Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №935/2278/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 935/2278/25 Головуючий у 1-й інст. Щербаченко І. В.

Категорія 38 Доповідач Миколайчук П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Миколайчука П.В.,

суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 04.08.2026, ухвалене під головуванням судді Щербаченко І.В.,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

17.09.2025 ТОВ «Бізнес позика» звернулося до Коростишівського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання кредиту № 432732-КС-001 від 06.11.2021 в розмірі 31 200,43 грн, з яких: 13 758,02 грн – заборгованість за тілом кредиту, 16 836,81 грн – заборгованість за процентами, 605,60 грн – заборгованість за комісією, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 06.11.2021 між сторонами в електронній формі укладено зазначений договір, за яким позивач надав відповідачу кредит у сумі 14 000 грн строком на 24 тижні зі сплатою процентів за фіксованою ставкою 0,86796429 % на день та комісії за надання кредиту в сумі 2 100 грн. Відповідач свої зобов`язання за договором виконала частково, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

04.08.2026 Коростишівський районний суд Житомирської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 432732-КС-001 від 06.11.2021 у розмірі 30 594,83 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 13 758,02 грн та заборгованості за процентами в сумі 16 836,81 грн, а також судовий збір у сумі 2 375,38 грн.

Рішення мотивоване тим, що між сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено електронний кредитний договір, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором; позивач свої зобов`язання за договором виконав, а відповідач отримані кошти та нараховані проценти у встановлений строк не повернула. У стягненні комісії суд відмовив, вважаючи відповідні умови договору нікчемними. Клопотання відповідача про витребування оригіналу договору суд залишив без задоволення.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням, 28.08.2026 ОСОБА_1 подала до Житомирського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та неналежну оцінку доказів, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову ТОВ «Бізнес позика» в позові в повному обсязі, а в разі неможливості ухвалення нового рішення без додаткового дослідження доказів – направити справу на новий розгляд.

Також апелянт просить витребувати у ТОВ «Бізнес позика» дані щодо ідентифікації особи, направлення та використання одноразового ідентифікатора, електронні журнали операцій, первинні платіжні документи про перерахування кредитних коштів, а також перевірити правильність розрахунку заборгованості.

Апеляційна скарга мотивована тим, що роздрукований текст договору та твердження позивача про використання одноразового ідентифікатора не підтверджують укладення договору саме відповідачем; суд першої інстанції не проаналізував належним чином візуальну форму послідовності дій клієнта та «фото-верифікацію», зокрема спосіб встановлення особи, направлення та введення одноразового ідентифікатора, незмінність електронних даних.

Апелянт зазначає, що рішення містить суперечність щодо суми кредиту, оскільки суд, встановивши отримання нею 14 000 грн, водночас вказав на перерахування позивачем 22 000 грн. Суд не перевірив розрахунок процентів, зокрема період їх нарахування, суму, на яку вони нараховувалися, ставку, момент виникнення прострочення та відсутність нарахувань після закінчення строку кредитування. Крім того, у рішенні, при викладі пояснень позивача, зазначено про укладення договору між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Бізнес позика», що, на думку апелянта, потребує перевірки належності електронних доказів саме їй.

Вважає надмірно формальною відмову суду першої інстанції у витребуванні оригіналу договору, оскільки електронні докази, технічні журнали та дані інформаційної системи кредитодавця перебувають у сфері контролю позивача. Окремо апелянт посилається на свій похилий вік, відсутність майна та незначний розмір пенсії.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

25.09.2026 ТОВ «Бізнес позика» в особі представника – адвоката Покрищука А.В. подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відзив мотивований тим, що договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-3761, направленим на зазначений нею номер телефону, а кожний примірник такого електронного документа є оригіналом. Відповідач частково виконала договір, сплативши 5 124,10 грн, що виключає можливість кваліфікувати його як неукладений. Проценти нараховано за погодженою фіксованою ставкою на залишок тіла кредиту в межах строку кредитування, а збільшення вартості кредиту порівняно з орієнтовною зумовлене недотриманням відповідачем графіка платежів.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 01.09.2026 апеляційну скаргу залишено без руху. 08.09.2026 від апелянта надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору в сумі 4 542 грн та копію апеляційної скарги для позивача.

Ухвалами від 10.09.2026 Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглянута без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

06.11.2021 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця укладено договір про надання кредиту № 432732-КС-001, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит у сумі 14 000,00 грн строком на 24 тижні (термін дії договору – до 23.04.2022) зі сплатою процентів за фіксованою ставкою 0,86796429 % на день та комісії за надання кредиту в сумі 2 100 грн.

Згідно з пунктом 2 договору проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом з урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з графіком платежів. Пунктом 3 договору встановлено графік з 12 платежів по 2 570 грн кожні 14 днів, починаючи з 20.11.2021 по 23.04.2022.

Комісія за надання кредиту встановлена пунктом 1 договору у фіксованому розмірі 2 100 грн та відповідно до графіка платежів, встановленого пунктом 3 договору, підлягала сплаті в складі перших трьох платежів: 747,20 грн – 20.11.2021, 868,72 грн – 04.12.2021, 484,08 грн – 18.12.2021. Інших комісій, у тому числі за обслуговування кредитної заборгованості чи розрахунково-касове обслуговування, договір не передбачає. У розділі 4 паспорта споживчого кредиту комісію за надання кредиту зазначено як обов`язковий для укладення договору платіж кредитодавцю та враховано в загальних витратах за споживчим кредитом (16 840 грн), орієнтовній загальній вартості кредиту (30 840 грн) та орієнтовній реальній річній процентній ставці (3 624,71 %).

Договір, оферта, акцепт, паспорт споживчого кредиту та анкета клієнта містять прізвище, ім`я, по батькові відповідача, її реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспортні дані, номер телефону НОМЕР_2 та адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 Договір містить відмітку про його підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-3761.

Відповідно до візуальної форми послідовності дій клієнта 06.11.2021 о 12:13:11 клієнт, використовуючи номер телефону, увійшов до особистого кабінету; о 12:45:58 підписав одноразовим ідентифікатором G-4005 паспорт споживчого кредиту; о 12:46:41 на номер телефону клієнта направлено одноразовий ідентифікатор G-3761; о 12:47:18 клієнт акцептував оферту та підписав договір одноразовим ідентифікатором G-3761; о 12:47:24 договір та Правила кредитування надіслано на електронну пошту клієнта. Надсилання 06.11.2021 о 12:47 укладеного договору на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується роздруківкою електронного листа.

Згідно з підтвердженням АТ «Таскомбанк», наданим у межах договору про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам № 83 від 11.11.2020, 06.11.2021 о 12:51:41 на картку № НОМЕР_3 зараховано 14 000 грн з призначенням платежу «Перерах. коштiв ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 зг. до кредитного дог. №432732-КС-001 від 06.11.2021».

АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду першої інстанції повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_4 , та надало виписку за рахунком, відповідно до якої 06.11.2021 на цю картку надійшли кошти в сумі 14 000 грн, 19.11.2021 та 03.12.2021 з картки здійснено перекази в сумі 2 570 грн та 2 554,10 грн відповідно, а 17.11.2021 з картки поповнено рахунок мобільного номера НОМЕР_2 .

Довідками ТОВ «Платежі Онлайн» від 24.02.2026 № 147/02 та № 148/02 підтверджено, що зазначені платежі в сумі 2 570 грн та 2 554,10 грн здійснено з картки НОМЕР_3 на користь ТОВ «БІЗПОЗИКА» в погашення кредиту, платником зазначено ОСОБА_3 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 31.07.2025 за період з 06.11.2021 по 23.04.2022 позивач нарахував 20 224,53 грн процентів, а комісію за надання кредиту в сумі 2 100,00 грн нарахував одноразово 06.11.2021. Сплачені відповідачем 5 124,10 грн зараховано: платіж від 19.11.2021 в сумі 2 570 грн – 1 701,28 грн у погашення процентів, 747,20 грн – комісії, 121,52 грн – тіла кредиту; платіж від 03.12.2021 в сумі 2 554,10 грн – 1 686,44 грн у погашення процентів, 747,20 грн – комісії, 120,46 грн – тіла кредиту; усього 3 387,72 грн – процентів, 1 494,40 грн – комісії, 241,98 грн – тіла кредиту. Заборгованість становить 31 200,43 грн, з яких 13 758,02 грн – тіло кредиту, 16 836,81 грн – проценти, 605,60 грн – комісія. Після 23.04.2022 проценти не нараховувалися, неустойка не нараховувалася.

Наказом директора ТОВ «Бізнес позика» від 03.11.2021 № 25-ОД затверджено Правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика», які набрали чинності 05.11.2021 та відповідно до пункту 13 договору і пункту 1.3 Правил є невід`ємною частиною договору. Згідно з пунктом 1.4.11 Правил, комісія – це комісія, пов`язана з наданням кредиту, розмір, строк та порядок сплати якої визначається договором. Відповідно до пункту 5.2 Правил нарахування комісії здійснюється в момент укладання договору, а порядок та розмір її оплати визначено графіком платежів.

Пунктом 5.6 Правил встановлено, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитодавця в такій черговості: у першу чергу – прострочена сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; у другу чергу – сума кредиту та проценти за користування кредитом; у третю чергу – неустойка (штраф) та інші платежі відповідно до договору.

Застосовані норми права, мотиви та висновки апеляційного суду

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідач оскаржила судове рішення в частині задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні комісії в сумі 605,60 грн учасниками справи не оскаржується, а тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній частині з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України та частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Предметом спору в цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором. Обставинами, що підлягають доказуванню під час вирішення цього спору, є факт укладення кредитного договору, факт отримання кредитних коштів, факт користування кредитними коштами та факт належного виконання позичальником зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту і сплати процентів.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або домовленості сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 зазначив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна і пароля кредитний договір між сторонами не був би укладений.

Згідно з частиною 2 статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлене законом.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про укладення сторонами кредитного договору та зазначає, що цей висновок ґрунтується не лише на візуальній формі послідовності дій клієнта, а на сукупності взаємопов`язаних доказів, частина яких походить не від позивача.

Так, договір та супровідні документи містять персональні дані відповідача, номер телефону, на який направлялися одноразові ідентифікатори, та адресу електронної пошти, на яку надіслано укладений договір. Цю адресу електронної пошти відповідач сама зазначила в апеляційній скарзі як свою.

Кредитні кошти в сумі 14 000 грн зараховано на картку, емітовану АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я відповідача, що підтверджується відповіддю банку, отриманою на виконання ухвали суду першої інстанції. З цієї ж картки відповідач двічі (19.11.2021 та 03.12.2021) здійснила платежі на погашення кредиту, а 17.11.2021 – поповнила рахунок мобільного номера НОМЕР_2 , на який направлялися одноразові ідентифікатори для підписання паспорта споживчого кредиту та договору.

З урахуванням частини 2 статті 642 ЦК України, часткове виконання відповідачем договору шляхом здійснення двох платежів на його погашення свідчить про її волю на укладення договору та визнання його умов. Водночас відповідач, заперечуючи факт укладення договору, не надала жодних пояснень щодо підстав надходження на її картку кредитних коштів та здійснення нею платежів на користь позивача.

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оцінивши докази відповідно до статті 89 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що за стандартом вірогідності доказів їх сукупність підтверджує укладення кредитного договору саме відповідачем, а доводи апеляційної скарги в цій частині ґрунтуються на запереченнях, які не спростовують зазначених обставин.

Разом з тим апеляційний суд зазначає, що висновок суду першої інстанції про підтвердження укладення договору «фото-верифікацією суб`єкта кредитної історії» не ґрунтується на доказах, наявних у матеріалах справи, а висновок про укладення договору «шляхом проставляння сторонами електронного цифрового підпису» не відповідає встановленим обставинам, оскільки договір підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Ці неточності не вплинули на правильність висновку суду про укладення договору, проте підлягають усуненню шляхом зміни мотивувальної частини рішення.

Посилання апелянта на те, що в рішенні суду першої інстанції зазначено про укладення договору між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Бізнес позика», не свідчить про те, що надані позивачем докази стосуються іншої особи. Зазначене формулювання є відтворенням судом першої інстанції наведеної позивачем у додаткових поясненнях цитати з судової практики у іншій справі. Позивач не стверджував, що стороною спірного договору є інша особа, а належність доказів саме відповідачу встановлена вище. Водночас, таке формулювання підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення.

Висновок суду першої інстанції про перерахування позивачем на картковий рахунок позичальника кредитних коштів у сумі 22 000 грн є очевидною опискою, яка суперечить встановленій тим самим рішенням обставині отримання відповідачем 14 000 грн, умовам договору, підтвердженню АТ «Таскомбанк» та виписці АТ КБ «ПриватБанк». Розмір заборгованості визначено позивачем, а судом стягнуто виходячи із суми кредиту 14 000 грн, тому ця описка на правильність вирішення спору не вплинула, однак підлягає усуненню.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 виснувала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Перевіривши правильність розрахунку заборгованості, апеляційним судом встановлено, що проценти нараховано за погодженою сторонами фіксованою ставкою 0,86796429 % на день на залишок заборгованості за кредитом на початок кожного календарного дня з урахуванням дня видачі та дня повернення кредиту, як це передбачено пунктом 2 договору: за період з 06.11.2021 по 19.11.2021 (14 днів) на залишок 14 000,00 грн – 1 701,28 грн; за період з 20.11.2021 по 03.12.2021 (14 днів) на залишок 13 878,48 грн – 1 686,44 грн; за період з 04.12.2021 по 23.04.2022 (141 день) на залишок 13 758,02 грн – 16 836,81 грн. Усього нараховано 20 224,53 грн, з яких відповідач сплатила 3 387,72 грн.

Таким чином, проценти нараховувалися виключно в межах строку кредитування, після 23.04.2022 позивач їх не нараховував, процентна ставка в період прострочення, яке виникло з 18.12.2021, не збільшувалася, неустойка та інші платежі за прострочення не нараховувалися. За таких обставин вимог пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не порушено.

Перевищення фактично нарахованих процентів (20 224,53 грн) над їх розміром за графіком платежів (14 740,00 грн) зумовлене тим, що відповідач не повертала тіло кредиту згідно з графіком, а не відхиленням позивача від умов договору, на що обґрунтовано вказано у відзиві на апеляційну скаргу. Контррозрахунку відповідач не надала.

Перевіряючи правильність розподілу сплачених відповідачем коштів, апеляційний суд також враховує таке.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – це витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 8 цього Закону (у редакції, чинній на час укладення договору) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Згідно з частиною 6 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом.

Таким чином, закон прямо допускає встановлення в договорі про споживчий кредит комісії кредитодавця, пов`язаної з наданням кредиту, за умови, що її розмір визначено в договорі та враховано в розрахунку загальних витрат за кредитом, орієнтовної загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки.

Умовами укладеного сторонами договору передбачено саме разову комісію за надання кредиту у фіксованому розмірі 2 100 грн, а не щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості чи надання інформації про стан кредиту. Розмір комісії та порядок її сплати визначено в пунктах 1, 3 договору та в паспорті споживчого кредиту, а її суму враховано в загальних витратах за споживчим кредитом, орієнтовній загальній вартості кредиту та реальній річній процентній ставці, з якими відповідач була ознайомлена до укладення договору.

Висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, стосуються щомісячної плати за обслуговування кредиту, яка фактично є платою за надання споживачу інформації, що відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» має надаватися безоплатно. За змістом цих постанов комісія за обслуговування кредиту може бути складовою загальних витрат за споживчим кредитом відповідно до статті 8 цього Закону. Обставини, встановлені в зазначених справах, не є подібними до обставин цієї справи, у якій договором передбачено разову комісію за надання кредиту.

Отже, умова договору про сплату комісії за надання кредиту відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування», а позивач мав право на її нарахування.

Перевіряючи розподіл сплачених відповідачем коштів, апеляційний суд ураховує, що черговість їх зарахування визначена графіком платежів, встановленим пунктом 3 договору, та Правилами, які є невід`ємною частиною договору.

Платіж від 19.11.2021 в сумі 2 570,00 грн відповідав розміру першого періодичного платежу за графіком, до складу якого входили проценти та комісія в сумі 747,20 грн. Тому позивач обґрунтовано зарахував його в погашення нарахованих на цю дату процентів (1 701,28 грн) та комісії (747,20 грн), а залишок (121,52 грн), який утворився внаслідок сплати платежу на день раніше встановленої графіком дати, – у погашення тіла кредиту.

Платіж від 03.12.2021 в сумі 2 554,10 грн був меншим за розмір другого періодичного платежу за графіком (2 570,00 грн), тобто недостатнім для виконання в повному обсязі зобов`язання, передбаченого в цьому періоді, а тому підлягав зарахуванню в черговості, визначеній пунктом 5.6 Правил. За графіком платежів другий періодичний платіж складався з процентів та комісії в сумі 868,72 грн і не передбачав погашення тіла кредиту. Отже, після погашення нарахованих процентів (1 686,44 грн) залишок платежу в сумі 867,66 грн підлягав зарахуванню в погашення комісії.

Позивач зарахував із цього платежу в погашення комісії лише 747,20 грн, а 120,46 грн – у погашення тіла кредиту. Такий розподіл призвів до зменшення залишку тіла кредиту та, відповідно, суми процентів, нарахованих на нього до закінчення строку кредитування, тобто є більш сприятливим для відповідача, ніж розподіл відповідно до графіка платежів та пункту 5.6 Правил, за якого заборгованість за тілом кредиту та процентами становила б 30 863,34 грн (13 878,48 грн тіла кредиту та 16 984,86 грн процентів).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як у межах заявлених вимог. Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, а апеляційний суд не може погіршити становище особи, яка подала апеляційну скаргу, розподіл платежів, здійснений позивачем, прав відповідача не порушує, а підстав для перерахування заборгованості немає.

Водночас рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні залишку заборгованості за комісією в сумі 605,60 грн позивачем не оскаржене. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому з урахуванням недопустимості погіршення становища особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд у цій частині рішення не переглядає.

Отже, розмір заборгованості за тілом кредиту в сумі 13 758,02 грн та за процентами в сумі 16 836,81 грн визначено правильно, а доводи апеляційної скарги про недоведеність розміру заборгованості є необґрунтованими.

Посилання апелянта на похилий вік, відсутність майна та незначний розмір доходу не є підставою для звільнення її від виконання грошового зобов`язання за договором. Відповідно до статті 435 ЦПК України апелянт не позбавлена права звернутися до суду із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.

Щодо процесуальних клопотань ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 5 статті 100 ЦПК України, у разі подання копії (паперової копії) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про витребування в позивача оригіналу договору належним чином обгрунтоване та не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки відповідач не навела жодної обставини, яка б ставила під сумнів відповідність наданих копій оригіналу, а посилалася на неукладення договору як такого. Крім того, відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, передбаченим статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Також факт укладення договору та отримання кредитних коштів підтверджено іншими, у тому числі незалежними від позивача, доказами.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Клопотання про витребування електронних журналів операцій, даних щодо ідентифікації особи та використання одноразового ідентифікатора апелянт у суді першої інстанції не заявляла та не обґрунтувала причин, з яких не мала можливості зробити це раніше. Документи, які підтверджують перерахування кредитних коштів (підтвердження АТ «Таскомбанк» та виписка АТ КБ «ПриватБанк»), у матеріалах справи наявні. За таких обставин підстав для задоволення клопотань апелянта про витребування доказів немає.

Оскільки судовий збір за подання апеляційної скарги апелянт сплатила, її клопотання про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення або розстрочення його сплати вирішення не потребує.

Згідно зі статтею 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції може направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції лише у випадках, передбачених статтями 378, 379 ЦПК України. Таких обставин апеляційним судом не встановлено, а тому вимога апеляційної скарги про направлення справи на новий розгляд задоволенню не підлягає.

Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги, зокрема, право змінити рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 4 статті 376 ЦПК України, підставами для зміни рішення суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини.

Суд першої інстанції по суті правильно вирішив спір у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, однак допустив неточності у встановленні обставин справи та мотивуванні рішення, не перевірив розрахунок заборгованості та не надав оцінки окремим доказам.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог змінити, виклавши його мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки розмір стягнутої заборгованості апеляційний суд не змінює, а апеляційну скаргу залишає без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, немає, а судовий збір, сплачений апелянтом за подання апеляційної скарги, покладається на неї.

Керуючись статтями 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381–384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 04.08.2026 у справі № 935/2278/25 в частині задоволення позовних вимог змінити, виклавши його мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 15.10.2026.

Судді

П.В. Миколайчук О.М. Галацевич В.А. Панкеєва