Суд: Житомирський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Несплата аліментів
Дата: 11 жовтня 2026 р.
Справа: №279/4584/26
Суддя: Волкова Н. Я.
УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №279/4584/26 головуючий суддя у І інстанції Пацко О. О.
Номер провадження №33/4805/1394/26
Категорія ст.183-1 ч.1 КУпАП Доповідач Волкова Н. Я.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2026 року м.Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі судді палати з розгляду кримінальних справ Волкової Н.Я., з секретарем Вербич Т.А., за участю захисника Орлюка С.А., у відкритому судовому засіданні по провадженню за апеляційною скаргою захисника Орлюка Сергія Антоновича на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 вересня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення №279/4584/26 відносно ОСОБА_1 за ст.183-1 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
В С Т А Н О В И В:
До Житомирського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга захисника Орлюка Сергія Антоновича на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 вересня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення №279/4584/26 відносно ОСОБА_1 за ст.183-1 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за результатами перевірки якої було відкрито апеляційне провадження.
Повноваження суду апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у справі про адміністративне правопорушення визначено положеннями статті 294 ч.7-9 КУпАП, відповідно якої апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;
2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;
3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;
4) змінити постанову.
У разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті цього Кодексу, воно не може бути посилено.
Під час апеляційного перегляду справи встановлено наступне:
Постановою судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 вересня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183-1 ч.1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді суспільно корисних робіт строком на 120 годин. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 665, 60 грн. судового збору.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА №193657 від 01.07.2026, 01.07.2026 року о 17 год. 00 хв., ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , будучи зобов`язаним сплачувати аліменти на користь своєї колишньої дружини ОСОБА_2 , на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно рішення суду про сплату аліментів, утворив заборгованість, що сукупно перевищує суму платежів за шість місяців в загальному розмірі 354624,72 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком Коростенського ВДВС України від 05.06.2026 року, чим вчинив правопорушення, передбачене ст.183-1 ч.1 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду, захисник ОСОБА_1 - адвокат Орлюк С.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та закрити провадження у справі на підставі ст.247 ч.1 п.1 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, посилаючись на те, що постанова ухвалена без належного встановлення та перевірки всіх обов`язкових ознак складу правопорушення, передбаченого ст.183-1 ч.1 КУпАП, висновок про доведеність кваліфікуючої ознаки правопорушення грунтується на доказах вихідні дані якого спростовуються наявними в справі первинними платіжними документами.
В апеляційній скарзі захист зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу постанови протокол про адміністративне правопорушення серії ВБА № 193657 від 01 липня 2026 року, протокол прийняття заяви від 17 червня 2026 року, письмові пояснення ОСОБА_2 , письмові пояснення ОСОБА_1 та необґрунтований, на думку апелянта, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 60435111 станом на 05 червня 2026 року. Вказує, що на підставі цього розрахунку суд установив заборгованість у розмірі 354 624,72 грн., не врахувавши фактично здійснені ОСОБА_1 платежі зі сплати аліментів та подані ним квитанції. На думку захисту, матеріали справи підлягали поверненню до Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області, оскільки розмір заборгованості визначено неправильно, а державним виконавцем не забезпечено належного ознайомлення з розрахунком боржника та стягувача аліментів. При цьому представником ОСОБА_1 до суду було подано клопотання про закриття провадження у справі, яке міститься в матеріалах справи.
Апелянт наголошує, що для встановлення складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183-1 ч. 1 КУпАП, недостатньо лише констатувати наявність значної суми заборгованості. Необхідно достовірно встановити передбачену законом кількісну ознаку правопорушення перевищення сукупною заборгованістю суми відповідних платежів за шість місяців на підставі належних, допустимих, достовірних та взаємоузгоджених доказів. Захист звертає увагу на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ним було наведено конкретні платежі ОСОБА_1 , які мали безпосереднє аліментне призначення, однак не були відображені у розрахунку державного виконавця. Зокрема, матеріалами справи підтверджено здійснення таких платежів: 26 серпня 2024 року — 4 999 грн із призначенням платежу «Аліменти»; 18 червня 2025 року — 4 060 грн із призначенням платежу «Аліменти»; 23 листопада 2025 року — 2 040 грн із призначенням платежу «Аліменти». Загальний розмір зазначених платежів становить 11 099 грн. Водночас у розрахунку державного виконавця за відповідні місяці фактичну сплату аліментів зазначено у розмірі 0,00 грн. Зазначені обставини свідчать не про абстрактні заперечення щодо розміру заборгованості та не про припущення стосовно можливої неточності розрахунку, а про наявність у матеріалах справи первинних платіжних документів, які безпосередньо суперечать конкретним вихідним даним розрахунку, покладеного судом в основу постанови. При цьому суд першої інстанції фактично зафіксував зазначену суперечність у постанові, навівши доводи представника ОСОБА_1 про те, що сума неврахованих платежів становить 11 099 грн. та що розрахунок містить неправильні відомості щодо фактичної сплати аліментів. Разом із тим, як зазначає захист, суд після цього не встановив, що зазначені платежі фактично не здійснювалися, не визнав подані квитанції неналежними або недопустимими доказами, не спростував зазначене в них пряме призначення платежу «Аліменти», не встановив правових чи фактичних підстав, з яких ці платежі не підлягали врахуванню, не визначив правильних показників замість тих, що були спростовані первинними платіжними документами, та не навів перевіреного розрахунку заборгованості після усунення виявлених суперечностей. Незважаючи на це, суд без будь-якого коригування використав первісну суму заборгованості 354 624,72 грн. та одночасно визнав сукупність доказів повною, безсумнівною, належною і допустимою. На думку апелянта, такий висновок є суперечливим, оскільки доказ, конкретні вихідні дані якого спростовуються іншими матеріалами справи, не може визнаватися безсумнівним без попереднього усунення відповідної суперечності.
Захист також зазначає, що посилання суду на те, що часткова сплата аліментів не змінює наявності значної заборгованості, не усуває необхідності доказування складу адміністративного правопорушення. Суд помилково відхилив відповідні доводи захисту з тих підстав, що часткова сплата аліментів не впливає на висновок про перевищення заборгованістю шестимісячного розміру платежів. Захист при цьому не ставить наявність складу правопорушення, передбаченого ст. 183-1 ч. 1 КУпАП, у залежність від самого факту здійснення трьох платежів на загальну суму 11 099 грн. Значення цих платежів, як зазначає апелянт, полягає в іншому, вони документально підтверджують неправильність частини фактичних даних, на підставі яких сформовано документ, використаний для доведення кількісної ознаки адміністративного правопорушення. За таких обставин, суд не мав підстав виходити з припущення, що встановлена неправильність стосується виключно зазначених трьох позицій, тоді як усі інші вихідні показники розрахунку є безумовно правильними. Так суд не мав підстав підміняти перевірку доказів міркуванням про те, що сума заборгованості «у будь-якому разі є значною». Предметом доказування за ст. 183-1 ч. 1 КУпАП є не оціночне поняття «значного боргу», а конкретна передбачена законом кваліфікуюча ознака перевищення сукупною заборгованістю суми відповідних платежів за шість місяців. Саме ця обставина, повинна бути встановлена належними та достовірними доказами.
Захист також зазначає, що наведене ним арифметичне віднімання суми 11 099 грн. від визначеного державним виконавцем розміру заборгованості не було альтернативним розрахунком заборгованості, не підтверджувало правильності інших вихідних даних державного виконавця та не становило визнання ОСОБА_1 фактичної заборгованості у будь-якому конкретному розмірі. Навпаки, основною проблемою було питання достовірності розрахунку державного виконавця. Захист звертав увагу на його часові та фактичні суперечності та просив суд перевірити період нарахування, дату пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, розмір щомісячних платежів, усі фактично здійснені платежі та правильність визначення доходу. Тому результат наведеної представником арифметичної операції, не є фактом, установленим належним доказом, і не може використовуватися як визнання ОСОБА_1 правильності решти розрахунку державного виконавця.
Посилаючись на практику Верховного Суду, захист зазначає про необхідність врахування платежів, які чітко ідентифікуються як аліментні. При цьому апелянт звертає увагу, що правовідносини у справі № 390/2379/24 не стосувалися провадження за ст.183-1 ч. 1КУпАП, а тому захист не поширює відповідний висновок Верховного Суду безпосередньо на питання доведеності складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, на думку апелянта, цей висновок є безпосередньо релевантним для оцінки достовірності розрахунку державного виконавця, оскільки у справі ОСОБА_1 спірні квитанції містять не нейтральне призначення платежу, а пряме зазначення «Аліменти». Отже, суд першої інстанції не мав підстав залишити без належної оцінки факт відсутності цих платежів у розрахунку. Крім того, захист зазначає, що суд не навів, на підставі яких перевірених вихідних даних установлено передбачене законом перевищення шестимісячного порогу. В постанові правильно відтворено диспозицію ст. 183-1 ч. 1 КУпАП та зазначено, що для встановлення складу правопорушення необхідно встановити виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання. Суд також зазначив, що визначення періоду та розміру заборгованості здійснює державний виконавець. Однак, мотивувальна частина оскаржуваної постанови не містить установлених судом вихідних фактичних показників, за допомогою яких можна перевірити зроблений висновок. Зокрема, з постанови неможливо встановити, коли виконавчий документ був пред`явлений до примусового виконання, який конкретний період несплати покладено в основу адміністративного обвинувачення, який розмір відповідних платежів за шість місяців установив суд, з яких перевірених місячних показників сформовано цю величину, яким є правильний розмір заборгованості після врахування фактично підтверджених платежів та яким є співвідношення належно визначеної заборгованості з належно визначеною сумою відповідних платежів за шість місяців. Натомість висновок про наявність кваліфікуючої ознаки фактично зроблено шляхом посилання на кінцеву цифру розрахунку 354 624,72 грн.
На думку захисту, сам по собі значний абсолютний розмір зазначеної у документі суми не звільняє суд від обов`язку перевірити достовірність такого документа та встановити всі обов`язкові елементи юридичної конструкції ч. 1 ст. 183-1 КУпАП.
Окремо апелянт звертає увагу на часову невідповідність між даними, наведеними в оскаржуваній постанові. Так, відповідно до постанови протокол про адміністративне правопорушення серії ВБА № 193657 складено 08 липня 2026 року, тоді як у викладеній судом фабулі зазначено, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення 01 липня 2026 року о 17:00, розмір заборгованості встановлено за розрахунком станом на 05 червня 2026 року. Захист не стверджує, що часовий проміжок між датою розрахунку та датою складання протоколу автоматично робить такий документ неналежним доказом. Проблема, полягає в іншому: суд використав розрахунок станом на 05 червня 2026 року для встановлення кількісної ознаки правопорушення, віднесеного у фабулі до липня 2026 року, хоча цей розрахунок уже містив невирішені суперечності щодо фактично здійснених аліментних платежів. За таких обставин суд мав установити, які вихідні показники є достовірними та яку передбачену законом кількісну ознаку вони підтверджують. Цього, на думку захисту, зроблено не було.
Крім того, в постанові зазначено, що відповідно до протоколу ОСОБА_1 , нібито вчинив, правопорушення 01 липня 2026 року о 17:00. При цьому суд у тій самій постанові правильно характеризує об`єктивну сторону ст.183-1 ч.1 КУпАП як бездіяльність особи щодо виконання періодичного обов`язку зі сплати аліментів. Таким чином, із викладеного у постанові змісту протоколу неможливо встановити конкретні часові межі тієї бездіяльності, яка поставлена ОСОБА_1 у вину. Суд також послався, крім розрахунку, на протокол прийняття заяви, письмові пояснення ОСОБА_2 та письмові пояснення ОСОБА_1 . Захист не заперечує факту існування зазначених доказів. Водночас, на думку апелянта, пояснення учасників можуть містити відомості про здійснення чи нездійснення окремих платежів, причини невиконання зобов`язання або інші фактичні обставини, однак вони не замінюють належного визначення розміру аліментної заборгованості та математичної кількісної ознаки, прямо передбаченої диспозицією ст. 183-1 ч. 1 КУпАП. Тому, виявлена суперечність у спеціальному розрахунку державного виконавця мала бути усунута до того, як цей документ міг бути покладений в основу категоричного висновку про доведеність складу адміністративного правопорушення.
Апелянт вказує, що у цій справі суд мав оцінити два взаємно суперечливі масиви даних розрахунок Коростенського відділу ДВС, який за окремі місяці містив відомості про нульову сплату, та первинні квитанції, які підтверджували конкретні платежі за ті періоди з прямим призначенням «Аліменти». Замість вирішення цього доказового конфлікту суд фактично виходив із припущення, що часткова сплата не могла змінити загального результату. Проте, як наголошує захист, припущення про те, що конкретно встановлені помилки у вихідних даних «не мають значення», не замінює доказування обов`язкової ознаки складу адміністративного правопорушення. За таких обставин особу, не може бути притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом презюмування правильності тієї частини розрахунку, яка судом фактично не перевірена, після встановлення конкретної суперечності між цим розрахунком та первинними платіжними документами. У зв`язку з наведеним захист вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність складу адміністративного правопорушення не ґрунтується на належно перевіреній та внутрішньо несуперечливій сукупності доказів.
Захисник Орлюк С.А. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та пояснив, що
ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, пояснив, що,
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст.245 КУпАП України, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, про що наголошується в ст.251 КУпАП.
Як зазначено в ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.183-1 ч.1 КУпАП несплата аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім`ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, - тягне за собою виконання суспільно корисних робіт на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин.
Об`єктом правопорушення, передбаченого статтею 183-1 КУпАП, виступають суспільні відносини у сфері забезпечення і дотримання прав дитини та інших передбачених законом суб`єктів на матеріальне утримання з боку осіб, які в силу нормативних приписів зобов`язані таке утримання надавати.
З об`єктивної сторони даний адміністративний проступок характеризується бездіяльністю, яка полягає у невиконанні особою свого обов`язку по сплаті аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім`ї. При цьому, для утворення складу правопорушення є обов`язковим настання суспільно шкідливих наслідків у виді виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Як на докази вчинення особою правопорушення, передбаченого ст.183-1 ч.1 КУпАП, суд першої інстанції послався на протоколом про адміністративне правопорушення серії ВБА № 193657 від 01.07.2026 року, протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 17.06.2026 року, письмові пояснення ОСОБА_2 від 17.06.2026 року, письмові пояснення ОСОБА_1 від 30.06.2026 року, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 05.06.2026 по ВП №60435111.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що суддя місцевого суду надав належну оцінку всім доказам у справі, проаналізував їх у сукупності та взаємозв`язку і дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183-1 ч.1 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу постанови розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 60435111 та не врахував здійснені ОСОБА_1 платежів є необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 183-1 ч. 1 КУпАП адміністративна відповідальність настає за несплату аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім`ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання. Отже, визначальним для вирішення питання про наявність у діях особи складу зазначеного адміністративного правопорушення є встановлення факту несплати аліментів та виникнення у зв`язку з цим заборгованості, розмір якої перевищує встановлений законом шестимісячний поріг.
Порядок визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів регулюється ст.71 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, державний виконавець здійснює обчислення розміру заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та повідомляє про розрахунок стягувача і боржника у встановленому законом порядку. При цьому спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи. Таким чином, законодавством передбачено спеціальний порядок перевірки та оскарження визначеного державним виконавцем розміру заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів згідно з розрахунком державного виконавця станом на 05 червня 2026 року становить 354 624,72 грн. Зазначений розрахунок складений у межах виконавчого провадження № 60435111 уповноваженою посадовою особою органу державної виконавчої служби та є одним із доказів у справі, який підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.
Апеляційний суд не погоджується з твердженням захисту про те, що наявність у матеріалах справи окремих платіжних документів свідчить про недостовірність усього розрахунку державного виконавця та виключає можливість покладення його в основу висновку про наявність складу адміністративного правопорушення.
Так, захист посилається на здійснення ОСОБА_1 трьох платежів на загальну суму 11 099 грн., а саме 4 999 грн. 26 серпня 2024 року, 4 060 грн. 18 червня 2025 року та 2 040 грн. 23 листопада 2025 року, зазначаючи, що у відповідних графах розрахунку державним виконавцем вказано фактичну сплату аліментів у розмірі 0,00 грн. Разом із тим здійснення зазначених платежів не свідчить про те, що вони не були враховані під час визначення остаточного розміру заборгованості у виконавчому провадженні № 60435111.
Із матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 надав державному виконавцю відповідні платіжні документи до моменту складення розрахунку та довів необхідність коригування визначеної ним заборгованості на суму 11 099 грн. Також не надано доказів того, що державним виконавцем за результатами перевірки платіжних документів було безпідставно відмовлено у їх зарахуванні в рахунок аліментних платежів.
Відповідно до ст.71 ч.8 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у встановленому законом порядку. Отже, у разі незгоди боржника з визначеним державним виконавцем розміром заборгованості закон передбачає спеціальний порядок перевірки та вирішення даного спору.
ОСОБА_1 не був позбавлений можливості оскаржити дії або рішення державного виконавця, у тому числі розрахунок заборгованості, у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять відомостей про таке оскарження чи про не прийняття державним виконавцем рішення щодо зміни відповідного розрахунку. Посилання на наявність у матеріалах справи копій платіжних документів не замінює встановлення факту неправомірності визначеного державним виконавцем розміру заборгованості у межах виконавчого провадження. Більше того, навіть наведені захистом платежі на загальну суму 11 099 грн. не спростовують висновку про наявність у ОСОБА_1 заборгованості, розмір якої перевищує передбачений ст.183-1 ч. 1 КУпАП шестимісячний розмір відповідних платежів. Зменшення визначеної державним виконавцем заборгованості на зазначену суму арифметично не усуває встановленого перевищення, а захист не навів конкретного розрахунку, відповідно до якого після врахування цих платежів заборгованість ОСОБА_1 була б меншою або дорівнювала шестимісячному розміру відповідних платежів.
Посилання апелянта на те, що він не визнавав правильності решти розрахунку, також не спростовує висновків суду першої інстанції. Незгода особи з розрахунком не є доказом його неправильності. Для спростування відповідних відомостей необхідно навести конкретні обставини та підтвердити їх належними доказами, які б давали підстави встановити інший розмір заборгованості та, відповідно, відсутність передбаченої законом кількісної ознаки правопорушення. Таких доказів суду не надано.
Не може бути прийняте й твердження захисту про те, що суд першої інстанції фактично визнав розрахунок достовірним лише з огляду на значний абсолютний розмір заборгованості. Суд не ототожнював наявність значної заборгованості з обов`язковою ознакою складу правопорушення, а виходив із встановленого розрахунком розміру заборгованості та його співвідношення з розміром відповідних платежів за шість місяців.
Необґрунтованим є і твердження про те, що суд першої інстанції був зобов`язаний повернути матеріали справи до Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області для проведення нового розрахунку заборгованості. КУпАП не передбачає обов`язкового повернення матеріалів справи лише з підстави незгоди особи з розміром заборгованості, визначеним державним виконавцем. Суд, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, зобов`язаний дослідити наявні докази та надати їм належну оцінку, що судом першої інстанції було зроблено.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За правилами ст. 252 КУпАП докази оцінюються за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Судом першої інстанції оцінено протокол про адміністративне правопорушення, розрахунок заборгованості державного виконавця, протокол прийняття заяви, письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також інші матеріали справи. Наявність окремих платежів не є підставою для автоматичного визнання недостовірним усього розрахунку державного виконавця, якщо ці обставини не підтверджують, що визначений у виконавчому провадженні розмір заборгованості є таким, що не відповідає дійсності в частині, яка має істотне значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення.
Необґрунтованими є і доводи про те, що суд не навів усіх вихідних арифметичних показників розрахунку та не здійснив власного нового розрахунку заборгованості. Суд, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, не підміняє державного виконавця у здійсненні виконавчого провадження та не зобов`язаний складати новий розрахунок аліментної заборгованості за наявності належного розрахунку, складеного у межах виконавчого провадження. Завданням суду є перевірка наданих йому доказів та встановлення на їх підставі наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення. Окрім того, захистом не надано альтернативного розрахунку, який би свідчив про те, що після врахування заявлених платежів сукупний розмір заборгованості не перевищує суму відповідних платежів за шість місяців. Наведене арифметичне віднімання 11 099 грн. від суми 354 624,72 грн. не є самостійним доказом іншого розміру заборгованості, оскільки не містить перевірки всіх складових відповідного розрахунку, періоду виникнення заборгованості, розміру щомісячних платежів та інших даних, необхідних для встановлення кількісної ознаки, передбаченої ст. 183-1 ч. 1 КУпАП.
Доводи захисту про те, що суд не встановив дату пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання та конкретний шестимісячний розмір відповідних платежів, також не є підставами для скасування постанови. Матеріали справи містять розрахунок заборгованості, складений державним виконавцем у межах відповідного виконавчого провадження, а наведений у ньому розмір заборгованості суттєво перевищує шестимісячний розмір відповідних платежів. Апелянт, посилаючись на неналежність цього розрахунку, не навів конкретного розміру шестимісячних платежів, не здійснив розрахунку заборгованості за інший період та не довів, що після врахування заявлених ним платежів передбачений законом шестимісячний поріг не був перевищений.
Щодо посилання захисту на постанову Верховного Суду у справі №390/2379/24, то наведена правова позиція не може бути перенесена на обставини даної справи без урахування її фактичних обставин та предмета розгляду. У будь-якому разі зазначення у платіжних документах призначення платежу «Аліменти» не є достатнім для висновку про неправильність розрахунку державного виконавця без установлення того, що відповідні кошти фактично не були враховані при визначенні заборгованості у конкретному виконавчому провадженні.
Не є підставою для скасування постанови й посилання апелянта на те, що розрахунок заборгованості складено станом на 05 червня 2026 року, тоді як у протоколі зазначено дату вчинення правопорушення 01 липня 2026 року. Часовий проміжок між датою проведення розрахунку та датою складення протоколу не свідчить про недоведеність складу адміністративного правопорушення. Водночас захисником не надано доказів того, що в зазначений проміжок часу ОСОБА_1 здійснив такі платежі або настали інші обставини, які б призвели до зменшення заборгованості до розміру, що не перевищує шестимісячний поріг, встановлений ст. 183-1 ч. 1 КУпАП.
Також, необґрунтованими є доводи про невизначеність у протоколі конкретного періоду бездіяльності. Для встановлення складу правопорушення, передбаченого ст. 183-1 ч. 1 КУпАП, істотним є встановлення факту несплати аліментів та виникнення внаслідок цього заборгованості у розмірі, що перевищує суму відповідних платежів за шість місяців. Ці обставини підтверджуються матеріалами виконавчого провадження та розрахунком заборгованості. Посилання апелянта на формулювання дати «01 липня 2026 року о 17:00» не спростовує факту існування відповідної заборгованості та не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони адміністративного правопорушення. Визначальним у цій справі є встановлення факту існування заборгованості та її перевищення над сумою відповідних платежів за шість місяців, а не зазначення конкретної години, до якої тривала така бездіяльність.
Окрім того, невідповідність зазначеної у постанові суду першої інстанції дати складання протоколу про адміністративне правопорушення його фактичній даті є очевидною опискою, яка не впливає на правильність встановлених судом обставин та законність прийнятого рішення. При цьому дата вчинення адміністративного правопорушення у постанові суду першої інстанції зазначена правильно та відповідає відомостям, наведеним у протоколі про адміністративне правопорушення. Отже, вказана технічна неточність не перешкоджає встановленню фактичних обставин справи та не свідчить про порушення права ОСОБА_1 на захист.
Не спростовують зазначених висновків і посилання на протокол прийняття заяви та письмові пояснення учасників провадження. Суд першої інстанції оцінив зазначені докази у їх сукупності з іншими матеріалами справи. Водночас розрахунок державного виконавця є спеціальним документом, складеним у межах виконавчого провадження, на підставі якого визначається розмір аліментної заборгованості.
Отже, твердження апелянта про здійснення ОСОБА_1 окремих платежів на загальну суму 11 099 грн. не спростовує встановленого судом факту наявності у нього заборгованості зі сплати аліментів у розмірі, що перевищує передбачений ст. 183-1 ч. 1 КУпАП шестимісячний розмір відповідних платежів. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що зазначені платежі були надані державному виконавцю до проведення відповідного розрахунку заборгованості, не були враховані останнім при визначенні остаточного розміру заборгованості, а також доказів проведення іншого розрахунку, за результатами якого розмір заборгованості не досягав установленого законом шестимісячного розміру. Здійснення вказаних платежів не свідчить про помилковість розрахунку заборгованості та не спростовує наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183-1 ч. 1 КУпАП.
Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з розрахунком заборгованості та необхідності врахування окремих платежів, однак не містять належного документального підтвердження того, що після їх урахування заборгованість ОСОБА_1 не перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.
Отже, висновок суду першої інстанції про підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст.183-1 ч.1 КУпАП, та визнання його винуватим у його вчиненні є вірним та обгрунтованим.
У той же час, поза увагою суду залишилась та обставина, на яку звертав увагу захисник, що станом на день розгляду судом справи ОСОБА_1 мав статус військовослужбовця, оскільки був призваний на військову службу за мобілізацією та 31.08.2026 року направлений до військової частини.
Особливості відповідальності військовослужбовців визначено положеннями ст.15 КУпАП, згідно якої за адміністративні правопорушення військовослужбовці несуть відповідальність за дисциплінарними статутами.
На загальних підставах військовослужбовці можуть притягуватися до відповідальності лише за окремі види правопорушень (наприклад, порушення правил дорожнього руху, митних правил чи корупційні правопорушення тощо), перелік яких визначено вказаною нормою, але і в цих випадках до них застосовуються лише штрафи або інші незаборонені законом санкції (з урахуванням обмежень для військовослужбовців строкової служби).
До них не можуть бути застосовані такі види стягнень, як суспільно корисні роботи, громадські роботи, виправні роботи та адмінарешт.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», початком проходження військової служби для мобілізованих є день відправлення у військову частину з районного ТЦК та СП.
Станом на 02.09.2026 року ОСОБА_1 уже був військовослужбовцем, оскільки мобілізований та відправлений до військової частини 31.08.2026 року.
Таке стягнення як суспільно корисні роботи полягають у виконанні оплачуваної праці на об`єктах, визначених органами місцевого самоврядування у вільний від основної роботи час (ст. 31-1 КУпАП). Військовослужбовець перебуває на території військової частини, виконує обов`язки військової служби під час воєнного стану, отримує грошове забезпечення, тому фізично та юридично не може бути направлений на цивільні роботи органом пробації.
Оскільки єдиним стягненням за ч.1 ст.183-1 КУпАП є суспільно корисні роботи, які застосувати до військових не можливо, то таке стягнення не мало б бути призначено.
У тексті статті 15 КУпАП немає прямої згадки про «суспільно корисні роботи», оскільки цей вид стягнення законодавцем впроваджено у 2017 році саме для боржників з аліментів, однак відповідні термінологічні зміни до ст. 15 КУпАП внесено не було. Попри цю прогалину в законі, суди невправі застосовувати суспільно корисні роботи щодо чинних військовослужбовців, що зумовлено специфікою правового статусу військових та колізією законодавчих норм. Неможливість застосування цього стягнення випливає з таких юридичних підстав:
1. Особливий порядок проходження військової служби (відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці перебувають у стані постійної готовності до виконання обов`язків та підпорядковуються наказам командирів, у той час як згідно зі статтею 31-1 КУпАП, суспільно корисні роботи відбуваються на цивільних об`єктах, визначених органами місцевого самоврядування, а військовий командувач не має правових підстав відпускати мобілізованого бійця з розташування частини для відбування адміністративного стягнення (це вважалося б СЗЧ або дезертирством)); 2. Матеріальна неможливість виконання (укладання трудового договору) (за суттю суспільно корисні роботи є оплачуваними, процедура їх виконання чітко регламентується спільним Наказом Мін`юсту та чинним законодавством про працю:
з особою, яка відбуває суспільно корисні роботи, укладається строковий трудовий договір (або видається наказ про прийняття на роботу на підприємство). Військовослужбовці ж за законом отримують грошове забезпечення і не можуть вступати у трудові відносини з цивільними підприємствами під час проходження служби. Військова служба виключає можливість одночасного виконання цивільних трудових обов`язків за строковим договором); 3.Наслідки невиконання стягнення (ст. 183-2 КУпАП) (якщо особа ухиляється від суспільно корисних робіт, закон передбачає єдину санкцію — стаття 183-2 КУпАП встановлює покарання у виді адміністративного арешту строком до 10 діб, який до військовослужбовців прямо і беззаперечно заборонено застосовувати за тією ж ст. 15 КУпАП).
За таких умов створюється правова ситуація, за якої, якщо військовий не виконує роботи через перебування на службі, його неможливо притягнути до відповідальності за ухилення, оскільки закон прямо забороняє арештовувати військових в адміністративному порядку.
У такій правовій ситуації, оскільки ч.1 ст.183-1 КУпАП не має альтернативних санкцій (там передбачено виключно суспільно корисні роботи), а застосувати їх до військового неможливо через вищеописані обмеження, то стягнення у виді суспільно корисних робіт до військовослужбовця застосовано бути не може.
За таких обставин, суд, призначивши єдине санкціоноване ст.183-1 КУпАП стягнення (суспільно корисні роботи), не врахував, що під час воєнного стану та проходження військової служби ОСОБА_1 не є суб`єктом, до якого фізично та юридично можна застосувати цей вид покарання.
Не зважаючи на те, що нормами КУпАП не передбачено можливості визнання особи винуватою без накладення на неї адміністратвиного стягнення, однак враховуючи конкретну правову ситуацію, яка склалась у даній справі, той факт, що у справі є доведеним, що ОСОБА_1 вчинив інкриміноване йому правопорушення, однак через зміни його статусу, які настали під час судового розгляду до нього не може бути застосоване єдине передбачене нормою закону стягнення, апеляційний суд вважає можливим та процесуально виправданим скасувати оскаржувану постанову лише в частині накладення стягнення, а в решті залишити її без змін, оскільки апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення встановлено неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.294 КУпАП,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу захисника Орлюка Сергія Антоновича на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 вересня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення №279/4584/26 відносно ОСОБА_1 за ст.183-1 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення задовольнити частково.
Постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 вересня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення №279/4584/26 відносно ОСОБА_1 за ст.183-1 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині накладення стягнення у виді суспільно корисних робіт строком 120 годин скасувати.
У решті постанову залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Волкова Н.Я.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua