Суд: Рівненський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 15 жовтня 2026 р.
Справа: №460/12946/26
Суддя: Н.В. Друзенко
РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
16 жовтня 2026 рокум. Рівне№460/12946/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду його рапорту від 10 червня 2026 року, зареєстрованого у військовій частині НОМЕР_1 23 червня 2026 року за вхідним №2403, про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та зобов`язати відповідача розглянути по суті рапорт від 10 червня 2026 року, зареєстрований у військовій частині НОМЕР_1 23 червня 2026 року за вхідним №2403, про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти за результатами його розгляду рішення, передбачене законодавством, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Ухвалою суду від 17.07.2026 позовна заява була залишена без руху.
Ухвалою суду від 24.07.2026 року відкрито спрощене провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та має право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку зі зникненням безвісти 07.10.2025 його рідного брата ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання, що підтверджується відповідними документами. Вказує, що 10.06.2026 звернувся до відповідача з рапортом про звільнення, зареєстрованим 23.06.2026 за №2403, однак листом від 03.07.2026 №1843/12488 йому повідомлено про неможливість розгляду питання звільнення у зв`язку із самовільним залишенням військової частини та запропоновано повернутися до місця служби. Вважає, що зазначена обставина не позбавляє його права на звільнення за сімейними обставинами, а надання інформаційного листа не є належним вирішенням рапорту по суті. У зв`язку з цим просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення за поданим рапортом та зобов`язати відповідача розглянути його по суті з прийняттям відповідного рішення.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що рапорт позивача від 10.06.2026, зареєстрований 23.06.2026 за №2403, був розглянутий, а за результатами його розгляду надано письмову відповідь листом від 03.07.2026 №1843/12488, у зв`язку з чим протиправна бездіяльність відсутня. Вказує, що позивач 27.04.2025 самовільно залишив військову частину, був знятий з усіх видів забезпечення та до місця проходження служби не повернувся, що унеможливлює здійснення передбачених законодавством процедур звільнення з військової служби. Наголошує, що оформлення звільнення потребує дотримання встановленого порядку, зокрема подання рапорту по команді, перевірки відповідних документів та здійснення необхідних кадрових процедур, проведення яких за відсутності військовослужбовця є неможливим. Вважає, що позивачу необхідно спочатку повернутися до військової частини та повторно звернутися з рапортом про звільнення, а тому підстави для визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання повторно розглянути рапорт відсутні. У зв`язку з наведеним просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що надання листа від 03.07.2026 №1843/12488 не свідчить про належний розгляд рапорту від 10.06.2026, оскільки відповідачем не прийнято передбаченого законодавством рішення про звільнення з військової служби або вмотивованої відмови у його задоволенні. Наголошує, що самовільне залишення військової частини не позбавляє його права на звільнення за сімейними обставинами у зв`язку зі зникненням безвісти рідного брата під час виконання бойового завдання. Посилаючись на зміни до статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», внесені Законом №4392-IX, вказує, що під час дії воєнного стану військова служба осіб, які самовільно залишили військову частину, не призупиняється, а тому його відсутність у військовій частині не звільняє командування від обов`язку розглянути рапорт по суті. Крім того, посилається на правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 08.07.2025 у справі №580/6020/22, відповідно до яких результатом розгляду рапорту має бути прийняття належного рішення з доведенням його до відома військовослужбовця. Вважає, що відповідач безпідставно поставив вирішення питання про звільнення у залежність від попереднього повернення до військової частини, не надав оцінки поданим документам та не вирішив рапорт по суті, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні старшого солдата, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідним братом позивача, що підтверджується свідоцтвами про народження обох осіб, відповідно до яких їхніми батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді головного сержанта — командира гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 7 десантно-штурмової роти НОМЕР_3 десантно-штурмового батальйону.
Так, 07.10.2025 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Володимирівка Покровського району Донецької області ОСОБА_2 зник безвісти за особливих обставин. Зокрема, під час артилерійського обстрілу та стрілецького бою з противником особовому складу було віддано наказ відійти на проміжну позицію, після чого місцеперебування зазначеного військовослужбовця встановити не вдалося, зв`язок із ним був відсутній.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 09.11.2025 №5253 ОСОБА_2 визнано таким, що 07.10.2025 зник безвісти за особливих обставин під час виконання обов`язків військової служби та бойового завдання із захисту територіальної цілісності України, за обставин, що загрожували смертю внаслідок воєнних та бойових дій.
Згідно з витягом із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, від 27.10.2025 №20251027-5605 відомості про ОСОБА_2 внесено до зазначеного Реєстру, датою набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, визначено 15.10.2025. У витягу зазначено, що зникнення відбулося на території бойових дій під час воєнних дій, а розшук здійснює Рівненське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області.
Крім того, відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.10.2025 за фактом зникнення безвісти ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання внесено відомості до кримінального провадження №12025181010002059 за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України.
Як вбачається зі сповіщення сім`ї №763, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 , членів сім`ї ОСОБА_2 повідомлено про його зникнення безвісти 07.10.2025 під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини.
Судом встановлено, що 27.04.2025 ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , у зв`язку із чим був знятий з усіх видів забезпечення, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.04.2025 №120 та відомостями, наведеними відповідачем у листі від 03.07.2026.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2026 позивач склав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, який 23.06.2026 зареєстровано у військовій частині НОМЕР_1 за вхідним №2403.
У зазначеному рапорті позивач повідомив командування військової частини про зникнення безвісти його рідного брата під час виконання бойового завдання, зазначив про відсутність бажання продовжувати військову службу та просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
До рапорту позивачем долучено свідоцтва про народження, витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, лист Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Міністерства внутрішніх справ України, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 , витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань та сповіщення сім`ї про зникнення військовослужбовця.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2026 №1843/12488 позивача повідомлено, що 27.04.2025 він самовільно залишив військову частину, був знятий з усіх видів забезпечення та станом на дату надання відповіді до військової частини не повернувся.
У зазначеному листі відповідач повідомив про неможливість реалізації рапорту про звільнення з військової служби у зв`язку з відсутністю позивача у військовій частині та запропонував йому повернутися до військової служби відповідно до встановленого порядку повернення військовослужбовців, які самовільно залишили військову частину, після чого повторно звернутися з відповідним рапортом до безпосереднього командира з доданням необхідних документів.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами звернення позивача відповідачем надано письмову відповідь від 03.07.2026 №1843/12488, водночас матеріали справи не містять відомостей про видання наказу щодо звільнення позивача з військової служби за поданим рапортом від 10.06.2026.
Не погоджуючись із результатами розгляду рапорту від 10.06.2026, зареєстрованого 23.06.2026 за вхідним №2403, та вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 не прийнято передбаченого законодавством рішення за результатами його розгляду по суті, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання розглянути зазначений рапорт і прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв`язку із військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду даної адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі Закон №2232-ХІІ).
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до ч. 3 цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, пп. 2 п. 225 Положення №1153/2008 передбачено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Стосовно порядку звільнення, п. 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 4 п. 241 Положення №1153/2008).
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, (далі - Інструкція №170) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Згідно до абзацу 2 п.12 Положення №1153/2008 передбачено, що право видавати накази по особовому складу надається, зокрема, командирам військових частин.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно з пунктом 12.9 розділу XII цієї ж Інструкції документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення:
«за підставами, передбаченими пунктами «г» - «е» частини третьої, підпунктами «а», «ґ», «д», «е» пункту 1, підпунктом «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктами «д», «е», «є», «и» - «о» пункту 1, підпунктами «д», «е», «є», «з» - «м» пункту 2, пунктом 3 частини п`ятої, підпунктами «д» - «і» пункту 1, підпунктами «ґ» - «з» пункту 2, пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;
за підставами, передбаченими пунктами «б», «в» і «д» частини третьої, підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктами «а», «б», «в», «ґ» пунктів 1, 2 частини п`ятої, підпунктами «а», «б», «в», «ґ» пункту 1, підпунктами «а», «б», «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
У відповідності до вимог статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. №548-ХІV(далі - Статут) передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 наведеного Статуту встановлено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
А п.п. 3.11.6 Інструкції з діловодства в Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 07.04.2017р. №124 встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої він надійшов.
Наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559, затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (надалі - Порядок №531).
Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
Пунктом 1 Розділу ІІ Порядку №531 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку. (пункт 2 Розділу ІІ Порядку №531)
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та доводи, викладені у позовній заяві, відзиві на позовну заяву та відповіді на відзив, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.
Згідно з абзацом шістнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII однією з підстав для звільнення з військової служби є загибель або зникнення безвісти близьких родичів військовослужбовця, зокрема рідного повнорідного чи неповнорідного брата або сестри, під час безпосередньої участі у визначених законом заходах із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії проти України.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Отже, законодавством передбачено право військовослужбовця звернутися з рапортом про звільнення з військової служби за наявності визначених законом підстав, якому кореспондує обов`язок відповідних посадових осіб військового командування розглянути такий рапорт, перевірити надані документи та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.
Щодо наявності у позивача підстав для звернення з рапортом про звільнення з військової служби суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, у військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні старшого солдата.
Як вбачається з матеріалів справи, рідний брат позивача — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та 07.10.2025 зник безвісти за особливих обставин під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Володимирівка Покровського району Донецької області.
Зазначені обставини підтверджуються наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 09.11.2025 №5253, витягом із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, від 27.10.2025 №20251027-5605, витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №12025181010002059 та сповіщенням сім`ї №763.
Родинний зв`язок між позивачем та ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвами про народження, відповідно до яких їхніми батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Судом встановлено, що 10.06.2026 позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, який зареєстровано 23.06.2026 за вхідним №2403.
У зазначеному рапорті позивач повідомив про зникнення безвісти рідного брата під час виконання бойового завдання, зазначив про відсутність бажання продовжувати військову службу та просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.
До рапорту позивачем долучено документи на підтвердження родинного зв`язку та обставин зникнення безвісти його брата.
Таким чином, судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби з посиланням на конкретну передбачену законом сімейну обставину та надав документи на її підтвердження.
При цьому суд наголошує, що предметом розгляду цієї адміністративної справи є не безпосереднє вирішення питання про звільнення позивача з військової служби, а перевірка правомірності дій та бездіяльності відповідача щодо розгляду поданого рапорту і прийняття за його результатами належного рішення.
Відтак наявність документально підтверджених обставин, на які посилається позивач, зумовлювала обов`язок відповідача здійснити їх належну перевірку та надати їм правову оцінку під час вирішення питання про звільнення з військової служби.
Щодо доводів відповідача про неможливість розгляду рапорту у зв`язку із самовільним залишенням позивачем військової частини суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач обґрунтовує неможливість вирішення питання про звільнення позивача з військової служби тим, що останній 27.04.2025 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , був знятий з усіх видів забезпечення та до місця проходження військової служби не повернувся.
Зазначені обставини відображені у наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 27.04.2025 №120 та листі відповідача від 03.07.2026 №1843/12488.
На переконання відповідача, відсутність позивача у військовій частині унеможливлює проведення необхідних кадрових процедур, пов`язаних зі звільненням з військової служби, у зв`язку із чим позивачу запропоновано спочатку повернутися до місця проходження служби, а після цього повторно звернутися з відповідним рапортом.
Оцінюючи наведені доводи, суд враховує, що правові наслідки самовільного залишення військовослужбовцем військової частини та порядок звільнення з військової служби за наявності передбачених законом підстав є окремими питаннями правового регулювання.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-XII, з урахуванням змін, внесених Законом України від 30.04.2025 №4392-IX, під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.
Аналогічне правове регулювання передбачено пунктом 14.31 Інструкції №170 та пунктом 315 Положення №1153/2008 у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.
Отже, сам по собі факт самовільного залишення військовослужбовцем військової частини під час дії воєнного стану не свідчить про припинення його статусу військовослужбовця та не виключає можливості застосування до нього передбачених законодавством положень щодо звільнення з військової служби.
Поряд із цим, суд звертає увагу на положення пункту 229 Положення №1153/2008, відповідно до якого за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.
Аналіз наведеного положення свідчить, що законодавець допускає можливість звільнення військовослужбовця з військової служби за наявності визначених статтею 26 Закону №2232-XII підстав навіть під час здійснення щодо нього досудового розслідування або судового провадження, за умови відсутності передбачених зазначеною нормою процесуальних обмежень.
Таким чином, саме по собі існування обставин, пов`язаних із можливим вчиненням військовослужбовцем кримінального правопорушення, не визначено законодавством як безумовну перешкоду для вирішення питання про його звільнення з військової служби.
Суд наголошує, що відповідачем не надано до суду доказів застосування до ОСОБА_1 заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, які відповідно до пункту 229 Положення №1153/2008 могли б мати значення для вирішення питання про можливість його звільнення з військової служби.
Водночас матеріали справи не містять доказів існування інших передбачених законом обставин, які унеможливлювали б прийняття відповідачем рішення за результатами розгляду рапорту позивача.
За таких обставин посилання відповідача виключно на факт самовільного залишення позивачем військової частини не може вважатися достатнім правовим обґрунтуванням неможливості розгляду рапорту про звільнення з військової служби.
При цьому суд не заперечує, що самовільне залишення військової частини може зумовлювати передбачені законодавством наслідки, зокрема щодо обліку військовослужбовця, його забезпечення та відповідальності за відповідні дії.
Однак такі наслідки самі по собі не звільняють військове командування від обов`язку діяти у встановленому законом порядку під час розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Крім того, суд враховує, що самовільне залишення позивачем військової частини відбулося 27.04.2025, тоді як його рідний брат зник безвісти під час виконання бойового завдання 07.10.2025, тобто після виникнення обставин, пов`язаних із відсутністю позивача у військовій частині.
Вказане свідчить, що сімейна обставина, на яку посилається позивач як на підставу для звільнення, виникла пізніше та підлягала самостійній правовій оцінці відповідачем під час розгляду поданого рапорту.
Суд також зазначає, що необхідність проведення кадрових процедур, уточнення даних про проходження військової служби, перевірки документів та оформлення матеріалів для звільнення не може сама по собі слугувати підставою для залишення поданого рапорту без вирішення по суті.
За наявності обставин, які, на думку відповідача, перешкоджають звільненню військовослужбовця, відповідні обставини повинні бути встановлені, документально підтверджені та наведені у належному рішенні за результатами розгляду рапорту із зазначенням конкретних правових підстав.
Натомість відповідач фактично поставив вирішення питання про звільнення позивача з військової служби в залежність від його попереднього повернення до військової частини, не навівши належного правового обґрунтування неможливості розгляду вже поданого та зареєстрованого рапорту.
Таким чином, суд дійшов висновку, що перебування позивача у статусі особи, яка самовільно залишила військову частину, за встановлених у цій справі обставин не є самостійною та достатньою підставою для нерозгляду його рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Щодо доводів відповідача про належний розгляд рапорту шляхом надання письмової відповіді суд зазначає наступне.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач стверджує, що рапорт позивача від 10.06.2026, зареєстрований 23.06.2026 за вхідним №2403, був розглянутий, а за результатами його розгляду позивачу надано письмову відповідь листом від 03.07.2026 №1843/12488, у зв`язку із чим підстави для визнання бездіяльності протиправною відсутні.
Однак суд не погоджується з такими доводами з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Системний аналіз положень Закону №2232-XII, Положення №1153/2008 та Інструкції №170 свідчить, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби передбачає не лише формальне ознайомлення з його змістом та направлення військовослужбовцю письмової відповіді, а й перевірку зазначених у ньому обставин, оцінку доданих документів та прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою.
При цьому результатом належного розгляду рапорту про звільнення з військової служби має бути прийняття рішення щодо порушеного військовослужбовцем питання, зокрема оформлення звільнення у встановленому порядку або надання обґрунтованої відмови із зазначенням конкретних фактичних та правових підстав.
Аналогічний підхід щодо необхідності належного вирішення рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби викладено у постанові Верховного Суду від 08.07.2025 у справі №580/6020/22.
Зокрема, Верховний Суд звернув увагу, що праву військовослужбовця на подання рапорту кореспондує обов`язок військового командування належним чином відреагувати на таке звернення, а розглянутим може вважатися рапорт, за результатами якого прийнято відповідне рішення та доведено його до відома військовослужбовця.
Крім того, Верховний Суд наголосив на необхідності дотримання принципу правової визначеності, який передбачає обов`язок суб`єкта владних повноважень не лише повідомити особу про результат розгляду її звернення, а й належним чином обґрунтувати прийняте рішення.
Судом встановлено, що у відповідь на рапорт позивача військовою частиною НОМЕР_1 направлено лист від 03.07.2026 №1843/12488, у якому повідомлено про самовільне залишення позивачем військової частини 27.04.2025, зняття його з усіх видів забезпечення та необхідність повернення до місця проходження служби для подальшого вирішення питання про звільнення.
Водночас зі змісту зазначеного листа не вбачається, що відповідачем здійснено розгляд заявленої позивачем підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами по суті.
Зокрема, лист не містить оцінки документів, долучених до рапорту, щодо родинного зв`язку позивача зі зниклим безвісти військовослужбовцем, обставин його зникнення під час виконання бойового завдання та відповідності цих обставин положенням статті 26 Закону №2232-XII.
Крім того, відповідачем не зазначено, які саме документи є недостатніми для вирішення питання про звільнення, не наведено конкретних правових норм, які унеможливлюють розгляд рапорту за відсутності військовослужбовця у військовій частині, та не прийнято чіткого рішення щодо задоволення рапорту або відмови у його задоволенні.
Фактично зміст листа зводиться до повідомлення позивача про необхідність повернення до військової частини та повторного звернення з рапортом, тобто вирішення порушеного питання поставлено у залежність від настання певної обставини в майбутньому.
Суд звертає увагу, що надання письмової відповіді на звернення військовослужбовця та прийняття рішення за результатами розгляду рапорту про звільнення з військової служби не є тотожними за своїм правовим змістом діями.
Сам по собі факт направлення інформаційного листа не свідчить про виконання відповідачем обов`язку щодо належного розгляду рапорту, якщо за результатами такого розгляду не вирішено порушеного у ньому питання по суті.
При цьому суд враховує, що відповідач у відзиві на позовну заяву одночасно стверджує про належний розгляд рапорту та зазначає про неможливість здійснення процедури звільнення у зв`язку з відсутністю позивача у військовій частині.
Наведені доводи не спростовують встановленого судом факту неприйняття належного рішення за результатами розгляду рапорту позивача, оскільки повідомлення про неможливість вирішення питання до повернення військовослужбовця не є результатом розгляду заявленої підстави для звільнення по суті.
Отже, судом встановлено, що рапорт позивачем подано та зареєстровано відповідачем, однак остаточного рішення за рапортом військовослужбовця про звільнення або вмотивованої відмови у звільненні з військової служби уповноваженою посадовою особою військової частини НОМЕР_1 не прийнято.
Доказів протилежного, зокрема відповідного наказу по особовому складу, рішення про відмову у звільненні з належним правовим обґрунтуванням або інших документів, які підтверджували б вирішення рапорту по суті, відповідачем до суду не надано.
За таких обставин суд дійшов висновку, що лист військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2026 №1843/12488 має інформаційний характер та не підтверджує належного виконання відповідачем обов`язку щодо розгляду рапорту позивача від 10.06.2026, зареєстрованого 23.06.2026 за вхідним №2403.
Щодо наявності протиправної бездіяльності відповідача та способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист.
У постанові від 17.04.2019 у справі №342/158/17 Верховний Суд зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає у невчиненні юридично значущих та обов`язкових дій, які належать до його компетенції, є об`єктивно необхідними та реально можливими для виконання, однак фактично не були здійснені.
Застосовуючи наведений правовий підхід до спірних правовідносин, суд зазначає, що обов`язок військового командування належним чином розглянути рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби та прийняти за його результатами відповідне рішення прямо випливає з положень законодавства, яке регулює порядок проходження військової служби.
Як встановлено судом, позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, посилаючись на зникнення безвісти його рідного брата під час виконання бойового завдання, та долучив документи на підтвердження відповідних обставин.
Відповідач отримав та зареєстрував зазначений рапорт, однак замість вирішення порушеного питання по суті повідомив позивача про необхідність попереднього повернення до військової частини та повторного звернення з відповідним рапортом.
При цьому доказів існування передбачених законодавством обставин, які об`єктивно унеможливлювали б прийняття рішення за результатами розгляду рапорту, відповідачем не надано.
Зокрема, відповідач не довів наявності щодо позивача процесуальних обмежень, визначених пунктом 229 Положення №1153/2008, та не обґрунтував, яким чином сам факт самовільного залишення військової частини виключає можливість розгляду заявленої сімейної підстави для звільнення.
Суд наголошує, що обов`язок суб`єкта владних повноважень розглянути звернення особи передбачає необхідність прийняття рішення відповідно до вимог законодавства, а не лише надання формальної відповіді про неможливість вирішення порушеного питання.
Водночас право військовослужбовця на звернення з рапортом про звільнення з військової служби не може ставитися у залежність від виконання додаткових умов, які не визначені законодавством як обов`язкові передумови розгляду такого рапорту.
Таким чином, командуванням військової частини НОМЕР_1 не прийнято рішення у встановленому законом порядку за результатами розгляду рапорту позивача від 10.06.2026, зареєстрованого 23.06.2026 за вхідним №2403, у зв`язку із чим відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у неналежному розгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності неприйняття рішення за результатами розгляду рапорту позивача, а наведені у відзиві заперечення не спростовують встановлених судом обставин.
Щодо належного способу захисту порушеного права суд враховує, що відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, та в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Суд зазначає, що вирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до компетенції відповідних посадових осіб військового командування, які зобов`язані перевірити наявність визначених законом підстав та дотримання встановленого порядку звільнення.
Разом з тим, наявність у відповідача відповідних повноважень не звільняє його від обов`язку належним чином розглянути рапорт військовослужбовця та прийняти за результатами його розгляду законне й обґрунтоване рішення.
У межах цієї справи позивач не заявляє вимоги про безпосереднє звільнення його з військової служби, а просить забезпечити належний розгляд поданого рапорту та прийняття відповідного рішення.
Відтак належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення за результатами розгляду рапорту від 10.06.2026, зареєстрованого 23.06.2026 за вхідним №2403, та зобов`язання відповідача розглянути зазначений рапорт по суті з прийняттям відповідного рішення згідно з вимогами чинного законодавства.
При цьому під час повторного розгляду рапорту відповідач зобов`язаний надати належну правову оцінку поданим позивачем документам, перевірити наявність передбаченої статтею 26 Закону №2232-XII підстави для звільнення з військової служби, врахувати положення пункту 229 Положення №1153/2008 та прийняти мотивоване рішення за результатами розгляду порушеного питання.
Суд окремо наголошує, що встановлена у цій справі протиправність бездіяльності відповідача не означає автоматичного вирішення питання про звільнення позивача з військової служби, оскільки таке питання має бути розглянуте уповноваженою посадовою особою у визначеному законодавством порядку.
Водночас відповідач не вправі ухилятися від вирішення рапорту по суті виключно з мотивів самовільного залишення позивачем військової частини без встановлення та належного обґрунтування конкретних передбачених законом обставин, які перешкоджають прийняттю відповідного рішення.
З урахуванням викладеного, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності відповідно до статей 72–77, 90 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідачем не забезпечено належного розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а надання листа від 03.07.2026 №1843/12488 не свідчить про прийняття передбаченого законодавством рішення за результатами його розгляду.
При цьому посилання відповідача на самовільне залишення позивачем військової частини не спростовує обов`язку військового командування розглянути поданий рапорт, оскільки сам по собі зазначений факт, за відсутності доказів установлених законом обмежень, не є достатньою підставою для невирішення питання про звільнення з військової служби по суті.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду рапорту позивача від 10.06.2026, зареєстрованого 23.06.2026 за вхідним №2403, про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 розглянути зазначений рапорт по суті і прийняти за результатами його розгляду рішення, передбачене законодавством, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим адміністративний позов підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 10 червня 2026 року, зареєстрованого у військовій частині НОМЕР_1 23 червня 2026 року за вхідним №2403, про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 10 червня 2026 року, зареєстрований у Військовій частині НОМЕР_1 23 червня 2026 року за вхідним №2403, про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти за результатами його розгляду рішення, передбачене законодавством, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 16 жовтня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Суддя Н.В. Друзенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua