Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №500/3371/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3371/26

02 жовтня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі за текстом позивач) 08.05.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі за тестом – відповідач 1) із заявою про призначення йому пенсії за віком, відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» надавши при цьому трудову книжку, військовий квиток, уточнюючі довідки про періоди роботи та інші документи, необхідні для призначення їй пенсії.

Разом з цим, до страхового стажу позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не було зараховано:

- період проходження військової служби з 01.11.1984 по 05.11.1986, що становить 02 роки та 05 днів, згідно військового квитка серії НОМЕР_1 , оскільки у даному квитку «по батькові» позивача російською мовою зазначено як « ОСОБА_2 », а в паспорті «по батькові» позивача російською мовою зазначено як « ОСОБА_3 »;

- періоди роботи позивача в російській федерації з 11.10.1993 по 25.08.1999 та з 20.11.2000 по 29.06.2007, що становить 12 років 05 місяців та 25 днів, згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки припинена Угода про гарантії громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. На думку відповідача 2 починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу радянських Соціалісничних Республік, а в подальшому незалежних держав та врахування нарахованої та їх території заробітної плати може здійснюватись відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів, які на даний час з російською федерацією відсутні.

Загальна кількість незарахованого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області позивачу страхового стажу становить 14 років 06 місяців.

У випадку зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області позивачу спірних періодів роботи та військової служби до страхового стажу його загальна кількість становила б 34 роки 07 місяців та 01 день, що є достатньою умовою для призначення йому пенсії за віком.

Представник позивача просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 01.06.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 08.06.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

До страхового стажу позивача не зараховано:

- період проходження військової служби з 01.11.1984 по 05.11.1986, оскільки у військовому квитку ПІБ позивача ОСОБА_4 не відповідає паспортним даним ОСОБА_5 (рос.мова);

- період роботи в російській федерації з 11.10.1993 по 25.08.1999 та з 20.11.2000 по 29.06.2007, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.

Також слід зазначити, що період роботи з 01.10.1993 по 01.10.1998 в колгоспі згідно довідки від 30.03.2026 №264, оскільки даний період перетинається з періодом роботи в російській федерації.

З огляду на вищезазначене у Пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж – 33 роки.

На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 15.06.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.

Ухвалою суду від 03.08.2026 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Справа розглянута з урахування періоду перебування головуючої судді у основній щорічній плановій відпустці.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії 08.05.2026.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області прийняло рішення №192250011100 від 15.05.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком.,

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (надалі за текстом - відповідач 2).

Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 15.05.20265 №192250011100 Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області відмовив позивачу у призначенні пенсії. Підставою для відмови у призначені пенсії в зазначеному рішенні на думку Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області стала недостатня кількість стажу у позивача, який необхідний для призначення такого виду пенсії.

За наслідками розгляду поданих позивачем документів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області до страхового стажу позивача було зараховано 20 років 01 місяць та 01 день.

Разом з цим, до страхового стажу позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області не було зараховано:

- період проходження військової служби з 01.11.1984 по 05.11.1986, що становить 02 роки та 05 днів, згідно військового квитка серії НОМЕР_1 , оскільки у даному квитку «по батькові» позивача російською мовою зазначено як « ОСОБА_2 », а в паспорті «по батькові» позивача російською мовою зазначено як « ОСОБА_3 »;

- періоди роботи позивача в російській федерації з 11.10.1993 по 25.08.1999 та з 20.11.2000 по 29.06.2007, що становить 12 років 05 місяців та 25 днів, згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки припинена Угода про гарантії громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. На думку відповідача 2 починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу радянських Соціалісничних Республік, а в подальшому незалежних держав та врахування нарахованої та їх території заробітної плати може здійснюватись відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів, які на даний час з російською федерацією відсутні.

Загальна кількість незарахованого Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області позивачу страхового стажу становить 14 років 06 місяців.

Не погодившись із протиправним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частин 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Страховий стаж обчислюється в місяцях.

Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

Пунктом 3 даного Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

У разі, коли в трудовій книжці містяться неправильні і неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні чи перерахунку пенсії. Даного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 21.11.2018р. у справі №672/914/16-а.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Органи Пенсійного фонду можуть надавати допомогу у пошуку та зборі необхідних документів. Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. У випадку якщо поданих документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин, запропонувати надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

В трудовій книжці позивача є запис про проходження ним військової служби в рядах радянської армії з 01.11.1984 по 05.11.1986, що відповідає періоду, який зазначений у його військовому квитку, однак відповідач 2 безпідставно не взяв до уваги даний запис у трудовій книжці. Крім того, відповідачами не було вчинено жодних дій з приводу отримання додаткових уточнюючих документів, з приводу проходження позивачем військової служби, зокрема від територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Не зарахування спірного стажу суперечить принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, Документ сформований в системі «Електронний суд» 28.05.2026 3 передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

У рішенні від 26 липня 2007 року у справі "Walchli v. France" (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Також ЄСПЛ зазначив, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп.50-51 та 69, та "Walchli v. France", №35787/03, п.29).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п.1 ст. 6 Конвенції.

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, п.25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain").

Таким чином відмова у зарахуванні позивачу до страхового стажу періоду проходження військової служби з 01.11.1984 по 05.11.1986 є нічим іншим як надмірним формалізмом із сторони Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області.

Щодо незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області до страхового стажу позивача періодів роботи позивача в російській федерації з 11.10.1993 по 25.08.1999 та з 20.11.2000 по 29.06.2007, то суд зазначає наступне.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивача, він з 11.10.1993 по 25.08.1999 та з 20.11.2000 по 29.06.2007 працював водієм 2 категорії у Відкритому акціонерному товаристві «ДРСУ» (російська федерація). Записи у трудовій книжці за ці періоди його роботи виконані належним чином та відповідач 2 не має жодних претензій з цього приводу.

На момент звернення позивача до органу Пенсійного фонду із заявою щодо призначення пенсії за віком (08.05.2026) Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення була нечинною, оскільки з 29.11.2022 Україна (постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328), а з 01.01.2023 російська федерація припинили участь в такій Угоді.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди передбачено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами другою - третьою статті 6 Угоди встановлено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Отже, на громадян України, які працювали на територіях інших держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

На підставі пункту другого статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються під час встановлення права на пенсію і її обчислення.

Записами у трудовій книжці позивача підтверджено, що позивач у спірний період дійсно працював у російській федерації.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Законом України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон № 2783), яким зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що набрала чинності для України 14 липня 1995 року, зокрема, стаття 13 якої допускала прийняття на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення документів, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно з цією Угодою, а тому припинення російською федерацією з 01 січня 2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01 січня 2023 року.

Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди особам, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, позивач мав легітимні очікування щодо його пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу.

Варто зауважити, що відповідно до частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

З огляду на вказане, не є підставами для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду його роботи в російській федерації, адже такий стаж набутий ним в той час, коли Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. Водночас слід зазначити, що за наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, які передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Отож, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу, а тому є необґрунтованою позиція відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача в російській федерації з огляду на вихід України і російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Одночасно слід зауважити, що будь-яких інших підстав для неврахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача відповідач 2 не зазначив.

Згідно п.1 ч.1 ст. 45 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Оскільки позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на пенсію у нього виникло з 24.03.2026р. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою про призначення пенсії 08.05.2026, а отже пенсія йому повинна бути призначена саме з 24.03.2026.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).

До даних висновків прийшов Верховний Суд у Постанові від 25.04.2023 в справі №904/9212/21.

Зважаючи на той факт, що відповідач не взяв до уваги первинні документи надані позивачем, які підтверджують набуття ним необхідного страхового стажу для призначення пенсії, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку буде скасування рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати позивачу до страхового стажу період проходження військової служби з 01.11.1984 по 05.11.1986, періоди роботи у російській федерації з 11.10.1993 по 25.08.1999 та з 20.11.2000 по 29.06.2007 у Відкритому акціонерному товаристві «ДРСУ» на посаді водія 2 класу та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, відповідно до ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 24.03.2026, з урахуванням зарахованого страхового стажу та з мотивів викладених в даному рішенні.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскільки позов підлягає до задоволення в його основній частині, то відповідно до частини першої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1064.96 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №192250011100 від 15.05.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоду проходження військової служби з 01.11.1984 по 05.11.1986 та періоди роботи у російській федерації з 11.10.1993 по 25.08.1999 та з 20.11.2000 по 29.06.2007 у Відкритому акціонерному товаристві «ДРСУ» на посаді водія 2 класу, що становить 14 років 06 місяців та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, відповідно до ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 24.03.2026, з урахуванням зарахованого страхового стажу та з мотивів викладених в даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області сплачений судовий збір в розмірі 1064 грн (одна тисяча шістдесят чотири) 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769);

- Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місцезнаходження: 58002, Україна, Чернівецький р-н, Чернівецька обл., м. Чернівці, пл. Центральна, 3, код ЄДРПОУ: 40329345 ).

Головуючий суддя Подлісна І.М.