належність додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 до одноразових видів грошового забезпечення (однократних виплат) означений вид грошового забезпечення не повинен включатись суб"єктом владних повноважень до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовця у цілях обчислення розміру грошової компенсації за невикористані ним дні відпусток.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до підп. 1 п. 14 Порядку та умов виплати особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту додаткової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) (затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України 26 січня 2023 року № 35, зареєстроване в міністерстві юстиції України 31.01.2023р. за №197/39253; далі за текстом - Порядок №35) додаткова винагорода та винагорода за навчання не виплачується особам та курсантам ЗВО ДСНС, зазначеним у пунктах 2, 3, 5 цих Порядку та умов які перебувають у відпустках, - за час перебування у відпустках (крім випадків, передбачених підпунктом 1 пункту 5 цих Порядку та умов, а також крім осіб, які направлені за рішенням Центральної лікарсько-експертної комісії (лікарсько-експертної комісії) ДСНС для отримання медичної та/або реабілітаційної допомоги або які направлені згідно із законодавством для лікування за кордон), - з дня звільнення від виконання службових обов`язків.

Зміст наведеної норми права чітко та однозначно указує на те, що за загальним правилом особа начальницького та рядового складу служби цивільного захисту, котра вибуває у відпустку (за виключенням випадків прямо обумовлених законодавцем у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168) не набуває права на отримання додаткової винагороди.

Тож, такого права особа начальницького та рядового складу служби цивільного захисту не може набути і у разі виплати грошової компенсації за дні невикористаної відпустки.

Вирішуючи спір по суті, суд відзначає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень субєктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Отже після настання події ухвалення постанови Верховного Суду від 12.02.2026р. у справі №420/77/25 заявник об'"єктивно не здатен набути ані легітимних очікувань, ані правомірних сподівань на отримання грошової компенсації за дні невикористаної відпустки з урахуванням додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, позаяк додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 має тимчасовий, непостійний та одноразовий характер, виплачується виключно за наявності визначених умов і не нараховується за період перебування особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту у відпустці.

Проте, Верховний Суд у постанові від 30.09.2026р. у справі № 240/7572/25 дійшов висновку, що під час обчислення компенсації за невикористані дні відпусток особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту враховуються всі складові грошового забезпечення, які входили до його складу та виплачувалися на день звільнення, у тому числі додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168. При цьому Суд наголосив, що одноразовий характер такої винагороди сам по собі не виключає її врахування, а відмінності у нормативному регулюванні обчислення відповідної компенсації зумовлюють неможливість автоматичного поширення на ці правовідносини висновків, сформованих щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає за доцільне поширити на спірні правовідносини дію правового висновку саме постанови Верховного Суду від 30.09.2026р. по справі №240/7572/25.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням субєкта владних повноважень публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу обчислення грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій із включенням до середньоденного грошового забезпечення такого показника грошового забезпечення як додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що суб`єктом владних повноважень у ході розгляду справи з огляду на правовий висновок постанови Верховного Суду від 30.09.2026р. по справі №240/7572/25 не доведено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України у межах спірних правовідносин під час обчислення розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток без урахування сум додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 №168.

Тож, за наслідками розгляду справи за цим епізодом суд вважає недоведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС факт відповідності оскарженого управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України в даній частині та навпаки доведеним за правилами ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії», вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з приводу використання отриманої ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, під час нарахування та виплати виду грошового забезпечення - грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України від 22.10.1993р. №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (ідентифікаційний код - 38631015) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_2 ) вид грошового забезпечення - грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України від 22.10.1993р. №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», обчислений із використанням отриманої ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 з урахуванням раніше проведених платежів.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко